Бесіда на псалом 127
1. «Блаженні всі, що бояться Господа, ті, що ходять шляхами Його» (Пс. 127, 1). Поглянь, як пророк починає тут з того, на чому завершив там. Як там він звеличував тих, які не посоромляться, коли матимуть Бога своїм помічником і захисником, так і тут починає із того ж. «Блаженні, — каже, — всі, що бояться Господа». Знову з огляду на юдеїв говорить про всіх узагалі. Добре сказав він: «…усі». Чи буде хто рабом, чи паном, бідним або калікою, — хто б він не був, ніщо не перешкоджає йому мати те блаженство, про яке йдеться.
Інше блаженство, якого домагається багато хто, є обманливим і надуманим. Навряд чи воно зможе вмістити дещо із безлічі благ, які є поєднаними разом. А коли ці блага не поєднаються разом, то ніхто із людей не зможе бути щасливим. Наприклад, для того, хто має багатство, цього недостатньо для щастя, а ще потрібне до цього і здоров’я, бо, будучи багатим, але покаліченим, він далекий від щастя і навіть нещасливіший за бідних. Чимало багатих людей, які страждають від хвороб, вважають блаженними бідних, котрі збирають милостиню по провулках, а себе, не дивлячись на тисячі талантів, нещасливими. Якщо ж інший є і здоровим, і багатим, але йому бракує слави, то тут знову є нова перешкода для щастя. Є люди, які, маючи велике багатство і здорове тіло, нестерпно страждають, коли побачать воєначальників або тих, що наділені іншою владою. Не маючи ніяких почестей, вони вважають себе нещасливішими за всіх, оскільки зобов’язані підкорятися тим, у порівнянні з якими часто їхні слуги є набагато заможнішими.
Далі, хай буде і слава, і багатство, і тілесне здоров’я, та коли не буде безпеки від підступів незліченних ворогів, які заздрять, замишляють зло, ненавидять, осуджують, обмовляють, тоді знову людина буде нещасливішою за всіх, буде жити, мов заєць, боячись тіні, тремтячи і боячись усіх. Якщо ж вона буде вільною і від цього, буде для всіх улюбленою і все для неї щасливо поєднається: і слава, і багатство, і безпека, і почесті (чому з’єднатися неможливо, але допустимо це), — якщо все це прийде до нього і не буде жодного нестатку, якщо і любов народу, і велич слави, і велика кількість багатства, і тілесне здоров’я, і всіляка безпека, і непереможність поєднаються в нього, то й така людина, коли одружиться із недоброю і розпусною жінкою, часто стає нещасливішою за всіх тих, які не мають жодного із цих благ. Але нехай у нього і дружина буде доброю і згідною із його думками і бажаннями, однак він має негідних дітей, то неодмінно буде нещасливішим за всіх, або зовсім не має їх і тому тужить і плаче. І взагалі, на що людське не подивишся, то побачиш багато недоліків. Але для чого говорити про дещо інше? Часто негідний слуга все розладнує і доводить до безладдя. Немає нічого настільки ненадійного, як людська гордість.
Але не таким є той, хто боїться Бога: він вільний від цих хвиль, перебуває в тихій пристані й отримує істинне блаженство. Ось тому пророк, відкидаючи все, називає блаженним тільки його. Щастя людське є неможливим, якщо не поєднаються всі блага або, краще сказати, коли й поєднаються, то воно є нестійким саме від того, із чого воно складається. Часто багатство гине, красива дружина помирає, прислуга зраджує, діти робляться батьковбивцями і взагалі, як я вже сказав, все є ненадійним у багатьох відношеннях. А тут, хоч би зійшлися всі біди, ніщо не тільки не зашкодить блаженству, але робить його ще більш сильним і непохитним. Ані бідність, ані безчестя, ані тілесна хвороба, ані злість дружини, ані лиха вдача дітей, ані будь-що інше не підірве і не похитне цього блаженства. Воно не від того бере свій початок, щоб хитатися від їхнього хитання, а має корінь зверху і тому залишається непохитним. Якщо хочете, то пояснимо це на прикладах. Хіба Йосиф не був рабом, вигнанцем, позбавленим вітчизни, невільником у варварів, спочатку в сарацин, а потім ще більш лютих єгиптян. Хіба не вважали його перелюбником? Хіба не зазнав він звинувачень та наклепу? Хіба не сидів у темниці? Хіба не був закований у кайдани? Але чи отримав він від цього бодай якусь шкоду? Навпаки, саме тому він і став блаженним. Справді, дивно, що це блаженство, як я сказав, не тільки нічим не зменшується, а стає ще більш сяючим і славним. Якби Йосиф нічого такого не перетерпів, то не був би таким блаженним.
