Бесіда на псалом 111
1. «Блажен муж, що боїться Господа і дуже любить заповіді Його» (Пс. 111, 1). Мені здається, що початок цього псалма має безпосередній зв’язок із завершенням попереднього і створює з ним мовби єдине нерозривне ціле. Там пророк сказав: «Початок премудрості — страх Господній», а тут; «Блажен муж, що боїться Господа», — іншими словами, але тими ж думками повчає страху Божого. Там він назвав таку людину мудрою, а тут — блаженного. Справді, в цьому полягає істинне блаженство, а все інше — суєта, тінь, мізерність, хоч би ти вказав на багатство, владу, тілесну вроду, достаток багатства. Усе це подібне до опадаючого листя, до тіні, що проходить, до скороминущого сновидіння. А страх Божий містить істинне блаженство.
Далі, оскільки і біси бояться Господа і тремтять, тому, щоб ти не подумав, що для спасіння досить уже тільки цього, він тут чинить так, як учинив вище. Як там, сказавши: «Початок премудрості — страх Господній», додав: «І розум добрий мають ті, що додержуються заповідей Його», поєднуючи із вченням і відповідне життя, так і тут, сказавши про страх, говорить не тільки про страх, який іде від усвідомлення величі Божої, який мають і біси, а додає: «І дуже любить заповіді Його». Цими словами він вимагає суворого життя, доброї поведінки, мудрої душі. Не сказав: заповіді Його буде виконувати, але «любить заповіді Його», — вимагаючи чогось іншого, більшого. Чого ж саме? Того, щоб виконувати їх із ревністю, мати велику любов до них, невідступно йти за їхніми настановами; любити їх не заради нагороди, обіцяної за їхнє виконання, а заради Того, Хто встановив їх; віддаватися чеснотам із задоволенням, не зі страху перед геєною, не через побоювання покарання, не за обіцянку Царства, а заради Того, Хто дав ці заповіді. І в іншому місці, виражаючи те задоволення, яке буває від заповідей Божих, він говорить: «Які солодкі слова Твої в устах моїх! Вони солодші за мед на язиці моїм» (Пс. 118, 103). Того ж вимагає, хоч й утаємничено, апостол Павло, коли говорить: «Як віддавали ви члени ваші в раби нечистоті і беззаконню на беззаконня, так нині представте члени ваші в раби праведності на освячення» (Рим. 6, 19).
З яким старанням, тобто з якою готовністю ви віддавалися беззаконню, хоч воно не подає жодної нагороди, а навпаки, покарання і муки, то з таким же старанням віддайтеся чеснотам. Однак, каже, запропонована міра є ще помірною. Бажаючи висловити це, він говорить: «Кажу за людським міркуванням задля немочі плоті вашої» (Рим. 6, 19), — повчаючи, що потрібно виявляти не меншу ретельність до чеснот у порівнянні з тим, що ми виявляли до беззаконня. Зміст його слів такий: якщо люди не виявлять такої ж ревності до доброчинності, то яке вони зможуть мати виправдання чи прощення, не маючи до неї такої ревності (яку мали до беззаконня)? Тому пророк і говорить: «І дуже любить заповіді Його». Хто боїться Господа так, як належить, той сповняє заповіді Його з великою ревністю. Любов до законодавця робить і закон приємним, хоч би він вочевидь містив у собі деякі труднощі. Нехай ніхто не засуджує мене, якщо я використаю деяке порівняння, адже і Павло використав його, коли сказав: «Як віддавали ви члени ваші в раби нечистоті і беззаконню на беззаконня, так нині представте члени ваші в раби праведності на освячення». Так, чоловік, закоханий у блудницю, хоч би зазнавав образ, ганьби, побиття, безчестя, хоч би був вигнаний із батьківщини і позбавлений батьківської спадщини і благовоління, хоч би терпів дещо інше більш жахливе, він із задоволенням переносить усе це заради своєї ганебної любові.
