Різдво Христове
Євангелія від Матфея (1, 18-2, 18)
і Євангелія від Луки (2, 1-20)
Відкриття Йосифу, обручникові
Пресвятої Діви Марії,
таїни втілення Сина Божого
Святий Матфей писав Євангеліє для християн з юдеїв, серед яких багато хто гадав, що Ісус Христос був сином Йосифа (Див.: Мф. 13, 55; пор. Мк. 6, 3). Щоб заперечити хибну думку юдеїв, апостол Матфей оповідає на самому початку свого Євангелія про подію, якою стверджується надприродне походження Ісуса Христа від Діви Марії.
Розглянемо деякі стихи першої глави.
Ст. 18. Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перше ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого.
Заручини відбувалися при свідках і завершувалися урочистою присягою (Див.: Притч. 2, 17; Малах. 2, 14), але заручена залишалася у своїх батьків до того часу, поки наречений не запрошував на весілля. Грецьке слово «синелфін» — снитися, сходитися, збиратися разом — вказує не на шлюбне життя, а на родинне життя, або, точніше, — на спільне життя під одним дахом. Тому євангельські слова «перше ніж зійтися їм» треба розуміти — «перше ніж вони почали жити разом», а не «сочетались», як це подано в російському синодальному перекладі Біблії.
Вираз цей важливий і з іншого погляду: він точніше визначає час і місце благовіщення Пресвятій Діві, ніж оповідь Луки. У святого Луки сказано: «…був посланий ангел Гавриїл… до Діви зарученої…», але де Вона перебувала тоді — у Своєму домі чи в домі Йосифа, — про це не говориться нічого. Тому дехто, посилаючись на неточне висловлювання святого Луки, вважає, що благовіщення архангела Гавриїла Марії було в домі Йосифа. З Євангелія від Матфея ясно видно, що Діва Марія мала в утробі ще до того, як вони почали жити разом; отже, ангел благовістив Діві, коли Вона жила ще у Своєму домі. У цей час Вона провідала Свою родичку Єлизавету. «Пробула ж Марія з нею близько трьох місяців і повернулася в дім Свій» (Лк. 1, 56).
Вираз — «виявилося» (Мф. 1, 18), грецьк. «еврефі», — означає, що всім стала помітною вагітність Марії. І це насамперед зауважив Йосиф. «Досить виразно сказав євангеліст: «виявилося, що Вона має в утробі», — так зазвичай говориться про події особливі, що трапляються несподівано-негадано» (Золот.). «Отже, не сягай далі, не вимагай нічого більше, ніж сказано, і не запитуй, яким чином Дух утворив дитя в Діві. Коли-бо при дії природній неможливо пояснити спосіб цього утворення, то як можна пояснити це, коли чудодіяв Дух?» (Золот.).
Ст. 19. Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її.
«Чоловік Її», тільки ще заручений. В юдеїв заручення вважалося рівним шлюбові. Хоч у законі Мойсея (Втор., 26 гл.) говориться про розлучення із заміжньою, яка жила вже в домі чоловіка, але рабини своїм тлумаченням поширили цей закон і на розлучення із зарученою. Йосиф — людина великої любові, праведна і справедлива — мав закон за правило свого життя і вже через це не міг прийняти вагітну Марію в свій дім, але в той же час він не хотів і викрити Її. За законом Мойсея, заручену, яка порушила вірність до шлюбу, побивали камінням перед воротами міста (Втор. 22, 23-24), тобто вона зазнавала найганебнішої й лютої смерті. Йосиф через свою доброту не тільки не хотів наразити заручену з ним Діву Марію на законну кару, але навіть не бажав зганьбити Її, давши Їй розлучний лист, тож вирішив, не оголошуючи причини розлучення, таємно відпустити Її від себе, не ославлюючи.
Ст. 20. Та щойно він помислив це, ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою: бо зачате в Ній є від Духа Святого.
«Та щойно він помислив це…» Як пояснюють отці Церкви, ангел не відкривав Йосифу таїни благовіщення до цього моменту, щоб дати йому час помітити факт вагітності і таким чином сильніше вплинути на нього. Передчасне відкриття таїни могло б виявити невіру Йосифа, як це було з Захарією. З цієї ж причини мовчала і Діва. Якщо й Вона, почувши про даровану Їй ласку, міркувала по-людськи: «Як же станеться це, коли Я мужа не знаю?» (Лк. 1, 34), то тим більше засумнівався б Йосиф, особливо почувши це від підозрюваної жони. «Уві сні», тобто під час сну. Це нерідкий у Старому Завіті спосіб одкровення волі Божої (Див.: Бут. 20, 3; 31, 11; 37, 5; 1 Цар. 3, 4; Дан. 7, 1; Іов. 4, 13-15 тощо). Звертання ангела до Йосифа — «сину Давидів», з одного боку, нагадувало йому про походження Месії з роду Давидового, а з іншого — ясно давало зрозуміти, що плід Марії і є Той самий обіцяний Месія, про Якого звіщали пророки. «Не бійся, що, прийнявши непорожньою свою обручницю, ти переступиш закон і образиш Бога, не сумнівайся в Її чистоті й непорочності». «Прийняти» — залишити у себе в домі, бо Йосиф задумав відпустити Її.
«Зачате в Ній», тобто плід, що знаходиться в Ній, є від Духа Святого.
В наступному стиху ангел ще ясніше й точніше відкриває Божественну таїну.
