До відзначення тисячоліття кончини святої княгині Ольги
Небесное от Руси»
(Лаврентьевская летопись)
Цією першою була свята рівноапостольна велика княгиня Ольга, тисячоліття блаженної кончини якої цього року молитовно відзначала Руська Православна Церква.
Її подвиги на славу Божу та її видатна державобудівнича діяльність на славу вітчизни й для добробуту її жителів створили їй вічну вдячну пам’ять усіх вірних дітей Церкви і нашої великої Батьківщини.
А для нас, православних ієрархів, духовенства та всієї побожної пастви Богом береженого міста Києва особливо дорога пам’ять про святу Ольгу, бо і своїм осягненням істини Христової та всіма сферами своєї земної діяльності вона пов’язана з «матір’ю городів руських» — Києвом.
Промисел Всевишнього привів її, уродженку Псковського краю, дочку скромного поромника з села Вибутино на річці Великій, на береги сивого Дніпра-Славутича, де на київських кручах спочивало благословення святого апостола Андрія Первозваного; привів її з краю, ще вкритого густим мороком язичництва.
Якими ж були в той час стан і можливості християнства в Києві?
Сучасна історична наука володіє незаперечними доказами наявності у вік апостольський на місці сучасного Києва кількох поселень, які до Х ст. злилися в суцільне місто. Ймовірним видається (поки що це документально не підтверджено) припущення, що апостольська проповідь привела до Христа людей, які особисто чули її. В наступні століття двосторонні зв’язки, що розвивалися з християнською Візантією, також не могли залишатися цілком без наслідків. Добре відомо, що в шістдесятих роках ІХ ст., за київських князів Аскольда і Діра, після не дуже вдалого русько-київського походу на Константинополь, на прохання Аскольда Константинопольський патріарх прислав до Києва єпископа на ймення Михаїл. Він охрестив частину киян, у тому числі дружинників, учасників походу, і самого Аскольда. Згідно з переказом, за цього князя була збудована у Києві церква в ім’я святителя Миколая (ім’я Аскольда при святому хрещенні). Є відомості про заснування тоді в Києві єпархії. Після захоплення Києва у 882 р. новгородським князем-язичником Олегом, який об’єднав під владою Києва більшість русько-слов’янських князівств, єпархія зникає, християнство стає переслідуваною (хоч і не в крайніх формах) вірою.
Як відомо, Ольга — ще язичниця — стає дружиною наступника Олегового, великого князя Ігоря, також язичника. Той лишався язичником до своєї смерті, хоч і поставив християн у рівноправне з язичниками становище. У Києві вже тоді був соборний храм в ім’я святого Іллі.
Історія не дала нам свідчень про душевну еволюцію святої Ольги в бік християнства за життя Ігоря. Та й які можуть бути щодо цього речові або письмові пам’ятки? Безсумнівно те, що в Києві Ольга ознайомилася з суттю Христової істини і, обдарована надзвичайним розумом, могла від київських священиків переконатися у святості їх учення. Знаємо й інше: 945 року, після загибелі за загальновідомих обставин Ігоря, його мудра дружина стала першою в історії Древньої Руси правителькою держави з титулом великої княгині Київської. Її син, спадкоємець престолу, був тоді трирічною дитиною (нар. 942 р.).
Істина вимагає відхилити думку деяких вчених про те, ніби Ольга прийняла святе хрещення лише після її відходу від державної діяльності, коли Святослав дійшов повноліття, тобто не раніше 958 року. Не можна заперечувати, що фактичне управління країною було в руках княгині Ольги до самої її кончини, бо Святослав, уже з юнацьких років зайнятий незліченними військовими походами, не в змозі був братися до мирних державних справ. Тому гадка цих учених про те, що Ольга, нібито побоюючись гніву киян-язичників, наважилася прийняти християнство аж тоді, коли перейшла на становище приватної людини, нічим не виправдана.
Коли ж і де охрестилася свята княгиня Ольга?
Жодне з різноголосих джерел не називає дати пізніше 958 року. Справедливі висновки найбільш об’єктивних сучасних церковних учених, що ґрунтуються на глибокому проникненні в найдавніші історичні свідчення та побожні перекази, а також на новітніх відкриттях історичної науки. Вони твердять православному світові, що святе хрещення Ольга прийняла в Києві саме під час своєї державнобудівної діяльності — у 954-955 рр. Факту цього вона не приховувала, але і не відразу (до глибшого ознайомлення з новим для неї віровченням) приступила до широкої апостольської праці.
Проте частина давніших дослідників, спираючись на достовірну подію — подорож святої княгині Ольги з величезним почтом (у складі його були і придворні особи, і значні представники підлеглих Києву племен-князівств, і купці, і якийсь священик — «поп» Григорій) до Константинополя в 957 році, гадають, що саме того року в столиці Візантії Ольга була охрещена патріархом, а хрещеним батьком її нібито був візантійський імператор. Докази цього подаються побічні та суперечливі. Побічні — в тому, що в книзі письменника-імператора Константина Багрянородного «Про церемонії візантійського двору», де живо описуються прийоми іноземних посольств, докладно наводиться урочиста частина прийомів руської правительки, відзначені й патріарші повчання їй про запровадження християнства в Київській державі. Суперечливі — в тому, що в цій книзі немає навіть найменших натяків на такий багатозначний для перспектив імперії факт, як хрещення государині великої сусідньої держави.
