13. До єпископів
13. До єпископів
Ієреї, що приносите безкровні жертви, достославні приставники душ, ви, які на своїх руках носите створення великого Бога, приводите людей у переважне єднання з Богом, 5. ви — основа світу, світло життя, опора слова, тайноводителі в життя світле і нескінченне, хрестоносці, ви, які сидите на знаменитих престолах, звеличені, захоплюєтеся благоліпними видовищами, виходите лицедіяти, стаєте на дерев’яні ходулі, 10. ви, які під чужими личинами слабко відкриваєте вуста, а в справах внутрішнього благочестя не відрізняєтеся від інших, жартуєте, якщо завгодно, і над тим, над чим ви жартуєте непристойно, говорите з важливістю про те, що робите занадто легковажно! 15. А я, хоча всі ви одностайно вважаєте мене людиною поганою і нестерпною, далеко женете від свого сонму, вражаючи хмарами стріл і явно й таємно (останнє більш вам подобається), а скажу, що спонукує мене і що надихає мене сказати серце. Хоча неохоче, 20. однак вивергну із серця слово, як струмінь, який, будучи гнаним сильним вітром і пробігаючи підземними розщелинами, глухо шумить і, де тільки може прорватися із землі, розірвавши узи, виливається з жерла. Те ж тепер і зі мною: не можу утримати в собі жовчі. Але прийміть великодушно, 25. якщо скажу яке й колюче слово — плід мого горя. І те лікує від скорботи, якщо й повітрю передаси слово.
Був час, що це велике Тіло Христове, ця достошанована слава Царя — народ, що царює на цілій землі, був народом досконалим 1. Нині знову збурене це Боже надбання, 30. Подібно до хвилі велешумного моря або дерева, що гнеться від пориву вітрів. Це той народ, для якого Бог зійшов з небесного престолу, виснаживши Свою славу в смертній утробі, вступив у спілкування з людьми воєдино з’єднаний Бог і людина, 35. за велику ціну викуплення віддав на страждання Своє тіло і для спасіння нас від гріха пролив Божественну Кров. Це народ, за який принесено багато інших жертв, саме ті, які згодом сіяли всім слово, від жорстокої руки прийняли солодку смерть, щоб вшанувати і словом Бога Слово й кров’ю — Кров. 40. Хто ж турбує це Тіло? Звідки в мене стільки скорбот? Чому вепр, який самітно пасеться, пошкодив мою ниву? Чому затемнений місяць затьмарив таку славу?
Шалений, злотворний ворог ненавидить людину відтоді, як першого Адама викинув з раю і через шкідливий плід 45. позбавив його безсмертного життя. Він не переставав приводити людей у знеможіння багаторазовими і сильними потрясіннями; однак, хоч скільки бажав, не міг своїми хитруваннями повалити весь наш рід перед собою на коліна. Іскра слова, як вогненний стовп, зі славою протекла по всій землі. Гонителі ще більше утвердили тих, 50. для яких вінценосні мученики стали спільним союзом. І ось ворог винайшов нову, справжню хитрість: бачачи могутнє воїнство, посіяв згубну ворожнечу між вождями. Бо з падінням полководця все воїнство схиляється долу. І морехідний корабель, 55. як тільки позбавлений керманича, перекидається нищівним вітром або розбивається об каміння. Дома, міста, хори, колісниці й отари — все потерпає від неуцтва їхнього керманича. Кажу це тим, хто знає наш порок, усім предстоятелям народу.
