«Наша Парафія»

Співдоповідь митрополита Київського
і Галицького ФІЛАРЕТА, Екзарха України,
Члена Священного Синоду
Руської Православної Церкви,
на Конференції представників усіх релігій в СРСР
за співробітництво і мир між народами,
1-4 липня 1969 р., м. Загорськ

17 років тому в цих священних стінах лаври преподобного Сергія відбулася перша Конференція всіх Церков і релігійних об’єднань у Радянському Союзі на захист миру. Насіння, кинуте її учасниками, не лишилося безплідним. Воно впало у добрий ґрунт і виросло у могутнє дерево миру, розкинувши своє широке гілля на п’ять континентів нашої планети.

Сьогодні ми зібралися тут, щоб ще раз на основі наших релігійних вірувань та довголітньої миротворницької практики об’єднати наші зусилля на підтримку співробітництва й миру між народами.

Ми знаємо, що релігія створює у віруючих ті духовні основи, якими вони керуються у своєму житті. Ми знаємо також, що серед цих духовних основ є властиві всім релігіям ідеї миру і справедливості. Звідси випливають велике значення і плідність служіння релігійних громад справі захисту миру.

Усі релігії, незважаючи на глибокі відмінності між ними, визнають ідеї любові, братерства й миру вищими началами людських взаємовідносин. Якщо послідовники Нагірної проповіді людинолюбства, буддійської філософії жалю до людей та схильності ісламу до покори волі Божій спільно спрямують свої зусилля на захист миру, тоді ми будемо свідками й учасниками могутнього руху на благо мирного життя і співробітництва народів.

Усі віруючі, незалежно від того, до якої релігії вони належать, завжди моляться за мир. Але віра вимагає від нас також і діл, бо коли релігія становить духовну основу нашого життя, то вона також визначає і моральний характер наших вчинків. Успіх нашого миротворницького служіння, як ми це розуміємо, залежить від усвідомлення нами того, що проповідувати мир і нести його людям — це Божественне повеління, і ухилятися від цього обов’язку — означає противитися волі Всевишнього.

Християнство вчить, що Ісус Христос прийшов, щоб «спрямувати ноги наші на шлях миру» (Лк. 1, 79). «Майте мир між собою», — говорив Христос (Мк. 9, 50).

Юдеї у своїх щоденних молитвах промовляють: «Хто творить мир у високостях Своїх, Той творить мир у нас». А що людина створена за образом і за подобою Божою, то і вона повинна творити мир. У трактаті Сіффра говориться: «Мир — це все, без миру — хаос». А в книзі «Повчання батьків» читаємо: «Всесвіт повинен існувати на трьох підвалинах: на істині, справедливості і мирі між людьми» (1 розд., 18 ст.).

Згідно з ученням Корану, справа миру угодна Богові, а війна — зневажання Божественного закону. Все, що існує на землі і на небі, створено для щастя людини, а не для руйнування, — навчає мусульманська релігія. Бог не любить чвар і смут. У Корані сказано: «О люди! Увійдіть усі в мир, полагоджуйте суперечки між собою мирним шляхом». Пророк Магомет у своїх промовах суворо ганив пролиття крові невинних. Він говорив: «Для великого Аллаха легше бачити катастрофу всесвіту, ніж пролиття невинної крові».

У наш час є не тільки окремі люди, але й політичні партії та уряди, схильні вважати питання про міжнародний мир питанням виключно політичним. Можливо, коли не було поняття тотальної війни, такий підхід міг мати якийсь сенс, хоч подібна точка зору, на нашу думку, завжди була порочною. В дійсності — і за минулих часів, і тепер — питання про війну і мир нерозривно пов’язується також з мораллю. Розмежованість ділянок, у яких діють — з одного боку держава, а з іншого боку релігія, — ніколи не перешкоджала представникам різних релігій підносити свій голос проти війн на захист миру. Свідомі свого миротворницького обов’язку, ієрархи Церкви Христової в усі часи виступали й умовляли войовничо настроєних державних діячів по змозі не вдаватися до зброї, бо Сам Божественний Засновник християнської релігії проголосив істину, справедливість якої навряд чи хто може заперечувати. Він сказав: «Всі, хто візьме меч, від меча і загинуть» (Мф. 26, 52).

