«Наша Парафія»

| Зміст | Пасхальні послання

↑Різдвяне послання 1968/1969 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

«Великою благочестя тайною» називає свята Церква втілення Слова Божого. Тайна втілення полягає в тому, що Бог став чоловіком, і ми через Нього «обожились» і стали «причасниками Божого єства» (2 Петр. 1, 4).

Без втілення Сина Божого не могло бути ні оновлення зараженої гріхом людської природи, ані воскресіння й перемоги над смертю. Без втілення Бога Слова духовний світ поринув би в непроглядну темряву і над родом людським вічно панувала б смерть, яка всіх зрівнює і не знає різниці між добрим і злим. Для неї чужі поняття життя і радості, добра і справедливості.

Різдво Христове принесло на землю мир і радість усім людям, бо в ньому міститься запорука вічного життя і вічної радості. Багато віків минуло від тієї великої ночі, коли людство через віфлеємських пастирів уперше почуло радісну вістку про народження Спасителя світу. І з того часу цією радістю живе і жити буде весь християнський світ.

У ці священні дні свята Церква створює в наших душах особливе почуття тихої радості і немовби відчуття дивного світла, яке осяяло ясла Богонемовляти. Вона утверджує в нас віру, що «з нами Бог», через Ісуса Христа, народженого у Віфлеємі Іудейському. Вона вселяє в нас надію, що для нас не будуть зачинені двері Царства Небесного, куди Господь бажає привести нас з невимовного Свого чоловіколюбства. Вона пробуджує в нас почуття братерської любові до далеких і близьких, до всіх людей доброї волі.

Ці святі почуття, які змушують тремтіти наші серця в різдвяні дні, чи не є ознакою того, що й ми разом з пастирями та волхвами відбуваємо у подорож до духовного Віфлеєма, щоб заглибитися там у благоговійне споглядання Божественного Немовляти?

Наша душа наповнюється внутрішнім спокоєм, оспіваним ангелами в Різдвяну ніч: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14). Мир, принесений на землю Господом нашим Ісусом Христом, — це насамперед мир з Богом, мир зі своєю совістю, мир з ближніми, мир між народами. Братерська любов і відкрите серце — джерело внутрішнього миру. Апостол Павло навчає: «Плід же Духа є любов, радість, мир» (Гал. 5, 22). Де Христос — Джерело миру, — там і мир. Де Святий Дух, там і плід Його перебування — мир. Прагнути здобути душевний мир — це означає прагнути до того, щоб Господь оселився в серці і жив у ньому, як Він Сам обіцяв (див.: Ін. 14, 23).

Від цього внутрішнього миру, що є особливим даром Божим, наша думка звертається до миру зовнішнього, до миру між усіма народами землі. Прагнення миру властиве кожній людині, яка любить свою країну і бажає її процвітання в мирних умовах життя. Вона спонукає християн не бути бездіяльними, спостерігаючи в різних частинах світу безперестанні воєнні дії, що спричиняють людські жертви і страждання, а згадати пророцтво Ісаї, що народи перекують свої мечі на орала, списи свої на серпи і більше не вчитимуться воювати (див.: Іс. 2, 4).

Церква покликана морально впливати на суспільство і через нього домагатися поступового роззброєння. Роззброєння — це шлях до подо­лання бідності, боротьби з хворобами і неписьменністю.

Вітаючи вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесні ченці, улюблені браття і сестри, з святом Різдва Христового, прошу при­йняти моє сердечне поздоровлення і з Новим роком.

Вітаю з великим християнським святом і Новоріччям також і наших співвітчизників, які з волі Промислу Божого опинилися за кордоном і в глибині душі зберігають любов до рідного краю. Пришестя у світ Спасителя, що припинило ворогування між «далекими і близькими», спонукає нас переборювати національний егоїзм та недовір’я в ім’я братерської любові й досягнення єдності в Церкві Христовій.

Складаючи подяку Богові за Його благодіяння, що були над нами минулого року, і на наступний рік просимо в наших щирих молитвах благословення Божого на нові творчі подвиги для блага святої Церкви і дальшого всебічного розвитку нашої країни.

У новому році мир і благословення Боже нехай спочивають на кожній людині, яка робить добро (див.: Рим. 2, 10).

Амінь.

1968/1969 р.

↑Різдвяне послання 1969/1970 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Знову настало свято Різдва Христового, і знову серцем і розумом ми повертаємось до тієї Різдвяної ночі, коли перед здивованими пасту­хами, які пасли свої отари поблизу Віфлеєма, де лежало Боже Немов­лятко, став ангел і сповістив їм про священну подію: «…я сповіщаю вам радість велику, яка буде всім людям. Бо нині у місті Дави­довому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2, 10–11).

Різдво Христове — це свято чеснот, джерело наших радостей, перемога духа над плоттю; свято, через яке небо відкрилося для людини. Христос народився — і довготривале ворогування знищено. Христос народився — і настав мир на землі, на який давно чекали ангели і праведні люди. Апостол Павло говорить: «Він (Христос) є мир наш, який створив з обох одне і зруйнував перепону, яка стояла посередині, ска­сувавши ворожнечу плоттю Своєю…» (Еф. 2, 14–15).

Син Божий народився і дарував людям можливість богоспілкування та богоуподібнення. Втілення Сина Божого — це знамення безко­нечної Любові Божої до людей та безмірного смирення. Коли прича­щаємося Святих Таїн, ми не тільки духом, але й тілом з’єднуємося із своїм Спасителем.

Джерелом духовних радостей, запорукою вічного життя є віра у втілення Сина Божого, віра праотцівська, наша православна віра, якою жили і втішалися наші предки. Вона давала їм, дає нам і буде давати нашим нащадкам радість життя, радість покаяння, радість молитви, радість любові, радість добрих діл, — усе те, що становить щастя і зміст життя віруючої людини, все те, що дає людині силу переносити будь-які життєві випробування і що надихає її на повсякденну працю.

Ми радіємо і духовно торжествуємо, бо над нами сяє незаходиме Сонце Правди — Христос; про Нього євангеліст Іоан Богослов сказав, що Він «просвічує всяку людину, яка приходить на світ». Втілений Син Божий, який є «путь, істина і життя», відкрив нам тайни життя світу і людини. Через Нього ми знаємо про священний акт створення світу волею Всемогутнього Бога, знаємо про те, що Божественний Промисел керує світом і кожною людиною, що кожен з нас має безсмертну ду­шу, що є вічне життя, що всі люди рівні — браття між собою і діти Божі.

Сонце Правди Христос не тільки освітлює нашу життєву путь, але й зігріває наші серця Своїм життєдайним промінням. Тепло жити під батьківським захистом нашого Спасителя Бога!

Він навчив нас любити одне одного. «Ми створені на добрі діла», — говорить апостол Павло (Еф. 2, 10). Діла любові — це наш священний обов’язок, повинність кожної людини. Коли ми творимо добро, наше серце переживає почуття задоволення, нам тепло й радісно на душі. І це не тільки тому, що ми тим самим виконуємо свій священний обов’язок, але й тому, що та радість, яку ми подаємо нашому ближньому, коли робимо йому добро, повертається до нас самих.

Син Божий став Сином Людським, щоб синів людських зро­бити синами Божими. А Господь говорить, що миротворці будуть названі синами Божими (див.: Мф. 5, 9). Це спонукає нас не тільки молитися «про мир в усьому світі», але й діяльно брати участь у миротворницькому служінні.

Братовбивство і людиноненависництво продовжують існувати. Зем­ля не перестала обагрятися людською кров’ю. Трагедія В’єтнаму, війни на Близькому Сході — в колисці християнства, страждання людей у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки не дозволяють ві­руючим стояти осторонь загальнолюдських зусиль, спрямованих на збе­реження миру.

Віра в Бога миру і любові закликає нас брати активну участь в умиротворенні народів Європи, які шукають шляхів до співробітництва і безпеки.

У ці святі дні сердечно вітаю вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесне чернецтво, улюблені браття і сестри, з святом Різдва Христового і Новим роком.

Вітаю з великим християнським святом і наших співвітчизників, синів і дочок українського народу, які з різних причин опинилися за кордоном, але й там не забувають ані рідної землі, ані добрих звичаїв своїх побожних предків і вкупі з нами прославляють народжене у віфлеємських яслах Боже Немовлятко Христа.

Нехай новий рік буде для всіх народів роком щасливим, роком милості Божої, роком утіх і радостей!

А ми, улюблені браття і сестри, будемо, за словами ап. Павла, ду­мати про те, «що тільки істинне, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що гідне слави, що тільки чеснота і похвала» (див.: Фил. 4, 8), і «Бог любові і миру буде з вами» (2 Кор. 13, 11).

Амінь.

1969/1970 р.

↑Різдвяне послання 1970/1971 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Щедрий на ласку Господь сподобив нас і цього року урочисто святкувати Різдво Христове. Знову в наших православних храмах лунає й радує наше серце ангельська пісня: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління». І знову думкою ми звертаємося до тих далеких часів, коли людство жило в темряві духовній. Не знаючи сенсу життя, люди все глибше й глибше поринали в безодню пороків і при­страстей.

І ось на околиці Вифлеєма, у святу ніч, на землі звершилася велика таїна втілення Бога. Син Божий прийняв людську природу і, не перестаючи бути Богом, став звершеним чоловіком. Він зруйнував стіну гріха між Богом і людиною і знищив ворожнечу й ненависть між людьми.

Народжений Син Божий сповістив людству, що земне життя — це сходинка до вічного життя. Віра в це благовістя дає натхнення людині на земні труди і допомагає їй переборювати житейські труднощі. Ісус дав людям заповідь, що основним законом життя є любов: любов до Бога і взаємна любов людей між собою — подібна до любові до самого себе; що люди — браття, що всі нації й раси рівні перед Богом. Ісус Христос учив, що смирення не принижує людську гідність, а навпаки, підносить її, тоді як самозвеличування й гріховна гордість ганьблять людину. Він відкрив людям, що духовні якості являють собою найдорожче в людині, що чистота душі й тіла важливіша від зовнішньої краси.

Народжений Син Божий приніс на землю мир. Мир Божий — це передусім мир зі своєю совістю. Із священних сторінок Біблії ми довіду­ємося про першого вбивцю Каїна, який, проливши кров свого брата Авеля, носив на своєму обличчі знак убивці й до самої смерті не знаходив спокою на землі. Мир Божий — це стан душі, коли людина не тримає проти ближнього свого камінь за пазухою, не носить у собі ані ненависті чи жадоби помсти, ані пам’яті про заподіяні йому кривди, ані заздро­щів або ревнощів, ані прагнення самозвеличування. Мир Божий — там, де людина, відкинувши егоїзм і огидну корисливість, служить своєму ближ­ньому, щирою працею будує добробут свого народу і сприяє процвітанню своєї країни. Братерська любов, однодушність і однодумність у добрих ділах та відкрите перед своїми ближніми серце є джерелами внутріш­нього миру й духовної радості.

Внутрішній мир спонукає нас дбати і про мир зовнішній, про мир між народами, про мир на землі. Християнська совість не може бути спокійною, коли протягом багатьох років проливається невинна кров багатостраждального героїчного в’єтнамського народу. Нас тривожать події на Близькому Сході. Земля, освячена стопами нашого Спасителя, яка стала колискою християнства, де ангели заспівали небесну пісню: «Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління», — пере­творена на місце воєнних дій, які викликають тривогу за міжнарод­ний мир.

Усвідомлюючи необхідність святого подвигу миротворництва, наша Свята Церква знову і знову звертається до всіх християн і до всіх людей доброї волі, щоб вони об’єднали свої зусилля з діями тих, хто прагне встановити на землі справедливий і міцний мир між народами, врятува­ти мільйони людей від злиднів, голоду і хвороб, хто добивається загального й повного зни­щення смертоносної зброї, яка загрожує життю на землі.

Сердечно вітаю вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесні ченці та черниці, улюблені браття і сестри, з Різдвом Христовим і Новим роком.

У це велике свято миру й любові принесімо подяку Богові за Його благодіяння, даровані нам минулого року. І попросимо в наших щирих молитвах благословення Божого на нову творчу працю на благо нашої святої Церкви і на дальше зміцнення й процвітання нашої держави та миру на землі.

Амінь.

1970/1971 р.

↑Різдвяне послання 1971/1972 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Мало не дві тисячі років минуло від тієї великої ночі, коли наша земля наповнилася цим ангельським співом і коли людство в особі віфлеємських пастухів уперше почуло ангельське благовістя про на­родження Спасителя світу. Багато віків Церква святкує Різдво Христове, і кожного разу християнин знаходить у ньому нові духовні сили, нове натхнення на подвиги благочестя і земні труди.

Ісус Христос народився, коли греко-римський світ переживав моральний занепад, коли людство перебувало в духовній темряві. На той час доброчесність і порок в очах людей майже нічим не відрізня­лися і навіть саме життя втрачало цінність для тих, хто не міг задо­вольняти свої тваринні потреби.

Син Божий, народившись від Пресвятої Діви Марії, зійшов на землю, щоб духовно відродити людство, визволити його від гріха та смерті і дарувати йому вічне життя. Своїм пришестям Син Божий осяяв людей, «які сиділи в темряві й тіні смертній», світлом істин­ного Богопізнання.

Народжений у віфлеємській печері, Христос сповістив світові, що всі люди — браття й діти Небесного Отця. Він відкрив людям, що любов є джерелом духовного життя й основою їх моральних взаємовідносин. Христос сказав: «Я є путь, істина, і життя» (Ін. 14, 6). Він не тіль­ки проповідував високе, величне вчення, а й дарував людям благодат­ну силу для духовного життя.

Браття й сестри! В ці Різдвяні дні перенесімося думками у віфлеємський вертеп з його яслами. Ця вбога печера стала для нас колискою всього святого. Звідси засяяло для світу «світло розуму». Звідси виникло для християн нове життя. Поклонімося разом з віфлеємськими пастухами Богонемовляті, що лежить у яслах, співаючи з ними ангельське славословлення: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14). Принесімо Йому разом із «волхвами від Сходу» дари побожної вдячності та любові.

У ці радісні дні вітаю вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесні ченці та черниці, улюблені браття і сестри, і наші земляки-українці, які проживають за межами нашої країни, з святом Різдва Христового, з святом віри і любові Божественної, з святом миру на землі і благовоління Божого в людях.

Мир внутрішній і мир зовнішній — це найдорожче і найцінніше надбання людей на землі; до нього прагнуть усі розсудливі люди, його відстоюють усі ті, хто хоче жити спокійним життям, трудитися заради благоустрою цього життя, заради спільного благополуччя і щастя людей.

Наш обов’язок, обов’язок усіх пастирів Церкви, молитися за мир в усьому світі, нести проповідь християнської любові і служити справі миру та прогресу на землі.

Вітаю вас, браття і сестри, і з Новим роком, що настав. Подякуй­мо Богові за Його благодіяння, даровані нам у минулому році, і ви­благаймо в наших щирих молитвах благословення Боже на наступний рік. Нехай цей рік і всі подальші роки будуть для нашої країни і всього людства роками миру та благоденства. Нехай Гос­подь подає нам подвигом мирної і корисної праці служити дальшому процвітанню нашої держави і мирові на землі у славу Божу.

Амінь.

1971/1972 р.

↑Різдвяне послання 1972/1973 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Полюбивши світ і бажаючи спасти людей, Творець почув тих, що благали разом з Давидом: «Господи, прихили небеса і зійди» (Пс. 143, 5). І послав Він Сина Свого Єдинородного, «щоб світ спасся через Нього» (Ін. 3, 17).

Справдилося спасенне провіщення — в місті Віфлеємі народився Еммануїл, що означає — з нами Бог. «Знайте ж, народи, з нами Бог!» (Іс. 8, 9–10).

Вічний Бог Слово нині приймає тіло, щоб перебувати між нами. Сповитий пеленами, покладається Він у вбогих яслах, щоб стати доступним для всіх. Звеселилися небеса і радіє земля (див.: Пс. 95, 11). Охоплені радістю, ангели співають славу в небі Богу, бо на землю, до того часу потьмарену гріхом, зійшов мир у Христі: «Істина від землі засяяла,а правда з неба прихилилася» (Пс. 84, 12).

Ось чому ми з такою побожністю прославляємо безмежного в милосерді Господа, бо Він сподобив нас і цього року втішатися радістю великого свята Різдва Христового і почути заклики святої Церкви: «Христос народжується — славте Його! Христос з небес — зустрічайте! Христос на землі — підносьтеся! Співайте Господу, вся земле!» (ірмос 1 пісні канону свята).

— Святкуйте з трепетом і радістю, — запрошує нас святий Григорій Богослов, — оспівуючи величний і препрославлений день, бо справді чудо діється над усі чудеса: Невидимий стає Видимим, Невідчутний тіло приймає, Надвічний починається, Син Божий стає Сином Людським (Слово на Різдво Спасителя). «Ісус Христос учора й сьогодні, і навіки Той же» (Євр. 13, 8).

— Радійте й святкуйте, — говорить святий Іоан Золотоустий, — бо Різдвом Христовим давні пута знищено, смерть подолано, рай відкрито, прокляття скасовано, гріх усунуто, провину загладжено; істина повернулась, і вчення благочестя всюди поширилось, вишнє життя насаджено на землі. Ангели спілкуються з людьми, і люди безбоязно говорять з ангелами, тому, що Бог прийшов на землю, а людина — на небо; все поєдналося в ім’я добра і святості (Слово на Різдво Спасителя нашого Ісуса Христа).

Різдво Христове — світле свято, воно живить розум і спасає душу. Прийнявши тіло, Син Божий навчив людство, що земне життя — шлях до неба і вічності. Віра в це надихає людину на самовіддану земну працю, розганяє смуток, розпач, бездіяль­ність, надихає на безприкладні дерзання в ім’я добра для людей, в ім’я їх світлого сьогодення та майбуття.

Однак нема і не може бути повного благовоління серед людей без миру в усьому світі. Віра в Бога миру й любові спонукає нас бути миротворцями, бо таких Господь називає синами Божими (див.: Мф. 5, 9). Ми повинні брати активну участь в умиротво­ренні народів Європи, які шукають шляхів до співробітництва й безпеки. Повністю підтримуючи ініціативу скликання загальноєвропейської конференції, ми віримо, що на шляху переговорів і взаємного довір’я будуть розв’язані проблеми, які хвилюють Європейський континент.

Ми молимося за мир і благо нашої країни і закликаємо всіх вас працювати для її процвітання та збереження загального миру.

Прославляючи Народження Христа, складаймо Йому нашу найщирішу подяку за Його невимовні милості, щедро подані нам у минулі роки, і благаймо в наших молит­вах благословення Христа Життєдавця на наступний рік, на нову працю для слави нашої святої Церкви, для подальшого процвітання нашої держави і миру на землі.

Улюблені в Господі архипастирі, пастирі, побожні ченці та черниці, дорогі браття і сестри та наші співвітчизники-українці за кордонами нашої країни! Сердечно вітаю всіх вас зі святом Різдва Христового і закликаю всіх з любов’ю і вдячністю про­славити Народженого Господа і принести Йому в дар чистоту наших сердець і плоди наших добрих справ.

Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління! Амінь.

1972/1973 р.

↑Різдвяне послання 1973/1974 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Близько двох тисяч років тому сталася по­дія, яку ми нині святкуємо, — Різдво Христове. Тієї священної ночі у віфлеємській печері здійснилася велика таїна: на землі з’явив­ся в тілі Бог. Оточуваний небесними ангельськими воїнствами, приймаючи поклоніння від херувимів і серафимів, Він добровільно залишив Свою божественну славу, народився безпорадним немовлятком, жив незнаним отроком і юнаком, а потім протягом трьох з половиною років Свого земного подвигу терпів наклепи, насмішки і, нарешті, скри­вавлений і замучений, був розіп’ятий на хресті.

В ім’я чого і задля чого було це? Наша віра відповідає на це запитання так: «Він для нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з небес» — в ім’я нашого вічного життя. В цьому з’явленні Бога в тілі на землі в Різдвяну ніч ми бачи­мо безодню любові Божої до людини.

Боговтілення має виняткове значення у від­новленні людини, в її духовному відродженні. Втілений Син Божий дарував людині не тіль­ки благодать прощення, але й силу, що робить її чистою і праведною перед Богом. Ця бла­годатна сила Втіленого Бога безперервно жи­ве в Церкві Христовій.

У втіленні Сина Божого відкривається гли­бина премудрості Божої, бо тільки одна вона могла знайти спосіб примирити людей з Бо­гом. Мир, який Спаситель дав людству, — це насамперед мир з Богом. Цей мир живе в душі, яка сповнена вдячної любові до свого Господа за всі незліченні милості Божі.

Мир Божий — це мир зі своєю совістю. З Святого Письма ми знаємо про першого на землі вбивцю Каїна, як він після зло­чину — вбивства свого брата Авеля — не знаходив со­бі місця на землі. «Для нечестивих немає спо­кою, — каже Господь» (Іс. 48, 22).

Мир Божий — це мир людини зі своїм ближнім. Братерська любов і відкрите для ближнього серце — джерела внутрішнього миру та духовної радості. Мир з ближніми — це також мир і між усіма народами.

Ми прославляємо Бога за те, що Він послав у світ Свого Єдинородного Сина, щоб «кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3, 15). Віруюче серце ніколи не за­буває тих страждань, які за нас, за наші ра­дості, за наше вічне блаженство витерпів на­роджений у віфлеємських яслах Господь наш Ісус Христос. Така любов Божа до людей!

