«Наша Парафія»

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Одеському і Балтському Паїсію (Дмоховському) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
30 вересня 2001 року

Слово при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Бориспільському Степану (Біляку), вікарію Київської єпархії, керуючому вікаріатом УПЦ Київського Патріархату в США і Канаді у Свято-Миколаївському храмі в м. Купер Сіті (штат Флорида, США) після Божественної літургії
19 травня 2002 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Полтавському і Кременчуцькому Євсевію (Політилу) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
7 липня 2002 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Слов’янському Сергію (Горобцову), вікарію Донецької єпархії у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
14 грудня 2002 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Луганському і Старобільському Всеволоду (Матвієвському) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
5 квітня 2003 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Ужгородському і Закарпатському Кирилу (Михайлюку) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
2 серпня 2003 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Черкаському і Чигиринському Іоанну (Яременку) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
29 грудня 2003 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Сумському і Охтирському Мефодію (Срібняку) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
5 червня 2004 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Чернігівському і Ніжинському Феодосію (Пайкушу) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
29 липня 2004 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Херсонеському Хризостому (Мпакомітросу) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
14 травня 2005 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Фалештському і Східно-Молдовському Філарету (Панку) У Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
31 липня 2005 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Полтавському і Кременчуцькому Михаїлу (Бондарчуку) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
1 січня 2006 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Тернопільському і Бучацькому Нестору (Писику) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
5 березня 2006 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Полтавському і Кременчуцькому Федору (Бубнюку) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
12 листопада 2006 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Чернігівському і Ніжинському Севастіану (Возняку) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
14 грудня 2006 року

Слово Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета при врученні архіпастирського жезла новопоставленому єпископу Дрогобицькому і Самбірському Матфею (Шевчуку) у Свято-Володимирському кафедральному соборі після Божественної літургії
17 грудня 2006 року

↑ Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Одеському і Балтському Паїсію (Дмоховському)
у Свято-Володимирському кафедральному соборі
після Божественної літургії

30 вересня 2001 року

Преосвященний єпископе Паїсію,
улюблений у Христі брате!

Сьогодні в день пам’яті святих мучениць Віри, Надії і Любові та матері їх Софії у Володимирському соборі благодаттю Святого Духа через покладання архієрейських рук ти став єпископом Церкви Христової.

У своїй промові при нареченні ти засвідчив перед Церквою, що двічі у своєму житті ти відчув на собі у Володимирському соборі в дитячі роки дію благодаті Святого Духа, яка вплинула на твоє життя. Ти був послушником у Свято-Даниловому монастирі в Москві, закінчив Московську Духовну Семінарію, деякий час навчався в Духовній Академії. Тепер у тому ж Володимирському соборі відбулася твоя єпис­копська хіротонія.

Як в молоді роки, так і тепер ти відчув на собі дію благодаті Святого Духа, яка завжди немічне лікує і зубожіле збагачує. Церква — це місце дії Святого Духа, але Церква Христова виявляється у всій своїй повноті в кожній помісній Церкві, в тому числі і в нашій. Благодать Святого Духа невидима, але зовні її дії виявляються в служінні церкві, у побожному житті, у спасінні насамперед своєї душі. Там, де лю­бов, мир та інші християнські чесноти, там і благо­дать. Христос не даремно сказав, що по тому пізна­ють, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою. А там, де ненависть і всілякий гріх, там немає благодаті. Навіть у свої недовгі роки церковного жит­тя ти бачив силу гріха і дію благодаті Святого Духа.

Сьогодні доречно торкнутися питання: хто по­ставляє у священний сан диякона, пресвітера і єпис­копа? Серед деяких російських богословів існує по­милковий погляд, що в таїнстві священства диякони, пресвітери і єпископи отримують благодать священ­ства через рукоположення від єпископів, які прийня­ли Божественну благодать для хіротонії через апос­толів від Самого Господа нашого Ісуса Христа. Це помилкова богословська точка зору. Ні Христос Спаситель, ні Дух Святий не передавав єпископам Свою благодать для рукоположення в диякона, пресвіте­ра і єпископа. Дух Святий діє Своєю благодаттю Сам через єпископів. Тому на питання: хто поставляє в єпископа і в інші ступені священства? Єпископи чи благодать Святого Духа? Відповідь може бути одно­значна: благодать Святого Духа через єпископів, а не єпископи.

Про це свідчить молитва хіротонії в єпископа : «Благодать Святого Духа через наше убожество ство­рює (производит) тебе, обраного єпископа». Те ж саме промовляє єпископ при рукоположенні в сан диякона і пресвітера: «Божественна благодать, яка завжди немічне лікує… проручествує тебе…»

Це важливо знати всім єпископам, і не тільки єпископам. Виходячи з цього, благодать священства і єпископства є незгладима. Єпископи не можуть по­збавити благодаті Святого Духа, яка належить не їм, а Святому Духу. Неможливо відібрати те, чого ти не давав.

Бог обирає на пастирське служіння достойних. Людська воля може поставляти єпископів, пресвітерів і дияконів, але вона не може зробити з них достой­них пастирів. Достойність єпископа міститься не в ньому самому, а в обранні його Богом і в посланні йому дарів Святого Духа. Коли на церковне служін­ня поставляються негідні люди, тоді виявляється не воля Божа, а попущення Боже.

Якщо в перші віки християнства мало хто мав сумнів, що єпископ — це людина духовна, то в наш час до звання єпископа люди ставляться чисто фор­мально. Церква в свідомості людей перетворилась в якусь установу; християни, прийнявши святе хрещення, забувають часто, що вони є новий рід людський. Але Церква при всій великій кількості в ній грішників ніколи не може бути без праведників. І в наш час у Церкві є святі люди. Служіння істинного архіпастиря і пастиря, голос якого є голосом совісті світу, голо­сом Церкви Христової, завжди сповнене тяжкими стражданнями і безкровним мучеництвом.

Улюблений у Христі брате! Пам’ятай, що єпис­копське служіння — це дуже тяжкий хрест. У наш час особливо це стосується єпископів Київського Патрі­архату. В той же час наше служіння славне, бо воно є співпрацею на церковній ниві, де діє Сам Бог. Гос­подь обирає на єпископське служіння, Він же і подає архієреям Свою благодатну силу, яка лікує немічне і зубожіле збагачує.

Кожний єпископ повинен постійно слідкувати за собою і за своїм життям і давати оцінку своїм діям, словам і думкам, чи відповідають вони званню єпис­копа. Ти дав обітницю перед Богом і всією Церквою, що будеш жити в мирі з єпископами і шанувати їх як братів. Не підходь до цієї обітниці чисто формально, як це робить переважна більшість єпископів. Нама­гайся бути в мирі і в єдності з усіма, і благодать Божа буде з тобою. Вона буде допомагати тобі в усі дні служіння твого.

А тепер прийми архіпастирський жезл і від данної тобі благодаті благослови цей побожний народ.

↑Слово при врученні
архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Бориспільському Степану (Біляку),
вікарію Київської єпархії,
керуючому вікаріатом
УПЦ Київського Патріархату в США
Канаді у Свято-Миколаївському храмі
в м. Купер Сіті (штат Флорида, США)
після Божественної літургії
19 травня 2002 року

Преосвященний єпископе Степане,
улюблений у Христі брате!

Сьогодні, в неділю святих жон-мироносиць, благодаттю Святого Духа, через покладання архіє­рейських рук, ти став єпископом Церкви Христової, яку придбав Господь Своєю кров’ю. Всі ми повинні вірити і бути переконаними, що не людською волею, а через покликання Боже, Духом Святим, а не людь­ми, поставляються єпископи на служіння спасінню. Спасіння звершується в Церкві, на ниві Божій; і не нами — єпископами і священиками, а — Богом, благо­даттю Святого Духа, а ми є співробітниками Божими на цій ниві. Розумієш, яке це велике служіння — бути співпрацівником Божим?

Ти народився в 1917 р. в Закарпатті в Україні, отримав добру богословську освіту, був рукоположений на священика Блаженнійшим митрополитом Варшавським Діонисієм (Валединським) у 1943 р. і уже майже 60 років працюєш у винограднику Божо­му. За цей довгий час ти пройшов великий шлях па­стирського служіння і придбав багатий досвід. Ти був главою консисторії Української Православної Церк­ви в США і маєш авторитет серед українства в Спо­лучених Штатах. Ми сподіваємось, що твоя архіє­рейська праця принесе добрі плоди для парафій Київського Патріархату в Америці і Канаді.

Тебе не повинні засмучувати ні похилий вік, ні старечі немочі. Благодать Божа, як сказав Господь апостолу Павлу, в немочах виявляється. Якщо Христос Спаситель обрав тебе на служіння Церкви, Він подасть тобі і благодатну силу виконувати Його волю. Єпископ повинен бути цілком відданим Христу і Його Церкві. Якщо такої відданості немає, то краще не ставати на шлях архієрейського служіння і не бра­ти на себе цей хрест. Треба і в немічному тілі, як у глиняній посудині, носити сильний дух, який не змо­жуть подолати не тільки противники Київського Пат­ріархату, а й сили пекла.

Іди, наш новий у Христі брате, на тернистий шлях єпископського служіння і не засмучуйся. Дух Святий зміцнить тебе і наставить на всяку істину. Господь не допустить зазнати тобі спокус і скорбот над твої сили. У скорботі Він пошле тобі і Свою радість, яка в одну мить покриє весь смуток. Ти не один, з тобою Господь і ми, твої співбрати, і весь по­божний український народ, який ніколи не давав скривдити своїх добрих пастирів і архіпастирів.

А тепер прийми цей архіпастирський жезл і від наданої тобі благодаті Божої подай твоє перше ар­хіпастирське благословення цим побожним людям, які своєю щирою молитвою брали участь у твоїй ар­хієрейській хіротонії.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Полтавському і Кременчуцькому
Євсевію (Політилу)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
7 липня 2002 року

Преосвященний єпископе Євсевію,
улюблений у Христі брате!

У цей знаменний для тебе день, коли благодать Святого Духа через покладання рук співєпископів поставила тебе архієреєм Церкви Христової, вітаємо тебе з обранням на високе, відповідальне і нелегке церковне служіння.

