Бесіда на псалом 144
1. «Величатиму Тебе, Боже мій, Царю мій, і благословлятиму ім’я Твоє повіки й повік віку» (Пс. 144, 1). На цей псалом необхідно звернути особливу увагу. Він містить у собі ті вирази, які посвячені в таїнства часто співають, як наприклад: «Очі всіх з надією на Тебе, Господи, дивляться, і Ти даєш їм поживу в час свій» (Пс. 144, 15). Хто став сином і споживає духовну Трапезу, той повинен прославляти Отця. «Син шанує батька, — говорить пророк, — і раб — господаря свого» (Мал. 1, 6). І ти став сином, береш участь у духовній Трапезі, споживаєш Плоть і Кров Того, Хто відродив тебе, тому за таке благодіяння віддавай подякою, прославляй Того, Хто дарував тобі такі блага і, повторюючи ці слова, належно налаштовуй свою душу. Вимовляючи: «Величатиму Тебе, Боже мій, Царю мій», виявляй велику відданість Богові, щоб і про тебе сказав Він, як про Авраама, Ісаака і Якова: «Я Бог батька твого, Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова» (Вих. 3, 6). Якщо ти будеш говорити: «Бог мій, Цар мій», і не тільки говорити, але й виявляти велику любов до Нього, то і Він скаже про тебе: «Раб мій, слуга мій», як сказав про Мойсея.
«І благословлятиму ім’я Твоє повіки й повік віку». Чи бачиш, як пророк дещо відкриває і з майбутнього життя? А благословення він має на увазі не тільки те, яке вимовляється словами, але й звершується ділами. Так Бог і звеличується, і благословляється. Так і в молитві нам заповідано говорити: «Нехай святиться (тобто нехай прославляється) ім’я Твоє» (Мф. 6, 9). «Щодня благословлятиму Тебе і вихвалятиму ім’я Твоє повіки й повік віку» (Пс. 144, 2). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «…повік віку невпинно». Це особливо властиве благочестивій душі — відмовлятися від справ земних і співати хвалебні пісні Богові.
Та й соромно було б людині, істоті розумній, яка стоїть вище від усього видимого, у справі славослів’я бути нижчою за інші створіння; і не тільки соромно, але й безглуздо. Хіба насправді не є розсудливим те, що інші створіння щодня і щогодини підносять хвалу Господу? «Небеса, — говорить псалмоспівець, — повідають славу Божу, творіння рук Його сповіщає твердь. День дневі сповіщає про них, і одна ніч ночі дає звістку» (Пс. 18, 2-3). І сонце, і місяць, і різноманітний хор зірок, і стрункий склад усього іншого проповідують про свого Творця. Тому той, хто є прекраснішим за всі створіння і не робить цього, а ще й веде таке життя, що ним хулиться Бог, Який створив його, то чи може такий удостоїтися прощення? Яке може мати виправдання той, хто, будучи створеним для служіння людинолюбному Богові і для насолоди благами майбутнього Царства, ніскільки не піклується про це, а віддається життєвим справам і світським турботам?
Але не таким був пророк. Він упродовж усього свого життя підносив хвалу Богові — і словами, і ділами. Так, ми багато чим Йому зобов’язані: Він створив нас неіснуючих, створив нас такими, якими ми є, після створення оберігає нас і щодня піклується про всіх загалом і про кожного зокрема, і таємно, і явно, і помітно для нас, і непомітно. Та й хіба можливо перерахувати все видиме, що Він створив для нас: служіння, яке видимі створіння виявляють нам, склад тіла, шляхетність душі, щоденне піклування про нас за допомогою чудес, законів і покарань, — різноманітне і незбагненне Його Провидіння; а найголовніше зі всіх благодіянь те, що Він не пожалів для нас навіть Єдинородного Сина, а також ті блага, які дарував нам через Хрещення та інші таїнства, і ті невимовні блага, які дарують Царство, воскресіння, життя, наповнене всяким блаженством? Хто став би перераховувати все це окремо, той занурився б у безмірне море добродійств і побачив би, як багато він зобов’язаний людинолюбному Богові. І не тільки через це, але й через велич Його слави й незмінності Його єства Йому належить від нас хвала, благословення, постійна подяка, служіння і безперестанне поклоніння.