Ст. 21. Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус; бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх».
З цих слів Йосиф повинен був зрозуміти, що його сон не є грою уяви, бо ж ніякий сон не міг з такою певністю наперед передректи саме про народження сина. В цьому ж мало переконувати Йосифа і веління наректи Дитя ім’ям Ісус. Ім’я не випадкове. Цим ім’ям повинна була назвати Свого Сина і Пресвята Діва (Див.: Лк. 1, 31). Ім’я Ісус, як пояснив ангел, означає Спаситель: «Бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх». Юдеї воліли бачити в Месії визволителя від римського ярма. Щоб виправити цю помилку і визначити правильний погляд на Месію як на Спасителя від рабства гріха, а не від тимчасового підлягання Риму, ангел і говорить, що Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх. Вираз «людей Своїх» означає не тільки народ ізраїльський, але й духовний Ізраїль, усіх віруючих у Христа серед усіх племен і народів (Див.: Ін. 10, 16).
Далі, щоб ще більше впевнити Йосифа в тому, що зачаття Дівою Марією сталося згідно з предвічним визначенням Божим, ангел наводить пророцтво Ісаї про народження Месії від Діви.
Ст. 22-23. Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог (Див. також: Іс. 7, 14).
Євангеліст Матфей, призначаючи своє Євангеліє насамперед для юдеїв, більше за інших євангелістів відзначає в подіях земного життя Христового здійснення старозавітних пророцтв про Месію. Для юдейських читачів це було дуже важливо. Отже, і тут, у народженні Христа від Діви, підкреслюється здійснення давнього пророцтва. Святий Іоан Золотоустий, блаженний Феофілакт і Євфимій Зігабен вважають 22-23 стихи продовженням мови ангела.
«Щоб збулося…» Ці слова не треба розуміти так, що Христос народився для того, щоб справдилося пророцтво. Пророцтво дано було тому, що Месія повинен був народитися. «Через пророка» — Ісаю, більш як за 700 років до Різдва Христового. Це пророцтво Ісая виголосив, коли на Юдею за царя Ахаза напали об’єднані війська ізраїльського та сирійського царів, щоб позбавити престолу потомство Давидове, з яким поєднувалося обітування про Месію. Пророк запевняє, що задуми цих царів не здійсняться, і на підтвердження цього дається таке знамення: «Ось Діва прийме в утробі й породить Сина» (Іс. 7, 14). Зміст пророцтва такий: дім Давида не буде позбавлений царства, тому що з нього у свій час має народитися Месія від Діви; отже, вороги, які загрожують тепер домові Давида, не досягнуть своєї мети.
Народження Месії від Діви пророк називає знаменням. Святий Іоан Золотоустий, пояснюючи пророцтво Ісаї, говорить: «Воно і називається «знаменням», бо містить у собі щось знаменне; а знаменним воно не було б, якби не виходило за загальний порядок речей. Так і тут, якби мова йшла про жінку, що народжує за законами природи, то навіщо пророк назвав би знаменням те, що буває щоденно». «Діва» — грецьк. «і парфенос» — є точним перекладом єврейського слова «алма», тобто молода дівчина, незаміжня, але не молода жінка. Таке значення цього слова виправдується як етимологічно, так і взагалі вживанням в оригінальних текстах Старого Завіту, а також і в перекладах. Це слово в мові Біблії завжди означає діву чисту, непорочну. В древніх перекладах арабських, сирійських, особливо в грецькому перекладі 70-ти «алма» вживається з тим же значенням. Сімдесят тлумачів переклали слово «алма» словом «парфенос», як його подає і євангеліст Матфей. Стародавні юдеї під «алма» розуміли діву в правдивому розумінні, а не молоду жінку, як перетлумачують це пізніші юдеї. Перед грець. словом «парфенос» стоїть частка «і», що означає певну, відому Діву.
«Еммануїл — з нами Бог» — не власне ймення. Воно лише вказує на ті властивості, які матиме Дитя. У Святому Письмі часто зустрічаються такі імена, які не є власними іменами осіб (Див.: Іс. 7, 3; 8, 3; Ос. 1, 4), а вказують на їх властивості або провіщають майбутні події. Наприклад, про того ж Еммануїла говориться: «Ім’я Йому Чудесний, Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Цар миру» (Іс. 9, 6). Чи застосовне ім’я Еммануїл до Ісуса Христа? Еммануїл у перекладі з єврейської мови означає — «з нами Бог». Ісус Христос в одній особі поєднав божественне і людське єство (Див.: Ін. 1, 14). Святий Іоан Золотоустий запитує і відповідає: «Чому ж дали Йому ім’я не Еммануїл, а Ісус? Тому, що не сказано «даси», а «дадуть», тобто народи і сама подія… Отже, слова «дадуть ім’я Йому Еммануїл» означають те саме, що люди побачать між собою Бога.
Ст. 24-25. Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою. І не знав її, поки й породила сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус.
