«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаІсторія, моваУкраїнський патріот із династії Габсбургів

Документ № 87.

Інтерв’ю Ярослава Окуневського з Вільгельмом Габсбургом

Ярослав Окунєвський: Розмова з архикнязем Вільгельмом дня 4 серпня 1918 року

Товариська розмова. — Гетьман Скоропадський і земельна реформа. — Сінові Стрільці і карні відділи. — Настрої серед селянства

Архикнязь вернув саме з України, де командував відділом австрійського війська, де приділені також Січові Стрільці. Був я в нього на прийнятті в Бадені, в віллі «Райнер» від 5 год. до 6.30. Говорили ми про все, а головно про українські справи в Галичині і на Україні. Не було це інтерв’ю, а звичайна балачка. Думки і погляди арх. Вільгельма записую два дні пізніше.

На Україні.

Гетьман має бути інтелігентний чоловік і особисто чесний, тільки здається слабого характеру. Підлягає в усьому німецьким впливам. Якби він завів аграрну реформу, то вмить мав би за собою весь український нарід. Але аграрна реформа ані йому, ані німцям не по нутру. Гетьман має 40000 десятин; Айхгорн не багато менше також на Україні. Айхгорн жонатий з графинею Дурново, а Скоропадського жінка також Дурново.

Те, що писали про тих 25 десятин, якими мають наділити безземельних мужиків із давніх царських, монастирських і великопанських маєтків, то це тільки балаканина. Не то, що ніяких законів не провели в цій справі, але й проектів закону не видно1. За дозволом гетьмана роз’їзджають по Україні німецькі відділи та насаджують силою панів назад в їхні посілості. Те, що мужики зорали і засіяли має відтепер належати до пана. Розуміється, мужики бунтуються. Доходить до крівавих розправ; мужиків вішають, стріляють, села палять2. Розуміється, буває й таке, що німецькі відділи мужики вирізують. От наприклад в однім місті (назву забув я) вирізали мужики 4000 німців. Після цього приходить знову карна експедиція. Знову ллється кров, знову вішають людей, знову руїна. Цілі околиці винищені, а який дух панує там тепер, про це розкажу ось яку пригоду.

Дістав я наказ вислати відділ до одного села. До мене приходить пан, що в тім селі має свій маєток і просить, щоби його ввести в село під охороною відділу і рівночасно передати мені спис тих селян, яких, як головних бунтівників, треба вивішати.
— Чи ви знаєте з ким маєте діло? — питаю того пана. Спис переданий, я роздер в його очах і сказав тому панові:
— Я вам раджу до того села не йти. Охорони воєнної я вам не даю.

Прийшли ми в село. Мої Січові Стрільці розійшлися по селу. Розбалакалися з селянами. В селі настав порядок і мир. Вітали нас хлібом і сіллю, і гостили. І так скрізь, де іде по Україні відділ Січових Стрільців.

Тут треба такту, тільки такту і розуміння душі українського селянина. А мої Січові Стрільці, то чудо, як вони вміють поводитися. В розбурхані «побунтовані» околиці йдуть і нараз все стихає. Нам ще і дякують, що ми з’явилися. Усі харчі дають і плати не хотять брати. Але мої Січові Стрільці не лишень «дипломати», але і «вовки» прегарні. От в битві з більшовиками під Миколаєвом показали — хто вони і які вони…

Розуміється, що австрійська армія робить великі помилки. Головно, що не знають мови, а вже цілком не можуть приноровитися до психіки українського селянина, мають багато клопотів. Старшини, що своїми думками і соціальним становищем стоять ближче панів як мужиків дуже радо піддаються панським впливам.

Дають панам воєнну асистенцію, насаджують під її охороною панів у маєтки, арештують і вішають «бунтівників», яких імена піддають їм пани тощо.

Гетьманський уряд, видко це, йде панським шляхом.

Що в таких умовинах українських селянин, по душі добрий та щирий стає недовіряти і радше знищить, спалить усе своє збіжжя, як дасть його ненависним німцям та австріякам, тим, як він каже, прислужникам панським, то це ясне як на долоні.