2. Коли хочеш, то я скажу і про таких, які надто віддавалися гріхам, але потім раптом змінилися і відійшли від усякого зла. Хто був більш нещасливим за розбійника? Але він раптом став щасливішим за всіх. Він вчинив безліч убивств, був засуджений до розп’яття на хресті, приведений на смерть, осуджений усіма, весь час і все життя витратив на злі справи. Та оскільки він за короткий час належно виявив страх перед Богом, тому зробився блаженним. І блудниця, яка торгувала своєю красою і віддавалася всім на наругу, а тому була нещасливішою за всіх, стала блаженного, належно виявивши страх перед Богом. Немає зла, якого не знищував би страх Божий. Як вогонь, прийнявши залізо, хоч би воно було найбільш зіпсоване і покрите неабиякою іржею, робить яскравим і світлим, очищаючи його і повністю виправляючи пошкодження, так і страх Божий за короткий час звершує все і не допускає нічому людському шкодити тим, які ним пройняті. Хіба не був немічним Тимофій? Хіба не був він постійно в хворобах і стражданнях? Але хто був більш щасливий за нього? Іов, скажи мені, хіба не опинився в бідності, бездітності, в найжорстокіших тілесних язвах? Хіба не зазнавав образ, наруги, лихослів’я, голоду і всіх людських прикрощів? Але і він став щасливішим за всіх. Все це не тільки не похитнуло його, а зробило ще більш твердим. І дружина разом зі всіма іншими засмучувала його, однак це ще більше прославило його.
Вказуючи на це, пророк і говорить: «Блаженні всі, що бояться Господа, ті, що ходять шляхами Його». Щоб ти не подумав, що для тебе достатньо страху, він додав: «Ті, що ходять шляхами Його», вказуючи на те і на інше, — «ті, що бояться» і «ті, що ходять». Багато хто, маючи правдиву віру, але, проводячи розпусне життя, став нещасливішим за всіх. Тому, щоб його слова не здавалися в цьому відношенні несправедливими, він додав: «Ті, що ходять шляхами Його». А які це шляхи Божі, коли не добродійне життя? Через нього можна зійти на небо, досягти вітчизни і побачити Самого Бога, наскільки людині можливо Його споглядати. «Шляхами Його» названо тому, що через них можна зійти до Бога.
Пророк не сказав: шляхом, але шляхами, виражаючи те, що вони численні й різні. Бог влаштував багато шляхів для того, щоб їхньою великою кількістю зробити для нас сходження до Нього легким. Одні з людей сяють дівоцтвом, інші прославляються в подружньому житті, ще інші прикрашаються вдівством. Одні відкинули все, інші — половину; ті сходять праведним життям, ці — покаянням. Для того Бог і влаштував так багато шляхів, щоб для тебе було зручно йти. Ти не зміг зберегти тіло своє чистим після хрещення? Можеш очистити себе покаянням, можеш багатством, милостинею. У тебе немає багатства? Можеш доглянути хворого, відвідати ув’язненого, подати чашу холодної води, прийняти мандрівника під свій дах, пожертвувати дві лепти, як вдова, і плакати з тими, котрі плачуть, — і це є милостинею. Але ти не маєш нічого, абсолютно бідний, немічний тілом і навіть ходити не можеш? Перенось усе це із вдячністю і отримаєш велику нагороду.
Такою була чеснота Лазаря. Він нікому не допомагав грошима, та й як він міг робити це, не маючи навіть необхідної їжі? Він не ходив у в’язницю, та й як він міг робити це, будучи не в змозі сам піднятися? Він не відвідував хворого, та й як він міг робити це, коли його самого облизували пси? Але і без цього він придбав нагороду за чесноту мужнього перенесення всього, — дивлячись на жорстокого і нелюдяного, що перебував у почестях та розкоші, а себе в таких бідах, не вимовив жодного негідного слова. Тому він й успадковував лоно Авраамове, хоч був нічим не кращий за мертвого, бездіяльно лежачи тоді перед воротами багача. Він увінчаний разом з патріархом, який учинив так багато добрих діл. Прославлений і поміщений на його лоні той, хто не роздавав милостині, не подавав руки скривдженому, не приймав мандрівників, не міг зробити будь-чого іншого подібного, а тільки за все дякував Господу й отримав світлий вінець терпіння. Справді, великою справою є подяка, смиренність, терпіння серед таких страждань, — це вища чеснота. За це й Іов був увінчаний. Тому диявол і говорив: «Шкіру за шкіру, а за життя своє віддасть людина все, що є у неї» (Іов. 2, 4). Не мала справа — приборкати душу, що страждає, так, щоб вона ні в чому не погрішила. Це рівне мучеництву, це — верх добра.