В юні роки Господь покликав тебе до пастирсь­кого служіння. Ти отримав вищу богословську освіту в Ленінградській Духовній Академії і вже більше 50-ти років працюєш на ниві Божій; був секретарем митро­полита Львівського і Тернопільського Миколая, пізніше ректором Львівської Духовної Академії і Се­мінарії, маєш великий досвід пастирського служін­ня. Тепер Пастиреначальник Христос Спаситель за­кликає тебе до вищого служіння в Церкві — до єпископства. Не сприймай це як нагороду за попе­редні труди, а як покликання до більш відповідаль­ного служіння, і тому тяжчого.

Єпископське служіння — це не тільки повеліван­ня, а й послух; тому єпископ повинен бути ченцем; воно є не втіленням зовнішньої величі, а, передусім — постійної внутрішньої духовної боротьби плотсь­кої людини за моральне вдосконалення. Єпископ не повинен бути таким, який іншим проповідує високу християнську мораль, а сам залишається недостойним. Не треба уподібнюватися стовпу-дороговказу, який іншим показує дорогу, а сам стоїть на місці.

Апостол Павло накреслив нам взірець, яким повинен бути єпископ, у посланні до Тимофія, свого ученика, якого він поставив на єпископа. Даючи на­станови молодому єпископу, ап. Павло говорить: «Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті» (1 Тим. 4, 12). «Проповідуй сло­во, наполягай вчасно і невчасно, викривай, заборо­няй, благай з усяким довготерпінням і повчанням» (2 Тим. 4, 2), «бо так роблячи, і себе спасеш, і тих, що слухають тебе» (1 Тим. 4, 16). «Від непотрібного мар­нослів’я віддаляйся, — продовжує повчати Апостол. — Від нерозумних та безглуздих змагань ухиляйся, зна­ючи, що вони породжують сварки; раб же Господній не повинен сваритися, а бути до всіх привітним, повчальним, незлобивим, з лагідністю наставляти про­тивників, чи не дасть їм Бог покаяння для пізнання істини, щоб вони звільнилися від тенет диявола, який упіймав їх живими у свою волю» (2 Тим. 2, 16; 23-26).

В обов’язки єпископа входить: по-перше, — свя­щеннодіяти; по-друге, — проповідувати; по-третє, — керувати. Дуже часто єпископи зосереджують свою увагу на керуванні, надаючи першим двом своїм обо­в’язкам другорядне значення. Недбайливо ставля­чись до звершення богослужінь і не проповідуючи Слово Боже, єпископ перетворюється в адміністра­тора, який нічим не відрізняється від світських началь­ників. Таке єпископське служіння мало приносить користі для Церкви, а тим більше для особистого спа­сіння єпископа.

Щоб не перетворюватись у світського начальни­ка, єпископ повинен регулярно відправляти богослу­жіння і за цими богослужіннями молитися, а не тільки робити вигляд священнослужителя. Єпископ також, як і священик, повинен священнодіяти; підкреслюю-священнодіяти, бути провідником Божественної бла­годаті, співдіяти з Богом на ниві Христовій.

Єпископ повинен носити в собі благодать Свя­того Духа і Духом Святим прощати гріхи людей, а не від своєї особистості. Єпископи, як співробітники Христові, можуть ублагати Господа живим дарувати благодать Святого Духа на боротьбу з гріхом, а по­мерлим — прощення гріхів і Царство Небесне.

Паства відчуває, коли єпископ молиться і дійсно священнодіє, а коли формально виголошує церковні молитви. Під час богослужіння в молитві єпископ єднається з благодаттю Святого Духа. І вона надає йому силу ревно виконувати свої архіпастирські обов’язки. Ми, грішні, пізнаємо євангельське вчення розу­мом, шляхом навчання, а святі Отці пізнавали Єван­геліє Христове серцем, в яке сходила благодать Свя­того Духа. Вони і любов Божу сприймали всім своїм єством, а ми любов Божу сприймаємо в теорії, тобто розумом, а душею і серцем не відчуваємо ні її сили, ні її величі.

Єпископи є спадкоємцями апостолів, тому що даною їм благодаттю Святого Духа продовжують приводити людей до Христа. Вони повинні заклика­ти людей до покаяння, вчити виконувати заповіді Божі, пояснювати Святе Письмо, наставляти на шлях спасіння, допомагати піднятися віруючим на висоту смиренного Духу Христового. Єпископи зобов’язані збирати в ограду Церкви всіх скорботних і обтяжених життєвими обставинами, розсіяних овець Хрис­тових, щоб вони знайшли мир і спокій у Бозі.

Все це, що ти чуєш, для тебе не є новим. Але далеко не все те, що ми знаємо, — виконуємо. Тому ап. Павло і говорить св.Тимофію: «Нагадуй».

У своїй промові під час свого наречення на єпис­копа ти добре говорив, сповідував те, проти чого не може бути заперечень. Виконуй сказане тобою з до­помогою благодаті Божої! Спасешся сам і паству свою приведеш до спасіння.

Улюблений у Христі брате! Ти йдеш на Полтав­ську кафедру, на якій вже багато років не було правлячого архієрея. Єпархія поступово зростає, але є труднощі. Нехай дарує тобі Господь усе необхідне для єпископського служіння в наш важкий для Київського Патріархату час і, передусім, нехай буде зав­жди з тобою благодать Святого Духа.

А тепер прийми цей архіпастирський жезл і від даної тобі благодаті Святого Духа благослови побож­ний народ, який молився разом з нами за твоє єпис­копство.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Слов’янському Сергію (Горобцову),
вікарію Донецької єпархії
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
14 грудня 2002 року

Преосвященний єпископе Сергію,
улюблений у Христі брате!

Ми повинні усвідомлювати, бути переконани­ми і твердо сповідувати віру, що Церквою Христо­вою керує Сам Господь наш Ісус Христос. Він засну­вав її кров’ю Своєю, Він не залишив її після вознесіння на небо, як обіцяв: «Я з вами по всі дні, до кінця віку». Все, що відбувається в Його Церкві, відбувається з Його волі або з Його попущення.

Тому ми сподіваємося, що і твоє обрання на єпископське служіння сталося з Його волі. Якщо Гос­подь обрав тебе на служіння Його Церкві, то ти повинен бути вірним Йому до смерті. Єпископу не слід нічого боятися в житті: ні гонінь, ні скорбот, ні всіля­ких труднощів, бо з ним Господь, якщо, звичайно, він сам не відступить від Бога.

Сьогодні, в день пам’яті святого праведного Філарета Милостивого, в соборі святого рівноапос­тольного князя Володимира Великого, який право­славне християнство поклав в основу духовної мо­гутності Київської держави, при великому зібранні архієреїв, духовенства і віруючих відбулося постав­лення тебе на єпископа. В єпископській хіротонії має значення не кількість архієреїв, які беруть у ній участь, і не церковна урочистість, а благодать Свя­того Духа, яка освячує обраного на високе служіння Церкві Христовій. Молитва і покладання архієрейсь­ких рук — це лише зовнішнє виявлення дії Святого Духа. Сутність таїнства відбувається в душі, яка є храмом Божим, — у душі того, хто приймає єпископсь­ку хіротонію. Новопоставлений єпископ повинен відкрити себе для прийняття благодаті Святого Духа і зберігати її до кінця, за словами апостола Павла, постійно її підігріваючи. За попущенням Божим бу­вають випадки, коли єпископ тільки зовні є єписко­пом Церкви, а в дійсності він або не сприйняв благо­дать Святого Духа, або з часом втратив її. Тоді його єпископство не служить йому на спасіння і не прино­сить користі Церкві.

Ми сподіваємося, що, прийнявши благодать єпископства, ти будеш ревно служити Церкві Хрис­товій. Бо Господь покликав тебе на пастирське служіння через тяжку хворобу. Ніколи не забувай, для чого Господь залишив тебе в живих. Служи Йому вірою і правдою.

Хоч Дух Святий поставив тебе єпископом, але не без нашої участі. Апостол Павло пише коринфсь­ким християнам: «Я насадив, Аполос поливав, а зро­стив Бог; а тому і хто насаджує, І хто поливає є ніщо, а все Бог, Який вирощує…. Бо ми співпрацівники Божі, а ви нива Божа» (1 Кор. 3, 6-7, 9).

Після прощальної бесіди з учениками Ісус Христос просив у молитві до Отця Небесного, «щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, так і вони нехай бу­дуть у Нас єдине» (1н. 17, 21). З таким проханням Гос­подь звернувся в молитві в той час, коли у світі звер­шувалося найжахливіше злодійство-таке, якого не було у світі від початку його створення і не буде до другого пришестя Господнього, в час торжества най­тяжчого і найбільшого зла ми чуємо із уст Христа Спасителя найсильнішу і найсміливішу впевненість у перемозі і торжестві добра. В чому вона полягала? В тому, що віруючі будуть уподібнюватись у любові і єднанні самій Пресвятій Тройці.

Перший висновок із цих слів для єпископа по­винен бути такий: не треба мати сумніву у плідності архіпастирського служіння в умовах розповсюджен­ня у світі зла. Яким би воно не було сильним і всепе­реможним, воно ніколи не перевершить злодіянь боговбивць. І якщо навіть боговбивство не змогло протидіяти ділу спасіння, то віруй без усякого сум­ніву, що справдяться слова Христа про нездоланність Його Церкви силами пекельними. Не сумнівайся у непереможності благодаті Божої над силами зла. Не думай, що в наш маловірний, розбещений час бла­годать Божа не діє або зменшилася порівняно з ча­сом апостолів Іоанна і Павла, св. Юрія Переможця або Василія Великого. Змінюються зовнішні умови життя, різним буває ставлення мирської влади до Церкви, занепадає ревність деяких архіпастирів і па­стирів до своїх обов’язків; але сама Церква, Главою якої є Христос, в якій діє Святий Дух, завжди зали­шається незмінно могутньою. Вона і сьогодні є непе­реможною — силою Божественного Слова, дією свя­тих Таїнств, церковних богослужінь, а також прикладом побожних, сильних вірою і жертовністю окремих християн.

Далеко не всі, навіть і доброзичливі спостері­гачі церковного життя в Україні впевнені, що Помісна Українська Православна Церква буде визнана і ввійде у молитовне єднання з іншими Помісними Православ­ними Церквами. Ти добре знаєш, як зароджувався Київський Патріархат на Донбасі, скільки було про­тидій, погроз, насильства з боку Російської Церкви і місцевої влади. Але сьогодні Київський Патріархат міцно став на ноги і в донецьких степах. У цьому чи­мала і твоя заслуга.

