Слово при врученні архипастирських жезлів

В обранні мене єпископом я вбачаю дію Промислу Божого і тому приймаю це призначення. Я молюсь, щоб Господь мій і Суддя, Якому відомі мої немочі і гріхи, Своєю Божественною благодаттю зцілив моє засмучене серце і сподобив без пороку священнодіяти, керувати, проливати світло вічно живої і незмінної Божественної істини вірним чадам нашої Церкви, щоб вони прославляли Отця нашого, Який на небесах. Господь обирає на велике служіння Церкві не лише «мужів сильних… мужів праведних» (Вих. 18, 21), але й немічних, щоб повніше явити багатство благості Своєї. Я не належу до числа цих «мужів сильних і праведних», про яких говорить Святе Письмо, але Господь, за Своєю невимовною милістю, сподобив мене бути у тих місцях, де ступали Його пречисті ноги, цілувати той камінь, на якому було покладено Його Божественне тіло, зняте з хреста, схиляти коліна перед Гробом, з якого засяяло Світло його Воскресіння, освітивши всесвіт надією вічного життя.

Разом з усією Церквою я твердо вірю, що від Бога «стопи людини утверджуються» (Пс. 36, 23), що «ніхто сам собою не приймає цієї честі, але покликаний Богом, як і Аарон» (Євр. 5, 4), що Сам Господь благодаттю Святого Духа висвячує обраних на єпископське служіння.

Зовнішнє положення єпископів Церкви у різні історичні часи було різним. Однак воно завжди було, є і буде «служіння примирення» (2 Кор. 5, 18). Єпископ одержує владу не для того, щоб володарювати над народом Божим і підноситися над іншими. Апостол Павло говорить, що «скарб цей», тобто єпископську благодать, «ми носимо в глиняних сосудах» (2 Кор. 4, 7), і тим самим указує не тільки на немощі нашого тлінного тіла, на нашу морально недосконалу природу, а й на зовнішнє наше становище, на «приниження» заради спасіння миру.

Бути єпископом — значить жити життям пастви, уболівати і радіти разом із нею. Апостоли мали усі підстави «з’явитися з усією поважністю» своєї апостольської гідності, але вони вважали за краще «бути лагідними» серед своєї пастви, «як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми» (1 Сол. 2, 7). Єпископ архиєрейським жезлом, як символом влади, може установити лише зовнішній порядок, але Царство Боже в серцях пасомих можна насадити тільки самовідданістю і самоприниженням, молитвами і слізьми, духовним подвигом і постійним розпинанням себе заради пасомих. В обов’язки єпископа входить не лише проповідувати Царство Боже, але й робити все можливе для влаштування його на землі, бо воно починається тут, а простягається до небес, починається в часі, а простягається у вічність.

Апостол Павло говорить: «Ми бідні, але багатьох збагачуємо, ми нічого не маємо, але всім володіємо» (2 Кор. 6, 10). Керувати людьми і тим самим сприяти влаштуванню Царства Божого дуже важко, тому св. Григорій Богослов говорить: «Це є мистецтво з мистецтв і наука з наук».

Якщо говорити образно, то єпископське служіння подібне до троянд, на яких, крім красивих квітів з приємним запахом і листя, ховаються колючки. І в житті єпископа серед духовних радощів бувають скорботи і печалі. Але той, хто взявся «за рало», не повинен оглядатися назад, інакше він не буде «управлений в Царстві Божому».

Я молю Господа нашого Ісуса Христа і прошу вас, святителі Божі, піднести свої святі молитви, щоб не марним був мій труд на єпископському поприщі, яке має бути, і щоб у день праведного Свого воздаяння Господь сподобив мене честі вірних Своїх служителів.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Переяслав-Хмельницькому Савві (Бобинцю)
30 березня 1969 року

Преосвященний єпископе Савво,
улюблений у Христі брате наш і співслужителю!

Силою і діянням Святого Духа при покладенні наших рук тебе наставлено на високе служіння в Церкві Божій, служіння єпископське. Від співбратів архипастирів, від себе, а також від пастирів і віруючих, які своїми щирими молитвами брали участь у нашій священнодії, вітаю тебе з одержанням архиєрейської благодаті.

Ти одержав великий дар благодаті і виявив перед лицем Церкви добре сповідання віри. Перед народом Божим ти обіцяв зі страхом Божим нести єпископське служіння і все життя своє присвятити на те, щоб, наслідуючи великих святителів Церкви Христової, пасти довірене тобі церковне стадо. Ще на світанку юності Господь покликав тебе, сина зелених Карпат, до монастирського послуху, який ти ретельно проходив під керівництвом досвідчених старців-ревнителів православ’я на Закарпатті. Той же Господь привів тебе до Лаври преподобного Сергія, де вісім років ти вчився в розсаднику духовної освіти, збагачуючи себе богословськими знаннями. Тепер Він посилає тебе на новий церковний послух — служіння єпископське.

Звичай церковний велить нам, твоїм співбратам, відпустити тебе на архипастирське служіння словом напутньої поради і повчання. Колись св. апостол Павло, висвятивши на єпископа Єфеської Церкви свого ученика Тимофія і посилаючи його на проповідь Євангелія, казав: «Нагадую тобі зігрівати дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх» (2 Тим. 1, 6).

В особі св. Тимофія апостол нагадує всім нам, архипастирям, в тому числі й тобі, зігрівати в своєму серці цей великий дар Божий, який немічне лікує і збідніле поповнює.

Яким чином можемо ми виконувати цю апостольську заповідь? Насамперед, безустанною сердечною молитвою, яка зігріває людське серце вогнем невгасаючої любові до Бога і людей. Вона може оживотворити й зміцнити твій дух ніколи неслабнучою надією на всесильну допомогу Пастиреначальника Христа, який Сам, невидимо обравши тебе, Сам і поведе тебе новим шляхом.

Зігрівай дар Божий, що живе в тобі, постійним читанням Святого Письма, бо воно, як говорить апостол Павло, може «умудрити тебе на спасіння вірою в Христа Ісуса» (2 Тим. 3, 15). Святе Письмо — це таке невичерпне джерело, з якого чим більше черпаємо, тим більше знаходимо в ньому втіхи, духовної поживи і радості життя.

Апостол наказує благовіствувати Євангеліє «вчасно і невчасно» (2 Тим. 4, 2). Для проповіді Слова Божого Господь обрав і послав святих апостолів. Щоб навчати і зміцнювати людей у вірі та християнському житті. Свята Церква через наступництво від апостолів настановляє пастирів і учителів. Для цього одержали благодать єпископства і ми, і горе нам, якщо через недбальство наше ми не благовіствуємо, якщо через наші лінощі ми залишаємо християнські душі без духовної поживи, якою насамперед є слово Боже.

Зігрівай одержаний тобою дар Божий посильним подвигом любові до Бога і людей, в тому числі ревним і побожним відправлянням богослужень. Люби Вітчизну, яка зростила тебе, і не забувай, що вона для своїх синів і дочок є джерелом сили й духовної міцності.

Наших власних сил не досить для того високого служіння, на яке нас покликано як пастирів людських душ. Нам потрібна особлива, благодатна поміч з неба, вона здобувається молитвою, чистотою, боговгодним життям і постійною працею над собою.

Єпископ є хранителем чистоти церковного вчення і живим прикладом служіння людям для пастирів і довіреної йому пастви. Ти бачив і, безперечно, знаєш, з якою любов’ю, з якою шанобливістю наш побожний народ ставиться до добрих і ревних пастирів і з яким жалем він сприймає байдужість до своїх обов’язків та негідне життя деяких пастирів.

Поряд з цим сумним явищем не можна не звернути увагу на те, як дехто з тих, що удають себе ревнителями церковними, дозволяють собі лихословити на своїх пастирів, судити їх за дійсні, а частіше за вигадані пороки і хиби. Обов’язок архипастиря не довірятися сліпо подібному осудові, але водночас суворо й рішуче вимагати від пастирів, щоб вони жили й діяли згідно із своїми покликанням. Іноді нагадуй їм грізні слова пророка Малахії: «Для вас, священики, ця заповідь, коли ви не послухаєтесь і коли не візьмете до серця, щоб віддавати славу імені Моєму, говорить Господь Саваоф, то Я прокляну ваші благословення, бо ви не хочете докласти до того серця» (Мал. 2, 1–2).

Нехай не бентежать тебе труднощі архипастирського служіння і немощі людської природи. Господь, обравши тебе на це високе служіння, пошле Свою благодатну поміч, якщо ти будеш старатися виконувати обіцяне тобою.

А тепер, на знак одержаної архиєрейської благодаті, прийми цей пастирський жезл, як видиму опору в майбутньому високому служінні, зійди на єпископську кафедру і подай благословення цьому побожному народові, який своєю молитвою взяв участь у твоїй висвяті.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Переяслав-Хмельницькому Варлааму (Ільющенку)
22 жовтня 1972 року

Преосвященний єпископе Варлаам,
улюблений у Христі брате!

Вітаємо тебе, нашого нового співбрата, з вступом на стежку єпископського служіння і молитовно бажаємо тобі від Господа благодатної допомоги в майбутніх архипастирських трудах на благо Церкви й Вітчизни.

В житті людей усі переміни відбуваються не без Промислу Божого. І в твоєму житті також не один раз були переміни. Одна з них відбулася сьогодні, коли благодаттю Всесвятого Духа, яка «завжди немічне лікує і збідніле доповнює», через покладення рук присутніх тут архіпастирів, ти приєднався до собору єпископів Православної Церкви і тим самим став наступником святих апостолів.

Ти й сам розумієш, який високий обов’язок покладає на тебе єпископське служіння; розумієш і те, що природними силами немічна людина не може з успіхом понести це служіння, що тільки благодать Божа може допомогти їй перебороти труднощі єпископського служіння.

Тобі відомі повчання апостола Павла своїм ученикам Тимофію й Титу про якості єпископа, зокрема, його слова: «Якщо хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Бажати єпископства — це не означає прагнути духовної влади й почестей, пов’язаних з архиєрейським саном. Прагнути єпископства — це означає горіти бажанням чинити добре діло, тобто проповідувати істину, виправляти звичаї, вести до довершеності в духовному житті, спростовувати лжевчення й розколи, втішати засмучених, бути батьком дбайливим, який дає добрий лад усьому. Хто, палаючи бажанням на такі діла, хоче бути єпископом, той доброї справи бажає. Він шукає не шани й слави, а бажає працювати на добро ближніх. Він хоче бути всім слугою, який не шкодує себе. Блаженний Феодорит, з’ясовуючи слова ап. Павла, пише: «Апостол звинувачує не просте бажання, а владолюбство і вчить дбати не про шану, а про доброчесність; не сану бажати, а домагатися діла, якого сан вимагає».

Хто може визначити, чого прагне той, хто бажає єпископства: шани й слави чи доброго діла? Совість! Найпершим засобом наставляти себе на вірний шлях життя для кожної людини, в тому числі і єпископа, є совість. Совість — це голос самого Бога. Посилаючи нас у світ, Він вклав у нашу душу це невсипуще око, непідкупного сторожа — совість. І коли ми будемо слухати свою совість, будемо зберігати невикривленим це дзеркало істини й правди, то всередині нас буде відбуватися безперестанне одкровення волі Божої.

Перед собором єпископів ти приніс архиєрейську присягу: сповідував свою неміч та недостойність і своє уповання на допомогу благодаті Божої, і тим самим ти подаєш надію Церкві. Але в житті бувають випадки, коли обрані на єпископське служіння, не задумуючись над змістом, легким серцем виголошують архиєрейську присягу, зокрема, обіцяння бути однодумними з преосвященними архиєреями, мати до них духовну любов і повагу, як до братів. А потім, коли мине певний час, чи то від свідомості своєї переваги, чи то під впливом людської немочі, забувають про архиєрейську присягу і не вважають для себе обов’язковим дотримувати однодумності й братолюбства.

Деякі дозволяють собі малодушно нарікати на невисоку долю свого звання й служіння. Людину дійсно достойну видно в усякому званні, вона висока на кожній посаді і на всякому місці. І в сто разів краще, коли людина вища за посаду, ніж коли посада вища за людину.

Улюблений співбрате, майже двадцять років ти був пастирем і з свого пастирського досвіду знаєш, що жезлом своїм ми можемо встановити порядок у нашій пастві й настрашити тих, хто не кориться нам, але Царство Боже написати в серцях нашої пастви ми можемо тільки своєю кров’ю, тобто нашою самовідданістю, нашими подвигами, молитвами, сльозами, нашими нервами, самоприниженням і постійним розпинанням себе ради нашої пастви.

Господь наш Ісус Христос, обираючи придатних Йому на служіння, не залишає їх на власні сили, але наділяє їх «силою звище», як наділяв Він святих апостолів і Сам обіцяв перебувати з ними «по всі дні до кінця віку». А нам, єпископам, треба дбайливо зігрівати дар Божий, який живе в нас. І ти зігрівай цей дар, який віднині живе в тобі! Зігрівай дар Божий посильними подвигами любові до Бога й ближніх, насамперед щирою побожною відправою церковних богослужінь, як заповідав апостол Павло своєму ученикові Тимофію: «Благаю перш за все чинити молитви, благання, прохання, подяки…» Потім — старанним служінням ближнім, чим можеш: і доброю порадою, і корисним повчанням, і духовним утішанням та всякою допомогою. Будь завжди в душі скромним, бо «Господь гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4, 6). Ніколи не забувай, ким ти був, не потішай серця свого людською облесністю, бо вона може загубити й великих мужів. Перед кожним єпископом завжди лежить спокуса: добре почати своє служіння й погано закінчити його.

Ми з любов’ю благословляємо твій вступ на нову путь служіння з твердою надією, що ти виправдаєш наше обрання.

Прийми жезл архипастирський, і нехай буде він видимою ознакою невидимої, але дієвої допомоги Божої в майбутньому твоєму архипастирському служінні! І від даної тобі благодаті подай благословення всій братії та людям Божим, які своєю молитвою взяли участь у твоєму освяченні.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Вінницькому і Брацлавському Агафангелу (Савіні)
16 листопада 1975 року

Преосвященний єпископе Агафангел,
улюблений у Христі брате!

Благодаттю Всесвятого Духа ти нині приєднався до собору єпископів Православної Церкви і цим узяв на себе велику обітницю бути будівничим Таїн Божих і наставником пастирів, які ведуть свою паству до вічного спасіння. Вітаємо тебе, нашого нового співбрата по благодаті, і молимось разом з тобою, щоб ти недаремно прийняв благодать Божу (2 Кор. 11, 1).

Настав час, коли Господу було угодно і тебе покликати до вищого єпископського служіння. Змолоду ти посвятив себе служінню Церкві Христовій. Твоїми духовними наставниками були і преподобні києво-печерські угодники і преподобний Сергій Радонезький, як про це ти сказав у своєму слові при нареченні на єпископа. Ти навчався в стінах Московської духовної академії. Господь поставив Тебе протягом багатьох років бути наставником майбутніх пастирів Церкви на посаді ректора Одеської духовної семінарії. Тепер Промисел Божий спрямовує твої кроки на відповідальніше церковне служіння в сані єпископа.

Немає сумніву, що Ти й сам розумієш, який високий обов’язок покладає на тебе твоє нове служіння, розумієш і те, що природними силами немічна людина не може достойно виконати до кінця свій архипастирський обов’язок і що тільки благодать Божа, яка лікує немічне і посилює ослаблене, може допомогти людині перемагати труднощі єпископського подвигу.

Учора ти із сльозами сповідав перед нами і свою неміч, і недостойність, і свою надію на поміч Божу, і цим запевнив Церкву і виправдав своє обрання.

Ти сповідував перед нами святі догмати віри, священні правила Церкви, обіцяв дотримуватися їх непохитно і бути їм вірним до кінця свого життя. Проповідуй і вчи того, що сповідував, виконуй те, що обіцяв, — і твоє служіння буде благословенне Богом і шановане людьми.

Приймаючи благодать архиєрейства, багато хто говорять про труднощі єпископського служіння, і не тільки говорять, але й усвідомлюють. Проте пізнати цей тягар на власному досвіді може тільки той, хто прагне в житті виконати свій єпископський обов’язок. Такий єпископ разом з ап. Павлом по справедливості може сказати, що він постійно перебуває «в муках народження».

Ми, єпископи, повинні, не лінуючись, зігрівати дар Божий, що живе в нас, і ти зігрівай цей дар, що віднині живе в тобі. Зігрівай дар Божий посильними подвигами любові до Бога і ближніх, найперше щирим і благоговійним відправлянням церковних богослужінь. Не потішай своє серце людськими лестощами, бо вони можуть загубити і великих мужів. Перед кожним єпископом завжди лежить спокуса: добре почати своє служіння і погано закінчити його. Коли єпископ турбується про те, щоб богослужіння, які відправляє він або його пастирі, були величними, побожними і звершеними за церковним уставом, тоді віруючий народ радується і благословляє цей подвиг єпископа. А коли єпископ прагне піднести себе або поставити себе центром уваги і почестей, то марна його праця, і не на славу Божу спрямована вона. Ми з любов’ю благословляємо Твій вступ на нову путь служіння з надією, що ти виправдаєш наше обрання.

А тепер прийми цей жезл наче з рук Христових. Прийми його як символ архиєрейської влади і підтримки на важкому шляху. Зійди на це високе місце і благослови віруючий народ, що разом з нами молився Господу нашому Ісусу Христу, щоб Він дарував тобі благодатну поміч у твоєму новому церковному служінні на благо Церкви й Вітчизни.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Аргентінському і Південноамериканському Лазарю (Швецю)
18 квітня 1980 року

Преосвященний єпископе Лазарю!
Христос воскрес!

Обранням Святійшого Патріарха і Священного Синоду тебе покликано на вище служіння в Церкві Христовій. Божественна благодать, що «немічне лікує», сприйнята тобою через покладання наших рук, сподобила тебе бути наступником святих апостолів у єпископському служінні, і ти прилучився до сонму святителів Руської Православної Церкви. Від імені усіх архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії, я сердечно поздоровляю тебе з прийняттям єпископської благодаті.

Ще на світанку своєї юності ти був послушником Почаївської лаври і Жировицького монастиря в Білорусії. Перед прийняттям архиєрейської хіротонії Промисел Божий знову привів тебе до Почаївської обителі, над якою перебуває заступництво Божої Матері. Там ти прийняв чернечий постриг і склав обітниці біля раки мощей преподобного Іова, який буде твоїм покровителем і особливим заступником перед Богом на шляху нового твого служіння Церкві і людям.

Як символ нового життя у Христі, скріпленого чернечими обітницями, ти прийняв і нове ім’я на честь преподобного Лазаря Муромського (1391 р.). Преподобний Лазар, грек за походженням, Промислом Божим був приведений у чужу для нього землю Новгородську, так само і ти Промислом Божим направляєшся проходити церковний послух у далекій Аргентині.

Згідно із існуючим у нашій Церкві звичаєм, вручаючи жезл новопоставленому єпископові, йому нагадують про те, яким має бути єпископ. У цей урочистий для тебе день я хотів би нагадати тобі, як і всім нам, архиєреям, вчення про єпископство преподобного Симеона, Нового Богослова.

Православна Церква навчає, що через покладання рук архієреїв подається благодатний дар, тобто дар Святого Духа. Однак преподобний Симеон говорить, що покладання рук, хоч би яке воно було необхідне, не досить, щоб гідно служити, як і Хрещення не досить, щоб стати справжнім християнином. Потрібне також життя за заповідями Божими. Преподобний Симеон говорить: «Хто не зречеться світу і того, що у світі, і не зречеться своєї душі і тіла… не може приносити Богові таїнство безкровної жертви».

Проте і цього не досить, треба ще, щоб людину Бог покликав до священства. Преподобний Симеон учить: «Якщо навіть хто прийме всю благодать Духа і від утроби матері перебуває чистим від гріха, коли він не за велінням Божим і не за Його обранням, яке вивідує душу його Божественним осіянням… то не видається мені доцільним йому священнодіяти». «Не вважайте себе, — говорить він, — обманюючи самих себе і збиваючись із глузду, бути чим-небудь, і як ті, у яких совість спить, не думайте, що ви духовні, раніш, ніж одержите Святого Духа. І тому ви… одержуєте керівні посади і маєте сміливість безстрашно (приймати) священство і безсоромно висувати самих себе різноманітними способами на митрополії та єпископства пасти народ Божий ».

Навіть коли здається, що Господь закликає нас, прийняття керівної посади в Церкві слід сприймати як небезпечне духовне сходження. «Навіть тоді, — говорить преподобний Симеон, — тобі не личить бути самовпевненим і цілком безтурботним, а зі страхом і трепетом, як тому, хто спускається зверху на якусь глибочінь бездонної криниці, повної всіляких плазунів і звірів, так треба вступати на управління митрополією… або на яке-небудь інше начальство, єпископство».

Преподобний Симеон, показуючи виняткову величність священнослужіння, говорить: «Якщо ти побачив Христа, якщо ти одержав Духа… ти дізнався б, що це велично і страшно і вище будь-якої слави… служити з чистою совістю серця Пресвятій, і Всехвальній Тройці».

Безодня між високим ученням про єпископську гідність та недоліками грішних людей не є чимось новим у житті Церкви. За всіх часів була і є «гідність єпископства» і «порочність єпископів», «святість християнства» і «гріховність християн». Але в нашому становищі особливо трагічне те, що ми, свідомі високої гідності єпископського служіння, часто із спокійною совістю приймаємо на себе це служіння, і в той же час нічого не робимо для нашого духовного зростання в єпископському служінні. Поставлений на церковний свічник єпископства повинен виявляти особливу турботу про оновлення своєї моралі, якщо він хоче служити Церкві Христовій і сповіщати Божественну істину створеному Богом світові. І це справді дуже важливо, бо серед кліру і мирян можуть виникати різні спокуси через те, що єпископ дбає про своє земне благополуччя і не віддає всього себе служінню Церкві Христовій і своєму народові.

Для успіху в своїй архипастирській діяльності необхідно подавати добрий приклад своїм власним благочестивим життям і самовідданим служінням. Здоров’я треба берегти як дар Божий і не марнувати його безцільно і бездумно, однак під виглядом піклування про здоров’я не слід ухилятися від своїх архипастирських обов’язків. Запорукою здоров’я є тверезе життя, поєднане з тілесною і духовною стриманістю. Тому завжди пам’ятай слова апостола Павла, що «єпископ повинен бути непорочним… тверезим, цнотливим, благоговійним, чесним, гостинним, здатним навчати» (1 Тим. 3, 2).

Промислом Божим Тебе обрано на єпископське служіння в далекій Аргентині, де побожні православні люди чекають свого архипастиря і з любов’ю приймають тебе для керування Богом дорученою тобі паствою. Твоя паства, як і всяка паства, живе надією мати доброго архипастиря, який наглядав би за нею «не з примусу, але охоче й боговгодно, не для… користі, а з щирістю, і не пануючи над насліддям Божим, а даючи приклад пастві» (1 Пет. 5, 2–3).

Аргентина — не нове і невідоме для тебе місце служіння. Кілька років ти був ревним парафіяльним священиком в Буенос-Айресі, про що свідчать добрі відгуки про твоє пастирське служіння. Тепер тебе посилають туди в сані єпископа на посаду Патріаршого Екзарха Центральної та Південної Америки. Сприяй же своїм архипастирським служінням піднесенню духу любові й відданості Матері-Церкві в дорученій тобі пастві, зміцнюй братерські відносини з іншими існуючими там Православними Церквами, а також і з Римсько-Католицькою Цервою, що справді служитиме здійсненню в житті євангельського заповіту Спасителя про жадану єдність усіх Його послідовників (Ін. 17, 21) і зміцненню миру й дружби між нашими народами.