3. Так, якщо і ти, улюблений, піддасися хворобі, лихоманці або ранам, і біль буде спонукати тебе висловити яку-небудь хулу, однак стримаєшся, будеш дякувати і славити Бога, то отримаєш таку ж нагороду. І для чого ремствувати, скажи мені, і вимовляти блюзнірські слова? Хіба від того біль стане легшим для тебе? Навіть, якби він і робився легшим, то й тоді не слід було би допускатися до цього і втрачати спасіння душі, піклуючись про полегшення для свого тіла. Але ж біль від цього не тільки не полегшується, а ще стає ще тяжчим. Справді, диявол, побачивши, що він отримав деякий успіх, довівши тебе до нарікання, тоді підсилює вогонь, розпалює хворобу для того, щоб ти виконав його бажання. Отож, якби навіть, як я сказав, біль і полегшував, цього робити не потрібно. Якщо ж ти не отримуєш жодної користі, то для чого губиш сам себе?
Але ти не можеш мовчати? Тоді дякуй Господу, прославляй Того, Хто випробовує тебе в цій печі. Замість ремства вимови славослів’я. Тоді й нагорода тобі буде велика, і біль зробиться легшим. Так і блаженний Іов говорив: «Господь дав, Господь і взяв»; і далі: «Невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати?» (Іов. 1, 21; 2, 10).
— Але мені, — скажеш, — Бог не дав багатства.
Тим легшою є рана. Адже не одне і те ж позбутися багатства, насолодившись ним, чи, не знавши його, жити в бідності. Якщо багато хто із бідних людей, побачивши біди інших і порівнюючи їх зі своїми, вважають свої біди найтяжчими, то, порівнюючи себе не з іншими, а із самими собою, вони зазвичай відчувають скорботу тим тяжчу, чим більше попередній досвід дає відчувати втрату. Так і бездітність, яку переживають від самого початку, є легшою за бездітність, що настає після багатодітності. Не одне і те ж: не отримати чого-небудь чи після отримання втратити.
Отже, мужньо перенось те, що трапляється, — це для тебе мученицький подвиг. Справді, не тільки те є мучеництвом, коли хтось отримує наказ принести жертву і не приносить її, і навіть наважується краще зазнати катувань, ніж виконати це, але й те робить мучеником, коли будь-хто, не дивлячись на біль, що примушує ремствувати, наважується терпіти і не говорити нічого непристойного. Так Іов не за те увінчаний, що отримав веління принести жертву і не приніс її, а за те, що мужньо переніс скорботу. І Павло прославлений за те, що із вдячністю переносив бичування, скорботи та все інше.
«Ти житимеш трудами рук твоїх. Блаженний ти, і добро тобі буде» (Пс. 127, 2). Чому пророк двічі повторює про блаженство? Тому, що він знав велич цього блаженства, втішався його уявленням.
— А яке, скажи мені, буде «добро»?
«Дружина твоя в домі твоїм, як родюча лоза виноградна. Сини твої, як паростки дерева оливкового, навколо трапези твоєї. Ось так буде благословенний чоловік, що боїться Господа» (Пс. 127, 3-4).
— Скажи мені, що ти говориш? Хіба це блаженство? Хіба це благо — добробут у домі, насолода від своїх трудів, багато дітей, дружина?
Ні, це — тільки надбавка. «Краще шукайте Царства Божа, а те все додасться вам» (Лк. 12, 31). Та оскільки пророк говорив людям ще недосконалим, тому він і переконує їх, наче малих дітей, речами плотськими. Не дивуйся цьому. Якщо Павло із такою розсудливістю так само чинить із людьми, які плазують по землі, переконуючи їх так само, то тим більше це властиве для пророка. Де ж так чинить Павло? У багатьох місцях. Так, коли він роздумує про дівоцтво, то нічого не говорить їм про майбутнє, а вказує тільки на звільнення від скорботи, яка спричиняється через подружнє життя (1 Кор. 7, 28). Так само, коли говорить про шанування батьків, то переконує так же само. «Це, — каже, — перша заповідь з обітницею» Яка заповідь? «Шануй батька твого і матір, щоб тобі було добре і ти був довголітнім на землі» (Еф. 6, 2-3). І знову, коли пише про мудрість щодо ворогів, то вказує на плотську нагороду, висловлюючись так: «Бо роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля» (Рим. 12, 20).
Однак Христос — не так, бо Він розмовляв не із немічними. Тому за дівоцтво Він призначає Царство, а за любов до ворогів — уподібнення Богові, наскільки можливо для людей бути подібними до Бога. І навіть у Старому Завіті, коли керувалися чуттєвістю, ми бачимо, що люди, здібні до мудрості, переконувалися через вищі речі. Вказуючи на це, Павло говорить: «Усі ці померли у вірі, не отримавши обітниць, а тільки здалеку бачили їх» (Євр. 11, 13).