Ще за давніх часів були єретики, які на підставі 25 ст. — «не знав її, поки…» — твердили, що Марія, народивши Ісуса Христа, мала пізніше інших дітей від Йосифа. «Не знав, поки», — говорили вони, означає, що після народження пізнав, і якщо був первісток, то, значить, були й інші діти. Але таке тлумачення може видаватися правильним лише на перший погляд. Вивчаючи євангельський текст глибше, виявляємо безпідставність такого розуміння його. Головне слово, що наводить на сумнів, — «поки» (церковносл. «дондеже») в Біблії означає невизначену тривалість часу або стану і рівнозначне словам «ніколи, повік». З таким значенням це слово подається в багатьох місцях Святого Письма. Так, у книзі Буття говориться: «Не повернувся ворон, аж поки зійшла вода з землі» (8, 7). Хіба можна з цих слів робити висновок, що після того ворон повернеться в ковчег Ноя? Та ще ясніше доводять згадану неправильність тлумачення вжитого євангелістом виразу слова Бога Отця до Свого Сина: «Сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх у підніжжя ніг Твоїх» (Пс. 109, 1). І не тільки в єврейській мові, але і в нашій мові є подібні вирази. Наприклад, говорять: «До смерті залишився бездітним» або «до смерті ворогував», — ніби після смерті мав дітей або помирився. Що ж до слова «первісток», то так часто називають того, хто народився першим, хоч друга дитина і не народжувалася.
Отже, всі обставини переконують, що Діва Марія назавжди залишилася чистою і непорочною Дівою. Так само і Йосиф, довідавшись про таємницю втілення Сина Божого, легко міг зрозуміти, що заручена з ним Діва має вищу мету, ніж народження дітей. Крім того, він був у такому віці, коли в нього вже не могло бути дітей. Що ж до згадуваних у Євангеліях братів Ісуса Христа (Див.: Мф. 12, 46-47; Ін. 2, 12; 7, 3, 5 та ін.), яких навіть названо на ймення (Див.: Мф. 13, 55; Мк. 6, 3): Яків, Іосія, Симон та Іуда, — то за переданням, що йде від апостолів, вони були дітьми Йосифа від першого шлюбу (Так вважають Григорій Богослов, Єпіфаній, Кирило Олександр., Іларій, Євсевій, Феофіл та ін. — Авт.) або дітьми двоюрідної сестри Діви Марії — Марії Клеопової (Див.: Ін. 19, 25). Отже, згадувані в Євангеліях брати Ісуса Христа не були Його рідними братами.
Різдво Христове (Лк. 2, 1-7)
З того часу, коли ангел відкрив Йосифу тайну втілення, благочестивий старець залишався з Марією в Назареті в убогій оселі, втішаючи себе тим, що Бог удостоїв його бути хранителем Святої Діви й Божественної Дитини, що мала народитися від Неї. Та не в Назареті повинна була народитися ця Божа Дитина, а у Вифлеємі Юдейському, куди й прибули Йосиф з Марією у зв’язку з переписом.
Ст. 1. У ті дні вийшов від кесаря Августа наказ зробити перепис по всій землі.
Вираз «у ті дні» не треба розуміти в буквальному значенні, ніби імператорський наказ про перепис було видано зовсім незадовго, за кілька днів до народження Ісуса Христа. Навпаки, між виходом такого повеління і часом, коли його почали виконувати, міг минути не один рік. «У ті дні» — невизначений час, такий вислів уживали іноді при переході від однієї оповіді до іншої (пор. Мф. 3, 1). «Від кесаря Августа»: від римського імператора Октавіана, кесаря Августа. Кесар — це фамільне ймення роду Цезарів, яке за грецькою вимовою звучало як «кесар». «Перепис» у тодішній юридичній мові означав внесення до офіційного списку імені, віку, стану, майна, кількості дітей, тобто означав у власному розумінні слова перепис. З якою метою було призначено такий перепис, євангеліст не говорить. Перепис міг мати на меті встановлення податку. Переписувати мали «по всій землі», тобто по всій Римській імперії, а вона в той час обіймала значну частину країн, відомих освіченим людям, тому і називалася світом, або всесвітом. До складу Римської імперії належало також Юдейське царство, яким на той час правив Ірод.
Ст. 2. Цей перепис був перший за правління Квиринія Сирією.
Це зауваження євангеліста є одним із складних для пояснення місць, а тому про нього висловлено багато різних поглядів. Річ у тому, що Квириній став правителем Сирії вже в 6-11 рр. після Різдва Христового. Як же міг проходити за його правління той перепис, через який Йосиф і Марія вирушили до Вифлеєма, де народився Христос? Одним з вірогідних вважається пояснення, згідно з яким початок цього євангельського стиха треба читати не «цей перепис», а «самий перепис» (грецьк. не «а́вті», а «автí»; стародавні рукописи, в тому числі і Євангеліє від Луки, писалися без наголосів, які почали вживати пізніше). Отже, зміст цього євангельського зачала має бути такий: «У ті дні вийшов указ кесаря Августа зробити перепис по всій Римській імперії, до складу якої входила Юдея; сам же перепис в Юдеї був першим, відколи Сирією почав управляти Квириній». Звідси випливає, що час оголошення указу про перепис не ототожнюється з часом самого перепису в Юдеї. Ніщо не заважає гадати, що перепис почався в Юдеї до Різдва Христового, але потім, у зв’язку із смертю Ірода Великого та політичними заколотами в Юдеї, що сталися з цього приводу, перепис було припинено. Потім, приблизно через десять років, тобто в 759 р. від заснування Рима, перепис було знову продовжено і закінчено, коли Сирією правив проконсул Квириній.
