Слово 3
наскільки корисне пізнє народження
(дітей) і наскільки небезпечно і згубно
не піклуватися про дітей
1. Якщо дехто не вважає мене надокучливим і обтяжливим, то звернуся до того ж, про що говорив вам, — поведу вас до Анни і присвячу бесіду лугу чеснот цієї жінки, лугу, прикрашеному не в’янучими квітами й трояндами, а молитвою, вірою і великим терпінням. Ці (чесноти) набагато ароматніші за весняні квіти, бо вони зрошені не потоками вод, а дощами сліз. Не так джерела води роблять сади квітучими, як потоки сліз напоюють плоди молитви, сприяючи їм досягти найбільшої висоти. Так було і з цією жінкою. Як тільки вона вимовила слова, її молитва досягла неба і принесла їй зрілий плід — святого Самуїла.
Тож не засмучуйтеся, що ми знову беремося за те ж саме: ми будемо говорити не те ж саме, а інше, нове і свіже. Адже й для звичайного столу дехто може приготувати з одного припасу багато страв. Ми бачимо, що золотарі з одного шматка золота роблять і намиста, і ланцюжки, і чимало інших золотих речей. Речовина одна, а мистецтво різноманітне і, будучи талановитим і винахідливим, не відчуває нестатку через одноманітність речовини. Якщо такими є земні речі, то тим більше благодать Духа. А що її трапеза всіляка, різноманітна і розмаїта, то послухай про це Павла, який говорить: «Одному дається Духом слово мудрості, іншому — слово знання, іншому — віра, іншому — дари зцілення (клопотання, керування) 1, іншому — розпізнавання мов… Усе це творить один і той же Дух, наділяючи кожному осібно, як Йому завгодно» (1 Кор. 12, 8-11). Чи бачиш, яка різноманітна (благодать Духа)? Рік багато, говорить, але джерело одне; страви різні, а Той, Хто пригощає, один.
А коли такою є благодать Духа, то не будемо стомлюватися. Ми бачили її безплідною, бачили, як стала матір’ю, бачили, як вона плакала, і бачили, як раділа. Співчували їй тоді, порадіємо сьогодні. Так і Павло заповів: радіти з тими, які радіють, і плакати з тими, які плачуть (Рим. 12, 15). І це потрібно робити не тільки з людьми, які живуть в один час з нами, але й з тими, які жили давно. І не кажи мені: яка ж мені буде користь від Анни і спогадів про неї? Ті, які не мають дітей, можуть повчитися того, як їм стати матерями; матері побачать, яким є найкращий спосіб виховання дітей. І не тільки жінки, але й чоловіки отримають від цієї історії дуже велику користь, — навчаться поводитися зі своїми дружинами так само лагідно, як Елкана ставився до Анни, хоч би вони й страждали безпліддям. І не тільки цю, а ще й іншу, набагато більшу користь вони отримають, коли навчаться того, що всі батьки повинні виховувати дітей своїх для Бога.
Тому не будемо вважати для себе марним слухання цієї історії, оскільки вона не принесе нам грошей і срібла. Навпаки, саме тому й будемо вважати її корисною і вигідною, що вона відкриває для нас не золото і срібло, а набагато важливіше — душевне благочестя і небесні скарби і навчає, як ми можемо усунути всяку небезпеку. Гроші легко можуть дати і люди, а виправити природу, припинити таку печаль, знищити скорботу і підбадьорити душу, готову впасти, — це можливе тільки для Владики природи, а не для будь-кого із людей. Бо коли б ти, страждаючи невиліковною хворобою, обійшла все місто, лікуючись у багатьох лікарів, витратила гроші і, ніде не знайшовши будь-якого полегшення, зустрілася з жінкою, яка страждала такою ж хворобою і позбулася її, то ти не відстала б від неї зі (своїми) проханнями, переконаннями і благаннями про те, щоби вона показала спасителя.