Різдво Христове — це свято Боговтілення, свято великої радості. «Я благовіщу вам радість ве­лику, яка буде всім людям», — сказав ангел віфлеємським пастухам (Лк. 2, 10). Сьогодні радіють небо і земля, радіє світ увесь. Велика радість Церкви Христової, бо на землі з’явився наш Спаситель. У цьому спільному торжестві дітей Божих радіє наш розум, просвічений Божественною істиною. Веселиться наше серце, бо воно завжди жадає любові віч­ної, нескінченної. Торжествує наша совість, за велінням якої людина, на жаль, не завжди по­водиться. В народженому Спасителі совість наша знайшла Великого Керманича і Настав­ника.

Наші духовні радості невіддільні від радостей земних. Минулий рік був роком зміцнен­ня миру й співробітництва між державами як в Європі, так і на інших континентах нашої планети. Цьому вельми сприяла наша країна.

Минулого року людство пережило й пережи­ває зараз сумні події: трагедію в Чілі та воєн­ні дії на Близькому Сході. Ми палко бажаємо і щиро благаємо Народженого Спасителя, щоб люди на землі не страждали від воєн, голоду й хвороб, щоб усі народи і всі люди жили в умовах миру, свободи і справедли­вості.

Однак, як духовна довершеність не приходить до людини сама собою, а потребує зу­силь людської волі, спрямованої на очищення душі від усякого зла, так і справедливий мир на землі не настане сам собою. За нього людство повинно боротися. Тому в надії на остаточну перемогу над злом будемо працю­вати кожний на своєму місці і чинити «добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми виконува­ли» (Еф. 2, 10).

У ці святкові дні сердечно вітаю вас, прео­священні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесні ченці та черниці, улюблені браття і сест­ри, з святом Різдва Христового і Новим роком. Нехай зміцнить Господь усіх нас в доброму душевному й тілесному здоров’ї і по­дасть нам Свою благодатну допомогу на доб­рі справи!

Подякуймо Господу нашому Ісусу Христу за Його милості до нас у минулому році і в своїх щоденних молитвах будемо просити, щоб Він просвітив розум наш світлом істини, послав у серця наші любов до ближніх, зміц­нив волю нашу в добрі і благословив усіх нас миром!

Амінь.

1973/1974 р.

↑Різдвяне послання 1974/1975 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

У ці святкові дні Православна Церква знову нагадує нам слова ангела, сповіщені віфлеємським пастухам у ніч Різдва Хри­стового: «Я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям. Бо нині у місті Давидовім народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2, 10–11).

Довгі тисячоліття люди чекали, коли прийде у світ Син Божий. Адже тільки Він міг визволити рід людський від гріха та його наслідків: страждання і смерті. До цього одностайного переконання прийшов як старозавітний світ через пророків, так і язичницький світ в особі своїх кращих пред­ставників.

Нарешті цей день настав. Ось чому пер­шими словами ангела були: «Я благовіщу вам радість велику, яка буде всім людям». Різдво Христове принесло на землю ра­дість і мир людству, бо в ньому полягає запорука вічного життя і вічної радості.

Що таке радість? Радість — це, перед­усім внутрішнє умиротворення, задоволен­ня всіх добрих намірів і прагнень, подолан­ня життєвих перешкод, заспокоєння духу. Радість — це відчуття повноти життя, в якому немає ніяких вад і нестатків. Ра­дість — це мир совісті, коли її не засму­чує ніякий страх чи почуття гіркого жалю або зневіри. Справжня радість не скороминуща, а вічна. Вона починається тут, на землі, і переходить у життя вічне.

Син Божий, благоволивши з’єднатися з людською природою, обожив її й тим са­мим визволив нашу природу від гріха й смерті. Ось чому Різдво Христове є почат­ком перемоги життя над смертю і почат­ком нашої радості.

Для православного християнина віра — це невичерпна скарбниця радості. Віра — це крила нашої душі. На цих крилах ми високо здіймаємося над землею, прозира­ючи своїм духовним зором у небо духов­не, у світ невидимий. Коли ми дивимось на самих себе і на світ, що нас оточує, земним поглядом, багато що здається нам важливим, тривожним і викликає турботу в нашій душі. Коли ж ми поглянемо на те саме очима віри, очима вічності, — багато що видасться нам малим, а щось вимагатиме від нас подальшого розвитку і вдосконалення.

Для православного християнина віра — це світоч, який веде нас земним шляхом. Віра осяває Божественним світлом наші думки й наше серце. Віра — це духовна сила. Перед нею не можуть встояти ніякі страждання людські на землі.

І саме життя земне — хіба воно не є джерелом радості для кожного з нас? Жит­тям тішиться вже немовлятко, яке ще майже нічого не розуміє. Радіє з життя і похилий старець, що багато десятиліть прожив на землі, а йому все ще хочеться жити. Ра­дістю для нас є наше здоров’я. Щоправда, ми не вміємо його цінувати, коли ми здо­рові. Та коли людина одужує після хворо­би, особливо тяжкої, як вона цінує своє здоров’я — це джерело життєвої сили, основу нашої земної праці!

Мати люблячих і любимих батьків, люб­лячих і любимих дітей — це теж радість життя. Насолода красою природи, творами мистецтва, музикою, поезією — це також радість. Та й сама праця — чесна, викону­вана на благо сім’ї, на благо людей, на благо своєї країни, — хіба це не джерело ра­дості?

Але серед наших радостей ми не повин­ні забувати про людські страждання. Ще багато людей на землі страждають від го­лоду й хвороб, від соціальної несправедливості. Тому наша Церква знову і знову звертається до всіх християн і до всіх людей доброї волі із закликом об’єднати свої зусилля з тими, хто прямує до встановлення справедливого й міцного миру на землі, хто добивається загального й повного знищення смертоносної зброї, яка загрожує життю на земній кулі, хто дбає про визволення мільйонів людей від зли­денності, голоду, хвороб і неграмотності.

Ми радіємо з того, що в останні роки позначилася тенденція до поліпшення між­народної обстановки, налагоджування спів­робітництва держав з різними соціаль­ними системами. Проте нас продовжують турбувати становище на Близькому Сході та страждання кіпрського й чілійського народів.

Мир внутрішній і мир зовнішній — це великі цінності людства, тому їх прагнуть усі люди доброї волі, їх відстоюють усі, хто хоче жити й працювати в ім’я загального добра і щастя людей. Під­носячи молитви за мир в усьому світі, ми віримо в торжество миру і з Божою допомогою будемо помножувати свої зусилля для утвердження мирного життя.

У ці святкові дні сердечно вітаю вас, преосвященні архипастирі й пастирі, чесні ченці та черниці, улюблені браття і сестри, з святом Різдва Христового. Поздоров­ляю також і наших співвітчизників-українців, які проживають за межами нашої країни, але й там не забувають рідну зем­лю та добрі звичаї своїх побожних предків.

Прославляючи Народженого Христа, складаймо Йому подяку за Його невимовні милості, щедро даровані нам у минулі роки, і благаймо в наших молитвах благословення Божого на новий рік, на нові труди на славу нашої святої православної Церкви, на дальше процвітання нашої країни і миру на землі.

У новому році мир і благословення Боже хай спочивають на кожній людині, що чинить добро (див.: Рим. 2, 10).

Амінь.

1974/1975 р.

↑Різдвяне послання 1975/1976 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Минули часи очікування і сподівань, настала свята, благословенна Різдвяна ніч! Ніч, коли відбулася найвеличніша подія всіх часів, сталося найбільше чудо, на яке чекали старозавітні праведники, про яке сповіщали пророки, в яке, за словами апостола Петра, «бажають проникнути ангели» (1 Пет. 1, 12). Це ніч, коли зійшов на землю Єдинородний Син Божий, щоб спасти людину і спрямувати її на путь праведності й блаженства.

І хто може зустріти цю ніч без трепету і не піднести подячної мо­литви Отцю Небесному!

Справдилися старозавітні пророцтва й прообрази: Джерело і Податель життя, Господь наш Ісус Христос прилучився до земного життя, став людиною, «Принизив Себе Самого» (Флп. 2, 7), щоб відновити втрачене людиною богосинівство, просвітити людей світлом спасенного Євангельського вчення про любов до Бога, взаємну любов між людьми, про мир і братерство в усьому світі, щоб зробити нас учасниками вищого Бо­жественного життя, спадкоємцями Царства Небесного.

Різдво Христове — це свято чеснот, джерело наших радостей, перемога духу над плоттю; свято, завдяки якому небо відкрилося для людини.

І радіє серце православне, торжествує свята Церква, а з нею і світ увесь, видимий і невидимий, бо народився Спаситель світу, Господь і Бог наш (див.: Лк. 2, 10). «Святкують ангели всі на небі і радіють люди сьогодні; веселиться все створіння ради народженого у Віфлеємі Спаса Господа…» (з літійної стихири свята).

Ми радіємо й духовно торжествуємо, бо над нами сяє незаходиме Сонце правди — Христос, про Якого євангеліст Іоан Богослов сказав, що Він «освітлює кожну людину, яка приходить у світ» (Ін. 1, 9).

Народжений в тілі Син Божий, Який є «путь, істина і життя», від­крив нам тайни життя світу й людини. Через Нього ми знаємо про свя­щенний акт творення світу волею Всемогутнього Бога, знаємо про те, що Божественний Промисел керує світом і кожною людиною, що кожен з нас має безсмертну душу, що існує вічне життя, що всі люди рівні, во­ни — діти Божі і браття між собою.

Син Божий став Сином Людським, щоб синів людських зробити си­нами Божими. А Господь говорить, що «синами Божими назвуться ми­ротворці» (Мф. 5, 9). Це спонукає нас не тільки молитися «за мир усьо­го світу», але й діяльно брати участь у миротворницькому служінні, передусім самовідданою працею на благо нашої країни.

Віра в Бога миру й любові спонукає нашу Церкву, разом з усіма людьми доброї волі, діяльно допомагати утвердженню миру між народами, брати активну участь у розвитку до­вір’я й духу співробітництва між народами Європи та всього світу.

Успішне завершення в минулому році Наради з безпеки й співробітництва в Європі відкрило широкі можливості подальшого поглиблення взаєморозуміння між різними державами Європи та всього світу, утвердження миру між ними, миру, який обстоюють тепер усі люди доброї волі на землі. Підтримати ці зусилля, наповнити високі начала співробітництва між народами життєвим змістом — наша повинність, священний обов’язок усіх християн, яким Господь заповідав і дав мир Свій (див.: Ін. 14, 27). І ми радіємо з того, що наша країна успішно сприяє зміцненню миру на землі. Ми віримо, що «Бог миру, Отець щедрот» благословить миротворницькі зусилля людей доброї волі, віримо, що прийде час, коли на всій землі перестане проливатися кров людська.

У ці святі дні, коли наші душі сповнені чистого захоплення і радості боговсиновлення, сердечно вітаю вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесне чернецтво, улюблені браття і сестри, з великим святом Різдва Христового і Новим роком милості Господньої.

Поздоровляю з цим високоурочистим християнським святом та Новоліттям і тих наших співвітчизників, які з волі Промислу Божого опинилися за межами рідної землі, але в глибині душі зберігають віру православну, добрі звичаї побожних предків і разом з нами величають Народженого від Пречистої Діви Христа Бога, Спасителя нашого. Пришестя у світ Спасителя, чим зруйнована була перепона ворожнечі між «далекими і близькими» (див.: Еф. 3, 14–17), нехай завжди об’єднує нас перед Господом у тій любові, яку Він заповідав нам: «Як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ін. 13, 34).

Складаючи подяку Богові за Його благодіяння, що були над нами в минулому році ласки Божої, і в наступному році благаймо в наших щирих молитвах благословення Божого на нові творчі подвиги для блага святої Церкви й дальшого процвітання нашої країни. Не­хай буде і в новому році щедра благодатна поміч Божа всім людям, які спрямовують свої зусилля для торжества миру в усьому світі, на благо і процвітання всього людства.

Амінь.

1975/1976 р.

↑Різдвяне послання 1976/1977 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Великою тайною благочестя називає апостол Павло Різдво Христове (див.: 1 Тим. 3, 16). Таїна Різдва Христового або таїна втілення Сина Божого полягає в тому, що Бог став справжньою людиною, що Він явився світу в постаті людини. Святкувати Різдво Христове — це означає свід­чити не тільки про сходження людини до висот Божественності, проповідувати не тільки про обоження людської природи, але головним чином сповіщати про зішестя Божества до рівня людини.

У цьому полягає сенс і зміст свята Різдва Христового. «І Слово стало плоттю, і вселилося між нами», — навчає святий Іоан Богослов (Ін. 1, 14). Господь «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік» (Флп. 2, 7), — благовістить апостол Павло. Віра в те, що Христос — повний, звершений чоловік, що при всій Своїй єдності з Богом Він прийняв не тільки людське тіло, але й людську душу, людську свідомість, людську волю, людські почуття, що Він у повному й справжньому розумінні став одним з нас, — це віра апостольська, віра отцівська, віра православна. Цю віру сповідуємо ми, православні християни, як і віру в те, що Ісус Христос є Бог.

Спасенна сила втілення Сина Божого полягає саме в тому, що він, будучи Богом, через втілення став довершеною людиною у повному розумінні цього слова і че­рез Свою людськість став джерелом благословення для всіх людей. Ніхто з апостолів не бачив цього так виразно і не підкреслював так наполегливо, як святий апостол Павло. Єдинородний Син Божий, прийнявши людську природу, вступив у внутрішню єдність з родом люд­ським у всьому, крім гріха. Як людина, Він став нашим братом, новою Людиною, другим Адамом. Усе, що цей новий Чоловік мислить, почуває і робить, — усе це Він мислить, почуває і робить в єднанні з родом люд­ським. Тому Його смерть і воскресіння є нашою смертю і нашим воскресінням. Наше спасіння полягає в тому, що через таїнство хрещен­ня ми самою серцевиною свого буття вступаємо в єднання із втіленим Богом, увіходимо в повноту Його життя — від ясел до хреста, до воскресіння й вознесіння. Бути християнином — це означає бути прийня­тим в Його життя, страждання і воскресіння, реально стати єдиним з Христом. Спаситель — це Той Чоловік, Який, перебуваючи в єдності з Божеством, прийняв у Себе і несе в Собі все людство, що потребує спасіння. Ось чому Різдво Христове, або втілення Сина Божого, є центром християнства.

Християнство — це не вчення, а життя, і як життя воно невідділь­не від сучасності. Церква кличе нас до життя у Христі, до братерської любові, одностайності й однодумності в добрих ділах, до миру й духов­ної радості. Вона надихає людину на самовіддані земні труди, перема­гає сумування, зневіру, бездіяльність, надихає на безприкладне дер­зання в ім’я блага людини, і в ім’я її світлого сьогодення й майбуття.

Серед різноманіття духовних дарів втілений Син Божий приніс на зем­лю насамперед мир. «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління», — співали ангели Різдвяної ночі. Мир, дарований нам Господом нашим Ісусом Христом, — це мир з Богом, мир зі своєю совістю, мир з ближніми, мир між народами. Прагнути здобути душевний мир — це означає прагнути того, щоб Бог оселився в нашому серці Своєю благодаттю і жив у ньому, як Він Сам обіцяв (див.: Ін. 14, 23).

Прагнення миру властиве всякій людині, яка любить свою країну і бажає їй процвітання за мирних умов життя. Наша Церква бере і буде брати участь разом з усіма людьми доброї волі в миро­творницькій діяльності, спрямованій на зміцнення миру на землі. Вона закликає всі Церкви, всіх християн морально впливати на суспільство і через нього наполегливо добиватися поступового роззброєння. Тільки в умовах роззброєння можна досягти міцного миру. Голос пророка Ісаї, що закликає «перекувати мечі свої на орала і списи свої на сер­пи» (див.: Іс. 2, 4), особливо актуально звучить в наш атомний вік.

У ці різдвяні дні сердечно вітаю вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесне чернецтво, улюблені браття й сестри, з святом Різдва Христового і Новим роком милості Господньої. З почуттям духовної радості поздоровляю з святом Різдва Христового і Новим ро­ком і всіх земляків-українців за межами рідної землі. Радіймо, браття й сестри, разом з ангелами і пастирями, разом із святими пророками й праотцями Різдву Господа і Спасителя нашого! Полинемо думками до Віфлеєма, де народився Христос, незаходиме Світло світу! Не­хай Він надихає нас на діла добрі!

Від усього серця бажаю всім вам духовних радостей і плідної праці на славу Церкви Божої та процвітання нашої країни. Будемо моли­тися, щоб народжений Господь Ісус Христос був з нами в усі дні жит­тя нашого і дав нам бути благоговійними учасниками вічної радості.

Амінь.

1976/1977 р.

↑Різдвяне послання 1977/1978 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Чудову цю звістку про любов і мир принесли ангели в ніч Різдва Господа нашого Ісуса Христа. Тому кожного року ми урочисто святкуємо цей день і з великою радістю згадуємо пришестя у світ Сина Божого. Різдво Христове — це наша радість, наше життя і спасіння.

Вірою в Господа Ісуса Христа спасалися всі — і ті, що жили після Його пришестя, і ті, що жили до того, як Він прийшов у світ: вони че­кали, вони сподівалися, що Він прийде і врятує їх від гріха і смерті.

Наближався час Різдва Христового. І, як буває вночі, коли згущує­ться темрява, так і перед пришестям Христа темрява гріха ще збільши­лась. Не тільки люди забули істинного Бога, але, здавалося, і Сам Бог забув людей. Тоді мало хто шукав Бога, людство не знало, як треба жити. Язичницький світ лежав у темряві гріха. І коли людина гинула від моральної зіпсованості, вмираючи духовно раніше від смерті тілесної, Сам Бог зійшов на землю, щоб «знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19, 10). Господь не прийшов на землю як славетний цар або великий завойов­ник. Він не народився в багатому палаці, оточений слугами і воїнами. Син Божий увійшов у світ через бідний вертеп, куди заганяли худобу в холодні ночі. Пречиста Діва Марія Сама сповила Його і поклала в грубих яслах.

Господь Ісус Христос народився у Віфлеємі. Та далеко на сході древні мудреці-волхви побачили світло незвичайної зірки і по ньому дізналися про народження Спасителя світу. Зірка привела їх до Того, на Кого люди у своєму безсиллі чекали від початку світу. Вони побачили Того, до Кого прагнула кожна людська душа, яка шукає вічної правди. Поклонившись новонародженій Богодитині, волхви принесли їй дари.

А в Різдвяну ніч біля Віфлеєма пасли свою отару пастухи. Це були прості люди. Вони не мали мудрості, тому не могли зрозуміти, що озна­чає поява незвичайної зірки. У них не було скарбів, щоб принести коштовні дари. Зате в їхніх серцях зберігався більш цінний скарб — жива віра в Бога. Тому Господь удостоїв їх раніше за всіх дізнатися про те, що у світ прийшов Син Божий. Вони теж бачили світло. І в цьому світлі вони почули слова ангела: «Я сповіщаю вам радість велику, яка буде всім людям. Бо нині у місті Дави­довому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2, 10–11). В цей час з’явилося багато ангелів, які співали пісню: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14).

Ангельське благовістя не можна розуміти як негайне встановлення на землі миру і благовоління без усяких зусиль з боку людини. Небесна звістка в день Різдва Христового має на увазі насамперед мир внут­рішній, тобто те душевне умиротворення, про яке говорив Ісус Христос на Тайній вечері: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як мир дає, Я даю вам» (Ін. 14, 27).

Такий мир дійсно являє собою величезну цінність. Своїм спокутним подвигом Господь наш Ісус Христос примирив людину з її власною со­вістю і з Богом. Усвідомлюючи себе примиреним з Богом, християнин уже не страждає душею, як це було до Різдва Христового, коли за свої гріхи і беззаконня людина перебувала під гнівом Божим. Це внутріш­нє примирення людини з самою собою розуміє і ап. Павло, коли пише колоським християнам: «Нехай панує в серцях ваших мир Божий» (Кол. 3, 15). У пошуках цього миру християнські подвижники йшли в ліси й пу­стелі. Вони досягали внутрішнього, душевного миру зусиллями своєї волі, молитовним подвигом. Протягом багатьох років вони трудилися над удосконаленням свого духовного життя, а потім ішли до людей і вселяли в їхні серця набуту в самотності моральну силу.

Мир у Бозі й з Богом є суттєвою стороною християнського розу­міння миру. Але Церква Христова повинна сприяти виявленню внутріш­нього миру і зовні, у житті народів, у житті всього людства. Ісус Христос, передбачаючи зруйнування Єрусалима, оплакав його гірку май­бутність, а з ним і все людство, що страждає від руйнівних війн. Він ду­мав не тільки про внутрішнє умиротворення людської душі, але й про зовнішній благоустрій життя людей на землі в умовах миру, братерства і любові народів.

У наш час багато християнських Церков разом з усіма людьми доброї волі докладають величезних зусиль, щоб для збереження миру й життя на землі залучити всю моральну міць людства.

У наші дні міцний мир не може бути забезпечений без роззброєн­ня. Атомна зброя і нові види зброї масового знищення загрожують існу­ванню життя на землі. В день Різдва Христового ми, християни, повин­ні ще і ще раз усвідомити нашу величезну відповідальність перед Бо­гом і людством за мир на землі.

У ці святкові дні сердечно вітаю вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесні ченці та черниці, улюблені браття і сестри, і наші співвітчизники-українці за межами нашої країни, з святом Різдва Христового і Новим роком.

Нехай зміцнить Господь усіх нас у доброму душевному й тілесному здоров’ї та подасть нам Свою благодатну поміч на діла добрі! Подя­куймо Господу нашому Ісусу Христу за Його благодіяння минулого року й у своїх повсякденних молитвах будемо просити, щоб Він просвітив наш розум світлом істини, послав у наші серця любов до ближніх, зміцнив нашу волю в добрі і благословив усіх нас миром!

Амінь.

1977/1978 р.

1978/1979 р.