Існує й таке пояснення: ще до свого проконсульства в Сирії Квириній завітав до Юдеї як довірена особа від кесаря. Він мав уповноваження від імператора організувати в Юдеї перепис. Цей перепис закінчився тоді, коли Квириній дістав проконсульство в Сирії (Див.: Діян. 5, 37). Тому вислів євангеліста треба розуміти так, що початок перепису припадає на той час, коли Квириній був римським послом в Юдеї, а закінчився, коли він став проконсулом Сирії.
У 1763 р. в м. Тіволі, яке у давнину мало назву Тібур, було знайдено пам’ятки із свідченням про те, що Квириній двічі призначався проконсулом Сирії. Отже, якщо і після другого призначення Квиринія консулом був перепис (Див.: Діян. 5, 37), то це був другий перепис. Тому, щоб відрізнити його від перепису під час Різдва Христового, коли Сирією так само правив Квириній, євангеліст називає різдвяний перепис першим. Зауваження євангеліста, що він був «першим», означає, що до часу народження Христа Юдея дійшла вже до крайнього приниження і остаточно втратила політичну незалежність.
Август дійсно видавав указ про загальний перепис населення імперії. Це видно з повідомлення римського історика Таціта (Анали 1, 11): після смерті Августа (767 р. від заснування Рима) його син і наступник Тиверій оголосив у римському сенаті власноручну записку Августа, в якій містяться детальні відомості про силу й багатство держави, а також про військову силу міст і союзників. Ці відомості могли бути одержані завдяки перепису.
Та хоч би як, зрештою, пояснювали розгляданий стих, ясно без сумніву, що євангеліст Лука не переплутує історичні події. Це видно з таких двох фактів: по-перше, з книги Діянь апостольських, автором якої був той самий святий Лука, видно, що він має чітке і точне уявлення про пізніший перепис за часу Квиринія (Див.: Діян. 5, 37). Йому було відомо про повстання Іуди Галилеянина, що вибухнуло в зв’язку з переписом, і про сполучене з ним остаточне підкорення Юдеї римській владі. Це могло статися тільки після смерті Ірода. У Євангелії ж, згадуючи про перепис, святий Лука чітко говорить, що перепис відбувався ще за життя Ірода. По-друге, з книги Діянь (9, 31; 10, 37) видно також, що євангелісту Луці було відоме пізніше розділення Юдеї та Галилеї, тоді як у Євангелії (Див.: Лк. 3, 1-5) про Юдею і Галилею він говорить ще як про єдине царство під владою Ірода.
Ст. 3-4. І пішли всі записатися, кожен до свого міста. Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарета до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеєм, бо він був з дому і роду Давидового…
Згідно з римськими правилами проведення перепису, Йосифу й Марії не обов’язково треба було подаватися до свого родового міста. Цей запис міг бути зроблений і за місцем їх проживання, тобто в Назареті. Проте, з огляду на відносну незалежність Юдеї, яка тоді ще збереглася, Рим дозволив юдеям дотримуватися особливостей їх суспільного ладу і звичаїв. Звичаї ж юдеїв вимагали, щоб перепис провадився по колінах, по родах і племенах. Поділ на коліна пустив глибоке коріння в національне життя юдеїв. І хоч в ассирійському та вавилонському полоні коліна змішалися, проте, наскільки це було можливо, поділ тривав. Тому за Августового перепису юдеї, які жили не в родових містах, поспішали записуватися в містах своїх колін. Йосиф і Марія, що походили з дому і роду Давидового, вирушили до Давидового міста — Вифлеєма. Перепис, що його потім проводив Квириній через 10 років, істотно відрізнявся. Він проводився за римськими звичаями, без урахування юдейських особливостей. З цього приводу й підняв тоді повстання Іуда Галилеянин (Див.: Діян. 5, 37).
Ст. 5. …записатися з Марією, зарученою з ним жінкою, яка була вагітна.
Для чого супроводжувала Йосифа і заручена з ним жінка? На це запитання відповідає євангеліст: записатися. За римськими законами і жінки, нарівні з чоловіками, підлягали в підкорених країнах поголовному оподаткуванню: хлопці — від 14 років, дівчата — від 12 років. Можна думати, що Діва Марія підлягала запису як єдина представниця Свого дому, тобто спадкоємниця родового майна. Крім того, Вона перебувала в незвичайних обставинах, і тому цілком зрозуміло, що Вона подорожувала разом з нареченим чоловіком. Йосиф був покликаний бути Її хранителем, повинен був доглядати Її.
Наказ про всенародний перепис, коли наближався час родити Діві Марії, вказав Йосифу і Марії, що Вона також має йти до Вифлеєма, щоб справдилося пророцтво Михея, який сказав, що Месія походитиме з Вифлеєма.
Ст. 6-7. Коли ж вони були там, надійшов час родити Їй; і народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в гостиниці.
Вифлеєм був так переповнений подорожніми, коли прибули сюди Йосиф з Марією, що вони не могли знайти собі місця в гостиниці і змушені були притулитися в одній з печер у Вифлеємських горах, куди заганяли худобу взимку або в дощ. На Сході подорожні нерідко ночували в печерах. Тому нема нічого дивного в тому, що Йосиф і Марія пішли за місто і знайшли собі місце в печері. Дивно тільки те, що Син Божий, Якому належить всесвіт, смирився до того, що не погребував народитися людиною і бути покладеним у яслах для худоби.