Це має на увазі і пророк, коли говорить: «Великий Господь і преславний, і немає меж величі Його» (Пс. 144, 3). Сказавши: «Благословлятиму» і «вихвалятиму», він пояснює, що Бог не має потреби ані в похвалах наших, ані в благословеннях, що до Його слави нічого не додається від славослів’я тих, які служать Йому, бо Він незмінний, вповні задоволений і ні в чому не має потреби; зате ті, які славословлять, стають від цього більш славними.
Однак ми повинні славословити Його не тільки для цього, але й заради безмірності Його слави, на що вказує і пророк, коли говорить: «Великий Господь і преславний», тобто ні в чому не має потреби. Що означає «преславний»? Гідний хвали, славослів’я, хвалебних пісень. Він не просто «славний», а «преславний», — і це додав пророк, бо він не міг виразити словом, в якій мірі «славний», а тому й додав: «І немає меж величі Його», або, як говорить інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «винаходам Його». Значення цих слів таке: маючи великого Господа, і сам будь високим, відмовся від життєвих справ, живи думкою вище за нікчемність земних речей, але не для того, щоб стати гордим, а великим душею і високим розумом. Одним є зарозумілість і зовсім іншим — великодушність. Зарозумілим є той, хто хвалиться нікчемними речами і зневажає подібних до себе рабів; а великодушний є смиренним у душі і всю пишність цього життя вважає нічим.
2. Де тепер ті, які говорять, що вони так знають Бога, як Він Сам знає Себе? Нехай вислухають вони слова пророка: «Немає меж величі Його», і засоромляться своїм безумством.
«З роду в рід будуть прославляти діла Твої і сповіщати про могутність Твою» (Пс. 144, 4). Як зазвичай пророк чинить в інших місцях, так чинить і тут: виразивши подив величі і славі Божій, далі він переходить до розкриття Його діянь. Так само він робить і тут. «З роду в рід, — каже, — будуть прославляти діла Твої», засвідчуючи цим велич Божу у ділах, тобто, що вона явилася не тільки на деякий час, а потім зникла, і не на два чи три роки, а триває й досі, так що кожний рід бачить Його дії. Це й означають слова «з роду в рід», тобто і рід сучасний, і прийдешній, і прийдешній після нього, і знову наступний, і так кожний рід, а саме те творіння, яке весь час продовжує своє існування: небо, земля, море, повітря, озера, джерела, річки, насіння, рослини, трави та всі ті добродійні наслідки, які походять від них. Життя природи ніколи не переривається: дощі, пори року, які постійно повторюються, ніч, день, сонце, місяць, зірки та все інше. Крім того, справи, які відбуваються в кожному поколінні, і зокрема, і загалом, для виправлення і для блага всього роду людського: чудеса, які постійно звершувалися в юдеїв, знамення, Провидіння Боже, яке відкривалося через щедрість плодів, через перемоги над ворогами та в усьому іншому. Так само чудеса, які були під час пришестя Христового, за апостолів, під час гонінь, чудеса найчисленніші і такі, що своєю величчю багато в чому перевершували чудеса стародавні, або, нарешті, справи, які звершуються у наш час.
Справді, немає такого часу, який би, окрім загальних справ Божих, не виявляв би знамень Його Провидіння. «І сповіщати про могутність Твою». І через благодіяння, каже, і через покарання, оскільки Бог не перестає піклуватися про нашу природу всіма засобами і повсякчас.
«А я буду говорити про велич слави святині Твоєї і розповідати про чуда Твої» (Пс. 144, 5). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах»): «Про красу хвали Твоєї і слова чудес Твоїх сповістять». Сказавши про «могутність» Божу, пророк показує, наскільки вона є величною. Вона звершувала непрості і незвичайні дії і звершувала все настільки дивно і надзвичайно, настільки вище за людську природу, що діла Його сповнені чудес і слави. Уяви те, що відбувалося в Єгипті, в Палестині, за Авраама, за Ісаака, за Йосифа і знову в Єгипті за Мойсея, в пустелі, після входу в обітовану землю, а потім у вавилонській неволі, за Навуходоносора, в печі (вавилонській), в рові з левами, під час повернення із полону, за часів пророків. Все це сповіщає про силу, славу та велич Творця і вселяє велике захоплення і подив.