↑Різдвяне послання 1978/1979 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Нині знову святкує православна Церква, духовно прославляючи Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Знову в наших православних храмах лунає й тішить наше серце ангельська пісня: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14). Святий апостол Павло, пояснюючи значення Різдва Христового, говорить: «В Ісусі Христі Бог прими­рив із Собою світ, не ставлячи в провину людям злочинів їхніх, і дав нам слово примирення» (2 Кор. 5, 19).

Чия душа не воліла б мати в себе той скарб, який приніс на землю Син Божий? Хто не бажав би собі миру, посланого нам з неба через Різдво Христове? Мир душі, мир совісті, мир з Богом і людьми, мир з усім світом — ось до чого прагнуть люди, ось чого жадає стомлене сер­це. Всі люди вважають мир благом — і це безсумнівно. Син Божий для того й зійшов на землю, щоб принести людству мир; і на про­щанні з учениками Він сказав: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам» (Ін. 14, 27).

Свята Церква, продовжувачка справи Христової, в усі часи закли­кала і закликає людей до миру. Прислухайтесь до її богослужіння — воно завжди починається закликом до миру: «У мирі Господу помолимось», «ще і ще в мирі Господу помолимось», «за мир з неба…» і, нарешті, «з миром війдемо» з храму Божого.

Церква навчає, що мир Христів має той, хто своє життя провадить праведно й благочестиво. А що таке праведність? Це така властивість життя людини, коли вона свято шанує права інших і постійно виконує покладені на неї обов’язки щодо ближніх. Праведним на­зивається той, хто віддає кожному своє, хто виконує свій обов’язок.

Церква навчає, що душевний мир християнина повинен ґрунтуватися не на користолюбстві, а на любові та благочесті. Господь сказав:

«І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних і злих» (Лк. 6, 32–35).

Заповіді Божі слід виконувати з любові до людини, і це любов’ю пройняте виконання дає людині душевний мир і відраду. Коли люди­на виконує свій обов’язок, спонукувана любов’ю, в той момент вона вже не має на меті користолюбства. Якщо такій людині на добро від­повідають злом, то вона не втрачає через це душевного миру, бо тво­рила добро з добрими намірами: з любові до Бога, з любові до люди­ни, з любові до благочестя й правди. В такому випадку добро завжди лишається добром, і мета його досягається навіть і тоді, коли на доб­ро відповідають злом.

Тільки та праведність, в основі якої любов, має моральну ціну й може бути названа міцною. Вона прихиляє до себе Духа Святого. А Дух Святий занепале поповнить, немічне вилікує і дасть душі мир, якого ніхто і ніщо не може порушити.

Закликаючи своїх чад здобувати мир душевний, Церква Христова закликала і закликає до миру між людьми й народами. Мир на зем­лі — це найвище благо для тих, хто живе на ній. Будувати мир між людьми заповідав нам Господь, Спаситель світу. Це наш християнсь­кий обов’язок. Наша Церква всіма доступними їй засобами служить справі миру. Наша воля творити мир непохитна, бо ми віримо в торжество миру на землі. Всехристиянський мирний конгрес, що відбувся у Празі в червні 1978 року, закликав християн «об’єднатися з усім людством, щоб втілити в життя ангельську пісню: «Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14), яка близько двох тисяч років тому була сповіщена бідним пастухам з Віфлеєма.

Преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесні ченці та черниці, дорогі браття і сестри, сердечно поздоровляю вас з великим святом Різдва Христового і Новим роком. Нехай дарує нам Господь святкувати цей великий день у мирі й духовній радості і сподобить нас чистим серцем у доброму здоров’ї прославляти народжене Боже Дитя і принести Йому в дар любов та подяку, «нас бо ради народилося Немовля, Предвічний Бог»!

У це велике свято миру й любові подякуймо Богові і за Його милості, даровані нам у минулому році, та в наших щирих молитвах виблагаймо благословення Боже на нові творчі труди на благо нашої святої Церкви, для благоденства нашої країни і миру на землі. Хай світлосяйне проміння різдвяної зірки осяє ваші душі й серця світ­лом правди, миру і любові!

Амінь.

1978/1979 р.

↑Різдвяне послання 1979/1980 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

З великою радістю й духовним піднесенням святкує Православна Церква Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Майже дві тисячі літ християнський світ торжествує, згадуючи пришестя у світ Сина Божого. Син Божий, зійшовши на землю, з’єднав Своє Божественне життя з людським життям. Бог став чоловіком і Своє боголюдське життя дав братам Своїм, «що вірують в ім’я Його».

Різдво Христове, або Боговтілення, — це подія, що сталася один раз у часі, але має силу вічності. Боговтілення, як довершене з’єднання в одній Особі Сина Божо­го двох природ, Божої та людської, з’єднання нероздільне й незлитне, — є Церква. Син Божий не просто наблизився до людини, а ототожнив­ся з нею; Сам став людиною. Пояснюючи зміст Боговтілення, святий Іоан Богослов говорить: «Життя явилось, і ми бачили, і свідчимо, і сповіщаємо вам це вічне життя, яке було в Отця і явилось нам» (1 Ін. 1, 2). Проповідь, християнства, як і щорічне урочисте святкуван­ня Різдва Христового, — це радісне, урочисте свідчення про нове життя.

Як хочеться нашому серцю і устам, особливо в день нинішнього свята, повторювати слова ангельської пісні, яка слідом за явленням ангела віфлеємським пастухам наповнила небеса:

«Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14). На богослужінні ми часто чуємо ці ангельські слова. Та особ­ливо урочисто лунають вони в Різдвяні свята. Разом з ангелами ми спі­ваємо славу на небі Богові, ми славословимо, ми урочисто величаємо Господа за Його безмежну любов, яку Він явив людям народженням на землі Спасителя світу, ми дякуємо Йому за принесену на землю радість.

Ми співаємо славу Богові, бо у втіленні Сина Божого відкриваються всі глибини премудрості Божої. Тільки вона одна й мог­ла знайти засіб для примирення людей з Богом, з самими собою, та своєю совістю. «В Ісусі Христі Бог примирив із Собою світ, не ставлячи в провину лю­дям злочинів їхніх, і дав нам слово примирення», — говорить апостол Павло (2 Кор. 5, 19).

Ми прославляємо Бога за всемогутність благодаті Божої, яка, за словом апостола Павла, виявляється тоді, коли намножується гріх (див.: Рим. 5, 20), спасає загибле, відновлює занепале, воскрешає по­мерле, оновлює зітліле. І тому всім серцем ми співаємо славу Богові!

Різдвяної ночі ангели заспівали: — «на землі мир». Той, Хто народився у Віфлеємі, скаже напередодні Своїх страждань: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам» (Ін. 14, 27). Він приніс на землю закон братерства, взаємного служіння один одному, мирного співжиття. І якщо немає тепер повного зовнішнього миру серед людей і виника­ють загрози для миру на землі, то це тому, що люди ще не засвоїли законів братерства, любові й миру і не перетворили їх у життя.

Спаситель заповідав на землі мир внутрішній, тобто мир духу, що є благодатним плодом Духа Божого, Який перебуває в Церкві і живе в християни­нові. Про цей мир Спаситель говорив Своїм ученикам після Свого Воскресіння: «Мир вам» (Ін. 20, 19). Бажаючи цього внутрішнього, духовного миру, Свя­та Церква цими слова­ми багаторазово благословляє нас на своїх відправах. Мир з Бо­гом, — це, коли християнин з чистим сумлінням дивиться на небо і з чистою совістю стави­ться до людей. Такого миру повинен шукати кожен християнин. Хто його знайшов, той має велику радість в своїй душі. Мир з Богом — це життя у Христі. Христос є джерело спокою, сила духу й всепрощення в душі істинного християнина.

Різдвяної ночі ангели співали також — «в людях благово­ління». Вони прославляли Сина Божого за те, що Він Своїм народжен­ням на землі виявив Свою милість людям, вдихнув в людство дух вза­ємної братерської любові, насадив добру волю в серцях людей. Спа­ситель назвав любов першим і головним обов’язком його учеників, основним законом Його Божественного вчення. У Своїй Осо­бі Він явив зразок любові, і заповідав нам наслідувати Його. Якщо серед людей пануватиме «добра воля», а не зла; якщо серце буде спрямоване на діла любові, якщо люди будуть турбуватися не стільки про себе, скільки про своїх ближніх, і зрозуміють, що любов — це те дорогоцінне багатство, яке піде з нами у віч­ність. Вони будуть насолоджуватися блаженством цим в земному житті й перейдуть з ним у життя вічне.

Нинішній час, в усіх людей, що прагнуть миру, — одна думка і одне бажання, щоб утвердився мир на землі між народами. В ці дні, коли небесне благовістя про мир поособли­вому сприймається серцем, коли ангельська пісня про благовоління Бо­же до людей переможно лунає в наших храмах, — помолимось Господу: нехай осінить Він миром серця людей, нехай відверне від народів землі атомну небезпеку, що загрожує світові, і нехай настане вічний мир на землі для плідної праці на славу Божу і на добро людям. Церква закликає всі християнські Церкви, всіх християн разом з усіма людьми доброї волі робити все можливе для збереження миру на землі.

У ці дні, коли наші душі наповнюються духовною радістю, сердечно поздоровляю вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесне чернецтво, улюблені браття і сестри, з великим святом Різд­ва Христового і Новим роком. Поздоровляю з великим християнським святом і Новоліттям також і наших співвітчизників, які з волі Божої опинилися за кордоном, але в глибині ду­ші зберігають нашу віру, любов до краю своїх побожних предків, їхні добрі звичаї та разом з нами величають народженого від Пречистої Діви Марії Христа Бога, Спасителя нашого.

Нехай наповнить Христос серця наші радістю й світлом, що зася­яло світові з віфлеємської печери, і хай чує слух наш духовну ан­гельську пісню, заспівану в ніч Різдва Христового, — пісню, що нав­чає людей берегти мир між собою і між народами: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління»!

Нехай у новому році мир і благословення Боже перебувають на кожному, хто чинить добро (див.: Рим. 2, 10)!

Амінь.

1979/1980 р.

↑Різдвяне послання 1980/1981 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Велика благочестя тайна: «Бог явився у плоті» (1 Тим. 3, 16). У цих словах апостола Павла полягає зміст свята Різдва Христового. Таїна Христа міститься в Його Боговтіленості, а не тільки в Його Божестві. Неймовірне чудо полягає не тільки в тому, що слава Божа сяє в рисах Його обличчя, але і в тому, що Бог став дійсною людиною, що Він явився в образі людини.

Євангельське благовістя говорить не тільки про піднесення створеної людини до висот Божества, не тільки про обоження люд­ської природи, але й про сходження Божества, Божественного Слова до рабського вигляду людини. В цьому — зміст християнської проповіді. За словами апостола Павла, Син Божий «принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і виглядом став як чоловік» (Флп. 2, 7).

Тому твердження нашої віри, що Ісус Христос є у повному розумінні слова довершена людина, що при всій Своїй єдності в істоті з Богом Отцем, Він прийняв не тіль­ки людське тіло, але й людську свідомість, людську волю, людські почуття, що Він у повному і дійсному розумінні став одним з нас, — це твердження тою ж мірою справедливе, як і твердження, що цей Чоловік є Бог.

Наша віра в Божество Ісуса Христа сповідує суто християнське вчення, чим воно істотно відрізняється від усіх язичницьких обоготворень людини та від усіх міфів. Віра у всемогутність і самоодкровення Божества в образі людини мала місце і в язичницьких міфах. Проте, в усіх цих язичницьких втіленнях людська сторона втрачала свою самостійну цінність. Людина ставала неістотною оболон­кою Божества, мовби одежею, примарною подобою Божества.

Цілком інше — християнська таїна Боговтілення. Людська природа Христа тут не примара, не засіб зробити Божество доступним для нашого зору, не проста видима форма, в якій з’являється Божество. Навпаки, людське єство Сина Божого має самостійне існування та свою самостійну дію. Саме завдяки людському єству Христа Бог наближається до нас і спасає нас.

У всій історії релігій ми не знаємо нічого подібного до цього основ­ного християнського вчення значення для спасіння людей людської природи Сина Божого. Спасенна сила Христа полягає саме в тому, що Він, Син Божий, Який був до цього в Бога, тепер став людиною, і через Свою людськість став джерелом благословення для всіх.

Ніхто з апостолів не бачив цього так ясно і не підкреслював так виразно, як святий апостол Павло. Єдинородний Син Божий, прийняв­ши людську природу, вступив у внутрішню єдність, у соборність люд­ського роду, виключаючи його гріховність. Як людина, Він став нашим братом; як творче Слово Боже, Він — первородний з братів, тобто не просто людина, як ми, а нова людина, другий Адам.

Усе, що цей новий Чоловік — Господь наш Ісус Христос — думає і чого Він хоче, все, що Він робить, — все це Він думає, хоче, терпить і робить у соборному єднанні з людським родом, у реальній спільності Свого життя, смерті і воскресіння з нашим життям, смертю і воскресінням. По суті Його життя — це і наше життя, його смерть — і наша смерть, його воскресіння — і наше воскресіння.

І наше спасіння полягає в тому, що через акт Таїнства хрещення ми самою серцевиною свого буття, отже, не тільки своїми думками, бажаннями і ділами, але й самою своєю істотою включаємося в Бога, Який став людиною; включаємось у всю повноту Його реальності, від віфлеємських ясел до голгофського хреста, до воскресіння і вознесіння на небо.

Бути спасенним, або стати християнином, означає бути прийнятим у життя Богочоловіка Ісуса Христа, в Його страждання і воскресіння, стати єдиним з Первонародженим серед братів. Спаситель — це та Людина, Яка Своєю особистою тотожністю з Сином Божим прийняла в Себе і несе в Собі все людство, що потребує спасіння. Він є жива єдність тих, хто спасається. Тому втілення Сина Божого дійсно стоїть у центрі християнства. Апостол Павло, збагнувши цю таїну хри­стиянства, урочисто сповістив: «Бог єдиний, єдиний і Посередник між Бо­гом і людьми, — чоловік Христос Ісус, Який віддав Себе для спасіння всіх» (1 Тим. 2, 5–6).

Церква Христова покликана здійснювати в земному житті наслідок боговтілення. Спасіння людини треба розуміти як подолання в ній гріховних нахилів, як її очищення до стану святості і як перемогу життя над смертю. Спасіння в такому розумінні не могло здійснитися людськи­ми силами. Для цього дійсно потрібне було пришестя у світ Бога.

Присутністю і діянням Бога в людській душі є віра. Вона проймає всю людину і проникає в усі глибини людського духу і тому може й повинна вдосконалювати всі сторони життя. Через віру відбувається примиренне діяння Боже у світі. В цьому діянні Божому повин­на брати участь і людина. Участь християн у цій Божій справі різно­манітна. Вона відбувається через богослужіння й молитву, через про­повідь Євангелія, через християнський спосіб життя, через повсякденну миротворницьку діяльність у широкому розумінні слова.

За словами апостола Павла, Христос є наш мир (див.: Еф. 2, 14). А це означає, що мир прийшов на землю як наслідок боговтілення. Мир як дар Божий стає надбанням кожної людини і благотворно впливає на її духовно-моральне життя. Примирення людини з Богом — особливий стан душі, коли душевний мир виявляється в повсякденному житті людини. Як сонячне тепло викликає до життя рослини, так і внутрішній мир душі неодмінно виявляється в добрих стосунках між людьми. Звичайно, створення таких стосунків — справа нелегка навіть серед однодумців і близьких за духом та переконанням людей. Тому Господь і заповідає Своїм послідовникам: «Майте мир між собою» (Мк. 9, 50). І святі апостоли неодноразово нагадували заповідь Христову берегти мир (див.: 1 Фес. 5, 13; Рим. 14, 19; 1 Пет. 3, 11).

Першочергове завдання християн полягає в тому, щоб придбати в собі мир. Але здійснюючи це, ми, як посланники свого Спасителя і Господа, з одного боку, покликані умовляти людей примиритися з Богом (див.: 2 Кор. 5, 20), а з іншого — повинні бути миротворцями серед людей і між народами (див.: Мф. 5, 9; 1 Пет. 3, 11; Рим. 12, 18, та ін.).

Керуючись цим ученням нашої віри наша Церква в умовах загострення міжнародних відносин знову звертається до всіх християнських Церков, до всіх людей доброї волі із закликом об’єднати свої зусилля та всіма доступними засобами не допустити на землі виникнення ядерної війни. В ім’я Христове наша Церква закликає врятувати людство від загибелі і сприяти встановленню в усіх районах землі справедливого миру і благоденственного життя народів.

У ці різдвяні дні, коли наші серця наповнюються духовною радістю, сердечно поздоровляю вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пас­тирі, чесне чернецтво, улюблені браття і сестри, з великим святом Різдва Христового і Новим Роком!

Нехай зміцнить Господь усіх нас в доброму душевному й тілесному здоров’ї і подасть нам Свою благодатну допомогу в наших повсякден­них трудах на благо нашої Вітчизни і на славу Божу! Подякуймо Господу нашому Ісусу Христу за Його благодіяння в минулому році і в своїх молитвах просімо, щоб благословення Боже було на кожній людині, яка чинить добро, і щоб мир був на всій землі, між усіма народами!

Амінь.

1980/1981 р.

↑Різдвяне послання 1981/1982 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

І знову радісно й з духовним піднесенням святкує Православна Церква Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Хто ж наш Спаситель, Якого ми сповідуємо істинним Богом та істинним чоловіком?

Особа Ісуса Христа і Його надприродне народження, які приймаються нашою вірою, назавжди залишаються для нас таїною боговтілення, незбагненною для людського розуму. Про нашого Спасителя ми знаємо тільки те, що знаходиться в Євангелії.

А Євангеліє свідчить про Христа як про людину, яка дивувала Своїх сучасників святістю Свого життя, яке не могло не викликати у людей захоплення і подиву. Прекрасний образ Христа — спосіб Його мислення, спосіб Його життя, спосіб Його дій — назавжди залишається великим дивом. Святе Євангеліє зображає особу Христа такою, якої не було серед смертних людей. Хто з людей міг мати в собі сукупність усіх найвищих моральних якостей, повноту всіх достоїнств і досконалостей?

Минули тисячоліття, а Христос назавжди залишається єдиним бездоганним втіленням усіх чеснот і добрих якостей людини. Його доброта — безумовна, Його милосердя — безмежне, Його терпіння — невичерпне, Його віра — непохитна, Його мужність — абсолютна, Його любов — всеосяжна, Його проникнення в глибину людської душі та людські потреби — надприродне, Його розуміння нашої грішної природи — дивне, Його прощення розкаяних грішників — безподібне.

Христос, як історична Особа, жив не тільки серед благочестивих людей, але були й такі, що ставились до Нього вороже. Упереджені проти Нього книжники і фарисеї пильно стежили за Ним, прислуховуючись до Його слів, придивляючись до Його вчинків, і робили все це з єдиною метою — аби звинуватити Його в будь-чому. Вони ставили Йому лукаві й підступні запитання, але ніхто з них не міг знайти в Ньому щось гріховне або негоже. Вони мусили із соромом визнати і погодитись із тим, що життя Христа було життям, повним Божественної мудрості, з’єднаної з неземною любов’ю до людей.

Життя Христа воістину було життям, «повним благодаті й істини» (Ін. 1, 14). Христос не вагався говорити Своїм слухачам правду, але в цій правді не було ні презирства, ні грубощів, ні злісної критики, ні осуду. Він знав ціну людської душі.

Життя Христа було життям у любові до Бога і людей. Його любов до Отця засвідчена Його безумовним до Нього послухом: «Він був слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2, 6–8). Життя Христа було життям лагідності і смирення. Це Він сказав: «Прийдіть до Мене… і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем; і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11, 28–29).

Христос ніколи не грішив, і тому ніколи і ні в чому не каявся. Будучи Богочоловіком, Він називав Себе «Сином Людським», але ніколи і ніде не ставив Себе нарівні з усіма людьми і не зараховував Себе до грішників. Христос жив так, що в кінці Свого земного служіння міг задати Своїм противникам сміливе запитання: «Хто з вас викриє Мене в неправді?» (Ін. 8, 16). І у відповідь не почув ні найменшого звинувачення. Пілат, бажаючи звинуватити Христа хоча б у будь-якому порушенні закону, змушений був при народі вмити руки і заявити: «Я не знаходжу жодної провини в цьому Чоловікові» (Лк. 23, 4). Іуда, який спостерігав за Христом три роки і бачив святе життя Христа, мусив визнати перед первосвящеником, що «продав кров невинну» (Мф. 27, 1).

Перебуваючи в цілком беззаконному й нечестивому оточенні, зазнаючи побоїв і ганьби Христос навіть за таких обставин зберігав Свою довершеність. Його погляд не затьмарила злоба, а з Його вуст не злетіло ані слова погрози, ані крику прокльону: «Будучи лихословлений, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував; але віддавав усе це Судді Праведному» (1 Петр. 2, 23).

Усе те, чого навчав Христос, ким Він був і що Він зробив, виходило не від «Ісуса, сина тесляра з Назарета» (Мф. 13, 55), а від «Христа, Сина Божого», для нас важливо і необхідно знати, ким є Христос: звичайною людиною, чи втіленим Сином Божим, тобто істинним Богом і істинним Чоловіком?

«Хто Цей?» — питали люди, коли Христос урочисто ввійшов на молодому ослі до Єрусалима. Відповідь Божа: «Це — Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17, 5).

Від того, чи правильно ми ставимось до Христа, залежить, наскільки усвідомленим буде наше земне життя і наша вічність. «У Ньому було життя, — говорить св. ап. Іоанн Богослов, — і життя було світлом для людей» (Ін. 1, 4). «І нема ні в кому іншому спасіння», «бо нема іншого імені під небом, даного людям, через яке належало б нам спастися» (Діян. 4, 11–12). «Хто вірує в Сина Божого, має свідчення в самому собі…» Свідчення це полягає в тому, що «Бог дарував нам життя; хто не має Сина, не має життя. Це написав я вам, — пише св. Іоанн Богослов, — віруючим в ім’я Сина Божого, — аби ви знали, що ви, віруючі в Сина Божого, маєте життя вічне».