Благовістя ангела вифлеємським пастухам (Лк. 2, 8-12)
Ст. 8-9. У тій стороні були на полі пастухи, які стерегли нічної пори отару свою. Аж ось ангел Господній став між них, і слава Господня осяяла їх; і злякалися вони страхом великим.
Першими поклонитися втіленому Синові Божому випало на долю не багатим і знатним людям, а бідним пастухам, які стерегли свої отари на околицях Вифлеєма. В той час, коли спочивала земля і спали люди, ангельський світ, безустанно славлячи Бога на небесах, з побожним трепетом споглядав найбільше чудо, яке відбувалося на землі, — народження від Діви Сина Божого для спасіння людей. Коли сталася ця велика подія, один з ангелів одразу ж з’явився до пастухів, щоб принести їм радісну вість. Світлий вид ангела настрашив смиренних пастухів і викликав у них подив, — що б то означало це явлення.
Ст. 10-12. І сказав їм ангел: не бійтеся; я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям: бо нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. І ось вам знамення: ви знайдете сповите Немовля, яке лежатиме в яслах.
Народження завжди більше чи менше радісне, бо містить у собі торжество життя; навпаки, смерть завжди сумна, тому що, поглинувши одне життя, вона погрожує всім, хто залишився живим. Особливо радісним буває народження для тих, у кого знайшлася дитина. Ангел сказав: «народився для вас». Для кого? Невже тільки для вифлеємських пастухів? Та ангел сказав, що радість буде «всім людям». Це вказує, що сповіщуване Дитя народилося для всіх людей. Далі ангел пояснює, чому це народження буде радісним для всіх людей. Він говорить: «Бо нині… народився для вас Спаситель». В історії юдейського народу не раз з’являлися славетні мужі, які були для нього знаряддям спасіння. Але ці тимчасові й поодинокі випадки порятунку не могли бути предметом радості для всіх людей, бо поширювалися не на все людство і незабаром поступалися місцем новим лихам і бідам (Див.: Суд. 2, 18-19). Тепер же народився Спаситель, і через Нього спасіння поширюється на всіх людей і на всі часи.
Ангел далі ще пояснює пастухам: «Нині народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь». Вифлеємські пастухи, мабуть, мали деяке поняття про Христа, бо в той час усі в юдейському народі очікували пришестя Месії. Тож ангел сповіщає про народження Христа, тобто Месії (Помазаника Божого), Який є Сам Господь.
Потім ангел дає знамення — ознаку, за якою пастухи зможуть переконатися у правдивості сказаного. Яка ж ця ознака? Ось яка: «Ви знайдете сповите Немовля, Яке лежатиме в яслах». Цього знаку цілком досить для віри пастухів. У цьому простому Немовляті в яслах їхня віра повинна була побачити Месію. І вони увірували. І віра їхня не похитнулася від приниження Христа — Месії.
Славословлення ангелів (Лк. 2, 13-14)
Ст. 13-14. І раптом з’явилося біля ангела численне воїнство небесне, яке славило Бога і викликувало: слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!
«І раптом», тобто несподівано для пастухів, коли вони слухали благовістя ангела. «З’явилося… численне воїнство небесне», тобто цілий сонм ангелів, які у Святому Письмі нерідко описуються в образі воїнства навколо Небесного Царя — Бога (пор. 3 Цар. 22, 19; Дан. 7, 10; 2 Парал. 18, 18; Пс. 103, 21; 148, 2; Апок. 19, 14 та ін.). Ангели, що з’явилися, співали пісню, зміст якої дуже важливий, бо він має безпосереднє відношення до таїнства спасіння людського роду.
На небесах безліч ангелів, стоячи біля престолу Бога і споглядаючи чистими очима Його діла, завжди співають Йому славу. Та особливо вони складають Йому хвалу при видатних Його діяннях. Так, при створенні світу вони співали Богові хвалу за Його всемогутність, премудрість і доброту (Див.: Іов. 37, 4-7). Так і тут при відтворенні людини сонми ангелів співають Йому славу за Його любов до людини: «Слава у вишніх Богу».
«І на землі мир». Старозавітні пророки наперед провіщали, що з пришестям Христа «засяє правда і буде великий мир» (Пс. 71, 7). Сам Ісус Христос, здійснюючи Своє Божественне служіння на землі, постійно благовістив мир (Див.: Ін. 14, 27), закликав Своїх послідовників до миру (Див.: Мф. 11, 28), навчав миру, молився за мир у всьому світі (Див.: Ін. 17, 11); апостолам заповідав благовістити мир (Див.: Лк. 10, 5). Мир, сповіщений ангелами, — це насамперед мир Бога з родом людським. «Виправдавшись вірою, — говорить апостол Павло, — ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5, 1).
«На землі мир» — це також і мир людини із своєю совістю, мир з ближніми і мир між народами. Мир на землі є підставою для славословлення ангелів.
«В людях благовоління». У пришесті на землю Сина Божого виявилося благовоління Боже до людей. У відкупленні людського роду Бог виявив до людей безкрайню Свою любов. Спасіння людини зображується у Святому Письмі як справа невимовної любові Божої до людини. «Так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16).
Поклоніння пастухів (Лк. 2, 15-20)
Ст. 15-16. І коли ангели відійшли від них на небо, пастухи сказали один одному: підемо до Вифлеєма і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь. І, поспішивши, прийшли і знайшли Марію і Йосифа і Немовля, Яке лежало в яслах.
