«Наша Парафія»

5. Від Ніковула-батька до сина

Бажаючи бути сильним у слові, бажаєш ти, сину мій, прекрасного. І сам я тішуся словом, яке Цар Христос дав людям, як світло життя, як головний з дарів, посланих нам з небесного кола; тому що і Сам Він, 5. піднесений багатьма найменуваннями, жодним не благодогоджається стільки, як найменуванням «Слово». Але вислухай моє слово. Порада батьківська є найкраща, і сивина має перевагу перед юністю. Час народив історію, а історія народила високо ширяючу мудрість. 10. Тому зваж на мої слова; це для тебе ж краще.

У всьому іншому, сину мій, будь довершенішим за батька. Батько радіє, коди добрий син бере над ним гору, і радіє більше, ніж коли сам перевершує всіх інших. Це згідно з Божественними законами, якими великий Отець зв’язав всесвіт і з любові до Свого надбання 15. непохитно затвердив Словом. Але бажаю, сину, щоб ти втримував у собі батьківську властивість — мав більше скромності, ніж скільки тепер виявляєш її перед батьками. І я був син доброго батька, але з моїх вуст ніколи не виходило такого слова, навіть і на язиці не тримав я чого-небудь подібного, 20. тому що і Богові не угодні такі слова.

«Якщо народив ти мене, батьку, не велике благодіяння. Тому що породив ти мене на світ, догоджаючи не мені, але своїй похоті і своїй плоті. А потім і вигодував! Що ж? Вигодував, кого народив». Яке невдячне слово, руйнівне для світу, образливе для великого Народження! 25. Природа взаємною любов’ю зв’язала батьків і дітей, щоб труд, якого вимагають народжені, не стомлював батьків, і щоб не для смерті ми народжували, залишаючи те, що народили без піклування. Тому, як справедливо сказав ти, батьки ведуть страшну війну за дітей, не жаліючи й життя. 30. Так роблять оси, рисі, воли, вепри, риби, птахи, а переважно перед всіма людський рід. Якщо не підкоримося цим законам, усе життя наше пропаде марно. Але хто ж обійме сина, хто побажає йому кращого, хто дасть свою згоду, коли він прагне вчитися або бажає чого-небудь іншого, 35. хто відокремить йому належну частину майна, якщо все, що син одержує від батька, є обов’язок, а не милість, і якщо син, не одержавши нічого, може порушити закон сорому, а одержавши, має право мати і язик, і розум невдячний?

Дивися ж, щоб інша розумна людина не заперечила тобі: 40. ми не тільки людський рід, але і Божий, і Божий раніше, ніж людський. Батьки для дітей тільки вторинне знаряддя народження від Христа великого Бога. Христос узяв землю, але дарував їй розум і зробив єдиний рід, змішаний з того й іншого, зробив земного царя, 45. яким є тіло, коли зломудрий, і зарахований до богів, коли благочестивий, який туди й сюди поривається багатьма нещастями, щоб при великій кількості лиха мати нам незбориме серце. Але ніхто ще не втрачав до того здорового глузду, не захоплювався гарячковістю юної крові, 50. щоб з його богоборних вуст вирвалося таке зле слово: «Не з мого бажання створив Ти мене. А коли створив, не дивно, що і вшанував. Якщо ж, створивши, залишаєш мене, це значить, що смертного створив на місце смертного. Дай мені премудрість, дай багатство, тому що дав Ти це багатьом; дай велич і красу, першість у містах, 55. всеразючий меч, міцність тіла, що не поступається хворобам, і все інше, чим люди вимірюють велике щастя. Інакше не шануватиму Тебе ні жертвами, ні обітницями. Тому що не мені виявив Ти благодіяння, коли зв’язав у мені душу й тіло, але Сам, бажаючи слави, привів у буття мене, як і все інше, 60. щоб ім’я Твоє, Блаженний, славилося і між земними». Але такі промови надамо людям богоненависним і нерозумним, які, ставши рабами винуватця зла, багатство вважають богом. А ми за все, і за благе і за тяжке, будемо піснеславити великого Бога, що властиво синам, гідним любові. 65. Після ж першого Царя прославлю і земних батьків, які просвітили мене світлом, через яких і в моєму серці засіяла і всім відкрилася воєдино з’єднана Тройця. Промовчу про велике коло світу, про широке небо, в якому сяють два світлі ока, про хребет моря (що для мене дивно), 70. що і ллється, і не виливається зі своїх меж, а наостанок і про землю, про течії рік, про повітря, яке вдихаємо, про пори року, про приємність квітів, про природу людини і пернатих, про все, що Бог запропонував у трапезу моїм очам. Усе це мій батько передав мені від великого Отця.