Виходячи з такої нашої віри, у цей складний для України час, коли життя людей погіршилось, коли духовне життя зазнає випробувань, ми не повинні падати духом і опускати руки. Україна є і буде державою, і Бог поблагословить її народ миром, злагодою і добробутом. Завжди молімося, щоб Господь наш Ісус Христос, який народився в цей день майже дві тисячі років тому, дав українським народоправителям мудрість і силу; суддям — правду й справедливість; усім людям — любов до праці, мир і злагоду. Ми закликаємо всіх православних людей України залишити релігійні чвари і в ім’я Христа об’єднатися в Єдину Помісну Українську Православну Церкву, щоб прославився Бог, а український народ мав би духовну силу для свого розвитку і процвітання.

У ці святкові дні, коли наші серця наповнюються духовною радістю, сердечно поздоровляю вас, дорогі отці, браття і сестри, з великим святом Різдва Христового і Новим роком. Нехай благословення народженого Сина Божого перебуває на кожній людині, яка чинить добро (Рим. 2, 10)!

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами.

Амінь.

1981/1982 р.

↑Різдвяне послання 1982/1983 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

З великою радістю ми знову святкуємо Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Для нас це велике свято має немину­ще значення. Різдво Христове є джерелом нашого спасіння і початком християнства. Що таке християнство і в чому його сутність? Християнство — це Ісус Христос. Християн­ська проповідь — це Ісус є Христос. «За кого ви Мене вважаєте?» — таке рішуче запитання поставив Спаситель Своїм послідовникам. Для Церкви, для нас, християн, Ісус Христос є живим осередком і джерелом духовного життя. Щоправда, особа Ісуса Христа та Його надприродне народження залишаються для нас назавжди таїною Боговтілення, яка незбагненна для людського розуму, але вона в той же час приймається вірою. Вирішальне розуміння особи Ісуса Христа може дати нам тільки Сам наш Спаситель. Він один знає, що Він Собою являє і який сенс Його життя.

Що ж говорить Ісус Христос Сам про Себе? На сторінках Євангелія образ Спасителя нашого має точний відбиток Його особи, — Його правдивості, чистоти й простоти.

Ісус Христос усвідомлює Себе Тим, Хто знімає людське горе і гріх та спасає людей. Як Син Божий, Він в одній особі Суддя і Спаситель. Його місія у цьому світі є благовістям радості; «Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло» (Лк. 19, 10). Він сіє добре насіння (див.: Мф. 13, 37). Син Людський подає те, що підвладне тільки Богові: Він відпускає гріхи. «Щоб ви знали, що Син Людський має вла­ду на землі відпускати гріхи, — говорить розслабленому: «тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого» (Мк. 2, 11). Таке саме Його слово до грішниці: «Прощаються тобі гріхи» (Лк. 7, 48).

Ісус Христос свідомий того, що Його спасенне діло має завершитися з волі Отця у стражданнях на хресті, що Він, Господь, повинен придба­ти синів Царства Божого Своєю власною кров’ю. «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох» (Мф. 20, 28). Наш Спаситель з без­прикладною впевненістю бачить Себе на останок часів Суддею світу і Ца­рем нового Царства і одночасно усвідомлює Себе тим, Хто гріхи бага­тьох понесе на Собі і віддасть душу Свою на смерть (див.: Іс. 53, 11-12). Він усвідомлює Себе піднесеним до неба і бачить Себе приниженим до пороху землі. Безгрішне життя Христа, життя святе, величне й довершене, не було наслідком поступового розвитку, що здобувається в боротьбі. Воно властиве Йому від самого початку. Хиби і гріх чужі не тільки діям Ісуса Христа, але й Його природі, чужі настільки, що Він у букваль­ному розумінні має владу над гріхом. Він перемагає Його в інших і прощає. Та походження цієї святої людської природи лежить у Бозі. Тільки тому, що Ісус Христос є істинний Бог, Його людський образ так само святий. Тільки Божеством Ісуса Христа пояснюється безгріш­ність Його як людини.

Не можна в Ісусі Христі бачити тільки благородну, чисту людину, тобто любити в Ньому тільки невинність, правдивість і доброту, зали­шаючи богословам його Божественну природу. В Євангелії Ісус Христос виступає з ясною та виразною свідомістю Свого Божественного походження. Місце, де Він стоїть, і де Його треба бачити, — це Пре­стол Божий на небесах. Уся його земна діяльність освячується Боже­ственною силою, потойбічними стосовно видимого світу властивостями й мотивами. Суть його проповіді полягає в благовісті про наближен­ня Царства Божого, і що це Царство в усій своїй силі наблизилось у Ньому Самому, в Його Особі. Цю сутність не можна шукати тільки в його вченні та моралі. Основи Його морального вчення вже були у Старому Завіті.

Нове, що приніс Ісус Христос, — це була блага вістка про те, що з Його приходом Божественне з’єднується з земним, вічність вступає в тимчасове, що спасіння наблизилося.

Якщо Ісус Христос хоче бути вищим від усіх старозавітних проро­ків і царів, вищим від ангелів і людей, Тим, Хто сидить праворуч від Бо­га, — то яке Його відношення до Бога? Визнає Він Себе відділе­ним від Нього, чи єдиним з Ним?

Перед нами — Чоловік, у Якого є душа й тіло, Чоловік — з людською свідомістю, з людськими почуттями й волею, і проте всі дії та слова Ісуса Христа, які описані в Євангелії, свідчать, що цей істинний Чоловік є водночас і Істинний Бог.

Коли дії Ісуса Христа порівняти з проповіддю пророків та Іоана Хрестителя, то вся їхня діяльність була тільки підготовкою до пришестя Христа. У зв’язку з цим Ісус Христос говорив про Себе: «А ось тут Більший за Іону… А ось тут Більший за Соломона» (Мф. 12, 41, 42). Таким чином, найславніші пророки і царі — менші від Ісуса Христа. Бла­женні очі учеників, які бачать те, що бачать, тому що «багато проро­ків і царів бажали б бачити те, що ви бачите, та й не бачили» (Лк. 10, 24). Тут Ісус Христос ставить Свою діяльність не тільки у відносному, але і в абсолютному розумінні вище за усю діяльність пророків. Ця безумовна перевага полягає в незрівнянній перевазі та авторитеті особи Ісуса Христа.

У Старому Завіті не було нічого святішого за храм, суботу і закон. Але все це підлягає волі Ісуса Христа та Його владі. «Кажу ж вам, що тут Той, Хто більший від храму» (Мф. 12, 6). Субо­ту встановив Сам Бог (див.: Вих. 20, 8), але «Син Людський є господарем і суботи» (Мф. 12, 8). Бог дав закон через пророка Мойсея, але Спаситель поглиблює закон Мойсеїв в ім’я нового духу внутрішнього життя і любові. При цьому Він не посилається на повноваження від Бога, як це робили пророки, а діє від Свого імені: «Ви чули, що було сказано древнім. Я ж кажу вам…» (Мф. 5, 21–22).

Наша віра в такого Ісуса Христа, істинного Бога і істинного Чо­ловіка, Який обіцяв бути з нами до кінця віку, є джерелом нашої ду­ховної сили й надії в наш атомний вік. У всіх нас, як і в усіх людей доброї волі, одна думка й одне бажання, щоб людство ніколи не зазнало страхіття атомної катастрофи і щоб на землі завжди був мир. Учасники Всесвітньої конференції «Релігійні діячі за врятування свя­щенного дару життя від ядерної катастрофи», що відбувалася в Москві в травні 1982 року з ініціативи Руської Православної Церкви, заявили: «Ми, віруючі люди, звертаємось до всіх народів із закликом спільно зробити так, щоб жодна країна, ні за яких обставин і ні з яко­го приводу ніколи й ніде не вдавалася до використання ядерної зброї».

Наша Церква закликає всіх християн завжди мо­литися, і особливо в ці різдвяні дні, за те, щоб Господь дарував людям мир і визволив народи від ядерної катастрофи, яка їм загрожує, щоб люди могли мирно працювати для добра своєї Вітчизни, в ім’я спокій­ного та благополучного життя. Поряд з молитвою ми повинні робити все для збереження миру на землі, бо сьогодні мир перестав бути справою тільки політичних діячів; він став пекучою турботою всіх на­родів і кожної людини зокрема.

У ці різдвяні дні, повні духовної радості й церковного торжества, сердечно поздоровляю вас, дорогі браття і сестри, з великим святом Різдва Христового і Новим роком. Нехай дасть Господь і в новому році всім вам доброго здоров’я, духовну радість, любов і добробут. Нехай мир і благословення Боже спочивають на кожній людині, яка чинить добро, на кожній родині, на нашій країні та на всіх народах!

Амінь.

1982/1983 р.

↑Різдвяне послання 1983/1984 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Знову з великого радістю свята Церква наша святкує Різдво Христове, згадуючи пришестя у світ Сина Божого. Торжествуємо і ми, прославляючи й звеличуючи народжене Богонемовля, Христа Спасителя. Святий апостол Павло говорить, що Різдво Христове — це «велика благочестя тайна: Бог явився у плоті» (1 Тим. 3, 16). З Різдвом Христо­вим, або Боговтіленням, люди знову мають можливість сподобитися єднання з Божеством, бо, вчинивши спасіння людини, Господь через віру вселяється в серця наші (див.: Еф. 3, 17–19).

Втілення Сина Божого свідчить про те, що Бог не зали­шає світ без Свого догляду. Віруюча людина не може сумні­ватися в тому, що Бог піклується не тільки про весь світ у цілому, але и про кожну людину зокрема. У втіленні Сина Божого християнин повинен бачити, до якої міри може по­ширюватися наближення Бога до Свого створіння. Таїна вті­лення дає йому зрозуміти, що, незважаючи на безмірність відстані між людиною і Богом, Синові Божому вгодно було зійти до нашої малості, вступити з нами в найбезпосередніше й дійсне єднання. Він не тільки прилучає віруючих до Свого Божественного життя, але й Сам прилучився до нашої людської природи. Скільки найвеличніших думок виникає при цьому про призначення людини.

Втілення Сина Божого розкрило перед людиною мовби саме серце Бога. Для християнина тепер немає необхідності запитувати, що мислить про нас Бог і як Він ставиться до нас, людей, які ухилилися від Його заповідей і мети нашого призначення. Чи прийме Він нас знов у Своє єднання? Буде Він щодо нас велелюбним Отцем чи тільки суворим Суддею? Коли Син Божий явився для нашого спасіння в нашій людській плоті, то саме явлення Його вже відповідає нам на всі ці запитання. Споглядаючи ясла і хрест, неможливо і сумніватися в тому, що наш Бог є Любов (див.: 1 Ін. 4, 8).

Православна Церква навчає, що після гріхопадіння люд­ська природа, хоч і була пошкоджена гріхом, але не позбу­лася образу Божого. Тому грішна людина являє собою суміш добра і зла, величі й приниження, здоров’я і хворо­би, життя й смерті. Коли почався цей стан і чи мине він колись? Який сенс має в такому випадку наше життя і що з людиною буде після смерті? Всі ці надзвичайно важливі пи­тання мимоволі виникають у глибині душі мислячої людини. Відповідь на них віруючій людині дає втілення Сина Божого. Воно дає їй можливість пізнати, ким вона була, ким стала і ким повинна бути.

Якщо Сам Син Божий залишає Престол Отця, сходить на землю і приймає тіло, щоб визволити нашу природу від грі­ховного полону і смерті, то це означає, що ми перебуваємо в гріховному стані, бо інакше навіщо Богу треба було б вдаватися до такого безприкладного засобу. Якщо для врятування нас від гріха і смерті Син Божий обрав не якийсь інший спосіб, а саме той, щоб прийняти на Себе наше тіло і стати в усьому подібним до нас чоловіком, то виходить, що наша природа, незважаю­чи на пошкодження її гріхом, спроможна стати оновленою і відродженою, наше тіло може знову вдягнутися в красу і нетління; інакше для чого нашому Спасителю було б з’єднуватися з невиліковним, який сенс був у тому, щоб втілюватися в те, що підлягало остаточному знищенню? Як­що Син Божий прийшов на землю спасти нас не чимось ін­шим як смиренням, стражданням і хресною смертю, то після цього немає потреби запитувати, чим згрішила люди­на і як вона має встати від гріха. Дивлячись на віфлеємські ясла і голгофський хрест, віруюча людина усвідомлює, що небо втрачене через непослух і гордість житейську, і може бути повернуте не інакше, як через християнське смирення, тер­піння і саможертовну любов.

Син Божий прийшов спасти не тільки рід людський, але разом з ним і все створіння Боже. За словами апостола Пав­ла, «саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих» (Рим. 8, 21). Наша віра вчить, що джерелом страждання створіння та всякого безладдя у світі є гріх людини. Бо в особі людини, якій Бог підкорив увесь світ, сталося відпадіння створіння від свого Творця. Тому від оновлення людини через втілення Сина Божого залежить майбутнє цього створіння. Віра в таїну втілення Сина Божого усуває наше вагання: чи не припиниться колись існування видимого світу і чи не залишиться існувати тільки світ духовний? Не припиниться і не може припинитися вже тому тільки, що тіло людське навічно сприйняте Сином Бо­жим.

«Прийдіть, возрадуємся Господеві!» Радіймо тому, що Він зійшов до нас і не посоромився прийняти на Себе наше тіло і разом з ним наші гріхи; радіймо тому, що через пришестя Сина Божого для нас осяявся світ весь, що у світлі Різдва Христового ми можемо краще бачити нашого Творця і Спасителя — Бога, нашу природу та її долю, тимчасову й вічну; ра­діймо також з того, що сама радість, сповіщена ангелами при народженні Спасителя світу, є тільки початком нескін­ченних і невимовних радостей.

Така наша віра. І, виходячи з наших вірувань, ми повин­ні жити й діяти в наш тривожний час, коли над світом густі­шає хмара ядерної війни. Улюблені браття і сестри! Нам треба не тільки щиро молитися Начальникові миру, Господу нашому Ісусу Христу, але й робити все, від нас залежне, щоб не допустити світової пожежі й захистити створіння Боже, а насамперед — священний дар життя від знищення.

Молитва «про мир в усьому світі», проповідь любові й чесна щира праця на благо свого народу нехай будуть основою нашої духовної діяльності в цей час загаль­ного руху за мир!

Вітаю Вас, улюблені браття і сестри, зі святом Різдва Христового, що несе нам небесну радість. Народжений у Віфлеємі і покладений в яслах Господь нехай прийме нас, що поклоняємось Йому, і нехай дасть нам славити його в бла­годаті й радості! Поздоровляю вас також і з Новим роком. Нехай буде цей рік повним миру і благословення Божого і нехай дарує нам Господь добрим подвигом мирної й корисної праці служити подальшому розквіту нашої країни!

Будемо благати Його, щоб Він послав Свій мир усім на­родам землі і розвіяв усі нечестиві наміри ввергнути народи в пожежу ядерної війни.

Амінь.

1983/1984 р.

↑Різдвяне послання 1984/1985 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Щороку, святкуючи Різдво Христове, свята Церква нагадує нам у ці дні про те, що Бог не залишив і не залишає світ та кожну людину зокрема без Своєї любові та догляду. Свято Різдва Христового повинно зміцнювати в наших серцях віру в те, що «Бог так полюбив світ, що послав у світ Єдинородного Свого Сина, аби кожен, хто вірує в Нього, не заги­нув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16). Свято повинно про­буджувати в нас, християнах, духовні сили, щоб, за словом Христа, бути нам світлом світові й сіллю землі. А для цього треба зберігати віру апостольську, віру отців, віру православну.

У християнському суспільстві все більшає людей, що на словах йменують себе християнами, а за способом життя дуже далекі від Христа. Одні з них є прибічниками сил смерті, інші намагаються стерти межу між добром і злом, між чеснотою і пороком. Деякі виправдовують агресивність, видаючи її за природну якість людини, бажають взаконити й дати свободу для всіх її низьких пристрастей. На Заході зростає кількість християн, деякі з них навіть називають себе богословами, які приймають Христа, але бачать у Ньому тільки людину Ісуса. Вони твердять, нібито Ісус самою тільки Своєю появою на землі став початком нової релігій­ності, нового людинолюбства, нової моралі. Всі ці висловлю­вання про Ісуса Христа звучать так улесливо й благочестиво, і так досконало підігнані під християнську віру — проте спільно­го з християнством всі вони нічого не мають. Наш Ісус Христос, Христос християнства, є не тільки до­вершена людина, але й довершений Бог. Він не тільки з Бо­гом, але і з нами, людьми. Тому Христос є нашим Посередни­ком, через Якого ми приходимо до Отця Небесного. Син Бо­жий з’явився у світ не в образі ангела, а в образі людини, саме тому ми сприймаємо в Ньому нову людину, яка стала основою й зародком нового людства. З Нього почалась нова творча дійсність, новий спосіб існування людей. Наша люд­ська природа з’єдналася з Богом і наповнилася Божеством.

Коли сталося гріхопадіння Адама, в зародку, вміщеному в ньому, людство втратило цей зв’язок з Богом, тобто втратило Богоспрямованість та Богонаповненість — ці найцінніші по­зитивні якості. Разом з тим воно успадкувало схильність до зла у вигляді первородного гріха. Людська природа стала агресивною. Змарніння та згасання моральних сил спустошували людину дедалі все більше. Через занепадання всього доброго людство наближалося до межі свого існу­вання. Таким був стан людей до Христа.

Новий спосіб життя у Христі, наготований всім Його браттям і сестрам, полягає в тому, що люди сприйняті у спілку­вання з Його найсвятішою природою. Цим спілкуванням з Христом гріх був очищений з нашої природи. Тепер людина і гріх уже перестали бути тотожними. Тепер істотним для жит­тя в Христі є не моральне розкладання та відмирання, а зрос­тання й утвердження, іншими словами, — зростання до «пов­ного зросту Христового». (Еф. 4, 13).

Ісус Христос є наш Спаситель, але не тому, що Він Бог, і не тому, що Він людина, — але з тієї причини, що Він Боголю­дина, новий Адам, Первісток серед братів. Тільки тоді, коли ми сповідуємо Цього втіленого Сина Божого, коли розгляда­ємо Його Божественну і людську природи як єдине ціле, тільки то­ді ми можемо бути впевнені, що належимо до справжнього християнства, і тільки в такому випадку можна сказати, що ми проповідуємо сутність Євангелія.

Саме Цей Христос — Боголюдина жив від самого початку в серцях віруючих. Тільки Він давав вирішальний поштовх та кінцевий смисл усім внутрішнім рухам у християнстві, всій його боротьбі, його культу, його літургії, богослів’ю, мис­тецтву та всій християнській культурі. Тільки Цей Христос посилав силу апостолам і мученикам, святителям і преподоб­ним, праведникам і всім святим. Ради Нього проливалися сльози й кров. На Ньому розходились і донині розходяться переконання. Він є наріжним каменем — і каменем спотикання й спокуси. Саме Цей Христос виявляв через історію та в іс­торії об’єктивну суть. Він є реальність історії. Така наша православна християнська віра.

І на цій вірі ми, християни, ґрунтуємо наше ставлення до насущних проблем сьогодення. Якщо Христос є Гос­подь історії, то ми маємо надію і мусимо не просто не під­тримувати сили смерті, а навпаки — повинні рішуче протистояти їм, тому що знищення людства суперечить Божому будуванню спасення всіх людей, бо, як навчає апостол Павло, «Бог хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання істини» (1 Тим. 2, 4). Сьогодні не досить засуджувати ядерну війну, — треба відвертати її. Катастрофи, або, як говорять тепер вчені, «ядерні зими», що можуть настати по всій землі після вибуху певної кількості ядерних бомб, можна уникнути, якщо люди всієї землі, християни й нехристияни, віруючі та всі люди доброї волі будуть сприяти всьому тому, що служить справі миру.

Дорогі браття й сестри! Цього року наша Церква зустрі­чає свято Різдва Христового в ювілей 40-ліття Перемоги над фашистською Німеччиною. Тяжкі випробування випали на долю нашого народу, але він мужньо ніс тягар нечуваної за своїми стражданнями війни. Вдячна пам’ять вимагає від нас згадати в своїх молитвах тих, хто не повернувся з поля бит­ви і своєю кров’ю врятував нас від рабства. Ми повинні пос­тійно молитися Начальникові миру, Господеві нашому Ісусу Христу «за мир у всьому світі», жити, згідно з Бо­жою заповіддю, в любові та чесним трудом на благо свого народу ство­рювати підставу міцного і справедливого миру.

У ці різдвяні дні сердечно поздоровляю вас, дорогі брат­тя й сестри, з великим християнським святом Різдва Хри­стового. «Нас ради людей і нашого ради спасіння» наро­джений у віфлеємській печері від Пресвятої Діви Марії Син Божий, нехай дасть нам у мирі й духовній радості, в доброму здоров’ї та всякому благополуччі славити Його Пресвяте Ім’я! Поздоровляю вас також і з Новим роком, що настав! Нехай він буде мирним для нашої Вітчизни і для всіх наро­дів!

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усі­ма вами на віки вічні!

Амінь.

1984/1985 р.

↑Різдвяне послання 1985/1986 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Свята Церква наближається до 2000-ліття Різдва Христового. На спомин про пришестя на землю Сина Божого, щороку християни з великою радістю і духовним піднесенням святкують Різдво Христове. Бо для нас, християн, це свято має винятково важливе значен­ня. Воно полягає в тому, що Один із Святої Тройці — Син Божий, зійшов на землю і з’єднав Своє Божественне життя з людським життям. Бог став Богочоловіком, і це своє боголюдське життя дав і нам, «віруючим в ім’я Його».