У смиренній свідомості своєї немочі всю надію покладай не на свої сили, а на благодать Божу, що немічне лікує і зміцнює. В той же час не лінуйся і не забувай про своє духовне вдосконалювання, постійно вчись і нагромаджуй досвід архипастирського служіння. Заступництво Божої Матері, на яке покладаєш надію, і молитовна охорона преподобного Іова Почаївського, разом з твоїм новим небесним покровителем Лазарем Муромським, нехай будуть з тобою в усі дні твого архипастирського служіння! На шляхах твого єпископського служіння нехай надихає Тебе свідомість того, що хіротонія твоя була здійснена біля київських святинь, у колисці руського Православ’я, в соборі просвітителя Русі, святого рівноапостольного князя Володимира. Полегшенню твоєї архипастирської праці сприятимуть молитви і братерські поради преосвященних архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії.

А тепер, улюблений брате, прийми цей жезл, нехай він буде підтримкою в твоїх трудах, зійди на це підвищене місце і благослови народ Божий першим твоїм святительським благословенням!

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Переяслав-Хмельницькому Антонію (Москаленку)
13 жовтня 1985 року

Преосвященний єпископ Антоній,
улюблений в Христі брат і співслужитель!

В церкві все відбувається з волі Божої. Ми віримо, що і твоє обрання і поставлення на єпископське служіння здійснилось не без волі Божої. Юнаком покликав тебе Господь на пастирське служіння. В Сибіру ти прийняв священство й чернецтво і там довгий час був пастирем Церкви. Преподобний Антоній Печерський, ім’я якого ти носиш, привів тебе до Києва, де 1000 років тому відбулося Хрещення Руси, і світло віри Христової почало поширюватися по всій нашій землі. Знаменно, що твоя єпископська хіротонія відправилась в день пам’яті святителя Михаїла, першого митрополита Київського.

Звичай церковний велить нам, твоїм старшим співбратам, сказати тобі напутнє слово і в ньому нагадати тобі і самим собі про сутність єпископського служіння. Ми, єпископи, повинні частіше замислюватись над тим, Хто покликав нас на це служіння, в чому смисл і значення його, і чи відповідаємо ми своєму покликанню.

Єпископське служіння — це найнеобхідніше служіння в Церкві. Воно таке ж давнє, як і сама Церква. Помісні Церкви брали діяльну участь у поставленні єпископів. Вони обирали з свого середовища своїх предстоятелів-єпископів. Це обрання було пізнанням волі Божої: помісні Церкви ставили на служіння тих, хто до цього уже був обраний Богом. Обрані ставали пастирями, тому що були обрані і поставлені самим Богом через подання благодатних дарів, а не тому, що обирались церковним народом для служіння Йому. Єпископи служать у Церкві, бо, що мають особливу благодать для цього служіння. А особливу благодать вони мають тому, що служать Церкві. Джерелом цієї благодаті, без якої не може бути єпископського служіння, є Бог, Який подає благодатні дари «кожному осібно, як Йому угодно».

Єпископ є вищим носієм служіння й правління в Церкві. В древній Церкві основа влади єпископа поставала з Євхаристійних зібрань. Стоячи перед народом Божим, зібраним для звершення Євхаристії, єпископ виявляв волю церковних зборів, тобто волю самої Церкви. Влада єпископа знаходиться всередині самої Церкви, а не поза нею. Єпископ — це пастир свого словесного стада, членом якого сам він є. Якби він не був у стаді, він не міг би бути пастирем, оскільки він не належав би до стада Божого. Тому в стародавній Церкві не існувало влади однієї помісної Церкви над іншою.

Церква — це місце дій Святого Духа, але Церква Божа у Христі виявляється в усій своїй повноті в кожній помісній Церкві, а тому поза помісними Церквами немає дій Святого Духа. Отже, якщо це так, то не може бути й служіння, яке б стояло над помісними Церквами, оскільки влада в Церкві є служіння.

Єпископи обираються й поставляються Богом. Чи значить це, що влада єпископа лежить у Бозі, Який передає йому Свою владу в Церкві? Ні! Чи значить це, що єпископи керують стадом Христовим від Його імені, як Його намісники в Церкві? Ні! В таїнстві поставлення єпископа ми просимо благодатні дари для його служіння в Церкві, а не молимо у Бога передати Його владу в Церкві єпископу. Коли б така влада була у єпископів, то вони були б не в стаді Христовому, а над ним; вони опинилися б не в Церкві, а над Церквою. Церковна ієрархія не замінює Єдиного Пастиря, бо ніхто не може замінити Христа. В Церкві немає і не може бути ні намісника, ні намісників Христових.

Влада єпископа не має ніякого відношення до панування над народом Божим. Єпископська влада — це служіння народові Божому. Вчитель Церкви Оріген (ІІІ ст.) з цього питання сказав так: «Вождь (ігумен), я гадаю, так слід називати того, кого в Церкві іменують єпископом, повинен бути слугою всіх у своєму служінні, щоб бути корисним усім у справі спасення» (Пояснення Єв. від Мф. ХVI, 8).

Взаємовідносини між єпископом і паствою ґрунтуються не на владі, тому що в Церкві не має пануючих і тих, над ким панують. «Князі народів панують над ними і вельможі володіють ними; та між вами, — сказав Христос, — нехай не буде так: а хто хоче бути між вами більшим, нехай буде вам слугою. І хто хоче бути між вами першим, нехай буде вам рабом» (Мф. 20, 25–27). Як предстоятелі стада Христового пастирі служать йому, а не панують над ним. Як керівники вони ведуть паству Божу не своєю владою, а через подавання дарів Святого Духа, Який живе в Церкві і Яким живе Церква.

Чи виходить з цього, ніби в Церкві не існує ніякої влади? Звичайно, ні! Відсутність влади свідчила б про відсутність устрою і порядку. Але ми знаємо, що від самого початку в Церкві існує устрій і порядок, які випливають з самої природи Церкви. Вони передбачають наявність ієрархічного начала, що охоплює всіх членів Церкви. Перебуваючи в Церкві, кожен її член разом з усіма іншими очолюється Христом. Підкорення Христу є разом з тим підпорядкуванням один одному всіх членів Церкви. Воно відбувається в Церкві і здійснюється в служінні Богу і в служінні усіх всім. Служіння Христа є виявленням любові. Воно лежить в основі всіх служінь у Церкві. «Любов Божа до нас відкрилась у тому, що Бог послав у світ Єдинородного Сина Свого, щоб ми жили через Нього… Якщо так полюбив нас Бог, то і ми повинні любити один одного» (1 Ін. 4, 9, 11).

Підкорення Христу і підпорядкування всіх усім є любов до Христа і любов усіх до всіх. Любов Христа виявляється в Його служінні, бо «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для відкуплення багатьох» (Мр. 10, 45). Наша любов у Церкві також повинна проявлятися в служінні. В Церкві немає любові без служіння і немає служіння без любові. Єпископське служіння є найважливішим за своїм значенням. Воно повинно бути вищою любов’ю і найбільш повним уподібненням жертовній любові Христа. Служіння керування, що виявляється через внутрішнє і зовнішнє керівництво, без любові перестало б бути служінням. Єпископи як носії служіння керування є носіями влади любові. В любові підкоряються всі єпископу і через любов він підкоряє всіх собі. Як покора всіх усім здійснюється через любов до Христа, так і покора всіх єпископу здійснюється через його любов до всіх і любов-відповідь усіх до нього.

Апостол Петро дає нам таке повчання: «Пастирів ваших благаю я, співпастир, свідок страждань Христових і співучасник слави, що має відкритися і пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його непримусово, а охоче і боговгодно, не для ганебної користі, а щиро, і не пануючи над насліддям Божим, але подаючи приклад стаду» (1 Пет. 5, 1–3).

Володарювати або наказувати стаду Божому — значить користуватись владою, яка не має підстав у любові. Апостол заповідає єпископам керувати владою любові. Влада любові — це жертовне віддання себе іншим і жертовне служіння. Приклад жертовного служіння залишив нам апостол Павло. На повчання нам, єпископам, він пише: «В усьому проуявляємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах, нестатках, у тіснотах, у ранах, у в’язницях, у вигнанні, в трудах, у неспанні, в постах, в очищенні, у роздумі, у довготерпінні, в доброті, в Дусі Святому, в нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, із зброєю правди в правій і лівій руці… Хто знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би? Бо будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе, щоб придбати» (2 Кор. 6: 4–7; 11, 29; 1 Кор. 9, 19). Тільки через любов до Христа і в Христі можна придбати цю благодать любові.

Таке православне вчення про єпископство. Цим вченням ти повинен керуватися в своєму архипастирському служінні, маючи перед собою образ вселенських святителів і святителів нашої Православної Церкви, які втілили в життя православне вчення про єпископське служіння. В години богомислія наодинці з Богом і своєю совістю порівнюй своє служіння зі служінням святих Святителів Церкви. І якщо твої немочі пробуджують у тобі почуття скорботи, то нехай дари благодаті Божої, нині прийняті тобою в таїнстві, зміцнюють твої духовні сили.

Вітаємо тебе, нашого співбрата, в новому служінні і віримо, що за молитвами Церкви благодать Божа буде зміцнювати тебе в архипастирському служінні.

А зараз прийми цей архиєрейський жезл як видимий знак твого єпископства і від наданої тобі благодаті подай твоє перше архипастирське благословення цьому народові Божому, який разом з нами брав участь у твоїй єпископській хіротонії.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Переяслав-Хмельницькому Палладію (Шиману)
8 лютого 1987 року

Преосвященний єпископе Палладію,
улюблений у Христі брате!

Прийшов час, коли й ти сподобився благодаті єпископства. Нині силою і діянням Святого Духа через покладання рук наших ти зведений на єпископську достойність, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28). Твоя висвята на єпископа відбулася в Києві, де волею св. князя Володимира сталася велика подія — Хрещення Руси, 1000-ліття якої готується справляти наша Церква.

У молодому віці привів тебе Господь на церковну ниву. Багато років ти працював у винограднику Христовому — Одеській духовній семінарії, виховуючи майбутніх пастирів Церкви. Господь сподобив тебе побувати як прочанина на Афонській горі, щоб показати тобі, якими подвигами треба очищати себе від гріховної скверни. А тепер через обрання Святійшого Патріарха Пимена і Священного Синоду тебе поставлено на єпископське служінння.

У промовах новопоставленим єпископам часто згадується про те, що обрання на єпископське служіння буває з волі Божої, це дійсно так; і нам, єпископам, не слід забувати про це. Згадаймо свідчення про покликання до апостольського служіння великого апостола Павла. Явившись йому, Ісус Христос сказав: «Піднімись і стань на ноги твої, бо для того я і явився тобі, щоб поставити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкрию тобі» (Діян. 26, 16). Подібно до ап. Павла, Бог обирає кожного Свого служителя в Церкві. Церква переконана в цьому і своє переконання засвідчила в молитві єпископської хіротонії: «Сердцевідче, подай служителеві Твоєму, якого Ти обрав для єпископства пасти Твоє святе стадо і служити як Твоєму первосвященикові» (Іполит, Апост. Преданіє, ІІІ).

Боже обрання єпископа не виключає обрання його Церквою. «На єпископа має бути висвячений той, хто обраний усім народом», — говорить Іполит Римський (Апост. Преданіє, ІІ). Обрання народом або іншим церковним способом є свідченням про відкриту в Церкві волю Божу. Водночас воно є згодою Церкви на поставлення єпископом того, хто на виконання волі Божої обраний на служіння.

В обранні виявляється Божественна і людська воля. Але людська воля має схилятися перед волею Божою. В Церкві Христовій нема місця людській волі як самостійній і незалежній від волі Божої. Тому церковна свідомість рішуче не погоджується з поставленням на єпископа таких, в яких переважає людська воля.

Історія Церкви знає занадто багато прикладів, коли цей церковний принцип порушувався, і таким чином для служіння в Церкві поставлялись не ті, кого обирав Бог, а ті, кого людська воля тим чи іншим способом висувала на церковне служіння. Оріген трагічно переживав невідповідність між тим, що має бути в Церкві, і тим, що фактично в ній відбувається. Його трагедія більшала від того, що для нього Церква є майже громада святих. Він називав лицемірами і облудниками тих, кого недостойно призначали на церковне служіння (Толк. на Євангеліє Матфея, ХХІV).

Людська воля може поставити на пастирське служіння тих чи інших осіб, але вона не може зробити з них дійсних пастирів. Достойність єпископа міститься не в ньому самому, а в обранні його Богом і в посланні йому дарів Святого Духа. Коли на церковне служіння поставляються негідні люди, тоді виконується не воля Божа, а попущення Боже.

Преосвященний єпископ Палладій! Ми віримо і надіємось, що в твоєму обранні й поставленні виявилося не попущення Боже, а воля Божа, і ти сприйняв сьогодні дар Святого Духа. Ми, єпископи, повинні також перевіряти себе і частіше запитувати свою совість, по волі Божій чи з попущення Божого ми поставлені на високе служіння.

Церковна свідомість осуджує тих, хто домагається єпископства, а між тим ап. Павло сказав: «Коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Чи суперечить церковна свідомість словам ап. Павла? Назовні — так, а по суті — ні! Церковна свідомість осуджує тих, хто домагається влади, щоб панувати над народом Божим. Вона ганьбить їх за пиху і прагнення забезпечити своє життя земними благами.

Коли ж апостол Павло хвалить тих, хто прагне єпископства, то він має на увазі таких пастирів, котрі жертвують своїм життям заради служіння своїй пастві.

Розкриваючи образ служителів Божих, ап. Павло говорить: «В усьому являємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в біді і нестатках, у тіснотах, у ранах, у в’язницях, у вигнаннях, у трудах, у неспанні, в постах, в очищенні, в розумі, у довготерпінні, в доброті, в дусі Святому, в нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій, зі зброєю правди в правій і лівій руці» (2 Кор. 6, 4–7). Єпископ залишає своє земне благополуччя заради вічного життя своєї пастви. Він позбавляє себе спокою, виснажує своє життя працею, не боїться наклепу людського і не боїться підступу ворогів, — і все це робить не з огидної користі й наживи, а із свідомості свого обов’язку, покладеного на нього Самим Богом, Який хоче, щоб усі спаслись. Добрий пастир не береже своє здоров’я не через безрозсудливість, а в ім’я виконання волі Божої.

Ми, що поставили тебе на єпископське служіння, сподіваємось, що ти бажав бути єпископом, щоб віддати всього себе на служіння Церкві і Вітчизні.

Як служителі управління, єпископи — носії влади, бо без влади служіння управління було б неможливе. Але влада в Церкві має відповідати її природі. В Церкві може існувати тільки влада любові. Не благодать влади подає Бог єпископам, а благодать любові, а через неї і владу любові. В любові здійснюється підлеглість всіх єпископові і через любов він підкоряє всіх собі. Як підлеглість всіх Христу здійснюється через любов до Нього, так і підлеглість всіх єпископові діється через його любов до всіх та любов усіх до нього. Іншої основи для влади в Церкві бути не може.

«Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11, 29), — говорить Господь. Влада Христа в Церкві є влада любові, здобута через Його любов до неї. Апостол Петро умовляє всіх нас, єпископів, такими словами: «Пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче і боговгодно не для ганебної користі, а щиро; і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стаду» (1 Пет. 5, 2–3). Панувати і керувати стадом Божим означає користуватись владою, не заснованою на любові. Влада любові є жертовне віддавання себе іншим. Тільки через любов до Христа можна набути цю благодать любові, щоб віддати себе всім на служіння. Влада, заснована не на любові, вимагає служіння собі, а влада любові служить іншим. Перша панує, а друга примушує і робить себе слугою для інших.

Учора, під час наречення на єпископа, ти добре накреслив образ єпископа, надіємось, не для того, щоб показати своє знання, а щоб у своєму служінні завжди мати його перед собою на власне повчання.

Вітаючи тебе, нашого нового співбрата в єпископському служінні, віримо, що за молитвами Церкви благодать Божа відродить тебе і зміцнить в архиєрейському служінні.

А зараз прийми цей архиєрейський жезл як видимий знак твого єпископства та поданої тобі благодаті Святого Духа і подай твоє перше архипастирське благословення цьому народові Божому, котрий разом з нами молився за тебе і твоє майбутнє служіння в сані єпископа.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Кременецькому Марку (Петровцію)
28 липня 1988 року

Преосвященний єпископ Марк,
улюблений у Христі брате!

З волі Божої Святіший Патріарх Московський і всієї Руси Пимен та Священний Синод несподівано для тебе обрали тебе на єпископа Кременецького, вікарія Львівської єпархії. Нині дією Святого Духа через покладання рук архієреїв ти зведений на вищий ступінь церковного служіння. Твоя посвята на єпископа відбувається в знаменний час, коли Руська Православна Церква святкує 1000-ліття Хрещення Руси, і в місті, де десять віків тому сталася ця знаменна подія, яка справила духовно-моральний вплив на життя нашого народу, його історію і культуру.

У молодому віці покликав тебе Господь на служіння Церкві. По закінченні Московської духовної академії ти старанно трудився, виконуючи різні послухи в Тройце-Сергієвій лаврі. А коли виникла необхідність, за благословенням Святійшого Патріарха Пимена, митрополитом Львівським і Тернопільським Никодимом ти був призначений намісником Свято-Успенської Почаївської лаври, де протягом трьох років виконував покладений на тебе відповідальний обов’язок керування братією лаври.

Тепер тобі належить бути помічником митрополита Никодима в управлінні найчисленнішою за кількістю парафій нашої Церкви — Львівською єпархією. Ти закликаєшся бути стражем Православ’я у відповідальний період історії нашої Церкви і Вітчизни на заході Українського Екзархату.

Тебе чекає нелегке служіння. Але ти завжди повинен пам’ятати, що Господь по вознесінні на небо не залишив Свою Церкву. Нас радує добре сповідання, висловлене тобою перед собором архипастирів, які беруть участь у твоїй хіротонії. Воно вселяє в нас надію, що ти будеш добрим архипастирем на ниві церковній.

За існуючою традицією, перед тим, як ти розпочнеш своє нове служіння, нам належить сказати тобі слово повчання.

Тобі добре відомо, що повноваження єпископа полягають у священнодійстві, учительстві та управлінні. Священнодія є найважливішою частиною служіння єпископа і насамперед відправлення таїнства Тіла і Крові Христової. Наближення до олтаря є входження в сферу огнища, яке спалило у Старому Завіті Озу, який недостойно доторкнувся до ковчега Завіту.

Для того, щоб увійти в вівтар, священнодіючий повинен облачатися в священні одежі, щоб бути через це ніби вилученим із світу. Однак ми, священнослужителі, часто забуваємо, що облачення у священні ризи повинно відповідати душевній і тілесній чистоті, умиротворенню духу, усвідомленню високого обов’язку перед Богом і паствою, коли відправляємо будь-яке священнодійство. Єпископи і священики часто одягають світлі і розкішні одежі на брудні душі і нечистими руками торкаються Тіла Христового.

Служіння єпископа і священика під час відправляння таїнств є служіння ангела, який стоїть біля престолу Божого. І як священні предмети, наприклад сосуди, уже не можуть бути взяті для звичайного вживання, так і відправляючі таїнства, і насамперед єпископ, через висвячення виділяються з числа людей. Хоча вони і зберігають свої людські немочі й гріхи, але одержують благодать Святого Духа і тому стають освяченими і через них відбувається освячення інших. Це освячення або святість не є особистою їхньої святістю. Навпаки, і єпископи, і священики можуть бути, і часто бувають, грішніші за мирян. Це святість Христа, в яку єпископи облачаються в таїнстві освячення. Тільки це освячення дозволяє єпископові переборювати той страх і трепет, який охоплює людину при наближенні до святині.

Служіння єпископа таїнствам, так само як і священика, не може бути механічним або магічним; воно передбачає участь того, хто священнодіє. Єпископ, будучи посередником між Богом і людиною в таїнстві, зводячи благодать Святого Духа, робить самого себе знаряддям цього зведення.

Служіння єпископа є жертовне вмирання заради любові до пастви і Церкви. Сила єпископа відповідає силі його любові до церковного служіння. Зв’язок єпископа з мирянами здійснюється не через володарювання, а через взаємну любов. З боку єпископа любов повинна бути піклувально-батьківська, а з боку мирян — вдячно-синовня. Господь сказав: «Пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11) і «вівці голос його чують» (Ін. 10, 3).

Святитель Іоанн Златоуст говорить: «Єпископ повинен належати всім і носити тяготи всіх… Єпископу може винести вирок кожний, осудити суду все — і мудрі, і нерозумні… якщо будеш діяти сильно, набудеш ім’я жорстокого, а якщо слабо — недбайливого… Як буває змушений він засмучувати багатьох волею чи неволею! Як буває змушений він обходитись суворо з багатьма, хотів би він того чи не хотів».

Єпископ повинен мати дар співстраждальної любові. Це означає, що чужі прикрості і падіння він повинен робити ніби своїми. Єпископ зобов’язаний турбуватися про душі, впливаючи на них як заходами засудження й прощення, так і заходами суворості та дисциплінарного покарання.

Святитель Василій Великий дає таку пораду єпископам: «Сильний у слові не повинен уживати владу свою на зневажання підлеглих і величатися перед ними; навпаки, висоту сану свого зобов’язаний мати за привід до смирення перед ними».

Архипастирство поєднується з особливою відповідальністю за паству, якої немає для мирян, які платять за це своєму архіпастиреві особливою любов’ю і шануванням.

Єпископське служіння кличе тебе, улюблений брат, до багатьох подвигів, до готовності переносити труднощі, скорботи і випробування. Наберись терпіння і завжди пам’ятай слова Господа, сказані ап. Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі » (2 Кор. 12, 9). Покладай всі надії на Господа і на Його Пречисту Матір, під покровом Якої проходило твоє служіння в Почаївській лаврі. Нехай і надалі Вона з преподобним Іовом Почаївським буде твоєю Молитовницею, Заступницею перед улюбленим Сином Своїм — Господом нашим Ісусом Христом. Пам’ятай, що Церква Руська на протязі своєї тисячолітньої історії нерозлучно була з народом. Виховуй і ти паству в дусі любові і відданості Вітчизні.

Спочатку твоє архиєрейське служіння проходитиме під керівництвом досвідченого архипастиря преосвященного митрополита Львівського Никодима. Це полегшить твоє входження в єпископське служіння.

А зараз прийми цей жезл, як символ архиєрейської влади і опору у важких житейських обставинах, і від даної тобі благодаті благослови віруючий народ, який молився сьогодні за тебе і твоє плодотворне подальше служіння.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Слав’янському Іоаникію (Кобзеву)
13 грудня 1988 року

Преосвященний єпископ Іоаникій,
улюблений у Христі брате!

За поданням преосвященного митрополита Одеського і Херсонського Сергія, Святійший Патріарх Московський і всієї Руси Пимен та Священний Синод обрали тебе на єпископське служіння і призначили бути тобі єпископом Слав’янським, вікарієм Одеської єпархії з місцем перебування у Ворошиловграді, де ти маєш надавати допомогу в управлінні Донецькою єпархією своєму правлячому архиєреєві. Нині діянням Святого Духа через покладання рук архиєреїв, які беруть участь у твоїй хіротонії, ти поставлений на високе служіння в Церкві Христовій. Знаменно, що нова єпископська хіротонія відбувається в день пам’яті святого апостола Андрія Первозваного, який, за переданням, проповідував у межах нашої країни. Ти став єпископом у рік святкування 1000-ліття Хрещення Руси.

Юнаком покликав тебе Господь до чернечого життя. Ти прийняв постриг у Тройце-Сергієвій лаврі, закінчив Московську духовну академію, ніс послух при покійному Патріархові Алексієві, був викладачем Одеської духовної семінарії.

Люди найчастіше судять за зовнішніми прикметами, а Господеві необхідно віддавати серце і душу. Тому Він сказав через пророка: «Сину, дай Мені твоє серце».

Це означає, що і тобі, і всім нам, архиєреям, частіше треба замислюватися над тим, для чого ми погодилися стати єпископами, в чому суть єпископського служіння, як ми проходимо своє служіння і яку відповідь дамо невдовзі своєму Пастиреначальнику Христу.

Ми сповідуємо, що в особі апостолів Самим Господом покладений початок церковної ієрархії, і противитсь їй означає противитись волі Божій. Апостоли через своє посвячення, звичайно, не стали рівними Господу або Йому подібними, не стали вікаріями Христа, ні в особі одного апостола Петра, як вчить католицьке богослов’я, ні в особі дванадцяти апостолів. Господь сам невидимо живе в Церкві як її Глава, і після Свого вознесіння на небо перебуває з нами.