Коли навіть визнати, що не завжди голос релігії звучав з належною наполегливістю і що релігійні діячі багатьох країн мирилися з війнами несправедливими, наступальними та загарбницькими, керуючись націо­наль­ними, соціальними та економічними міркуваннями, — ці прояви людської слабкості й гріховності не спростовують основного факту. А основний факт полягає у тому, що християнська релігія принципово і категорично осуджує агресивну війну і напади людини на людину чи країни на країну.

Християнська релігія, як і інші релігії, осуджуючи вбивство і насильство, не заперечує примусу, і насамперед саме щодо вбивць і насильників. Осуджуючи війну як напад і вбивство, християнська Церква благословляє подвиг оборони і захисту жертв нападу. В цьому вона ґрунтується на Христовій заповіді: «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15, 13).

У будь-якій війні, у будь-якому зіткненні між людьми Православна Церква відрізняє прагнення відібрати чуже життя від прагнення пожертвувати власним життям для захисту своєї Вітчизни, своїх ближніх. Тому християнство підтримує визвольні війни, які ведуть поневолені народи, щоб скинути колоніальне ярмо. Світ довідався про випадки самоспалення буддійських монахів у Південному В’єтнамі. Ці люди пожертвували власним життям на знак протесту проти агресивної війни США і своїх власних гнобителів. У питанні війни і миру релігійний погляд завжди лишався незмінним. Усі релігії осуджують війну і благословляють мир.

Іноді найчорніші вчинки і найстрахітливіші напади прикриваються християнськими ідеалами. Нерідко лунають навіть нарікання на християнські Церкви, які піклу­ють­ся про збереження та зміцнення миру між народами.­

Кожна Церква і християнство в цілому покликані постійно служити моральному оновленню себе і світу, звершеності й святості, втілювати в життя вічно живі заповіді Божі. Не можна визнати правими тих християн, які, насаджуючи інші чесноти, ухиляються від активних дій, спрямованих на зміцнення і збереження миру. Апостол Яків говорить: «Хто дотримується всього закону і согрішить у чому-небудь одному, той стає винним у всьому. Бо Той же, Хто сказав: «Не перелюбствуй», сказав і: «Не убий», тому якщо ти не перелюбствуєш, але уб’єш, то ти також злочинець перед законом» (Як. 2, 10-11).

Віруючі знають цінність внутрішнього миру, спокою душі. Але без зовнішнього миру внутрішній мир втрачає свій сенс. Як можна говорити про мир з Богом, наміряючись убивати своїх ближніх або спокійно дивлячись, як їх убивають інші?

Мир, принесений на землю втіленим Сином Божим, не є якимось абстрактним ідеалом або предметом безґрунтовних, хоч і побожних, міркувань. Мир — це дар Божий людям, і він цілком реальний навіть у такій складній міжнародній обстановці, в якій живе наше покоління. Однак він, як і Царство Боже, береться силою.

Гострота міжнародної напруженості разом з можливістю світової катастрофи не можуть не привести віруючих усіх релігій до єдино правильного висновку, що життя на землі знаходиться в руках усіх людей і від їхньої активності в питаннях миру залежить майбутнє людства.

Останнім часом віруючі всіх релігій почали ясніше усвідомлювати і глибше розуміти свою відповідальність за мир на землі. Для багатьох християн набули нової сили слова Христа: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться» (Мф. 5, 9). Під впливом трагічного досвіду християни по-новому сприймають біблійні слова «шукай миру і прагни його» (1 Пет. 3, 11), які стали гаслом ІІІ Всехристиянського конгресу на захист миру, що відбувався в березні — квітні минулого року.

В наш час питання про війну і мир набуло всеосяжного значення, відсунувши на задній план усі інші про­бле­ми­­ людського співжиття. Справа миру стала головним завданням усіх людей, незалежно від їх політичних погля­дів­­ та релігійних вірувань. Релігійні діячі не могли залиша­ти­­ся осторонь найпекучішої проблеми сучасності — про­бле­ми миру. Представники різних релігій почали спів­­робітничати на захист миру. Людство стало частіше й частіше чути голос різних релігій, які закликають усіх людей до миру. Всі релігії неначе заворушились, щоб зблизити віруючих людей між собою для спільної боротьби за мир.