Нині Київський Патріархат є Помісною Українсь­кою Православною Церквою. Він поступово зростає і міцніє, незважаючи на несприятливі умови і навіть протидії. Зростання нашої Церкви свідчить про дію благодаті Святого Духа. А там, де діє благодать, — марні будь-які протидії. Сила Божа все одно перемо­же. Не треба бути самовпевненим, а всю надію слід покладати на Господа нашого Ісуса Христа і на Його всесильну допомогу. Зростання Київського Патріар­хату викликає заздрість його супротивників. Вони починають діяти всілякими хитрощами, намагаючись посіяти сумнів, недовіру, протистояння серед нестій­кого духовенства. Все це не повинно тебе засмучу­вати. Ти як добрий воїн Христів повинен перемагати всі спокуси диявола і залишатися вірним Пастиреначальнику Христу.

Твоє архіпастирське служіння полегшується тим, що як вікарний єпископ ти будеш нести свій подвиг під керівництвом свого єпархіального архієрея — пре­освященного єпископа Донецького Юрія. Ми бажає­мо тобі допомоги Божої. Вона немічне лікує і занепадале підсилює. З вірою і надією ступай на шлях єпископського служіння. Не бійся труднощів, їм немож­ливо запобігти, а подолати можливо. Головне — вірно і ревно служи Христу-Спасителю і Його Церкві, само­віддано працюй на ниві Божій, а виростить усе Бог.

А тепер прийми цей жезл — як символ духовної влади й опори в труднощах, і благослови першим твоїм архіпастирським благословенням народ Бо­жий, який своєю молитвою брав участь у твоєму ос­вяченні благодаттю Святого Духа.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Луганському і Старобільському
Всеволоду (Матвієвському)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
5 квітня 2003 року

Преосвященний єпископе Всеволоде,
улюблений у Христі брате!

Ми бачимо, що несповідимі шляхи Провидіння Божого привели тебе до єпископського служіння в Церкві Христовій. Ти дав Богові великі обітниці і при­йняв благодать Святого Духа, яка освятила тебе на архіпастирський подвиг. Ти обіцяв Господу перед лицем Церкви зі страхом Божим нести довірене тобі служіння і все життя, що залишилося, покласти на те, щоб за образом нашого Пастиреначальника Христа пасти церковне стадо і бути спадкоємцем духов­них отців і святителів та співпричасником служіння, на яке поставив тебе Дух Святий через покладання рук усіх нас, архіпастирів, які брали участь у твоїй хіротонії.

Ти народився і був вихований у побожній хрис­тиянській сім’ї. Твій батько не боявся сповідувати віру в Бога в часи гонінь на Церкву Христову. Він мріяв бачити свого сина біля престолу Божого, а ти, отри­мавши гірничотехнічну освіту, майже тридцять років працював під землею, немов у пеклі. Кожного разу, коли ти спускався у шахту, ти, як і кожний шахтар, ризикував своїм життям. У людей, що ходять поруч зі смертю, віра буває живою. Вона, за молитвами тво­го батька, привела тебе до Церкви і пастирського служіння. Протягом восьми років ти активно працю­вав на Божій ниві в Донбасі, розбудовуючи Українсь­ку Церкву Київського Патріархату. Богословську ос­віту ти здобув у Київській Духовній Семінарії.

В умовах Донбасу, де глибока віра межує з без­духовністю, бо це колишній пролетарський регіон, де державний атеїзм попрацював ретельно і зали­шив духовну пустелю, на тебе чекає нелегке служін­ня. Але ти завжди повинен пам’ятати, що Господь після Свого вознесіння на небо не залишив Свою Церкву. Нас радує добре сповідання віри і твоя го­товність йти на жертовне служіння Церкві. Це вселяє в нас надію, що ти будеш добрим і розумним архіпа­стирем на церковній ниві.

Але за традицією, перед тим, як ти розпочнеш своє нове служіння, нам належить сказати тобі сло­во повчання. Ти повинен завжди пам’ятати, що єпископ залишає земне благополуччя заради свого вічно­го життя і своєї пастви. Він позбавляє себе спокою, виснажує своє життя працею, не боїться наклепу людського і не лякається підступу ворогів. Святитель Іоан Золотоустий говорить: «Єпископ повинен на­лежати всім і носити тяготи всіх… Єпископу може винести вирок кожен, осудити всі — і мудрі, і неро­зумні… якщо будеш діяти сильно, набудеш ім’я жор­стокого, а якщо слабо — недбайливого… Як буває зму­шений він засмучувати багатьох волею чи неволею! Як буває змушений він обходитися суворо з багать­ма, хотів би він того чи не хотів».

На єпископі лежить обов’язок пильно слідкува­ти за тим, щоб пастирі Церкви творили справу Божу зі страхом Божим, з побожністю і ревністю. Своєю по­ведінкою вони не повинні зневажати святості свого служіння і почуттів благочестивого народу, який бажає бачити в образі свого пастиря зразок благочестя.

Тобі повинно бути відомо, що повноваження єпископа полягають у священнодійстві, учительстві та управлінні. Священнодія є найважливішою части­ною служіння єпископа, і насамперед — відправлен­ня таїнства Тіла і Крові Христової. Наближення до вівтаря є входження в сферу вогнища, яке спалило у Старому Завіті священика Озу, який недостойно до­торкнувся до ковчега Завіту.

Для того, щоб увійти до вівтаря, священнодію­чий повинен облачитися в священні одежі, щоб бути через це ніби вилученим зі світу. Однак ми, священ­нослужителі, часто забуваємо, що облачення у священні ризи повинно відповідати душевній і тілесній чистоті, умиротвореному духу, усвідомленню висо­кого обов’язку перед Богом і паствою, коли відправ­ляємо будь-яке священнодійство. Єпископ і свяще­ники часто вдягають світлі і розкішні одежі на брудні душі і нечистими руками торкаються Тіла Христового. Єпископ повинен постійно підносити свій розум до Престолу Божого і охороняти святиню вівтаря Гос­поднього. Цими почуттями повинна жити душа єпис­копа. Тоді його дії будуть сповнені благодаті і сили. Він повинен постійно перебувати в молитві, яка є за­собом спілкування з Богом. Єпископ повинен постійно стежити за собою — не лише за своїми ділами, але й за словами, думками й почуттями, щоб не служити спо­кусою для дорученої його піклуванню пастви.

Коли паства бачить, що єпископ турбується про те, щоб богослужіння, які відправляються ним самим або під час його очолювання, були ревними, моли­товними і величними, тоді вона радіє і благословляє цей подвиг єпископа. Але якщо паства спостерігає прагнення єпископа піднести або поставити себе осе­редком уваги і почестей, то люди говорять, що да­ремна його праця і не веде вона до слави Божої.

Яку б освіту не мав єпископ, він повинен по­стійно поповнювати свої знання, інакше він не буде пастирем, за яким ідуть вівці, а буде йти за паствою, а не попереду її. Тому і тобі треба вчитися, постійно читати Святе Письмо, а також творіння святих отців і подвижників благочестя і через них отримувати ду­ховну силу для свого архіпастирського служіння. Хто цього не робить, той поступово засихає на вино­градній лозі і перетворюється у віття, яке відсікаєть­ся або само відпадає.

Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі твого архіпастирського служіння. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя в немочі виявляється». Віруй у всесильну поміч Божу і в обіцяння Христа Спасителя; «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні люди, править і оживотворює благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно зав­жди пам’ятати і ніколи не хвалитися своїм високим становищем у Церкві.

А зараз прийми цей архіпастирський жезл — як ознаку твоєї духовної влади і опору в немочах, і бла­гослови цей побожний народ, який разом з нами молився за тебе під час твоєї єпископської хіротонії.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Ужгородському і Закарпатському
Кирилу (Михайлюку)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
2 серпня 2003 року

Преосвященний єпископе Кириле,
улюблений у Христі брате!

Благодаттю Всесвятого Духа ти нині приєднав­ся до собору єпископів Православної Церкви і цим узяв на себе велику обітницю бути будівничим Таїн Божих і наставником пастирів, які ведуть свою па­ству до вічного спасіння. Ти покликаний бути співро­бітником Самого Христа на ниві Божій. Вітаємо тебе, нашого нового співбрата за благодаттю, і молимося разом з тобою, щоб ти недаремно прийняв благо­дать Божу (2 Кор. 11, 1).

Настав час, коли Господу було угодно і тебе покликати до єпископського служіння. Змолоду ти присвятив себе служінню Церкві Христовій. Ти закін­чив Московську Духовну Семінарію, а пізніше, уже в священному сані, — Київську Духовну Академію, Ти був одним із активних діячів відродження Українсь­кої автокефальної Православної Церкви. І тоді, коли в 1992 році утворився Київський Патріархат, ти брав участь у всіх його важливих заходах і соборах. Ти був і залишаєшся поборником Помісної Української Православної Церкви. Нехай Господь надає тобі бла­годатну силу і далі йти цим шляхом і не спокушатися ніякими диявольськими і людськими хитрощами.

Приймаючи благодать архієрейства, багато хто говорить про труднощі єпископського служіння, і не тільки говорить, а й усвідомлює. Особливо це сто­сується архієреїв Київського Патріархату. Їм дово­диться обробляти неорану ниву. Така нива випала й на твою долю, бо в Закарпатті тільки починається розбудова нашої Церкви. Все це ти усвідомлюєш. Проте пізнати тягар єпископського служіння на влас­ному досвіді може тільки той, хто прагне в житті ви­конати свій єпископський обов’язок. Такий єпископ разом з апостолом Павлом правдиво може сказати, що він постійно перебуває «в муках народження».