Повноваження апостольської ієрархії зовсім не в тому, щоб бути вікаріями Христа, але щоб подавати благодатні дари, необхідні для життя Церкви. Апостолам належить влада бути служителями Христа, які одержали від Нього повноваження і прийняли Духа Святого для свого служіння. Це служіння полягає насамперед у проповідуванні «очевидців Слова», «свідків» (Діян. 1, 2) боговтілення, в зведенні дарів Святого Духа на новоохрещених і в поставленні єпископів і пресвітерів. Апостоли одержали владу для організації церковного життя, а разом з тим вони поєднували в собі дари звершення таїнств, пророцтва і учительства.

Чи припиняється в Церкві сила апостольського служіння зі смертю апостолів? У певному розумінні — так, припиняється. Апостоли були поставлені Богом, але це поставлення було єдиним і неповторним. І римська ідея про те, що апостол Петро продовжує існувати в особі папи, є довільним догматичним вимислом. Як римський єпископ є спадкоємцем апостольства, так всі інші єпископи є ними. Апостольські дари і повноваження є суто особистими, і Господь давав їх через поіменне обрання.

А втім апостольство не пішло з Церкви без спадкоємства свого служіння. Апостоли передали те, що вони могли передати і що могло бути сприйняте. Крім особистого апостольського достоїнства, яке не передається, вони передали ті дари, які притаманні Церкві. Вони передали всім віруючим благодатні дари Святого Духа, які передаються через висвячення. Але передання цих дарів здійснюється через встановлену апостолами ієрархію. Після апостолів надання благодатних дарів Святого Духа в Церкві стало повноваженням єпископів з пресвітерами і дияконами.

Благодать Святого Духа, яка подається в Церкві, не є суб’єктивне натхнення тієї чи іншої особи, воно (натхнення) може бути або не бути, але є об’єктивний, реальний факт життя Церкви. Це завжди і безперервно діюча сила всесвітньої П’ятдесятниці. Вогненні язики її, що зійшли на апостолів, перебувають у Церкві і спадкоємно передаються від апостолів на єпископів.

Ми знаємо, що єпископи користуються в Церкві владою. Але для того, щоб зрозуміти характер єпископської влади, треба завжди мати на увазі її особливості, що випливають з природи церковного спілкування. Хоча часто й говориться про «монархічне» єпископство, і таке ставлення до нього часом знаходить виправдання в особистому владолюбстві окремих єпископів, однак нам, єпископам, слід завжди пам’ятати, що церковна влада має духовну природу, а не світську. Вона вища й більша за світську владу, тому що простягається на душу людини і на її вічність. Оскільки єпископська влада має духовний характер, то вона виявляється перш за все в служінні. Господь ясно сказав усім нам: «Царі народів панують над ними, і володарі їхні благодійниками називаються, але у вас не так: хто з вас більший, будь як менший, а начальник, як слуга» (Лк. 22, 25-26). Єпископ, здійснюючи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою, яка є духовний орган любові. Єпископська влада повинна розчинятися в єднанні з народом.

Церковному народові належить своя доля участі в обранні єпископів. Народ бере участь навіть у висвяченні, хоча і відправляється вона тільки єпископами, тому що у відповідний момент проголошує своє «аксіос». «Ніхто хай не поставляється, — пише св. папа Лев Великий, — супроти волі і бажання народу, щоб народ, переживши примус, не зненавидів і не почав ставитися з презирством до небажаного єпископа».

На жаль, ми маємо багато недоліків як при поставленні єпископів, так і в самому єпископському служінні.

Що стосується недоліків, то в історії одні недоліки змінювались іншими. Ми знаємо, що в древній Церкві був харизматичний період, коли життя християн було багате на благодатні дари. Натхнення залишало церковне життя, і церковні будні ставали тьмяними і сірими. Зміцніла Церковна ієрархія зміцніла і принесла з собою свої недоліки. Організаційна структура в Церкві посилилась і почала переходити в формалізм і бюрократію. Над недостойними єпископами гірко іронізував Тертуліан. Він казав так: хіба апостоли тільки для того заснували церкви, щоб єпископи користувалися церковними прибутками старанно відгороджуючи себе від будь-якої небезпеки з боку римської влади. Вони встановлювали пости в церквах з метою особистого збагачення.

А Оріген за своєю гостротою переважав навіть сарказм Тертуліана. Він вчив, що єпископ повинен бути всім корисним у справі спасіння. В дійсності ж деякі єпископи у своїх гордощах перевищили навіть злих вождів народів і готові оточувати себе гвардією, як царі. «Ми вищі, — додає він, — недосяжні, особливо для бідних. Коли до нас підходять і до нас звертаються з проханням, ми більш зухвалі, ніж тирани, і найбільш жорстокі вожді для своїх підданих. Ось що можна бачити у деяких знаних церквах, особливо в тих, що у великих містах» (Оріген, Тлумачення на Євангеліє від Матфея, XVI, 8).

У наш час також є різні єпископи, і також є такі, що забувають про своє високе призначення. Але ти май перед собою образ великих вселенських учителів і святителів та наших руських прославлених ієрархів. У хвилини усамітненої молитви частіше звертайся до своєї совісті і не заглушай її голосу. Наберися терпіння і завжди пам’ятай слова Христа Спасителя. сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Всі свої надії покладай на Господа, на заступництво Божої Матері і на молитви всіх святих. Не зневажай порад твоїх старших співбратів по єпископському служінню і не вважай формальним, як таке, що не має відношення до життя, сповідання віри, яке ти виголосив сьогодні перед собором єпископів. Не забувай про нього, як це роблять деякі з нас. Нарешті, пам’ятай і про те, що наша Руська Православна Церква впродовж всієї тисячолітньої історії була з народом і розділяла з ним скорботи і радощі.

А зараз прийми цей жезл, як символ влади і опору у важких обставинах життя і від даної тобі благодаті благослови віруючий народ, котрий молився за тебе і твоє майбутнє єпископське служіння.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Переяслав-Хмельницькому Іонафану (Єлецьких)
23 квітня 1989 року

Преосвященний єпископ Іонафан,
улюблений у Христі брате!

Деякі священнослужителі, мріючи бути єпископами, довгий час готують архиєрейське облачення і панагії, навіть заради цього в миру приймають чернечий постриг. Але Господь, Який «випробовує серця людські», не благоволить до таких і не обирає їх на високе служіння Церкві. Для тебе ж поставлення на єпископа сталося з волі Божої, обранням Святійшого Патріарха Пимена і Священного Синоду. Знаменно, що твоя архієрейська хіротонія відправлялася на свято Входу Господьного в Єрусалим, коли після воскрешення померлого Лазаря народ привітав Господа нашого Ісуса Христа захопленими вигуками: «Осанна сину Давидовому!» А через декілька днів ці ж люди волали перед палацем Пілата: «Розіпни, розіпни Його!»

Це вказівка тобі, що в житті єпископа, в його служінні Церкві Божій «осанна» і «розпни» взаємопов’язані і є його постійними супутниками. Однак, це не повинно бентежити тебе, і ти ніколи не забувай, що після розп’яття Христа настало Його славне Воскресіння. Правда й добро завжди перемагають, які б спокуси не замишляв лукавий. Не соромся немочі людської природи, бо, як сказав Господь апостолу Павлу, «сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Тільки будь вірним до смерті Господу, Який обрав тебе. Дух Святий, дією Якого ти освячений на єпископа, буде зміцнювати і очищати тебе в усі дні твого архиєрейського служіння.

Ти народився і виховувався не в церковній сім’ї. Але Господь обрав тебе на Своє служіння всупереч волі твого оточення. Ти закінчив Ленінградську духовну академію з науковим ступенем кандидата богослов’я, був добрим регентом академічного хору і викладачем церковних співів у Ленінградських духовних школах. Не без Промислу Божого прибув ти з Ленінграда до Києва. Господь уготовив тобі місце намісника Києво-Печерської лаври, яка на загальну радість була відкрита в дні святкування 1000-ліття Хрещення Руси. Служити і нести церковний послух на місці подвигів преподобних Антонія і Феодосія, у колисці руського чернецтва, — велика честь і водночас — тяжкий хрест.

Тепер тобі належить бути вікарієм Київського митрополита і водночас продовжувати служіння на посаді намісника Києво-Печерської лаври. Тебе чекає нелегке служіння, але ти повинен уповати на благодатну допомогу Божу, на заступництво Божої Матері і молитви преподобних отців києво-печерських. Нас радують і твої старанні труди по відновленню монастирського життя в лаврі, і твоє добре сповідання, яке ти явив перед собором архипастирів, що брали участь у твоїй хіротонії. Все це вселяє в нас надію, що ти будеш добрим архипастирем на ниві церковній. За існуючою традицією, перш ніж ти приступиш до свого нового служіння, нам належить нагадати тобі, а разом з тим і самим собі, про роль єпископів у Церкві і про значення їх служіння.

Церква як суспільний організм самоуправляється народом через обраних ним управителів-єпископів. Церковне управління є особливе служіння в Церкві, для якого необхідний непересічний дар. З самого початку історичного існування Церкви в ній були особи, яких Сам Бог поставив на управління через надання благодатного дару Святого Духа. Про це апостол Павло говорить так: «Одних Бог настановив у Церкві, по-перше, апостолами, по-друге — пророками, по-третє — вчителями; далі, іншим дав сили чудотворення, також дари зцілення, заступництва, управління і різні мови» (1 Кор. 12, 28). Тільки той, хто одержав дар управління, може керувати народом Божим.

У старовинній молитві поставлення на пресвітера, збереженій в «Апостольському переданні» Іполита Римського, говориться: «Боже і Отче Господа нашого Ісуса Христа… Зглянься на твого служителя і дай йому від Духа благодаті, щоб він міг мати честь у пресвітеріумі і правити твоїм народом у чистоті серця» (Гл. 8, 2).

Якщо управління є особливий дар, який подається Богом тим, хто покликаний на це служіння людям, то це означає, що народ Божий цього дару не має. Управління належить тільки особливо покликаним, а не всьому народові, який дарів управління не отримав, а без благодатних дарів не може бути служіння в Церкві.

«Єпископу довірені люди Господа, і він дасть відповідь за душі їхні», — говориться в 39-му Апостольському правилі. Єпископу довірений народ Божий, але деякі сучасні єпископи поводять себе так, наче вони і не знають, що неминуче прийде кінець єпископського служіння і треба буде давати відповідь Богові за отриманий дар благодаті. Єпископу довірено народ Божий, бо єпископ покликаний і поставлений Богом на служіння управління, а тому він, як пастир, керує народом Божим. Народ керується не сам собою, а на основі служіння, встановленого Богом, керується своїми пастирями. Миряни — не співслужителі єпископа управлінні, бо вони не отримали благодатних дарів управління.

Не маючи дару управління, «люди Господні» мають дар дослідження і випробування, який належить не окремим членам Церкви, а всьому народу Божому. Народові належить дослідження і випробування (1 Фес. 5, 21) того, що робиться в Церкві. Єпископ керує народом Божим не від свого імені і не на підставі права, отриманого від народу, а керує від імені Бога, як поставлений Богом на служіння управління.

Наявність у Церкві служіння управління свідчить про те, що в ній з самого початку були порядок і устрій. Цей порядок і устрій не були чимось штучними і побічними, вони випливали з самої природи Церкви. Устрій і порядок передбачають наявність ієрархії, яка охоплює всіх членів Церкви. Тому вже св. священномученик Ігнатій Богоносець говорив, що «там, де єпископ, там і Церква, а де єпископа немає, там немає і Церкви». Ті, хто виступають проти церковної ієрархії, вільно або невільно руйнують Церкву зсередини.

Образом єпископського служіння є образ Христа. «Він, будучи образом Божим, не вважав похіщенням бути рівним Богові, але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; смирив Себе, був слухняним аж до смерті хресної» (Флп. 2, 6–10). Служіння Христа було виявленням «кенотичної» любові, тобто любові, з’єднаної з приниженням.

Багато єпископів з радістю сприймають це служіння в тій його частині, яка пов’язана з отриманням духовної влади і шануванням. Але вони хворобливо реагують на такі явища, що потребують від єпископа любові, з’єднаної з приниженням. У Церкві немає служіння без любові, так само як немає любові без служіння. Нікому не слід забувати, що в земних умовах любов завжди поєднується зі стражданням. Служіння управління, як внутрішнього, так і зовнішнього керівництва, без любові перестало б бути цим служінням, оскільки без любові немає благодаті. Пастирство за своєю природою є вищим виявом любові як вищого служіння у Церкві.

Служіння єпископа має бути спрямоване на спасіння членів Церкви і своє спасіння. Проте ми нерідко бачимо, що єпископи і священики не помишляють про своє особисте спасіння, і тоді їх служіння втрачає благодатну силу. В таких випадках і єпископи, і священики перетворюються у найманців. А народ Божий добре відрізняє пастирів од найманців. Той, хто служить заради грошей, належить до категорії найманців і не буде мати нагороди на небесах, бо вже дістав на землі нагороду у вигляді грошей, заради яких трудився.

Єпископське служіння вимагає від тебе, улюблений у Христі брате, подвигу, готовності терпіти труднощі, скорботи і випробування. Наберися терпіння і покладай усю надію на милість Божу і молитви преподобних Антонія і Феодосія і всіх преподобних отців києво-печерських. Києво-Печерська лавра мала велике значення для розвитку духовності, моральності, культури і руської державності. І ти виховуй свою паству в кращих традиціях Києво-Печерської лаври, в дусі християнської любові і відданості Вітчизні.

А тепер прийми цей жезл як символ архиєрейської влади і опори у важких обставинах і від даної тобі благодаті благослови народ Божий, який молився сьогодні за тебе і твоє нове служіння Церкві Христовій.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Мукачівському і Ужгородському Євфимію (Шутаку)
28 липня 1989 року

Преосвященний єпископ Євфимій,
улюблений у Христі брат!

Кожен православний християнин вірить і сповідує, що як в історії цілих народів, так і в житті окремої людини все здійснюється з волі Божої. Обрання і поставлення єпископів Церкви також відбувається з волі Божої або за Його, Господа, попущенням. Ми думаємо, що несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе до високого служіння в Церкві Христовій. Ти дав Богові великі обітниці і прийняв благодать Святого Духа, яка освятила тебе на єпископське служіння. Ти обіцяв Господу перед лицем Церкви зі страхом Божим нести довірене тобі служіння і все життя, що залишилося, покласти на те, щоб за образом нашого Пастиреначальника Христа пасти довірене тобі церковне стадо і бути спадкоємцем духоносних отців і святителів, співпричетником служіння на яке поставив тебе Дух Святий через покладання рук усіх нас, архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії.

Ще з юних літ ти присвятив себе служінню Богу в чернечому званні і довгі роки ніс послух у Троїцькому монастирі на Закарпатті. Господь не дав тобі можливості здобути вищу богословську освіту, але ти по закінченні духовної семінарії в Одесі пройшов добру школу благочестя на парафіях і в монастирі. Ти будеш відправляти архипастирське служіння на Закарпатті, де на початку ХХ століття в умовах австро-угорської монархії православний народ у великих стражданнях відстояв свою віру. Твої праотці добре знали, що таке унія, яке насильство пов’язане з нею і скільки страждань та горя принесла вона єдинокровному і єдиновірному нашому народові.

Апостол Павло наставляв свого ученика Тимофія такими словами: «Не занедбуй дарування, що перебуває в тобі і дане тобі за пророцтвом з покладанням рук священства» (1 Тим. 4, 14). Ці ж апостольські слова нагадуємо ми сьогодні як тобі, так і собі, твоїм співєпископам. Якщо ти зустрінеш серед твоєї пастви священнослужителів, які недостойно відправляють своє служіння, «не занедбуй» про їх виправлення. Нагадуй їм грізні слова пророка Малахії: «Для вас, священики, заповідь ця, якщо ви не послухаєтесь і не покладете на серце собі, щоб віддавати імені Моєму хвалу, — говорить Господь Саваоф, — то Я пошлю прокляття на вас і прокляну благословення ваші» (Малах. 2, 1–2).

У сучасному церковному житті спостерігаються два прикрих для Церкви явища: намір багатьох мирських людей привласнити собі владу, що не належить їм у Церкві, і прагнення декотрих бути непокликаними суддями своїх пастирів. Такі люди підлесливо вторгаються в середовище церковне, спрямовуючи свою увагу переважно на «корвані» церковній, на «ковчежці», тобто на церковній касі, куди віруючі, благочестиві люди вкладають свої «лєпти». Вони поступово стають господарями у храмі, прагнучи підкорити собі всю парафіяльну справу. У разі ж втручання з боку пастиря — вдаються навіть до погроз, наклепів і всякого докучання. Корінь цього зла, за апостолом Павлом, полягає в користолюбстві, якому віддавшися, «деякі ухилилися від віри і самі себе віддали багатьом скорботам» (1 Тим. 6, 10). Єпископ не може терпіти у Церкві такого безчестя і повинен виганяти з огорожі церковної подібних діячів.

Важкість єпископського служіння полягає в тому, щоб керуватися не тільки любов’ю, але в деяких випадках і строгістю як до пастви, так і до пастирів. Св. апостол Павло, навчаючи свого ученика апостола Тимофія, говорив йому: «А тих, хто грішить, викривай перед усіма, щоб інші страх мали» (1 Тим. 5, 20).

На єпископі лежить обов’язок пильно слідкувати за тим, щоб пастирі Церкви творили справу Божу зі страхом Божим. з побожністю і ревністю. Своєю поведінкою вони не повинні зневажати святості свого служіння і почуття благочестивого народу, який бажає бачити в образі свого пастиря зразок благочестя.

Ти сьогодні обіцяв перед лицем Церкви спостерігати, «як перебувають вірні у вірі і у виконанні справ благих, а найбільше — ієреї». Це — обов’язок єпископа. Важкий він нині, тому що дуже впала дисципліна серед пастирів. Багато хто серед них шукають користі і поводяться, мов найманці, не думаючи про горнє і не піклуючись про своє власне спасіння. Інші без належної побожності проводять своє служіння, не напучуючи паству, а скоріше вносячи в неї збентеження і спокусу. Єпископу необхідно мати гостре і проникливе око, щоб бачити і покласти край намірам таких пастирів. Обов’язок єпископа, якщо на кліриків не діє його мирне умовляння, — брати бича і виганяти з Церкви тих, хто торгує у ній святинею і совістю.

Єпископ повинен постійно підносити свій розум до престолу Божого і охороняти святиню вівтаря Господнього. Цими почуттями повинна жити душа єпископа. Тоді його дії будуть сповнені благодаті й сили. Він повинен постійно перебувати у молитві, яка є засобом спілкування з Богом. Єпископ повинен постійно слідкувати за собою, не лише за своїми справами, але й за словами, думками і почуттями, щоб не служити спокусою для дорученої його піклуванню пастви.

Коли паства бачить, що єпископ турбується про те, щоб богослужіння, які відправляються ним самим або під його керівництвом, були ревними, молитовними і величними, тоді вона радіє і благословляє цей подвиг єпископа. Але якщо паства вбачає в єпископі прагнення піднести себе або поставити себе осередком уваги і почестей, то люди говорять, що даремна його праця і не веде вона до слави Божої.

Усі єпископи обіцяють піклуватися про доручену паству, жити у братолюбстві, слухатися порад старших своїх співбратів єпископів. Але через певний час декотрі з єпископів забувають про свої обіцянки і замість братолюбства стають підозріливими один до одного, думають не стільки про вручену паству, скільки про почесті, часто незаслужені. Але ще гірше буває, коли єпископи перестають працювати над собою і не виконують своїх архипастирських обов’язків.

Якщо єпископ прислухається до порад своїх кліриків, старших і навчених досвідом, він заслуговує похвали, бо «спасіння у постійній пораді». Але якщо єпископ підкоряється окремому раднику, дивиться на церковні справи його очима і не помічає, або не з вертає уваги на те, що той зловживає довір’ям свого архипастиря, і є гнітом для єпархії, честолюбцем або користолюбцем, то у діях такого єпископа не можна не бачити невірного служителя Христового і недбайливого пастиря.

Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі твого служіння. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя в немочі звершується». Віруй у всесильну поміч Божу і в обіцяння Христа, Який вознісся на небо: «Я з вами по всі дні до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні люди, править і оживотворяє благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно завжди пам’ятати і ніколи не чванитися своїм високим становищем у Церкві.

А зараз прийми цей жезл як символ духовної влади і опору в старості і від даної тобі благодаті подай своє перше архипастирське благословення цьому благочестивому народу, котрий молився за тебе.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Кіровоградському і Миколаївському Василію (Васильцеву)
1 жовтня 1989 року

Преосвященний єпископ Василій,
улюблений у Христі брат!

Обрання на єпископа стало для тебе несподіваним. Але ми віримо, що як усе в світі здійснюється з волі Божої або за Його попущенням, так і твоє поставлення на архиєрейське служіння сталося не без Його волі. Святіший Патріарх Московський і всієї Руси Пимен і Священний Синод судили бути тобі єпископом Кіровоградським і Миколаївським. Сьогодні в соборі св. Володимира, просвітителя нашої землі, на місці Хрещення Русі, ти прилучився до собору єпископів Православної Церкви благодаттю Пресвятого Духа через покладення рук архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії.

Ти здобув богословську освіту в Московській духовній академії, був викладачем Волинської духовної семінарії, а потім довгі роки проходив пастирське служіння в Саратовській єпархії. Чернечі обітниці ти дав у колисці руського чернецтва — Києво-Печерській лаврі. Хоча твій постриг стався напередодні архиєрейської хіротонії, ти не повинен думати, що це проста формальність для вступу на єпископську стезю. Обітниці цнотливості, послуху і безкорисливості ти дав не людині, а Богові. Май страх Божий у серці і в міру своїх сил з допомогою благодаті Божої намагайся бути ченцем і в архиєрейському вбранні.

Деякі єпископи гадають, що з одержанням архиєрейської влади вони вже вільні від обітниці послуху. Таке міркування помилкове і досить небезпечне, бо робить свавільним єпископа і спокушує його творити свою волю. Рано чи пізно такий єпископ перестає бути послушником Церкви. А ми знаємо, що Господь Ісус Христос навіть про себе сказав, що Він прийшов творити не Свою волю, а волю Отця, Який послав Його.

Думками завжди ходи перед Богом і не нехтуй цнотливістю, хоч ти вже і в літньому віці. Не забувай апостольського напучення, що «диявол, як лев, шукає кого б пожерти». І якщо він полює так за кожною людиною, то за служителем вівтаря Господнього особливо. Коли ж йому не вдається спокусити ділом, то він намагається опорочити єпископа хоча б наклепом. Святі отці йшли від спокус у монастирі і пустелі, на долю єпископа випадає ще тяжчий хрест через те, що йому за обов’язком свого служіння треба бути серед людей, а отже, жити в середовищі великих спокус.

Дух користолюбства може жити в серці і незаможної людини. І, навпаки, заможний може бути некорисливим, якщо він багатство сприймає не як свою власність, а як дар Божий, данний йому для служіння нужденним. Одержуючи винагороди від Церкви за свої труди, єпископ повинен застосовувати їх не для свого задоволення, не для служіння плоті, а використовувати все, що отримуємо від народу Божого, на діла милосердя, для скорботних і обтяжених. У цьому й буде проявлятися чернеча безкорисність єпископа. Єпископ може мати, нічого не маючи. Все це для тебе не нове, але нагадується воно тобі, бо ти, ставши єпископом, не повинен нехтувати і чернечими обітницями.

Ти приступаєш до єпископського служіння в такий час, коли перед Церквою відкриваються великі можливості для виконання первинної місії духовно-морального відродження людини і суспільства. З одного боку, це повинно всіх нас радувати, а, з іншого, час накладає на нас, єпископів, і велику відповідальність. Якщо єпископ завжди повинен був піклуватися про доручену йому паству, то тепер він матиме великі можливості для служіння як Церкві, так і суспільству.

