Бесіда восьма
і за подобою Нашою, і нехай володарює вона над
рибами морськими, і над птахами небесними,
і над звірами, і над худобою, і над усією землею,
і над усіма плазунами, що повзають по землі» (Бут. 1, 26)
1. Оскільки ви вчора з великою ревністю вислухали наші слова, тому і сьогодні ми запропонуємо вам, улюблені, знову прочитане, наперед просячи вас уважно слухати те, що буде говоритися, та й попереднє складати у своїй пам’яті, щоб ми не марно і не даремно починали таку працю. Ми піклуємося про те, щоб ви вповні пізнали силу Писання і таким чином не тільки самі розуміли це, але й інших учили, щоб могли за блаженним Павлом «повчати один іншого» (1 Сол. 5, 11). Якщо ви будете мати успіхи перед Господом і виявляти успішність у вивченні духовного, то і нам принесете велику радість, бо в цьому все наше щастя і найбільше торжество. «Бо хто, — каже Павло, — наша надія, або радість, або вінець похвали? Хіба не ви» (1 Сол. 2, 19) і ваші успіхи перед Богом? І кожний учитель, коли бачить, що учень надійно зберігає в пам’яті колишні уроки і насправді виявляє плоди (від них), тоді ще з більшою ревністю подає йому і наступні знання. Так і ми, чим більше бачимо, як пробуджується ваш розум, як зростає прихильність й окрилюється думка, тим більше стаємо старанними задля більш повного викладу повчання. І чим більше проливаємо на вас ці духовні потоки, тим і в нас збільшуються потоки для вашого повчання, для користі ваших душ.
Адже тут не може трапитися того, що зазвичай буває з грошима. Там, хто дає ближньому срібло, той зменшує своє майно, і чим більш він дає, тим більше зменшується його маєток. А тут навпаки: саме тоді і збільшується в нас маєток, саме тоді і більше зростає це духовне багатство, коли ми щедро проливаємо повчання для тих, хто бажає його черпати.
Отже, якщо це служить для примноження нашого багатства і надбання, а ви ненаситно бажаєте цієї духовної їжі, то подивимося, чого в сьогоднішнім читанні вчить нас блаженний Мойсей, або краще сказати: його вустами говорить до усіх нас благодать Святого Духа. «І сказав Бог: сотворімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» (Бут. 1, 26). Не опустімо, улюблені, ці слова без уваги, а розгляньмо кожний вислів і, зійшовши в глибину, розвідаймо приховану в цих коротких словах силу. Хоча слів і небагато, зате (в них) прихований великий скарб, а уважним і розсудливим не слід зупинятися на поверхні. Адже і ті, що бажають викопати матеріальний скарб, копають і розшукують не тільки на поверхні, але, опустившись на велику глибину, досліджують самі надра землі й так за допомогою свого мистецтва відокремлюють від землі золото, і часто з неабияким трудом і старанням ледь зуміють знайти малі крупинки. А тут немає цього. Навпаки, і труд менший, і багатство невимовне: таким є все духовне.
2. Тож не будемо гіршими за тих, котрі домагаються матеріального, а будемо шукати духовного скарбу, захованого в цих словах. А насамперед подивимося, що нового й особливого тут сказано, і для чого цей блаженний пророк, а краще сказати, людинолюбний Бог, Який говорив через пророка, використав такий новий образ мови. Він говорить: «Сотворімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою». Недавно ми чули, як Він після створення неба і землі говорив: «Нехай буде світло»; і: «Нехай буде твердь посеред води»; і ще: «Нехай збереться вода в одне місце, і нехай з’явиться суша»; і: «Нехай будуть світила»; і: «Нехай породить вода плазунів, душу живу». Бачив, що всі творіння впродовж п’яти днів були створені одним словом і велінням? Поглянь тепер, яка переміна в словах. Уже не говорить: нехай буде людина, але що? «Сотворімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою». Що це за новина? Що за особливість? Хто це створюється, що для його створення для Творця знадобилася така рада і роздуми?
Не дивуйся, улюблений. Людина — це предивне творіння серед усіх видимих творінь. Саме для нього і створене все це: небо, земля, море, сонце, місяць, зірки, плазуни, худоба і все безсловесне. Чому ж, скажеш, вона створена після всього, якщо перевершує всі ці створіння? Зі справедливої причини. Коли цар має намір вступити до міста, то зброєносці і всі інші повинні йти вперед, щоб цар увійшов до вже приготовлених чертогів. Так і тепер Бог, маючи намір поставити мовби царя і владику над усім земним, насамперед улаштував усі ці прикраси, а вже потім створив і владику і таким чином насправді показав, якої честі Він сподобив це творіння.