Як видно з розповіді, пастухи були благочестивими, вони чекали пришестя Спасителя. Тому після першої вістки про Нього вони поспішили туди, куди вказав їм ангел. На цьому місці вони знайшли все так, як їм сповістив ангел, і не збентежилися вбогою обстановкою, в якій народився Спаситель світу.
Ст. 17-18. Побачивши ж, розповіли про те, що було сповіщено їм про Немовля це. І всі, хто чув, дивувалися тому, що розповідали їм пастухи.
«Всі, хто чув». Згідно з церковним переданням, пастухи першими поклонилися Немовляті. Під «усіма, хто чув» розповідь пастухів, очевидно, треба розуміти не тільки Йосифа і Марію. Трохи згодом після завітання пастухів на місці народження Спасителя, крім святої родини, були вже інші люди. Можливо, це були родичі або близькі, що прийшли з допомогою; їм також стало відомим сповіщене ангелом.
Ст. 19-20. А Марія зберігала всі слова ці, складаючи в серці Своїм. Пастухи ж повернулися, славлячи і хвалячи Бога за все те, що чули й бачили, як було сказано їм.
Поклоніння волхвів (Мф. 2, 1-12)
Ст. 1. Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейському, у дні царя Ірода, волхви зі сходу прийшли до Єрусалима, кажучи…
Вифлеєм Юдейський — невелике місто трохи більше як за 10 кілометрів на південь від Єрусалима. Вифлеєм означає «дім хліба». Цю назву він, напевне, одержав через надзвичайно родючий ґрунт цієї місцевості. На відміну від Вифлеєма Галилейського (Див.: Нав. 19, 15), цей Вифлеєм називали Юдейським, бо він знаходився в коліні Іудиному (пор. Суд. 17, 7-8; 19, 1; 1 Цар. 17, 12). Його називали ще містом Давидовим (Див.: Лк. 2, 4), бо в ньому народився цар і пророк Давид. Місто розташоване на верхівці гори, оточене пагорбами й долинами з чудовими пасовищами і полями. У східній частині міста (колись вона була за межами міста) досі існують храм-базиліка ІV ст. і монастир. Під храмом знаходиться печера і в ній — ясла, де, згідно з переданням, народився Христос.
«У дні царя Ірода». Євангеліст згадує про Ірода для того, щоб підкреслити, що з коліна Іудиного вже не стало царів, отже, прийшов час, коли мав з’явитися Христос. Ірод був не юдей, а ідумеянин. Згідно з пророцтвом, Христос повинен був народитися, коли «припиняться князі від Іуди» (Бут. 49, 10). Згадується про царське достоїнство Ірода, тому що був ще Ірод четвертовладник (Феофілакт).
Цар Ірод називається в історії Великим за свої перемоги у війнах, прикрашання міст, відновлення Єрусалимського храму. Хоч він і називався царем, але підлягав римському імператору, бо Юдея була на той час уже римською провінцією. Ірод царював 34 роки, в управлінні відзначався жорстокістю і помер у 750 р. від заснування Рима. Ісус Христос народився наприкінці його царювання, десь у 748-749 рр. Загальноприйняте літочислення Дионисія Малого, ченця VІ ст., яке відносить Різдво Христове до 754 р. від заснування Рима, розходиться з точнішим літочисленням на 5-6 років.
«Волхви». Волхв, або маг, походить від грецьк. — «магос», що, в свою чергу, має перське походження. У персів волхвами називали людей мудрих, які мали глибокі, великі й таємні знання, особливо в галузі астрономії та медицини. Вони користувалися великою повагою і часто були радниками перських і вавилонських царів. Згадувані тут волхви були астрономами або астрологами і відзначалися доброчесним життям (І. Золотоустий, Феофілакт), хоч і в язичницькому розумінні. «Ті, що зіркам служили, від зірки навчилися поклонятися Тобі, Сонцю правди» (з тропаря Різдва).
«Зі сходу». В євангеліста немає прямої вказівки, з якої країни сходу прибули волхви. Існує про це багато думок, та найбільш імовірно, що вони прийшли з Персії. Там через спілкування з полоненими юдеями могло чистіше зберегтися пророцтво про зірку Якова та інші пророцтва про Месію і про час Його пришестя; там же був звичай ходити на поклоніння новонародженим царям.
«В Єрусалим». Вони прийшли спочатку в Єрусалим — столицю Юдеї і місцеперебування юдейських царів. Вони ще не знали, де мав народитися новий Цар — Месія. З іншого боку, з особливого передбачення Божого, вони повинні були привернути увагу юдеїв і поширити чутку про народження нового царя.
Ст. 2. Де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому.
«Де є народжений Цар Юдейський?» У той час в Юдеї чекали на пришестя Месії. Тому запитання волхвів було цілком доречне. Щоправда, юдеї чекали не на такого Месію, яким Він явився, смиренним і приниженим. Вони чекали на царя-Месію, який визволить їх від римського ярма, створить юдейське царство і підкорить йому інші народи. Та вони помилилися. Христос-Месія явився царем не від світу цього.
