Слово митрополита Київського і всієї України Філарета у Софійському соборі у неділю
Сьогодні, з волі Божої, у славу святої Тройці — Отця, Сина і Святого Духа ми звершили Божественну літургію у святій Софії, де ще в часи Ярослава Мудрого навколо Київського митрополита об’єднувалися всі єпископи Руси.
Для усіх нас це історичний день. Він буде записаний на сторінках нашої церковної історії.
1-2 листопада цього року в Києво-Печерській лаврі, у храмі преподобних Антонія і Феодосія відбувся Собор Української Православної Церкви, у якому взяли участь весь український єпископат, делегати з 22 єпархій від кліру і мирян, представники 32 монастирів і трьох духовних семінарій: Київської, Одеської і Волинської. Всі вони разом представляли майже п’ять із половиною тисяч парафій з 35-мільйонною паствою.
Собор одноголосно прийняв рішення звернутися до Святійшого Патріарха Московського і всієї Руси Алексія II і єпископату Російської Православної Церкви з проханням дарувати Українській Православній Церкві повну канонічну самостійність, тобто законну автокефалію. Собор відкидає самочинну автокефалію, що завела православних людей у розкол. Ми хочемо в Україні такої Церкви, яка буде у єднанні не тільки з Російською Православною Церквою, але й з усіма помісними православними Церквами.
Державна незалежність України поставила перед нами питання про повну канонічну незалежність православної Церкви в Україні.
Українська Православна Церква насамперед піклується про збереження православної віри, священних канонів, церковнослов’янської мови, старого церковного календаря і всіх звичаїв, якими жили наші предки. Вона не хоче, щоб православних людей змушували йти в автокефальний розкол. Наша Церква прагне до того, щоб український народ зберігав віру святого князя Володимира, який прийняв християнство з Візантії і ніколи не був католиком, як стверджують деякі уніатські дослідники, фальсифікуючи історію.
На цьому святому місці ми сповідаємо, що будемо твердо стояти у святому православ’ї, яке мужньо захищали наші предки, і серед них — запорозькі козаки.
Православна віра і християнська любов належать до тих вічних цінностей, які Євангеліє Христове називає дорогоцінними перлинами і які не можна порівняти ні з якими матеріальними цінностями. За ці вічні цінності мученики Христові віддавали своє життя, для їх придбання преподобні отці йшли в печери, пустелі, ліси і монастирі. Цими цінностями жив наш благочестивий народ протягом тисячоліття.
У час лихоліття, у час іспитів православна віра і християнська любов, милосердя й уповання на Бога допомагали нашому народу зберігати свою свободу, національну гідність і людський образ.
Наш Собор попереджає, що шлях Української Православної Церкви буде нелегким. Церква змушена діяти в умовах духовного зубожіння країни, коли Церкві, що століттями мала на Русі духовну могутність і культурно-творчу силу, було відведене місце «пережитку минулого».
Наше суспільство хотіло побудувати щасливе життя без Бога і без віри. А тепер ми пожинаємо плоди бездуховності й аморальності. Посіяли вітер, тепер пожинаємо бурю. Люди, виховані в дусі, ворожому християнській моралі, що не знають духовних скарбів, збережених Церквою, вбрані в чужі їм «одежі демократії», продовжують попередню боротьбу з Церквою, однак новими методами. При цьому вони не гребують і прямими наклепами. Вони намагаються кинути тінь на нашу Церкву і її служителів, звинувачуючи їх у різних гріхах.
Однак ми повинні пам’ятати слова ап. Павла, який сказав: «Усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3, 12).
Наша Церква буде йти вузьким і тернистим шляхом, тому що він веде до Царства Божого і до життя вічного.
Як і в 20-і роки, Церкву знову потрясають розколи. Україна стала ареною релігійної боротьби. Деякі люди, що іменують себе християнами, забули Христа і його заповіді. Господь сказав: «З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою». Але ті, хто творить насильство, сіє ворожнечу між християнами і взагалі між людьми, дарма думають, що вони служать Христу і є Його учнями.
Ми закликаємо нашу українську паству підносити молитви Господу нашому Ісусу Христу за народ і владу незалежної України, щоб люди всіх національностей жили і трудилися в союзі миру і братерської любові.
Всі ми зобов’язані формувати в суспільстві атмосферу терпимості, громадянської згоди між віруючими усіх віросповідань і всіх релігій, їх взаєморозуміння і співробітництво на благо народу Української держави.
Сьогодні, у цей історичний і святковий день, ми звертаємося розумом і серцем до нашого Спасителя, щоб Він наставив нас на шлях миру і згоди, зміцнив нас у християнській любові, дарував нам надію, послав достаток земних плодів, умудрив правителів у їхньому нелегкому служінні своєму народу.
Будемо пам’ятати, що Господь не залишить без Своєї допомоги всякого, хто звертається до Нього з вірою і молитвою.