Різдво Христове, або Боговтілення, сталося один раз у часі, але воно має силу вічності. Син Божий не просто наблизився до людини, Він ототожнився з нею, Сам став чоловіком. Тому ми віруємо, що Ісус Христос є істинний Бог і довершена людина. І цю віру свята Церква сповідує протягом майже двох тисяч років.

Віру в Ісуса Христа — Богочоловіка сповідав виклав у IV столітті преподобний Єфрем Сірін. Він запитував: «Якщо Ісус Христос не був плоттю, то Кого ж породила Пречиста Діва Марія? А коли Він не Бог, то Кого архангел Гавриїл називав Господом? Якщо Він не був плоттю, Хто лежав у яслах? А коли Він не Бог, то Кого славили ангели? Якщо не був Він плоттю, Хто був сповитий пеленами? І коли Він не Бог, на честь Кого з’явилася зоря і вказала місце Його народження? Якщо не був Він плоттю, Кого держав в обіймах Симеон? І Коли Він не Бог, Кому було сказано: «Нині отпущаєши раба Твоєго, Владико»? Якщо не був Він плоттю, Кого взяв Йосиф і тікав до Єгипту? І коли Він не Бог, на Кому справдилось пророцтво: «З Єгипту покликав Я Сина Мого»? Якщо не був Він плоттю, Кого хрестив Іоан? І коли Він не Бог, про Кого Бог Отець провіщав: «Цей є Син Мій улюблений»?

Називаючи Ісуса Христа Богочоловіком і нашим Спасителем від гріха і смерті, ми повинні мати перед своїм духовним поглядом Його образ. Метою усього життя Ісуса Христа було творити волю Отця, Який послав Його. Виконуючи волю Отця, Він постійно молився Йому, благаючи Його помочі. Молився при Своєму хрещенні, молився багато разів, устаючи рано вранці. Він виходив у пустельне місце і там молився. Перед обранням апостолів Ісус Христос провів усю ніч в молитві. Він навчив молитися апостолів, давши їм зразок молитви: «Отче наш». Він молився при гробі Лазаря, молився за апостола Петра, молився в Гефсиманському саду. Молитвою Христос подолав страх перед Своїми хресними стражданнями і смертю. Він молився за Своїх розпинателів. Усе земне життя його складалося з єднання з Богом. Молячись Сам, Він учив і людей завжди молитися і не тужити, молитися за кривдників, молити­ся, щоб уникнути майбутніх бід і не впасти в спокусу.

У ставленні до людей Ісус Христос був люблячим, послушним си­ном. Якийсь час Він працював у майстерні Йосифа; був вірним дру­гом, ніколи не думав про Себе, ніколи нічого не шукав для Себе. Єдине Його бажання — спасти людей, примирити їх з Богом і з самими со­бою. Простою мовою Він говорив з народом, з жінками, грішниками, із знатними й сильними. Він не цурався товариства; брав участь у тра­пезах; бачив у кожній людині брата; не відштовхував від Себе ні гріш­ників, ні язичників; любив усіх; носив у Собі скорботи і біди людські; журився і плакав. З його уст іноді виходили слова суворі, але ніколи — слова презирливі. Відданість Богові і любов до людей — основні риси його образу.

Він творив чудеса з почуття співстраждання та милосердя. Він зав­жди прагнув того, щоб Його чудеса не викликали галасу; забороняв го­ворити про них; ніколи не творив їх напоказ; відмовляв у чудесах тим, які бажали бачити їх з марного зацікавлення. Всі Його чудеса при­кривалися покровом смирення і були благодіяннями страждаючим лю­дям.

Ісус Христос все життя боровся з моральними недугами людства. Він проповідував мир, а його зустрічала злоба і ворожнеча. Він вияв­ляв любов — Йому відповідали ненавистю. Він був лагідний і смирен­ний серцем — на Нього нападали, наче дикі звірі. Він чинив лю­дям добро — вони віддали Його на смерть. Ось величний, вічний образ Богочоловіка Ісуса Христа.

Будемо ж, улюблені браття і сестри, прославляти Спасителя нашого Ісуса Христа вірою і любов’ю. В Своїй особі Він явив нам найвеличніший взірець любові, наслідувати який Він наказує і нам. Якщо серед людей пануватиме добра воля, а не зла, коли серце людини спрямо­ване буде на вчинки любові і на турботу не стільки про себе, скільки про своїх ближніх, коли люди зрозуміють, що сила любові — це кош­товне багатство, яке являє собою прикрасу людини і перейде з нею у вічність, — вони будуть задоволені земним життям.

Спасенне світло віри Христової наша Церква несе протягом усієї своєї 1000-літньої історії. В усі віки життя нашої Церкви було нерозривно пов’язане з життям народу. Церква ділила з ним ра­дість і горе. Вона була з народом у роки Великої Вітчизняної війни, і тепер вона, благословляючи його мирний труд, бере активну участь у миротворницькій діяльності. Нині, коли над людством нависла загроза ядерної катастрофи і самому життю на землі загрожує знищення, наша Церква закликає всі Церкви, всіх християн до­класти всіх сил, щоб 1986 рік, оголошений Організацією Об’єднаних Націй Міжнародним роком миру, був наповнений молитвами і вчинками, спрямованими на зміцнення миру. Вона закликає християн ро­бити все можливе, щоб не допустити зброї в космос, щоб небо завжди було мирне, щоб держави співробітничали в мирному освоєнні космо­су на благо всіх народів.

У ці дні, коли небесна зірка про мир радує наше серце, коли ангель­ська пісня про благовоління Боже до людей переможно лунає в наших храмах, — помолимось нашому Спасителю, нехай осінить Він миром серця людей, нехай відверне від усіх народів атомну небезпеку, що за­грожує світові, і нехай настане на Землі вічний мир для спокійної та плідної праці во славу Божу і на благо всіх людей.

З цими добрими побажаннями поздоровляю вас, дорогі браття і сестри, з великим святом Різдва Христового і з Новим роком, що настав. Віра в спасенне пришестя на світ Сина Божого, Господа нашо­го Ісуса Христа нехай зміцнить нас у любові до Святої Церкви і в пос­тійному служінні своїй Вітчизні через щире виконання свого громад­ського обов’язку, зміцнення родинних уз та високоморального христи­янського життя. Нехай у Новому році мир і благословення Боже пере­буває на кожній людині, яка чинить добро (Рим. 2, 10).

Амінь.

1985/1986 р.

↑Різдвяне послання 1986/1987 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Кожен християнин знає, що цю звістку у глуху ніч народження Христа у віфлеємській печері принесли пастухам небожителі. Що ж сталося? Сталося Боговтілення. Бог у Христі з’єднався з людиною. Ми, християни, так звикли до цієї найбільшої таїни, що мало замислюємось над нею, не усвідом­люємо її безмежного значення для людства. А між тим без таїни Боговтілення, тобто без з’єднання Божества з людиною, неминучою була б катастрофа в моральному світі.

До пришестя Христа на землю людство в своїй більшості забуло про духовні потреби, жило тільки для плотських пристрастей, без правди Божої. І життя втратило сенс. Царювали неправда і зло. Зникла любов. Людина людині стала ворогом. Що далі? Куди йти? Де правда? Люди не знаходили відповіді і не бачили просвітку, вони духовно задихалися, бо ні в чому не знаходили внутрішнього задоволення. Філософи — мудреці того часу — говорили, що людство може врятуватися від морального розкладу, якщо Сам Бог зійде на землю.

І ця велика таїна сталася. Син Божий народився від Пресвятої Діви Марії і навічно з’єднався з людиною. Він вніс у потьмарену гріхом людську природу «світло розуму» і животворну силу; в сум­лінні людини пробудився Божественний закон любові. Ось чому не­бесні сили, радіючи відродженню грішної людини, співали: «Слава у вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14).

Тепер не даремні зусилля людської думки, святі шукання, запити совісті про смисл життя, про правду, про вічність: усе це ми, христия­ни, знаходимо в Тому, Хто сказав: «Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14, 6). Такий наш Спаситель, в Якого ми віруємо.

Називаючи Ісуса Христа нашим Спасителем, ми повинні уявляти Його образ в різноманітних якостях. Одна з них любов Ісуса Христа до людей. Ця любов не просто бачить біду людини і роздумує над тим, як їй допомогти: вона входить в цю біду. Любов Ісуса Христа розширює межі Його серця, щоб прийняти в нього всіх засмучених і обтяжених. Він не тільки кличе їх до Себе, але Сам буває у них: «Закхею, зійди скоріш, бо сьогодні треба Мені бути у тебе в домі» (Лк. 19, 6). Своїми «братами» Він називає найбідніших серед людей, знедолених, що зазнали нещастя в житті. Він приймає в Себе горе і скорботу багатьох, як Свої власні, і несе їх до кривавого кінця.

Наш Спаситель, Який всі Свої сили віддає на служіння Отцю Небесному, бере на Свої руки дітей, голубить їх і благословляє, про­ливає сльози над приреченим до загибелі Єрусалимом або над гробом Свого друга Лазаря. Він стає ніжним і м’яким, наче мати, яка дбає про свою хвору дитину. З його уст виходять лагідні слова і зворушливі притчі, як, наприклад, притча про блудного сина, про втрачену драхму, про доброго пастиря, про милосердного самарянина. Він не міг сказати «ні» там, де було горе, навіть коли це було горе язичниці (Мр. 7, 26 та ін.). Він зціляв хворих навіть у тих випадках, коли його звинувачували в порушенні суботи (Мр. 1, 23). Він був другом митарів і грішників, що каються, навіть тоді, коли праведні та благочестиві обурювались цим (Мр. 2, 16).

Його дух живе потойбічним і божественним, але ця схильність до Царства Божого та Його радостей не затьмарює в Ньому земного. Наскільки далекий був Ісус Христос від різних фанатиків і пустих мрійників, настільки ж Він був відкритий для людських радощів. Він — не лю­дина пустелі, подібно до Іоана Хрестителя, не носив волосяного одягу, не харчувався сараною та диким медом. Він брав участь у святкуваннях і урочистостях, Він не змушував Своїх учнів постити, доки «з ними Жених» (Мр. 2, 19).

Хоч як любив Ісус Христос людей, але Він бачив їх в усій їхній гріховності та людській немочі. Навіть у найближчому серед Своїх учеників — в апостолі Петрі — Він помічав дещо гріховне і навіть дия­вольське (Мф. 16, 23). Хоча Ісус Христос ніколи не говорив про первородний гріх з такою виразністю, як апостол Павло, проте Він неод­норазово висловлювався, що всі Його слухачі «злі» (Мф. 11, 16). Ось чому його перше слово, звернене до людей, було слово про покаяння: «Покайтеся!» (Мф. 4, 17).

Ісус Христос страждав за людство. Його любов до людей несла в собі таємні рани. Це була знаюча любов. Саме тому наш Спаситель бачив не тільки темні сторони людської душі, але знав і немочі її та слабкість серця. З цієї причини Він забороняв будь-яке поспішне осудження і обговорення: «Не судіть, щоб не бути засудженими» (Мф. 7, 1; Лк. 6, 37). «І що ти дивишся на сучок в оці брата твого, а колоди в своїм оці не бачиш» (Мф. 7, 3), — докоряв Ісус Христос Своїм ученикам, коли вони хотіли звести вогонь на невіруючі міста (Лк. 9, 55). Коли до Нього привели взяту на місці злочину грішницю і вимагали від Нього засудити її, Він дав їм багатозначну відповідь: «Хто з вас без гріха, перший кинь в неї камінь» (Ін. 8, 7). Коли римські воїни знущались з Нього і били Його, сплели на голову Йому терновий вінок, Він мовчав. Не було нічого красномовнішого за Його мовчання. Ісус Христос бачив крізь найгрубіше покривало людських пристрастей, де людина один на один сама із собою, де вона бідна і нага. І тому Христос не хоче судити людину навіть тоді, коли люди мучили і зневажали Його.

Такий наш Спаситель, в Якого ми віруємо. Будемо ж, улюблені браття і сестри, прославляти нашого Спасителя вірою та любов’ю. В Своєму образі Він дав нам приклад любові, який ми мусимо наслідувати. Образ Ісуса Христа повинен пробуджувати все краще і благородне в людині. Моральність невіддільна від життя суспільства.

Моральні цінності набувають особливого значення в наш час, коли людству загрожує самознищення. Збереження миру перестало бути суто політичною проблемою, перетворившись у справу совісті кожної людини. Мир стає питанням моральним, бо йдеться про виживання, про життя і смерть. Не тільки закон Божий, але і природний закон — наша совість — нака­зує поважати людське життя, захищати життя всіх людей і особливо тих, хто страждає від несправедливості.

У Посланні Священного Синоду Руської Православної Церкви «Про війну і мир в ядерний вік» міститься заклик на підтримку про­грами ліквідації ядерної зброї до 2000 року, з якою виступило радян­ське керівництво. Програма передбачає взаємну відмову Радянського Союзу і Сполучених Штатів Америки від створення зброї в космосі.

У 1988 році Руська Православна Церква урочисто святкуватиме 1000-ліття Хрещення Русі. Нехай благословить Господь наші труди, щоб в духовній радості ми прийшли до цього славного святкування.

Поздоровляю вас, дорогі браття і сестри, з великим святом Різдва Христового і з Новим роком, що настав. Прославляючи наро­дженого Христа, Спасителя світу, піднесімо Йому свої молитви й подяки за Його невимовні милості, послані нам у минулому році, і проситимо благословення Божого на новий рік, на нові труди, на благо нашої Вітчизни і миру на землі.

Мир і благословення Боже нехай спочиває на кожній людині, яка робить добро (Рим. 2, 10).

Амінь.

1986/1987 р.

↑Різдвяне послання 1987/1988 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Цього року Руська Православна Церква святкує Різдво Христове напередодні 1000-ліття Хрещення Русі. Ми завжди з великою радістю зустрічаємо свято Христового Різдва, а нині воно для нас особливо радісне. Для нас, християн, це свято має винятково велике значення. Воно полягає в тому, що Син Божий зійшов на землю і з’єднав Своє Божественне життя з нашим людським життям. Бог «так полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не заги­нув, але мав життя вічне» (Ін. 3, 16).

Ми віруємо, що Спаситель наш Ісус Христос є істинний Бог і істин­на людина.

Як же виявив Себе Ісус Христос в людській іпостасі? В якому вигляді постає Він перед нашим духовним поглядом? Євангелісти особливо підкрес­лювали Його непохитну цілеспрямованість творити волю Небесного Отця як Свою місію. В своїх промовах Ісус Христос постійно по­вторював: «Син Людський прийшов знайти і спасти загибле» (Лк. 19, 10); «Я прийшов покликати не праведних, а грішників до покаяння» (Мф. 9, 13); «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою за спасіння багатьох» (Мф. 20, 28; Мк. 10, 45).

У Своєму суспільному житті Ісус Христос ніколи не роздумував, не вагався в нерішучості і не відмовлявся від Своїх слів або дій. Такої ж твердої та цілеспрямованої волі Він вимагає і від Своїх учеників. «Хто поклав руку свою на плуг і оглядається назад, той не бла­гонадійний для Царства Божого», — говорив Він (Лк. 9, 62). Свій особистий спосіб дій Господь хоче вкоренити в душі учеників.

Його істота і життя є ідеал єдності і світлості, повна ясність і правда. Він з такою переконливістю проявив Свою правду, прямоту й силу, що навіть вороги Його були неспроможні не визнати цього. «Учите­лю, ми знаємо, що Ти справедливий і не дбаєш про догодження кому-небудь» (Лк. 12, 14). У цій єдності, чистоті й святості Ісуса Христа починається Його боротьба проти фарисеїв, проти всіх представників фальшивого, облудного, вигаданого всього, нещирого у віруванні і житті. Звідсіля Його путь вела безпосередньо до Голгофського хреста. Він завжди лишався правдивим і вірним Собі в служінні Отцю Небесному.

Основою духовного образу Ісуса Христа є любов до людей. Його любов це не просто вчення, а життя і навіть страждання і смерть разом з людьми. Ісус Христос не тільки бачить потребу людини і думає про те, як їй допомогти. Він проникається цією потребою для того, щоб узяти її на Себе. Любов Ісуса Христа розширює межі Його власного серця, щоб прийняти в нього інших. Ці «інші» — насамперед, бідні, хворі і грішні. Тому Він так охоче буває серед них. Своїми браттями Він називає найменших серед людей, знедолених, тих, що зазнали нещастя в житті. Він усвідомлює Себе внутрішньо пов’язаним з їхньою долею, тому вважає особисто Йому вчиненим те, що зроблено найменшому з його братів (Мф. 25, 40). Незадовго до Своїх страждань, перед початком пасхальної трапези, Він, як слуга, як раб, схиляється перед ними на коліна, щоб омити їм ноги. І коли потім Він благословив хліб і вино, в Ньому з’явилась внутрішня потреба сприйняти в Свою істоту, в Своє життя і смерть всю безліч людей, їхні гріхи й горе, щоб освятити людину. Їжте і пийте! Це Моє тіло, яке за вас ламається. Це Моя кров, яка за вас проливається. З бідними Він хоче бути бідним, з гнаними — гнаним, зі спокушуваними бути спокушуваним, з помираю­чими — розп’ятим. Він хоче приймати в Себе і в Собі нести все людське горе, бо Він один спроможний його подолати. В цьому спасенний подвиг Ісуса Христа, де його любов до грішного людства спалахує, як любов Спасителя.

Протягом 1000-ліття у свідомості православних людей нашої Віт­чизни завжди жило бажання розуміти життя як таке, чого від нас хоче Бог, а в самому житті досягати виконання Його Божественної волі. Це щось споконвічне, що закладене в нашу істоту. Це дар благодаті, одержа­ної нашим народом при святому Хрещенні тисячу років тому.

Згадуючи нашу тисячолітню історію, кожен з нас має усві­домлювати, що він покликаний своїм церковним і громадянським обо­в’язком брати участь в розвитку і вдосконаленні нашого суспіль­ства. Ми, церковні люди, повинні сприяти зміцненню духовних і мораль­них основ у особистому, родинному та громадському житті нашого народу.

Прагнення нашої країни зміцнювати загальнолюдські моральні норми в міжнародних стосунках надихають нас. Руська Православна Церква бачить у підписанні радянсько-американської угоди про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності початок ліквідації ядерної зброї. Вона закликає всі християнські Церкви всіляко сприяти процесові ядерного роззброєння, створенню атмосфери довіри та всестороннього співробітництва держав і народів.

Вітаючи вас, улюблені браття і сестри, з великим святом Різдва Христового, я прошу прийняти моє сердечне поздоровлення і з Новим роком та 1000-літнім ювілеєм Хрещення Русі, який наближається.

Складаючи подяку Богові за Його благодіяння, які були на нас в минулому літі благості Божої, і в Новому році, що настав, випросімо в наших щирих молитвах благословення Божого на нові творчі подвиги для блага святої Церкви і дальшого всебічного розвитку нашої Вітчизни.

Нехай Новий рік буде роком спокійного і мирного нашого життя. Нехай кожний день Нового року буде днем нашого духовного зростання в любові до Бога. Будемо частіше прислуховуватися до голосу нашої совісті і до ближніх.

Мир і благословення Боже нехай спочиває на кожній людині, яка робить добро (Рим. 2, 10).

Амінь.

1987/1988 р.

↑Різдвяне послання 1988/1989 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Цього року ми відзначаємо Різдво Христове після святкування 1000-ліття Хрещення Русі. Визначна подія нагадала нам, який вплив мало православіє на нашу історію і культуру. Тисячу років Руська Православна Церква святкує Різдво Христове, і щоразу християни переконуються, що Бог не лишає світ і кожну людину без Своєї любові і Промислу.

Різдво Христове, або втілення Сина Божого, стало основним хри­стиянським догматом, спільним для всього християнського світу. Його сповідував ап. Петро від імені всіх апостолів, від усієї Церкви, коли на запитання нашого Спасителя: «А ви за кого визнаєте Мене?» — вигукнув: «Ти Христос, Син Бога Живого!» Це було предметом апо­стольської проповіді від дня зішестя Святого Духа на апостолів. Ісус Христос є Сином Божим, Який прийняв людське єство нероздільно і незлитно. Він, істинний Бог і істинний чоловік, Який прийшов у світ задля спасіння людини, прийняв вільні страждання і хресну смерть, воскрес, вознісся на небеса і сидить праворуч Отця і знову прийде для останнього суду і вічного царства.

Догмат про Христа, або христологічний догмат, для Православ’я і в наші дні є таким же сучасним, як і в епоху вселенських соборів. Для Православ’я є абсолютно неприйнятним мудрування деяких протестантських богословів, які вихолощують з повноти віри у Христа дорогоцін­не зерно.

Віра у жертовну любов Бога до Свого творіння, любов, що пройшла через прийняття людської плоті і хресну смерть, а також вчен­ня про Ісуса Христа, через Якого Бог навічно з’єднався із створеною Ним людиною і підніс її через боговтілення до стану обоження, є найважливішою істиною православної віри.

Віра у Христа, як Сина Божого, для православного християнина не є вченням у звичайному розумінні, вона — саме життя. Віра пронизує все його єство і проходить через усе його життя. Ця віра повергає його до ніг Спасителя і благає: «Господи мій, Боже мій!» З нею християнин присутній при Його Різдві, страждає Його хресними муками, воскресає разом з Господом і з тремтінням чекає на Його славне пришестя. Без цієї віри просто немає християнства. Деякі сучасні християни на За­ході, прагнучи «онаучити» релігію, дійшли до того, що позбави­ли християнство духа і вогню і зробили його нудним та нежиттєвим.