А тепер, бачачи Анну, яка стоїть між нами і розповідає про свою недугу і без благання вказує на ліки й Лікаря, то невже ти не підійдеш і не скористаєшся ліками, невже не вислухаєш цієї історії зі всією увагою? То яке благо ти зможеш будь-коли одержати? Деякі нерідко перепливали широкі моря, вирушали в далекі подорожі, витрачали гроші й докладали трудів, щоби побачити в іншій країні відомого лікаря, не маючи при цьому впевненості в тому, що неодмінно позбудуться хвороби. А ти, жінко, коли для тебе не потрібні ані морська подорож, ані дорога поза межі батьківщини, ані будь-які інші подібні труди. Але що я кажу, — дорога поза межі батьківщини? Для тебе немає потреби переступати навіть поріг дому, бо можна знайти лікаря в самій спальні й без будь-якого посередника говорити з ним про все, що захочеш. «Хіба Я — Бог тільки поблизу, а не Бог і віддалік?» (Єр. 23, 23). А ти відкладаєш і зволікаєш? Яке ж будеш мати виправдання? Як отримаєш прощення, коли, маючи можливість знайти легкий і зовсім зручний спосіб, щоби позбутися лиха, яке спіткало тебе, ти зволікаєш і відмовляєшся від свого спасіння? Адже цей Лікар, як тільки захоче, то може зцілити не тільки безпліддя, а всяку хворобу душі й тіла. І дивним є те, що Він зціляє не тільки без трудів і подорожі, без витрат і посередників, але й без болю. Він не прикладає до рани заліза ані вогню, як роблять інші лікарі, для Нього досить зробити один помах, і всяка скорбота, всяка печаль, усяка хвороба відходить і тікає.
2. Отже, хоч би ми були бідними й опинилися в крайній убогості, не будемо відкладати і зволікати. Щоби захиститися бідністю, не потрібно платити гроші. Цей Лікар вимагає нагородою не гроші, а сльози, молитву і віру. Якщо ти, маючи це, прийдеш до Нього, то неодмінно отримаєш те, чого просипі, і відійдеш з великою радістю. У цьому можна переконатися із багато чого, однак непоганий приклад подає і ця жінка: принісши не золото і срібло, а молитву, віру і сльози, вона отримала те, чого просила, і з цим відійшла. Тому не будемо думати, начебто ця розповідь для нас даремна. «Це, — сказано, — написано для повчання нам, які досягли останніх віків» (1 Кор. 10, 11). Тож звернемося до неї і довідаємося, як вона звільнилася від хвороби, що зробила після звільнення і як скористалася даром, який отримала від Бога.
«І залишилася дружина його (Елкани), — говорить Писання, — і годувала грудьми сина свого, доки не вигодувала» (1 Цар. 1, 23). Бачиш, як вона дивилася на це дитя? Не тільки як па дитя, але й як на приношення, — у неї була подвійна любов: від природи і за благодаттю. Мені навіть здається, що вона поважала своє дитя — і справедливо! Якщо ті, які мають намір принести в дар Богу золоті чаші й посудини, одержавши їх готовими і поклавши на деякий час вдома, дивляться на них не як на звичайні посудини, а як на приношення, і не насмілюються доторкатися до них просто так і без потреби нарівні з іншими, то тим більше з таким настроєм дивилася ця жінка на своє дитя до того часу, як увела його до храму. Вона і любила його більше, ніж просто дитя, і піклувалася, як про приношення, маючи намір через нього освятитися. Її дім став храмом, бо в ньому був пророк і священик. І її благочестя можна бачити не тільки в тому, що вона обіцяла його (Богові), але і в тому, що не зважилася ввійти до храму, поки не відняла його від грудей. «Сказала чоловікові своєму: (не піду); коли дитя відняте буде від грудей і підросте, тоді я відведу його, і він явиться перед Господом, і залишиться там назавжди» (1 Цар, 1, 22). Чи бачиш? Вона вважала небезпечним залишити (його) вдома, а самій іти (до храму), — одержавши дар, вона не наважувалася з’явитися без дару, а привести його і потім забрати із собою і піти назад, так само боялася. Тому вона залишалася (вдома) доти, аж поки змогла прийти (до храму) разом з даром.
Нарешті вона привела його і залишила, і він, будучи віднятим від грудей матері, не тужив. А ви знаєте, як зазвичай тужать діти, коли їх віднімають від грудей, однак ані він не нудьгував, розлучаючись із матір’ю, а звертав погляд до Господа, Який і зробив її матір’ю, ані мати не печалилася, розлучаючись із сином, бо благодать, яка була між ними, стала вищою за потяг природи, і їм здавалося, що вони були разом (одне з одним). Як виноградна лоза, знаходячись на одному місці, гілки простягає далеко, і гроно, хоч висить на далекій віддалі, має з коренем зв’язок, так було і з цією жінкою. Сама залишаючись у місті, простягла свою гілку до храму і там помістила спіле гроно, і відстань ніскільки не перешкодила цьому, бо сина з матір’ю поєднувала любов до Бога. Хоча він і був молодий роками, однак був зрілим доброчинністю і для всіх, хто приходив до храму, був учителем великої побожності. Розпитуючи і дізнаючись про саме його народження, вони отримували достатню втіху в надії на Бога, і ніхто, побачивши це дитя, не ішов мовчки, а всі прославляли Того, Хто дарував його понад сподівання.