Служіння єпископа деякою мірою подібне до служіння старозавітних пророків. У тяжкі часи мо­рального занепаду ізраїльського народу Господь посилав їм пророків, які викривали їх гріхи і безза­коння і навертали їх до Бога і виконання Його заповідей. Так, посилаючи пророка Єзекиїля до ізраїльсь­кого народу, який впав у тяжкі гріхи, Господь сказав йому: «Я поставив тебе стражем дому Ізраїлева… і ти будеш напоумлювати їх від Мене. Якщо ж ти не будеш напоумлювати беззаконника і він помре у своєму беззаконні, то Я стягну кров його від рук твоїх. А якщо ти напоумляв беззаконника, а він не послу­хав тебе, то він помре у своєму беззаконні, а ти спа­сеш свою душу. Якщо ж ти будеш напоумлювати пра­ведника, щоб він не згрішив, і він не згрішить, то і він живий буде, і ти спасеш душу твою» (Єзек. 3, 17-21). Ми живемо у вік морального занепаду в хрис­тиянському середовищі. Єпископ, як пророк, пови­нен викривати гріхи і пороки суспільства. Слухають його чи не слухають, а він повинен проповідувати Євангеліє і навертати людей до Бога. Якщо люди не послухають його, то вони помруть у своїх беззакон­нях, а архіпастир чи пастир виконає свій обов’язок перед Богом і спасе свою душу. А коли його послу­хають, то він наверне людей до Бога і до добрих діл і приведе їх до вічного життя.

Але єпископ, як і кожний священик, не повинен уподібнюватися дороговказу, який усім показує до­рогу, а сам не рухається і стоїть на місці. Єпископ, на­самперед, повинен турбуватися про своє власне спа­сіння, про вічне життя; сам повинен навчитися боротися з власними гріхами і бути духовною люди­ною. Такий єпископ може настановити на праведний спосіб життя багатьох. У протилежному випадку він і сам загине і паству свою не приведе до вічного життя.

«Єпископу довірені люди Господа, і він дасть відповідь за душі їхні», — говориться в 39-му Апос­тольському правилі. Єпископу довірений народ Бо­жий, але деякі сучасні єпископи поводяться так, наче вони і не знають, що неминуче прийде кінець єпис­копського служіння і треба буде давати відповідь Богові за отриманий дар благодаті.

Багато єпископів з радістю сприймають архіє­рейське служіння в тій його частині, яка пов’язана з отриманням духовної влади і шанування. Але вони хворобливо реагують на такі явища, що потребують від єпископа любові, поєднаної з приниженням. У Церкві немає служіння без любові, так само як немає любові без служіння. Нікому не слід забувати, що в земних умовах любов завжди поєднується зі страж­даннями. Єпископське служіння без любові перетво­рюється у звичайну адміністрацію; воно стає безблагодатним, оскільки без любові немає благодаті.

Служіння єпископа повинно бути спрямоване на спасіння членів Церкви і на своє спасіння. Часто єпис­копи і священики не дбають про своє особисте спасін­ня, і тоді їхнє служіння втрачає благодатну силу. В та­ких випадках єпископи і священики перетворюються на найманців. А народ Божий добре відрізняє пастирів від найманців. Той, хто служить заради грошей, нале­жить до категорії найманців і не буде мати нагороди на небесах, бо він уже дістав на землі нагороду у ви­гляді грошей, заради яких трудився.

Ми посилаємо тебе у Закарпатську єпархію. Там у тебе не буде грошей, але і там буде діяти благодать Божа, яка допоможе тобі гідно виконувати свої архіпастирські обов’язки.

З Богом усюди легко, а без Бога тяжко жити на землі. Іди на своє служіння в Закарпатті з Богом!

А тепер прийми цей архіпастирський жезл — як ознаку архієрейської влади і опору в старості, і від даної тобі благодаті благослови твоїм першим архіє­рейським благословенням цей побожний народ, який молився під час твоєї єпископської хіротонії.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Черкаському і Чигиринському
Іоану (Яременку)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
29 грудня 2003 року

Преосвященний єпископе Іоане,
улюблений у Христі брате!

У Церкві Христовій все відбувається по волі Божій або за Його попущенням, бо Він є Глава Своєї Церкви і Архієрей повіки! Ми віримо, що твоє обран­ня і поставлення на єпископське служіння здійсни­лося не без волі Божої. Силою і дією Святого Духа через молитву і покладання наших рук ти став єпис­копом, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28).

У молодому віці привів тебе Господь на церков­ну ниву. До цього ти отримав вищу світську освіту, і це дуже добре, бо і вселенські Учителі і Святителі мали вищу на той час світську освіту. Ти закінчив Київську Духовну Семінарію і Академію і став її ви­кладачем. На твоїх очах відроджувався Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир, і ти став одним із перших ченців цього прославленого монастиря. На наших очах Бог показав Свою силу, Він воскресив Михайлівський монастир, який більше 70 років був «мертвим».

Монастир духовно відроджується, але нашій Церкві потрібні освічені єпископи. Ми всі знаємо із Святого Писання, як після бесіди з самарянкою Гос­подь, побачивши безліч людей, які йшли до Нього, ніби поскаржившись, сказав Своїм ученикам: «Жнив бага­то, а робітників мало». Щось подібне відчуваємо і ми. Після сімдесятилітнього духовного полону люди по­вертаються наче із Вавилонського полону до духов­них джерел, а достойних пастирів, які б працювали на ниві Божій, мало. Переважна більшість священства не усвідомлює свого великого покликання. І тому на ниві Божій замість пшениці ростуть бур’яни.

Яким ти будеш архіпастирем, залежить від тебе. Чи не забудеш і ти з часом, як багато хто з нас, що ми працівники Божі, а наша паства — це Його виноград­ник. Ми не звертаємо належної уваги на слова Христа Спасителя: « Не можете служити Богу і мамоні» і перетворюємо пастирське служіння на один із видів заробітку. Слова Господа правдиві, і наслідком їх порушення є духовна порожнеча в душі окремих пастирів.

Розкриваючи образ служителів Божих, апостол Павло говорить: «В усьому являємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в біді і нестатках, у тіснотах, у ранах, у в’язницях, у вигнаннях, у трудах, у не­спанні, в постах, в очищенні, в розумі, у довготерпінні, в Дусі Святому, в нелицемірній любові, у слові істини, у силі Божій зі зброєю правди в правій і лівій руці» (2 Кор. 6, 4-7). Як бачиш, апостол не малює життя єпис­копа райським. Воно пов’язане з труднощами і скор­ботами. Для апостолів, як служителів Божих, була ве­ликою втіхою присутність Христа, яка виявлялась у силі Божій, тобто у чудесах. Нам же через нашу гріховність, цього не дано. Тому наше служіння стає особливо тяжким. Воно пригнічує нас, іноді кидає у відчай, коли ми бачимо аморальний стан не тільки у суспільному житті, а навіть і в церковному середовищі і серед духовенства. Для нас, пастирів XXI ст., єдиною втіхою залишається благодать Святого Духа, про яку згадує апостол Павло. Ми відчуваємо її, як сонячний промінь у похмурі дні, при відправленні богослужінь, особливо коли звершуємо таїнство Євхаристії за Бо­жественною літургією. Тому примушуй себе священ­нодіяти, підкреслюю, священнодіяти, і не перетво­рюйся в папугу, що повторює чужі слова.

Ти приступаєш до великого і відповідального служіння. Дбай про благодать Святого Духа. Як го­ворить св. апостол Павло своєму ученику Тимофію: «Не занедбуй дарування, що перебуває в тобі» (1 Тим. 4, 14). Бо без допомоги благодаті Святого Духа тягар архіпастирства нести неможливо. Ми можемо носити архієрейський одяг, прикрашати себе золотом і коштовним камінням, а в душі відчувати духовну порожнечу. Св. Іоан Золотоустий у тлумаченні на послання до колосян пише; «Духовну любов не на­роджує щось земне; вона сходить зверху, з неба, і подається в таїнстві священства, але засвоєння і підтримання благодатного дару залежить і від праг­нення людського духу».

Єпископи, як служителі Божі, мають владу управ­ління, але управління неможливе без служіння пастві. Єпископ мас владу, але ця влада має відповідати природі Церкви. В Церкві може існувати тільки вла­да любові. Бог надає єпископам не благодать влади, а благодать любові, а через неї і владу любові. В любові здійснюється підлеглість усіх єпископові, а через любов він підкорює собі всіх. Іншої основи для влади в Церкві бути не може.

Єпископство — це не честь і не нагорода за труди. Єпископство — це, насамперед, подвиг. Більшість із нас зрозуміли це тільки тепер, коли наша Православна Церква в Україні знов опинилася перед лицем випро­бувань. Усім нам треба пам’ятати, що яким би тяжким не було наше служіння, — це шлях до спасіння, шлях до вічного життя. Св. Іоан Золотоустий глибоко вірив, що тільки служіння Церкві несе спасіння світові і людству, що тільки вірою, через виконання Закону Божого, можна впорядкувати наше земне життя.

Вчора, під час наречення на єпископа, ти добре розкрив свою віру і духовну сторону архіпастирсь­кого служіння, сподіваємося, не для того, щоб показати свої знання, а щоб у своєму служінні завжди керуватися вічними духовними цінностями.

Вітаючи тебе, нашого нового співбрата в архіє­рейському служінні, віримо, що за молитвами Церк­ви благодать Божа укріпить тебе на цьому шляху і приведе тебе до спасіння і вічного життя.

А зараз прийми цей архіпастирський жезл — як символ духовної влади в Церкві і опору в тяжкому служінні, і благослови народ Божий, який разом з нами своєю молитвою брав участь у твоїй єпис­копській хіротонії.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Сумському і Охтирському
Мефодію (Срібняку)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
5 червня 2004 року

Преосвященний єпископе Мефодію,
улюблений у Христі брате!

Сьогодні, в день пам’яті всіх святих, біля Ки­ївських святинь у кафедральному соборі святого кня­зя Володимира звершилася твоя єпископська хіро­тонія. Через покладання архієрейських рук і молитву Церкви зійшла на тебе благодать Святого Духа, як зійшла вона на святих апостолів, у день П’ятдесятниці у вигляді вогненних язиків.

У зрілому віці покликав тебе Господь на пас­тирське служіння. Ти народився і був вихований у побожній православній родині; отримав не тільки

богословську вищу освіту у Львівській Духовній Ака­демії, а й вищу світську. Господь водив тебе далеки­ми сибірськими дорогами і привів до архіпастирсь­кого служіння на українській ниві. Він сподобив тебе поклонитися святим місцям в Єрусалимі і доторкну­тися до святинь православного Сходу. Ти пізнав світське життя, побачив своїми очима землю, де відбулося спасіння роду людського, і тепер став на вузьку і тернисту дорогу єпископського служіння.