З яким почуттям вступаєш ти на новий шлях твого церковного служіння? Мабуть, з почуттям радості? Але при цьому не забувай, що радість здатна заслонити почуття обов’язку. Чи, може, тебе долає страх перед невідомістю? Але Церква, що закликає тебе до мирного служіння, не мала наміру відняти від тебе душевний мир.

Вселенські вчителі і святителі, поблажливо ставлячись до наших немочей, не заперечують ні радості, ні страху перед вступом на високе служіння єпископа Церкви Христової. Св. Григорій Богослов говорить з цього приводу так: «З обраних благодаттю у званні предстоятелів Церкви ні ті не підлягають засудженню — за свою боязнь, — які страхаються приймати дар, ні ті — за свою ревність, — які з готовністю йдуть на обрання. Бо одні бояться величі служіння, інші скоряються — ради віри в Того, Хто закликає».

Улюблений у Христі брат, втихомир радість надією не на свої власні сили, бо прийде час випробувань і скорбот; утихомир також і страх перед можливими труднощами надією на благодать Божу, яка освятила тебе в Таїнстві; ходи між страхом і радістю середнім шляхом — шляхом миру.

Єпископ повинен своїм життям, своїм трудом, своїм духовним настроєм бути прикладом для пастирів і для пастви. Якщо він своїм духовним, сповненим віри і богоугодним життям, буде подавати приклад пастві, то його слово буде сильним і діяльним. Тому апостол Павло навчає свого ученика Тимофія: «Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті» (1 Тим. 4, 12).

Пам’ятай ці постанови апостола Павла, які стосуються всіх нас, архипастирів, і пильнуй, щоб доручені твоєму керівництву пастирі були для своєї пастви повчальним прикладом як своїм життям, так і проповіддю. Якщо ж тебе іноді бентежитиме помисл про твою неміч перед високими вимогами твого служіння, тоді в щиній молитві проси всесильної допомоги «Духа мудрості й розуму, духа поради і лицарства» (Іс. 11, 2), і Він не залишить тебе без сили, якщо ти сам не відійдеш від Нього маловір’ям або слабодухістю.

Іди в мирі на твоє майбутнє архипастирське служіння з упованням на поміч Божу.

Прийми і цей жезл як символ духовної влади й опори в старості і благослови першим твоїм архипастирським благословенням народ Божий, який усердною молитвою брав участь у твоєму освяченні благодаттю Святого Духа.

↑При врученні архипастирського
жезла новопоставленому єпископу
Волинському і Рівненському Варфоломію (Ващуку)
24 лютого 1990 року

Преосвященний єпископ Варфоломй,
улюблений у Христі брат!

У своєму слові ти вірно сповідав, що на єпископське служіння обирає Сам Христос. Дійсно, в Церкві все робиться з волі Божої. Ми надіємось і віримо, що й твоє обрання Синодом Української Православної Церкви відбулося з волі Божої. Цю віру в Промисел Божий треба зберігати кожному з нас у всі дня нашого життя, а не тільки під час висвячення на церковне служіння.

Господь обрав тебе на служіння Церкві ще в молоді літа, і ти прислухався до Його голосу. Ти народився на Волині, де український народ глибоко шанує преподобного Іова Почаївського, закінчив Московську духовну академію під благодатним покровом преподобного Сергія Радонезького, проходив пастирське служіння у Волинській єпархії, а нині дією Святого Духа через покладання архиєрейських рук ти прийняв єпископську благодать у святині руського Православ’я — в Києві, у соборі просвітителя нашої землі святого князя Володимира, на місці. де преподобні Антоній і Феодосій поклали початок чернечого житія на Русі.

Єпископське служіння — це не честь і не нагорода за труди. Єпископство — це насамперед подвиг. Це багато з нас зрозуміли тільки тепер, коли наша Православна Церква в Україні знов опинилася перед лицем випробувань. Всім нам треба пам’ятати, що яким би тяжким не було наше служіння — це шлях до спасіння, шлях до вічного життя.

Святий Іоанн Золотоустий глибоко вірив, що тільки служіння Церкві несе спасіння світові й людству, що тільки вірою, через виконання закону Божого можна впорядкувати наше земне життя.

Чи хочеш ти, улюблений у Христі брате, пройти життям і залишити після себе благотворний слід? Чи хочеш ти, щоб твоє архипастирське служіння не було пустим і безплідним? Чи хочеш ти принести людям благо, зміцнювати добро і зменшувати зло? Ніде й нічим ти не можеш досягти цього, як тільки старанним і вірним служінням Церкві. В міру своїх сил і здібностей працюй для Церкви Христової, служи її синам і дочкам, навчай свою паству словом і ділом, дотримуй канонів святих апостолів та Вселенських соборів, бережи мир у Церкві. Якщо будеш так робити, то завжди відчуватимеш повне душевне задоволення і принесеш користь людям, і життя твоє не буде марним.

Нехай будуть у Церкві найсильніші хвилі, найжорстокіша буря, непорядки і безладдя, — їх було чимало протягом усієї майже двохтисячолітньої історії, — а ти завжди пам’ятай, що церковним кораблем керує Сам Христос. Так само, як колись Він припинив бурю на Тіверіадському морі, коли Його ученики тонули, так і нині в Його владі перебуває наш церковний корабель, і за нашою вірою Він умиротворить смути й безладдя, які виникли в нашій Церкві, визволить Церкву Свою від ворогів видимих і невидимих.

Чимало серед нас пастирів слабких і недостойних. Багато їх було і в інші історичні періоди. Нашу Церкву схиляли й до унії, й до різних розколів. Були часи, коли здавалося, що всі сили пекла повстали проти неї. Але вона, зміцнювана Духом Святим, витримала всі випробування і встояла. Тож тепер ми, архипастирі, пастирі та благочестиві миряни, повинні ще більше піклуватися про те, щоб Церква Христова — цей невичерпний скарб духовно-морального життя, єдності й миру — залишалася цілою і неушкодшеною. Будемо молитися за те, щоб Христос — Керманич церковного корабля — спас і зберіг Свою Церкву.

Нині всім нам, архипастирям і пастирям, слід згадати святителя Василія Великого. Він проходив своє архипастирське служіння, коли православ’я зазнавало гоніння від засліпленого єрессю імператора Валента. Царські однодумці наполегливо переконували святого відмовитися від православ’я. Та ніхто не міг примусити цього непохитного в православ’ї ієрарха відмовитися від своєї віри. Деякі благородні жінки, які користувалися прихильністю царя, посилали до святого Василія слуг, щоб він погодився думати так само, як цар. Але й вони не мали успіху. Тоді правитель усього сходу Модест, після того як виявився неспроможним улещуванням та обіцянками схилити Василія Великого до зречення православ’я, почав загрожувати йому відняттям майна, вигнанням з архиєрейської кафедри та смертю.

Святий Василій Великий на ці погрози відповів так: «Якщо ти візьмеш моє майно, то і себе цим не збагатиш, і мене не зробиш жебраком. Гадаю, що тобі не потрібні цей мій старий одяг та кілька книжок, які становлять усе моє багатство. Заслання не буде для мене покаранням, бо я не зв’язаний місцем, і те місце, на якому живу зараз, не моє, і кожне, куди б мене не заслали, буде моє. Краще сказати: скрізь місце Боже, де я не буду мандрівником і пришельцем. А тортури, що вони можуть заподіяти мені? Я такий слабкий, що хіба тільки перший удар буде для мене відчутним. Смерть для мене — благодіяння: вона скоріше приведе мене до Бога, для Якого я живу та працюю і до Якого я давно прагну». Здивований цими словами, правитель сказав святому Василію: «Ніхто так сміливо не говорив зі мною досі». — «Так, — відповів святитель, — бо тобі не випадало раніше розмовляти з єпископом. У всьому іншому ми виявляємо лагідність і смирення, проте, коли мова йде про Бога, і проти Нього насмілюються повставати, тоді ми все інше ставимо за ніщо, дивимось тільки на Нього єдиного; тоді вогонь, меч, звірі й залізо, які терзають тіло, скоріше будуть радувати нас, аніж лякати».

Такий приклад святительського служіння дає нам святий Василій Великий. Цим прикладом повинні ми, архипастирі, й ти, улюблений брат, керуватися і повчатися в своєму єпископському служінні, маючи перед собою образ не тільки цього святителя, а й усіх святителів Православної Церкви. Вони в своєму житті втілили православне вчення про єпископське служіння.

У години міркувань про Бога, коли ти молитимешся і будеш наодинці з Богом і своєю совістю, не полінуйся порівняти своє служіння із служінням наших православних світильників віри й побожності. Тож, якщо твої немочі збудять у тобі почуття скорботи й жалю, то це означатиме, що благодать Божа не відступила від тебе.

Вітаємо й поздоровляємо тебе, нашого нового співбрата, який ступає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час, коли на неї нападають уніати, і різні позацерковні сили. Ти, як добрий воїн Христовий, за словами апостола Павла, «підпережи стегна твої істиною, і одягнися в броню праведності, взуй ноги твої в готовність благовіствувати мир; а понад усе візьми щит віри, яким зможеш погасити всі розпечені стріли лукавого; і шолом спасіння візьми, і меч духовний» (Еф. 6, 14–17).

А тепер прийми цей архипастирський жезл як видимий знак твого єпископського служіння і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архипастирське благословення цьому побожному народові, який разом з нами своєю молитвою брав участь у твоїй єпископській хіротонії.

↑При врученні архипастирського
жезла новопоставленому єпископу
Хмельницькому і Кам’янець-Подільському Нифонту (Солодусі)
31 березня 1990 року

Преосвященний єпископ Нифонт,
улюблений у Христі брат!

Сьогодні, на свято Похвали Божої Матері, силою і дією Святого Духа через покладення наших рук ти зведений на високе служіння в Церкві Божій. Від імені співбратів архипастирів і всього народу Божого, що молився разом з нами, вітаю тебе з прийняттям архиєрейської благодаті.

Ти вступаєш на стезю єпископського служіння в тяжкий для православ’я в Україні час. У західних областях України загострилися стосунки між православними і католиками східного обряду. Православні люди зазнають насилля від уніатів. Частина духовенства та мирян, яких підштовхують нецерковні сили, відійшли від нашої Церкви. Важкий тягар несуть наші архипастирі і пастирі в цьому регіоні. Хто хоче бути єпископом в цих умовах, той, за апостолом Павлом, дійсно «доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1).

Перед Богом ти обіцяв нести єпископське служіння достойно, наслідуючи великих святителів Церкви Христової. Ще на зорі юності Господь прикликав тебе до чернечого життя та привів до Лаври преподобного Сергія, де ти отримав не тільки вищу духовну освіту, а й пройшов школу послуху. Послух є початком духовного життя. Він необхідний як для простого ченця, так і для єпископа. Сам Спаситель наш Ісус Христос був слухняним Отцеві небесному «навіть до смерті» (Флп. 2, 8). Послух привів тебе на пастирське служіння до Волинської єпархії, де ти ревно трудився на одній парафії понад десять років і завоював серед парафіян повагу та авторитет. Тепер Господь покликав тебе на вище церковне служіння.

У пресвітерському сані ти проголошував Євангеліє Христове, священнодіяв таїнства церковні, приносив Господу дари і жертви духовні за свої гріхи і за людські невідання та вів до спасення доручену тобі паству. Дар архиєрейської благодаті ти не повинен сприймати як нагороду за понесені труди. На архиєрейське служіння треба дивитися, перш за все, як на подвиг. Наші власні сили недостатні, щоб достойно здійснювати цей подвиг, до якого закликає Господь як пастирів людських душ. Нам потрібна особлива благодать і допомога Божа, яка посилається Святим Духом через молитву, чисте та богоугодне життя і постійне пильнування за своєю душею.

Якщо Дух Святий благозволив кого обрати на єпископське служіння, то Він, звичайно, не залишить свого обранця, якщо сам обранець не відхилиться від Нього гріховними діяннями. Святий Григорій Богослов говорить: «Утішає нас, єпископів, ця істина, адже вона утверджує нас у тому, що в нашому служінні нам сприяє Святій Дух. Ця істина свідчить ще й про те, що ми повинні мати постійний страх Божий, як би не образити гріховними діями Святого Духа і не залишитися без Його допомоги».

Вселенські вчителі і святителі, розмірковуючи про служіння єпископське, не відкидають ні радості, ні страху перед вступом у високе звання предстоятеля Церкви Христової. Той же св. Григорій Богослов говорить з цього приводу так: «З обраних благодаттю у звання предстоятелів Церкви не ті не підлягають зсудженню — за свою боязнь, — які бояться приймати дар, не ті — за свою ревність, — які з готовністю приймають обрання. Бо одні лякаються величності служіння, а інші скоряються — за вірою у Того, Хто покликав».

Єпископ, насамперед, своїм життям, своїм духовним настроєм має бути прикладом для пастирів та пастви, і якщо своїм духовним, сповненим віри, боговгодним життям, він подаватиме приклад своїм пасомим, то сильним і дійовим буде і його слово; і вогнем своєї віри він запалюватиме серця доручених йому духовних чад.

Єпископ є охоронцем чистоти церковного вчення, канонічних правил Вселенських і Помісних соборів. Ти, без сумніву, знаєш, що нині деякі церковні люди докладають зусилля, щоб порушити єдність нашої церкви. Не піддавайся цим спокусам. Твердо віруй, що церковним кораблем управляє Сам Господь наш Ісус Христос. Історія нашої Церкви знає чимало розколів і церковних смут. Усі вони загинули, а церковний корабель продовжує своє плавання по житейському морю.

Ти бачив і, без сумніву, знаєш, з якою любов’ю благочестивий народ ставиться до добрих і старанних пастирів і з якою скорботою він сприймає холодне, байдуже ставлення до своїх обов’язків та недостойне життя інших пастирів. Поряд з цим сумним явищем не можна не звернути уваги на намагання деяких так званих ревнителів благочестя порочити своїх пастирів, засуджувати їх за справжні недоліки, а частіше вигадані пороки. Обов’язок архипастиря не довірятися сліпо подібним засудженням, але разом з тим суворо і рішуче вимагати від пастирів, щоб вони жили і діяли гідно свого звання. Нагадуй їм грізні слова пророка Малахії: «Для вас, священики, ця заповідь: Якщо ви не послухаєтесь, і не покладете на серце собі, щоб імені Моєму воздавати хвалу, — говорить Господь Саваоф, — то пошлю я прокляття на вас, і прокляну благословення ваші, і вже проклинаю, бо ви не берете до серця цього!»

Ми з любов’ю благословляємо твій вступ на новий шлях служіння в твердій надії, що ти виправдаєш наше обрання.

А зараз прийми цей жезл, що вручається тобі як від руки Христової як знамення сили і міцності, які дарує тобі Пастиреначальник, нехай буде він твоєю опорою у нелегкому архипастирському служінні.

Іди і благослови віруючий православний народ, жадаючий прийняти твоє архипастирське благословення.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Львівському і Дрогобицькому Андрію (Гораку)
18 квітня 1990 року

Преосвященний єпископ Андрій,
улюблений у Христі брат!

Христос воскресе!

Твоя єпископська хіротонія відбулася в радісні пасхальні дні, коли у всіх православних храмах лунає гімн перемоги життя над смертю. «Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» А ти посилаєшся на служіння до Львівської єпархії, де православні люди страждають, де наша Церква випробовується на міцність. Вона, як золото у вогні, очищається від гріховних домішок. Це означає, що ти немов би повертаєшся від Пасхи до страсної седмиці.

Не бентежся від подвигу, що чекає тебе. Віруй, що і в твоєму житті після страсного тижня прийде «Божественна благодать, яка завжди немічне зціляє і те, що збіднюється поповнює», сила Святого Духа, яку ти сприйняв сьогодні через покладання архиєрейських рук, буде, зміцнювати тебе в архипастирському служінні. Будь вірним даним перед лицем Бога Живаго обіцянням виконувати Передання церковні і берегти незмінно устави й чини Східної Православної Церкви.

В юні роки покликав тебе Господь до пастирського служіння. Ти одержав університетську освіту. Закінчив Ленінградську духовну академію. Довгі роки був пастирем Церкви. Добре проповідував слово Боже, був старанним помічником приснопам’ятного митрополита Ніколая (Юрика). Тепер Господь закликає тебе на більш відповідальне служіння.

Усім, хто погодився стати єпископом, частіше слід розмірковувати над тим, для чого ми прийняли єпископський сан, як ми проходимо своє служіння і яку відповідь дамо скоро Пастиреначальнику Христу.

Ми сповідуємо, що в особі апостолів Самим Господом покладений початок церковної ієрархії, і противитись їй означає противитись волі Божій. Апостоли через своє посвячення, звичайно, не стали рівними Господу чи Йому подібними, вікаріями Христа, ні в особі одного апостола Петра, як вчить католицьке богослов’я, ні в особі дванадцяти апостолів. Господь Сам невидимо живе в Церкві як її Глава, і після Свого вознесіння на небо перебуває з нами.

Повноваження апостольської ієрархії зовсім не в тому, щоб бути вікаріями Христа, але щоб подавати благодатні дари, необхідні для життя Церкви. Апостолам належить влада бути служителями Христа, які одержали від Нього повноваження і прийняли Духа Святого для свого служіння. Це служіння полягає, насамперед, у проповідуванні «очевидців Слова», «свідків» (Діян. 1, 2) Воскресіння Христового, у зведенні дарів Святого Духа новоохрещених і в поставленні єпископів і пресвітерів. Одним словом, апостоли одержали владу для організації церковного життя, а разом з тим вони поєднували в собі дари звершення таїнств, пророцтва і учительства.

Чи припинилася у Церкві сила апостольського служіння зі смертю апостолів? У повному розумінні — так, припинилась. Апостоли були поставлені Богом, але це поставлення буде єдиним і неповторним, і римська ідея про те, що апостол Петро продовжує існувати в особі папи, є довільним догматичним вимислом. Римський єпископ є спадкоємець апостольства, не більше ніж всі інші єпископи. Апостольські дари і повноваження — суто особисті, і Господь давав їх через поіменне обрання.

І як би там не було, апостольство не пішло з Церкви без спадкоємства свого служіння. Апостоли передали те, що вони могли передати і що могло бути сприйняте. Окрім особистого апостольського достоїнства, яке не передається, вони передали ті дари, які притаманні Церкві. Вони передали всім віруючим благодатні дари Святого Духа, які передаються через висвячення. Але передання цих дарів вони здійснюється через встановлену апостолами ієрархію. Після апостолів надання благодатних дарів Святого Духа в Церкві стало повноваженням єпископів з пресвітерами та дияконами.

Благодать Святого Духа, що передається в Церкві, не є суб’єктивне натхнення тієї чи іншої особи, яке (натхнення) може бути або не бути, але є об’єктивний, реальний факт життя Церкви. Це завжди і безперервно діюча сила всесвітньої П’ятдесятниці. Вогненні язики її, що зійшли на апостолів, перебувають у Церкві, спадкоємно передаються від апостолів на єпископів.

Ми знаємо, що єпископи користуються в Церкві владою. Але для того, щоб зрозуміти характер єпископської влади, треба завжди мати на увазі її особливості, що випливають з природи церковного спілкування. Хоча часто і говориться про «монархічне» єпископство, і таке ставлення до нього часом знаходить виправдання в особистому владолюбстві окремих єпископів, однак, нам, єпископам, слід завжди пам’ятати, що церковна влада має духовну природу, а не світську. Вона вища і більша за світську владу, тому що простирається на душу людини і на її вічність. Оскільки єпископська влада має духовний характер, то вона виявляється перш за все в служінні. Господь ясно сказав всім нам: «Царі народів панують над ними і володарі їхні благодійниками називаються, але у вас не так: хто з вас більший, будь як менший, а начальник, як слуга» (Лк. 22, 25–26). Єпископ, здійснюючи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою, яка є духовний орган любові. Єпископська влада повинна розчинятися в єднанні з народом.

І в наш час є різні єпископи, є і такі, які забувають про своє високе покликання. Але ти май перед собою образ вселенських вчителів та святителів і наших прославлених ієрархів. У хвилини усамітненої молитви частіше звертайся до своєї совісті, не заглушай її голосу. Наберися терпіння і завжди пам’ятай слова Христа Спасителя, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Покладай на Господа всі свої надії, і на заступництво Божої Матері, і на молитви всіх святих. Не зневажай порад старших твоїх співбратів у єпископському служінні і не вважай формальним, як таке, що не має відношення до життя, сповідання віри, яке ти виголосив сьогодні перед собором єпископів. Не забувай про них, як це роблять деякі з нас. Нарешті, пам’ятай і про те, що наша Церква протягом всієї своєї тисячолітньої історії була з народом і розділяла з ним скорботи і радості.

А зараз прийми цей жезл як символ влади і опору у тяжких обставинах життя і від даної тобі благодаті благослови віруючий народ, що молився за тебе і твоє майбутнє єпископське служіння.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Симферопольському і Кримському Глібу (Савіну)
2 серпня 1990 року

Преосвященний єпископ Гліб,
улюблений у Христі брат!

Сьогодні, під час Божественної літургії, силою й дією Святого Духа через покладання рук архиєреїв ти зведений у єпископське достоїнство, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28).

У своєму обранні на архиєрейське служіння ти бачиш виявлення всеблагої волі Божої. І справді, в світі цьому все робиться з Промислу Божого. Господь наш Ісус Христос сказав, що й волосина з голови людської не падає без волі Отця Небесного.

З дитячих літ ти прилучився до церковного життя. Свого часу Господь сподобив тебе закінчити Московську духовну академію. Там же, у стінах Тройце-Сергієвої лаври, ти був пострижений в ангельський чин і тим започаткувала твоє чернече життя. Довгі роки ти ніс послух в Лаврі преподобного Сергія Радонезького. Потім протягом 15 літ був парафіяльним пастирем і викладачем Одеської духовної семінарії. Ми знаємо, що ти ревно проповідував Слово Боже і тим самим багатьох духовно відроджував і наставляв на шлях спасіння. Тепер тобі належить більш відповідальне служіння в єпископському достоїнстві.

Чи треба нам казати тобі, який вісімнадцять років працював на пастирській ниві, про висоту й важність архиєрейського служіння? Керувати людьми завжди було важко, та особливо тяжко нести єпископський хрест у нас час. Тому слушно нагадати настанови апостола Павла своєму ученикові Тимофію: «Подвизайся добрим подвигом віри…» (1 Тим. 6, 12); «Перенось страждання, як добрий воїн Ісуса Христа» (1 Тим. 2, 3).

Єпископ повинен багато працювати на церковній ниві, бути наочним прикладом для своєї пастви, навчати народ Божий словом і ділом. При доброчесному житті пастиря і архипастиря його слова завжди повчальні, тому що живуть у самих ділах пастиря.

Навіть некрасномовний проповідник у цьому разі більш переконливий за красномовного у слові, але недбайливого у житті. Доброчесний пастир хоч як би проповідував, його проповідь завжди переконлива, бо життя його бездоганне. Некрасиві його слова, та красиве його життя. Чого не доводить він у проповіді, те доповнюють його діла. Нехай він не вражає красномовністю, зате він може говорити з владою і силою все те, що вважає за потрібне сказати своїй пастві. Коли добрий пастир викриває, його слова збуджують сором у тих, кого викривають, бо порочна людина не може не соромитись викривань праведника. Коли він страхає, його слова сповнюють душу трепетом; коли обіцяє, — вселяє надію на виконання обіцяного; коли втішає, — проливає відраду в серце; а коли сумує і скаржиться, — він примушує співчувати, бо ніколи не лицемірить.

Таким сильним і владним є слово доброго пастиря, бо за ним ідуть діла. Вони утверджують слова проповідника. Відберіть у слова діло, і воно стане наче рослина без кореня, в ньому не залишиться життя.