Тому Бог і затримав народження, щоби збільшити цю радість, щоб цю жінку зробити більш славною. Ті, які знали про її горе, були свідками Божої благодаті, тому тривале безпліддя зробило її більш відомою для всіх, змусило всіх звеличувати її й дивуватися, і підносити за неї подяку Богові. Кажу це для того, щоб ми, коли побачимо, що святі жінки страждають безпліддям чи якою-небудь іншою подібною недугою, не печалилися, не нарікали і не говорили про себе: чому це Бог знехтував такою доброчесною жінкою і не дав їй дитяти? Ні, (Він робить так) не тому, що нехтує, а тому, що краще за нас знає, що є корисним для нас. Отже, вона привела в храм, увела агнця в кошару, тельця в череду, посадила в сад троянду без терня, троянду, яка ніколи не в’яне, а завжди цвіте, яка може піднятися до самого неба і пахощами якої насолоджуються всі, що живуть у світі, аж до сьогодні. Ось стільки років уже минуло, пахощі чеснот підсилюються і не слабшають від тривалості часу. Такою є властивість духовних речей.
3. Так увійшла та, яка пересадила прекрасну рослину. І як працьовиті хлібороби спочатку кидають у землю насіння кипарисів або інших подібних рослин, а потім, коли бачать, що насіння стало деревом, не залишають його на тій же землі, але, викопавши звідти, пересаджують на інше місце, щоби земля, прийнявши молоду рослину у свої надра, всю свою силу сповна віддала на живлення її кореня, так учинила і ця дружина. Дитя, понад сподівання посіяне в її утробі, вона взяла з дому й пересадила в храм, де є джерело й безперервне духовне зрошення. На них 2 можна було бачити звершення пророчого слова, яке вимовив Давид у своєї пісні: «Блажен муж, що не йде на раду нечестивих, і на путь грішників не стає, і на зборищі губителів не сидить. Але в Законі Господнім воля його, і Закону Його повчається день і ніч. І буде він як древо, посаджене при витоках вод, що плоди свої дає в час свій» (Пс. 1, 1-3). Він (Самуїл) відійшов від зла не після того, як пережив зло, а обрав чесноту від колиски. Він не брав участі у беззаконних радах і не мав спілкування на нечестивих зібраннях, а ще в ніжному віці від грудей матері перейшов до інших грудей, духовних. І як дерево, постійно зрошуване, сягає великої висоти, так і він піднявся на висоту чеснот, будучи постійно напоєним слуханням слова Божого.
Але поглянемо, як (мати) пересадила його, підемо за цією жінкою і ввійдемо з нею до храму. «І пішла, — сказано, — з ним у Силом з тельцем трилітнім» 3 (1 Цар. 1, 24). Отже, жертва була подвійна: був телець безсловесний і словесний; одного приніс у жертву священик, а іншого піднесла жінка. І її жертва була набагато кращою за ту, яку приніс священик. Вона була жрицею від власної утроби, наслідувала в цьому патріарха Авраама і з ним увійшла в змагання. Тільки той, узявши сина, знову привів його назад, а вона залишила в храмі назавжди. А краще сказати, — і той віддав уповні, оскільки треба дивитися не на те, що він не заколов, а на те, що внутрішньо все це виконав. Бачиш, як жінка змагалася з чоловіком? Бачиш, як природа не перешкодила їй наслідувати патріарха?
Але подивимося, як вона підносить його. Прийшовши до священика, вона сказала йому: «О господарю мій!» (1 Цар. 1, 26). Що означає «о господарю мій»? Тобто уважно вислухай слова мої. Оскільки минуло вже чимало часу, то вона хоче нагадати про те, що колись нею було сказано, а тому говорить: «О господарю мій! Нехай живе душа твоя! Я — та сама жінка, що тут при тобі стояла і молилася Господу; про це дитя молилася я, і виконав мені Господь прохання моє, чого я просила в Нього; і я віддаю його Господу на всі дні життя його служити Господу» (1 Цар. 1, 26-28). Не сказала: я та сама дружина, яку ти скривдив, образив і осміяв за непомірність і пияцтво; ось Бог показав тобі, що я не п’ю і що даремно ти обвинуватив мене в цьому. Жодного такого жорсткого слова вона не сказала, а говорить з неабиякою скромністю. Хоч зі свого боку вона має свідчення самого результату і може тепер дорікнути священикові, який даремно і без причини осудив її, однак вона не робить цього, а говорить тільки про Боже благодіяння.