На тебе чекає нелегке служіння в лоні Київсько­го Патріархату. На цій Божій ниві ти пізнаєш і радість, і журбу. Не лякайся цього! У різні періоди історії Церкви Христової всі святителі перетерпіли те ж саме, що і ми у ХХ і ХХІ ст. Не бійся несправедливих страждань, не ухиляйся труднощей. Усі християни в усі віки за­знали несправедливих страждань. Коли ми терпимо несправедливі страждання, це означає, що ми живе­мо з Христом, бо і Він страждав на Голгофі неспра­ведливо. Ми повинні боятися не труднощів і страж­дань, а гріха, будь-якого гріха, пам’ятаючи, що Господь після Вознесіння на небеса не залишив Свою Церкву. Тобі добре відомо, що повноваження єпископа полягають у священнодійстві, учительстві та управ­лінні. Священнодії є найважливішою частиною слу­жіння єпископа, і насамперед — відправлення таїнства Тіла і Крові Христової. Єпископу треба любити бого­служіння, бо вони в молитві єднають нас з Богом. Святі Отці говорять, що наближення до вівтаря є входження в сферу вогнища, яке у Старому Завіті спа­лило Озу, який недостойно доторкнувся до ковчега Завіту.

Для того, щоб увійти до вівтаря, священнодію­чий повинен облачиться у священні одежі, щоб через них бути ніби відлученим від світу. Однак ми, священ­нослужителі, часто забуваємо, що облачення у свя­щенні ризи повинно відповідати душевній і тілесній чистоті, умиротворенню духу, усвідомленню високо­го обов’язку перед Богом і паствою, коли відправляє­мо будь-яке священнодійство. Єпископи і священики часто вдягають світлі і розкішні одежі на брудні душі і нечистими руками торкаються Тіла Христового. Пам’я­тай про це, коли будеш відправляти богослужіння!

Як священні предмети, наприклад, сосуди, уже не можуть вживатися для звичайного вживання, так і ті, хто відправляє таїнства, і насамперед єпископ, че­рез висвячення виділяються з числа людей. Хоча вони і зберігають свої людські немочі і гріхи, але одержу­ють благодать Святого Духа і тому стають освячени­ми, а через них відбувається освячення інших. Це ос­вячення, або святість, не є особистою їх святістю. Навпаки, і єпископи, і священики можуть бути і часто бувають грішніші за мирян. Це не додає нам честі, коли через нас Господь освячує віруючих, а ми залишає­мося брудними. Святість, яку передають єпископи через таїнства, це святість Христа. Тільки це освячен­ня дозволяє єпископові переборювати той страх і тре­пет, який охоплює людину при наближенні до святині.

Служіння єпископа — це великий труд і жертов­не вмирання заради любові до пастви і Церкви. Сила єпископа визначається силою його любові до церковного служіння. Зв’язок єпископа з паствою здій­снюється не через володарювання, а через взаємну любов, з боку єпископа любов повинна виявлятися у батьківському піклуванні, а з боку мирян — у синівській вдячності. Господь сказав: «Пастир доб­рий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11), і «вівці голос його чують» (Ін. 10, 3).

Святитель Іоан Золотоустий говорить: «Єпис­коп повинен належати всім і носити тяготи всіх… Єпископу може винести вирок кожен, осудити всі — і мудрі, і нерозумні… якщо будеш діяти сильно, над­баєш ім’я жорстокого, а якщо слабо — недбайливого. Як буває змушений він засмучувати багатьох волею чи неволею! Як буває змушений він поводитися су­воро з багатьма, хотів би він цього чи не хотів».

Архіпастирство поєднується з особливою відпо­відальністю за паству, якої немає у мирян. Вони пла­тять за це своєму архіпастиреві особливою любов’ю і шануванням.

Єпископське служіння кличе тебе, улюблений брате, до багатьох подвигів, до готовності перено­сити труднощі, скорботи і випробування.

Наберись терпіння і завжди пам’ятай слова Гос­пода, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляєть­ся в немочі» (2 Кор. 12, 9). Покладай усю надію на Господа і Його Пречисту Матір і на молитви святих. Виховуй свою паству в дусі любові до Бога, до Украї­ни і до ближніх.

А зараз прийми цей жезл — як символ архіпас­тирської влади і опору в старості, і від даної тобі бла­годаті Божої благослови віруючих людей, які моли­лися з нами за тебе і за твоє плідне служіння.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Чернігівському і Ніжинському
Феодосію (Пайкушу)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
29 липня 2004 року

Преосвященний єпископе Феодосію,
улюблений у Христі брате!

З волі Божої, благої та досконалої, яка спрямо­вує кожну людину до спасіння, сьогодні в день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира у ка­федральному соборі міста Києва, звідки світло пра­вославної віри просвітило весь слов’янський світ, — здійснилась твоя єпископська хіротонія. Ти одержав благодать Святого Духа, яка просвіщає, укріпляє і на­становляє кожного єпископа, якщо він свідомо чи не­свідомо не відкидає її гріховним життям. Для тебе це найвизначніша подія в житті, для нас, архіпастирів, — відповідальна справа; для твоєї майбутньої пастви — надія.

Отримавши світську освіту, після закінчення Духовної Семінарії, ти більше тринадцяти років пра­цював на ниві Божій. У зрілому віці ти прийняв чер­нечий постриг і плідно працював як пастир в Чер­нігівській єпархії. Тепер через обрання Священного Синоду і чернігівського духовенства Господь призи­ває тебе на вище служіння у винограднику Христо­вому в сані єпископа.

Єпископ може зробити багато корисного для Церкви, якщо буде мати в душі постійний страх Бо­жий і усвідомлення своєї відповідальності перед Бо­гом. Новопоставленому єпископу треба на все жит­тя запам’ятати архієрейську присягу, яку він дав не людям, а Самому Богу. Подвижники благочестя свідчать, що єпископи є носіями великої благодаті. Якщо б люди могли бачити славу цієї благодаті, то вони здивувалися б їй, але Господь не відкриває її, щоб його служителі не гордились, а спасались сми­ренням. З приводу гордості святий Григорій Богослов говорить: «Звеличення шляхів наших у своїх очах є збоченням з путі Божої, хоч би ми і перебували на ній». Єпископське достоїнство слід угамовувати роз­думами про власну нікчемність і гріховність, пам’я­таючи про силу Божу, яка виявляється в нашій не­мочі (2 Кор. 12, 9).

Дух Святий поставив у Церкві єпископів керу­вати паствою (Діян. 20, 28). Якщо Дух Святий наставив єпископів і настановлює їх, то чому нема у нас миру і любові? Тому що невірно розуміємо сутність духовної влади і через це стаємо неслухняними по відношенню до Бога. Але якби ми віддавали себе на волю Божу і виконували Його повеління, то побачи­ли б результати нашої праці, тому що Господь лю­бить смиренну і слухняну душу і Сам керує нею, а неслухняну душу терпеливо і милостиво чекає, коли вона покається і виправиться.

Сучасні архієреї помилково думають, що вони керують Церквою і від їх розуму і праці залежить благоденство Церкви, забуваючи про Христа Спасителя, Який є Главою Церкви і обіцяв бути з нею до кінця віку.

Єпископи не звертаються до Бога з проханням просвітити розум, як треба діяти у тих чи інших ви­падках. Якби Адам спитав Господа, коли Єва пропо­нувала йому заборонений плід, то Господь просвітив би його, і Адам не згрішив би. Господь сказав: «При­зови Мене в день скорботи твоєї; і Я спасу тебе, і ти прославиш Мене» ( Пс. 49, 15). Господь Духом Свя­тим просвіщає людину, а тим більше єпископа, а без Духа Святого жоден єпископ не може вірно служити на ниві Божій, тому що грішна людина не може вірно розуміти, як треба вчити, діяти і жити.

У наш час, як і завжди в історії Церкви, є різні єпископи, є і такі, які забувають про своє високе по­кликання, про Суд Божий і про вічне життя. Але ти май перед собою образ вселенських вчителів і свя­тителів та інших прославлених ієрархів. У хвилини усамітненої молитви частіше звертайся до своєї совісті, не заглушай її голосу ні пияцтвом, ні розбе­щеним життям. Наберися терпіння і завжди пам’я­тай слова Христа Спасителя, сказані апостолу Пав­лу: «Сила Моя виявляється в немочі» ( 2 Кор. 12, 9). Покладай усі свої надії на Господа, і на заступництво Божої Матері, і на молитви усіх святих. Не зневажай порад старших твоїх співбратів у єпископському служінні і не вважай формальним, таким, що не має відношення до життя, сповідання віри, яке ти виго­лосив сьогодні перед собором єпископів. Не забувай про них, як це роблять деякі з нас. Нарешті, пам’ятай і про те, що наша Церква протягом своєї тисячоліт­ньої історії була з народом і поділяла з ним скорботи і радості.

А зараз прийми цей жезл — як символ влади і опори у тяжких обставинах життя, І від даної тобі благодаті благослови віруючий народ, що молився за тебе і за твоє майбутнє єпископське служіння.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Херсонеському
Хризостому (Мпакомітросу)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії

14 травня 2005 року

Преосвященний єпископе Хризостоме,
улюблений у Христі брате!

Сьогодні син Еллади приймає архієрейську хіро­тонію в місті Києві, який більше тисячі років тому прийняв християнство від славної Церкви Візантії. Сьогодні благодать Святого Духа зійшла на тебе, тому що тебе обрав Господь бути служителем Його Церкви раніше, ніж тебе обрав Священний Синод Київського Патріархату.

Тому твоє покликання полягає в тому, щоб, най­перше, вести доручене тобі стадо до Царства Небес­ного. Друге твоє завдання — в цей складний час бути посередником між Українською Православною Цер­квою Київського Патріархату і Церквами Сходу — тими Церквами, від яких ми очікуємо визнання Київського Патріархату як Помісної Православної Церкви в Ук­раїні. Ми згадуємо твого попередника — митрополи­та Корсунського Тимофія, який теж виконував по­дібну місію.

Ми повинні знати і підтверджувати, що єдність Церкви Христової полягає не в підпорядкуванні тому чи іншому релігійному центру, а в тому, щоб у вірі Христовій, у вірі православній, єднатись з самим Христом, зі Святою Тройцею. Бо і єдність Святої Тройці полягає не тільки в тому, що Її три Особи ма­ють одну Божественну природу, а й в тому, що Вони поєднані любов’ю. Тому і Господь Ісус Христос, коли перед стражданнями прощався зі своїми учениками, молився до Бога Отця і говорив: «Отче, нехай вони будуть такими ж єдиними, як і Ми», тобто Отець, Син і Святий Дух. Тому цю віру, цю християнську любов ми повинні нести своїй пастві і таким чином викону­вати те велике покликання, яке покладає на нас Гос­подь наш Ісус Христос.