75. Тому не цим ти маєш винагородити за це батька, не відважністю, бо відважність, переступивши міру, робиться зухвалістю. Інакше який-небудь більш дратівливий батько від моєї особи скаже тобі таке слово: «Якщо природа подбала про дітей, вклавши батькам любов до них, 80. то природа ж заборонила любити нелюблячих». Краще від батька перенести погане, ніж бачити добре від чужого. І людині найкраще дивитися тільки з рук батьківських. А якщо батько бідний, убогий розумом, знеміг тілом, що робитимеш? Чи не заміниш йому своєю рукою жезла? 85. Чи не візьмеш і ти мене до себе на плечі і чи не понесеш геть із міста, як син Анхизів відніс свого батька від ворогів? Чи скажеш: «Для чого ти породив мене на світ? І за що вимагаєш моєї послуги?» Дай голос рибам і птахам повітряним, усьому, що дихає і плазує на землі. 90. Дельфін не скаже: «Для чого Ти, Царю, створив мене сином моря? Мені не хотілося б вести безперестанно мандрівне життя в солоній воді, вдихати вологе і бачити потьмарене повітря. Краще хочу працювати, як віл, пастися в горах, мати широкі плечі, як швидконогий кінь, проводити життя разом з людиною, 95. ніж царювати над усіма рибами, що плавають у водах». Воли не мучаться бажанням ходити по морях. І зла змія, із зусиллям звиваючись на своєму череві, не скаже: «Для чого Ти змусив мене гризти порох на землі? Мені хотілося б ходити в прямому положенні, а Ти визначив мені плазувати на череві». 100. Ворон не побажає літати як орли і помінятися своєю зовнішністю із царем пернатих. Але кожний любить той шлях життя, який йому призначений. І глиняний посуд ніколи не скаже гончареві: «Для чого ти немилосердно тріскотиш наді мною своїм жорстким колесом?»

105. Усе це сказав я тобі, улюблений сину, щоб навчити покірності твій розум, змусити тебе на терезах зважувати свої слова і не давати їм волі, відсікати все зайве, обмежуватися ж достатнім, не віддаватися потоку молодості, але втримувати його стрімкість. Коли говориш, набагато краще багато що утаїти 110. в собі, ніж пустити в повітря яке-небудь непристойне слово. Ніхто не матиме лиха, якщо слово залишиться не вимовленим; це не породження єхидни, воно не прогризе черева і не гризтиме матір через помсту за згубленого батька.

Тепер злякаю твою любов своїм словом 115. і батьківською поблажливістю розвію в повітрі синівську зухвалість. Не одна дорога життя, сину мій, тому що і природа не у всіх однакова. В одних вона добра, в інших гірша і більше нагадує природу безсловесних, а в інших знову якась суміш і доброго, й злого; 120. як і хлібороб троякої властивості знаходить землю: або плодоносну, або безплідну, або таку, яка разом із пшеницею вирощує і терня. Три є шляхи і три мети. Один шлях низький, пробитий слідами багатьох, широкий, м’який, але приводить до нікчемного кінця, 125. до стромовин, до похмурих прірв, до страшних тортур, де вогняна ріка, страта загиблих душ і постійні муки. Другий шлях негладкий, крутий, сухий, тісний, звивистий, з обох боків усюди оточений стрімчаками і ходили ним

