«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Григорій Богослов — Повне зібрання творіньО. В. Говоров. Святий Григорій Богослов як християнський поет

Вступ

Вступ 1

«Золоте століття» християнства — так часто називають епоху великих світил християнської Церкви Афанасія Великого, Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Ниського, Іоана Золотоуста, Лактанція, Іларія, Ієроніма, Амвросія, Августина — з повним правом може бути названий і класичним періодом християнської літератури. Крім високої догматичної цінності, творіння названих отців і вчителів Церкви, що обіймають багату різноманітність літературних форм, мають важливе значення в історії загальної словесності як чисті прояви істинного, доброго й прекрасного. Тоді як язичницька література, у золоте століття Августа, що досягла апогею своєї величі, через свою безжиттєвість швидко хилилася до свого падіння, християнська словесність, зародившись у тиші і невідомості, розвивалася, зріла й багатіла зразками, гідними вивчення й наслідування. У перший важкий період тривікової боротьби християнства з язичництвом християнське мистецтво, зрозуміло, не могло ще активно розвиватися і виявитися в художньо досконалих формах. Це потрібно сказати навіть про головний і найдосконаліший жанр художньої творчості — поезію.

«Поезія, переважно, є плід дозвілля, плід вільної і спокійної насолоди життям, сприятливого розвитку ідеальних сторін людської природи. Така вільна й спокійна насолода життям для християнського суспільства настала із часу знаменитого Міланського едикту 313 року. Досі, під вогнем жорстоких переслідувань, не було коли і розмірковувати про релігійно-поетичну творчість; пастирям Церкви ледь вистачало часу утішати переслідуваних, підбадьорювати вірних, наставляти упалих. Мир, дарований християнській Церкві Константаном Великим і його спадкоємцями, відбився на релігійно-християнській поезії появою творів високої художньої якості як на Заході, так і на Сході» 2.

Не лише, зрозуміло, зовнішній мир, що забезпечував свобідне державне положення християнської релігії й Церкви, сприяв появі в християнській літературі високомистецьких творів. Поряд з ним досить сприятливою умовою для цього був і світ внутрішній, який уже ясно позначився в той час на настроях християнського суспільства й християнських письменників щодо античної класичної освіченості і язичницьких авторів. Відомі представники християнства, добре усвідомлюючи різницю між язичництвом і поезією язичницькою 3, уже без побоювання за спасіння своєї душі виховуються на давньокласичних авторах і завершують свою науково-літературну освіту у вищій і найвідоміший тоді світській школі в Афінах. Найвидатніші зі святителів, як Василій Великий і Григорій Богослов, самі вивчивши в досконалості класичну літературу, рекомендують читання класичних поетів християнським юнакам 4. За таких умов, через деякі інші історичні обставини, до яких не могли залишатися байдужими найталановитіші з християнських письменників, наприклад, у зв’язку з поширенням поезії серед єретичних суспільств 5, у християнській літературі в IV столітті досягають свого повного розквіту ті галузі словесності, які в той же час вироджуються 6 й безнадійно занепадають у літературі язичницькій. Розуміємо красномовство й поезію. У тій й іншій царині християнська література виставляє в цей час зразки з художнього погляду цілком гідні порівняння із кращими творами класичними.

Найповнішим і найбільшим представником класичного періоду християнської літератури є святитель Григорій Богослов — найзначніший з тих великих учителів християнства, які становлять світлий вінець Церкви й людства. Він був заразом і богословом, і оратором, і поетом. Його геній — гнучкий, плідний, невичерпний, що поєднував аттицизм із філософією, який чарує художністю і багатогранною вченістю, — однаково вирізняє його в кожному роді літературних творів саме як класика християнського.