Тож поглянь на шляхетність цієї раби. Коли вона страждала, то нікому не відкривала свого горя і священикові не сказала: у мене є суперниця, яка ображає і паплюжить мене, бо має багато дітей, а я, живучи скромно, ніяк досі не можу стати матір’ю; Бог закрив мою утробу і, бачачи мене в скорботі, не змилосердився наді мною. Нічого такого вона не сказала, а, змовчавши про суть свого горя, пояснила тільки, що вона страждає душею, сказавши: «Я — дружина, скорботна духом». Та й цього не сказала б, якби до цього не змусив її священик підозрою в нетверезості. Коли ж вона перенесла цю рану і Бог дарував їй за її проханням, тоді вона відкриває це благодіяння перед священиком, бажаючи, щоби він був її співучасником у подяці, як тоді мала співучасником у молитві, і говорить: «Про це дитя молилася я, і виконав мені Господь прохання моє, чого я просила в Нього; і я віддаю його Господу». Поглянь, яка вона скромна.
— Не подумай, — каже, — начебто я, посвячуючи (Богові) сина, роблю щось велике й дивне. Не я винуватиця цієї справи — я сплачую борг. Я одержала заставу і повертаю Тому, Хто дав.
Промовляючи ці слова, вона посвячувала Богові разом з дитям і себе, прив’язавши себе до храму природним співчуттям, ніби ланцюгом.
4. Якщо серце людини там, де її скарб (Мф. 6, 21; Лк. 12, 34), то тим більше душа матері була там, де її дитя. І її утроба знову наповнювалася благословенням. Коли вона сказала ці слова і помолилася, то послухай, що говорить священик до Елкани: «Нехай дасть тобі Господь дітей від дружини цієї замість даного, якого ти віддав Господу» (1 Цар. 2, 20). На початку він не сказав: «Нехай дасть тобі», а як? «Виконає прохання твоє, чого ти просила» (1 Цар. 1, 17). Коли ж вона зробила Бога боржником своїм, тоді говорить: «Нехай дасть тобі», подаючи добру надію на майбутнє. Якщо Бог дав не як борг, то тим більше віддасть після того, коли Сам одержав. Отже, перший син узяв початок від молитви, а ті, які були після нього, — від благословення. Таким чином весь плід цієї жінки був освячений. Первісток був подвигом жінки, а другий — і її, і водночас священика. Як добра й родюча земля, прийнявши насіння, видає рясну ниву, так і ця жінка, прийнявши з вірою слова священика, дала нам інше добре колосся і скасувала стародавнє прокляття, народивши за молитвою і благословенням.
І ти, жінко, наслідуй її. Якщо ти бездітна, помолися так само і попроси священика, щоби він узяв участь у твоїй молитві. Справді, коли ти приймеш слова з вірою, тоді благословення отців проростить добрий і зрілий плід. А коли станеш матір’ю, тоді й ти посвяти свого сина Богові. Вона ввела до храму, а ти себе саму зроби царським храмом. «Тіла ваші, — сказано, — є члени Христові…; є храмом Святого Духа, Який живе у вас» (1 Кор. 6, 15, 19). І в іншому місці: «Оселюся в них і ходитиму в них» (2 Кор. 6, 16). Хіба не дивно, що старий і готовий завалитися дім ми поправляємо, витрачаємо на це гроші, запрошуємо будівельників і докладаємо всіх зусиль, а для дому Божого (якраз домом Божим може бути душа юнака) не виявляємо навіть звичайного піклування?
Дивися, щоб ти не почув того ж, що колись почули юдеї. Оскільки вони після повернення з полону залишили знехтуваним цей видимий храм, а власні доми прикрашали, то цим так засмутили Бога, що Він послав до них пророка провістити про голод і зубожіння у всьому необхідному і вказати причину такої кари: вона полягає в тому, що ви живете в домах мурованих, «тоді як дім цей у запустінні» (Агг. 1, 4). Якщо недбальство про той храм викликало такий гнів Божий, то тим більше образить Господа нехтування про цей храм, бо останній настільки важливіший від першого, наскільки більше за символи має святість. Тож не допусти, щоби дім Божий зробився вертепом розбійників, щоб не почув ти й іншого викриття, яке Христос зробив юдеям: «Дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників» (Мф. 21, 13; Лк. 19, 46). Як же він робиться вертепом розбійників? Коли ми допустимо, щоби ввійшли й оселилися в душах юнаків низькі й грубі бажання та всяка розпуста. Такі помисли лютіші за розбійників; вони, віднімаючи в дітей волю, роблячи їх рабами божевільних пристрастей, уражаючи їх зі всіх боків, завдають їхнім душам безліч ран.