«Ми бачили зірку Його на сході». Це була незвичайна зірка, але яка саме, визначити неможливо. Ігнатій Богоносець, Оріген і Євсевій вважали, що це була нова зірка. Святий Іоан Золотоустий і Феофілакт гадають, що це — розумна сила (ангел), тільки в образі зірки. Втіленню Сина Божого достойно могло послужити не тільки виникнення нової зірки або ангела в її вигляді. З цього погляду варте уваги спостереження астрономів. Близько часу Різдва Христового, а саме в 747 р. від заснування Рима, мало відбутися зближення начебто в одній точці двох планет — Юпітера і Сатурна — в сузір’ї Риб. Для неозброєного ока ці дві планети повинні були виглядати як одна незвичайна зірка. Це зближення планет мало повторюватися тричі протягом того року: в травні, серпні і грудні. У 748 р. мало відбутися зближення планет Юпітера, Сатурна і Марса. 17 грудня 1603 р. сталося незвичайне зближення двох планет Юпітера і Сатурна. Це явище помітив знаменитий астроном Кеплер.
«На сході». Волхви бачили зірку Месії ще тоді, коли були в своїй країні.
Ст. 3-4. Почувши це, Ірод-цар стривожився, й увесь Єрусалим з ним. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників народних, питав у них: де мав би народитися Христос?
«Стривожився». Ірод, як ідумеянин, не з роду Давидового, був незаконним юдейським царем. Усвідомлюючи це, він був дуже недовірливим і, як свідчить юдейський історик Йосиф Флавій, позбавив життя дуже багатьох підозрілих йому людей. Тому він, природно, стривожився, коли до нього дійшла вістка про народження Царя Юдейського.
«Весь Єрусалим» — посилений вираз. Очевидно, це були передусім прихильники Ірода. Стривожилися також і ті, хто боявся нових проявів жорстокості роздратованого тирана.
«Всіх первосвящеників і книжників». За відомостями Йосифа Флавія, первосвященики тоді змінювалися дуже часто, і траплялося, що поряд з діючим первосвящеником жили звільнені один або декілька колишніх первосвящеників, яких також називали первосвящениками. Первосвящениками називалися також перші священики кожної з 24-ьох черг, на які поділялися усі священики. «Книжники» — це освічені на той час люди, що добре знали Закон. Їх називали ще вчителями Закону. Вони не становили окремого стану і не належали до певної секти. Це були юдейські богослови, тлумачі священних книг.
Ірод «питав у них: де мав би народитися Христос?» З пророцтв і обітувань вони, як люди вчені, повинні були знати місце народження Христа. Ірод хотів довідатися про це, щоб здійснити намір, який у нього зародився, — вбити новонароджене Немовля. Він був упевнений, що Христос дійсно має народитися в цей час. Та й волхви запитують прямо: «Де є народжений Цар Юдейський?»
Ст. 5-6. Вони ж сказали йому: у Вифлеємі Юдейському, бо так написано пророком: І ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля.
Первосвященики і книжники відповіли без вагань, бо це так ясно було написано пророком Михеєм (за 700 літ до Різдва Христового), що юдеї, які втратили правдиве розуміння багатьох пророцтв про Месію, в цьому пророцтві бачили точну вказівку на місце Його народження.
«І ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних». Вифлеєм не був багатолюдним містом і зовнішньою силою та багатством не міг рівнятися з такими великими містами, як Єрусалим, що були багаті й могутні і могли давати більше війська. Пророк Михей вказує на перевагу Вифлеєма над іншими містами, значно важливішу, ніж зовнішня сила і багатство. «З тебе вийде Вождь, який упасе народ Мій, Ізраїля». «Добре сказано «вийде», а «не залишиться в тобі», бо Христос не залишився у Вифлеємі, а після народження вийшов з нього і жив переважно в Назареті» (Феофілакт, пор. І. Золот.). Під Ізраїлем тут мається на увазі, з одного боку, Юдейське царство, тому що пророцтва було дано юдейському народу, а з іншого — всі, хто увірував у Христа, як з юдеїв, так і з язичників (Див.: Феофілакт, пор. Золот. ).
Первосвященики і книжники, сказавши про Вифлеєм, піддобрюючись до царя (Золот.), не сказали про ті слова, якими пророк Михей характеризує Месію: «Походження Його від початку, від днів вічних» (5, 2). Тут пророк вказує на Божество Вождя, що має народитися у Вифлеємі, хоч Він і народиться тілесно в часі, але за Своїм Божеством Він вічний. «Упасе». Ісус Христос Сам уподібнює Себе доброму пастиреві (Див.: Ін. 10, 11). Сенс цього уподібнення в тому, що Христос, як пастир, оберігає свою отару від ворогів, годує на добірних, кращих пасовищах — Своїм словом і таїнствами, вчасно напуває Своїми благодатними дарами і приводить для вічного спочинку до Свого Отця.
Ст. 7-8. Тоді Ірод, потайки покликавши волхвів, вивідав від них про час з’явлення зірки і, пославши їх до Вифлеєма, сказав: підіть, старанно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, сповістіть мене, щоб і мені піти поклонитися Йому.
«Потайки». Задумавши вбити Немовля, Ірод міг побоюватися, щоб юдеї будь-яким способом не перешкодили йому зробити це. Тому він прикликає волхвів потайки. «Вивідав». Точно випитав про час з’явлення зірки, щоб точніше визначити вік Немовляти, бо він гадав, що час появи зірки припадає на час Його народження. «Старанно розвідайте про Немовля». Ірод сам вивідує і волхвів примушує точно розвідати про Дитя, щоб не помилитись у своїх розрахунках. «Коли знайдете, сповістіть мене», тобто про Дитину. Ірод не сказав: про Христа чи Царя, а про Немовля, бо не терпів навіть імені Царя, чим виявляв свою лють проти Нього. «Поклонитися». Вдається до хитрості, щоб певніше досягти мети. Ірод шукає душу Немовляти (ст. 20), а не бажає поклонитися Йому. В цьому виявляється хитра, підступна і люта вдача Ірода. Таким показує його і юдейський історик Йосиф Флавій.