Перша Конференція всіх Церков та релігійних об’єд­нань у Радянському Союзі, яка відбулась у травні 1952 р.,­ поклала початок миротворницькому об’єднанню всіх релігій нашої країни. Ми переконані в дієвості зусиль, яких докладають до святої справи захисту миру ентузіасти — представники релігій та цілі релігійні об’єд­нання. Їх заклики до братів по вірі допомагають пробудити совість і почуття релігійної відповідальності за те, що діється у світі, у тих, хто ще тримається осторонь миротворницької діяльності. Ці заклики доходять і до тих, хто вважає війну неминучою, полишаючи все на волю випадку. Їх чують і ті, хто, лякаючись соціальних перемін, вагаються у виборі. Про них дізнаються й ті, хто, забуваючи про моральний обов’язок, ставляться вороже до миротворців з політичних міркувань. Зусилля релігійних діячів на користь миру сприяють широкому розповсюдженню миротворчих ідей.

У червні 1962 року, коли в Москві відбувався Всесвітній Конгрес за загальне роззброєння і мир, Руська Православна Церква закликала інші християнські Церкви та релігійні об’єднання підтримувати цей почин. Тоді ж у Загорську, в лаврі преподобного Сергія, на запрошення Святійшого патріарха Московського і всієї Руси Алексія, відбулася зустріч представників різних релігій на підтримку міжнародного миру. Серед учасників зустрічі були: Святійший Єфрем, католикос-патріарх усієї Грузії, Святійший Кирило, патріарх Болгарський, Святійший Вазген І, Верховний патріарх-католикос усіх вірмен, високопреосвященний Йосиф, старообрядницький архиєпископ Московський і всієї Руси, священнослужителі римо-католицької, англіканської, лютеранської, реформатської, методистської Церков, а також видатні діячі мусульманської та буддійської релігій.

На нараді виступили представники африканських, азіатських, американських і європейських народів. Вони закликали послідовників усіх релігій прилучитися до боротьби за мир і співробітництво між усіма народами. «Ми представляємо різні релігії, — говориться у зверненні, — і ми знаємо, що всі релігії покликані протидіяти будь-якому порушенню мирних начал у людських відносинах. З цією метою ми повинні присвятити себе поширенню ідей миру, відверненню будь-яких проявів ворожнечі та недовір’я. Ми однодушно визнали, що загальне, повне і контрольоване роззброєння являє собою єдиний шлях до досягнення міцного миру». Релігійні діячі виявили волю до співробітництва з усіма, хто добивається миру і соціальної справедливості.

Виступаючи на цій Нараді, Святійший патріарх Болгарський Кирило заявив, що представники релігій повинні звернутися до всіх віруючих людей, які визнають Бога джерелом миру, життя і радості, та піднести свій голос за роззброєння, як за єдиний у цей небезпечний час шлях до справжнього й міцного миру. Верховний патріарх-католикос усіх вірмен Святійший Вазген І нагадав про Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа, що закликає християн доводити свою любов до Бога любов’ю до людей. У наші дні найкращим доказом людинолюбності є боротьба за мир і дружбу між народами.

Глава буддистів у СРСР Бандідо Хамбо лама Гамбоєв сказав, що духовенство і віруючі люди борються за те, щоб на землі настав мир, щоб усі люди жили без страху і страждань. Будда вчив, що на світі немає жодної живої істоти, для якої не було б дорогим її життя, що людина повинна охороняти всяке життя.

Архиєпископ Ярославський і Ростовський Никодим звернув увагу прихильників миру на потребу правильно визначати причини міжнародної напруженості. Він сказав, що у священній справі миротворництва представни­ки різних релігій повинні виступати в тісній однодумності та братській єдності, закликаючи всіх людей доброї волі до єднання, всі народи — до мирного співіснування.