Тому будемо щоденно піклуватися про це і, використовуючи слово, як бич, будемо виганяти всякі такі пристрасті з їхньої душі, щоби діти могли разом з нами взяти участь у вищому житті й у ньому звершувати всяке служіння. Хіба не бачите, що ті, які живуть у містах, як тільки віднімуть дітей своїх від грудей, відразу ж змушують їх носити оливкові гілки, роблять їх суддями змагань, начальниками цих змагань і хорів? Так будемо робити і ми: з раннього віку будемо вводити їх у життя небесне, бо це земне життя вимагає тільки витрат, а користі не приносить жодної.
5. Скажи мені, яка насправді може бути користь від народних похвал? Коли настає вечір, тут же припиняється весь цей шум й оплески. Коли свято завершиться, повеселившись начебто уві сні, залишаються без будь-якого задоволення, не знаходять, незважаючи на свої пошуки, радості, яку приніс був їм вінок чи блискучий одяг, чи будь-яка інша розкішна річ 4. Усе це пробігло повз них швидше за вітер.
А життя небесне зовсім не таке, — не вимагаючи витрат, воно приносить нам велику і вірну користь. Тому, хто веде таке життя, постійні оплески — не від нетверезих людей, а від сонму ангелів. Але що я кажу: від сонму ангелів? Сам Владика ангелів похвалить і прославить його. А кого хвалить Бог, той не день, не два і не три дні, а вічно тріумфує з вінцем на голові, й ніколи не побачиш його голову позбавленою цієї слави. Час цього торжества не обмежений визначеними днями, а продовжиться в нескінченності майбутнього віку. Крім того, щоби звершилося це служіння, ніколи вбогість не може бути на перешкоді. Навпаки, його може звершувати бідний, і бідному це навіть набагато зручніше, оскільки він вільний від будь-якої життєвої пишноти, бо тут потрібні не грошові витрати і не багатство, а чиста душа і розумна думка, бо нею сплітається вінець і виготовляється одяг для душі, який є необхідним для такого життя. Бо коли душа не буде прикрашена чеснотами, тоді й безліч золота не принесе їй жодної користі; як і бідність нічим не зашкодить їй, якщо вона має внутрішнє багатство.
Це служіння нехай звершують у нас не тільки діти чоловічої статі, але й дочки. До нього покликані не тільки чоловіки, як це буває у світських справах. На це видовище приймаються і жінки, і старці, і юнаки, і раби, і вільні. Там, де йдеться про прояви душі, не може бути на перешкоді ані стать, ані вік, ані життєва відмінність, ані будь-що інше. Тому прошу всіх вас посвячувати на це служіння своїх синів і дочок від найбільш раннього віку і заготовляти для них багатство, властиве цьому життю, не закопуючи в землю золото і не збираючи срібло, а закладаючи в їхні душі смирення, цнотливість, скромність та всі інші чесноти. Таких властивостей вимагає це служіння. І коли ми зберемо це багатство і для себе, і для дітей, тоді й у цьому житті насолодимося великим щастям, і в майбутньому почуємо той блаженний голос, яким Христос прославляє всіх, хто сповідує Його. А сповідання буває не тільки через віру, але й через справи. Коли немає цього останнього, тоді ми перебуваємо в небезпеці бути покараними нарівні з тими, які відреклися (від Господа). Адже є не один спосіб відречення, а багато і різних, які й описує нам Павло в наступних словах: «Вони говорять, що знають Бога, а ділами відрікаються» (Тит. 1, 16). І в іншому місці: «Коли ж хто про своїх і особливо про домашніх не піклується, той відрікся від віри і гірший за невірного» (1 Тим. 5, 8). І ще: уникайте «користолюбства, бо це є ідолослужіння» (Кол. 3, 5). А коли є стільки способів відречення, то вочевидь є стільки ж, а то й більше способів сповідання. Тож постараймося усіма ними сповідувати (Бога), щоб і ми отримали небесну честь за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким Отцеві зі Святим Духом слава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Слово 2 | Зміст | Слово 4
- Це слова, вставлені Святителем. [↩]
- На Самуїлі та його матері. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом. У Синодальному перекладі: «… взявши три тельці». [↩]
- Маються на увазі нагороди, які отримували переможці на іграх і в цирках. [↩]