Прекрасну, хоча й дуже коротку, характеристику його як богослова, оратора й поета дає автор замітки про нього в одному з ненових наших журналів із приводу першого перекладу із грецької мови п’яти його слів про богослів’я. Характеристика ця, написана, мабуть, під живим і безпосереднім враженням могутньої сили й захоплюючої краси творінь великого християнського письменника, дихає повною щирістю і неупередженістю думки автора.

«Як богослов Григорій Назіанзин вирізняється глибоким баченням Божественних таємниць, надзвичайно переконливою силою судження, блискучою здатністю висловлювати чітко і виразно високі думки про недоступні для людини таїнства неба і з легкістю з’ясовувати найважчі питання. Обдарований генієм, відповідним до величі християнської віри, він ясним поглядом проникнув у святилище Божественної мудрості, світлом своїх споглядань опромінив сферу богословського відання для всіх століть і засвоїв собі владу у світі богословів східних і західних… Наступні століття у творах святого Григорія знаходили тверду опору Православ’я; собори вводили місця з його творів в основу своїх догматичних визначень.

Крім великого знання богослів’я, не можна не дивуватися й красномовству Григорія Богослова. Незважаючи на повноту вчених відомостей, на глибокодумність і діалектичну тонкість, красномовство не полишало його ніколи. У його словах дивують нас ряснота і стрункість доказів, сила стилю, якій мимоволі віддаєшся, швидкість і розкішна плідність чистої уяви, повнота живих образів, мальовничих подоб, сміливі й солодкі виявлення захвату, який виходить із глибини духу і передає язику священне натхнення пророків, і все це перемішане із дивною простотою, сердечністю, з милою, відкритою задушевністю. Ви читаєте його догматичні слова і летите в далечінь неба, звідки рясним потоком вилились ці перлини думок і висловів. У промовах, що гриміли проти Юліана, дихає вся сила філіппік і катилінарій 7. У панегіриках і надгробних словах захоплюєтеся надзвичайним, яскравим зображенням усіх відтінків особи, на честь якої складене слово. Дюпен 8 справедливо ставить святого Григорія вище за всіх ораторів давнини. Массільон, Боссюе, Бурдалу 9 намагалися наслідувати Назіанзина.

Не менш знаменитий святий Григорій Назіанзин і в царині поезії. Його псалтир звучав піснею Божеству, славив чесноту, гримів проти пороку, у витончених уособленнях передавав високе учення віри, був захоплюючим наставником чистого християнського життя. Усі поеми святого Григорія… захоплюючі найвищою мірою, блищать розкішними картинами Греції; у них глибоке споглядання природи, одушевлене побожною думкою про Божу Всемогутність, яка рухає гармонією світу і вирощує бідну билину; у них ясний погляд на природу людську в деякий час проникає і в темну безодню, куди впала людина з престолу невинності, і світлосяйну висоту, куди підноситься вона по листвиці Хреста… у них стільки вогню, стільки душі, що мимоволі думаєш, начебто вони написані людиною в повному розквіті років; але, з іншого боку, у них розсіяні думки, які може вселити тільки довгочасний досвід на шляху життя… Усі поеми святого старця пишні й прекрасні, як троянди, з яких не знаєш, яку зірвати, щоб ближче помилуватися її красою. Ми бажали б, щоб увесь квітник, щасливо оброблений поетичним генієм святого Григорія, був пересаджений на ґрунт російського слова… Вірш святого Григорія, за свідченням знавців грецької мови, приємний і легкий, як вірш Гомера, хоча він нічого не запозичив від похмурого язичництва» 10.