Якщо ж усе це сприймають із задоволенням, то чи не тим більше належить сприймати заповіді Божі, спасенні і славні, які подають нам високу мудрість і роблять душу кращою, сприймати їх з великим задоволенням і не відчувати в них нічого важкого? Труднощі бувають не від властивості заповідей, а від лінощів багатьох. Якщо ж хтось буде сприймати їх із ревністю, для того вони будуть легкими для виконання. Ось тому і Христос сказав: «Ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11, 30). А щоб ти переконався, що це справді так, що лінощі для багатьох і легке роблять важким, а старанність — і важке легким, то прикладом у цьому служать юдеї, які, годуючись манною, нарікали і бажали собі смерті, а Павло, страждаючи від голоду, радів і захоплювався. Ті говорили: «Нині душа наша знемагає; нічого нема, тільки манна в очах наших… Хіба немає гробів у Єгипті, що ти привів нас помирати у пустелю?» (Числ. 11, 6; Вих. 14, 11). А Павло говорив: «Нині я радію в стражданнях моїх за вас і поповнюю нестачу у плоті моїй скорбот Христових за Тіло Його» (Кол. 1, 24). У яких стражданнях? У голоді, спразі, наготі та в усьому іншому.
«І дуже любить заповіді Його». Як це може бути? Якщо ми будемо щиро боятися і любити Бога, якщо будемо розуміти сутність самої побожності. Справді, побожність насамперед містить нагороду в самій собі. Так, коли ти не чиниш перелюбу і не вбиваєш, то уяви, яке задоволення ти одержуєш, не відчуваючи докорів совісті, не соромлячись домашніх, дивлячись на усіх світлими очима. Не так буває з перелюбником: він усіх боїться і тремтить, і навіть на тінь дивиться з підозрою. Те ж саме переживає і користолюбець, і заздрісник. А хто вільний від цих пристрастей, той відчуває протилежне.
2. «Сильним на землі буде покоління його. Рід праведних буде благословенний» (Пс. 111, 2). «Поколінням» Писання часто називає не дітей за природним походженням, а дітей через єднання в чесноті. Так і Павло, висловлюючи слова: «І дам тобі і нащадкам твоїм після тебе землю», говорить: «Не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля; і не всі діти Авраама, які від плоті його, але сказано: «В Ісаакові наречеться тобі потомство» (Рим. 9, 6-7); і ще: «У тобі благословляться всі народи» (Гал. 3, 8). А що тут ідеться не про юдеїв, то це є очевидним. Як могли ті, котрі були під прокляттям, стати благословенням для інших? Тут ідеться про Церкву, яка через єднання у вірі стала сім’ям Авраама. Такими є люди доброчесні, і є дітьми людей, які бояться Бога.
«Сильним на землі буде покоління його». Для чого він сказав: «На землі»? Щоби показати, що воно таким є ще до свого відходу звідси й отримання тамтешніх благ. Побожність, як я вже сказав, раніше інших нагород містить нагороду в самій собі. А що людина побожна справді має сильне покоління і є сильнішою за всіх, то про це засвідчили апостоли, довели пророки. І Господь, маючи на увазі таких людей, говорить: «Усякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені; і пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені» (Мф. 7, 24-25). Скільки народних заворушень, скільки гнівних дій володарів, скільки мечів, скільки списів, скільки стріл, скільки печей, скільки звіриних зубів, скільки прірв, скільки морів, скільки зла, скільки неправди, скільки підступів було спрямовано проти апостолів? І однак ніщо не зашкодило їм, вони залишалися вищими за все, були недосяжними для стріл зловмисників і самих ворогів навертали до своїх рядів.
Справді, немає нічого сильнішого за побожність: вона твердіша за камінь, міцніша за адамант. Навпаки, немає нічого більш нікчемного і безсилого за безчестя, хоч би воно було оточене незліченним багатством, хоч би мало велику зовнішню владу. Якщо ж такою є сила побожних на землі, то уяви, яку силу вони будуть мати на небесах. «Рід праведних буде благословенний». Чи бачиш, як цей рід сяє і має безліч провісників, які прославляють його і дивуються йому, і причому не простих людей, а мудрих? Із тих людей, які плазують по землі, ніхто не може розуміти його, зате особливо будуть хвалити, дивуватися і звеличувати його ті, котрі мають незіпсований розум. Тож уяви, яким великим є це надбання, що не втрачає похвал ані від ангелів, ані від апостолів, ані від людей великих і дивних. Якщо такими є ті, які хвалять цей рід, то подумай і розсуди, яким повинен бути він сам.