«Скажуть про силу дивних діянь Твоїх, і я розповідатиму про велич Твою» (Пс. 144, 6). Цим пророк показує, що сила Божа абсолютно достатня і для того, і для іншого: і для благотворіння, і для покарання, і що все перераховане містить в собі те й інше. Однак не тільки в колишніх подіях, але й у природі можна бачити багато засобів для тих та інших Його дій. Наприклад, для страшних дій: громи, блискавки, вихори, урагани, моровиці, сніг, град, пошесті, морози, посухи, повені; так само від плазунів: дракони, скорпіони, змії; від літаючих: сарана; від дрібноти: кусючі мухи, гусениці. Все це — знаряддя Провидіння, які виправляють людей, проганяють лінощі, будять від глибокого сну, приводять від байдужості до пильнування.
І не тільки в цих діях Його сила є досконалою, але й у протилежних. Тому, бажаючи вселити нам і це, пророк, сказавши: «Скажуть про силу дивних діянь Твоїх, і я розповідатиму про велич Твою», далі додає: «Будуть проголошувати пам’ять великої благості Твоєї і правдою Твоєю будуть радуватися» (Пс. 144, 7). Інший перекладач (Симмах) говорить: «І милості Твої будуть вихваляти». І ми, після того як перерахували страшні Божі діла, повинні сказати і про протилежні. Такими серед видимих речей, які оточуючих нас, є зміни пір року і дня, сади, луги, різні квіти, вода, придатна для пиття і приємна, благотворні дощі, родючість землі, різні плоди, різні дерева, сприятливі вітри, сонячне проміння, місячне світло, різноманітний хор зірок, тиша ночі; серед безсловесних — вівці, воли, кози; серед диких — сарни, олені, зайці та багато інших; серед пернатих — індійські птахи. Взагалі в Його ділах можна бачити не тільки покарання, але і благодіяння, і благодіянь набагато більше, ніж покарань. Водночас покараннями Він вселяє страх, а якщо інколи і насправді звершує їх, то через велику бездушність тих, які не виправляються страхом. А благодіяння Він посилає з любов’ю, хвалиться ними і насправді простягає їх не тільки на гідних, але й на негідних.
3. Так всіляко влаштовуючи наше спасіння, Бог посилає то благодіяння, то покарання, і перші частіше, ніж останні, бо Він перших тільки і бажає. І геєною Він погрожує не для того, щоби вкинути нас у неї, а щоб не вкинути, — її Він приготував для диявола. «Ідіть, — каже, — у вогонь вічний, уготований дияволу» (Мф. 25, 41). Для людей же Він приготував Царство, повчаючи, що не хоче вкидати людини в геєну.
«Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Благий Господь до всіх, і милість Його на всіх ділах Його» (Пс. 144, 8-9). Чи бачиш, як і пророк зупиняється на благодіяннях Божих і більше говорить про них? Він добре знав, що саме в цьому полягає багатство Боже. Неможливо було б нам спастися, якби не Його велике людинолюбство; неможливо було б нам існувати, не користуючись Його великим милосердям. Тому Він Сам сказав: «Згладжу беззаконня твої» (Іс. 44, 22), — у гріхах твоїх захищаю тебе.
«Щедрий і милостивий Господь». Поглянь, як пророк показує Його невимовне людинолюбство. Бог не тільки милує тих, котрі грішать, а виявляє ще й інший чималий вид людинолюбства — довготерпіння, щоби грішники прийшли до розкаяння і перед Божим людинолюбством власним старанням досягали спасіння, отримуючи так своїми подвигами відвагу перед Ним. Він не тільки «милостивий», а «многомилостивий», говорить пророк, вказуючи цим не те, що Його велике милосердя не може бути виміряне — воно перевершує всяке слово.
Далі, наскільки можливо, він пояснює це, додаючи: «Благий Господь до всіх, і милість Його на всіх ділах Його». Що означає «до всіх»? І до грішників, каже, і до тих, що живуть у беззаконні. Не тільки праведники, які звершують добрі справи, або ті, що каються, а всі саме тим, що виявляють свою відданість, засвідчують про Його милість і благість. Якщо хтось запитає мене: кому Бог виявив милість? То я скажу: не тільки Авелю, але й Каїнові, не тільки Ноєві та його дітям, але й загиблим від потопу, — Він усе подає із людинолюбства.