Ст. 9-10. Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж поки нарешті прийшла і зупинилась над місцем, де було Немовля. Побачивши зірку, вони зраділи радістю вельми великою.
«Вони, вислухавши царя, пішли». Волхви не припускали лихих намірів царя, тому сприйняли його слова за правду. «Зірка… йшла перед ними». На сході вдень буває дуже спекотно, тому люди, особливо знатні, подорожували часто вночі. Отже, коли волхви вирушили в дорогу, вони знову побачили зірку, яку бачили в себе на батьківщині. Це показує, що зірка не супроводжувала їх протягом усієї подорожі до Єрусалима. Зірку вони повинні були бачити на південь від Єрусалима, в напрямку до Вифлеєма.
«Зупинилася над місцем». «Та навіщо потрібна була зірка, коли місто стало вже відоме? — запитує святий Іоан Золотоустий і відповідає: — На те, щоб показати і Саме Дитя, бо інакше не можна було впізнати Його, бо ж і будинок не був відомий, та й Мати Його не була славною і знаменитою». «Зраділи». Тому, що в цій появі зірки волхви знайшли нове підтвердження своєї віри в народження незвичайної Дитини там, де шукали Її.
Ст. 11-12. І, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну. І, одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли до країни своєї.
«В дім». Отже, не на те місце, де народилося Немовля, бо в євангеліста Луки сказано, що Дитину поклали в ясла, які були в печері. Подорожування волхвів припадає на той час, коли Немовля з Матір’ю перейшли з печери в будинок (Феофілакт). «Дари». Таким був східний звичай виявляти дарами свою пошану великим людям (Див.: Бут. 32, 14; 43, 11; 1 Цар. 10, 27; 3 Цар. 10, 2 та ін.). Золото було найдорожчим подарунком. Волхви принесли його Немовляті як Царю. Ладан — загуслий сік дерева, він має приємний запах, уживається при богослужінні як символ жертви. Смирну, або мирру, також добували з дерева. Її вживали переважно для намащування мертвих тіл, бо вона мала властивість зберігати їх від розкладання. В доборі волхвами дарів не можна не вбачати вищого сенсу. Золото личить Ісусові Христу як Царю Небесному, ладан — як Богу, смирна — як людині, що має зазнати смерті.
«Не повертатися», бо, якби Ірод одержав від волхвів точні відомості про Дитя, він негайно вжив би заходів, щоб Його вбити.
«Іншою дорогою». Мабуть, на південь від Вифлеєма через Хеврон та південну частину Мертвого моря.
Утеча до Єгипту (Мф. 2, 13-15)
Ст. 13-15. Коли ж вони відійшли, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові, говорячи: устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет і будь там, доки не скажу тобі, бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його. Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його вночі та й пішов у Єгипет і був там до смерті Іродової, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: з Єгипту покликав Я Сина Мого (Див. також Ос. 11, 1).
Убивство дітей (Мф. 2, 16-18)
Ст. 13. Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався і послав повбивати усіх немовлят у Вифлеємі і в усіх околицях його, — від двох років і менше, — за часом, про який вивідав у волхвів.
«Побачивши себе осміяним волхвами». Волхви не повернулися до Ірода. Певна річ, вони не мали наміру насміятися з Ірода, але він відчув себе осміяним, бо волхви не виконали його наказу.
«Повбивати усіх немовлят». Ірод бажав убити тільки одне Дитя — Царя Юдейського. Але, не одержавши точних відомостей про Нього від волхвів, він вирішив будь-що домогтися своєї мети і тому звелів повбивати всіх дітей визначеного віку. «У Вифлеємі і в усіх околицях його». Ірод вирішив повбивати дітей не тільки у Вифлеємі, де народився Христос, а й по околицях, щоб випадково знову не помилитися і бути цілком упевненим, що ненависне йому Немовля вбито. «За часом, про який він вивідав». Ірод, мабуть, гадав, що час першої появи зірки збігається з часом народження Немовляти. Ось чому він допитувався у волхвів, коли саме з’явилася зірка. Потім він наказав повбивати всіх дітей чоловічої статі у віці від двох років і менших. Ірод трохи перевищив вік Дитини, щоб певніше досягнути своєї мети.
Ст. 17-18. Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить: голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх (Див. також Єр. 31, 15).
Рама — невеличке містечко на шляху з Єрусалима до Вифлеєма, в його околиці. На цьому місці полководець Навуходоносора Навузардан зібрав полонених юдеїв, щоб відпровадити їх у Вавилон (Див.: Єр. 40, 1). Очевидець цієї події пророк Єремія, описуючи цю сумну подію, каже, що Рахиль, похована на цьому місці, плаче за юдеями, бо їх ведуть із своєї землі в неволю, немов на смерть (Див.: Єр. 31, 15). А євангеліст у цій сумній картині минулого вбачає прообраз іншої сумної події — вигублення Іродом дітей, — і тому подає слова Єремії на доказ здійснення пророцтва.