«Слава і багатство буде в домі його; праведність його перебуватиме вічно» (Пс. 111, 1). Від чуттєвого пророк знову переходить до духовного, адже Писання часто називає багатством добрі діла, наприклад, коли говорить: «Щоб вони благодіяли, багатіли добрими ділами» (1 Тим. 6, 18). Це і є істинне багатство, а все інше тільки носить назву багатства, але насправді не є таким. Однак, коли тут дехто буде розуміти і матеріальне багатство, то цим не відійде від змісту. Хто був і майном більш багатий за апостолів, до яких усе текло, ніби із джерел? «Усі, хто володів землею або домами, продавали їх, приносили гроші за продане і клали до ніг апостолів» (Діян. 6, 34-35)· Чи бачиш достаток багатства? Вони володіли майном усіх, не здобуваючи його, однак були розпорядниками його набагато більше, ніж самі власники. Власники відмовлялися від володіння і приносили своє майно до апостолів, самі беручи на себе його продаж і придбання грошей, а розпоряджатися ними передавали владі апостолів. Тому Павло і говорить: «Ми бідні, але багатьох збагачуємо» (2 Кор. 6, 10). І дивним є те, що вони, знаходячись серед такого багатства, залишилися вищими за багатство, бо достаток багатства не опанував ними. Якраз це і є багатством, щоб не мати потребу в багатстві.
«Слава і багатство буде в домі його». Тут більше не потрібно пояснень. Вони мали славу від Бога, і вона йшла за ними, за Божественним словом: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і це все додасться вам» (Мф. 6, 33). Хто більш славний за них? їх приймали, як ангелів Божих, приносили майно і клали до їхніх ніг. Вони були навіть більш знамениті, ніж ті, котрі носили діадему. Який цар ішов з такою славою, з якою Павло викликав у всіх подив, скрізь проповідуючи, розв’язуючи пута смерті, проганяючи хвороби, змушуючи тікати бісів, звершуючи такі діла навіть за допомогою свого одягу? Він робив землю небом і всіх спрямовував до побожності.
3. Якщо ж так буває на землі, то уяви, якої слави сподобляться доброчесні на небесах. Що означає «в домі його»? Означає: з ним. Зовнішнє багатство знаходиться не з тим, хто ним володіє, бо воно знаходиться не в безпеці, а в руках наклепників, підлесників, володарів, слуг. Тому той, хто володіє ним, і розкидає його всюди, не надіючись вповні втримати його в домі. Тому і виставляють біля нього сторожу й охоронців, хоч і це ніскільки не допомагає, бо воно і попри все те може утекти.
«І праведність його перебуватиме вічно» (Пс. 111, 3). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «І милосердя його перебуває на віки вічні». Тут пророк говорить або про чесноту взагалі, або про чесноту, протилежну несправедливості, або, як сказано в іншого перекладача, має на увазі людинолюбство, милосердя. Справді, такою є сила милосердя: воно безсмертне, нетлінне і ніколи не може загинути. Усі людські справи руйнуються, а плід милосердя залишається завжди нев’янучим, непідвладним будь-якій зміні обставин. Хоч тіло людини зруйнується, однак милосердя не загине разом з життям, а піде приготувати для неї оселі, про які говорить Христос: «У домі Отця Мого осель багато» (Ін. 14, 2). Так воно перевершує все людське своєю сталістю і незмінністю, чого не має ніщо земне. Чи вкажеш на красу? Вона в’яне від хвороби і знищується старістю. Чи вкажеш на владу? Вона часто змінюється. Чи на багатство, чи будь-що інше, славне і знамените в цьому житті? Воно або залишає людей ще за життя, або після смерті залишає їх нагими і вбогими. Не таким є плід милосердя: він не знищується часом, не руйнується смертю, а саме тоді і стає збереженим, коли досягає цієї безтурботної пристані.