Ця «свідомість» компетентних суддів і шанувальників художньої цінності віршів святого Григорія найчіткіше і найповніше виразилася в історії їхніх видань. І ми вважаємо за краще, принаймні за корисніше, замість звичайних для монографій вступних міркувань авторів про спонукання до обрання ними того або іншого предмета для своїх наукових досліджень, про важливість, спеціальне або загальноосвітнє значення й інтерес предмета твору, — надати своїй праці критико-історичний огляд видань віршів великого християнського поета. У цитатах із передмов до найважливих видань поетичних творів святого Григорія читач знайде не одноосібний і не одноразовий відгук про глибокий літературно-богословський інтерес до віршів святого отця, а головне — відгуки таких авторитетних учених, велика богословська ерудиція яких з’єднувалася з унікальною і високою науково-філологічною просвітою. Розпочати своє дослідження про поетичні твори святого Григорія Богослова історією видання їх тим більше здалося нам корисним і доречним, що більш-менш цільного, повного і хронологічно послідовного історичного огляду видань творінь святого отця немає поки ні в російській, ні в іноземній богословській літературі. Власне для нашої праці значення повної історії видань віршів святителя Григорія стане очевидним при аналізі й з’ясуванні суперечливих поглядів на них (з боку їх художнього значення) тих учених богословів, які у своїх спеціально догматичних або церковно-історичних дослідженнях про святого Григорія Богослова так чи інакше торкалися його віршів і питання про їхню художньо-літературну цінність у зв’язку із загальним поглядом на святого Григорія Богослова як поета.


Зміст | Про видання віршів святого Григорія Богослова

  1. Вид. за: Святой Григорий Богослов как христианский поэт / Сочинение А. Говорова // Окремий відбиток з додатка до журналу «Православный собеседник» за 1886 р. — Казань: Тип. Импер. Университета. — 1886. — 319 с.

    Говоров Олексій Васильович — письменник, професор Казанської Духовної Академії на кафедрі гомілетики та історії проповідництва. Головні праці: магістерська дисертація «Святой Григорий Богослов как христианский поэт» (Казань, 1886); «Основной принцип церковной проповеди, и вытекающие из него предметы и задачи церковного красноречия» (Казань, 1895); «Ораторское искусство в древнее и новое время» (Казань, 1897).

    Для аналізу віршів святителя Григорія Богослова О. В. Говоров перекладав за виданням французького абата Кайльо (Cailau), що побачило світ у Парижі в 1840 році. 1862-го це видання, зі збереженням усіх його прикметних рис, нумерації, передмови Кайльо й приміток, передрукував Мінь у «Cursus compeltus». Оскільки послідовність творів у цьому виданні відповідає нумерації «Патрології» Міня (і, отже, виданню Кайльо), ми дозволили собі переробити деякі виноски О. В. Говорова, що стосуються корпусу віршів святителя. Зокрема: римські цифри при нумерації віршів замінено на арабські, вилучено відсилання на російський переклад Московської Духовної Академії 1843-1848 року, а також зазначено назви творів, номер сторінки й строф (скорочення — ст.) — за цим виданням. При відсиланні на віршовані твори номер тому не вказується, бо всі вірші святителя ввійшли до 2-го тому цього видання. Виноски на інші твори свт. Григорія вивірені за 1-м і 2-м томом цього видання; а на твори інших авторів дані без змін, з поясненнями видавців у квадратних дужках. Квадратні дужки в тексті вказують на пояснення редакції. — Ред. []