А зараз, преосвящений єпископе Хризостоме, за нашим православним звичаєм, прийми цей архіпас­тирський жезл як символ, з одного боку, влади, а з іншого, як опору в архієрейському служінні, і благо­слови першим своїм архієрейським благословенням цю київську паству, яка сьогодні, в день пам’яті священномученика Макарія, молилась разом з тобою.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Фалештському і Східно-Молдовському
Філарету (Панку)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
31 липня 2005 року

Преосвященний єпископе Філарете,
улюблений у Христі брате!

Сьогодні за Божественною літургією у кафед­ральному соборі святого просвітителя Руси велико­го рівноапостольного князя Володимира була звершена твоя архієрейська хіротонія. Але раніше, ніж ми на засіданні Священного Синоду обрали тебе єпископом Східної Молдови і поклали на тебе руки, тебе обрав Бог для того, щоб ти був працівником у Його винограднику. Ми часто думаємо, що всі наші дії, які ми чинимо у земному житті, не пов’язані ні з Богом, ні з вічним життям. Часто ми забуваємо про цей зв’язок, а тому ти повинен пам’ятати, що тебе на служіння обрав Бог і ти повинен вірно, як раб, слу­жити Йому. Тоді Господь прийме тебе після завер­шення земного подвигу у Своє Небесне Царство.

Ти син дружнього Україні молдовського наро­ду. Свого часу Україна прийняла сина Молдови Пет­ра Могилу, який потім став відомим Митрополитом Київським, якого наша й інші Церкви причислили до Лику Святих. Ми бажаємо, щоб ти служив Церкві Христовій, як служив їй твій співвітчизник святитель Петро Могила.

Тобі належить нелегке служіння на твоїй неве­ликій кафедрі. Пам’ятай, що Церква Христова не роз­ділена, її ділять люди, а точніше гріх, який вносить смуту в церковне життя. Але ти будеш звершувати ту ж саму Божественну Євхаристію і пресуществляти хліб і вино у Тіло і Кров Христові. Ти будеш єдна­ти з Христом тисячі православних молдаван, яких твоєму піклуванню довірив Бог. У світі ти не пови­нен нічим засмучуватися, бо хоч навколо є багато спокус, ти повинен йти прями шляхом, який полягає в тому, щоб ревно виконувати архієрейські обов’яз­ки, наполегливо і у великій праці.

Багато шукали і шукають архієрєйства для сла­ви і честі, для влади, а не для того, щоб нести подвиг, терпіти образи, скорботи, переносити скорботи інших. Ти повинен пам’ятати, що Господь наш Ісус Христос, Творець світу, прийнявши людську плоть, страждав більше, ніж ми — а Він Бог. Тому, коли ти будеш знемагати — не засмучуйся, бо Господь страждав більше. Твої ж страждання будуть співстражданням Христу, бо Він страждав несправедливо, і якщо ти так страждатимеш, то знай, що і прославле­ний будеш з Ним.

Коли будеш нести своє архіпастирське служін­ня, перш за все пам’ятай про своє власне спасіння. Не думай, що ти спасаєш людей. Спасає людей бла­годать Божа, а ти і всі ми тільки служителі Божі. І якщо ти не будеш піклуватися про своє спасіння, то не змо­жеш приводити до спасіння і свою паству. Багато наших співбратів забувають про своє особисте спа­сіння, а ти не забувай. Завжди покладай надію на Гос­пода Ісуса Христа, Який сказав, що Він з нами до кінця віку. Слово Боже не є неправдивим, і якщо Господь так сказав, то Він є дійсно з нами і на Нього потрібно покладати всю надію, особливо у скорботні дні.

А зараз прийми цей жезл, який символізує твою архієрейську владу, а найбільше є символом опори у твоєму служінні, і благослови цей народ Божий який молився за тебе під час хіротонії.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
[Полтавському і Кременчуцькому
Михаїлу (Бондарчуку)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
7 січня 2006 року

Преосвященний єпископе Михаїле,
улюблений у Христі брате!

Вітаємо тебе, нашого нового співбрата, з при­йняттям архієрейської благодаті в цей новорічний день. Сьогодні через покладання рук присутніх тут архіпастирів благодаттю Святого Духа ти приєднав­ся до собору єпископів Православної Церкви і тим самим став наступником святих апостолів.

Після відродження Свято-Михайлівського Зо­лотоверхого монастиря ти був одним із перших його насельників. У ньому ти виконував послух скарбни­ка, одночасно навчався і закінчив Київську Духовну Академію. В стінах цієї обителі ти воцерковився і став достойним нести вище церковне служіння в сані єпископа.

Тобі відомо, який високий обов’язок покладає на тебе єпископське служіння. Всі ми розуміємо, що природними силами немічна людина не може з успі­хом понести цей тягар і що тільки благодать Божа може допомогти єпископу подолати всі труднощі архієрейського подвигу.

Приймаючи благодать єпископства, багато хто говорить про труднощі архієрейського служіння, але пізнати цей тягар на власному досвіді може тільки той, хто в житті прагне виконувати свій архієрейсь­кий обов’язок. Такий єпископ разом з апостолом Пав­лом може сказати, що він постійно перебуває в «му­ках народження».

Св. апостол Павло у посланні до свого ученика Тимофія пише: «Коли хто єпископства бажає, добро­го діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Бажати єпископства — це не означає прагнути духовної влади й почестей, по­в’язаних з архієрейським саном. Прагнути єпископ­ства — це означає горіти бажанням служити Церкві в будь-яких умовах, чинити добро, тобто проповіду­вати істину, духовно відроджувати паству, спросто­вувати лжевчення, втішати засмучених, бути дбай­ливим батьком, який дає добрий лад у всьому. Хто палає бажанням на такі діла в сані єпископа, той дійсно доброї справи бажає. А той, хто в архієрействі бачить тільки славу і владу, той даремно домагаєть­ся єпископства.

Перед собором єпископів ти приніс архієрейсь­ку присягу: сповідав свою неміч та недостойність і своє уповання на допомогу благодаті Божої, і тим самим подав надію пастві. Але в житті бувають ви­падки, коли обрані на єпископське служіння, не заду­муючись над змістом, з легким серцем виголошують архієрейську присягу, зокрема бути однодумними з преосвященними архієреями, мати до них духовну любов і повагу як до братів. А потім, коли мине пев­ний час, чи то від уявлення своєї переваги, чи то під впливом людської немочі, забувають про архієрейсь­ку присягу і не вважають для себе обов’язком дотри­муватися однодумності й братолюбства.

Деякі дозволяють собі малодушно нарікати на труднощі, малозабезпеченість свого життя, на начеб­то невисоку долю свого звання і служіння. Достойну людину дійсно видно в будь-якому званні, вона ви­сока на всякій посаді і на всякому місці. І в сто разів краще, коли людина вища за посаду, ніж коли поса­да вища за людину.

Ми, єпископи, повинні, не лінуючись, працюва­ти для блага Церкви і свого власного спасіння. Треба зігрівати дар Божий, який дається нам в таїнстві священства і мати страх Божий. І ти зігрівай цей дар посильним подвигом любові до Бога і ближніх, най­перше щирим і благоговійним відправленням цер­ковних богослужінь і проповіддю євангельського вчення. Не потішай своє серце людськими лестоща­ми, бо вони можуть згубити і великих мужів. Перед кожним єпископом лежить завжди спокуса: добре почати своє служіння і погано закінчити його.

Коли єпископ турбується про те, щоб богослу­жіння, які відправляють він або його пастирі, були величними, побожними, доходили до розуму і сер­ця, тоді віруючий народ радіє і благословляє цей подвиг єпископа. А коли єпископ прагне поставити себе в центр уваги і почестей, то марна його праця, і не на славу Божу спрямована вона.

Ми з любов’ю благословляємо твій вступ на нову путь служіння з надією, що ти виправдаєш наше обрання.

А зараз прийми цей архієрейський жезл — як видимий знак твого єпископського служіння, і від наданої тобі благодаті подай твоє перше архіпас­тирське благословення цьому народу Божому, який разом з нами брав участь у твоїй єпископській хіро­тонії в перший день Нового 2006 року.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Тернопільському і Бучацькому
Нестору (Писику)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
5 березня 2006 року

Преосвященний Несторе,
улюблений у Христі брате!

З волі Божої Священний Синод та Тернопільсь­ка паства несподівано для тебе обрали тебе на єпис­копа Тернопільського і Бучацького. Нині дією Свято­го Духа через покладання рук архієреїв ти зведений на вищий ступінь церковного служіння. Твоя посвя­та на єпископа відбулася напередодні Великого по­сту, коли православні віруючі готуються до очищен­ня душ, щоб радісно зустріти Воскресіння Христове.

У дуже молодому віці покликав тебе Господь на служіння Церкві. Після закінчення Київської Духовної Семінарії і Академії ти був пострижений в чер­нецтво у Свято-Михайлівському Золотоверхому мо­настирі, виконуючи різні послухи. А коли виникла необхідність — ти був призначений намісником Свято-Феодосіївського ставропігійного чоловічого мона­стиря в місті Києві і секретарем Патріарха, де впро­довж декількох років виконував відповідальний обов’язок керування братією монастиря, допомага­ючи Патріарху в управлінні Церквою.

Тепер тобі належить самостійно керувати єпар­хією Київського Патріархату в непростих умовах, ко­ли ми, з допомогою Божою, намагаємось створити в Україні єдину Помісну Православну Церкву, визнану вселенським православ’ям. На тебе чекає нелегке служіння в несприятливих умовах. Але ти завжди повинен пам’ятати, що Господь після вознесіння на небеса не залишив Свою Церкву. Нас радує добре сповідання, висловлене перед собором архіпастирів, які беруть участь у твоїй хіротонії. Ми сподіваємось, що ти будеш добрим пастирем на церковній ниві. Ми віримо, що ти не формально ставишся до сповідан­ня православної віри і дотримання тих обітниць, які ти сьогодні дав перед Богом і Церквою.