«У темряві засяє світло праведникові» (Пс. 111, 4). Описуючи блаженство людини, яка боїться Бога, пророк говорить про те, що буває з нею в цьому житті, тобто, що надбання її безсмертні, що вона сподобиться слави, буде вищою за всіх, побачить подібних до себе в побожності, які стали непереможними дітьми Його, і серед важких обставин буде насолоджуватися великою безпекою. Це й означають слова «у темряві засяє світло праведникові». Для таких людей, для тих, що живуть праведно, серед темряви засяє світло. Що означає «у темряві»? Хоч би, каже, вони знаходилися в скорботі, серед важких обставин, у спокусі й небезпеці, — це і називає він темрявою, — Господь незабаром пошле їм велику радість. І Павло, висловлюючи це, говорить: «Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і над силу, так що не сподівалися залишитися живими». Чи бачиш темряву? «Але самі в собі мали вирок до смерті для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих, Який і врятував нас від такої близької смерті, і визволяє, і на Якого надіємося, що і ще визволить» (2 Кор. 1, 8-10). Чи бачиш, як засяяло світло? Те ж саме можеш бачити і з трьома юнаками. Вони очікували бути спаленими, однак насолодилися найчистішою росою. Те ж саме було з Даниїлом та іншими пророками.
Однак, якщо хтось захоче сприймати ці слова в іншому, переносному значенні, той побачить їхнє звершення у всьому світі. Коли темрява покривала землю і море і всюди поширилася омана, тоді внизу засяяло Сонце правди. Оскільки тодішні люди, залишивши небо, шукали Бога на землі, тому Він звідти і засяяв їм, зійшовши до немічних, щоб піднести їх на безмежну висоту. «Він (Господь) лагідний, милосердний і справедливий». Сказавши, що праведність людини доброчесної перебуватиме вічно і таким чином подавши їй розраду, однак знаючи, що багато хто з людей милосердних і тих, які живуть праведно, зустрічають тут протилежне, він додає іншу розраду: «Він лагідний, — каже, — милосердний і справедливий», подаючи тут подвійне підтвердження. Якщо Бог «милосердний» і часто прощає грішникам, то тим більше Він не залишить неувінчаними праведних після їхнього відходу звідси. Якщо не віддасть їм тут, то неодмінно віддасть там. Далі додає: «І справедливий». Якщо ж Він «справедливий», а Таким Він і є насправді, то віддасть кожному, відповідно до заслуг, хоч би й не віддав тут. Саме це і є особливим найбільшим доказом воскресіння. Справді, якщо багато хто з людей доброчесних терплять незліченні прикрощі, а багато хто із безчесних насолоджуються великим спокоєм, то де кожний отримає заслужене, якщо не буде воскресіння й іншого життя, і суду, і відплати? Далі, згадавши про правосуддя і злякавши слухача тим, що має дати звіт за свої гріхи, пророк тут же пропонує ліки й каже: «Добрий чоловік має милосердя і в позику дає; на суді він твердо говорить слово своє. Він повік не захитається» (Пс. 111, 5).
4. Поглянь, скільки нагород пророк призначає для людини милосердної, а саме: що плоди її перебуватимуть постійно, що вона звільниться від спокус, що вона уподібниться Богу, оскільки Бог милосердний, що вона одержить прощення своїх гріхів. Це й означають слова «на суді він твердо говорить слово своє», тобто знайде захист, одержить виправдання, не зазнає осуду, бо милостиня послужить для неї прекрасним захистом. Інший перекладач (Симмах) говорить: «Влаштовує справи свої на суді». Тобто, як прекрасний розпорядник, буде насолоджуватися великим благоденством, не зазнає жодних труднощів. Навпаки, людина жорстока, нелюдяна, немилосердна є досить нерозважливою. Справді, що може бути гірше за те, коли будь-хто в той час, коли над його душею нависла небезпека, береже гроші, а душею нехтує? Тому і Христос похвалив того управителя, який, побачивши небезпеку, порвав розписки боржників і велів написати нові (Лк. 16, 6-8). Справді, хіба не безумно, у випадку небезпеки для цього життя, жертвувати усім заради спасіння від небезпеки, а перед небезпекою покарання в житті майбутньому не застосовувати такої розпорядливості?