  2. Чтения в обществе любителей духовного просвещения. 1876. Ч. І. С. 78-79. []
  3. Проти осіб, які не розрізняли язичництва від поезії язичницької, св. Григорій Богослов писав: «Витончені науки, як і всяке мистецтво або корисна установа, яку можна собі уявити, належать не лише винахідникам, а всім, хто хоче або може ними користуватися; і як в майстерній музичній гармонії одна струна видає той звук, інша — інший, високий або низький, але усе влаштовується одним майстерним керівником хору і становить одну прекрасну гармонію; так і тут Найвищий Художник і Творець-Слово, хоча обрав різних винахідників мистецтв, але усе запропонував усім, хто хоче, щоб з’єднати нас узами взаємного спілкування і людинолюбства і прикрасити наше життя лагідністю».. [Слово 4. Τ. 1. С. 98. Ст. 106]. []
  4. Св. Василій Великий у трактаті «До юнаків, про те як користуватися язичницькими творами». Рус. пер.: T. IV. С. 349. Див: В. Плотников. Воззрение св. Василия Великого на классическое образование // Православный собеседник. 1887. Янв. — Св. Григорий Богослов в стихотворении его «К Селевку» [№ 8. «К Селевку». С. 363. Ст. 36 60]. []
  5. Тонко зауваживши любов людської природи до мистецтва, єретики, особливо гностики й аріани, для поширення своїх лжевчень і єретичних тенденцій зверталися в часи св. Григорія Богослова до віршів, пристосованих до смаку народного, навіть покладали свої вірші на музику і співали під час громадських богослужінь. Арій склав безліч духовних пісень, що захоплювали народ (див: Филосторгий. Церковная история. Кн. II. Гл. 2). Особливо сильний вплив мала його поема під назвою Θάλεια, (см: «Annales» Baronii. Т. I in an. 34. Порів.: Созомен. «Церковная история». Рус. перев.: СПб., 1851. С. 74, а також перше і друге слово Афанасія Великого проти аріан). Аполлінарій — невідомо, старший (батько) або молодший (син), написав ψαλτήριον καίνον («Нову Псалтирь»). Антропоморфіти, або авдіани, євхіти або мессаліани, пневматомахи і багато інших єретиків складали також свої поеми, так що, за словами св. Назіанзина: κόσμος ὅλος μύϑοισιν ὑη’ ἀντιπάλοισιν ἀεικῶς σείεται — «Цілий світ — творіння рівномоіутньої Тройці — приведений в незвичайне сум’яття супротивними вченнями» [№ 119. «Василию Великому». Т. 2. С. 392. Ст. 10]. Найбільшою популярністю з усіх подібних творів користувалися вірші Аполлінарія. «Віршовані їхні пісні, — говорив Созомен, — виспівували і чоловіки як на бенкетах, так і за роботою, і жінки за ткацькими верстатами, тому що Аполлінарій (молодший) написав багато ідилій на кожен випадок — на випадок праці і відпочинку, на дні святкові й інші» (див: Созомен. «Церковная история». С. 428). []
  6. Revue critique de quelques questions historiques se rapportant a saint Grégoire de Nazianze et a son siécle. Par l´abbe Lois Montaut. Paris, 1878. P. 217. []
  7. Філіппіки — назва трьох викривальних промов Демосфена проти Філіппа Македонського, а потім і розмов Цицерона проти Антонія. Катилінарій — чотири політичні промови Цицерона проти консула Катиліни як змовника. — Ред. []
  8. Дюпен (Dupin) Луї, абат. Видавав у Парижі в 1686-1711 роках «Бібліотеку святих отців Церкви» в 47-ми томах («Nouvelle bibliothe´ que des auteurs ecclésiastiques»). — Ред. []
  9. Массільон (Massillon) Жан-Батист (1663-1743), — знаменитий французький проповідник, єпископ Клермонський, член Академії наук. Чудові «Petit careme», десять його промов, виголошені у присутності 8-річного короля Людовіка XV.

    Боссюе (Bossuet) Жак Бенінь (1627-1704) — єпископ Мо, член Французької академії наук. Видатний історик, красномовний проповідник, захисник чистоти католицького віровчення і духовний лідер Французької церкви в останні десятиліття XVII століття.

    Бурдалу (Bourdaloue) Луї (1632-1704) — французький духовний оратор, єзуїт, професор філософії і моралі в Бурге, проповідник у Парижі і при дворі. — Ред. []

  10. «Маяк». Видавництво під ред. С. Бурачка. 1871. Ч. XXIII. Гл. IV (в отд. «Библиотека избранных произведений»). С. 60-61 і 76. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Допомога ЗСУ

Сторінки

Останні відгуки

Канали RSS


Українська Церковна Архітектура














Нагору