У Різдві Христовому Бог став людиною, народившись від Свя­того Духа і Марії Діви, без плотського зачаття, і через те з’єднав у Своїй Особі Божественну і людську природу. У Своєму зем­ному житті Він явив Божественну всемогутність через чудотворіння і Божественну мудрість як пророк і учитель. Це була істинна і доскона­ла Людина, вільна від усякого гріха. Його покірність волі Отця Небесного була безмежна і сягала хресної смерті. Він зробив Свою людську волю згідною з волею Божественною і тим підняв Свою людську природу до стану найвищої духовності й безсмертя. У Своїх душевних стражданнях у Гефсиманії і тілесних на Голгофі Він взяв на Себе весь тягар людських гріхів і тим самим, перемігши смерть, дарував нам вічне життя.

У спасінні людини виявилась творчість материнської любові Ісуса Христа. У ній Він приймає горе і скорботу людей, як Свої власні, і несе їх до кривавого кінця.

У цьому подвигу любові проявилось щось абсолютно нове і непов­торне в історії людства. У спасительному подвигу Ісуса Христа вияви­лась людяність людини так глибоко і так високо, що кожен може ска­зати: якщо є десь місце, де він може знайти умиротворення і заспоко­їти свою душу, так це — у Христі Ісусі.

Піднесений Дух невичерпної величної любові звів Ісуса Христа з сонячної висоти осяйних думок у низину брудної сірої людської повсяк­денності. Євангелісти постійно підкреслюють: «йому жаль народу» (Мк. 8, 2; Мф. 9, 36; 14, 14; 15, 32; Лк. 7, 13). «Він змилосердився над ними, бо вони були, як вівці, що не мають пастиря» (Мк. 6, 34).

Нечувано, щоб Чоловік, Який спрямував усю Свою непохитну волю від землі на небо, йшов від людей у пустелю, брав на Свої руки дітей, голубив їх і благословляв; проливав сльози над приреченим на зруйну­вання Єрусалимом або над гробом Свого померлого друга Лазаря. Був час, коли Його серце особливо зворушувалось і ставало ніжним і м’яким, і з Його уст злітали ніжні слова і глибокі порівняння, як у притчах про блудного сина, про загублену драхму, про доброго пасти­ря і про милосердного самарянина. Це бувало, коли Він знаходився серед хворих і грішних. Він не міг сказати «ні» там, де горе виходило до Нього, навіть якщо це було горе язичниці сирофінікіянки (Мк. 7, 26). Він зціляв недужих, навіть якщо Його за це звинувачували в порушенні суботи (Лк. 13, 14). Він спілкувався з митарями і грішниками навіть тоді, коли благочестиві і праведні обурювались цим (Мк. 2, 16). Його жалість і любов до розп’ятого розбійника, що покаявся, змусила Його сказати, хоч Його власні страждання лед­ве дали змогу Йому це вимовити: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю» (Лк. 23, 43).

У подвигу любові повинна виявлятися віра християнина. Особисте спа­сіння — це духовне народження самого себе для вічного житія через на­слідування Христу. Тому Господь сказав: «Якщо хто хоче спастися, візьми хрест свій і йди за Мною» (Мк. 8, 34). Через віру і любов, виявлену у добрих ділах, християнин прилучається до Христа і Його спасительного подвигу і стає учасником вічного життя, заради якого Син Божий втілився.

Дорогі браття і сестри! Тисячу років тому Проведіння Боже привело і нашу країну до світла Христової віри і вказало шлях до спасіння, яким ми йдемо й нині. Багатовіковий процес становлення християнства на Русі завершився в 988 році за святого князя Володимира. Християнст­во мало велике значення в об’єднанні східнослов’янських племен у єдину державу, перебудувало давньоруську сім’ю на засадах християн­ської моралі, благотворно впливало на цивільне законодавство, сприя­ло розвиткові освіти і взагалі всіх сторін культурного життя.

Святкуючи 1000-ліття Хрещення Русі, ми не лише осмислюємо наше минуле, а й з надією на милість Божу дивимося у майбутнє. Протягом тисячолітньої історії наша Церква виховувала віруючих у дусі відда­ності православній вірі, високої духовності і моральності, патріотизму і миролюбності.

Ідеали Православ’я виявлялись у праведному і благочестивому житті, милосерді до людей, у житті по совісті, у дусі високої громадянськості, у самовідданій праці, у турботах про моральний стан суспіль­ства.

Нині Церква вважає за свій обов’язок турбуватися про збереження миру, бо мир має особливу цінність, коли людство і все живе опинилось перед загрозою загибелі від ядерної та екологічної катастроф. Руська Православна Церква закликає всіх людей не послаблювати зусиль для від­вернення небезпеки, щоб допомогти людству вступити у XXI вік без ядерної зброї на землі.

Щиросердно вітаю Вас, преосвященні архипастирі, боголюбиві пастирі, чесні іноки та інокині, улюблені браття і сестри, з Різдвом Хри­стовим і Новим Роком!

У це велике свято миру і любові піднесімо хвалу Богові за Його благодіяння, даровані нам у минулому році і впродовж нашої 1000-літньої історії, і попросимо благословення Божого на наші подальші труди на благо нашої святої Церкви, на благоденственне життя нашої Вітчизни і миру на землі, щоб єдиними устами і єдиним серцем завжди співати ангельську пісню: «Слава в вишніх Богові і на землі мир, в людях благовоління!» (Лк. 2, 14).

Амінь.

1988/1989 р.

↑Різдвяне послання 1989/1990 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

Людина завжди шукала і донині шукає істину. Шукав її й Пілат (який засудив Христа до розп’яття), але не знайшов і тому з іронією сказав Христу: «Що є істина?» Сучасне людство теж шукає істину, прагне зрозуміти смисл життя, але, опустившись до бездуховності, дійшовши до глибокої аморальності, де панують наркоманія, пияцтво, розпуста, різного роду мафія, жорстокість і немилосердя, втративши людську совість, — не в змозі знайти істину. А без істини людина перестає бути людиною. Дехто думає, що істини взагалі немає. А істина є!

Сьогодні ми святкуємо народження істини на землі. Христос наро­дився у плоті. Він сказав: «Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14, 6). Ра­дійте, і торжествуйте, помишляйте і прагніть до вічного. За даним нам правом, ми є діти Божі і спадкоємці вічного життя. Заради цього Творець Всесвіту підкорив Себе природ­ним законам. Заради нас, грішних, Бог явився у нашій плоті. Чому ми, одержавши безсмертя, все ще прагнемо знайти щастя і смисл життя в речах тлінних? Для чого прагнемо втримати тимчасове життя, що ті­кає від нас? Тепер, коли народився Христос, засяяла на землі незрів­нянно краща надія: земним людям обіцяно життя небесне. Але шлях до цього життя — не такий, як думає багато хто з нас. Христос сказав: «Я є путь!» Яка ж Його путь?

Якщо ми вдумаємось як слід у життя Ісуса Христа, починаючи від Його народження, то помітемо, що зовнішньо все у Ньому було бідне, вбоге і скромне. Творець Всесвіту з’явився не в царській порфирі, не в сяянні Своєї Божественної слави. Усе Його життя від Віфлеєма до Голгофи було подвигом хреста. Але в цьому подвигові сяяла істина і була велика духовна сила.

Ніколи людина не говорила про гріх так, як говорив Христос. За вченням Христа, гріх — це універсальна проказа, що руйнує не тільки душу, а й тіло. Гріх — першопричина всіх наших бід.

Ніколи людина не говорила про сім’ю, як Ісус Христос. До Христа в сім’ї панував найгрубіший деспотизм, розбещеність пристрастей і безконтрольний розгул егоїзму. За вченням Христа, шлюб — це не тимчасовий контракт, умова чи договір, а злиття двох сердець в одне. Бог установив шлюб, щоб «були двоє однією плоттю» (Мф. 19, 5). Христос поклав кінець багатоженству, до краю скоротив розлучення, підняв жінку від становища безправної і безвольної рабині чоловіка до її пер­вісного призначення бути матір’ю. Він вніс у сім’ю взаємну любов і по­вагу. Сім’я як установлення Божественне має бути священною і чистою.

Ніколи людина не говорила так про земні блага, як Христос. Він не був філософом, економістом, ученим-фізиком, політиком або диплома­том. Він також не був людиною, яка тікає від реальностей навколиш­нього життя. Христос не відкидав значення земних благ, але Він по­казував, у чому суть і смисл людського життя на землі. Він дав зо­лоте правило: «Полюби ближнього твого, як самого себе»; «і як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм». Цю заповідь Господь призначив однаковою мірою багатим і бідним, молодим і старим, знатним і простим. Він із сумом говорив: «Як важко увійти багатому в Царство Боже» (Лк. 18, 24), «Горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху» (Лк. 6, 24). Христос не засуджував земних благ, але завжди підкре­слював, що вірно ставитися до багатства здатен лише той, хто не поневолений ідолом користолюбства, для кого земні скарби не мають віч­ної цінності. Він прямо сказав тому, хто вважав себе повноправним і безконтрольним господарем привласненого багатства, яке належить Богові: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; кому ж ді­станеться те, що ти заготовив?» (Лк. 12, 20).

Христос учив, що істинна мета земного життя людини знаходиться не на землі, а на небі і що тимчасове життя слід осмислювати і розціню­вати через вічне життя, духовне життя, нетлінне життя. Він не лише сказав, а й показав на Собі, що наше земне мандрування починається «колискою» і закінчується «могилою», а між першим і останнім етапами життя неминучі скорботи і радощі, хвороби і задоволення життям.

Які дивовижні протилежності поєднуються в людському житті. Ща­стя і сльози, любов і ненависть — усе це безладно змінює одне одного і часто несподівано. Ще не встигли змовкнути радісні ангельські співи на честь Сина Божого Господа нашого Ісуса Христа: «Слава у вишніх Богові і на землі мир», і тут-таки по всьому Віфлеєму і його околицях лунає невтішний плач і несеться до неба крик, що шматує душу. Це плачуть нещасні матері, у яких, за нелюдським повелінням Ірода, відібрали й знищили їхніх немовлят чоловічої статі.

Здавалося б, тепер, з пришестям Христа, Який приніс на землю мир і любов, повинна була б змовкнути людська злоба. Чи доречні тепер сльози, коли небо і земля разом торжествують спільну радість світу? Але, як бачите, людська злоба не знає ні часу, ні меж. Навпаки, немов глузуючи і знеславлюючи любов Божу, вона саме тепер і виявилася в такий страхітливий спосіб. До якого безглузда і злочину може довести людину пристрасть! Це жахлива, безжальна сила, яка висушує і мертвить усе краще і цінне в людині. Вона оковує залізними путами і розум, і серце, і волю своєї жертви. Вона володарює і повеліває людиною, як слухняним рабом, і здатна спонукати її на будь-який злочин і безумство. І це слід сказати про кожну злочинну пристрасть, бо кожна злочинна пристрасть осліп­лює людину і робить її ненормальною.

Ми обурюємося цими і подібними беззаконнями і неправдою. Ми говоримо, що це низько і безчесно, і особливо коли це стосується хри­стиянина, тобто людини, яка претендує на вище духовне походження, і до якої застосовується і вища міра моральної оцінки. Господь наш Ісус Христос «не соромиться називати нас братами» (Євр. 2, 11). Якщо це так, то ми зобов’язані і в житті і в ділі показувати свій духовний, ро­динний зв’язок з Господом. У противному випадку ми тільки ганьбимо ви­соке звання християнина і самі виключаємо себе з родинного зв’язку із Христом. Недостатньо носити ім’я християнина: треба бути справді християнином за всім способом життя, за душею і серцем; інакше ім’я християнина виявиться пустим звуком і ляже важким тягарем на голо­ву того, хто носить його недостойно. Нехай кожен християнин просте­жить за своїм способом життя, нехай він одверто розгляне свої потаєм­ні думи, почуття, бажання і мрії, — і тоді виявиться, що його християнське ім’я — тільки одна зовнішня оболонка без внутрішнього християнського змісту. На що ж ми розраховуємо? Одне ім’я христия­нина не врятує нас, а слугуватиме лише більшому засудженню, як знущання зі святішого імені Ісуса Христа.

Особливо про це важливо замислитись у наші дні, коли суспільство має потребу в духовно-моральному вдосконаленні. Архиєрейський Со­бор, зібраний з нагоди 400-річчя встановлення Патріаршества в Русь­кій Православній Церкві, заявив: «Особливу радість викликає участь віруючих у справах милосердя, в допомозі стражденним, хворим, ста­рим, сиротам… Справи милосердя можуть мати різні форми: це, насам­перед, увага, піклування про тих, хто потребує нашої допомоги, про тих, хто перебуває в скорботі поруч з нами, це жертовний особиста праця у лікарнях, будинках інвалідів, у місцях ув’язнення та в дитячих будинках».

Щиросердно вітаю вас, улюблені браття і сестри, зі святом Різдва Христового і Новим Роком. Підносячи подяку Богові за всі його ми­лості, даровані нам у минулому році, будемо ревно просити, щоб Він зберіг нас в однодумності та однодушності, дарував нашій Вітчизні си­лу і мудрість подолати всі труднощі, зберегти нас у братолюбстві, щоб послав удосталь плодів земних і благословив усі народи зем­лі миром і благоденством.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма вами в усі дні до скону віків.

Амінь.

1989/1990 р.

↑Різдвяне послання 1990/1991 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Української Православної Церкви

Дорогі браття і сестри!

Майже дві тисячі років минуло з того часу, як віфлеємські пастирі почули звістку від Ангела про народження Христа. «Сповіщаю вам велику радість, — сказав він, — яка буде всім людям: тому що нині народився вам у місті Давидовим Спаситель, Який є Христос Господь».

Здійснилася велична Таїна: Бог явився в плоті, народившись подібно людині від Діви-Матері. Про цю єдину і неповторну священну мить свята Церква вустами богонатхненних отців проголошує: «Нині сприйме Віфлеєм Того, що сидить завжди з Отцем, нині Ангели Немовля породжене боголіпно славословлять: слава у вишних Богу, і на землі мир, в людях благовоління».

З народженням Христа-Спасителя здійснилося давнє пророцтво Ісайї, старозавітного євангеліста: «Ось, Діва в утробі прийме, і породить Сина, і дадуть Йому на ім’я Емануїл, що значить: з нами Бог».

«Немовля народилося нам — Син дається нам; володіння на раменах Його, і дадуть ім’я Йому: Чудесний, Радник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру» (Іс. 9, 6).

Різдво Христове було і донині є таємницею не тільки для розуму людського, але і для ангелів. І тому, ще задовго до явлення Спасителя світу, Господь Бог через святих праотців, пророків, через різноманітні прообрази готував людей до Його прийняття. Пояснюючи це, святитель Василь Великий говорив: «Домобудівничий нашого спасіння, як око людини, що виросла у темряві, вводить нас у велике світло істини через поступове до нього звикання, враховуючи нашу неміч» (Творения святых отець. М., 1846, т. VII, с. 280–281).

Так, таємницю Тройці Божества Господь відкрив Аврааму, з’явившись йому у вигляді трьох Ангелів біля дуба Мамрийського. У вигляді вогняного стовпа Він йшов попереду ізраїльтян, вказуючи їм шлях у землю обітовану. Про пришестя Спасителя як Визволителя і народження Його у Віфлеємі Іудейському пророкував пророк Михей. Він же Духом Божим зрозумів і передвічне Його народження від Бога. Пророк Софонія сповістив про Його царювання в Єрусалимі. Єремія — про Новий Завіт людини з Богом, що його приніс на землю Спаситель, ім’я Якому — Господь. Пророк Варух ясно сказав, що колись Бог явиться на землі і буде жити з людьми. Даниїл точно знав самий час Його пришестя. А святий пророк Малахія передбачив Предтечу Господнього як ознаку явлення на землі Спасителя, Який є «Господь і Ангел Завіту» (Малах. 3, 1).

Цей обітований ще за пророків і є наш Господь Ісус Христос, Син Божий, народжений Пресвятою Дівою Марією за часів імператора Августа, у дні іудейського царя Ірода, постраждав і був розп’ятий на хресті при Тиверїї кесарі і прокураторі Пілатові, а потім воскрес і вознісся на небо.

Що ж спонукало Сина Божого зійти на землю? І чому Син Божий став Сином Людським?

Прислухаємося до голосу Самого Спасителя, Який пояснив таємницю Свого народження, сказавши: «Так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, що вірить у Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16).

Отже, Христос втілився і прийшов на землю за Своєю волею, із любові до роду людського. Він зійшов до нас з небес для того, щоб дарувати нам життя вічне. Людина назавжди залишилася б загиблим створенням, якби Син Божий не втілився і не визволив її. Господь сприйняв наше тлінне тіло й оздоровив його Своїм Божеством, визволив його від смерті.

Різдво Христове навіки з’єднало людину з Богом. Син Божий просвітив у затьмарений розум людини «світлом істини», дарував йому благодатні сили для боротьби з гріхом, пробудив у його совісті Божественну любов.

Сама уява про народження Спасителя не може залишити байдужим людське серце. Творець Всесвіту благозволив явитися у світ Немовлям у бідному вертепі, в оточенні простих пастухів. У цьому убогому притулку, у яслах для худоби, лежав «Неосяжний Христос Бог» — Той, Хто є сяйвом слави Божої, Його образом, смирив Себе, прийнявши вигляд раба і став людиною. Господь Ісус Христос упокорив Себе для того, щоб посоромити людську гордість, щоб вселити смиренність в кожного земнородного.

Перша благодатна вістка про народження Бога-Слова була відкрита не сильним світу цього, а бідним пастухам. Простота їхніх сердець прихилила до них благодать Божу.

Христос приніс на землю мир з Богом. А примирені повинні жити між собою в мирі, в однодумності віри і любові, як чада Єдиного Бога, і брати у Христі, як члени Його єдиного Тіла — Церкви. Це особливо важливо пам’ятати зараз, коли нашу Батьківщину і Церкву намагаються розділити, внести смуту і спокуси. І тому не дайте заманити себе на шлях неправдивих вчень. Будемо пам’ятати, що правдивий християнин є не той, хто називає себе ім’ям Христовим, але той, хто наслідує Христа ділами, справами і помислами, — учить святий Іоан Ліствичник. «Кожний з нас, — нагадує святий Григорій Ниський, — є художник власного життя. Наша душа є як би полотно, а чесноти — фарби; Ісус Христос є зразок, з Якого ми маємо списувати» («Квітник духовний»). Подбаємо проте, щоб наші думки, вчинки відповідали Його думкам і вчинкам. «Для того і втілився Він, — пише святий Василій Великий, — мовби зображуючи на іконі благочестя і чесноту, щоб, споглядаючи на Нього, ми по можливості брали приклад з Першообраза».

Улюблені брати і сестри! Сердечно привітаю вас із великим святом Різдва Христового і Новим роком. Закликаю вас творити, подібно до Христа Спасителя, справи милосердя і любові. Спішить до хворих, самотніх, усіх, хто потребує вашої допомоги. Зараз для християнської благодійності з’явились широкі можливості. Молитвою і чесною працею сприяйте відновленню життя нашого суспільства. Примножте свої гарячі молитви за духовне відродження народу, за єдність Церкви і суспільства, за мир серед усіх людей землі. Нехай наступне Новоліття буде для нас роком Божого благовоління. Нехай мир, про який сповістили Ангели у Віфлеємі, зміцниться на землі і принесе усім радість і Боже благовоління. Бог миру і любові нехай буде з усіма нами.

Амінь.

1990/1991 р.

↑Різдвяне послання 1991/1992 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Української Православної Церкви

Дорогі браття і сестри!

Через два тисячоліття після народження Христа ми знову повторюємо радісну пісню у славу нашого Господа: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління».

Сьогодні різдвяна радість лунає в наших серцях закликом до християнського єднання.

Чи всі ми вже прокинулися від гріховного сну байдужості, розбрату та безпам’ятства?

Чи знову самі тільки ангели будуть схилятися до вертепу народженого Бога, а люди, заради спасіння яких Господь «дав Сина Свого Єдинородного» (Ін. 3, 16), залишаться у своїй суєті?

У світлу різдвяну ніч ми вітаємо народженого Спасителя світу, Який незбагненним чином Своїм явленням з’єднав небесне і земне. У Віфлеємі в людській подобі явилося Святе Немовля, і стало Богочоловіком, прийняло на себе всі тяготи та гріхи світу цього. Дитя Христос запалив ту єдину Віфлеємську зірку, яка сяяла у віках і освітлює нині всі висоти й глибини, і душу кожного з нас.

А що ж ми, як колись волхви, принесемо сьогодні нашому народженому Богові замість золота, ладану та смирни?

Нехай будуть дарами Господу у цю святу ніч наші гарячі молитви за помилування нас і всього українського народу та покаянні сльози через спільні гріхи наші.

Різдвом Христовим починається ще один рік нашого життя. Чому ж Господь, незважаючи на всі величезні провини наші, дає нам ще час? Чи не з тієї ж причини, що і для євангельської смоковниці? Два роки ходив до неї господар виноградника, сподіваючись знайти плід у її гілках, і, не знайшовши, вже хотів зрубати дерево. Та виноградар сказав: «Залиши його і на цей рік, — може, дочекаємося плоду?» І залишив господар смоковницю. І дала вона багато плодів.

А який же плід ми принесли Господу минулого року? Розбрат, погрози, наклепи, міжусобні побоїща в межах однієї Церкви і одного народу?

Брати й сестри! Своїм нинішнім святом Різдва Христос дарує нам, як отій смоковниці, ще рік для виправдання свого буття. І слід нам усім пам’ятати, що коли смоковниця не принесе плоду, то буде зрубана.

У святу віфлеємську ніч Різдва Христового бажаю Вам, щоб кожен приніс у цьому році Богу свій плід. Нехай це буде плід християнського всепрощення, бажання єдності та братолюбства. А на цьому шляху хай зірка Віфлеємська просвічує ваші серця премудрістю Божою, благодатним теплом зігріває домівки, зміцнює здоров’я.