Та якщо княгиня Ольга прибула до Константинополя вже християнкою, в чому в нас немає підстав сумніватися, то ми в цей великий для пам’яті про святу Ольгу час можемо на підставі результатів новіших наукових досліджень уявити (бодай у найзагальніших рисах) цілі її подорожі.
У самому центрі східного християнства вона з уст предстоятеля великої Константинопольської Церкви почула і глибше зрозуміла Божественну мудрість, озброїлася богонатхненними основами апостольських діянь, побачила зовнішні форми церковного керівництва і — що не менш важливо — устрій церковного, парафіяльного і монастирського життя в умовах християнської держави. Все це забезпечило благодатну результативність її праці на благо Церкви в її вітчизні. На превеликий жаль, імператорсько-патріарша Візантія не відразу визнала за можливе забезпечити святительське очолення хоч числом ще і малої, але швидко зростаючої в істині Христовій Руської Церкви.
Мудра правителька молодої Київської держави жадала від імперії наочних уроків державного управління та впорядкування добробуту жителів своєї країни. Вона їх одержала, але, як видно з подальшого, не просто скопіювала, а застосувала, враховуючи місцеві руські особливості. Успішно попрацювала вона в Константинополі і для створення сприятливих умов для торговельно-економічної галузі русько-візантійських взаємовідносин.
Усі дальші події показують, що в справах державних Ольга трималася з високою гідністю представниці суверенної держави, належно відстоюючи честь своєї країни та її народу. Так, коли Ольга прибула до Константинополя, імператор наказав прийняти її за церемоніалом посла «варварських» країн: до зустрічі з імператором вона повинна була викласти свої прохання перед посланими до неї на корабель другорядними сановниками. Руська велика княгиня не погодилася на це і провела в бухті кілька місяців, поки дочекалася згоди на особисті переговори з імператором. І під час переговорів усі спроби пихатого двору виставити княгиню сором’язливою прохачкою вона відхиляла ввічливо, але категорично. На другий рік після повернення великої княгині Ольги до Києва прибули човни з імператорськими послами. З’ясувалося, що вони дуже сподівались одержати великі київські дарунки у відповідь на торішні візантійські, скупі. Ольга з гідністю відповіла, що дари будуть на підставі взаємності, тобто коли приїде сам імператор і простоїть біля київського причалу стільки часу, скільки велику княгиню Руську протримали в константинопольській бухті.
Найперші турботи святої княгині після повернення з візантійської столиці були спрямовані на полегшення матеріальних тягот населення країни. Історичне значення мало скасування нею негуманної системи «полюддя». Суть її була в тому, що кошти в державну скарбницю збиралися під час щорічних виїздів великого князя чи його воєводи з бойовою дружиною на місця. Норм данини не було: брали стільки, скільки можна було взяти, не гребуючи будь-яким засобом примусу. Мудра правителька визначила сталі «уроки» — розміри данини для кожної місцевості на багато років наперед. Це було першим актом християнського гуманізму святої княгині Ольги.
Різноманітною була її апостольська та церковнобудівна діяльність.
З любов’ю свідчать літописи, що вона «об’їжджала міста і села по всій землі Руській, проповідуючи Євангеліє, як правдива учениця Христова та єдиноревнителька з апостолами» і що «багато людей радо приймали з уст її Слово Боже і хрестилися».
Усе, що ми знаємо про святу Ольгу із стародавніх джерел та побожних народних переказів, переконує нас у тому, що в своїх апостольських діяннях вона ніколи і ні за яких обставин нікого не примушувала до святого хрещення. Тож не дивно, що ми не знаємо жодного випадку язичницьких хвилювань у тих місцях, які відвідувала Ольга, де з’являлися новоохрещені; там спокійно сприймалося повалення язичницьких ідолів і поставлення Господнього хреста.
І нині, з нагоди тисячоліття блаженної кончини святої рівноапостольної Ольги, ми разом з тим самим літописцем «рцем к ней: радуйся, Русской земли познание к Богу. Начаток к примирению быхом… Сию бо хвалят рустии сынове аки начальницю, ибо по смерти моляше Бога за Русь».
До цього додамо заключні слова Константинопольського патріарха з його привітання святій Ользі: «Сини Руси не перестануть благословляти тебе в роди родів, за найпізніших твоїх нащадків».
митрополит Київський і Галицький,
Патріарший Екзарх усієї України
1969 р.
про діяльність святих Кирила і Мефодія на території Руської держави | Зміст | Православний погляд на таємниче й чудесне в релігії