А щоб ти переконався, що Він є благим до всіх, то поглянь ось на ці події. Скажи мені, хіба не справою великого милосердя було те, що братовбивцю, який насмілився на таке вбивство, який осквернив руку кров’ю і знехтував Божественні закони, Він віддав такому покаранню, у якому є більше напоумлення, ніж покарання, щоб і самого грішника тривалістю часу очистити від звершеного гріха, й інших навчити тим, чого він зазнав? Скажи мені, хіба не справою великого милосердя було те, що сучасників потопу, які були невиліковно хворими і не виправлялися ані погрозами, ані наставляннями, ані будь-чим іншим, Він утримав від зла, використавши замість ліків загальну властивість природи і навівши на них якнайлегшу смерть за допомогою води?
Однак вислів «на всіх ділах» можна відносити не тільки до людей, але й до всього видимого, і до безсловесних тварин, і навіть, якби хто піднісся до ангелів й архангелів, то й там побачив би велику благість Божу, велике милосердя. На всяке творіння простягається Його велике людинолюбство. Це усвідомлював і пророк і тому додав: «Нехай славлять Тебе, Господи, всі діла Твої, і святі Твої нехай благословляють Тебе» (Пс. 144, 10), тобто нехай дякують Тобі, нехай підносять Тобі хвалу і ті, які отримали дар слова, і ті, які не мають голосу. Кожна із безмовних істот створена так, що, незважаючи на свою безмовність, може славословити Бога своєю природою тим, що її бачать і нею користуються люди. Ці істоти прославляють Творця своєю природою, а люди — і поведінкою, і ділами, на що і вказує пророк, додаючи: «І святі Твої нехай благословляють Тебе». Святими він тут називає людей святих, які виконують заповіді Божі, є неприступними для гріхів і нечестя.
«Нехай скажуть про славу Царства Твого і проповідують про силу Твою» (Пс. 144, 11). Що означає «нехай скажуть про славу»? Тобто про досконалість, людинолюбство, піклування, відсутність потреби у помічниках, про безмірне піклування, про неприступне сяйво (Боже), про невимовність єства, про Його незбагненність. «І проповідують про силу Твою», тобто оспівають непереможну і непереборну силу Твою, однак не тому, що Ти потребуєш цього оспівування і хвали, але як для блага тих, які оспівують, так і для того, щоб навчити інших і зробити їх спільниками славослів’я. Тому він і продовжує: «Щоб дізналися сини людські про могутність Твою і про славну велич Царства Твого» (Пс. 144, 12). Цим він показує, що Бог допускає славослів’я для того, щоб інші пізнали Його могутність. Так, великою є Його сила, великою є слава, великою є краса, великою і невимовною, яка перевершує всяке слово і перемагає всякий розум. Але сама Його велич і невимовність вимагає того, щоби через безумство багатьох хто-небудь повчав людей. І сонце є найсвітлішою зіркою, однак хворі на очі не бачать його світла, так і Провидіння Боже є яскравішим за всяке сонце, однак люди зі спотвореними думками і закритим слухом потребують великого піклування для того, щоби розкрився їхній розум.
4. Отже, потрібно постійно наставляти і повторювати їм вчення про це. Далі, оскільки пророк, сказавши про славу Царства Божого і красу, залишив це без пояснення, тому він знову повертається до цього і, по можливості, пояснює, якою є ця слава, і говорить: «Царство Твоє — Царство всіх віків» (Пс. 144, 13), — не тільки теперішніх, але й прийдешніх. Воно нескінченне, безмежне, і тільки воно є вічним. «І влада Твоя через усі роди». Поглянь, як і тут виражено нескінченність Божого Царства. Воно поширюється на весь світ, на всі віки, на всі часи.
