Бесіда 63
завдяки Йосифу 1 (Бут. 39, 23)
1. Сьогодні ми хочемо сповістити вашій любові решту зі сказаного нами вчора і знову торкнутися розповіді про Йосифа. Ви знаєте, що вчора в досить тривалій нашій бесіді ми не змогли піти далі, а зупинилися на тому, як Йосиф через наклеп єгиптянки був укинутий архимагіром до в’язниці. Сьогодні вашій любові потрібно показати, що сталося з ним у в’язниці. Будучи вкинутим до в’язниці й відданим начальникові в’язничних стражів, він і там отримав настільки велику допомогу від Бога, що головний страж довірив йому цілковите начальство над в’язницею. «Начальник в’язниці, — сказано, — не дивився ні за чим, що було в нього в руках» (Бут. 39, 23) завдяки Йосифу. Бачиш, що він серед самих скорбот не мав жодного відчуття прикрості, а блага премудрість Божа змінила все неприємне (на приємне). Як перлина, хоч би була кинута в болото, не втрачає своєї краси, так і чеснота, куди б ти її не кинув, виявляє свою силу — і в рабстві, й у в’язниці, і в нещасті, і в щасті. Оскільки ув’язнений у в’язницю прихилив до себе в’язничного начальника й отримав від нього начальство над усіма, які там знаходилися, то в цьому ми повинні бачити, як відкривалася в ньому сила притаманної йому благодаті.
«І сталося, — сказано, — після слів цих» 2 (Бут. 40, 1). Яких слів? Тобто після розповіді про обставини намови на Йосифа та його засудження до в’язниці, а також після того, як ми довідалися, що Господь був з ним і що начальник в’язниці довірив йому управління всією в’язницею. «І сталося після слів цих», коли він був укинутий до в’язниці, що головний виночерпій і головний хлібодар учинили злочин і були засуджені царем на ув’язнення до тієї ж в’язниці. Прийнявши їх, начальник стражів доручив їх Йосифу. Він поводився з ним уже не як із в’язнем, а як з таким, що брав участь у його турботах, чи краще — як з таким, котрий здатний був полегшувати тяжку долю ув’язнених. «Приставив до них» (Бут. 40, 4), — сказано. Що означає «приставив до них»? Тобто він утішав їх, укріплював їхній дух, підбадьорював їх і не давав їм впадати в зневіру.
Довго вони були у в’язниці й однієї ночі обидва, і виночерпій, і хлібодар, бачили сон. Але цей дивний (Йосиф), піклуючись про їхню втіху і помітивши, що сновидіння привело їх до збентеження та зніяковіння, говорить їм: «Чому у вас сьогодні сумні обличчя?» (Бут. 40, 7), бо їхні обличчя виявляли внутрішню тривогу. Та й Премудрий сказав: «Веселе серце робить лице веселим, а при сердечній печалі дух занепадає» (Притч. 15, 13). Отже, бачачи їх у печалі через сновидіння, він хотів довідатися про причину і запитував їх. Поглянь, як він й у в’язниці виявляв свою чесноту й намагався полегшувати скорботи інших! Що ж вони? «Ми бачили, — кажуть, — сни, а витлумачити їх нема кому» (Бут. 40, 8). Вони не знали мудрості того, хто говорив з ними, вони дивилися на нього, як на одного із багатьох, тому й не розповідають сну, а тільки говорять, що бачили сон, однак нема кому пояснити його. Але цей дивний муж говорить їм: «Чи не від Бога тлумачення? Розкажіть мені» (Бут. 40, 8). Хіба я від себе можу обіцяти вам яке-небудь пояснення? Бог сповіщає одкровення. «Розкажіть мені».
Поглянь, яка мудрість і яка надзвичайна смиренність! Він не говорить: я вам поясню, я вам покажу значення снів, а що? «Розкажіть мені». Один Бог сповіщає такі одкровення. «І розповів головний виночерпій». Вислухавши його, Йосиф говорить: «Ось тлумачення його: три гілки — це три дні; через три дні фараон піднесе голову твою і поверне тебе на місце твоє, і ти подаси чашу фараонову в руку його, за колишнім звичаєм, коли ти був у нього виночерпієм. Згадай же мене, коли добре тобі буде, і зроби мені милість, і скажи про мене фараонові, й виведи мене із цього дому, бо я украдений із землі євреїв, а також і тут нічого не зробив, за що б кинути мене у в’язницю» (Бут. 40, 9-14). Оскільки Йосиф провіщав виночерпію в майбутньому благополуччя й помилування від царя, тому й говорить: «Згадай же мене», тобто, коли ти знову будеш щасливим, то згадай про того, хто тобі це провістив, і зроби мені милість.