Але запитаємо юдея і подивимося, що він скаже про те, до кого було сказано: «Сотворімо людину за образом Нашим»? Це писання Мойсея, якому вони кажуть, що вірять, а (насправді) не вірять, як і Христос сказав: «Якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені» (Ін. 5, 46). Так, письмена у них, а зміст у нас. До кого ж сказано: «Сотворімо людину», і кому Господь пропонує таку раду? Це не тому, що Він мав потребу в раді та роздумах. Ні, так мовивши, Він хоче показати нам надзвичайну честь, яку виявляє людині, що створюється. Що ж говорять ці (юдеї), які досі мають покривало на своїх серцях і не хочуть зрозуміти змісту цих слів? Вони говорять, що (Бог) сказав це до ангела чи архангела. О, божевілля! О, велика безсоромність! Хіба це можливо, щоб ангел вступав у нараду з Господом, створіння з Творцем? Діяльність ангелів полягає не в тому, щоб вступати в нараду (з Богом), а в тому, щоби стояти і служити. А щоб ти переконався в цьому, то послухай, як говорить про вищі ангельські сили велемовний Ісая, який бачив херувимів, що стоять праворуч Бога, і серафимів, що покривали крилами свої обличчя і ноги (Іс. 6, 2). Це тому, що вони не могли переносити сяйва, яке виходило звідти, але стояли з великим страхом і трепетом. Так і належить створінням стояти перед Господом.
3. Але юдеї, не розуміючи значення слів, говорять не розбираючись, що прийдеться. Тому, відкинувши їхнє марнослів’я, потрібно показати чадам Церкви істинний зміст цих слів. Отже, хто це такий, кому говорить Бог: «Сотворімо людину»? Хто ж, як не «великої Ради Ангел, Дивний, Радник, Бог кріпкий, Князь миру, Отець вічності» (Іс. 9, 6), Єдинородний Син Божий, рівний Отцеві єством, «через Якого все сталося»? Йому говорить (Отець): «Сотворімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою». Тут завдає Він смертельного удару і тим, котрі мислять по-аріанськи. Сказав, не повеліваючи: сотвори — як нижчому чи меншому за єством, а як рівному: «Сотворімо». Так само на єдиносущність вказують нам і наступні слова: «Сотворімо, — говорить, — людину за образом Нашим і за подобою Нашою».
Але тут знову повстають інші єретики, що спотворюють догмати Церкви, і кажуть: ось Він говорить: «За образом Нашим», — і тому хочуть називати Бога людиноподібним. Але було б до краю безумно Тому, Хто не має образу, ані виду, Хто незмінний, надавати людський образ, і безтілесному надавати риси і члени (тілесні). Що може зрівнятися з цим божевіллям, коли (єретики) не тільки не хочуть скористатися повчанням богонатхненного Писання, а ще й повертають його на найбільшу шкоду собі? Вони схожі на хворих і на тих, у кого слабкий тілесний зір. Як ці через немічність свого зору не переносять сонячного світла і як хворі відвертаються від здорової їжі, так і ці люди, хворі душею, які втратили зір розуму, не можуть скористатися світлом істини.
Тому ми виконаємо свій обов’язок і подамо їм руку, розмовляючи з ними із великою лагідністю. І блаженний Павло так застерігав, кажучи: «З лагідністю наставляти противників, чи не дасть їм Бог покаяння для пізнання істини, щоб вони звільнилися від тенет диявола, який упіймав їх живими у свою волю» (2 Тим. 2, 25-26). Бачиш, як він цими словами показав, що вони начебто занурилися в якесь сп’яніння, і словом «визволилися» дав зрозуміти, що вони були занурені кудись вглиб. І знову каже: «… упіймав їх» диявол, тобто були ніби обплутані сітями. Тому з нашого боку необхідна велика лагідність і довготерпіння, щоб можна було їх узяти і витягти із диявольських сітей. Тож скажемо їм: напоумтеся трохи, гляньте на світло правди, задумайтеся над істинним значенням слів. Сказавши: «Сотворімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою», (Бог,) не зупинився на цьому, а наступними словами пояснив, у якому значенні використав слово «образ». Що каже? «І нехай володарює вона над рибами морськими, і над птахами небесними, і над звірами, і над худобою, і над усією землею, і над усіма плазунами, що повзають по землі» (Бут. 1, 26). Отже, Він надає образ у пануванні, а не в чомусь іншому. І справді, Бог створив людину володарем усього, що є на землі, і немає на землі нічого вищого за неї, а все знаходиться під її владою.