«Вірний Господь у всіх словах Своїх і праведний у всіх ділах Своїх». Сказавши про нескінченність Царства Божого, про його силу, твердість, непохитність, він говорить і про непохитність Його слів. Слово «вірний» означає правдивий, істинний. Якщо ж Бог вірний, то сказане Ним неодмінно збудеться. Як Царство Його нездоланне і безмежне, так і слова Його тверді й непохитні, — перше ніколи не припиняється, а останнє ніколи не буває бездіяльним. А коли вони (слова) не залишаються без дії, то неодмінно повинні супроводжуватися ділами. Навіть тоді, коли Бог що-небудь сказав, а воно не звершилося, то й це служить доказом Його істинності. «Іноді Я скажу про який-небудь народ і царство, що викореню, знищу і погублю його; але якщо народ цей, на який Я це прорік, навернеться від своїх злих справ, Я відкладаю те зло, яке помислив зробити йому» (Єр. 18, 7-8). Так само і про благодіяння говорить: добре скажу, «але якщо він буде робити лихе. Я відміню те добро, яким хотів облагодіяти його» (Єр. 18, 9-10). «І праведний у всіх ділах Своїх». Що означає «праведний»? Бездоганний, правдивий, чистий, непорочний, Який нікому не подає жодного приводу для Його осудження.
«Зміцнює Господь усіх, що падають, і піднімає тих, що впали» (Пс. 144, 14). Сказавши про Царство Боже, що воно безмежне, про Його слова, що вони істинні, про Його справи, що вони бездоганні, про славу і велич, псалмоспівець знову говорить про Його людинолюбство, оскільки найбільша слава Його Царства саме в тому, що Він не тільки підтримує тих, що стоять, але пильнує і тих, які готові впасти, щоб цього з ними не трапилося. Він же піднімає і тих, які лежать, і причому, — а це є особливо дивним, — піднімає всіх, не кого-небудь одного, а всіх, хоч би то були раби, хоч би були бідні, хоч би незнатні, хоч би вихідці із незнатних. Він — Господь усіх. Він не проходить повз лежачих і не нехтує тими, що хитаються. Так Він чинить зі всією природою, так і з кожним зокрема. Якщо ж деякі з лежачих не встають, то не з Його вини, бо Він хоче підняти всіх, але з вини тих, які самі не хочуть встати. Так Господь хотів навернути і занепалого Юду і для цього зі Свого боку зробив усе, однак той сам не захотів цього. Так Він підняв Давида, який був упав, і зробив його сильним. Відновив і Петра, який був готовий упасти; а як, послухай: «Симоне, Симоне! Ось сатана просить вас, щоб сіяти, як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб не ослабла віра твоя» (Лк. 22, 31-32).
Далі псалмоспівець говорить про інший вид благодіяння, оскільки піклування Боже різноманітне і багатогранне. «Очі всіх з надією на Тебе, Господи, дивляться, і Ти даєш їм поживу в свій час» (Пс. 144, 15). Чи бачиш, як він показав, що «благий Господь до всіх, і милість Його на всіх ділах Його»? Як в Євангелії сказано: «Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5, 45), так і тут він висловлює те ж саме: «Ти даєш їм поживу в свій час». Справді, не дощі, земля і повітря, а веління Боже завжди вирощує плоди.
Слова «у свій час» означають те, що все розподілено відповідно до часу і відбувається в різні (належні) періоди. І це особливо засвідчує Його премудрість — Він проводить не все разом і відразу, але розділяє їжу відповідно до пір цілого року, щоб і землероб мав відпочинок, і плоди землі не псувалися. Отже, слова «у свій час» означають або те, що ми вже сказали, тобто, що все розподілено відповідно до часу, або те, що Бог дає їжу тим, котрі її потребують і мають в ній необхідність. Але, скажеш, як він говорить: «Очі всіх з надією на Тебе, Господи, дивляться», коли є багато людей, які живуть нечестиво, які стверджують, що все існує само від себе? Він говорить тут про сутність справи, подібно як і в іншому місці говорить: «Дає поживу тваринам і всім птахам, що прославляють Його» (Пс. 146, 9), хоч ці пташенята — безсловесні створіння. І ще: «Леви ричать за здобиччю і просять від Бога поживи собі» (Пс. 103, 21), хоч і ці так само є безсловесними і самі просити не можуть. Тут він говорить про суть справи. Так говорять тоді, коли мають на увазі не можливості, а самі дії.
«Відкриваєш руку Твою і насичуєш усі творіння благами Твоїми» (Пс. 144, 16). Рукою він називає діяльність і силу Того, Хто подає, всіляко наставляючи тебе, що зростання плодів залежить не від стихій, а від волі Божої, а водночас показує, наскільки це легко для Бога: «Відкриваєш, — каже, — руку Твою». Оскільки тодішні люди, залишивши Винуватця всього, поклонялися повітрю та сонцю і думали, що від цього походять плоди, тому псалмоспівець, бажаючи підвести їх до Верховного початку, Винуватця і Владики всього, так часто говорить, наставляючи, що все залежить від Його правиці, що всі блага походять від Його Провидіння.