Деякі архієреї несерйозно ставляться до архіє­рейської присяги і порушують її без угризінь совісті, забуваючи, що Бог посоромленим не залишається. Рано чи пізно Він скаже Своє праведне слово і по­кличе душу на Свій суд. Тобі добре відомо, що по­вноваження єпископа полягають у священнодійстві, учительстві та управлінні. Священнодії є найважливішою частиною служіння єпископа, і насамперед — відправлення таїнства Тіла і Крові Христової. Набли­ження до вівтаря є входження в сферу вогнища, яке у Старому Завіті спалило Озу, який недостойно до­торкнувся до ковчега Завіту.

Для того, щоб увійти до вівтаря, священнодію­чий повинен облачитися в священні одежі, щоб через це бути ніби вилученим від світу. Однак ми, священ­нослужителі, часто забуваємо, що облачення у свя­щенні ризи повинно відповідати душевній і тілесній чистоті, умиротворенню духу, усвідомленню високо­го обов’язку перед Богом і паствою, коли відправляє­мо будь-яке священнодійство. Єпископи і священики часто вдягають світлі і розкішні одежі на брудні душі і нечистими руками торкаються Тіла Христового. Єпис­копи через висвячення виділяються з числа людей. Хоча вони і зберігають свої людські немочі і гріхи, але одержують благодать Святого Духа і тому стають ос­вяченими, а через них відбувається освячення інших.

Це освячення, або святість, не є особистою їхньою святістю. Навпаки, і єпископи, і священики можуть бути, і нерідко бувають, грішніші за мирян. Це святість Христа, в яку єпископи облачаються в таїнстві освячення. Тільки це освячення дозволяє єпископові переборювати той страх, який охоплює людину при наближенні до святині. Служіння єпис­копа є жертвою вмирання заради любові до пастви і Церкви. Сила єпископа відповідає силі його любові до церковного служіння.

Зв’язок єпископа з мирянами здійснюється не через володарювання, а через взаємну любов. З боку єпископа любов повинна бути піклувально-батьківською, а з боку мирян — вдячно-синівською. Господь ска­зав: «Пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11), «і вівці голос його слухають» (Ін. 10, 3). Свя­титель Іоан Золотоустий говорить: «Єпископ пови­нен належати всім і носити тяготи всіх… Єпископу може винести вирок кожен, осудити всі — і мудрі, і нерозумні.., якщо будеш діяти сильно, набудеш ім’я жорстокого, а якщо слабо — недбайливого… Як буває змушений він засмучувати багатьох волею чи нево­лею! Як буває змушений він обходитися суворо з багатьма, хотів би він цього чи не хотів».

Єпископ повинен мати співстраждальну любов. Це означє, що чужі біди і падіння він повинен відчу­вати як свої. Єпископ повинен турбуватися про душі, впливаючи на них як заходами осудження і прощен­ня, так і заходами суворості та дисциплінарного по­карання. Архіпастирство поєднується з особливою відповідальністю за паству, якої немає у мирян, які платять за це своєму архіпастиреві особливою лю­бов’ю і шануванням.

Єпископське служіння кличе тебе, улюблений брате, до багатьох подвигів, до готовності перено­сити труднощі, скорботи і випробування. Наберись терпіння і завжди пам’ятай слова Господа, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор.12, 9). Покладай усю надію на Господа і на Його Пречисту Матір та усіх святих. А зараз прийми цей жезл — як символ архієрейської влади і опори у важ­ких житейських обставинах, і від даної тобі благодаті благослови цей віруючий народ.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу Полтавському
і Кременчуцькому Федору (Бубнюку)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
12 листопада 2006 року

Преосвященний єпископе Федоре,
улюблений у Христі брате!

З волі Божої, благої та досконалої, яка кожну людину спрямовує до спасіння, в кафедральному Володимирському соборі міста Києва — колисці східного християнства, звершилася твоя єпископсь­ка хіротонія. Дух Святий через покладання архіє­рейських рук поставив тебе на єпископське служін­ня. Для тебе це надзвичайна подія в житті; для нас — архіпастирів — відповідальна справа; для твоєї май­бутньої пастви — надія.

Одні домагаються єпископства заради людсь­кої слави; інші відмовляються, боячись тяжкого по­двигу і відповідальності; ти прийняв єпископський сан заради послуху. З молодих років покликав тебе Бог на церковне служіння. Ти отримав богословську осві­ту у Волинській Духовній Семінарії і Київській Духов­ній Академії, став викладачем цієї школи, прийняв чернечий постриг у Михайлівському Золотоверхому монастирі, був намісником Феодосіївського ставро­пігійного монастиря і секретарем Патріарха. Тобі відоме і парафіяльне служіння. Тепер тобі належить архіпастирське служіння на Полтавській кафедрі. Новопоставлений єпископ повинен на все своє жит­тя запам’ятати архієрейську присягу, яку він дав не людям, а Богу. Деякі новопоставлені єпископи дума­ють, що архієрейська присяга — це звичайна фор­мальність при висвяченні на єпископа, і тому безсо­ромно порушують її, забуваючи про те, що вони у свій час будуть покликані на Суд Божий.

З яким почуттям і настроєм ти сприйняв благо­дать єпископства? Якщо зі страхом Божим, то благо тобі, тому що цей страх викликається усвідомленням своєї немочі, духовного убожества і смирення перед величчю і відповідальністю служіння. Але якщо но­вопоставлений єпископ сприймає архієрейство з по­чуттям внутрішнього самозадоволення, то благодать Божа відступить, тому що гордим противиться, а смиренним дає благодать. За словами святого Гри­горія Богослова, «звеличення доріг наших в очах наших є збочення з путі Божої, хоч би ми на ній і перебували». Усвідомлення єпископського достоїн­ства слід угамовувати роздумами про власну нікчемність і гріховність, пам’ятаючи про силу Божу, яка виявляється в нашій немочі (див. 2 Кор. 12, 9). Треба частіше приводити собі для прикладу великих вселенських святителів і наших українських митро­политів і єпископів та не забувати, в яких тяжких умо­вах проводили вони своє архіпастирське служіння. Архієрейське служіння — це повсякденна праця, мо­литва і скорботи. І той, хто смиренно несе цей тяж­кий хрест, є працівником Божим на Його ниві.

Ап. Павло в посланні до коринфських християн пише; «Ми співпрацівники Божі, а ви Божа нива, Божа будівля». І на цій ниві одні насаджують, інші полива­ють, а все вирощує Бог (див. 1 Кор. 3, 7-9). Яка велика шана для єпископа, якщо він дійсно є співпрацівни­ком Божим у справі спасіння людей. Але горе тому єпископу, який не хоче працювати, а думає тільки про земні блага.

На новому місці служіння тобі належить керу­вати церковною областю в умовах протистояння. У твої обов’язки входитиме розбудова Київського Пат­ріархату, нагляд за служінням пастирів та інших членів кліру. Як ти будеш здійснювати цю складну справу? Якщо тільки шляхом наказів та розпоря­джень, то результати такого адміністрування будуть сумними і для дорученої тобі пастви, І для тебе осо­бисто. Якщо ти будеш керувати в дусі батьківського піклування і терпіння, то плоди твого керівництва будуть добрими. Це не виключає застосування в одних випадках необхідної і спасительної суворості, а в інших — батьківської поблажливості.

Архіпастир не має права на безтурботність. Він повинен постійно пильнувати і за собою і за своєю паствою. Ап. Павло у бесіді з єфеськими єпископами сказав: «Пильнуйте себе і все стадо, в якому Дух Свя­тий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20, 28). Лише за цієї умови скарб благодаті, який ми одержуємо при єпископській хіротонії, стає для нас джерелом духовної сили. В іншому разі благодать Божа відходить від єпископа, і він перетворюється на звичайного адміністратора.

Шлях єпископського служіння був завжди не­легким, а особливо важкий він тепер, коли йде бо­ротьба за єдину Помісну Українську Православну Церкву. Наше архієрейське життя стало подвигом, якщо жити і діяти за совістю і дотримуватися вимог високого звання. І цей пастирський подвиг був би не під силу нам, слабким людям, якби не благодать Божа, яка «завжди немічне лікує і те, що збіднюється поповнює».

Св. ап. Павло, даючи настанови своєму моло­дому ученику Тимофію, якого він поставив єписко­пом, говорить про це служіння як про подвиг і навіть як про страждання: «Терпи,- каже він,- страждання, як добрий воїн Ісуса Христа» (2 Тим. 2, 3). Однак страж­дання та скорботи не повинні страшити доброго вої­на Христового, тому що у самому подвигу страждан­ня, що очищає наш дух, — запорука тих світлих радощів, які Господь обіцяв дарувати тим, хто лю­бить Його.

Подвиг єпископського служіння рівний подви­гу мучеників і подвижників благочестя. Мученики терпіли тілесні страждання, а єпископ майже кожно­го дня повинен розпинатися душею. Отці пустельни­ки виснажували себе постом і молитвою, а єпископ навіть у забезпеченні повинен працювати на благо своєї пастви до знеможення і вдень і вночі.

Приклади з життя мучеників і преподобних отців повинен утверджувати в нас впевненість, що справа, якій ми служимо, має відношення до вічності. Навіщо нам треба нести подвиг архієрейського слу­жіння? Тільки заради вічного блаженного життя! Нам, смиренним єпископам, треба бути спадкоємцями святих святителів і завжди мати перед собою їхні образи.

Відпускаючи тебе з миром на нове служіння, ми з любов’ю вітаємо тебе, нашого нового співбрата, і на знак твоєї архієрейської влади вручаємо тобі цей жезл. А тепер від нової благодаті заклич Боже бла­гословення на людей Божих, які молилися разом з нами.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Чернігівському і Ніжинському
Севастіану (Возняку)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
14 грудня 2006 року

Преосвященний єпископе Севастіане,
улюблений у Христі брате!

У день св. праведного Філарета Милостивого, якого Свята Церква прославляє за його віру, терпін­ня і милосердя, благодать Святого Духа через покла­дання архієрейських рук поставила тебе єпископом Церкви Христової.

Господь обрав тебе на служіння ще в молоді літа, і ти послухався Його голосу. Ти народився на Галичині, де люди живуть побожним життям, і вихо­ваний у релігійній родині.