Бразильський священик Фрейдер відзначив, що для Латинської Америки базою миру є справедливість. Перед жителями Південної Америки стоїть завдання виз­волитися від зовнішньої та внутрішньої експлуатації. Він підкреслив: «Міжнародний імперіалізм вичерпує наші національні ресурси, наші народні багатства, а до того на­­­родні маси ще визискують наші великі землевлас­ники».­

Президент Асоціації ісламу в Малі Коннан Махома від імені мусульман осудив ядерну війну і закликав припинити всі види ядерних випробувань.

Висловлюючи волю вірних Руської Православної Церкви, Грузинської Православної Церкви, Вірменської Апостольської Церкви, Євангелічно-Лютеранських Церков Латвії та Естонії, а також Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів, у тривожний час, коли над людством нависла небезпека виникнення світової війни внаслідок дій уряду США щодо Республіки Куби, глави Церков і релігійних об’єднань Радянського Союзу 25 жовтня 1962 року звернулися до глав усіх урядів і до предстоятелів усіх християнських Церков та об’єднань, до християн усього світу із закликом зробити все, що від них залежить, щоб не допустити світової катастрофи.

Звернення, яке висловило занепокоєність віруючих нашої країни долею світу, знайшло палкий відгук у багатьох державних і церковних діячів. Всесвітня Рада Церков, Британська Рада Церков і Християнська Мирна Конференція надіслали до Московського Патріархату відозви, звернення і резолюції, схвалені цими організаціями у зв’язку з кубинською кризою. Глава держави Камбоджі п. Народом Сіанук у телеграмі на ім’я Святійшого Патріарха Алексія повідомив: «Буддійська Камбоджа по­ді­ляє занепокоєність Вашої Святості і всіх християн, які протистоять застосуванню сили в міжнародних суперечках». У телеграмах державних діячів було відзначено важливість християнського внеску в полагодження кубинської кризи.

Співробітництво в питаннях миру Християнських церков і релігійних об’єднань відбувається і в інших країнах. Так, наприклад, у 1952 р., з ініціативи Болгарської Православної Церкви, в Софії була скликана й проведе­на­ Загальноболгарська міжконфесіональна Конференція. Митрополит Старо-Загорський Климент у доповіді на тему «Релігія на захист миру» зазначав, що перед керівниками всіх релігійних громад стоїть, як найвище веління віри й совісті, вимога: твердо заявити про свою во­­лю до миру, осудити сіяння ненависті й недовіри між людьми і народами, висловити тверде «ні» роздуванню воєнного психозу і зробити свій внесок у велику справу миру, торжества соціальної правди і братерства всіх людей.

У серпні 1957 р. в Японії відбулася 3-тя Між­народна­ конференція за заборону атомної та водневої зброї. В роботі цієї конференції взяли участь представники різних релігій. Тут були православні священно­служителі і буддійські монахи, протестантські пастори та послідовники індуїзму. Спеціально створена в рамках Конферен­ції релігійна секція у своєму Зверненні до народів світу заявила, що релігійна людина повинна бути серед тих, хто оголосив безжальну боротьбу проти смертоносної зброї.

У червні 1957 р. в Коломбо, на Цейлоні, православні, католики, англікани, баптисти, лютерани, методисти, мусульмани, буддисти та індуїсти, які брали участь у роботі сесії Всесвітньої Ради Миру, звернулися до віруючих усіх релігій із закликом протестувати проти випробувань ядерної зброї.

Зібравшись у Москві в 1958 р. на святкування 40-літ­тя відновлення патріаршества в Руській Православній Церкві, глави ряду православних церков і Вірменської Апостольської Церкви заявили, що перетворення атомної енергії на засіб масового знищення людей являє собою постання проти Бога та Його законів. Вони закли­ка­­ли­ християн усього світу не слабнути в боротьбі за мир, щоб тим самим впливати на тих, хто має владу, не спиратися на силу зброї в міжнародних справах, прислухаючись до слів пророка, що Господь колись «спинив вій­ни до країв землі, поламав лук, знищив зброю і колісниці попалив вогнем» (Пс. 45, 10). В наш час так само, як і в ста­ро­­дав­ні часи, незаперечно лунає Божественний голос: «Обери життя, щоб жив ти і потомство твоє» (Втор. 30, 19).