Господь називає мудрим розпорядником чоловіка милосердного, котрий за мале здобуває багато чого, за гроші — небо, за одяг — Царство, за хліб і чашу холодної води — майбутні блага. Справді, що може зрівнятися з такою розпорядливістю, коли людина, віддаючи ті блага, які гинуть, скороминущі й тлінні, здобуває майбутні і незмінні, а через це й у цьому житті насолоджується безпекою? Тому пророк і говорить: «На суді він твердо говорить слово своє», чи, як говорить інший перекладач: «Влаштовує справи свої на суді». На якому «суді»? Або на тому, що має бути в останній день, або взагалі всі свої справи буде влаштовувати добре, не буде через них будь-якого непорозуміння, а все в нього буде в порядку, все буде йти послідовно і своїм шляхом, без будь-якого сум’яття і безладдя, оскільки милосердя зробить для нього все можливим. Це і виражає більш яскраво інший перекладач словами: «Влаштовує справи свої на суді», бо милосердний розпоряджається своїм майном розважливо, а будь-хто інший — даремно, безладно.
«Він повік не захитається». Що може зрівнятися з такою розпорядливістю, коли людина знаходить шлях, який рятує її від несподіваних обставин, звільняє від життєвих хвилювань, приводить у пристані, так що будучи людиною, вона не переживає нічого людського чи, хоч і переживає, однак не хитається? І дивним є те, як вона у спокусах, які осягають, не хитається і не падає. Хіба ж не хиталися багато хто із людей милосердних? Ні. Хоч і ставали бідними, доходили до крайньої вбогості і зазнавали прикрощів, однак вони не падали, маючи справи, звершені ними, і Боже благовоління до них, здобувши собі небесну допомогу і маючи для себе міцний і надійний якір — чисту совість. Тому пророк і не сказав, що такий не зазнає небезпек, але «не захитається». Так і Христос про людину, яка збудувала дім на камені, не сказав, що вона не зазнає бурі, але й зазнавши її, залишиться непохитною. Якраз те і є дивним, що така людина не звільнена від спокус, а що й серед частих випробовувань залишається завжди непохитною. Справді, неможливо, щоби душа, багата милосердям, будь-коли загрузла в нечистоті пристрастей.
«Пам’ять праведникові буде вічна» (Пс. 111, 6). Поглянь, як не тільки в житті, але й після смерті праведник повчає і наставляє багатьох. Як же він може в житті переживати будь-що зле, коли й після смерті він стає для інших наставником побожності? Щоби люди, найбільш невірні, переконалися, що його плоди перебувають безсмертними на небесах, тому про це вказується ще тут, — тоді як тіло його ховається і віддається землі, пам’ять про нього розповсюджується всюди. Такою є сила чеснот: вони не підвладні часу, не в’януть із плином днів. І це робиться заради спасіння людей безчесних. Праведники не мають потреби в похвалах від людей, а ті, які живуть грішно, мають потребу в тих похвалах, які віддаються праведникам, щоби, слухаючи похвали, які віддаються іншим, самі ставали більш ревними і в належний час відійшли від безчестя. Де ті, котрі будують дорогі гробниці і споруджують величаві будинки? Нехай вони вислухають, що робить пам’ять вічною. Не кам’яні будинки, не огорожі та вежі, а звершення добрих справ. Це говорить пророк для людей, украй невіруючих, які не піклуються про майбутнє, щоб відхилити їх від земного і видимого і направити до майбутнього; а з іншого боку, показує, що побожність, як я часто говорив, крім інших нагород, містить нагороду в собі.
5. «Лихих наклепів він не убоїться» (Пс. 111, 7). Інший перекладач (невідомий, про якого згадує Ориген в «Екзаплах») говорить: «Лихої вістки не убоїться». Як перед цим він не сказав, що доброчесний не піддасться спокусі, а коли й піддасться, то не похитнеться, так і тут не сказав, що він не почує лихої вістки, але, почувши, не злякається. Як не злякається? Хоч би він бачив війну, що наближається, чи землетрус, що руйнує міста, чи розбійників і грабіжників, що забирають усе, чи варварів, що чинять набіг, чи хворобу, що загрожує смертю, чи гнів судії, чи будь-що інше, він не боїться, бо наперед поклав своє багатство в безпечному місці, і з приходом смерті не тільки не тремтить, а поспішає скоріше переселитися туди, де заховані його скарби. «Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше» (Мф. 6, 21). Якщо купці, переславши додому великий вантаж товарів, щодня поспішають побачити своє багатство, то тим більше людина, яка склала всі свої скарби на небесах, бажає покинути земне і прагне до майбутнього. Тому ніщо не може викликати в ньому страх.