Сьогодні молитва наша радісна, святкова, світла. Помоли­мося ж Господу, щоб любов Христова укріпила кожного з нас духовно, посіяла зерна радості у спустошених наших душах, пом’якшила наші згрубілі та злі серця.

Нехай із Різдвом Христовим у душі кожного з вас народяться любов і мир — церковний, національний, сімейний. Адже воістину, хто має любов, той сам стає джерелом миру і правди (Ін. 4, 14).

Сутність духовного образу Ісуса Христа є любов. «Бог є любов», — говорить св. Іоан Богослов. Але євангельська заповідь про любов є не лише моральним вченням, яке приніс на землю Син Божий, а самим життям. Його хресний шлях, який починається з віфлеємських ясел і веде через Голгофу до примирення людини з Богом, і загального Воскресіння.

Ісус Христос не тільки бачить наші потреби, а й піклується про нас. Він входить у суть наших потреб для того, щоб задовольнити їх. Любов Ісуса Христа розширює межі Його серця, аби прийняти до нього інших. Ці «інші» — насамперед бідні, хворі та грішні. Тому Він так охоче буває серед них. Своїми братами Він називає найбідніших серед людей, знедолених, тих, що зазнали лиха в житті. Він усвідомлює Себе внутрішньо пов’язаним з їхньою долею, тому вважає особисто Йому зробленим те, що зроблено найменш захищеному з Його братів (Мф. 25, 40). З бідними Він хоче бути бідним, з гнаними — гнаним, з тими, кого спокушують бути спокушуваним, з тими, хто вмирає — розп’ятим. Він хоче приймати в Себе і в Собі нести все людське горе, бо Він єдиний спроможний його подолати. У цьому — спасенний подвиг Ісуса Христа, в якому Його любов до грішного людства полум’яніє, як любов Спасителя.

Будемо ж, улюблені брати та сестри, прославляти нашого Спасителя вірою та любов’ю. Образ Ісуса Христа повинен оживляти все найкраще в душі людини.

Адже народивши Христа у своїй душі та сповивши Його міцною вірою, добрим благочестивим життям, кожен з вас здійснить великий заповіт Христа Спасителя бути світлом і сіллю землі (Мф. 5, 13–14).

Вітаю Вас, дорогі брати і сестри, з великим святом Різдва Христового і Новим роком. Прославляючи народженого Христа, Спасителя світу, піднесемо Йому свою подяку за Його невимовні милості, даровані нам у минулому році, і просити в наших молитвах благословення Божого на новий рік та нові труди на славу нашої Вітчизни, в ім’я миру на землі.

Благословення Господа Ісуса Христа і Спаса нашого нехай буде з усіма вами!

Христос народився! Славімо Його!

Амінь.

1991/1992 р.

↑Різдвяне послання 1992/1993 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним
Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

З великою радістю й духовним піднесенням святкує Православна Церква Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Майже дві тисячі років християнський світ урочисто відзначає пришестя на землю Сина Божого. Через народження від Пресвятої Діви Марії Син Божий з’єднав своє Божественне життя з людським життям.

Різдво Христове — це подія, яка сталася в часі, але має силу вічності. Син Божий не просто наблизився до людини, але ототожнився з нею. Сам став людиною.

Народження Сина Божого у Віфлеємському вертепі — це свідчення невимовної любові Божої до людського роду, це акт Божого Промислу, Божої опіки світом і людиною. Син Божий уподібнюється людині, щоб людина через постійне перебування з Ісусом Христом здобула свою красу і свободу, утверджуючись в добрі, правді й любові.

Хоча в різдвяну ніч ми бачимо Спасителя світу немічним Немовлям, повитим пеленами в яслах, але ми знаємо, що пізніше Він дасть людині слово Божественної правди і силу перемагати всілякі скорботи. В дні Свого земного подвигу Він буде втирати сльози усім, хто плаче, і страждати разом з ними. Всі Його земні діла будуть проявом любові і милосердя до людини і тягарів її земного життя. Пізніше народжений Христос скаже, що Він є «путь, істина і життя» і ніхто не може прийти до Бога Отця, як тільки через Нього (Ін. 14, 13).

І як хочеться нашими серцями і устами повторювати ангельську пісню:

«Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління» (Лк. 2, 14). Разом з ангелами ми урочисто прославляємо Господа за Його безмежну любов, за принесену Ним на землю радість.

Ми співаємо славу Богу за те, що Премудрість Божа знайшла засіб примирення людей з Богом, з самими собою та своєю совістю. Ми прославляємо Бога на небі за всемогутність благодаті Божої, яка спасає загибле, воскрешає померле, оновлює зітліле.

Син Божий приніс на землю мир; Він дарував закон любові до ближнього, взаємного служіння одне одному, мирного співжиття. І якщо немає тепер злагоди між людьми, то це тому, що вони не виконують цих заповідей. Спаситель заповідав на землі і мир внутрішній — мир душі, що є благодатним плодом Духа Божого. Про цей мир говорив Спаситель Своїм ученикам після Свого воскресіння: «Мир вам» (Ін. 20, 19). Цими словами, з побажанням внутрішнього, духовного миру, багаторазово Свята Церква благословляє всіх нас на своїх відправах. Це — мир з Богом, із своєю совістю, мир з людьми, коли православний християнин з чистим сумлінням може дивитись на небо і з такою ж совістю ставитись до людей. Такий мир є джерелом спокою і прощення для правдивого християнина.

Дорогі браття і сестри!

Щиро вітаю вас з великим святом Різдва Христового і бажаю вам у новому році доброго здоров’я, помочі Божої у ваших повсякденних турботах на шляхах вашого життя. Нехай Господь благословить наш український народ в його праці на благо незалежної України.

Дедалі більше православних вірних привертається серцями до Київського Патріархату, який будується на одвічних для українського православ’я принципах соборноправності та активної участі Церкви в громадському житті в ім’я блага свого народу. Наша Церква стала надійним ґрунтом, на якому відроджується духовність та державність в Україні. Тому ми закликаємо всіх православних християн України об’єднатися навколо Київського Патріархату.

Будемо просити Господа нашого Ісуса Христа, щоб Він дарував нам всесильну допомогу на добрі діла, щоб ми як діти Божі були гідні Царства Небесного, щоб український народ і в новому році жив у мирі і злагоді, щоб Україна вийшла з економічної кризи, а люди через чесну працю і милосердя подолали всі труднощі і жили в достатку і мирі.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма вами.

Христос народився! Славте Його!

Амінь.

1992/1993 р.

↑Різдвяне послання 1994/1995 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

І знову радісно й з духовним піднесенням святкує Православна Церква Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Хто ж наш Спаситель, Якого ми сповідуємо істинним Богом та істинним чоловіком?

Особа Ісуса Христа і Його надприродне народження, які приймаються нашою вірою, назавжди залишаються для нас таїною боговтілення, незбагненною для людського розуму. Про нашого Спасителя ми знаємо тільки те, що знаходиться в Євангелії.

А Євангеліє свідчить про Христа як про людину, яка дивувала Своїх сучасників святістю Свого життя, яке не могло не викликати у людей захоплення і подиву. Прекрасний образ Христа — спосіб Його мислення, спосіб Його життя, спосіб Його дій — назавжди залишається великим дивом. Святе Євангеліє зображає особу Христа такою, якої не було серед смертних людей. Хто з людей міг мати в собі сукупність усіх найвищих моральних якостей, повноту всіх достоїнств і досконалостей?

Минули тисячоліття, а Христос назавжди залишається єдиним бездоганним втіленням усіх чеснот і добрих якостей людини. Його доброта — безумовна, Його милосердя — безмежне, Його терпіння — невичерпне, Його віра — непохитна, Його мужність — абсолютна, Його любов — всеосяжна, Його проникнення в глибину людської душі та людські потреби — надприродне, Його розуміння нашої грішної природи — дивне, Його прощення розкаяних грішників — безподібне.

Христос, як історична Особа, жив не тільки серед благочестивих людей, але були й такі, що ставились до Нього вороже. Упереджені проти Нього книжники і фарисеї пильно стежили за Ним, прислуховуючись до Його слів, придивляючись до Його вчинків, і робили все це з єдиною метою — аби звинуватити Його в будь-чому. Вони ставили Йому лукаві й підступні запитання, але ніхто з них не міг знайти в Ньому щось гріховне або негоже. Вони мусили із соромом визнати і погодитись із тим, що життя Христа було життям, повним Божественної мудрості, з’єднаної з неземною любов’ю до людей.

Життя Христа воістину було життям, «повним благодаті й істини» (Ін. 1, 14). Христос не вагався говорити Своїм слухачам правду, але в цій правді не було ні презирства, ні грубощів, ні злісної критики, ні осуду. Він знав ціну людської душі.

Життя Христа було життям у любові до Бога і людей. Його любов до Отця засвідчена Його безумовним до Нього послухом: «Він був слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2, 6–8). Життя Христа було життям лагідності і смирення. Це Він сказав: «Прийдіть до Мене… і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем; і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11, 28–29).

Христос ніколи не грішив, і тому ніколи і ні в чому не каявся. Будучи Богочоловіком, Він називав Себе «Сином Людським», але ніколи і ніде не ставив Себе нарівні з усіма людьми і не зараховував Себе до грішників. Христос жив так, що в кінці Свого земного служіння міг задати Своїм противникам сміливе запитання: «Хто з вас викриє Мене в неправді?» (Ін. 8, 16). І у відповідь не почув ні найменшого звинувачення. Пілат, бажаючи звинуватити Христа хоча б у будь-якому порушенні закону, змушений був при народі вмити руки і заявити: «Я не знаходжу жодної провини в цьому Чоловікові» (Лк. 23, 4). Іуда, який спостерігав за Христом три роки і бачив святе життя Христа, мусив визнати перед первосвящеником, що «продав кров невинну» (Мф. 27, 1).

Перебуваючи в цілком беззаконному й нечестивому оточенні, зазнаючи побоїв і ганьби Христос навіть за таких обставин зберігав Свою довершеність. Його погляд не затьмарила злоба, а з Його вуст не злетіло ані слова погрози, ані крику прокльону: «Будучи лихословлений, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував; але віддавав усе це Судді Праведному» (1 Петр. 2, 23).

Усе те, чого навчав Христос, ким Він був і що Він зробив, виходило не від «Ісуса, сина тесляра з Назарета» (Мф. 13, 55), а від «Христа, Сина Божого», для нас важливо і необхідно знати, ким є Христос: звичайною людиною, чи втіленим Сином Божим, тобто істинним Богом і істинним Чоловіком?

«Хто Цей?» — питали люди, коли Христос урочисто ввійшов на молодому ослі до Єрусалима. Відповідь Божа: «Це — Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17, 5).

Від того, чи правильно ми ставимось до Христа, залежить, наскільки усвідомленим буде наше земне життя і наша вічність. «У Ньому було життя, — говорить св. ап. Іоанн Богослов, — і життя було світлом для людей» (Ін. 1, 4). «І нема ні в кому іншому спасіння», «бо нема іншого імені під небом, даного людям, через яке належало б нам спастися» (Діян. 4, 11–12). «Хто вірує в Сина Божого, має свідчення в самому собі…» Свідчення це полягає в тому, що «Бог дарував нам життя; хто не має Сина, не має життя. Це написав я вам, — пише св. Іоанн Богослов, — віруючим в ім’я Сина Божого, — аби ви знали, що ви, віруючі в Сина Божого, маєте життя вічне».

Виходячи з такої нашої віри, у цей складний для України час, коли життя людей погіршилось, коли духовне життя зазнає випробувань, ми не повинні падати духом і опускати руки. Україна є і буде державою, і Бог поблагословить її народ миром, злагодою і добробутом. Завжди молімося, щоб Господь наш Ісус Христос, який народився в цей день майже дві тисячі років тому, дав українським народоправителям мудрість і силу; суддям — правду й справедливість; усім людям — любов до праці, мир і злагоду. Ми закликаємо всіх православних людей України залишити релігійні чвари і в ім’я Христа об’єднатися в Єдину Помісну Українську Православну Церкву, щоб прославився Бог, а український народ мав би духовну силу для свого розвитку і процвітання.

У ці святкові дні, коли наші серця наповнюються духовною радістю, сердечно поздоровляю вас, дорогі отці, браття і сестри, з великим святом Різдва Христового і Новим роком. Нехай благословення народженого Сина Божого перебуває на кожній людині, яка чинить добро (Рим. 2, 10)!

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами.

Амінь.

1994/1995 р.

↑Різдвяне послання 1995/1996 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним Українського Екзархату

Дорогі браття і сестри!

І знову радісно й з духовним піднесенням святкує Православна Церква Різдво Господа нашого Ісуса Христа. Хто ж наш Спаситель, Якого ми сповідуємо істинним Богом та істинним чоловіком?

Особа Ісуса Христа і Його надприродне народження, які приймаються нашою вірою, назавжди залишаються для нас таїною боговтілення, незбагненною для людського розуму. Про нашого Спасителя ми знаємо тільки те, що знаходиться в Євангелії.

А Євангеліє свідчить про Христа як про людину, яка дивувала Своїх сучасників святістю Свого життя, яке не могло не викликати у людей захоплення і подиву. Прекрасний образ Христа — спосіб Його мислення, спосіб Його життя, спосіб Його дій — назавжди залишається великим дивом. Святе Євангеліє зображає особу Христа такою, якої не було серед смертних людей. Хто з людей міг мати в собі сукупність усіх найвищих моральних якостей, повноту всіх достоїнств і досконалостей?

Минули тисячоліття, а Христос назавжди залишається єдиним бездоганним втіленням усіх чеснот і добрих якостей людини. Його доброта — безумовна, Його милосердя — безмежне, Його терпіння — невичерпне, Його віра — непохитна, Його мужність — абсолютна, Його любов — всеосяжна, Його проникнення в глибину людської душі та людські потреби — надприродне, Його розуміння нашої грішної природи — дивне, Його прощення розкаяних грішників — безподібне.

Христос, як історична Особа, жив не тільки серед благочестивих людей, але були й такі, що ставились до Нього вороже. Упереджені проти Нього книжники і фарисеї пильно стежили за Ним, прислуховуючись до Його слів, придивляючись до Його вчинків, і робили все це з єдиною метою — аби звинуватити Його в будь-чому. Вони ставили Йому лукаві й підступні запитання, але ніхто з них не міг знайти в Ньому щось гріховне або негоже. Вони мусили із соромом визнати і погодитись із тим, що життя Христа було життям, повним Божественної мудрості, з’єднаної з неземною любов’ю до людей.

Життя Христа воістину було життям, «повним благодаті й істини» (Ін. 1, 14). Христос не вагався говорити Своїм слухачам правду, але в цій правді не було ні презирства, ні грубощів, ні злісної критики, ні осуду. Він знав ціну людської душі.

Життя Христа було життям у любові до Бога і людей. Його любов до Отця засвідчена Його безумовним до Нього послухом: «Він був слухняним аж до смерті, і смерті хресної» (Флп. 2, 6–8). Життя Христа було життям лагідності і смирення. Це Він сказав: «Прийдіть до Мене… і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем; і знайдете спокій душам вашим» (Мф. 11, 28–29).

Христос ніколи не грішив, і тому ніколи і ні в чому не каявся. Будучи Богочоловіком, Він називав Себе «Сином Людським», але ніколи і ніде не ставив Себе нарівні з усіма людьми і не зараховував Себе до грішників. Христос жив так, що в кінці Свого земного служіння міг задати Своїм противникам сміливе запитання: «Хто з вас викриє Мене в неправді?» (Ін. 8, 16). І у відповідь не почув ні найменшого звинувачення. Пілат, бажаючи звинуватити Христа хоча б у будь-якому порушенні закону, змушений був при народі вмити руки і заявити: «Я не знаходжу жодної провини в цьому Чоловікові» (Лк. 23, 4). Іуда, який спостерігав за Христом три роки і бачив святе життя Христа, мусив визнати перед первосвящеником, що «продав кров невинну» (Мф. 27, 1).

Перебуваючи в цілком беззаконному й нечестивому оточенні, зазнаючи побоїв і ганьби Христос навіть за таких обставин зберігав Свою довершеність. Його погляд не затьмарила злоба, а з Його вуст не злетіло ані слова погрози, ані крику прокльону: «Будучи лихословлений, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував; але віддавав усе це Судді Праведному» (1 Петр. 2, 23).

Усе те, чого навчав Христос, ким Він був і що Він зробив, виходило не від «Ісуса, сина тесляра з Назарета» (Мф. 13, 55), а від «Христа, Сина Божого», для нас важливо і необхідно знати, ким є Христос: звичайною людиною, чи втіленим Сином Божим, тобто істинним Богом і істинним Чоловіком?

«Хто Цей?» — питали люди, коли Христос урочисто ввійшов на молодому ослі до Єрусалима. Відповідь Божа: «Це — Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте» (Мф. 17, 5).

Від того, чи правильно ми ставимось до Христа, залежить, наскільки усвідомленим буде наше земне життя і наша вічність. «У Ньому було життя, — говорить св. ап. Іоанн Богослов, — і життя було світлом для людей» (Ін. 1, 4). «І нема ні в кому іншому спасіння», «бо нема іншого імені під небом, даного людям, через яке належало б нам спастися» (Діян. 4, 11–12). «Хто вірує в Сина Божого, має свідчення в самому собі…» Свідчення це полягає в тому, що «Бог дарував нам життя; хто не має Сина, не має життя. Це написав я вам, — пише св. Іоанн Богослов, — віруючим в ім’я Сина Божого, — аби ви знали, що ви, віруючі в Сина Божого, маєте життя вічне».

Виходячи з такої нашої віри, у цей складний для України час, коли життя людей погіршилось, коли духовне життя зазнає випробувань, ми не повинні падати духом і опускати руки. Україна є і буде державою, і Бог поблагословить її народ миром, злагодою і добробутом. Завжди молімося, щоб Господь наш Ісус Христос, який народився в цей день майже дві тисячі років тому, дав українським народоправителям мудрість і силу; суддям — правду й справедливість; усім людям — любов до праці, мир і злагоду. Ми закликаємо всіх православних людей України залишити релігійні чвари і в ім’я Христа об’єднатися в Єдину Помісну Українську Православну Церкву, щоб прославився Бог, а український народ мав би духовну силу для свого розвитку і процвітання.

У ці святкові дні, коли наші серця наповнюються духовною радістю, сердечно поздоровляю вас, дорогі отці, браття і сестри, з великим святом Різдва Христового і Новим роком. Нехай благословення народженого Сина Божого перебуває на кожній людині, яка чинить добро (Рим. 2, 10)!

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами.

Амінь.

1995/1996 р.

↑Різдвяне послання 1996/1997 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним
Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

Щороку, святкуючи Різдво Христове, Свята Церква нагадує нам про те, що Бог не залишив і тепер не залишає світ та кожну людину зокрема без Своєї любові та опіки. Свято Різдва Христового повинно зміцнювати в наших серцях віру в те, що «Бог так полюбив світ, що послав у світ Єдинородного Свого Сина, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16). Свято це повинно пробуджувати в нас, християнах, духовні сили, щоб, за словами Христа, бути нам дійсно світлом світові й сіллю землі.

У християнському суспільстві, на жаль, все частіше й частіше з’являються люди, які на словах іменують себе християнами, а за способом життя дуже далекі від Христа. Одні з них стають на бік сил смерті, інші намагаються стерти межу між добром і злом, між чеснотами і пороками. Деякі бажають виправдати агресивність як природну якість людини, узаконити й дати свободу для всіх її низьких почуттів.

Все це призводить до того, що люди знову будують мур між Богом і людиною, повертаються до стану душевного неспокою і роздвоєння душі. Нам бракує миру — спокою совісті, спокою серця, спокою життя. Людське серце завжди хвилюється пороками, заздрощами, наклепами, пересудами. Совість відчуває грядущий гнів за гріхи і неправду. Як те бурхливе море, так і людське життя хвилюється постійними війнами, ворожнечею, боротьбою за владу та земний добробут. Цей сумний і безпорадний неспокій є найбільшою перешкодою до щастя людей. Неспокій — це страшна отрута, яку вкинув диявол у людське серце.

Син Божий, що народився від Пресвятої Діви у віфлеємській печері, звільнив від цієї отрути людське життя. Він влив у серце людини, в її совість нові могутні сили для його заспокоєння. Тому апостол Павло говорить: «Христос є мир наш» (Еф. 2, 14). І дійсно, лише у Христі Ісусі Спасителі нашому ми знаходимо спокій совісті, мир з Богом і запоруку миру у всьому світі.

Не даремно в час народження Христового ангели співали: «Слава в вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління». Ангели співали про той мир, який дарує Ісус Христос людині, про який ми завжди молимось за Богослужінням, промовляючи: «За мир з неба і за спасіння душ наших Господу помолимось!». Це той мир, що його влив Христос у жорстоке людське серце, закликаючи всіх до любові, смирення і милосердя. Це той мир, який руйнує всі мури ворожнечі і роз’єднання між людьми і народами.

Христос дійсно зруйнував усі мури і перешкоди, що роз’єднували людей і народи. Він назвав Себе Сином не того чи іншого народу, а Сином Людським. Але християни, особливо їх пастирі, побудували свої високі мури, що поділили Церкву Христову на ворожі табори.

Чи можуть тепер ті ворожі християнські табори сказати, що Христос є мир наш, що Він зруйнував ворожнечу і з’єднав усіх в єдине? Чи можемо ми визнати, що та церква, яка відгороджує себе від своїх православних братів-українців так званою канонічністю, будується на основі апостолів і пророків, маючи Главою Самого Ісуса Христа? Ні! Ніяк не можемо визнати. Як можна проповідувати, що Христос зруйнував усі мури і є мир наш, і водночас знову будувати нові мури. Ця справа противна Христу. Під час Богослужіння усі Церкви підносять молитви до Бога про з’єднання всіх. Але яка це марна, фарисейська і богопротивна молитва, коли насправді ці так звані канонічні церкви жодного кроку не роблять до з’єднання, а навпаки, щоразу поширюють і зміцнюють мури.