У Видубицькому монастирі ти прожив 14 років, пройшовши шлях від простого ченця до архіманд­рита і намісника цього стародавнього київського мо­настиря. Фактично ти відродив цю обитель після її зак­риття в часи гонінь на Церкву.

Богословську освіту ти отримав у Київській Ду­ховній Семінарії ї Академії, закінчивши їх заочно. У тебе є і світська вища освіта. У тебе є заслуги перед Видубицьким монастирем, але єпископство — це не честь і не нагорода за труди. Архієрейське служіння — це, насамперед, подвиг. Серед нас немало таких, які бачать єпископство у привабливій упаковці, а потім, отримавши його і розкривши цю упаковку, бачать в ньому тільки труди і скорботи.

Ап. Павло в Посланні до свого ученика — моло­дого єпископа Тимофія пише: «Хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Багатьом ці слова Апостола лягають на серце, наче єлей. Так вони хочуть єпископства. Але вони забувають, що єпис­копство — це подвиг, майже рівний подвигу пустель­ників. Більшість із нас зрозуміла це тільки тепер, коли наша Православна Церква в Україні знов опинилася перед лицем випробувань. Часто доводиться буду­вати Українську Церкву на пустому місці.

Усім нам треба пам’ятати, що, яким би тяжким не було наше служіння, — це шлях до спасіння, шлях до вічного життя. Святий Іоан Золотоустий глибоко вірив, що тільки служіння Церкві несе спасіння світові і людству, що тільки вірою, через виконання Закону Божого, можна впорядкувати наше земне життя.

Чи хочеш ти, улюблений у Христі брате, пройти життям і залишити після себе благотворний слід? Чи хочеш ти, щоб твоє архієрейське служіння не було пустим і безплідним? Чи хочеш ти принести людям благо, поширювати добро і зменшувати зло? Ніде і нічим ти не можеш досягти цього, як тільки старан­ним і вірним служінням Церкві. Мірою своїх сил і здібностей працюй для Церкви Христової, навчай свою паству словом і ділом, дотримуй духу канонів святих апостолів та Вселенських і Помісних Соборів, але не так, як це роблять деякі так звані «канонічні». Якщо будеш ревно служити Церкві, то завжди відчу­ватимеш духовне задоволення і принесеш користь людям, і життя твоє не буде марним.

Чимало пастирів серед нас слабких і недостойних. Багато їх було і в інші історичні періоди. Нашу Церкву схиляли і до унії, і змушували служити владі та чужому народу. Були часи, коли здавалося, що всі сили пекла повстали проти неї. Але вона, зміцнюва­на Духом Святим, витримала всі випробовування і вистояла. Тож тепер ми, архіпастирі, пастирі і по­божні миряни, будемо ще більше піклуватися і пра­цювати для того, щоб в Україні була єдина Помісна Православна Церква. Це шлях історично вірний і Бо­гом благословенний, але тяжкий і не всі українці здатні йти цим шляхом. Будемо молитися за те, щоб Христос — Пастиреначальник і Керманич церковного корабля привів нашу Українську Церкву до єдності і тихого пристановища.

Єпископ повинен своїм життям, своїм трудом, своїм духовним настроєм бути прикладом для пастирів і пастви. Якщо він своїм духовним, богоугод­ним і сповненим віри життям буде подавати приклад пастві, то його слово буде сильним і діяльним. Тому апостол Павло навчає свого ученика Тимофія: ‘‘Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті» (1 Тим. 4, 12).

Пам’ятай ці настанови апостола Павла, які сто­суються всіх нас, архіпастирів, в тому числі і тебе, і пильнуй, щоб доручені твоєму керівництву пастирі були для своєї пастви повчальним прикладом — як своїм життям, так і проповіддю. Не сприймай ці по­вчальні слова як формальність, яку треба виконати при врученні жезла. Якщо будеш сприймати архієрейство через призму земного благополуччя, то наперед знай, що воно не приведе тебе в Царство Небесне. А якщо це так, то краще не брати на себе цей тягар. Ми спо­діваємось, що ти прийняв архієрейський сан для слу­жіння Церкві і, насамперед, для свого особистого спа­сіння. Якщо ж тебе іноді бентежитеме думка про твою неміч і гріхи перед високими вимогами твого служін­ня, тоді в щирій молитві проси у Господа всесильної допомоги, і Він не залишить тебе без благодатної сили, якщо ти сам не відійдеш від Нього маловір’ям і слаб­кодухістю. Іди в мирі на твоє майбутнє архіпастирсь­ке служіння з упованням на поміч Божу.

А тепер прийми цей архіпастирський жезл — як видимий знак твого єпископського служіння і духов­ної влади, і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архіпастирське благословення цьому побожному народу, який разом з нами своєю молитвою брав участь у твоїй єпископській хіротонії.

↑Слово Святійшого
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Дрогобицькому і Самбірському
Матфею (Шевчуку)
у Свято-Володимирському
кафедральному соборі
після Божественної літургії
17 грудня 2006 року

Преосвященний єпископе Матфею,
улюблений у Христі брате!

Сьогодні, коли Свята Церква святкує 1700-ліття мученицької кончини св. діви Варвари, звершилася твоя архієрейська хіротонія у Володимирському со­борі, де у срібній раці спочивають її святі мощі. Бо­жественна благодать, прийнята тобою через покла­дання архієрейських рук, сподобила тебе бути наступником святих апостолів у єпископському служінні. Ти приєднався до собору святителів Україн­ської Православної Церкви Київського Патріархату.

В юні роки Господь покликав тебе на церковне служіння. Ти прийняв постриг у чернецтво 14 років тому назад; отримав богословську освіту у Волинській Духовній Семінарії і Львівській Духовній Академії. Ти маєш також і світську вищу освіту, закінчивши заочно Тернопільську академію народного господарства. Ти проходив пастирське служіння у Волинській єпархії. Тепер ти насельник Свято-Феодосіївського ставропі­гійного чоловічого монастиря і секретар Патріарха.

Згідно зі звичаєм, який існує в нашій Церкві, новопоставленому єпископу, вручаючи жезл, нага­дують про те, яким має бути єпископ. Розкриваючи образ служителів Божих, апостол Павло говорить; «В усьому являємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в біді і нестатках, у тіснотах, у ранах, у в’яз­ницях, у трудах, у неспанні, в постах, в очищенні, в розумі, у довготерпінні, в доброті, в Дусі Святому, в неліцемірній любові, у слові істини, у силі Божій зі зброєю правди у правій руці і лівій руці» (2 Кор. 6, 4-7). У цих словах апостола сказано майже все, що може спіткати єпископа на його пастирському шляху. Тут більше наголошується на терпінні, стражданнях і трудах, ніж на радості і славі. Єпископ повинен зали­шити своє земне благополуччя, а не дбати про ньо­го, як це ми часто бачимо. І все це заради вічного життя і свого, і своєї пастви. Він позбавляє себе спо­кою, виснажує своє життя працею, не боїться людсь­кого наклепу і не боїться підступу ворогів, — і все це робить не для огидної користі й наживи, а зі свідо­мості свого обов’язку, накладеного на нього Самим Богом, Який хоче, щоб усі спаслися. Добрий пастир не береже своє здоров’я через безрозсудливість, а в ім’я виконання волі Божої.

Святитель Іоан Золотоустий говорить: «Єпис­коп повинен належати всім і носити тяготи всіх … Єпископу може винести вирок кожен, осудити всі — і мудрі і нерозумні… якщо будеш діяти сильно, набу­деш ім’я жорстокого, а якщо слабо — недбайливого. Як буває змушений він засмучувати волею чи нево­лею! Як буває змушений він обходитися суворо з багатьма, хотів би він того чи не хотів!»

Єпископ повинен мати дар співстраждальної любові. Це означає, що чужі прикрощі і падіння він повинен відчувати як свої. Єпископ зобов’язаний тур­буватися про душі, впливаючи на них як заходами осудження і прощення, так і заходами суворості і ди­сциплінарного покарання.

Ми знаємо, що єпископи користуються в Церкві владою. Але для того, щоб зрозуміти характер єпис­копської влади, треба завжди мати на увазі її особли­вості, що випливають з природи церковного спілку­вання. Хоча часто і говориться про «монархічний» характер єпископства, і таке ставлення до нього ча­сом знаходить виправдання в особистому власто­любстві окремих єпископів, однак, нам, єпископам, слід завжди пам’ятати, що церковна влада має духов­ну природу, а не світську. Вона вища і більша за світську владу,тому що простягається на душу людини і її вічність. Оскільки єпископська влада має духовний характер, то вона виявляється перш за все в служінні. Господь ясно сказав усім нам; «Царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуть­ся. Ви ж не так; але більший між вами хай буде як мен­ший, а старший — як слуга» (Лк. 22, 25-26). Єпископ, здійснюючи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою, яка є духовним органом любові. Єпископсь­ка влада повинна розчинятися в єднанні з народом.

У наш час, як і в попередні часи, є різні єписко­пи. Але ти май перед собою образ великих вселенсь­ких учителів і святителів та наших українських пра­вославних ієрархів. У хвилини усамітненої молитви частіше звертайся до своєї совісті і не заглушай її. Якщо про тебе будуть говорити недобре, а голос совісті підкаже тобі, що це неправда, тоді ти вважай, що це тебе не стосується; а якщо те, що говорять, — правда, тоді виправляйся і закликай на допомогу Бога. Наберися терпіння і завжди пам’ятай слова Христа Спасителя, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Усі свої надії покладай на Господа, на заступництво Божої і Матері і на молитви всіх святих. Не зневажай порад твоїх старших співбратів, які мають досвід архіпастирсь­кого служіння, і не вважай формальним, таким, що не має відношення до життя, сповідання віри, яке ти виголосив сьогодні перед собором єпископів. Не за­бувай про нього, як це роблять дехто з нас.

Тебе наша Церква посилає на архіпастирське служіння в Дрогобицько-Самбірську єпархію, яка за­раз знаходиться в складній ситуації. Але ти не бійся труднощів, терпи і переможеш з допомогою Божою.

А зараз прийми цей жезл — як символ влади і опору у важких обставинах життя, і від даної тобі благодаті Святого Духа благослови цей віруючий народ, який молився разом з нами за тебе і твоє май­бутнє єпископське служіння.

Послання | Зміст | Доповіді

Опубліковано: 27.02.2015; востаннє змінено: 11.03.2015.