Отже, єпископ як добрий пастир для приведення своєї пастви до вічного життя діє не одним словом, а, насамперед, й самим життям. Його турботи про спасіння духовних чад, його любов до них така велика, що він не жаліє ні своїх сил, ні здоров’я, ні самого життя. Він віддає перевагу мирові й тиші своїх пасомих над власним спокоєм; вічному блаженству їх — над власним минаючим благополуччям. Для вічного життя своєї пастви він не цінує своє земне життя, а спокійно втрачає його і через знесилення, і через наклеп людський, і через підступи ворогів. Він не має спокійного життя не заради користі та огидної наживи, а з усвідомлення свого обов’язку, покладеного на нього Самим Богом, Який хоче, щоб усі спаслися. Добрий пастир втрачає здоров’я не з безрозсудних намірів, а на виконання волі Божої, знаючи нескінченну любов Божу до людей.

Отже, з миром іди в путь, яка перед тобою, і коли твої немочі збуджують у тобі почуття скорботи, то нехай дари благодаті Божої, що ти прийняв їх нині в таїнстві, викликають почуття смиренної радості.

Вітаємо тебе, нашого співбрата, на цьому новому шляху, високого служіння твого Церкві Божій і віримо, що за молитвами Церкви Христової тобі будуть дані нові, подвійні сили для несення єпископського подвигу.

А зараз прийми цей архипастирський жезл, як видимий знак архипастирського служіння, і від даної тобі благодаті подай благословення Боже віруючим, які разом з нами молилися за твоє освячення.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Симферопольському і Кримському Василію (Златолінському)
2 грудня 1990 року

Преосвященний єпископ Василй,
улюблений у Христі брат!

Якось звертаючись до Ефеських пресвітерів, святий апостол Павло сказав: «Пильнуйте себе і все стадо, в якому Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28).

Як видно з цих слів апостола, не покладення рук, а Святий Дух поставляє єпископів на церковне служіння. Як розірваний дріт не пропускає електричного струму до світильника, так перерване апостольське спадкоємство забороняє благодаті Святого Духа сходити на того, кого висвячують.

Ти єпископ благодатний, тому що поставлений архиєреями, які мають спадкоємство від святих апостолів. Від імені архипастирів, що приймали участь у твоїй хіротонії, і від усього православного народу, який молився разом з нами, вітаю тебе і поздоровляю із прийняттям благодаті Святого Духа, Який поставив тебе на єпископське служіння.

Ти вступаєш на архиєрейську стезю у важкий для православ’я на Україні час. Уніати та автокефалісти-розкольники, об’єднавшись, повстають на Церкву Христову, — ту Церкву, яку Господь набув Собі Кров’ю Своєю. Хто в таких важких умовах церковного життя готовий взяти на себе хрест єпископського служіння, той, за апостолом Павлом, справді доброго діла бажає (1 Тим. 3, 1).

Нам відомо, що з ранньої юності ти присвятив своє життя служінню Богові та Церкві. В стінах Московської духовної школи ти отримав богословську освіту, а потім довгі роки був пастирем Церкви. Твоє багаторічне служіння в Кримській єпархії було підготовкою до того шляху, на який поставив тебе сьогодні Промисел Божий. За роки твого пастирського служіння Церкві ти набув досвіду, і тепер цей досвід, помножений Божественною благодаттю, ляже в основу твоєї архипастирської праці.

Хто вбачає в єпископстві духовну владу, честь та земне благополуччя, той глибоко помиляється. Єпископське служіння — це подвиг, це безперервний клопіт про своє спасіння та про спасіння ввіреної пастви, безперервна боротьба з гріхом, постійне ходіння перед Богом у молитві і читанні Священного Писання.

Твоє архипастирське служіння буде проходити в Кримській єпархії. Для нашої Церкви це історичне місце. З Херсона святий Володимир приніс світло Христової віри до Києва, звідки воно поширилося по всій нашій країні. Зберігай кримську паству в православ’ї.

Тобі, соіменникові святого Василія Великого, як і всім нам, архипастирям, треба наслідувати подвиги цього славного Святителя. Одного разу, коли правитель сходу на ім’я Модест, з наказу візантійського імператора Валента — єретика аріанина, став схиляти святого Василія Великого відступити від православ’я, погрожуючи йому відібранням майна, вигнанням та смертю, святитель сміливо відповів: «Якщо ти візьмеш моє майно, то і себе цим не збагатиш, і мене не зробиш жебраком. Думаю, що тобі не потрібні цей мій старий одяг та кілька книжок, у яких полягає все моє багатство. Заслання не має для мене значення тому, що я не зв’язаний місцем, і те місце, на якому живу тепер, не моє, і будь-яке, куди мене не зашлють, буде моє. Краще ж сказати — кругом місце Боже, де я не буду мандрівником і пришельцем (Пс. 38, 13). А тортури, що можуть зробити мені? — Я такий слабий, що хіба тільки перший удар буде для мене відчутним. Смерть же для мене — благодіяння, — вона швидше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю, і до Якого давно я прагну».

Вражений цими словами, правитель сказав святому Василію: «Ніхто так відважно не говорив зі мною до цього часу!» — «Так, — відповів святитель, — тому що тобі не траплялось говорити з єпископом. У всьому іншому ми показуємо лагідність та смирення; але коли мова йде про Бога, і проти Нього насмілюються повстати, тоді ми ставимо все інше в ніщо, дивимося тільки на Нього єдиного; тоді вогонь, меч, звірі та залізо, що шматують тіло, будуть радувати нас, а не лякати».

В роки служіння святого Василія Великого єретики аріани, користуючись покровительством імператора Валента, забирали у православних храми, сповнюючи їх глибоким сумом. Святитель був для своєї православної пастви оборонцем та заступником. Наш час якоюсь мірою схожий на той далекий період історії Христової. Зараз теж у деяких місцях у православних силою забрали і забирають храми. Тебе Господь прикликав бути захисником православної пастви. І ти повинен, подібно св. Василію Великому, стояти на церковній сторожі. Тоді були аріани, зараз — уніати та українські автокефалісти. Але тоді і тепер вони однаково бентежать Церкву Христову, і ведуть православних людей у вічну загибель до страждань.

Якщо Святий Дух обрав тебе на єпископське служіння, то Він не залишить Свого обранця без благодатної допомоги, якщо сам обранець не буде ухилятися від Нього гріховними діяннями. Святий Григорій Богослов говорив з цього приводу так: «Втішною є для нас, єпископів, ця істина, бо вона утверджує нас у тому, що ми маємо у нашому служінні сприяння Святого Духа. Ця істина говорить нам ще і про те, що ми повинні мати страх Божий, щоб не зневажити гріховними діями Святого Духа і не залишатися без Його допомоги».

Благодать архиєрейства нехай укріпить і умудрить тебе у твоїй діяльності, в житті і в служінні ввіреній тобі пастві. Йди з миром на твій новий послух, вказаний тобі Богом.

А тепер прийми цей жезл, як символ духовної влади і як підкріплення на архипастирському шляху і благослови цей благочестивий православний народ своїм першим архипастирським благословенням.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Чернівецькому і Буковинському Онуфрію (Березовському)
9 грудня 1990 року

Преосвященний єпископ Онуфрій,
улюблений у Христі брат!

З волі Божої, благої та досконалої, яка спрямовує кожну людину до спасіння, в кафедральному Володимирському соборі м. Києва — колисці православного християнства, — здійснилася твоя єпископська хіротонія. Ти одержав благодать Святого Духа для єпископського служіння Церкві Христовій. Для тебе це найвизначніша подія в житті; для нас, архипастирів, — відповідальна справа; для твоєї майбутньої пастви — надія.

Ти прислухався до голосу Божого, Який покликав тебе на служіння Церкві в юнацькі роки. Місце твого народження — Буковина. Ти закінчив Московську духовну академію, був пострижений у чернецтво в Тройце-Сергієвій Лаврі, де довгі роки ревно ніс різноманітний церковний послух. Послух і смирення — це початок духовного життя. Задля послуху ти прибув до Почаївської Лаври і був призначений у ній намісником. Зараз, як і в минулі сторіччя, обитель преподобного Іова є оплотом православ’я в буковинському краї. У цьому році ти разом з лаврською братією зазнав нападок на Православ’я. Ми раді тому, що Почаївська Лавра змогла сама захистити себе за молитвами преподобного Іова при заступництві Божої Матері. З прийняттям єпископської благодаті тебе посилають на більш відповідальне служіння в Чернівецькій єпархії. Ти знаєш, що це багатонаціональний край і від тебе вимагається чимало терпіння, мудрості і батьківської любові, щоб бути для всього духовенства і віруючих добрим пастирем.

Новопоставлений єпископ повинен на все своє життя запам’ятати архиєрейську присягу, яку він дав не людям, а Богу. З яким почуттям і настроєм ти сприйняв благодать єпископства? Якщо зі страхом Божим, то благо тобі, тому що цей страх викликається усвідомленням своєї немочі, духовного убожества і смирення перед величчю і відповідальністю служіння. Але якщо новопоставлений єпископ сприймає архиєрейство з почуттям внутрішнього самовдоволення, то благодать Божа відступить, тому що Бог гордим чинить опір, а смиренним дає благодать. За словами святого Григорія Богослова, «піднесення шляхів наших в очах наших є збочення з путі Божої, хоч би ми на ній і перебували». Усвідомлення єпископського достоїнства слід угамовувати роздумами про власну нікчемність і гріховність, пам’ятаючи про силу Божу, яка виявляється в нашій немочі (2 Кор. 12, 9).

На новому місці служіння тобі належить керувати церковною областю, різноманітною за своїм національним складом. У твої обов’язки входитиме нагляд за служінням пастирів та інших членів кліру. Як ти маєш намір здійснювати цю складну справу? Якщо тільки шляхом наказів та розпоряджень, то результати такого адміністрування будуть сумними і для дорученої тобі пастви, і для тебе особисто. Якщо ж ти будеш керувати своєю паствою в дусі батьківського піклування, то плоди твого керівництва будуть добрими. Це не виключає застосування в одних випадках необхідної й спасительної суворості, а в інших — батьківської поблажливості.

У архипастиря немає права на безтурботність. Він повинен постійно пильнувати і над собою, і над своєю паствою. Апостол Павло у бесіді з Ефеськими єпископами сказав: «Пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28). Лише за цієї умови скарб благодаті, який ми одержуємо при єпископській хіротонії, стає для нас джерелом духовної сили. У протилежному разі благодать Божа відходить від єпископа, і він перетворюється на звичайного адміністратора.

Завжди згадуй про заступництво Божої Матері, під покровом Якої ти працював в Почаївській лаврі. Коли зустрінеш на своєму шляху труднощі й скорботи, звертайся до Її молитовного заступництва перед Господом нашим Ісусом Христом. Звертайся по небесну допомогу і до наших преподобних отців Печерських Антонія та Феодосія, а також до преподобного Іова Почаївського.

А тепер прийми наше поздоровлення, і архиєрейський жезл, та від даної тобі благодаті Святого Духа, одержаної через покладання наших рук, подай київській пастві твоє перше архиєрейське благословення.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Почаївському Якову (Панчуку)
12 грудня 1990 року

Преосвященний єпископ Яков,
улюблений у Христі брат!

Благодаттю Божою, через покладення рук архиєреїв, ти прилучився нині до сонму святителів Церкви Христової. Для участі у твоїй хіротонії зібралися в Києві — матері міст руських — з численних єпархій багато твоїх побратимів-єпископів.

Промислительна десниця Божа кожному з нас вказує шлях життя, і Сам Господь, Який «стопи людині направляє» (Пс. 36, 23), визначає наше служіння Церкві Христовій. За словами апостола Павла, Ним, нашим Господом, «ми живемо і рухаємось, і існуємо» (Діян. 17, 28).

Ти з ранньої юності Христа возлюбив, присвятив себе служінню Церкві. Твоє чернече життя почалося в Почаївській лаврі, де Божа Матір явила Своє заступництво, — Лаврі, прославленій подвигами і чудесами преподобного Іова. Ти отримав вищу богословську освіту в Ленінградській духовній академії. Потім повернувся до своєї обителі і був її намісником. Всі ми знаємо, як багато ти працював для величі і краси Почаївської лаври і як постраждав за добру справу. Мабуть, Господь випробовував твою вірність Йому та упокорював твоє серце. Слід піклуватися не тільки про зовнішню красу, а й про спасіння своєї душі, яка є живим храмом Святого Духу. Тепер, після тривалої перерви, Господь знову направляє твої стопи до Почаївської обителі, але вже в сані єпископа, щоб нести послух намісника лаври і бути вікарієм Тернопільської єпархії. Ти знаєш, що Почаївська лавра завжди була оплотом православ’я у західному краї; ним вона залишається і нині. Будь терпеливим і мудрим управителем чернечої братії. Правий святитель Григорій Богослов, коли говорить, що керувати людьми — це наука з наук і мистецтво з мистецтв. Особливо важко керувати людьми у наші смутні часи, коли похитнулися не лише основи суспільного життя, але стихії світу цього хочуть проникнути у Церкву та руйнувати її зсередини.

Шлях єпископського служіння був завжди нелегким, а особливо важкий він тепер. Наше архієрейське життя стало подвигом, якщо жити по совісті та дотримуватись вимог високого звання. І цей пастирський подвиг був би не під силу нашим слабким людським силам, якби не благодать Божа, яка завжди «немічне лікує і те, що збідніє поповнює».

Святий апостол Павло, даючи настанови своєму ученику Тимофію, якого він поставив єпископом, говорить про це служіння, як про подвиг і навіть як про страждання: «Терпи, — каже він, — страждання, наче добрий воїн Ісуса Христа» (2 Тим. 2, 3). Проте страждання та скорботи не повинні страшити доброго воїна Христового, тому що у самому подвигу страждання, що очищає наш дух, — запорука тих світлих радощів, які Господь обіцяв дарувати тим, хто любить Його.

Великий подвиг єпископа, та велика і його духовна влада. Господь дав святим апостолам, а через них і нам, їхнім спадкоємцям, прощати і затримувати гріхи. Він сказав: «Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишається» (Ін. 20, 23).

Один єпископ за якусь провину відлучив священика від служби Божої. Так сталося, що цей священик вирушив в іншу область і там його умовляли принести жертву ідолам, але він відмовився і його закатували.

Тіло мученика християни принесли до найближчого міста для вшанування його. Градоначальник, бачачи чудеса від мощей мученика, побудував на його честь церкву, влаштував для мощей раку та запросив єпископа для освячення храму.

Та тільки-но почалося богослужіння, як рака, ніким не займана, вийшла з церкви. Всіх, хто перебував у храмі, охопив жах. Єпископ знітився, народ плакав. Настала ніч, і святий мученик явився єпископові. Він сказав: «Не сумуйте за тим, що я не залишився з вами в храмі Господньому. Я благаю тебе, піди в таке-то місто до святителя і попроси його, щоб він зняв з мене заборону. Я відлучений від священнодії, і тому не можу разом з вами бути в церкві; хоча й прийняв мученицький вінець, та не бачив лику Христового. Піди до єпископа, який заборонив мене, і вблагай його зняти з мене заборону».

Наступного дня єпископ разом з кліром рушив до названого мучеником святителя і розповів йому про все, що сталося. Святитель відразу вирушив у дорогу та, прийшовши на місце, де знаходилася рака з мощами, схилив коліна і сказав: «Христос, Який зв’язав тебе через мене, смиренного раба Свого, прощає тебе нині за пролиття крові твоєї во славу Імені Його! Йди до храму Господнього і перебувай з нами». Тоді мощі з належними почестями були внесені до церкви і була відправлена літургія. Мощі залишилися в храмі і творили чудеса. Тоді народ Божий переконався, наскільки великий святительський сан.

Цей приклад з життя святих мучеників повинен утверджувати в нас впевненість, що справа, якій ми служимо, має відношення до вічності. Нам, смиренним єпископам, треба бути спадкоємцями святих святителів і завжди мати перед собою їхній образ.

Відпускаючи тебе з миром на нове служіння, ми з любов’ю вітаємо тебе, нашого нового співбрата та на знак твоєї архиєрейської влади вручаємо тобі цей жезл. А тепер від нової благодаті приклич Боже благословення на людей Божих, що молилися разом з нами.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Тернопільському і Кременецькому Сергію (Генсицькому)
17 лютого 1991 року

Преосвященний єпископ Сергій,
улюблений у Христі брат!

Не без волі Бога, обранням архиєреїв Української Православної Церкви, силою і дією Святого і Животворящего Духа через покладання наших рук ти поставлений на найвищий ступінь ієрархічного служіння в святій Православній Церкві.

Від себе і співбратів-архиєреїв, а також від імені пастирів і всіх віруючих, які своєю молитвою нині брали участь у нашій священнодії, сердечно вітаю тебе з одержанням благодаті єпископства.

Тебе Господь покликав на нове служіння з Почаївської лаври, освяченої явленням Божої Матері, Яка залишила на камені Свою стопу, а також подвигами преподобного Іова, захисника святого православ’я.

Довгі роки ти проходив подвиг чернецького життя. Єпископське служіння не звільняє архиєрея від чернечих обітниць безкорисливості, цнотливості і послуху. Бережи ці обітниці і пам’ятай, що при забезпеченому архиєрейському житті подвиг безкорисливості стає важчим, аніж в умовах чернечого життя. Майно, що знаходиться у твоєму розпорядженні, не вважай своїм, а церковним, і не приліплюйся до нього серцем. У багатстві вважай себе жебраком.

Чесноти бережи! І якщо Господь пошле тобі силу устояти у спокусах, будь готовий до того, що всякий, хто бажатиме, може кинути в тебе камінь. Якщо євангельські книжники і фарисеї, відчуваючи докори своєї совісті, посоромилися кинути камінь у блудницю, то наші сучасники, які втратили совість, готові кинути булижник і у невинного ченця.

Що ж до обітниці послуху, то і від нього не звільнюється єпископ-чернець при всій його духовній владі. Саме в тому й подвиг єпископа, що, маючи владу, він залишається послушником церковного священноначалія, а краще сказати — Церкви Христової.

Нехай не бентежиться твоє серце труднощами чернечого подвигу в сані єпископа. Пам’ятай слова псалмоспівця Давида: «Господь кріпкість людям Своїм дасть. Господь благословить людей Своїх миром». І в іншому місці той же самий пророк Давид говорить: «Поміч моя від Господа, Який створив небо і землю».

Єпископ повинен бути цілком відданий Христу і Його Церкві. Якщо такої відданості немає, то краще не ставати на шлях єпископського служіння і не брати на себе цей хрест. Треба у немічному тілі, як у глиняній посудині, носити сильний дух, який не зможуть подолати не тільки противники православної нашої віри, а й сили пекла.

Віднині ти служитимеш у місті Тернополі, де уніати відібрали у православних багато храмів. Тобі доведеться служити Божественну літургію у скромному приміщенні. Але ти пам’ятай, що й у великого святителя Церкви Христової, святого Григорія Богослова, єретики відібрали у Константинополі за допомогою сильних світу цього всі православні храми і йому довелося служити в маленькій церкві святого Воскресіння. Тоді він пророчно сказав, що звідси, з цього храму, у Констинтинополі воскресне православ’я.

І ти, подібно до святителя Григорія Богослова, твердо віруй, що ніякі католицькі хитрощі, спрямовані проти православ’я, не здолають його. Україна була і залишиться православною. Якщо за тисячу років, за найгірших політичних умов, наші предки не відступили від віри святого князя Володимира, то не зрадимо їй і ми ні за яке «сочевичну юшку».

Ми готові жити в дусі християнської любові з усіма християнами, але нехай ніхто не приймає нашу миролюбність і беззахисність за слабкість. Коли прийде час, ми зможемо стати на весь могутній зріст і зуміємо постояти за святу віру.

Іди, наш новий у Христі брате, на тернистий шлях єпископського служіння і не бентежся. Дух Святий зміцнить тебе і наставить на всіляку істину.

Господь не допустить зазнати тобі спокус і скорбот більше від твоїх сил. У скорботі Він пошле тобі і Свою радість, яка покриє в одну мить увесь смуток. Ти не один, з тобою Господь і ми, твої співбрати, і весь благочестивий православний народ, який ніколи не давав скривдити своїх добрих пастирів і архипастирів.

І потреби Вітчизни не забувай! Вона переживає зараз важкий період. Наша свята Церква завжди стверджувала, що в єдності наша сила і свобода. Молися сам і закликай свою паству молитися за весь народ наш. Усі ми — діти Отця Небесного — радітимемо разом, а якщо Богові угодно, то і страждатимемо з усіма нашими братами і сестрами.

Але ми віримо, що Господь милостивий і до святої Церкви нашої і до Вітчизни нашої.

А зараз, улюблений у Христі брате, зійди на це місце, прийми архиєрейський жезл і від даної тобі благодаті Святого Духа дай народу Божому твоє перше архипастирське благословення.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Івано-Франківському і Коломийському Іларіону (Шукалі)
29 вересня 1991 р.

Преосвященний єпископ Іларіон,
улюблений у Христі брат!

Несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе до високого служіння в Церкві Божій в єпископському сані. Через покладання архиєрейських рук ти прийняв великий дар благодаті Божої. Не само по собі покладання рук зводить благодать, бо руки покладають і протестанти, але дарів Святого Духу вони не мають, тому що для одержання благодатних дарів необхідно мати апостольське спадкоємство. Ми, архиєреї, які поставили тебе, маємо апостольське спадкоємство.

Перед лицем Церкви ти обіцяв Господу дотримуватися правил святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів і Святих Отців, а також коритися Предстоятелю Української Православної Церкви і всій у Христі братії нашій і жити з нами в мирі і злагоді. Не забувай цього важливого для Церкви обіцяння і не уподібнюйся тим, які забули свою архиєрейську присягу і, підкоряючись «стихіям» світу цього, а не Христу, відпали від благодаті Божої.

Ти обіцяв із страхом Божим нести довірене тобі служіння і все життя своє покласти на те, щоб за образом Пастиреначальника Христа пасти довірене тобі церковне стадо і бути не на словах, а на ділі гідним спадкоємцем духоносних отців і святителів, бути наступником яких покликав тебе Господь. Пам’ятай, що Господь наш Ісус Христос, Який сказав: «Я з вами в усі дні до кінця віку», Сам керує Своєю Церквою і не має на землі намісника, як думають католики. Не уподібнюйся їм, бо вони проповідують викривлений образ Христа.

Апостол Павел, напучуючи поставленого ним для Ефесської Церкви свого ученика Тимофія, писав: «З цієї причини нагадую тобі зігрівати дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх» (2 Тим. 1, 6). Яким же чином ми повинні виконувати цю апостольську заповідь? Чи не молитвою і постійним навчанням у Святому Письмі? Чи не терпінням у труднощах служіння і надії на допомогу Божу? Чи не рішучим бажанням іти до кінця тісним і часто скорботним шляхом подвигу, не дивлячись ні на які спокуси світу цього?

Ти призначений на служіння до Івано-Франківської єпархії, де православна паства багато терпить від греко-католиків. Нашу Церкву в Україні знову кинуто у вир житейських незгод. Та якщо церковний корабель розхитуватимуть навіть найсильніші хвилі, найжорстокіша буря, незгоди та безладдя, — а їх чимало було протягом майже двохтисячолітньої історії Церкви, — ти не май сумніву і завжди пам’ятай, що церковним кораблем править Сам Христос. Як колись Він припинив бурю на Тіверіадському морі, коли Його ученики тонули, так само й нині в Його владі перебуває церковний корабель. За молитвами Божої Матері та всіх святих і за нашою вірою Він припинить розбрат і неспокій, які виникли в нашій Церкві, позбавить Свою Церкву ворогів видимих і невидимих.

Згадаємо, яких випробувань зазнала наша Церква в 20-ті, 30-ті та 60-ті роки. Здавалось, усі сили пекельні повстали на неї. А Господь не тільки зберіг її, а й прославив безліччю мучеників і сповідників. Навряд чи можна знайти в ХХ сторіччі іншу Церкву, крім нашої, яка б зазнала стільки гонінь, випробувань і труднощів. Нам не дано знати таємницю волі Божої, чому саме на долю нашої Церкви припали такі випробування. Але зі Святого Письма ми знаємо, що за покушенням Божим диявол повстає з найбільшою силою проти всього святого.