Колись засновані були міста притулку для людиновбивць (Чис. 35, 11), 60. було визначено місце для жертв відпущення (Лев. 16, 8-10); а в останні дні було місце горя й крові (Мф. 27, 6-10) — крові Христової, яку зломудрі, прийнявши погану і малу ціну Неоціненного, пролили, щоправда, не проти Його волі, але коли Сам Він захотів, тому що був Бог 65. нестримний руками, однак пролили. А нині всі, і чужі і ті, що належать до нашої огорожі, знають одне місце для злочестя і смерті, і це — обгороджене раніше сідалище мудрих, двір досконалих, піднесення для ангельських ликостоянь, 70. ґрати, що розділяють два світи, світ постійний і світ непостійний, межа між богами і одноденними тваринами. Так було колись; а що нині, смішно те бачити. Усім відкритий вхід у незамкнені двері, і здається мені, що чую провісника, який стоїть посередині і виголошує: 75. «Приходьте сюди всі служителі гріха, що стали ганьбою для людей: черевоугодники, розповнілі, безсоромні, зарозумілі, винопийці, бродяги, злоречиві, пишно одягнені, неправдомовці, кривдники, швидкі на неправдиві клятви, пожирачі народу, 80. ті, що безкарно накладають руки на чуже добро, убивці, брехуни, невірні, підлесники перед сильними, низькі леви над низькими, дводушні раби мінливого часу, поліпи, що приймають, як кажуть про них, колір каменю, який зайняли, недавно одружені, запальні, люди з пушком, що ледь пробивається на бороді 85. або ті, що вміють приховувати природний вогонь, і показують на очах вдавану любов, бо уникають явної, невігласи в небесному, новопросвічені, і тому, що ваша гріховність зустрічається зі світлозарним Духом, виявляєте свою чорноту, — приходьте сміливо: для всіх готовий широкий престол; 90. приходьте і схиляйте молоді шиї під простягнені правиці, вони старанно простираються на всіх, навіть і на не охочих! Знову дається манна — цей надзвичайний дощ; збирай кожний у свої надра, хто більше, а хто бідніше. Якщо хочете, не щадіть і святого дня — благочестивого спокою; 95. або, можливо, вона й зігниє в ненаситних руках (див.: Вих. 16, 20). Загальне надбання — повітря, загальне надбання — земля, для всіх широке небо і все, що відкриває воно поглядам, для всіх також дар моря, для всіх і престоли. Велике чудо! Саул не тільки не був позбавлений благодаті, але навіть пророк! 100. Ніхто не зупиняйся вдалині, чи хлібороб ти, чи тесля, чи чинбар, чи ловець звірів, чи займаєшся ковальською справою; ніхто не шукай собі іншого божественного вождя; краще самому панувати, ніж підкорятися володарю. 105. Кинь із рук хто більшу сокиру, хто рукоять плуга, хто хутра, хто дрова, хто щипці, і кожний іди сюди; всі юрбіться коло божественної трапези, і тіснячись, і напираючи на інших. Якщо ти сильний, проганяй іншого, незважаючи на те, що він досконалий, багато трудився на престолі, постарів, виснажений плоттю, небошественний, 110. нехтувач світу, живе в Бозі, мертвий між живими і добрий священик Царя. Хто пише картину зі справжнього зображення, той спочатку ставить перед собою оригінал, і потім картина приймає на себе і описуваний образ. Але хто 115. дивиться на вас, той піде протилежною дорогою. І це єдина користь від вашої пошкодженості». Так говорить гучномовний провісник.
Але мене приводить у страх, що чую про достославного Мойсея, котрий один усередині хмари бачив віч-на-віч Бога, а іншим повелів залишитися внизу гори 120. і, очистившись, у чистому одязі, із трепетом слухати тільки Божий голос; зневажати ж святу землю небезпечно було не тільки народу, але й самій худобі; тому що всіх поціляло каміння, що відривалося від гори. Боюся також долі синів Ааронових, 125. які, поклавши жертовні начатки на вогонь чужий, дивно загинули; саме місце жертвопринесення одразу стало місцем їх смерті, і хоча вони були діти великого Аарона, однак втратили життя (див.: Лев. 10, 1-2). Так нещадна загибель спіткала і сімейство Ілія; і діти Ілієві загинули тому, що мали зарозумілий розум 130. і на священні казани накладали неосвячені руки; але не уник, — так, не уник гніву і сам Ілій; негідна жадібність синів довела до загибелі цього праведника, хоча він ніколи не залишав провини дітей без докору (1 Цар. 2, 23-25). 135. Якщо таких мужів і за такі гріхи настиг гнів, чого потрібно боятися за більші злочини? Той, хто тебе, царствений кивот, що хилився до падіння, підтримав нечистою рукою, помер раптовою смертю (див.: 1 Цар. 4, 18). А Божий храм робили недоторканним для рук зовнішні огороджувальні стіни.
Тому я плачу і припадаю до стоп Твоїх, 140. Царю мій Христе; нехай не зустріне мене яка-небудь скорбота після відходу звідси! Знеміг пастир, який довгий час боровся з безжальними вовками і сперечався з пастирями; немає вже бадьорості в моїх зігнених членах; ледь переводжу подих, придушений трудами і загальною нашою безславністю. 145. Одні з нас змагаються за священні престоли, повстають один проти одного, вражаються і вражають незчисленними бідами, — це неприборкані воїни, вони промовляють мені: мир, і похваляються кров’ю.