Об’їзджаю раз околицю в полудневій Україні і бачу, як на двірці залізниці один австрійський ляйтнант нагайкою б’є селян. Прикликав я його до себе. Він виправдовується і каже, що інакше з цим народом поводитися не можна. Покарав я того жидка-ляйтнанта. — Це тільки малий приклад, але з нього видко, що якби вгорі, себто у гетьманського уряду, віяв інший дух, більше приятельський до українського народу, а в верхах помічників німецьких і австрійських також було більше розуміння селянської психіки мужицької і більше резерви до великопанських забаганок, то все ішло би ліпше.

Настрої між козаками. — Популярність Вільгельма. — Яка може бути гетьманська армія?

В околиці, яка стоїть під моїм командуванням, ніяких заворушень нема. Нас уважає український нарід за своїх приятелів. До мене звертаються люди, не то що з моєї околиці, але і з дальших кутків України з просьбами чисто адміністративними, щоби їм помогти в їхніх клопотах.

Я їх, розуміється, відсилаю, куди воно належить до гетьманського уряду.

В сусідстві з нами стояла українська дивізія Натіїва. Це була щиро українська дивізія. Мої відділи, головно Січові Стрільці, жили з ними в дуже близьких зносинах. Просто приятельських.

Прийшов наказ від гетьмана, що ця дивізія має бути розв’язана. Розв’язали її. І розбрелись козаки по Полтавщині та Катеринославщині, і рознесли моє ім’я по широкій Україні. З того я, очевидячки не дуже радий, бо мене засипують із усіх усюдів письмами і люди приходять, щоби їм помагати в їхній біді. А чим я можу помогти?

Вийшла ще одна комедія, через яку я цими днями мушу виїхати до німецької головної квартири, щоби справу пояснити. В Полтавщині зчинили бунт 5000 селян, повстали під проводом Шевченка. Зловили їх німці. Шевченка взяли на допит до генерал штабшефа Грінера, що приділений Айхгорнові.
— Чому ви збунтувалися? — питає.
— Гетьман панську лямку тягне, — каже Шевченко. — Ми другого гетьмана хочемо.
— А якого гетьмана вам хочеться?
— Великого князя Вільгельма хочемо.

Вийшла хрія3. Гетьман звернувся до австрійського міністерства закордонних справ, щоб мене взяли з України, а до німецького цісаря пішов рапорт від Айхгорна.

Так я на днях їду в німецьку квартиру.

***

Гетьман справді, не входжу в те, чи з принципу, чи може тільки з невміння і незнання обставин — звернув на шлях, який був якнайбільше недоцільний для української державності. За головного дорадника взяв він собі Лизогуба4, кадета, що в душі стоїть на російській орієнтації і був довірником і правою рукою Миколи Миколаєвича5.

На старостів покликав самих москалів. Не диво, що московський дух повіяв по містах. В Єлизаветі, наприклад, припинили українську газету, а на її місце виходить московська. Вольних козаків, яких на півдні України зібралося за Ради три полки6, казав гетьман розв’язати. Боїться український гетьман — українського народу.

До нього до палати ще тяжче добитися, як давніше до царя. Сторожа, детективи, тілохранителі, перепустки! Сам гетьман зі своєї палати боїться виходити. Так воно тепер на Україні.

А все ж я вірю, що Україна як держава є і її вже з того шляху не повернуть, хоча би Лизогуби та Мілюкови як її перли в обійми «єдиної-неділимої».
— Як же справа стоїть з організацією української армії? — питаю.
— Гетьман Скоропадський української армії не зробить. Український мужик не дасть свого сина Скоропадському. Вояків-ляндскнехтів7 він назбирає. 40000 російських офіцерів, як не більше, викинених з Росії, живе тепер на Україні. Вони всі голодують. На всяку службу вони готові. З них може Скоропадський зложити щось на зразок війська, але українським військом воно не буде8. Прийде, боюся, ще до кривавої розправи між ляндскнехтами і бувшими вольними козаками і тими свідомими українцями, що вернуться з полону.