За 70 років своєрідного Вавилонського полону нашу святу Церкву не вдалося зруйнувати ззовні. Сьогодні її намагаються підірвати зсередини. І тоді й тепер діють одні й ті самі антицерковні сили. Тільки раніше вороги Церкви діяли відкрито, а тепер вони облачаються в одяг духовності та моральності, будучи дуже далекими від правди Божої.

Улюблений у Христі брате! Не бентежся цим! Господь поруч з усіма тими, хто покладає надію на Нього і хто в житті керується своєю християнською совістю. Господь силу людям Своїм подасть, Господь благословить людей Своїх миром.

У дні випробувань ми, архипастирі, пастирі й побожні миряни, ще більше маємо дбати про те, щоб Церква Христова — цей скарб духовно-морального життя, єдності та миру — залишалася цілою. Будемо молитися, щоб Христос зберіг Свою Церкву.

Вітаємо тебе, нашого нового брата, який стає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час. Ти ж як добрий воїн Христовий, за словом апостола Павла, підпережи стегна свої істиною й одягнись в броню праведності, взуй ноги твої в готовність благовістувати мир; але передусім візьми щит віри, яким зможеш погасити всі розпалені стріли лукавого; і шолом спасіння візьми і меч духовний (Єф. 6, 14–17).

А тепер прийми цей архиєрейський жезл, як видимий знак твого єпископського служіння, і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше єпископське благословення цим побожним православним людям, які молилися сьогодні разом з нами за Божественною літургією.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Донецькому і Слов’янському Аліпію (Погребняку)
6 жовтня 1991 р.

Преосвященний єпископ Аліпій,
улюблений у Христі брат!

У цей знаменний для тебе день, коли ти сприйняв єпископство та через покладання рук братів-архиєреїв одержав благодать Божу, згадаємо повчальні слова апостола Павла: «Благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно» (2 Кор. 6, 1). Будучи учасниками та здійснителями церковних таїнств, через які виявляються благодіяння Божі до людей, ми, єпископи, маємо постійно запитувати свою совість: чи не даремно ми отримали дари Святого Духа; чи приведе єпископське служіння нас самих до спасіння та вічного життя? Декотрі архиєреї, отримавши єпископську благодать, більше дбають про земне благополуччя, аніж про своє особисте спасіння та про благо Церкви.

Служіння, до якого ти покликаний, полягає не у владі над своєю паствою, а в постійному піклуванні про неї, щоб вона завжди мала духовну поживу та ходила шляхами спасіння, які ведуть до вічного життя. Служіння єпископа як апостольського наступника не є тільки повеліванням, а й послухом; воно не є втіленням зовнішньої величі, а передусім постійної внутрішньої духовної боротьби плотської людини за моральне вдосконалення, щоб не виявитися таким єпископом, який іншим проповідуючи, сам залишається недостойним (див.: 1 Кор. 9, 27).

Про це вчить нас, єпископів, і апостол Павло через настановлення своєму ученикові Тимофію: «Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті» (1 Тим. 4, 12). «Проповідуй слово, наполягай вчасно і невчасно, викривай, забороняй, благай з усяким довготерпінням і повчанням» (2 Тим. 4, 2), «бо так роблячи, і себе спасеш, і тих, що слухають тебе» (1 Тим. 4, 16). «Від непотрібного марнослів’я віддаляйся; від нерозумних та безглуздих змагань ухиляйся, знаючи, що вони породжують сварки; раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всіх привітним, повчальним, незлобивим, з лагідністю наставляти противників, чи не дасть їм Бог покаяння для пізнання істини, щоб вони звільнилися від тенет диявола, який упіймав їх живими у свою волю» (2 Тим. 2, 16; 23–26).

Це ти сповідував сьогодні, й за це ми молились, щоб Господь допоміг тобі «бути послідовником Його — Істинного Пастиря, Який поклав душу Свою за вівці Свої, провідника сліпих, світло для тих, що в темряві, наставника неосвічених, учителя дітей, світильника в світі». І тобі належить молитися Пастиреначальнику Христу, щоб Він дарував тобі силу на майбутнє служіння.

Нам, єпископам ХХ сторіччя, Господь судив проходити архипастирське служіння в складний і тяжкий для Церкви час. Як тут не згадати слова ап. Павла, сказані тому самому ученикові Тимофію: «Знай же, що в останні дні настануть тяжкі часи. Бо люди будуть самолюбні, сріблолюбні, зарозумілі, горді, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, неправедні, нелюбовні, непримиренні, нестримані, жорстокі, ненависники добра, наклепники, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні, ніж боголюбні, що мають вигляд побожності, а самі її зреклися. Від таких віддаляйся» (2 Тим. 3, 1–5). Певною мірою це пророцтво можна віднести і до нашого часу. Складність архиєрейського служіння сьогодні полягає в тому, що перелічені гріхи панують не тільки в навколишньому світі, який, за словом ап. Іоанна Богослова, «лежить у злі», але вони є і в церкві.

Багато хто з нас читав житія святих і, захоплюючись мужністю святих мучеників і сповідників, у душі готовий був наслідувати їхню відданість Христу. Декотрі, думаючи про часи пришестя Антихриста, згодні були зазнати самі всю руйнівну силу противника Сина Божого та залишитися вірними своєму Спасителю.

У деяких регіонах України і тепер відкривається можливість терпіти заради Христа і від своїх, і від чужих. Єпископ має знати, що тяжко страждати, але в міру наших страждань зростає і втіха від Бога. Важко перебороти себе у випробуваннях і стражданнях, яких ми зазнаємо, і цілком віддати себе на волю Божу. Але хто досягне цього, той уже не відчуває ні принижень, ні самих страждань. У стражданнях він відчуває радість і внутрішній спокій.

Коли ап. Павло говорить, що «якщо хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1), він має на увазі передусім подвиг заради Христа та Його Церкви. Єпископ має бути готовий пережити наклепи, громадське обпльовування, людську невдячність, продажність, «біди від лжебратії», зрадливість друзів тощо. І за цих умов він повинен дбати про долю інших людей, про паству і навіть про Церкву.

Ми, архипастирі та пастирі, маємо не тільки усвідомлювати, а й відчувати всім серцем, що Христос — наше життя, світло та мир. З Ним завжди й усюди добре. Нам потрібно відкинути самовпевненість, не покладати особливих надій на свій розум і вченість, не бути марнославними, а мати більше віри та давати місце благодаті Божій.

Декотрі архиєреї багато працюють, часто відправляють богослужіння, проповідують, виступають у засобах масової інформації, та все це роблять не на славу Божу, а в ім’я власного прославлення, тобто заради марнославства. Про таких Господь сказав, що «вони вже мають нагороду свою» (Мф. 6, 16). Ти ж, улюблений у Христі брате, працюй, молись і проповідуй в ім’я Христа та на славу Божу, інакше не матимеш похвали в Бога та Царства Божого не успадкуєш.

Не треба жаліти себе для Церкви і не треба жертвувати Церквою заради себе.

Усім нам, єпископам, наступникам апостольського служіння, необхідні непорушна віра, непохитна надія, жертовна любов і постійна молитва.

Улюблений у Христі брате, нехай дарує тобі Господь усе необхідне для єпископського служіння в наш важкий час і, передусім, нехай буде завжди з тобою благодать Святого Духа. А тепер прийми цей архипастирський жезл і від даної тобі благодаті благослови побожний народ, який молився разом з нами за твоє єпископство.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Переяслав-Хмельницькому Спиридону (Бабському)
7 червня1992 року

Преосвященний єпископ Спиридон,
возлюблений у Христі брат!

Благодаттю Всесвятого Духа ти нині сподобився прилучитися до єпископату Української Православної Церкви і прийняти дар, який святий ап. Павло заповідав своєму ученику Тимофію, а разом з ним і нам, єпископам, берегти і зігрівати: «Нагадую тобі зігрівати дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх» (2 Тим. 1, 6).

В єпископській хіротонії ти отримав Дар Божий, і цей Дар, як певний духовний скарб, ти повинен берегти і зігрівати, щоб твоє служіння постійно підкріплялось благодатною силою і щоб дія цієї сили простягалася через тебе не тільки на здійснювані тобою таїнства і церковні дії, але і на тебе самого і на твоє життя.

Наші власні сили недостатні для високого служіння, на яке ми покликані, як пастирі людських душ; і нам потрібна особлива благодатна допомога, яка подається через молитву, через подвиг чистого і боговгодного життя і постійне пильнування над своєю внутрішньою людиною.

Ти покликаний до єпископського служіння у важкий для Української Православної Церкви час, коли проти її повної канонічної незалежності виступила Московська Патріархія і частина українського єпископату. Наше спільне завдання полягає в об’єднанні всього православ’я в Україні в єдину Помісну Православну Церву.

Пам’ятай, що єпископ є хранителем чистоти церковного вчення, живим прикладом для пастирів і для довіреної йому пастви. Ти повинен знати, з якою любов’ю і з якою повагою наш благочестивий народ ставиться до добрих і старанних пастирів і з якою скорботою він сприймає негідне життя деяких пастирів.

Пам’ятай про це, слідкуй за собою і за дорученими твоєму керівництву пастирями, щоб вони проводили своє служіння згідно із своїм високим званням — пастирів Церкви Христової. Якщо тебе буде непокоїти думка про твою неміч перед високими вимогами твого служіння, закликай всесильну допомогу Святого Духа, і Він не позбавить тебе сили, якщо ти сам не відійдеш від Нього маловір’ям і слабодухістю. Хай Господь керує тобою у твоєму архипастирському служінні і наставляє тебе на всіх путях твого нового служіння.

А тепер прийми цей архипастирський жезл і від даної тобі благодаті подай благословення Боже цим православним людям, які молились разом з нами.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Івано-Франківському і Коломийському Варсонофію (Мазураку)
8 червня 1992 року

Преосвященний єпископ Варсонофій,
возлюблений у Христі брат!

Несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе до високого служіння в Церкві Божій, до служіння єпископського. Благодаттю Святого Духа, через таємниче рукопокладення присутніх тут єпископів, ти прийняв необхідні для єпископського подвигу духовні дари.

Перед лицем Церкви ти обіцяв Господу зі страхом Божим нести ввірене тобі служіння і все життя своє покласти на те, щоб за образом Пастиреначальника Христа пасти доручене тобі церковне стадо і бути спадкоємцем духоносних Отців Єдиної святої Соборної і Апостольської Церкви.

Ти сприйняв Дар Святого Духа, який Господь дарував святим Апостолам, дихнув і сказав: «Прийміть Духа Святого» Це той самий Дар, який Дух Святий звів на святих апостолів у вигляді вогненних язиків, і який сходив на спадкоємців апостольських і донині сходить на єпископів через спадкоємство архиєрейського рукопокладання.

Якщо цей Дар Божий, що живе в тобі, є той же, який святі апостоли подали Святим Отцям; якщо і жереб, який дійшов до тебе нині, є той же, що вийшов із рук апостольських; якщо і путь, яким маєш йти, є продовженням того ж путі, яким ішли перші посланці Христові, — то з якою побожністю і страхом Божим тобі належить не тільки берегти, але і зігрівати цей дар Божий.

Без цієї сили Божої нам не витримати тих випробувань, що йдуть на нас; без цієї благодатної допомоги нам не перемогти труднощів, з якими поєднане єпископське служіння. В умовах архиєрейських страждань за незалежність Української Православної Церкви, разом з апостолом Павлом можна сказати: «Коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1).

Тобі доведеться проходити архипастирське служіння, коли в Україні відбуваються розділення і релігійний розбрат у середовищі православ’я. Наше завдання полягає у тому, щоб закликати і робити все можливе для створення єдиної Православної Церкви в Україні, сіяти мир і злагоду між православними людьми.

А для цього ти повинен бути прикладом і в житті, і в служіння, і у смиренні. Бо тільки тоді твоє повчальне слово буде переконливим, коли воно буде підкріплене власним прикладом твого життя.

Охороняй святість служіння церковного і згадуй піклування Христа Спасителя про Дім Божий. Наважуйся очищати доручену тобі паству від тих, хто під овечою одежою ховає своє вовче обличчя, і від тих, хто з корисливою метою підходить до алтаря Господнього. Особливо необхідно бути пильним у наш час, коли «оскуде», за словами пророка, «преподобний» (Псал. 11, 1), коли ті, які шукають служіння Церкви Христової, часто не усвідомлюють святості служіння і не турбуються про святість, а шукають лише земних благ.

У важкі моменти свого життя дивися на Христа Спасителя, Який, будучи добрим пастирем, сказав, що Він прийшов у цей світ не для того, щоб Йому послужили, але Самому послужити (див.: Мф. 20, 28). Намагайся і ти якомога більше служити людям заради любові.

А зараз прийми жезл, як символ твоєї духовної влади, і благослови народ Божий твоїм першим архиєрейським благословенням.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Житомирському і Овруцькому Серафиму (Верзуну)
25 вересня 1992 року

Преосвященний єпископ Серафим,
улюблений у Христі брат!

Несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе до служіння єпископського. Благодаттю Святого Духа, що завжди перебуває у Церкві Христовій, через рукопокладення присутніх тут єпископів, ти сприйняв необхідні для єпископського подвигу духовні дари.

Єпископське служіння завжди було подвигом, що вимагає цілковитої самопожертви святій справі, але особливо важким воно є для єпископів Української Православної Церкви в період становлення Київського Патріархату. Зараз для багатьох стають більше зрозумілими слова ап. Павла: «Хто єпископства бажає, доброї справи бажає» (1 Тим. 3, 1).

Для полегшення цього подвигу нам дана сила благодаті Божої. Втішають нас і слова Господа до апостола Павла: «Не бійся, але говори і не замовкай, бо Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато є людей у цьому місті» (Діян. 18, 9–10). І тебе хай не засмучує важкість твого подвигу, бо тобі треба буде утверджувати православну віру в людях. З великим терпінням маєш наставляти заблудлих пастирів, які вважають, що вони дотримуються церковних канонів, а в дійсності відходять від правди Божої.

Поряд з цим не можна не звернути уваги на прагнення багатьох, що удають із себе ревних поборників дотримання церковних канонів, а в той же час вдаються до обмовлення архипастирів та пастирів Київського Патріархату, до засудження їх часто у вигаданих пороках та недоліках. Обов’язок архипастиря не довіряти подібним твердженням, але разом з тим і самому поводитись гідно та вимагати того ж від пастирів.

За образом Христа Спасителя, що прийшов на Землю не для того, щоб Йому послужили, але послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох (див.: Мф. 20, 28), і ти з глибоким смиренням і любов’ю до пастви здійснюй своє служіння як добрий пастир, готовий покласти душу свою за паству. В усьому намагайся бути перед Богом «достойним, працівником бездоганним, який вірно подає слово істини» (2 Тим. 2, 15).

Якщо ж тебе будуть бентежити думки про неміч твою перед високими вимогами єпископського служіння, у таких випадках закликай благодать Святого Духу, яка лікує людські немощі та виправляє людські недоліки. Дух Святий не позбавить тебе сил, якщо ти сам не відійдеш від Нього через маловір’я та легкодухість. Дух Премудрості Божої нехай керує тобою у твоїх архипастирських діяннях і нехай наставляє тебе на всіх шляхах твого нового служіння.

А тепер прийми цей архипастирський жезл і наданої тобі благодаті Божої подай твоє перше архипастирське благословення братії та людям, які своєю молитвою взяли участь у твоєму освяченні.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Черкаському і Чигиринському Нестору (Кулєшу)
15 листопада 1992 року

Преосвященний єпископ Нестор,
улюблений у Христі брат!

Силою і дією Святого Духу, який немічне зціляє, а зубожіле поповнює, через покладання рук наших, ти поставлений на єпископське служіння у Церкві Христовій.

Господь покликав тебе на цей подвиг у важкий для української православної пастви час. Ти прилучений до лику спадкоємців апостольської благодаті у зрілому віці, вдосконалений пастирським досвідом. Ми молились за те, щоб благодать Духа Святого співдіяла тобі в усі дні твого життя.

Святитель Димитрій Ростовський каже, що єпископ — це керманич корабля, який він веде водами життєвого моря. Керманич повинен знати, де попереду мілини, де підводне каміння, а де глибоке русло, яким він має спрямовувати свій церковний корабель.

Віднині тобі доручене вище керівництво у Церкві. Твій єпископський обов’язок навчати пастирів, як слід зберігати свою пастирську гідність і достойно нести своє пастирське служіння. Якщо серед пастирів дорученої тобі церковної області ти побачиш несумлінних та недбайливих у своєму служінні, — тобі належить виховувати їх, а ревних у виконанні свого пастирського обов’язку — заохочувати. Вимогливість єпископа завжди повинна розчинятися любов’ю, а в любові єпископа ніхто не повинен вбачати слабкість його волі.

Віднині ти чинитимеш все можливе, щоб покласти край церковному розбрату у православ’ї на Україні. Твій єпископський обов’язок захищати єдність та незалежність нашої Православної Церкви.

Зараз наша Церква як ніколи потребує священнослужителів. Але пастирська криза не дає нам права ставити на пастирське служіння негідних та випадкових кандидатів, що домагаються священства заради власного зиску. Перед тим як поставити когось на пастирське служіння, єпископ має дослідити найглибші помисли претендента на священний сан, перевірити міцність його віри, випробувати його здатність нести свій пастирський хрест з честю до кінця життя.

У час становлення Помісної Української Православної Церкви тобі, як і всім нам, доведеться витримати чимало принижень, пережити багато скорбот, вислухати зведені на нас наклепи і брехню.

Щоб до кінця нести цей хрест, необхідна надзвичайна благодатна допомога. І ми віримо, що Господь пошле тобі Свою благодать. Дари благодаті Божої — це невичерпне джерело духовних сил для нашого служіння Церкві Христовій.

Май завжди перед духовними очима зразки святих святителів Церкви Христової: Василя Великого, Григорія Богослова, Івана Золотоустого, Афанасія Великого та інших святителів. Нагадуй собі про їхнє життя, вчись у них тому, яким повинен бути архиєрей у своєму житті й діяльності. Продовжуй черпати з бездонного колодязя їхніх творів і навчайся від них, якими шляхами архиєрей повинен вести свою паству до вічного спасіння.

Коли стоятимеш у Престола Божого, згадуй нас, архиєреїв, у своїх святих молитвах, а ми молитимемось за тебе, щоб благословенним було твоє єпископське служіння.

А тепер прийми цей архиєрейський жезл і від данної тобі благодаті Божої благослови цей народ Божий, що молився за тебе під час твоєї хіротонії.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Сумському і Ахтирському Геронтію (Хованському)
24 березня 1996 року

Преосвященний єпископ Геронтій,
улюблений у Христі брат!

Сьогодні, під час Божественної літургії, силою і дією Святого Духа через покладання рук архиєреїв ти зведений у єпископське достоїнство, щоб «пасти Церву Господа і Бога, яку Він придбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28).

На єпископське служіння обирає Сам Христос. У цьому світі все діється за Промислом Божим. Господь наш Ісус Христос сказав, що й волосина з голови людської не падає без волі Отця Небесного. Ми віримо і надіємось, що і твоє обрання Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату відбулося з волі Божої. Цю віру в Промисел Божий треба зберігати кожному з нас у всі дні нашого життя, а не тільки під час висвячення на церковне служіння.

Господь обрав тебе на служіння Церкві ще в молоді літа, і ти прислухався до Його голосу. Ти народився на Сумщині, закінчив Московську духовну семінарію, навчався в духовній академії. Твоє служіння проходило у Глинській пустині, яка славилась своєю духовністю. Ти був настоятелем Преображенського собору м. Сум. І як свідомий українець, добре розумів, що в незалежній державі майбутнє Церкви належить Київському Патріархату. Тому розумно зваживши все, вирішив покинути Московський Патріархат і перейти в Київський, тим більше, що сьогодні Московський Патріархат несподівано опинився в розколі з Вселенським Патріархом. Це ти добре зробив.

Тепер я хотів би сказати тобі декілька повчальних слів, і нагадати про те, що єпископське служіння — це не честь і нагорода за труди. Єпископство — це, насамперед, подвиг, особливо це яскраво виявляється в наш час, коли іде боротьба за побудову в Україні Помісної Церкви. Всім нам треба пам’ятати, що яким би тяжким не було наше служіння — це є шлях до нашого спасіння, шлях до вічного життя.

Святий Іоан Золотоустий глибоко вірив, що тільки служіння Церкві несе спасіння світові і людству, що тільки вірою, через виконання Божественних законів можна впорядкувати наше земне життя. І наша Україна може стати великою європейською державою і її народ буде мати добробут, якщо вона піде шляхом відродження духовних традицій і звернеться до Бога. Тільки Господь Своїм всеблагим Промислом може привести нас до того, чого ми бажаємо.

Чи хочеш ти, улюблений у Христі брате, пройти життям і залишити після себе благотворний слід? Чи хочеш ти, щоб твоє архиєрейське служіння не було пустим і безплідним? Чи хочеш ти приносити людям благо, поширювати добро і зменшувати зло?

Ніде і нічим ти не можеш досягти цього, як тільки старанним і вірним служінням Богу і Церкві. У міру своїх сил і здібностей працюй для Церкви Христової, служи її синам і дочкам, навчай свою паству словом і ділом, дотримуй канонів святих апостолів та Вселенських соборів, бережи мир у Церкві. Якщо будеш так робити, то завжди відчуватимеш внутрішню духовну силу, душевне задоволення і принесеш користь людям, і життя твоє не буде марним.

Нехай будуть у Церкві найсильніші хвилі, найжорстокіша буря, непорядки і безладдя, — їх було чимало протягом усієї майже двохтисячолітньої історії, — а ти завжди пам’ятай, що церковним кораблем керує Сам Христос. Так само, як колись Він припинив бурю на Тіверіадському морі, коли його ученики тонули, так і нині в його руках перебуває наш церковний корабель, і за нашою вірою Він умиротворить смути і безладдя, які виникли в нашій Церкві, і визволить Церкву Свою від ворогів видимих і невидимих.

Вітаємо і поздоровляємо тебе, нашого нового співбрата, який ступає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час, коли вона відчуває себе гнаною на рідній землі, коли зовнішні і внутрішні ворожі їй сили намагаються знищити її. Ти, як добрий воїн Христовий, за словами св. ап. Павла підпережи стегна твої істиною, і одягнися в броню праведності, взуй ноги твої в готовність благовіствувати мир; а понад усе візьми щит віри, яким зможеш погасити всі розпечені стріли лукавого; і шолом спасіння візьми, і меч духовний (див.: Еф. 6, 14–17).

А тепер прийми цей архипастирський жезл, як видимий знак твого єпископського служіння, і від данної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архипастирське благословення цьому побожному народові, який разом з нами своєю молитвою брав участь у твоїй єпископській хіротонії.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Донецькому і Луганському Іоану (Зінов’єву)
18 липня 1996 року

Преосвященний єпископ Іоан,
улюблений у Христі брат!

Сьогодні, під час Божественної літургії, силою і дією Святого Духа через покладання рук архиєреїв ти зведений у єпископське достоїнство, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28).

У своєму обранні на архиєрейське служіння ти бачиш виявлення всеблагої волі Божої. І справді, у світі цьому все робиться з Промислу Божого. І те, що ти перейшов з Московського Патріархату, теж є виявленням Промислу Божого. Бог послав тебе в нашу святу Церкву, яку Він веде тільки Йому відомим шляхом до повної перемоги.

Ти маєш вищу світську освіту, але Господь покликав тебе на служіння духовне. Понад п’ятнадцять років ти був пастирем Церкви, тепер тобі належить в якості єпископа бути знаряддям благодаті Божої і виконувати волю Божу в розбудові Помісної Української Церкви. Тобі надається влада в Церкві, якої ти раніше не мав.

Для християнина всяка влада — не спокій і честь, а тяжкий хрест, пов’язаний з наполегливою працею, піклуванням про святу справу і постійним терпінням. Спочатку треба зробить себе достойним честі і чекати Божого покликання, через яке здійснюється обрання на вище служіння.