4. Якщо ж і після такого розкриття слів ті, що люблять сперечатися, будуть говорити, що тут мається на увазі образ зовнішнього вигляду (κατά τήν τής μορφής είκόνα είρήσθαι), το ми скажемо їм: тоді виходить, що (Бог) схожий не тільки на чоловіка, але й на жінку, бо він і вона мають такий же образ? Але це було б безглуздо. Послухай, що говорить Павло: «Чоловік не повинен покривати голову, бо він є образ і слава Божа; а жінка є слава чоловіка» (1 Кор. 11, 1). Той володіє, а ця поставлена в підпорядкування, як і Бог спочатку сказав їй: «До чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою» (Бут. 3, 16). Бо (чоловік) отримав образ (Божий) із правом на панування, а не за (зовнішнім) виглядом. Панує над усім чоловік, а жінка поставлена в підпорядкування, тому Павло і говорить про чоловіка, що «він є образ і слава Божа; а жінка є слава чоловіка». А якби він говорив про (зовнішній) вигляд, то не зробив би такого розмежування (між чоловіком і жінкою), оскільки і в чоловіка, і в жінки однаковий вигляд.
Бачиш повноту істини, як вона для тих, котрі люблять марні суперечки, не залишає жодного приводу для виправдання? Та, однак, і при цьому ми не перестанемо виявляти задля них велике довготерпіння, «чи не дасть їм Бог покаяння для пізнання істини» (2 Тим. 2, 25). Не перестанемо ж використовувати всі заходи лагідності, — може, встигнемо витягнути їх із диявольської зваби. А коли необхідно, то знову представимо їм блаженного Павла, який так говорив до афінських жителів: «Ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський» (Діян. 17, 29). Бачиш, з яким старанням мудрий учитель викорінив їхню оману? Він сказав, що Божество не тільки не має тілесного образу, але й вимисел людський не в змозі зобразити нічого такого 1. Постійно кажучи це їм, не переставайте робити все, що тільки від вас залежить: можливо, що вони послухають вас; можливо, що захочуть розплющити очі для істини.
Але говорячи їм це з великою лагідністю й обережністю, самі, благаю, твердо тримайтеся догматів Церкви, не порушуючи послідовності сказаного. З юдеями говоріть, відповідно пояснюючи, що ці слова 2 сказані не кому-небудь зі службових духів, а саме Єдинородному Синові Божому. Тим, котрі мудрують по-аріанськи, звідси ж доводьте рівність Сина з Отцем; а тим, котрі уявляють Божество подібним до людини, наводьте слова блаженного Павла, винищуючи пагубні недуги, що виникають, подібно до бур’янів, догматами Церкви, а в собі намагайтеся укоренити благочестиве вчення. Бажаю і молю, щоб усі ви виконували обов’язки вчителів, щоб не тільки самі слухали наші слова, але й передавали їх іншим, і тих, котрі помиляються, навертали на шлях істини, як і Павло говорить: «Повчайте один одного» (1 Сол. 5, 11); та: «Зі страхом і трепетом дбайте про своє спасіння» (Флп. 2, 12). Таким чином і Церква наша зросте чисельно, і ви за свою велику дбайливість про ваших співчленів отримаєте звище велику милість.
5. Бог хоче, щоби християнин не тільки про себе піклувався, але й наставляв інших, і не тільки повчанням, але й життям та поведінкою. Ніщо так не приводить на шлях істини, як непорочне життя, бо люди дивляться не стільки на слова, скільки на наші діла. І щоб ти переконався, що це так (адже скільки б ми не мудрували на словах і просторікували про терпіння, але коли прийде час і ми не виявимо терпіння на ділі, тоді слово не стільки принесе користі, як зашкодить справі; і навпаки, якщо після слів виявимо доказ ділами, то виявимося гідними віри, вселяючи іншим те, що самі виконуємо, бо і Христос таких звеличив, кажучи: «Хто виконає і навчить, той великим назветься» (Мф. 5, 19)), — то поглянь, як Він поставив спочатку ділами, а потім — повчанням. Якщо передують діла, то хоча після них і не буде повчання, однак самі діла набагато яскравіше за слова повчають тих, хто дивиться на нас.
Отже, будемо завжди намагатися учити насамперед ділами, а вже потім словами, щоб і ми не почули від Павла: «Як же ти, навчаючи іншого, не навчаєш самого себе?» (Рим. 2, 21). І коли хочемо повчити когось, щоб він зробив дещо необхідне, то спочатку постараємося самі зробити це, щоби мати сміливість подавати повчання. І все наше піклування нехай буде направлене на спасіння душі і на те, щоби, приборкавши плотські похоті, звершити істинний піст, тобто у стримуванні від зла, бо в цьому і полягає піст. І стримування від їжі прийняте для того, щоби приборкати силу плоті і цього коня зробити покірним. Той, хто постить, повинен насамперед приборкувати гнів, привчатися до лагідності і поблажливості, мати упокорене серце, виганяти нечисті бажання, пам’ятаючи про той вогонь, що не гасне, і справедливий Суд, бути вище грошових розрахунків, у милостині виявляти велику щедрість, виганяти з душі всяку злість проти ближнього. Ось це є істинний піст, як й Ісая говорить від імені Бога: «Чи такий той піст, який Я обрав, день, в який томить людина душу свою, коли гне голову свою, як тростину, і підстеляє під себе руб’я і попіл? Чи це назвеш постом і днем, угодним Господу?» А який же, скажи? «Розв’яжи, — каже, — пута ярма і пригноблених відпусти на волю, і розірви всяке ярмо; розділи з голодним хліб твій і подорожніх бідних уведи в дім». І коли це зробиш, говорить, «тоді відкриється, як зоря, світло твоє і зцілення твоє швидко проросте» (Іс. 58, 5-8).