5. «Насичуєш, — каже тут пророк, — усі творіння благами Твоїми», тобто задоволення потреб — кожне створіння задовольняється відповідно до свого бажання та необхідності. Бог не просто дає їжу, а дає її стільки, скільки для кожного є корисним, скільки кожен бажає, скільки потрібно для задоволення. Значення цих слів таке: Ти даєш і безсловесним, і людям, і всім так, як кожен бажає, як кожен потребує, і задовольняєш так, що ні в чому не буває нестатку. Тому він і говорить: «Насичуєш усі творіння благами Твоїми».
«Праведний Господь у всіх шляхах Своїх і благий у всіх ділах Своїх» (Пс. 144, 17). Шляхами він тут називає розпорядження Божі, провидіння, піклування, з яким Він упорядкував усе. Всі справи Його, каже, є славними, наповненими чудесами, вони нікому не подають будь-якого приводу для осудження, хоч деякі й біснуються, і безумствують. Справи Його за своєю сутністю є такими, що сяють, блищать, проповідують Творця, Його Провидіння, піклування, людинолюбство, правду, святість.
«Господь близько до всіх, хто закликає Його, хто закликає Його праведно» (Пс. 144, 18). Ось й інший спосіб піклування — головне із благ. Сказавши про блага загальні, які подаються і невірним, — про їжу, про дощі, — пророк говорить тепер про блага, які подаються вірним. Які ж це блага? Ті, що Господь перебуває поряд з ними, тобто охороняє їх, піклується про них і пам’ятає про них набагато більше, ніж про інших, благоволить до них, є милостивим та прихильним до них і відкриває блага насамперед для них. «Він сповняє бажання тих, що бояться Його, чує молитву їхню і спасає їх» (Пс. 144, 19). Але, скажеш, Павло хотів, щоби відступив від нього ангел сатани, тобто спокуси, — скорбота, гоніння, однак Бог не зробив цього. Ні, зробив, бо коли Павло побачив, що він просив не корисного для себе, тоді під дією Божою став знову бажати і сильно бажати скорботи і тому говорив: «Я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях» (2 Кор. 12, 10). Якщо ж раніше він бажав протилежного, то бажав через незнання, а коли пізнав, що цього хоче Бог, тоді й сам побачив у тому задоволення. Не чогось одного бажає воля Божа, й іншого воля тих, які бояться Його. А коли вони іноді, будучи людьми, бажають чогось несумісного з волею Божою, то потім все одно виправляються.
«Господь охороняє всіх, що люблять Його, а всіх нечестивців знищить» (Пс. 144, 20). І це є чималою справою піклування — охороняти, подавати безпеку, виявляти Своє Провидіння. Нечестивцями пророк називає людей, невиліковно хворих, які не хочуть виправитися. Якщо ж декому із тих, які люблять Його, Він допускає зазнати смерті, то й це стається для їхнього збереження, як трапилося з Авелем. Бо хоча їхні тіла руйнуються, зате душею вони стають більш світлими, а потім отримають і тіла нетлінні.
Отже, зобразивши різні способи Божого Провидіння, наскільки це можна було зобразити словом, загальні, окремі, а особливо про святих, піклування про тих, які хитаються, піклування про тих, що впали, довготерпіння, виправлення грішників, оберігання святих, псалмоспівець завершує свою розмову знову славослів’ям, закликає весь світ до спілкування в славослів’ї і говорить: «Хвалу Господню будуть виголошувати уста мої. І всі творіння нехай прославляють ім’я Його навіки-віків» (Пс. 144, 21). Бачиш, як він під дією благоговійного настрою закликає (до славослів’я) не тільки тих, які отримують благодіяння, але й тих, які піддаються покаранням, — адже і це є ознакою Провидіння, — не тільки людей, але й безсловесних тварин, і стихії, і всі бездушні створіння, бо все наповнене милосердям Божим.
Тож не будемо переставати і ми словами та ділами постійно прославляти Бога настільки благого, настільки людинолюбного, Який поширює Свої благодіяння всюди, щоб і нам отримати теперішні і майбутні блага через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 143 | Зміст | Бесіда на псалом 145