Опозиція послів і архикнязя — Міна і Контрміна — Ріжні наші діячі

Український скарб не має грошей9. Податків ніхто не платить, з мита мало що приходить, залізниця та пошта нічого майже не приносять. Одинока верства, що має в своїх руках багато покладного гроша, це селяни. Як добути ті гроші, зложені як мертвий капітал у мужицьких скринях? Аграрна реформа за заплатою купленої землі була би одиноким засобом, щоби той капітал пустити в рух. Та піти на цей шлях, гетьманський уряд не має видко сили. А що грошей скоро потребує, то рішився на другий спосіб.

Гетьманський уряд завів горілчану монополію, яку в свій час царський уряд скасував. Горілка ллється, селяни заливаються і пропивають своє добро. Гроші пішли в рух. А землі селянин не бачить.

В Галичині.

Закликав мене цісар і поручив мені переговори з австрійською парламентраною репрезентацією. Ішло про те, щоби українські посли абсентувалися під час голосування над бюджетом.

Петрушевич пристав на те, тільки ставив застереження, що він скаже своє слово в парламенті і пояснить прилюдно зміну тактики, не змінюючи свого опозиційного становища проти міністерства Гуссарека. Петрушевич домагався цісарського дозволу на прилюдне оголошення, що цей крок роблють українці з волі корони.

Я пристав на це.

Закликав я Гуссарека і сказав йому про становище українських послів.
— На це не можу згодитися, — сказав Гуссарек.
— Тоді українці перейдуть до опозиції.
— Нехай, каже Гуссарек.
— А я, Ексцелєнціє, переходжу разом з українцями також до опозиції.

Гуссарек замнявся і питає мене, чи не міг би він ще раз поговорити з українськими послами.
— Запізно, Ексцеленціє.

Я поїхав до цісаря і зредирував йому всю справу. Цісар добре про українців поінформований. «Українські посли перейшли в опозицію до його королівської Величності».

Поділ Галичини

Цісар стоїть за австро-польською розв’язкою, але такою, щоб тільки Західна Галичина відійшла до Польщі. Зі Східної Галичини і з Буковини буде Галицько-Володимирське Королівство з безпосереднім зв’язком з Австрією. Поляки хитрі політики, а міністр Твардовський на всі копита кутий.

Вони посадили міну в Будапешті, але і я, і інші, приятелі України поставили контрміну.

Я післав Черніна до Будапешту і там з Тіссою і з іншими умовилися, що Бурян перед делегаціями не дістане більшості, як буде стояти за розв’язкою австро-польською з цілою Галичиною, Бурян і Гуссарек упадуть в осени.
— Я більше українець, як австріяк, — сказав архикнязь.

Твардовський хитра штука. Жаль, що між українцями такого тепер не видко.

Василько має нюх політичний, але «ним треба користуватися обережно».

Горбачевський щира та найчесніша людина, але політичної хитрості в нього мало.

Чернін — це чоловік з яким виведемо українську справу на чисту воду.
— Чи ви читали останнє «Українське Слово»? — питав мене архикнязь.

Коли я сказав, що ще ні, тоді архикнязь приніс зі своєї кімнати примірник і прочитав мені кілька уступів із передовиці.
— Читає же по-українськи вправно, вимова, правда, трохи німецька.

Прийшли до того уступу, де кажеться, що Форгач грозив гетьманові

Скоропадському архикнязем як гетьманом, якщо він не зречеться тайного додатку до Берестейського договору.
— Аж смішно, — каже князь. — Я люблю українців і полюбив їх через особисту знайомість з мужвою того полку уланського, де служу. Це було ще давно, заки заносилося на війну, а про Україну, як державу, ніхто і не смів маячити. Тільки вона буде або мужицька з земельною реформою, або пропаде. Пропаде, розуміється тільки на короткий час, бо того духу, який тепер розбудився, вже ніхто здавити не в силі.

( Діло (Львів). — 1931. — 8,9,10 травня).