Отже, перший крок, який мали б зробити так звані канонічні Церкви, якщо дійсно хочуть належати до Церкви Христової, — це зруйнувати свої мури, що відгороджують їх від Христа, і подивитися на Помісну Українську Церкву, Церкву українського народу, не оком ворога, а оком брата і визнати за кожним народом право будувати своє церковне життя. Церква кожного народу повинна шанувати одна одну і єднатись у Дусі Святому, а не зовнішньою підпорядкованістю «молодшого брата» так званому «старшому».

Наша Українська Православна Церква Київського Патріархату вже зробила свій крок. Вона закликала Українську Православну Церкву Московського Патріархату до єднання для створення в Україні Єдиної Православної Церкви, рівної з іншими Помісними Православними Церквами. Український народ цього давно чекає. Це зняло б багато проблем в Українській державі, консолідувало б її духовно-моральні сили у створенні добробуту збіднілих людей.

Чи відгукнуться наші православні брати Московського Патріархату на цей заклик? Вони знаходяться у міцних обіймах Московської Церкви. Московська ієрархія дбає про владу над своїми українськими братами, а не про Царство Боже. Але єднання православних українців в Єдиній Помісній Українській Церкві рано чи пізно обов’язково відбудеться, бо ворота пекельні не подолають не тільки Церкву Христову взагалі, а й Українську зокрема.

У цей святковий день Різдва Христового сердечно вітаю всю православну українську паству Київського Патріархату з великим християнським святом. Вітаю з Різдвом Христовим і православних братів і сестер Московського Патріархату в Україні, а також — наших співвітчизників греко-католиків і всіх християн України. Сердечно вітаю зі святом весь український народ, Президента України Леоніда Кучму, уряд, Українське військо, а також наших земляків-українців, розсіяних по всьому світу, але люблячих Україну. Нехай Син Божий Господь наш Ісус Христос, що народився у Віфлеємі, благословляє миром і добробутом нашу славну Україну. Христос народився! Славимо Його!

Амінь.

1996/1997 р.

↑Різдвяне послання 1997/1998 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним
Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

Кожного року ми святкуємо Різдво Христове — найвеличніше свято всього християнства, а краще сказати — всього людства, бо Син Божий, Творець Всесвіту, став людиною. Величний і неописаний Бог не тільки наблизився до людини, але, смиривши Себе до безмежності, з’єднав Себе з людською природою. «Слово стало плоттю», — як пише св. ап. Іоан Богослов (Ін. 1, 1).

Для чого Син Божий воплотився? Яку подію християнський світ святкуватиме у 2000-му році? Якщо мова йде лише про ще одну ювілейну дату, то це буде даремна витрата часу і коштів.

Треба серйозно задуматися над тим, заради чого Бог став людиною. Щоб дати людям закон моралі? Ні! Бог дав цей закон через Мойсея. Крім того, закон Божий записаний у серці кожної людини. Совість є закон Божий. Може, Він прийшов, щоб зціляти хворих, воскрешати мертвих, творити добрі діла, захищати бідних і скривджених? Ні! І до нього пророки творили чуда і навіть воскрешали мертвих. Для чого ж тоді Бог зійшов на землю?

Щоб побудувати рай на землі? Ні! Він, будучи Владикою неба і землі, перед славою і величчю Якого тремтить все творіння, народився не в царських палатах, а в печері, куди віфлеємські пастухи заганяли своїх овець. Він навіть не мав житла на землі. «Лисиці мають нори і птахи небесні — гнізда, а Син Людський не має де голову прихилити», — сказав про Себе Христос Спаситель (Мф. 8, 20). На землі неможливо по­будувати рай, бо там, де панують гріх і смерть, не може бути ніякого раю.

Так для чого ж прийшов Син Божий на землю? І чому народ на різдвяні свята співає: «Ой, радуйся, земле. Син Божий народився!» Син Божий зійшов на землю, щоб знищити гріх і смерть в людській природі. Він прийшов, щоб відновити Божественний закон. Гріхопадіння суттєво змінило природу людини. Плоть підпорядкувала собі дух. Матеріальні цінності стали вищими за духовні.

Христос народився, щоб побудувати Царство Боже, тобто Царство духовне, де панувала б любов, а не ненависть; правда, а не кривда; милосердя, а не жорстокість; мир, а не ворожнеча; святість, а не гріх. Він не прийшов будувати царство земне. Тому на суді у Пілата Христос Спаситель сказав: «Царство Моє не від світу цього» (Ін. 18, 56). Чому іудеї не прийняли Ісуса Христа? Тому, що вони чекали і досі чекають на такого Месію, який побудує царство земне.

Християни часто забувають про причину народження Сина Божого від Пресвятої Діви Марії. Немало серед християнських конфесій таких, що зводять християнство до задоволення суто земних потреб. Звичайно, добро людям творити треба, але Христос прийшов не для соціального служіння. Ми всі обурюємося діяльністю тоталітарних сект, бо вони спотворюють християнство, проповідують не того Христа, Який народився у віфлеємській печері. А якого ж Христа вони проповідують? Того, про якого Господь Ісус Христос попереджав своїх послідовників: «Багато хто прийде під ім’ям Моїм, і говоритиме: я Христос, і багатьох спокусять» (Мф. 24, 5).

Сутність християнства в тому, що дух має підкорити плоть, а не навпаки; саме дух має бути наріжним каменем діяльності людини. Матеріальні цінності повинні підпорядковуватися духовним. Панування матеріального в житті як окремої людини, так і в житті сучасної цивілізації в цілому стало ознакою нинішнього тисячоліття. Людство досягло великих успіхів в науці, технологіях — в усьому, що стосується матеріальних цінностей.

Але яким жалюгідним стало духовне життя! Це навіть не потребує доказів, бо ми бачимо бездуховність на кожному кроці, щодня і всюди. І все це через те, що люди змінили спосіб життя: все духовне стало для нас, людей, другорядним, а матеріальні цінності люди поклали в основу свого життя і діяльности. Не дивуйтеся, що діти не шанують батьків, а матері кидають напризволяще своїх дітей. Нехай не виникає у вас питання, чому ми, українці, такі роз’єднані. Об’єднують любов, правда, мир, жертовність, а гріх і всякого роду зло — тільки роз’єднують людей.

У ці святі дні Різдва Христового заглянемо у свої душі і правдиво оцінимо своє життя і те, що зробили, не зважаючи на свій стан у суспільстві. Якщо ми дійдемо висновку, що духовне начало переважає в нашому житті матеріальне, тимчасове, таке, що сьогодні є, а завтра зникає, то Син Божий не даремно народився. Якщо ж духовне ледь животіє, занедбане, десь лише в глибині душі, то Христос для такої людини, мабуть, даремно постраждав на Хресті і воскрес із мертвих.

Браття і сестри! Пам’ятаймо, для чого Син Божий народився від Пресвятої Діви Марії у віфлеємській печері. А я щиросердно вітаю з великим Святом Різдва Христового всю українську паству Української Православної Церкви Київського Патріархату, наших братів і сестер Московського Патріархату в Україні, а також наших співвітчизників греко-католиків і всіх християн України. Сердечно вітаю із святом весь український народ, Президента України Леоніда Кучму, Уряд, Українське військо. А також наших земляків-українців, що розсіяні по всьому світу, але які люблять Україну. Бажаю, щоб Господь Ісус Христос просвітив ваш розум і серце світлом Своєї Премудрості і любові, щоб ніхто з вас ніколи не впадав у відчай. Ніколи не забувайте, що поки людина живе на землі, у неї є надія на спасіння, Боже милосердя і вічне життя. Не забувайте, що Бог є Любов, і ця любов привела Його у віфлеємську печеру і на голгофський Хрест.

Христос народився, славимо Його!

Амінь.

1997/1998 р.

↑Різдвяне послання 1998/1999 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним
Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

Наближається велична дата — 2000-ліття Різдва Христового. Весь християнський світ готується відзначити цю знаменну подію. І це спонукає подивитися на Різдво Христове, з якого почалося наше літочис­лення, глобально. Що дало християнство людству? Ми можемо говори­ти про вплив християнства на всі сфери людського життя: на розвиток культури, зокрема архітектури, образотворчого мистецтва, музики, літератури, на становлення права, утво­рення християнської сім’ї і держави. Але головне значення події полягає в сутності буття кожної окремої людини і всього людства в цілому, в ролі духовності та її місці у житті й діяльності людей і націй.

Що означає для людства Різдво Христове? Це є не тільки народження Ісуса Христа як людини. Це прихід, або пришестя, у світ Сина Божого, однієї з трьох Іпостасей Пресвятої Тройці, тобто Самого Творця, Який створив Всесвіт; це з’єднання в одній особі Божества і людської природи.

Для чого все це було потрібно? Не для Бога, а для нас, людей, було необхідним народження Сина Божого!

Якщо характеризувати стан, в якому перебувало людство дві тисячі років тому, то його гріховна розбещеність дійшла краю. Панували повальна розпуста, бага­тоженство, нестримний егоїзм і велика ненависть; врешті, — цілкови­тий відхід від Бога, заміна справжнього богошанування ідолопоклонством. Царство зла охопило все людство і, як наслідок гріховності людської природи, закон смерті запанував над ним. Тому ап. Павло від імені всіх людей із зітханням вигукує: «Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?» (Рим. 7, 24).

Саме, щоб визволити людей від рабства гріха і закону смерті, й прийшов у світ Син Божий і, з’єднавшись з нашою людською природою, народився від Пресвятої Діви Марії у віфлеємській печері. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16). Ця вічна Божа любов до людей за своєю силою перевершує можливості людської уяви.

Бог створив людей для вічного життя. Але гріх перших людей — Адама і Єви — вніс в нашу людську природу схильність до зла і смерть. Христос Спаситель оновив нашу природу, визволив її від гріха і смерті. Після смерті і воскресіння Ісуса Христа всі люди воскрес­нуть свого часу із мертвих. Як через смерть Адама всі ми помираємо, так через воскресін­ня Ісуса Христа всі люди воскреснуть.

В цьому і полягає велич Різдва Христового і його неоціненне значення. Душа не вмирає, а тіло воскресне, незалежно від нашого бажання. Вічність всім нам забезпечена Різдвом Христовим. Але якою буде для нас ця вічність, залежить від кожного з нас. Що ми оберемо тут, на землі, з тим і підемо у вічність. Оберемо Бога — будемо вічно блаженствувати у славі Божій. Відмовимося від Бога — будемо існувати у вічній темряві зі злими духами. Оберемо добро і святість — будемо жити в Царстві Божому. Оберемо гріх і всяке зло — будемо вічно перебувати у царстві гріха.

Хай свято Різдва Христового спонукає нас завжди обирати Бога і все світле і добре, що сходить від Нього. Хай Господь надихає нас на християнське всепрощення, прагнення єдності та щире братолюбство. На цьому шляху хай зірка віфлеємська освітлює наші серця Божою мудрістю, благодатним теплом зігріває домівки, зміцнює здоров’я.

Сьогодні молитва наша радісна, святкова і світла. Помолімося ж Господу, щоб любов Христова зігріла наші серця, зміцнила нас духовно, посіяла зерна радості у спустошених душах, пом’якшила наші згрубілі та злі серця. Нехай із Різдвом Христовим у душі кожного з нас народяться любов і мир — церковний, національний, сімейний. Адже воістину, хто має любов, той сам стає джерелом правди і справедливості (Ін. 4, 14).

Сердечно вітаю вас, дорогі браття і сестри, з великим і радісним святом Різдва Христо­вого і Новим роком. Поздоровляю зі святом і всіх наших земляків-українців, які живуть за межами України і зберігають любов до рідного краю. Прославляючи народженого Христа Спасителя, дякуємо Йому за всі Його благодіяння, за радість і скорботу. Хай Господь буде милостивим до нас у випробуваннях нашої віри й любові і пронесе мимо нас чашу гніву Свого за гріхи та беззаконня наші. Хай благословення Боже перебуває над Українською державою та її народом.

Христос народився! Славимо Його!

Амінь.

1998/1999 р.

↑Різдвяне послання 1999/2000 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним
Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

2000-ліття Різдва Христового спонукає нас подивитися на сьогоднішнє свято по-особливому. Люди звикли відзначати Різдво Христове як традиційне народ­не свято, часто не задумуючись над його змістом.

Різдво Христове має пряме відношення до сенсу нашого життя і стосується кожного з нас, тому що воно належить до основ християнської віри. В Символі віри, який повинен знати кожен християнин, ми сповідуємо: «Вірую… в Сина Божого, що… ради нас, людей, і ради нашого спасіння зійшов з неба, і воплотився від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком».

Легко сказати: «Син Божий зійшов з неба і став людиною», але хто може зрозуміти цю таїну? Як Син Божий, будучи Богом всюдисущим, зійшов з неба і не перестав бути всюди? Як Єдинородний Син Божий, що превічно народжуєть­ся від Бога Отця, безсіменно народився від Діви? Як Творець Всесвіту вселився у творіння, прийнявши людське тіло? Ніякий людський розум не може збагнути цю велику таїну!

І все ж Різдво Христове — це історичний факт. Син Божий реально став людиною, подібною до нас в усьому, крім гріха. В це треба вірити! Тому ми і називаємося віруючими, що віримо Богу, на відміну від нашої праматері Єви, яка не повірила Богу, а повірила дияволу. В наш час багато людей готові теж вірити будь-яким богам, тільки, на жаль, не Істинному Богу.

В житті ми майже все сприймаємо на віру; навіть те, що досягається досві­дом — наукою, ми часто змушені просто повірити, тому що не завжди маємо можливість перевірити особисто. А хіба можна порівняти віру Богу з вірою людині? Ні в якому разі!

Наступне питання, що хвилює наш розум: для чого Син Божий став люди­ною? Відповідь знаходиться у тому ж Символі віри. В ньому ми сповідуємо: «ради нас, людей, і ради нашого спасіння». Бог не міг спокійно спостерігати, як страждає людство від гріха, хвороб і смерті, а ще й від диявола та злих духів. Любов Божа до Свого творіння незбагненна. Син Божий став людиною, щоб визволити нашу природу від гріха, смерті і диявола. Своїми стражданнями, які Він терпів від грішників усе Своє земне життя, починаючи з народження у віфлеємській печері і закінчуючи голгофським хрестом, Він переміг гріх; а Своєю смертю і власним Воскресінням подолав смерть. В цьому і полягає сутність нашого спасіння.

Своїм Воскресінням втілений Син Божий вніс у нашу природу закон воскре­сіння. Тепер ми хоч і помираємо, але, безумовно, воскреснемо. Бог визволив нас від рабства гріха. Наші безсмертні душі отримали від Бога дар очищатися від гріха через віру і покаяння.

Два тисячоліття після Різдва Христового люди мають можливість спасати свої душі, тобто визволятися від гріха і всіляких пороків. Бог зробив для людей усе. Бог всемогутній, але одного Він не може — спасти людину без її згоди. Розумом, свободою люди відрізняються від тварин; лише від нас, людей, зале­жить наше спасіння і наше вічне життя. Останнє слово за нами. Хто куди хоче — туди й іде, що кому більше подобається — те він і обирає.

На жаль, у наш час люди частіше переймаються матеріальними благами, а не ду­ховними скарбами. Навіть християни, що прийняли хрещення і дали обітницю жити за заповідями Божими, часто не виконують свого призначення.

Різдво Христове спонукає нас завжди обирати Бога і все світле, добре і вічне. Нехай Господь надихає нас на християнську любов, єдність і мир. На цьому шляху нехай віфлеємська зірка освітлює наш розум і веде Українські Право­славні Церкви — Київську і Московську — шляхом об’єднання і створення єди­ної Помісної Української Православної Церкви.

Сьогодні наші молитви радісні і святкові. Помолимося ж, щоб Господь зігрів теплом наші домівки, зміцнив наше здоров’я, зцілив наші спустошені душі. Нехай з Різдвом Христовим у душі кожного з нас народжуються любов і мир — церковний, національний і сімейний. Адже воістину, хто має любов, той сам стає джерелом правди і справедливості.

У цей святковий день Різдва Христового сердечне вітаю всіх вас, дорогі брат­тя і сестри, з великим християнським святом і Новим, 2000-м роком. Поздо­ровляю зі святом і всіх наших земляків-українців, особливо тих, які гостинно і тепло приймали нас на американській землі. Щиросердно вітаємо з Різдвом Христовим нашого Президента Леоніда Кучму і молитовно бажаємо йому допомоги Божої, щоб він виправдав довіру українського народу і вивів Українсь­ку державу на європейський шлях розвитку. Поздоровляю зі святом уряд, всіх правителів наших і Українське військо.

Прославляючи народженого Христа Спасителя, дякуємо Йому за всі Його благодіяння, за радість і скорботу. Нехай Господь буде милостивим до нас у випробуваннях нашої віри й любові і пронесе мимо нас чашу гніву Свого за гріхи та беззаконня наші.

Нехай благословення Боже перебуває з Україною та її народом.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма нами. Христос народився! Славимо Його!

Амінь.

1999/2000 р.

↑Різдвяне послання 2000/2001 р.

Преосвященним архипастирям, боголюбивим пастирям,
чесному чернецтву і всім вірним
Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

Христос народився, славімо Його!

З ласки Божої людство вступило в третє тисячоліття. У зв’язку з цим у людей виникають різні прогнози на майбутнє і різні почуття. Одні, відкинувши Бога, покладають надії на науково-технічний прогрес; інші, дивлячись на глобальний занепад моралі і духовності, чекають кінця світу.

З якими думками вступаємо ми, християни, у третє тисячоліття? Ми дивимось в майбутнє з надією. Нашою надією, на відміну від тих, хто поставив у центр історії людину, є Бог. Він із небуття створив світ, Він же і промишляє над ним. Сам Син Божий сказав, що «Бог так полюбив світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16).

В цьому році весь християнський світ урочисто святкував 2000-ліття Різдва Христового. Християни звикли відзначати Різдво Христове, як традиційне народне свято, часто не задумуючись над його змістом. Син Божий — Одна з Трьох Осіб Святої Тройці. Творець всесвіту, з’єднавшись з нашою людською природою через народження від Пресвятої Діви, обновив наше єство, визволивши його від гріха і смерті. В цьому і полягає сенс події, яку ми святкуємо.

Після цього для віруючих не страшна ні смерть, ні її причина — гріх, бо Христос Спаситель подолав смерть Своїм Воскресінням, а заснувавши Церкву, дав нам благодатну силу і можливість визволятись і очищатись від гріха.

Царство Боже, яке приніс Ісус Христос на землю і яке не від світу цього, тому і називається Божим, що його центром є Бог. А це означає, що духовні цінності повинні мати пріоритет над цінностями матеріальними.

Європейська цивілізація, основою якої є християнство, завдяки вічним духовним цінностям створила неперевершені матеріальні цінності. Але сьогодні Європа забуває, що вона досягла цього тому, що моральний стан суспільства був високим.

Сьогодні християнський світ складається із віруючих практикуючих і непрактикуючих. Практикуючі християни — це ті віруючі люди, які не тільки вірять в Бога, але й моляться до Нього, відвідують храми Божі, живуть за заповідями Божими. Непрактикуючі християни — це ті, що прийняли таїнство хрещення, але живуть без Бога, за законами гріховного світу. Таких є переважна більшість. Тому моральний стан суспільства катастрофічно падає, і це є загрозою для європейської цивілізації. Навіть у церковному середовищі мораль упала до неприпустимого рівня. Не тільки миряни, але й духовенство забувають про своє високе християнське покликання.

В Україні Православна Церква розділена на частини. При всьому бажанні відродити в людях віру після сімдесятилітнього духовного полону державного атеїзму, релігійне протистояння православних не сприяє ні духовному відродженню, ні консолідації українського суспільства. Останнім часом з’явилась надія на утворення єдиної Помісної Української Православної Церкви, визнаної Вселенським Патріархом, але зовнішні і внутрішні противники цієї святої справи свідомо чи несвідомо стоять на перешкоді. Однак, не зважаючи на всі труднощі, в Україні буде єдина Українська Православна Церква. Без Української Церкви не буде Української держави, а без Української держави не може бути Української Церкви. Ми, покладаючись на Бога, впевнені, що буде і Українська держава і Українська Церква. Різдво Христове вселяє в нас надію на все світле, добре і вічне. Нехай Господь наш Ісус Христос, Який 2000 років назад народився у віфлеємській печері, надихає нас на християнську любов, єдність і мир. У ці різдвяні дні помолимось, щоб Господь зігрів наші домівки, зміцнив наше здоров’я, зцілив наші спустошені душі.

У цей святковий день сердечно вітаю вас, дорогі браття і сестри, і всіх християн України, з 2000-літтям Різдва Христового, Новим роком, Новим століттям і третім тисячоліттям. Поздоровляю зі святом і наших земляків-українців, розсіяних по всьому світу, які люблять свою Батьківщину і дбають про Українську державу. Вітаємо з Різдвом Христовим українську владу і українські збройні сили. Нехай Господь за молитвами Церкви дасть їм мудрість, натхнення і силу вірно служити українському народу і вести нашу державу європейським шляхом розвитку.

Прославляючи народженого Христа Спасителя, дякуємо Йому за всі Його благодіяння для нас, за радість і скорботи, за Його безмежну любов до нас, грішних. Нехай Господь буде милостивим до нас у випробуваннях нашої віри й любові і пронесе мимо нас чашу Свого праведного гніву за гріхи та беззаконня наші.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з усіма нами.

Христос народився, славімо Його!

2000/2001 р.

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.

Повідомити поштою про нові відгуки. Ви можете також підписатися на відгуки без коментування.

Δ