«Серце його надіється на Господа. Упевнене серце його: він не злякається, коли побачить ворогів своїх» (Пс. 111, 7-8). Інший перекладач (Симмах) говорить: «Тверде серце його», виражаючи те ж саме і пояснюючи слово «упевнене». Зміст цих слів такий: ніщо не похитне його і не прив’яже до земного, він увесь спрямований до Бога, перебуває в надії, постійно утверджується на сподіванні і нічим земним не розслабляється і не захоплюється. Життєві турботи є такими, що захоплюють думки, розсіюють розум. Тож необхідно знову повторити ці євангельські слова: «Де скарб ваш, там буде й серце ваше».
«Упевнене серце його: він не злякається». Чи бачиш того, хто збудував дім свій на камені? Чого йому боятися, коли він нічим не обтяжений, озброєний і нікому не подає жодного приводу для нападу? Чого має боятися той, для кого Бог милостивий і милосердний? Отже, він безпечний із двох боків: і завдяки небесній допомозі, і завдяки спокою знизу. Ніщо не може похитнути його: ані втрата майна, ані образи, ані наклепи. Ніщо не може зашкодити тому, хто від землі поривається до неба, у країну, не доступну будь-якій злобі й будь-яким підступам. Ви добре знаєте, що всі підступи походять від грошей і для грошей, і всі турботи людей спрямовані до них.
«Він не злякається, коли побачить ворогів своїх». А хто є його ворогами, крім злих духів і самого диявола? «Він роздає щедро, подає вбогим, праведність його перебуватиме вічно, сила його піднесеться у славі» (Пс. 111, 9). Оскільки пророк згадав про милосердя, дружність та співчутливість, а милосердя має багато ступенів: один подає менше, другий — більше, тому подивимося, кого він називає милосердним: чи того, хто подає від надлишку, чи того, хто віддає все, що має? Очевидно, того, хто віддає все, хто при цьому не жаліє нічого. Цього ж вимагає і Павло, коли говорить: «Хто сіє щедро, той щедро і пожне» (2 Кор. 9, 6). Зверни увагу, які прекрасні слова використовує пророк. Не сказав: подав чи: розділив, але «роздає щедро», виражаючи цим і щедрість того, хто подає, і уподібнює його дії до сівби. Справді, так чинять ті, які сіють, — вони марнують те, що мають, і віддають видиме, щоб одержати майбутнє. Це краще, ніж збирати багатство, витрачати таким чином набагато краще, ніж збирати. Витрачається майно, а збирається праведність; витрачається непостійне, а здобувається постійне. Подібно чинять і хлібороби; тільки вони діють не напевно, бо від них приймає земля, а ти віддаєш у руку Божу, де ніщо не може загинути.
Отже, коли ти дивишся на красиве золото і вагаєшся, чи віддати його, то згадай про тих, що сіють, згадай про тих, які віддають у борг, згадай про тих, котрі торгують, котрі починають із витрат, і причому кожний із них довіряє своє майно невідомості, бо і хвилі, і надра землі, і розписки боржників — усе це є непевним. Ті, які віддавали в борг, часто втрачали і сам капітал, а хто трудиться для неба, той не боїться нічого, бо може бути впевненим у цілості і капіталу, і відсотків, якщо тільки можна назвати відсотками те примноження, яке є набагато більшим за сам капітал. Тут капітал — майно, а примноження — Царство Небесне. Чи бачиш достоїнство цієї позики, яка приносить відсотки набагато більші за капітал? Це ти одержиш у майбутньому, а зараз будеш насолоджуватися належним спокоєм, не будеш зазнавати підступів, остудиш пристрасті наклепників і заздрісників, проведеш усе життя в спокої, не виснажуючись турботами про теперішнє, але окриляючись надією про майбутнє. «Сила його піднесеться у славі». Чого особливо бажають люди, те він часто і виставляє на вид, тобто популярність, знаменитість — те, що доброчесні і там успадковують, і тут отримують із великим достатком, бо ніхто не буває настільки знаменитим і славним, як людина милосердна.