У червні 1958 р., з ініціативи д-ра Б. Поспєшіла і професора Г. Іванда, у Празі була скликана міжнародна Конференція християнських Церков, яка заклала підвалину Християнської Мирної Конференції. Вже понад 10 років Християнська Мирна Конференція здійснює співробітництво християн на користь міжнародного миру.

До миротворницького служіння християнських Церков дедалі більше й більше приєднуються представники інших релігій. У червні 1958 року в Стокгольмі вони взяли активну участь у Всесвітньому конгресі за роззброєн­ня та міжнародне співробітництво. У Зверненні конгресу говориться: «В ім’я наших вірувань, дорогих нашим серцям, ми, релігійні діячі з різних країн Сходу і Заходу, зібрані у Стокгольмі на конгресі миру, палко закликаємо віруючих усього світу протестувати проти ядерної зброї, а в першу чергу — проти її випробувань! Вимагати від наших урядів мирних переговорів з усіх суперечливих міжнародних питань! Зупинити злочинну гонку озброєнь, яка веде до нової війни!»

Президент Японської буддійської Санги Начідацу Фудзії, який очолює в Японії буддійських борців за мир, організував у 1961 році Всесвітню релігійну конференцію за мир. У її роботі взяли участь представники Руської Православної Церкви, Всесоюзної Ради євангельських християн-баптистів та інших християнських сповідань Ра­дянського Союзу, а також буддистів. Конференція схва­ли­ла резолюцію, яка закликає народи вжити заходів до того, щоб ніколи більше не повторилася трагедія Хіросіми.­

У 1962 р., згідно з ухвалою Всесвітньої релігійної конференції на захист миру, в японському місті Кіото був організований марш «Хіросіма — Освенцім». У ньому взя­ли­ участь Начідацу Гйосо Фудзії, буддійський монах свя­ще­ник Бгікшу Гіотцу Нічіко Сато, аспірант Токій­ського університету Юзе Като — пантеїст, випускник Токійського університету Гомохіро Ямазакі — католик і Шінго Казімура­ — протестант. Метою маршу було розповісти всім народам про трагедії Хіросіми і Освенціма, ще і ще раз нагадати людям про страхіття війни й піднести голос на захист миру.

Значним внеском у справу миру є енцикліка Папи Іоана ХХІІІ «Pacem in terris». У ній глава Римо-Католицької Церкви «закликає всіх людей, і особливо уряди, не шкодувати зусиль, щоб спрямувати розвиток подій на шлях, що диктується розумом і гуманністю». Папа Павло VI, який не раз виступав на захист миру, розглядає вселюдський діалог як засіб проголошення миру. «Нам неможливо відірвати погляд наш від панорами сучасного світу, — говорить він в енцикліці «Ecclesiam suam», — не висловивши побажання, щоб наш намір розвивати і вдосконалювати діалог наш з різними співрозмовниками міг послужити справі миру між людьми».

Руська Православна Церква бере найдіяльнішу участь у захисті миру. За останні 20 років її голос було чути на багатьох конгресах, асамблеях і конференціях, де обговорювалися питання міжнародного миру. Не раз вона зверталася до інших Церков із закликами до об’єд­нання для спільних дій на захист миру та співробітництва між народами. Не раз Руська Православна Церква збирала в себе церковних діячів різних країн з цією ж метою. І тепер вона не полишає надії на те, що християнський і взагалі весь релігійний світ об’єднається і зробить свій внесок у справу умиротворення народів.

Як ми вже відзначали, участь релігійних об’єднань у розв’язанні великого завдання сучасності — утвердження міжнародного миру — має дуже серйозне значення. Однак, на жаль, далеко не всі релігійні інституції беруть участь у миротворницькому служінні. Розширення миро­творницької активності часто виходить від віруючих мас, тоді як стриманість щодо цього виявляє церковне керів­ництво. Але ми віримо, що віруючі та окремі церкви, які не беруть участі у справі збереження миру, переглянуть свої позиції і внесуть свій вклад у священну справу захисту миру.