6. Бачиш, улюблений, у чому полягає істинний піст. Саме так і будемо звершувати піст, не вважаючи його, подібно до багатьох, тільки в тому, щоби пробути без їжі до вечора. Не це головне, а те, щоби зі стримуванням від їжі поєднувати стримування від шкідливого (для душі) і виявити велике піклування про звершення духовних справ. Тому, хто постить, слід бути спокійним, тихим, лагідним, смиренним, нехтувати славою цього життя. Як знехтував своєю душею 3, так повинен знехтувати і суєтною славою, і дивитися тільки на Того, Хто випробовує серця й утроби, з великою ревністю звершувати молитви та сповідання перед Богом і, наскільки можливо, допомагати собі милостинею. Ця, саме ця чеснота особливо може загладити наші гріхи і вихопити нас з геєнського вогню, якщо ми будемо виконувати її щедро (μετά δαψιλείας), а не на показ перед людьми. Але що я кажу: не на показ? Якщо добре зважити, то нам належало б творити милостиню вже тільки тому, що вона є прекрасною справою, і зі співчуття до наших братів, а не заради обіцяних Владикою нагород. Та оскільки ми не в змозі мислити піднесено, то будемо творити милостиню хоч би заради нагороди, але аж ніяк не шукаючи слави від людей, щоби, крім розтрати грошей, не втратили й нагороду.
І цього будемо дотримуватися не тільки щодо милостині, але у всіх духовних справах. Не будемо нічого робити заради людської слави, бо не буде для нас жодної користі ані від посту, ані від молитви, ані від милостині, ані від інших справ, коли не будемо робити це заради Того Єдиного, Хто знає і таємне, і приховане в глибині нашої душі. Якщо ти, людино, очікуєш нагороди від Нього, то чому шукаєш похвали від ближнього? Але що я кажу: похвали? Часто він не (тільки) не хвалить, але ще й зневажає. Багато хто є настільки злим, що навіть наші добрі справи тлумачить перекручено. Отже, чому, скажи мені, високо цінуєш мінливий суд цих людей? Адже від Того всевидячого Ока жодна наша дія не прихована. Тож, пам’ятаючи про це, ми повинні влаштовувати своє життя з таким старанням, як такі, що незабаром мають дати звіт і про слова, і про діла, і навіть про свої думки. Тож не будемо нехтувати своїм спасінням.
Нічого немає, улюблений, рівного побожності! Вона і в майбутньому віці звільнить нас від геєни, відкриє шлях до Царства Небесного, і в цьому житті ставить вище за всіх тих, котрі даремно замишляють зло проти нас, робить сильнішими не тільки за людей, але й за самих демонів і ворога нашого спасіння, тобто диявола. Отже, що може зрівнятися з нею, коли вона своїх виконавців ставить вище не тільки підступних людей, але й демонів? А побожність полягає в тому, щоби нехтувати всім людським, щогодини пам’ятати про майбутнє, не приліплюватися до будь-чого земного, а знати, що все людське — це тінь, і сон, і навіть мізерніше від цього. Побожність полягає в тому, щоби стосовно речей цього життя бути ніби мертвим, так само бути бездіяльним, ніби мертвим і щодо шкідливого для спасіння душі, а жити і діяти тільки задля духовного, як і Павло сказав: «Уже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2, 20).
Тому і ми, улюблені, будемо робити все так, як належить тим, хто одягнувся в Христа, і не будемо ображати Духа Святого. Коли нас розтривожить пристрасть, чи нечиста похіть, чи гнів, чи лють, чи заздрість, тоді подумаймо, Хто живе в нас, і проженімо далеко всяку таку думку. Посоромимося тієї особливо щедрої благодаті, даної нам від Бога, і приборкаймо всі плотські пристрасті, щоби після належних подвигів у цьому короткому і швидкоплинному житті ми сподобилися великих вінців у той прийдешній день, страшний для грішників і жаданий для одягнених побожністю, й отримали ті невимовні блага через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда сьома | Зміст | Бесіда дев’ята
- Тобто такого, що було б подібне до Божества. [↩]
- «Сотворімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою» [↩]
- Τής φιχής ύπερείδεν — тобто бажання і пристрасті грішної своєї душі (див. Ін. 12, 25). [↩]