небагато, але веде до благого кінця, до зоряного неба, до великої слави, безтілесної краси, до дуже чистої, нічим не затьмареної благої істини і навіть до найвищого Світла, що не має меж. Третій шлях лежить посередині між першими; він середній і за винагородою; 135. не дуже важкий і дуже небагато приносить слави — це світло, що злилося із чорною ніччю, таке змішання, яке в мудрих називається сутінком. Шляхом зручним ідуть усі ті, у кого розум розбещений, неправдомовці, людиновбивці, перелюбники, клятвопорушники, 140. андрогіни, батьковбивці, хижаки, ненажери, які уподібнюються ненаповнюваним морям, живуть смертю, люблять власну загибель. Тільки ворогам можна побажати такого життя. Добрим же шляхом ідуть ті, у кого життя не на землі: 145. це триблаженні люди, котрі в плоті живуть вище плоті, не зв’язані шлюбом; це зневажителі світу, ті, що сходять на небо, некористолюбці, одноризці; вони плачуть, сплять на голій землі, ледь переводять подих, не виконують вимог черева, не мають над собою даху, в одному поставляють славу — ставити ні в що всяку тутешню славу, 150. і багатство, і вбогість, дивитися ж на єдиного Бога. Перед ними й схиляюся до землі, боюся їх, як царюючого в небесах Бога, коли наближається Він до людей. Тому що всі вони піднялися набагато вище за смертних. А ми йдемо середнім шляхом: не насолоджуємося 155. пороками, але ледь торкаємося і божественного; у нас турботи про чоловіка, про жадану славу, про дітей, про майно; для нас дороге все, що приходить у руки.

Звичайно, що в цьому житті для мене найголовніше — слово, це для того, хто володіє цим даром, не вкрадене багатство, і яке не можна вкрасти, добре надбання, 160. хоча я не все ще пізнав, як би хотілося, не обійшов ще на повних вітрилах усього моря наук. Я не вірю твоїм словам, і похвали твої мене не зачарують, бо всяка похвала від рідного нещира. Однак переважно перед усім іншим поважаю тебе, о слава красномовства! 165. Бо дар слова служить основою мого життя; ним я відрізняюся від звірів, спорудив міста, винайшов закони, оспівую великославного Бога, звеличую до небес світлу чесноту, приборкую тяжку для мене силу жахливого гріха, 170. розділяю світи, світ небесний і цей світ, що йде до руйнування, розрізняю душу й тіло, як зображення і зображуване, як якості двоякого роду життя і двоякий кінець життя живих, і тих, що гинуть. Цьому навчив мене Бог, у цьому підкріпило мене слово мудрих, у цьому утвердила віра, надаючи письмовий доказ, 175. як в останні дні будуть прославлені доблесті добрих, а безславність порочних накреслена на безсмертних стовпах.

Бути сильним у слові — і для того, хто живе самотньо не вбогим життям, і для того, хто домагається визнання, славний вінець, 180. подібний не до весняних квітів, які зірвані зранку і в’януть раніше, ніж закінчиться день. Бути сильним у слові — велике лікування від пристрастей; цим приборкую закипаючий гнів — це затьмарення розуму, цим присипляю скорботу 185. і кладу міру веселощам, не сумуючи занадто в скрутних обставинах і не надимаючись благополуччям, але одне використовую на допомогу проти іншого, тобто надію проти скорбот і страх проти благоденства. Дар слова царями керує, і народ залучає, квітне в народних зборах, 190. царює на бенкетах, втихомирює сварки, робить людину лагідною, ніжною і ласкавими словами пом’якшує кожного, хоч якби хто був упертий, подібно до того, як сила вогню пом’якшує залізо. Думаю, що Орфеєві гуслі були не що інше, як дар слова, що приємністю звуків захоплювали всіх, і добрих і злих; 195. а також і Амфіонова ліра робила покірним каміння, тобто вперті і кам’яні серця. Дар же слова розумію і під тим лікуванням, яке дав Лаертовому синові його супутник, коли він йшов до Цирцеї, щоб він міг допомогти своїм товаришам, перетвореним на свиней, і сам не дійшов до необхідності їсти свинячий корм. 200. Дар слова бачу і в тому, що розчинила Фонова дружина, єгиптянка Полідамна, і подала Олені як добрий гостинець — безпечальність, негнівливість і забуття усіх нещасть. А інший, не раз з милості Божої позбавляючись від згубної боротьби і від лютих хвиль моря, рятував це одне жадане надбання і ним звеселяв більше, ніж інші численними благами. 205. Тому що дар слова робить людину поважною у колі людей, як можеш зробити висновок із прикладу Одіссея. Без одягу, з розтрощеними членами і бідним бурлакою врятувався він із моря, 210. але як тільки в розумній промові виклав своє прохання, вшанувала його царівна і діва і представила феакіянам і царю Алкіною як чужоземця, що зазнав аварії корабля і заслуговує на перевагу перед усіма іншими. 215. Дар слова брав гору і над заздрістю, яка на багатьох дивиться злими очима, бо заздрість любить нападати не на досконалих, а на тих, які загордилися зненацька.