О, коли б Боже правосуддя вбило їх гефською хворобою 150. і за сидіння терпіли страту на своїх сідалищах (1 Цар. 5, 9)! Інші, розділяючись на частини, обурюють Схід і Захід; почавши Богом, закінчують плоттю. Від цих поборників і інші позичать собі ім’я і бунтарський дух. У мене став Богом Павло, у тебе — Петро, а в нього — Аполлос (див.: 1 Кор. 1, 12-13). 155. Христос же марно проколотий цвяхами. За іменами людей, а не за Христом називаємося ми, прославлені Його благодіянням і кров’ю. Настільки затьмарені наші очі цією пристрастю або до суєтної слави, або до багатства і цією страшною зловтішною заздрістю, 160. яка висушує людину і справедливо сама себе сушить скорботою! Приводом для суперечок у нас є Тройця, а справжня причина — неймовірна ворожнеча. Кожний дводушний: це вівця, що приховує в собі вовка, це вівця, що підступно пропонує рибі гірку їжу. Такі вожді, а недалеко відстав і народ. 165. Кожний мудрий на зле навіть і без вождя. Немає ніякої різниці між добром і злом, між розсудливою сивиною й безрозсудною юністю, між люботрудним, богобоязливим життям і між життям розпусним. Один закон: той має перевагу, хто найпорочніший. Нехай загине той, 170. хто перший увів сюди негідних людей! Вони хотіли б, щоб їм належали і світ, і Бог, і все, що в останні дні відміриться досконалим, і щоб добрі трудилися дарма. Ось що хочуть наші судді, щоб втікла звідси всяка правда, 175. щоб усе злилося воєдино — Христос, людина, сонце, зірка, темрява, ангел добрий і денниця, уже не світлосяйна, щоб шанувалися рівними Петру боговбивця Іскаріот і священному Салиму 2 — злочестива Самарія, щоб були в рівній ціні і золото, і срібло, і залізо, 180. в одній ціні перлина з диким каменем і стік нечистот із чистим джерелом, — щоб усе змішалося між собою і злилося разом, як колись, коли світ був ще первозданною матерією, яка тільки носила в череві світ, але ще не розділилася!
185. Моавитянам і аммонитянам недоступний був великий храм, тому що вони засмутили добре воїнство (Втор. 23, 3-4). А інших Ісус прилічив до водоносців і дроворубів за те, що вжили обман (Нав. 9, 23). Так було вчинено зі злими! Коліно ж великого Левія відзначено шаною; левіти поставлені служителями небесної скинії; 190. але й їм розподілені жертвопринесення, місця й праці; руці кожного надавалася особлива справа, кожний виконував особливу потребу всередині і поза храмом. Такими законами захищалася в них чеснота! Але ми знову призначили нагороди пороку. О загибель! 195. Чи оплаче це який співак, вправний у складанні жалібних пісень?
Зупиніть зло, друзі мої! Перестанемо обтяжувати себе злочестям. Нехай буде, нарешті, вшанований Бог святими жертвами! І якщо я переконав вас, скористаємося цим. Якщо ж моє слово і мою сивину затьмарює зухвалість юних або цих ворон, 200. які безрозсудно, але накликають на мене згубну хмару, то засвідчуюсь рукою безсмертного Бога і страшним днем, який нарешті знищить вогнем легку речовину, засвідчую, що я не співпрестольник, не співробітник їм, не хочу брати участі з ними ні в раді, ні в плаванні, ні в путі. 205. Але нехай ідуть вони своїм шляхом, а я пошукаю собі Ноїв ковчег, щоб спастися в ньому від жахливої смерті; а потім, перебуваючи подалі від злих, спробую уникнути жорстокого непередаваного дощу, яким спалений Содом. Наклавши вузду на блукаючий розум, зібравши його всередину, 210. весь заглибившись сам у себе, сміючись над життєвими бурями, які і обличчя мудрих часто покривають брудним пилом, постійно карбуючи в серці думки божественні, що не змішуються з гіршим і просвічені, стрімким бажанням наближаючись до світла Трисяючого Божества, 215. приступлю до милосердного престолу безсмертного Бога, де все відкрите, а ще більше відкриється, коли всім рівним за рівне відміряють ваги в руках правосудного Бога.
- Леунклавій читає: ἔθνος ἄριστον, а в Біллія: ἔθνος ἄπιστον — «народ невірний». [↩]
- Єрусалиму. — Ред. [↩]