Апостол Павло не засуджує тих, хто бажає єпископства. Він говорить: «Хто єпископства бажає, доброї справи бажає» (1 Тим. 3, 1). Виявляється, що бажання єпископства не є постидним бажанням. Треба звернути увагу на останні слова апостола: «Доброго діла бажає». «Діла» бажає, а не влади, праці, а не почестів, піклування, а не насичення. Апостол схвалює бажання, бо сан єпископства установлений Господом на землі не заради спокою і задоволення, але для того, щоб єпископ завжди ніс на собі великий тягар трудів, піклуючись за спасіння доручених йому людей. Не для того треба стати архиєреєм, щоб звеличувать себе і приймать почесті, а для того, щоб завжди нелицемірно виявлять через себе образ смирення Христового, щоб бути поборником істини, не зважаючи на особи, завжди бути готовим покласти душу свою за Христа і Христову Церкву.

Апостол тому не засуджує, а хвалить тих, хто бажає єпископства, бо в ті часи апостольські за єпископством йшло мучеництво. І як з апостолів, так і з єпископів мало хто вмер своєю смертю. Більшість з них закінчили своє життя мучеництвом, тому що гонителі, насамперед, шукали єпископів і вчителів церковних. Тому в ті часи той, хто бажав єпископства, одночасно бажав мучеництва, бажав безчестя, страждань, а не почестей і шанування. Тому-то в ті часи бажаючий єпископства бажав доброго діла.

Дещо подібне можна сказати і про єпископів Київського Патріархату. Той, хто хоче бути єпископом нашої Церкви, стає на шлях приниження, утисків, терпіння, матеріального обмеження і великої праці в складних умовах. Якщо єпископ Київського Патріархату сумлінно виконує свої архипастирські обов’язки, апостол Павло і про нього каже, що такий єпископ «доброго діла бажає». Але якщо хтось думає про єпископство як про владу над духовенством і людьми, той, прийнявши на себе піклування про спасіння інших, нехай боїться загубити свою душу.

Тому єпископ, як добрий пастир, не повинен жаліти ні своїх сил, ні здоров’я, ні самого життя. Єпископ не має спокійного життя не заради користі та огидної наживи, а з усвідомлення свого обов’язку, покладеного на нього Самим Богом.

Отже, з миром іди в путь, яка перед тобою, і коли твої немочі збуджують у тобі почуття скорботи, то нехай дари благодаті Божої викликують почуття смиренної радості.

Вітаємо тебе, нашого співбрата, в цьому новому, високому служінні твоєму Церкві Божій і віримо, що за молитвами твоєї пастви тобі будуть дані нові сили для несіння єпископського подвигу.

А зараз прийми цей архипастирський жезл від данної тобі сьогодні благодаті Божої, благослови народ цей, який разом з нами молився за твоє освячення.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Симферопольському і Кримському Антонію (Махоті)
24 липня 1996 року

Преосвященний єпископ Антоній,
улюблений у Христі брат!

Благодаттю Святого Духа через покладання архиєрейських рук під час Божественної літургії ти був посвячений на єпископське служіння, щоб виконувати його на Кримській землі, де Христос Спаситель зцілив великого князя Київського Володимира від тілесної і душевної сліпоти і просвітив його світлом віри.

Колись пророк Ісаія бачив Бога, що сидів на Престолі, оточений серафимами, і чув голос: кого пошлю, і хто піде до Мого народу?! Сповнений ревнощів за славу Божу, пророк Ісаія вигукнув: Господи! Пошли мене (див.: Іс. 6, 8).

Коли через обрання Священним Синодом нашої Церкви Господь покликав тебе на архиєрейське служіння, ти не став вагатися і подібно до пророка Ісаії сказав: «Господи! Пошли мене». Ісаія ніс своє пророцьке служіння в тяжкий час. Тоді, як і тепер, люди забули Бога. Вони зло називали добром, а добро — злом; пітьму називали світлом, а світло — тьмою. Ісаія жалівся на людей, що вони зранку шукали сікера, і до пізнього вечора підігрівали себе вином (див.: Іс. 5, 11); гірке називали солодким, а солодке — гірким (див.: Іс. 5, 20). Вони були мудрими у своїх очах і розумними перед самими собою (див.: Іс. 5, 21). Дещо подібне робиться і в наш час. Як тоді пророцьке, так тепер єпископське служіння є тяжким подвигом. І рідко хто погоджується стати на цей вузький і тернистий шлях. Особливо тяжко бути єпископом Київського Патріархату. Єпископам нашої Церкви треба бути готовими до ганьби, зневаги, приниження архиєрейської гідності, матеріальним обмеженням, до служіння в складних умовах.

Ти добре розумієш, що єпископське служіння — це не честь і не нагорода за труди. Єпископство — це, насамперед, наполеглива праця і безмежне терпіння. І це багато з нас зрозуміли тепер, коли наша Українська Православна Церква Київського Патріархату опинилась перед випробуваннями від лжебратії Московського Патріархату. Але всім нам треба пам’ятати, що яким би тяжким не було наше служіння — це шлях до спасіння, шлях до вічного життя.

Чи хочеш, улюблений у Христі брате, пройти життям і залишити після себе благотворний слід? Ніде й нічим ти не можеш досягти цього, як тільки старанним і вірним служінням Церкві Христовій. У міру своїх сил і здібностей працюй для Церкви, навчай свою паству словом і ділом, дотримуй канонів святих апостолів та Вселенських соборів, бережи мир і єдність у Церкві. Якщо будеш так робити, то завжди відчуватимеш душевне задоволення і принесеш людям користь, і життя твоє не буде марним.

Нехай будуть у Церкві найсильніші хвилі, найжорстокіша буря, непорядки і безладдя, — їх було чимало протягом майже двохтисячолітньої історії, — а ти завжди пам’ятай, що церковним кораблем керує Сам Христос. Так само, як колись Він припинив бурю на Тіверіадському морі, коли Його ученики тонули, так і нині в Його владі наш церковний корабель, і за нашою вірою Він умиротворить смути і безладдя, які виникли в Православній Церкві в Україні і визволить Церкву Свою від ворогів видимих і невидимих.

Чимало серед нас пастирів слабких і недостойних. Багато їх було в інші історичні періоди. Нашу Церкву схиляли до унії і до внутрішніх протистоянь. Були часи гонінь, коли, здавалося, що всі сили пекла повстали проти неї. Але вона, зміцнювана Духом Святим, перетерпіла всі випробування і вижила. Тож тепер ми повинні ще більше піклуватися про те, щоб Церква Христова — цей невичерпний скарб морально-духовного життя, єдності і миру — залишилася цілою і непошкодженою. Будемо молиться за те, щоб Христос-Керманич церковного корабля спас і зберіг Свою Церкву.

Вітаємо і поздоровляємо тебе, нашого нового співбрата, який ступає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час.

А тепер прийми цей архипастирський жезл і від данної тобі благодаті Святого Духа благослови цей народ Божий, що молився за тебе під час твоєї архиєрейської хіротонії.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Івано-Франківському і Коломийському Володимиру (Поліщуку)
23 лютого 1997 року

Преосвященний єпископ Володимир,
улюблений у Христі брате!

Сьогодні під час Божественної літургії силою і дією Святого Духа через покладання архиєрейських рук ти зведений у єпископське достоїнство, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку від надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28).

У своєму обранні на архиєрейське служіння ти вбачаєш виявлення всеблагої волі Божої. І справді, Господь обирає на служіння в Його Церкві. Ми маємо надію, що ти будеш ревним співпрацівником Христовим у Його винограднику.

З дитячих років ти прилучився до церковного життя. Батьки вклали в твою душу любов до Божого храму. Свого часу ти закінчив Московську духовну семінарію, а потім заочно Духовну академію. Будучи душпастирем на парафіях і несучи послух у різних монастирях, ти ревно виконував свої обов’язки. Ми знаємо, ти добре проповідував Слово Боже і тим самим багатьох духовно відроджував і наставляв на шлях спасіння. За 24 роки душпастирського служіння у різних єпархіях ти придбав відповідний досвід церковного будівництва. Тепер тобі належить нести відповідальніше служіння в архиєрейському достоїнстві. Тебе чекає Івано-Франківська паства.

Сьогодні разом з апостолом Павлом можна сказати: «Хто єпископства бажає, той доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Умови архиєрейського служіння в Україні ускладнилися. Наші єпископи опинилися у тяжких обставинах. Треба будувати в Україні єдину Помісну Православну Церкву, а противників цієї святої справи досить багато. Але ніколи не треба вкидатися у відчай. Господь Ісус Христос Сам керує церковним кораблем, бо Він є наш пастиреначальник і Вождь у спасінні.

Єпископ повинен багато працювати на церковній ниві, бути прикладом для своєї пастви, навчати народ Божим словом і життям. Не красномовні слова проповідника, а його діла переконують людей, приводять їх до Христа Спасителя. Єпископ повинен говорити з владою і силою все те, що потрібно сказати своїй пастві. Але для того, щоб говорити з владою і силою, треба бути добрим пастирем, який, за словами Спасителя, покладає душу свою за овець.

Коли добрий пастир викриває, його слова викликають сором у тих, кого викривають, бо грішна людина не може не соромитися справедливих нарікань. Коли він страхає, його слова сповнюють душу трепетом, а коли обіцяє, — вселяє надію на виконання обіцяного; коли втішає — проливає радість у серце; а коли сумує і скаржиться — примушує співчувати.

Єпископ, як добрий пастир, насамперед повинен дбати про своє власне спасіння. Тільки в такому випадку він може служити спасінню своєї пастви. Коли любов до пастви велика, він не жаліє ні своїх сил, ні здоров’я, ні самого життя.

Добрий пастир не дорожить своїм земним життям і поступово втрачає його — і через знесилення, і через наклеп людський, і через ворогів, і через постійну працю. Він не має спокійного життя не заради користі і огидної наживи, а через усвідомлення своїх обов’язків, покладених на нього самим Богом, Який хоче, щоб усі люди спаслися.

У наш час є різні єпископи, серед них і такі, що дуже швидко забувають про свої пастирські обов’язки. Але ти май перед собою образ великих вселенських учителів і святителів. У хвилини сердечної молитви частіше звертайся до своєї совісті і не заглушуй її голосу. Набирайся терпіння і завжди пам’ятай слова Христа Спасителя, звернені до ап. Павла: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Покладай на Господа всі свої надії, і на заступництво Божої Матері, і на молитви всіх святих. Не зневажай порад твоїх старших співбратів і співслужителів єпископів. Не забувай про сповідання віри і обітниці, які ти дав сьогодні, як це роблять деякі архієреї, вважаючи, що вони є лише якоюсь формальністю під час посвячення в єпископа. Працюй на утворення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви. Господь завжди буде допомагати тобі Божественною благодаттю. А зараз прийми цей жезл і від даної благодаті Святого Духа благослови віруючий народ, що молився разом з нами за тебе і твоє майбутнє єпископське служіння.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Донецькому і Луганському Іоасафу (Василикову)
6 квітня 1997 року

Преосвященний єпископ Іоасаф,
улюблений у Христі брат!

Кожен православний християнин вірить і сповідує, що в історії народів, як і в житті кожної людини, все відбувається за Провидінням Божим. Якщо і волосина не падає з голови людини без волі Божої, то тим більше обрання і поставлення єпископів Церкви відбувається з волі Божої, навіть і в тому випадку, коли на це служіння потрапляють недостойні.

Ми думаємо, що несповідимі шляхи Провидіння Божого привели тебе до високого служіння у Церкві Христовій. Як колись у сивій давнині Саул був посланий батьком найти пропавших ослиць, а знайшов ізраїльське царство, так і ти пішов на далеку північ відновлювати монастир преподобного Артемія Веркольського, а Господь судив бути тобі єпископом Донецьким.

Ти дав Богові великі обітниці і прийняв благодать Святого Духа, яка освятила тебе на єпископське служіння. Ми, архиєреї, поклали на тебе руки і прочитали відповідні молитви, а Дух Святий освятив тебе. І ніхто із людей не може позбавити тебе благодаті священства, крім Бога, Який дарував її, і тебе самого, якщо відречешся від неї. А щоб цього не трапилось, служи Церкві Христовій усією душею твоєю і всім розумінням твоїм і у всьому покладайся на волю Божу. Тільки одного Бога бійся і служи Йому зі страхом і трепетом, а людей не бійся. Вони безсилі перед Богом, і не можуть нічого вчинити без волі Божої. Воля ж Божа завжди блага, і веде вона людину до спасіння і вічного життя.

Ти не маєш вищої духовної освіти, але Господь дав тобі можливість придбати досвід чернечого життя в умовах суворого випробовування. Ми вбачаємо в тобі людину церковну, і ти не посором нашої надії. У своєму архиєрейському служінні завжди ходи перед очами Божими. І не звертай уваги на те, що говоритимуть про тебе люди. Ти виконуй волю Божу.

Апостол Павло наставляв свого ученика Тимофія такими словами: «Не занедбуй дарування, що перебуває в тобі і дане тобі за пророцтвом з покладанням рук священства» (1 Тим. 4, 14). Ці ж апостольські слова нагадуємо ми сьогодні як тобі, так і собі. Якщо ти зустрінеш серед твоєї пастви священнослужителів, які недостойно виконують свої пастирські обов’язки, нагадуй їм слова пророка Малахії: «Для вас, священики, заповідь ця, якщо ви не послухаєтесь і не покладете на серці собі, щоб віддавати хвалу імені Моєму, — говорить Господь Саваоф, — то пошлю Я прокляття на вас і прокляну благословення ваші» (Малах. 2, 1–2).

У сучасному церковному житті спостерігаються прикрі для Церкви явища: намір багатьох мирян привласнити собі владу, що не належить їм у Церкві, і прагнення декотрих бути непокликаними суддями своїх пастирів. Такі люди підлесливо вторгаються у середовище церковне, спрямовуючи свою увагу переважно до «ковчежця», тобто до церковної каси, куди віруючі люди вкладають свої лепти. Вони поступово стають господарями у храмі, прагнучи підкорити собі всю парафіяльну справу. У разі ж втручання пастиря такі люди вдаються по відношенню до нього до погроз, наклепів і всякого докучання. «Корінь усього лихого, — як каже ап. Павло, — є сріблолюбство, віддавшись якому, деякі ухилились від віри і самі себе віддали багатьом скорботам» (1 Тим. 6, 10). Єпископ не повинен терпіти у церкві такого безчестя, але і сам повинен берегти себе від такого гріха.

Складність єпископського служіння у сучасній Україні полягає в тім, що Православна Церква розділена на частини і це дає можливість священикам бігати від однієї церкви до іншої. Через це дуже послабилась церковна дисципліна. Цим зневажається святість пастирського служіння і почуття благочестивого народу, який бажає бачити в образі свого пастиря зразок благочестя.

Усі єпископи обіцяють піклуватися про свою паству, жити у братолюбстві, слухати порад старших своїх співбратів архиєреїв. Але через певний час деякі з єпископів забувають про свої обітниці і замість братолюбства стають підозрілими один до одного, думають не стільки про свою паству, скільки про свої почесті і владу. Але ще гірше буває, коли єпископи перестають працювати над собою і не виконують своїх архипастирських обов’язків.

Якщо єпископ прислуховується до порад своїх кліриків, навчених досвідом, він заслуговує похвали, бо «спасіння у багатьох порадах». Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі твого служіння. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа, сказані ап. Павлові: «Сила Моя в немочі виявляється». Віруй у всесильну поміч Божу і в обіцяння Христа, Який сказав: «Я з вами в усі дні до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні люди, править і животворить благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно завжди пам’ятати нам, єпископам, і ніколи не чванитись своїм високим становищем у Церкві.

А зараз прийми цей архипастирський жезл і від данної тобі благодаті Святого Духа благослови цей побожний народ, що молився сьогодні разом з нами за тебе під час твоєї єпископської хіротонії.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Вінницькому і Брацлавському Панкратію (Тарнавському)
27 липня 1997 року

Преосвященний єпископ Панкратій,
улюблений у Христі брат!

Сьогодні, коли свята Православна Церква згадує пам’ять святих отців шести Вселенських соборів, ти став єпископом Української Православної Церкви Київського Патріархату. Благодать Святого Духа зійшла на тебе через нашу молитву, в якій закликалася Божественна сила і покладання архиєрейських рук. Не вір тим, хто наводить наклепи на нашу Церкву і безглуздо твердить, що в Українській Православній Помісній Церкві нема благодаті. Як сказав Господь наш Ісус Христос: «Дух дише, де хоче» (Ін. 3, 8), А це означає, що ніякі ворожі Українській Церкві сили не можуть призупинити дії благодаті Святого Духа, бо це їм не під силу. Бог хоче, щоб усі люди спаслися, в тому числі і наш український народ.

Як колись пророк Ісаія просив Бога послати його до розбещеного іудейського народу закликати його до покаяння, так і ти з нетерпінням чекав, коли Церква пошле тебе на архипастирське служіння. Сьогодні можна разом з апостолом Павлом сказати: «Хто єпископства бажає, доброї справи бажає» (Тим. 3, 1). Сьогодні бути єпископом в Україні — дуже тяжко й відповідально. Треба будувати єдину в Україні православну Церкву, а противників цієї святої справи дуже багато як ззовні, так і зсередини.

Не треба боятися тих, хто виступає проти нашої Церкви — Київського Патріархату. Ми вже подолали цей страх за часи богоборчої влади. Ти з дитячих років відвідував храм Божий, був вихований у побожній сім’ї, одержав достатню духовну освіту, став священиком, ревно відстоював святе православ’я. Ти вже пройшов відповідне випробування і тепер можеш з допомогою Божою взяти участь у будівництві Помісної Православної Церкви в Україні.

Але в єпископському служінні ніколи не покладайся на свої власні сили. Всі ми немічні. І без благодаті Божої нічого доброго чинити не можемо. Ми, архієреї, лише співпрацівники Божі на Його ниві. Ми знаряддя в руках Божих. Ніколи не хвалися своїми досягненнями. Бо сказав Господь: «Коли виконаєте все, що вам наказувалося, кажіть: ми раби нікчемні; бо зробили те, що повинні були зробити» (Лк. 17, 10). Не хвались! І в той же час не впадай у відчай! Якщо ти справді будеш працювати на ниві Божій во славу Божу, а не заради користі, то Господь буде допомагати тобі. Ніколи не забувай, що Сам Господь наш Ісус Христос керує церковним кораблем і не дасть йому загинути. Це ж він сказав: «Я збудую Церкву Мою, і ворота пекельні не подолають її».

Пам’ятай, що той, хто стає єпископом Київського Патріархату — Церкви Української держави, той стає на шлях приниження і утисків, терпіння, матеріального обмеження і великої праці в складних умовах. Єпископ як добрий пастир не повинен шкодувати сил, ні здоров’я, ні самого життя. Все земне, яким би привабливим не було воно, це лише мить у вічному житті. Ми ж віримо в це, і нам треба керуватися нашою вірою, коли нас зустрічають труднощі. Єпископу не треба боятися смерті. Вона є перехід у вічне життя. Чого треба боятися, це — гріха, тобто духовної смерті.

Не відкидай благодаті Божої, яку ти сьогодні одержав у таїнстві єпископської хіротонії. Нехай вона керує тобою і допомагає тобі в архипастирському служінні.

А тепер прийми цей архипастирський жезл від даної тобі благодаті Святого Духа, благослови цей побожний народ, який разом з нами молився за твоє освячення.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Кіцманському і Заставнівському Никону (Калемберу)
12 жовтня 1997 року

Преосвященний єпископ Никон,
улюблений у Христі брат!

Силою і дійством Всесвятого і Животворчого Духа, через покладання рук архиєреїв, що брали участь в єпископській хіротонії, ти приєднався нині до собору єпископів, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Своєю Кров’ю» (Діян. 20, 28).

Вітаємо тебе, нового нашого співбрата, з цим великим даром благодаті Божої, і з твоїми молитвами поєднуємо і наші молитви. щоб ця благодать була не даремною в тобі. Нехай діє в тобі сила Божа, яка, за словами ап. Павла, виявляється в людській немочі.

Ти прийшов у Церву Христову у зрілому віці, здобувши педагогічну освіту. Тепер ти закінчуєш Київську Духовну Академію, і в той же час несеш послух у Золотоверхому Михайлівському монастирі. Для тебе було несподіваним покликання на архиєрейське служіння. Ти сповідав перед нами свою неміч, і що вище твоїх сил те служіння, на яке закликає тебе церковне обрання. Не тільки ти один, а й багато інших єпископів, а краще сказати, всі ми зі страхом Божим погоджувалися на це високе служіння, визнавали себе немічними і недостойними. Всі ми повинні покладати надію на Божественну благодать. Вона дає силу, яка зціляє немічне і надихає на несення архиєрейського подвигу.

Один із старозавітних пророків, оповідаючи про своє покликання на пророцьке служіння, говорив, що він покликаний був на цю святу справу несподівано і навіть всупереч звичайному людському розумінню, бо до цього часу перебував в такому становищі, яке не давало йому надії на покликання до пророцтва. «Я не був пророком, — говорить він про себе, — не був також і сином пророка… і взяв мене Господь від овець, і сказав мені: іди» (Амос. 7, 14–15).

Щось подібне і ти можеш сказати про себе: ні походження, ні твоє становище як студента 4-го курсу Академії і ченця, не вказували тобі на високе служіння у Домі Божому. Але провидінням Божим і на тебе впав жереб цей, і нині через тайнодійство молитов наших і покладанням архиєрейських рук ти сподобився благодаті єпископства.

Із Святого Письма ти, безперечно, знаєш, що не земна влада поставляє в Церкві Христовій пастирів, а Влада Небесна, що, за словами ап. Павла, «Дух Святий поставляв єпископів» (Діян. 20, 28) на початку, і Він же поставляє їх і тепер, і до кінця світу. Дух Святий не віддаляється від того, кого Він поставив, при умові, що той, хто прийняв благодать Святого Духа, сам не відкине її. Ніхто не може відібрати благодать священства і єпископства, так як і віру і любов ніхто не може відібрати, крім самої людини, яка перестає вірити і любити. Тому не звертай уваги на тих неосвічених православних священиків і мирян, які нерозумно кричать, що нібито в Українській Православній Церкві Київського Патріархату нема благодаті Божої. Господь Ісус Христос сказав, що «Дух дише, де хоче». І ще: «Господь хоче, щоб усі люди спаслися». Бо задля спасіння всіх людей Бог був розіп’ятий на хресті. Ніхто нас не переконає в протилежному. Не канони спасають людей, а благодать Святого Духа. Хоч канони церковні теж треба зберігати і дотримуватись їх. Як через Закон не може спастись людина, так і канони не спасають грішників. Благодать Божа очищає нас від гріхів, якщо ми зберігаємо в душі віру і каємось у своїх гріхах. Тому Господь сказав: «Милості хочу, а не жертви».

Нехай втішає тебе твоя свідомість і переконання у правдивості Божих слів. Ти будеш нести служіння на Буковині у складних церковних умовах. Тепер по всій Україні складна релігійна ситуація. В історії Церкви майже не було спокійних часів. Церква Христова завжди перебувала і перебуває у стані боротьби. І це цілком природно, тому що іде боротьба добра і зла, світла і темряви, Христа і диявола. І так буде до кінця світу, до другого славного пришестя Господа нашого Ісуса Христа, коли Він «явленням пришестя свого» знищить справи диявола і навічно відокремить зло від добра.

Так, улюблений у Христі брате, без смутку ставай на шлях, вказаний тобі Богом, і не забувай про своє особисте спасіння, бо від цього багато в чому залежить плідність єпископського служіння. Хто не дбає про своє спасіння, той досить швидко сходить з вірного шляху. Нехай Господь ніколи не допустить тебе до цього.

А тепер прийми цей архипастирський жезл і від данної тобі благодаті Святого Духа благослови цей побожний народ, що молився разом з нами під час твоєї єпископської хіротонії.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Херсонському і Таврійському Даміану (Замараєву)
19 жовтня 1997 року

Преосвященний єпископ Даміан,
улюблений у Христі брат!

Обрання тебе на єпископа стало для тебе несподіваним. Але ми віримо, що як усе в світі здійснюється з волі Божої, так і твоє настановлення на архиєрейське служіння сталося не без Його волі. Священний Синод нашої святої Церкви визначив бути тобі єпископом Херсонським і Таврійським. Сьогодні у соборі св. князя Володимира, просвітителя нашої землі, ти прилучився до собору єпископів Православної Церкви благодаттю Святого Духа через покладання рук архипастирів, які брали участь у твоїй хіротонії.