Напруженість у міжнародних відносинах не зникла, і збереження миру на землі, як і раніше, лишається найважливішою проблемою сучасності. Головними причинами міжнародної напруженості є воєнні конфлікти, гон­ка озброєнь, расова дискримінація та апартеїд, со­ціальна та економічна нерівність. Тому практична допомога всіх релігій у ліквідації цієї напруженості повинна полягати у переході від побожних розумувань на користь миру до єдності дій усіх миротворців, у закликах до співробітництва всіх народів, у спільній допомозі всіляким заходам, які застосовуються урядами і народами для ліквідації соціальної несправедливості.

У зміцненні миру велике значення має довір’я держав у їх взаємовідносинах, без якого неможливо досягти будь-якої згоди й співробітництва. Християнські Церкви та релігійні об’єднання повинні далі розвивати екуменічні зв’язки та братерські відносини і на цій основі сприяти зміцненню довір’я між народами. Ми закликаємо віруючих усіх релігій об’єднатися на основі віри в Бога миру, любові і правди, щоб подавати моральну допомогу народам у збереженні миру.

Віруючі живуть не в безповітряному просторі і не в ізоляції від решти людства. Входячи до складу сус­пільств, у яких вони живуть, вони поділяють їх потреби й турботи. Натхнені Божественною любов’ю, своїм релігійним ученням, вони прагнуть самовіддано служити людям, чуйно прислухаючись до моральних запитів сучасного людства, сприяючи його кращим прагненням.

Людство в наші дні нестримно простує до суспільних перетворень, які можуть забезпечити кожному членові суспільства такі умови життя, коли не буде страху перед можливою перспективою голоду, злиднів і безпорадної самотності. Воно хоче, щоб скрізь були нові, справедливі, повні взаємної поваги стосунки між людьми, щоб не було більше ніяких принизливих розмежувань за ознаками расової чи національної приналежності або через різні політичні чи релігійні погляди. Народи вимагають, щоб їм дано було можливість самостійно вирішувати свою долю та обирати для себе шлях розвитку.

Усі релігії повинні підтримувати такі соціально-економічні відносини, які дозволять людству відійти від методів насильства і вирішувати всі проблеми в дусі справедливості та взаємної поваги.

Народи світу прагнуть до того, щоб ворогування та розділення, які отруюють міжнародну атмосферу, поступилися місцем дружбі і взаєморозумінню, щоб війну, як засіб розв’язання міжнародних проблем і суперечок, на­завжди усунути з життя суспільства. Людство хоче, щоб на землі запанував міцний і справедливий мир. А що в су­часному світі нема єдності і він поділений на протипоставлені одна одній суспільно-політичні системи, то воно мислить цей жаданий мир у формі мирного співіснування та співробітництва держав з відмінними суспільно-політичними системами.

Що мають робити християнські Церкви та релігійні об’єднання в умовах, коли безупинна гонка озброєнь, за наявності дедалі більшої напруженості у відносинах між державами, які володіють ядерною зброєю, ставить світ на грань жахливої катастрофи?

Передусім вони повинні прагнути досягти єдності поглядів у питаннях війни і миру. Обмін досвідом, знаннями й давніми традиціями між представниками всіх релігій багато важить у питаннях служіння справі миру й підтримки співробітництва між народами. Міжнародного миру не можна досягти, чітко не визначивши перешкод на шляху до нього. В’єтнам, Близький Схід і напруженість у Європі, як і раніше, становлять головну причину занепо­коєності прихильників миру. Релігійні діячі й віруючі всіх релігій повинні співробітничати у справі захисту миру з усіма людьми доброї волі, незалежно від їх релігійних і політичних переконань. Якщо серед послідовників усіх релігій буде досягнута повна однодушність і єдність дій у благородній справі захисту миру, то це означатиме з’явлення нового чинника величезної моральної сили, здатного активно впливати на сили війни. Крім того, досягнення єдності віруючих у такому важливому питанні сучасності могло б стати прикладом для всіх людей взагалі — як досягати довір’я та співробітництва в інших ділянках суспільного життя.

Нехай ці збори, до яких звернена увага безлічі віруючих у всьому світі, допоможуть дальшому поширенню ідей миру і внесуть свою лепту в загальнолюдські зусилля на підтримку співробітництва і миру між народами. Ми благаємо Начальника миру про те, щоб Він допоміг нам досягти жаданої однодумності і єдності дій у справі збереження миру на землі.

1969 р.

Опубліковано: 17.11.2014.