Про дар слова, щоб похвалити тебе, потрібний особливий дар! І як би я бажав, щоб моє слово рівнялося твоїм благим промовам! Але я одне вловив, інше вважаю для себе не під силу, 220. інше ж підказав мені язик улюбленого сина, виявивши поспішні бажання своєю сивиною прикрашеної юності, що ще більше збуджує моє серце.

Поклавшись на власні й батьківські молитви, ретельно, неухильно і з кращими надіями прагни, сину, куди бажаєш; нехай буде в тебе той же добрий супутник, який був у твого батька. 225. Тому що і на наше життя дивиться Боже око. Чи захопив тебе аттичний соловей 1, чи знамените місто приємної Фінікії 2. — Ред.)) — обитель авзонських законів, чи великий град Олександрів 3, звідки інший, навантаживши кораблі великим багатством, поспішає на свою батьківщину, 230. — всяка країна нехай походить швидко під твоїми стопами і вирощує під ними прекрасні квіти; нехай привітно шумлять перед тобою ріки, і всяке море легкими подихами вітрів нехай приносить твій корабель у пристань; дельфін, у світлих хвилях ледь бризкаючої морської поверхні звиваючи хребет колами, як змії, 235. нехай скаче по водах, ставши путівником твого життя, як колись на своєму хребті він носив знаменитого співака. Для самих наставників нехай будеш ти оком красномовства; нехай вони вважають мого сина між першими і люблять його нарівні зі своїми дітьми. 240. А солодку чашу наук твій жадібний розум нехай вичерпає до самого дна. Рука твоя нехай пише золоті письмена на гнучких дощечках, і нехай капає мед із твого сувою. А якщо весняною порою, 245. коли подих вітерців, що так насолоджує людину або коли сонце кидає зверху вогнисті промені, сидячи під віттями дерев і заглибившись думкою, будеш трудитися над твором, то стрекотливі коники і співочі птахи нехай передають бадьорість 250. твоїм тілесним силам своїми милозвучними піснями, викликаючи на змагання у піснеспівах. Але як швидконогого коня, від природи гарячого, цими улюбленими звуками зроблю тебе ще швидшим у бігу і ще більш жадаючим великославної перемоги або вчиню, як старий борець, 255. що на арені в Пізі віддає розумні накази відомим борцям. Бо бажаю бачити сина на цій ниві з оливковою гілкою. І як наказуєш, нічого не пожалію, ні майна, ні праці, до якої зобов’язані батьки, ні всього іншого, що сприяє смертним для придбання великих доблестей, 260. бо розсудлива бідність краще за порочне багатство. Не закрию джерела, яке містить у собі велику ріку; не загасне світло у світильнику від нестачі єлею, і паросток виросте, наповнений присноживими водами.

Наступна ж пісня нехай буде тобі від мене настановою. 265. Вождем і в слові, і в своєму житті май Христа-Слово, Який вище всякого слова. Не дружи з людиною порочною і негідною: зараза проникає і в міцні члени. Чесноти своєї ти не передаси другові, а сором його життя впаде і на тебе. 270. Обери собі товаришем цнотливість і нею однією звеселяйся, щоб злочинна любов не вигнала з тебе любові побожної. Одному віддавай перевагу в слові — мудра звичка завжди бути досконалим. Коли ж свій високий розум наповниш усім, чого бажаєш, і повертатимешся додому, 275. нехай буде в тебе видимим для усіх вождем той же, хто й тепер при твоєму відході з дому супроводжує тебе в дорозі. Батькам же нехай будуть нагородою твоя люб’язність і твоє добре ім’я. Цього бажаю тобі, улюблений сину. А якщо хочеш іти й далі Гадеса, то й туди вождем твоїм нехай буде Бог. Нічого немає неймовірного в тому, що людина мудра, котра безперестанно досліджує глибини наук 280. під керівництвом мужів довершених, подібних обраному тобою з нашої крові, — нічого, кажу, немає неймовірного, сину, що така людина досягне кінця найвищого блага.

1. Афіни. — Ред. [↩]
2. Незрозуміло, на яке фінікійське місто натякає свт. Григорій. Коментар у Міня передбачає Tip, але можна припустити Берит (сучас. Бейрут), де в той час процвітало викладання права (у цьому випадку — римського (Авзонія — Італія [↩]
3. Можливо, Олександрія. — Ред. [↩]

Опубліковано: 14.10.2013.