Отже, нагородою для того, хто боїться Бога, служить не тільки це — насолода власністю, дружина, діти, добробут у домі — це тільки надлишок і надбавка, а головні і великі блага полягають, по-перше, в самому страху Божому, який сам по собі є нагородою, а далі — в тих невимовних благах, яких «не бачило око, і вухо не чуло, і на серце людині не приходило те» (1 Кор. 2, 9).
«Нехай благословить тебе Господь від Сіону, і побачиш блаженство Єрусалима по всі дні життя твого» (Пс. 127, 6). Блаженством він називає місто, багатство, красу, перемоги, почесті, добробут, родючість, безпеку, мир.
4. «У всі дні життя твого». Добре пророк додав ці слова про дні. Справді, це — особливий знак Божого дару і доказ Його піклування, щоб не зазнати будь-чого людського, нічого не втрачати і не зазнавати мінливості життя, хіба тільки тоді, коли Бог у гніві Сам віднімає подане.
«Щоб побачив ти дітей синів твоїх. Мир на Ізраїля!» (Пс. 127, 6). Але, скажеш, багато із тих, які боялися Бога, залишилися бездітними. То й що ж із цього? Ми трудимося не для земних благ, а переважно для догоджання Богові, а потім у надії на майбутнє. Тоді (у Старому Завіті) це було нагородою, а зараз — небо і блага небесні. Якщо ти і при страху Божому не маєш дітей, то подумай, чи не дав Він тобі інших благ, більших за це благополуччя? Він «багатий милістю» (Еф. 2, 4), не однаково подає блага для всіх, а по-різному. Скільки було таких, які мали дітей, і вважали блаженними тих, котрі не мали? Скільки було таких, які мали багатство, і закінчували життя гірше за бідних? Скільки було таких, які насолоджувалися славою, і, будучи ніби пронизані цим мечем, зазнали найжорстокіших прикрощів?
Тож не досліджуй того, що відбувається, і не вимагай звіту від Бога, а перенось усе мужньо і з вдячністю, особливо не прив’язуйся ні до чого земного. Тому тобі і велено підносити таку молитву, в якій вимовляєш тільки одне прохання про тілесну річ і більше нічого. Однак і це через свою помірність так само стає духовним. У всьому іншому нам сказано про небо, тамошнє Царство, досконале життя, звільнення від гріхів. А про тілесні речі нам велено вимовляти тільки одне слово. Яке? «Хліб наш насущний дай нам сьогодні» (Мф. 6, 11) і більше нічого. Оскільки ми покликані до іншої вітчизни і призначені для вищого життя, тому і наші прохання повинні бути відповідні до цього. А ці тимчасові блага, якщо вони приходять, мають відкидатися з неабиякою старанністю.
«Мир на Ізраїля». Молитва, що є відповідною до суспільства. Цього особливо бажають ті, які виснажені тривалою війною. Яка для них користь від будь-чого іншого, коли нема миру? Тому він і обіцяє їм головне із тодішніх благ — безпеку, мир і причому постійний. Саме це і є справою Божого піклування — давати і не допускати позбавлення. Людські речі, за самою своєю природою, є скороминучими й нестійкими. Тому, бажаючи показати, що це дається їм не просто так, а з вищої волі і дії Божої, пророк сказав: «У всі дні», тобто обіцяв мир постійний. Так і було, наскільки це залежало від Бога. А коли він порушувався, то це вже відбулося через їхнє нечестя. Як тоді, коли Бог погрожує людям карами, а вони покаянням відхиляють Його гнів, і Він зупиняє покарання, так і тоді, коли обіцяються блага, а ті, які мали скористатися обіцяним, виявляться негідними, Він не виконує обіцянки. Отже, наскільки залежало від Нього, Він обіцяв їм мир «у всі дні»; однак вони своїм нечестям відкинули дар. Говорю це для того, щоб ми не впадали у відчай тоді, коли Він погрожує, а покаянням відхиляли Його гнів і не віддавалися безпечності тоді, коли Він обіцяє блага, але з ревністю й старанністю жили так, щоб обітниці сповнялися. Якщо ми не будемо так чинити, то обітниця не зможе спасти нас. Так і Юді було обіцяно, що він сяде на престолі з одинадцятьма учнями, але він не сів. Однак причиною цього був не Той, Хто обіцяв, а сам Юда, який виявився негідним обітниці.
Так і ми, маючи обітницею Царство, не будемо байдужими, а будемо виконувати належне з нашого боку, щоби сподобитися вічних благ за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 126 | Зміст | Бесіда на псалом 128