  1. 22.10.1918р. П.Скоропадським була створена Вища земельна комісія для розробки основ земельної реформи, яку очолив сам гетьман. На початку листопа-да 1918 р. проект реформи був затверджений П. Скоропадським. Згідно закону всі великі земельні маєтки мали бути примусово викуплені державою і передані у приватну власність через Державний земельний банк (не більше ніж 25 десятин в одні руки). Господарства, що мали важливе агрокультурне значення, мали залишатися неподільними (не більше 200 десятин). Виняток становили господарства, що обслуговували цукрові підприємства. Спеціалісти оцінювали аграрний законопроект гетьманського уряду як один з найбільш демократичних у Європі. []
  2. «Пацифікації» здійснювалися окупаційною владою в основному за ініціативою місцевих поміщиків, переважно російського і польського походження. Саме вони ще за часів Української Центральної ради почали самочинно створювати «карні відділи», або звертались до німців та австрійців з метою стягнення з селян «контрибуцій». Гетьманському уряду доводилось докладати чимало зусиль для припинення спровокованої більшовиками «класової боротьби» на селі (див.: Дорошенко Д. Історія України, 1917-1923 pp. – Т.Н. – К.: Темпора, 2002). []
  3. Хрія (гр.) — у класичній риториці опрацювання заданої теми за спеціально установленим планом. []
  4. Лизогуб Федір (1862-1928) — український громадсько-політичний і державний діяч. Його батько, власник маєтку в Седневі на Чернігівщині, був приятелем Т.Шевченка. У 1901-1905 pp. — голова Полтавської губернської земської управи. Відзначився як меценат української культури і мистецтва. Від 1915 р. — член Ради для введення земського самоврядування при наміснику Кавказа. У 1917 p. — завідувач відділу закордонних підданих міністерства закордонних справ Росії. Від травня по 14.11.1918 р. — міністр-президент Ради міністрів Української Держави і до липня водночас — міністр внутрішніх справ. Сенатор Загального зібрання Державного Сенату. Помер в еміграції у Белграді. []
  5. Микола Миколайович Романов (1856-1929) — великий князь, син великого князя Миколая Миколайовича й онук Миколи І. У 1905-1908 pp.— голова Ради державної оборони Російської імперії, 20.07.1914-23.08.1915 pp.— верховний головнокомандувач російської армії. Після зречення Миколи II 2(15).02.1917 р. був знову призначений верховним головнокомандувачем російських військ, проте під тиском Тимчасового уряду відмовився від посади. Мешкав в Криму, в березні 1919 р. емігрував у Італію, згодом — Францію. []
  6. 16 жовтня 1918 р. універсалом П. Скоропадського законодавчо відновлено козацтво як окремий напіввійськовий стан. До його складу було записано близько 150 тис. родин. []
  7. Ландскнехти — піші наймані війська у феодальній Європі. []
  8. Після приходу до влади П. Скоропадський продовжив формування української регулярної армії, намічене Українською Центральною Радою. Однак її творення гальмувалось насамперед німецьким військовим командуванням, а також окремими шовіністично налаштованими проросійськими вищими військовими чинами. 24 липня 1918 р. Рада міністрів Української Держави ухвалила закон про загальну військову повинність і затвердила план організації армії, підготовлений Генеральним штабом. []
  9. Уряд Української Держави здійснив ряд важливих кроків, спрямованих на зміцнення фінансової системи. Одним з найголовніших було запровадження української валюти, яка забезпечувалася власними природними багатствами та продуктами виробництва, насамперед цукром. 10 серпня 1918 р. було схвалено статут Українського державного банку, основний капітал якого становив 100 млн. крб. Трохи згодом було засновано Державний банк. Уряд П. Скоропадського широко вдавався до кредитних операцій, які суттєво покривали бюджетно-кошторисний дефіцит, передбачений проектом бюджету. Останній був підготовлений на кінець 1918 р. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Допомога ЗСУ

Сторінки

Останні відгуки

Канали RSS


Українська Церковна Архітектура














Нагору