Ти здобув богословську освіту в Одеській Духовній Семінарії, а потім майже 40 років ніс пастирське служіння на Херсонщині. Довгі роки ти був духівником Херсонської єпархії, а це свідчить про твій духовний авторитет серед духовенства. Нещодавно ти залишив Українську Православну Церкву Московського Патріархату і перейшов до Київського Патріархату. Це свідчить про те, що ти зрозумів, що Київський Патріархат — це майбутнє українського православ’я в незалежній державі.

У своєму слові при нареченні ти добре висловив своє бачення єпископського служіння. Це нас радує. Ми вбачаємо в тобі насамперед церковну людину, яка хоче служити людям, їх спасінню, духовному оновленню.

Св. Іоанн Золотоустий глибоко вірив, що тільки служіння Церкві несе спасіння світові і людству, що тільки вірою через виконання Божественних законів можна впорядкувати наше земне життя. Тому наше архиєрейське служіння повинно бути спрямоване на виконання заповідей Божих.

Всі ми добре знаємо слова ап. Павла: «Хто єпископства бажає, доброї справи бажає» (1 Тим. 3, 1). Апостол тому не осуджує, а хвалить тих, хто бажає єпископства, що в ті апостольські часи за єпископством йшло мучеництво.

Дещо подібне можна сказати і про єпископів Київського Патріархату. Той, хто хоче бути єпископом нашої Церкви, стає на шлях приниження, утисків, терпіння, матеріального обмеження і великої праці в складних умовах. Отже, єпископ, як добрий пастир, не повинен шкодувати ні своїх сил, ні здоров’я, ні самого життя. Все це ти і сам добре знаєш із свого довгого пастирського служіння, але звичай примушує нас на початку єпископського служіння давати кожному напутнє слово.

З миром іди в путь, яка перед тобою, і коли твої немочі збуджують у тобі почуття скорботи, то нехай дари благодаті Божої викликають почуття смиренної радості.

А зараз прийми цей архипастирський жезл і від данної тобі благодаті Святого Духа благослови цей побожний народ.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Донецькому і Луганському Юрію (Юрчику)
14 травня 1999 року

Преосвященний єпископ Юрій,
улюблений у Христі брат!

Сьогодні, під час Божественної літургії, силою і дією благодаті Святого Духа, через покладання архиєрейських рук, ти став єпископом, щоб пасти Церкву, яку Господь наш Ісус Христос надбав Своєю Кров’ю (див.: Діян. 20, 28).

Господь покликав тебе на цей подвиг у тяжкий для українського православ’я час, коли Церква розділена ворожими силами на частини. Ти був свідком недавнього протистояння нашій святій Церкві московських церковних екстремістів. Похвальним для тебе є те, що ти не злякався, як говорить псалмоспівець Давид, «страху, де нема страху». Дійсно, ті люди, що ганьбили нашу Церкву, не мають страху Божого, бо вони розтрощили і спалили хрест Господній, який є символом нашого спасіння і животворчою силою.

Ти став єпископом у молодому віці, коли треба ще вчитися і набиратися досвіду церковного керівництва. Але церковна історія знає багато прикладів, коли єпископи у молодому віці ревно служили Богу і були Його співробітниками на ниві Христовій.

Все буде залежати від того, з яким натхненням ти будеш працювати у церковному винограднику. Якщо будеш вчитися і сприймати у своїй архипастирській діяльності насліддя великих святителів як маяк, то ти не зіб’єшся з церковного шляху: сам спасешся і свою паству приведеш до тихого Божого пристановища. Якщо ж ти будеш керуватися похотями житейськими і настановами цього світу, то даремним буде твоє служіння. Воно не принесе користі ні тобі, ні твоїй пастві.

У своєму обранні на єпископське служіння ти вбачаєш виявлення волі Божої. Добре було б, якби ти і в труднощах свого служіння бачив Правицю Божу, яка через страждання і терпіння веде нас до слави Божої. Єпискоство — це не панування над народом Божим, а постійна тяжка праця, молитви і відправа Божественної Євхаристії.

Даремно деякі єпископи ухиляються від систематичного і постійного відправлення богослужінь. Вони багато втрачають для свого особистого духовного життя і не мають міцної опори в архиєрейському служінні. У таких єпископів настає розчарування у своєму виборі.

Ти не маєш вищої богословської освіти, але у тебе є дорогоцінний дар — любов до Церкви, яка привела тебе до храму Божого у молоді роки. Треба постійно вчитися і в той же час пам’ятати, що не великі знання, а любов до Бога і до людей робить незнаних великими.

Ап. Павло не осуджує тих, хто бажає єпископства. Він говорить: «Коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Треба звернути увагу на останні слова: «доброго діла бажає», тобто не влади і честі, а доброчинства. Дехто робить наголос на перших словах апостола, тобто «єпископства бажає», а не на останніх. Всім нам, єпископам, треба більше звертати увагу на доброчинство.

В наш час в Київському Патріархаті єпископам доводиться переживати багато труднощів і страждати, бо ми постійно відчуваємо протидію нашій Церкві. Треба і за це дякувати Богу — і за скорботи, і за радощі.

Завжди пам’ятай, що перемагає той, хто з Богом. Бути з Богом — не значить говорити про це, а постійно мати Бога в душі і, як говорять свв. отці, «ходити перед Богом».

Ми молилися за тебе, щоб Господь завжди був з тобою і допомагав тобі в архипастирському служінні.

А зараз прийми цей жезл і від даної тобі благодаті Святого Духа благослови цей побожний народ, що сьогодні молився за тебе під час твоєї єпископської хіротонії.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Переяслав-Хмельницькому, вікарію Київської єпархії,
наміснику Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря
Димитрію (Рудюку),
15 липня 2000 року

Преосвященний єпископ Димитрій,
улюблений у Христі брат!

Під час Свого земного життя Господь наш Ісус Христос обрав з багатьох Своїх послідовників дванадцятьох апостолів, які з часом насадили Церкви по всій землі. І коли від апостольського лику відпав Іуда, Господь обрав на місце зрадника одного з двох свідків Свого воскресіння — Матфія. Христос Спаситель, хоч і вознісся на небо Своєю пречистою плоттю, але обіцяв не полишати Свою Церкву до кінця віку. На підставі цих слів Ісуса Христа ми віримо, що Він і тепер перебуває в Церкві як її Глава і Сам обирає достойних на єпископське служіння.

Твоє покликання на церковне служіння почалося ще в дитячі роки. Уже тоді благодать Божа діяла у твоєму серці і вела тебе до найвищого служіння — єпископства. Ти закінчив Київський університет. Під час навчання в ньому ти відвідував Володимирський собор, у який невидимо вела тебе благодать Божа. Нещодавно ти одержав диплом кандидата богослов’я у Київській Духовній Академії.

Єпископ повинен бути високоосвіченою людиною. Згадаймо великих вселенських учителів і святителів — Василія Великого, Григорія Богослова та Іоана Золотоустого й інших великих ієрархів Православної Церкви. Всі вони, крім богослов’я, вивчали світські науки. Завдяки їхнім богонатхненним творам ми маємо глибоке і правдиве розуміння християнського віровчення.

Але одного розумового засвоєння християнства недостатньо ні для мирянина, ні, тим більше, для єпископа. Потрібне духовне життя у Христі Ісусі; потрібне ходіння перед Богом. Єпископ не повинен бути лише адміністратором, тобто займатися тільки справами церковного управління. Треба молитися Богу і постійно відчувати, що ми, священнослужителі, маємо справу зі святинями, і з найбільшою з них — Тілом і Кров’ю Христа Спасителя. Хто не усвідомлює цього, той втрачає благодать Святого Духа і перетворюється на сухе віття, яке Садівник — Господь наш Ісус Христос — відсікає і кидає у вогонь вічний. Через це багато єпископів перетворилися на адміністраторів, а священики — на требовиконавців. Нехай твоя любов до богослужіння не згасає з часом.

Ти, як і апостол Тимофій, про якого ти згадав у своєму слові, покликаний Богом до єпископського служіння у молоді роки.

Молодість — не вада. Вона з часом минає. Бійся гріха і всіляких людських пороків. Вони не прикрашають, а гублять людей, у тому числі й архиєреїв. Ми знаємо багато прикладів таких падінь. Єпископ повинен, насамперед, спасати свою душу, тоді навколо нього будуть спасатися й інші. Не треба бути тільки дороговказом, багатьох вчити спасінню, а самому не турбуватися про власне спасіння. Життя лине швидко, не помітиш, коли прийде старість, а за нею і смерть. Ти добре знаєш, що сенс земного життя полягає у турботі про вічне блаженне життя.

Ніде й нічим іншим ти не можеш досягти цього, а тільки старанним і вірним служінням Церкві Христовій. У міру своїх сил і здібностей працюй для Церкви, навчай свою паству словом і ділом.

На тебе, як на єпископа, покладається велика відповідальність — бути ректором Київської Духовної Академії і Семінарії. Не сприймай це як честь і пошану, а швидше вбачай у цьому тяжку працю і великі турботи про майбутніх пастирів Церкви. Не впускай у своє серце марнослав’я, бо воно може призвести до гордості. А цей гріх викорінюється з душі з неймовірними труднощами. Порівнюй себе не з гіршими, а з кращими, не з грішниками, а з праведниками. Тоді побачиш себе іншими очима.

Ти став єпископом у нелегкий час становлення єдиної в Україні Помісної Православної Церкви. Не всі вірять у досягнення цієї мети. Чому? Тому, що враховують тільки людські можливості і забувають, що Господь керує Своєю Церквою. Він є Бог і Промислитель, для Нього все можливе. Ніколи не занепадай духом, бо це ознака відсутності Бога в душі. Як пророк Давид, благай Господа, щоб Він допомагав тобі на всіх шляхах, бо ворогів, видимих і невидимих, багато, і всі вони воюють проти праведного і святого.

Не бійся нікого й нічого! Май у серці тільки страх Божий — це головне. Частіше нагадуй собі слова апостола Павла з його Послання до Коринф’ян: «Нам, посланцям останнім, Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми були видовищем світові… ми немічні, а ви міцні; ви у славі, а ми в безчесті… Лихословлять нас, ми благословляємо; гонять нас, ми терпимо; ганьблять нас, ми благаємо: ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині» (1 Кор. 4, 9-13).

А зараз прийми цей жезл як символ єпископської влади і опору у твоєму архиєрейському служінні і благослови цей віруючий народ, який молився за тебе під час твоєї архиєрейської хіротонії.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Сімферопольському і Кримському,
керуючому Кримською єпархією,
секретарю Кримського єпархіального управління,
ієромонаху Клименту (Кущу),
22 липня 2000 року

Преосвященний єпископ Климент,
улюблений у Христі брат!

Сьогодні через покладання архиєрейських рук під час Божественної літургії благодаттю Святого Духа ти був посвячений на єпископа. Ця значна подія у твоєму житті стала для тебе несподіваною. Але у Бога нема нічого несподіваного. Він обрав тебе на церковне служіння раніше, ніж обрав тебе Священний Синод нашої Святої Церкви.

Ти народився на кримській землі. Здобув вищу світську освіту. Закінчив Київську Духовну Семінарію. Три роки був секретарем Кримського єпархіального управління. Прийняв чернецтво у Михайлівському Золотоверхому монастирі з іменем Климент — на честь великомученика Климента, єпископа Римського, який у першому столітті постраждав за Христа у Криму. Тепер тобі належить керувати Кримською єпархією Української Православної Церкви Київського Патріархату. Єпископське служіння — відповідальне служіння, насамперед перед Богом. Про це ніколи не слід забувати. Бог обирає на Свою церковну ниву, дає необхідні дари Святого Духа, але вимагає відповідних плодів. Всі ми — єпископи і священики — є робітниками у винограднику Господньому. І як у євангельській причті господар виноградника у свій час прийшов і став вимагати від робітників плодів їхньої праці, так і єпископа Господь наш Ісус Христос після смерті поставить на суд.

Єпископ, насамперед, повинен побожно, без лінощів, з радістю відправляти богослужіння, серед якого свята Євхаристія займає центральне місце. Це нібито й прописна істина для кожного священнослужителя, але, на жаль, не всі ставляться до цієї святої справи з любов’ю і ревністю. Не нехтуй цим, бо від ставлення до богослужіння залежить благодатне життя кожного священнослужителя. Багато хто, втративши страх Божий перед святинею, пішов шляхом різних пороків.

Не віддаляйся від Церкви, тому що нема нічого міцнішого за Церкву. Твоя надія — Церква, твоє спасіння — Церква, твоє пристановище — Церква. Вона ніколи не старіє, а завжди квітне. Тому Святе Писання, підкреслюючи її твердість і непохитність, називає її горою; за її непорочність називає її дівою; за великодушність називає її царицею, а за споріднення з Богом називає її дочкою.

Служіння Церкві — це велика честь. Воно пов’язане зі спасінням людських душ для вічного Царства Божого. І в той же час єпископське служіння — це не честь і не нагорода за сумлінну працю. Єпископство — це, насамперед, наполегливий труд і велике терпіння. І це багато хто з нас зрозумів тепер, коли Українська Православна Церква Київського Патріархату опинилася перед випробуваннями.

2000 рік від Різдва Христового — рік надії. Ми сподіваємося, що цей ювілейний рік може стати роком об’єднання українського православ’я в єдину Помісну Православну Церкву, визнану Вселенським православ’ям. Незважаючи на всілякі перешкоди, аж до зриву переговорного процесу, ми уповаємо на допомогу Божу, на Його всемогутню силу і Провидіння, і віримо, що настане час, коли в Україні буде єдина Православна Церква.

У період становлення Помісної Церкви тобі, як і всім нам, належить перетерпіти багато принижень, пережити багато скорбот, вислухати неправду і наклепи на нас. Щоб до кінця понести цей хрест, потрібна благодатна допомога. І ми віримо, що Господь дарує тобі Свою благодать, якщо ти будеш просити її у Пастиреначальника Христа і не станеш відганяти від себе гріховними вчинками. Дари Святого Духа — це невичерпне джерело духовних сил для нашого служіння Церкві Христовій. Нехай перед твоїми духовними очима будуть приклади святих святителів Христових: Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Золотоустого та інших святителів, у тому числі і наших, українських. Не лінуйся читати Святе Писання, творіння свв. отців та іншу духовну й історичну літературу. Вона є невичерпним джерелом мудрості. Хто не читає корисних книжок, той поступово духовно вмирає і впадає в людські пороки. Прикладів навколо багато.

У боротьбі з гріхом частіше нагадуй собі про смерть і про суд Божий. Святі отці подвижники, які все життя боролися з гріхом і дияволом, говорять: «Пам’ятай останній твій час, і повіки не згрішиш». Треба не стільки інших спасати, як себе, і тоді навколо тебе будуть спасатися й інші. Ми живемо в час великих і різноманітних спокус. Господь судив нам жити в таких умовах, але Він може надати нам силу перемагати спокуси.

Ти, як добрий воїн Христів, за словами ап. Павла, стань, підперезавши стегна свої істиною, і зодягнувшись у броню праведності, і взувши ноги в готовність благовістити мир; а понад усе візьми щит віри, яким зможеш погасити всі розпечені стріли лукавого; і шолом спасіння візьми, і меч духовний» (див.: Еф. 6, 14-17). Якщо навіть тоді, коли в Церкві був ще живим голос Христа Спасителя, християни повинні були боротися з гріхом і спокусами, то про що говорити нам, християнам кінця другого тисячоліття. Треба бути мужніми духом і завжди пам’ятати, що з нами Бог, і розвіються вороги Його.

Ми, архиєреї, які взяли участь у твоїй єпископській хіротонії, вітаємо тебе, нашого брата і співслужителя, і бажаємо тобі Божої допомоги. А тепер прийми цей архиєрейський жезл і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архипастирське благословення цьому побожному народу, що разом з нами молився за тебе.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Сумському і Охтирському, насельнику
Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря
ієромонаху Михаїлу (Зінкевичу)
21 жовтня 2000 року

Преосвященний єпископ Михаїл,
улюблений у Христі брат!

Сьогодні, у цей святковий день, при великому зібранні архиєреїв нашої святої Церкви, через покладання рук дією Святого Духа ти був висвячений на єпископа, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28).

Всі ми добре знаємо, що на єпископське служіння обирає Сам Господь, але цю істину треба визнавати не тільки розумом, а й сприймати серцем. У світі все відбувається з Промислу Божого. Господь Ісус Христос сказав, що й волосина не падає з голови людини без волі Отця Небесного. Ми віримо, що і твоє обрання на архипастирське служіння відбулося з волі Божої. Цю віру в Промисел Божий треба зберігати протягом всього земного життя, і духовними очима бачити руку Божу не тільки в радісні дні, а і в скорботні.

Господь обрав тебе на єпископське служіння в молоді роки. Ти народився на Тернопільщині, неподалік від української святині — Почаївської лаври, яка вплинула на твій вибір життєвого шляху. Ти закінчив Санкт-Петербурзьку Духовну Семінарію, навчався в Київській Духовній Академії, прийняв чернечий постриг в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі після його відродження. Ти свідомо пішов на єпископське служіння.

Тепер я хотів би сказати тобі декілька повчальних слів, якими нагадати про те, що єпископське служіння — це не честь і не нагорода за труди. Єпископство — це, насамперед, подвиг, особливо це яскраво виявляється в наш час, коли триває боротьба за побудову в Україні Помісної Церкви. Всім нам треба пам’ятати, що яким би тяжким не було наше служіння — це є шлях до нашого спасіння, шлях до вічного життя.

Святий Іоан Золотоустий глибоко вірив, що тільки служіння Церкві несе спасіння світові і людству, що тільки вірою, через виконання Божественних законів можна впорядкувати наше земне життя. І наша Україна може стати великою європейською державою, і її народ буде мати добробут, якщо вона піде шляхом відродження духовних традицій і звернеться до Бога. Тільки Господь Своїм всеблагим Промислом може привести нас до того, чого ми бажаємо.

Чи хочеш ти, улюблений у Христі брате, пройти життям і залишити після себе благотворний слід? Чи хочеш ти, щоб твоє архієрейське служіння не було пустим і безплідним? Чи хочеш ти приносити людям благо, поширювати добро і зменшувати зло?

Ніде й нічим ти не можеш досягти цього, як тільки старанним і вірним служінням Богу і Церкві. Мірою своїх сил і здібностей працюй для Церкви Христової, служи її синам і дочкам, навчай свою паству словом і ділом, дотримуйся канонів святих апостолів та Вселенських соборів, бережи мир у Церкві. Якщо будеш так робити, то завжди відчуватимеш внутрішню духовну силу, душевне задоволення, і принесеш користь людям, і життя твоє не буде марним.

Нехай будуть у Церкві найсильніші хвилі, найжорстокіша буря, непорядки і безладдя, — їх було чимало протягом усієї майже двохтисячолітньої історії, — а ти завжди пам’ятай, що церковним кораблем керує Сам Христос. Так само, як колись Він припинив бурю на Тіверіадському морі, коли його ученики тонули, так і нині в Його руках перебуває наш церковний корабель, і за нашою вірою Він умиротворить смути і безладдя, які виникли, і визволить Церкву свою від ворогів видимих і невидимих.

Вітаємо і поздоровляємо тебе, нашого нового співбрата, який ступає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час, коли вона відчуває себе гнаною на рідній землі, коли зовнішні і внутрішні ворожі їй сили намагаються знищити її. Ти, як добрий воїн Христів, за словами св. ап. Павла, підпережи стегна свої істиною і одягнися в броню праведності, взуй ноги твої в готовність благовістити мир; а понад усе візьми щит віри, яким зможеш погасити всі розпечені стріли лукавого; і шолом спасіння візьми, і меч духовний (див.: Еф. 6, 14–17).

А тепер прийми цей архіпастирський жезл, як видимий знак твого єпископського служіння, і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архіпастирське благословення цьому побожному народові, який разом з нами своєю молитвою брав участь у твоїй єпископській хіротонії.

↑При врученні архипастирського жезла
новопоставленому єпископу
Харківському і Богодухівському,
секретарю Рівненської єпархії,
ієромонаху Флавіану (Пасічнику)
4 листопада 2000 року

Преосвященний єпископ Флавіан,
улюблений у Христі брат!

У нелегкий для Української Православної Церкви час покликав тебе великий архиєрей і глава Церкви Господь наш Ісус Христос на єпископське служіння. Сьогодні за Божественною літургією благодаттю Святого Духа через покладання рук присутніх тут архиєреїв ти прийняв посвячення на єпископа.

Ти народився на Рівненщині, біля козацьких могил, де лежать останки українських козаків, які боронили Україну і православну віру. Після загальної освіти, закінчив Московську Духовну Семінарію; 28 років як пастир працював на ниві Христовій; останні роки був секретарем Рівненського єпархіального управління. У тебе є досвід пастирського і адміністративного служіння. Тому з волі Божої Священний Синод нашої Церкви обрав тебе єпископом і посилає керувати Харківською єпархією. Єпархія знаходиться у тяжкому стані, її треба розбудовувати і зміцнювати.

За образом Христа Спасителя, Який прийшов на землю не для того, щоб Йому служили, але служити і віддати душу Свою за визволення багатьох (див.: Мф. 20, 28), і ти з глибоким смиренням і любов’ю до пастви неси своє служіння як добрий пастир, що готовий покласти душу свою за паству. Як говорить ап. Павло, в усьому намагайся бути «перед Богом працівником бездоганним» (2 Тим. 2, 15). У своєму житті і діяльності треба частіше згадувати про Бога, уявляти Його перед собою і ніби ходити перед Ним. Це допоможе позбавитися багатьох спокус, і твоє архиєрейське служіння буде бездоганним.

Вступаючи на шлях єпископського служіння, багато хто говорить про свою неміч та недостойність і цим ніби засвідчує перед Церквою своє смирення, а коли візьме в руки архієрейський жезл, то забуває про те, що він говорив і замість смирення виявляє владолюбство і користолюбство. Ти пам’ятай, що правдивим багатством для єпископа, як і для кожного християнина, є Бог і ті духовні скарби, про які говорить Христос Спаситель у Євангелії.

Обраний на єпископа перед своєю хіротонією сповідує перед Церквою свою православну віру і дає обітницю дотримуватись канонів святих апостолів, Вселенських і Помісних соборів. Серед іншого він обіцяє зберігати церковний мир, не відправляти літургії в чужій єпархії, не рукополагати у священство не своїх кліриків і не приймати до своєї єпархії священиків і дияконів без відпускних грамот. Виконання цих обітниць є запорукою церковного миру.

Новообраний єпископ обіцяє бути в єднанні з митрополитами, архиєпископами і єпископами, мати до них духовну любов, згідно з Божественними законами і священними канонами, і шанувати їх як братів. Але архієреї нерідко забувають про ці обітниці, вважаючи їх якоюсь формальністю, що ввійшла до чину поставлення єпископів. Ти сприймай їх як зобов’язання не тільки перед Церквою, а перед її Главою — Господом нашим Ісусом Христом. І пам’ятай, що Він є нашим Праведним Суддею. Ми Його співробітники на церковній ниві, і Він ніколи не залишає без Своєї всесильної допомоги тих, хто Йому вірно служить.

Українська церква існує понад тисячу років. За цей час вона пройшла тернистий і складний шлях, витримала свою Голгофу. Тепер наближається час її визнання як автокефальної, тобто Помісної Церкви, рівної з іншими Помісними Православними Церквами. Вклади і ти свою частку у цю святу справу, і нагорода твоя буде великою на небесах.

А тепер прийми цей архипастирський жезл, і нехай він буде як ознакою твоєї церковної влади, так і опорою у твоєму нелегкому служінні. І від даної тобі благодаті Святого Духа благослови цих вірних Богу людей, які молились разом з нами за тебе.

Пасхальні послання | Зміст | Промови

Опубліковано: 02.11.2014; востаннє змінено: 27.02.2015.

Залишити відгук »

«Наша Парафія»