6. Якщо хочеш, то уяви собі з одного боку людей, які марнують своє майно на кінських аренах і видовищах, а з іншого — людину милосердну, і побачиш, якими є плоди того й іншого, — як останнього всі постійно звеличують і дивуються йому, вважаючи його батьком і покровителем для всіх, а перших, якщо і похвалять упродовж бодай одного дня, то потім через непристойне та безрозсудне захоплення ганьблять як людей нелюдяних, жорстоких, марнославних, як служителів непомірності і рабів безчестя. На зібраннях, коли зайде мова про ці речі, то перших дорікають за марнотратство, а другого всякий, навіть найбільш безсоромний, злочинний, жорстокий і нелюдяний похвалить і висловить йому подив. Такою є чеснота: вона отримує похвалу навіть від тих, котрі не наслідують її, тоді як безчестя є огидним і ненависним навіть для тих, котрі віддаються йому. Ось тому людей марнотратних не хвалять навіть ті, котрі користають від них: блудниці, візники, танцюристи, а навпаки, відгукуються про них зле. А милосердних звеличують і люблять не тільки бідні, які отримують від них поміч, а всі, які й не користаються їхньою щедрістю.
«Побачить це нечестивий і розгнівається, скрегоче зубами і згине. Бажання нечестивців не здійсниться» (Пс. 111, 10). Такою є чеснота: вона важка і нестерпна для безчестя. Як вогонь спалює терня, так і людинолюбство дратує людей нелюдяних і жорстоких, бо воно служить викриттям і докором їхнього безчестя. Поглянь, як грішник, знемагаючи від гніву, не насмілюється вимовити докору і прямо глянути на світле обличчя чесноти. Він мучиться в душі, виражає досаду зубами, однак не сміє вимовити ані слова, — тільки знемагає й мучиться.
Таким є безчестя: хоч би він (безчесний) досяг самого скіпетра, хоч би стояв біля одягнених у діадему, — він зневажений і боягузливий більше за всіх; він, хоч би був наділений безмірною владою, все одно подібний до бурі, сум’яття і моря, що хвилюється. А чеснота, навпаки, хоч би впала в крайню бідність, хоч би була ув’язнена в темниці, — вона буває славнішою за царів, насолоджується великим спокоєм, знаходиться в тихій і безтурботній пристані, вона не тільки нічого не терпить від безчесних, але й може мовчки мстити їм і закликати суворий суд на їхнє безчестя. Хто може бути більш нещасливим за людину, яка живе безчесно, оскільки вона, крім того, що стала рабом майна, ще й ображається достоїнствами інших, славу інших сприймає як зневагу для себе, сама на себе закликає суд, мучиться своєю совістю, мучиться у своїй душі, стає катом для себе? Чи бачиш дивну силу чеснот? Чи бачиш безсилля і жалюгідний стан безчестя? І не тільки в цьому полягає його горе, але і багато в чому іншому, на що вказує пророк, продовжуючи: «Бажання нечестивців не здійсниться». Що означає «бажання нечестивців не здійсниться»? Означає те, що воно ніколи не буває постійним. Оскільки предмети його бажань є такими непостійними та скороминучими, тому відповідно і самі бажання змінюються, припиняються і не мають будь-якого кореня. Якщо ж таким є стан грішника тут, то уяви, яким він буде у майбутньому віці.
Тому, щоб і ми не зазнали цього ж, будемо уникати такого шляху, а оберемо шлях чеснот і будемо постійно йти цим безпечним шляхом, недоступним для ворогів, наповненим радістю і славою, який веде нас на небо, який подає нам в усьому благовоління Боже, який робить нас мудрими, який містить у собі такі блага, яких неможливо висловити словом, і яких щоби сподобилися всі ми за благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, Йому слава і держава навіки-віків. Амінь.
Бесіда на псалом 110 | Зміст | Бесіда на псалом 112