2. Слухаючи це, улюблений, не обвинувачуй праведника в малодушності, а краще подивуйся тому, що він, серед таких скорбот мужньо і смиренно переносив ув’язнення. Хоч він від начальника в’язниці часто отримував владу, але все ж таки його обтяжувало ув’язнення і перебування з людьми злочинними й неохайними. Зверни увагу на його мудру душу й на те, як він усе переносив із непохитністю духу, виявляючи в усьому глибоке смиренне. «Зроби мені милість, — говорить, — і скажи про мене фараонові, й виведи мене із цього дому». Зверни тут увагу на те, що він нічого не говорить про ту мерзенну блудницю, не обвинувачує й свого господаря, не згадує про нелюдське ставлення до нього його братів, але, приховуючи все це, говорить: згадай про мене і постарайся про те, щоб мене вивели із цієї в’язниці. «Бо я украдений із землі євреїв, а також і тут нічого не зробив, за що б кинути мене у в’язницю».
Не залишаймо цього без уваги, а задумаймося над мудрістю його душі, над тим, як він, знайшовши таку нагоду і знаючи, що виночерпій у щасливих обставинах може про все, що стосується його, повідомити цареві, він не обвинувачує єгиптянку (знову це скажу), не торкається ані господаря, ані своїх братів, не висловлює причини, чому він засуджений на ув’язнення, і не намагається довести несправедливість, яку йому вчинили, — не про те піклується, щоб обвинуватити інших, а щоб сказати те, що стосується його. Він залишив у тіні те, що вчинили з ним брати, сказавши тільки: «Я украдений із землі євреїв», а про вчинок негідної єгиптянки і зовсім не згадує, так само і про несправедливий гнів господаря на нього. Що ж він говорить? «І тут нічого не зробив, за що б кинути мене у в’язницю».
Слухаючи це, навчимося і ми, коли зазнаємо чогось подібного, не намагатися паплюжити тих (які скривдили нас), не гострити язика для обвинувачення інших, а тихо і смиренно доводити свою безвинність і наслідувати цього дивного мужа, який навіть у горі не зважився жодним словом оголосити безсоромність єгиптянки. Відомо, що багато хто, будучи дійсно винними в злочинах, з безсоромністю намагаються перекласти свої провини на інших. А цей, будучи світлішим за сонце і маючи можливість розповісти про все правдиво і показати божевілля тієї (жінки) і себе прославити, нічого з цього не розголошує. Він не шукав слави в людей, а задовольнявся благоволінням звище, і похвалу за свої справи хотів мати тільки від Всевидячого. Тому, хоч він мовчав і намагався все приховати, людинолюбець Господь, бачачи, що подвижник так добре несе подвиг, звів його на такий ступінь величі. Однак і в наступних подіях ми побачимо терпіння цього мужа, побачимо, як він не печалився через зволікання і не сумував, а переносив усе з великим смиренням і дякував Господу, Який допустив це.
Тим часом головний хлібодар, почувши це і думаючи, що і його сон передвіщає йому дещо добре, розказав йому про своє сновидіння. Але Йосиф, вислухавши й одержавши від Всевишнього одкровення для пояснення й цього сну, провіщає хлібодару загрозу смерті й говорить: «Через три дні фараон зніме з тебе голову твою і повісить тебе на дереві, і птахи небесні будуть клювати плоть твою з тебе» (Бут. 40, 19). Для того, каже він, я попередньо й сповістив вам, що не від себе провіщаю вам, а за одкровенням Божим, щоб, чи добре чи зле будуть означати ваші сни, ви не приписували цього мені. Я не своє говорю вам, а повідомляю тільки те, що відкриває благодать звище. Коли наступив визначений день, слова Йосифа звершилися насправді: з обома сталося так, як він провістив: один знову повернувся до колишнього благоденства, а інший був страчений. Однак виночерпій, настільки утішений Йосифом, «не згадав про Йосифа, але забув його» (Бут. 40, 23).
Поглянь знову на праведника, як він несе подвиг, начебто в училищі чи в палестрі боротьби, і виявляє доказ своєї доблесті, не виявляючи будь-якого зніяковіння, страху й роздратування. Якби це був хтось інший зі звичайних людей, то, можливо, сказав би сам собі: що ж це? Виночерпій, відповідно до того, як я розтлумачив йому сон, так скоро повернув собі попереднє благополуччя і вже не згадав про мене, який провістив йому це. Ось він у такому щасті, а я, який не вчинив нічого злого, ув’язнений разом з убивцями, злодіями, розбійниками, з людьми, які вчинили тисячі лих. Нічого подібного він не сказав і не подумав. Він знав, що його поприще для того так і тривало, щоби, належним чином потрудившись, він отримав світлий вінець.
3. Зверни увагу на те, що після поновлення виночерпія минуло, як сказано, два роки. Йому потрібно було очікувати слушного часу, щоб вийти звідти зі славою. Якби виночерпій згадав про нього ще до сновидінь фараона і своїм клопотанням звільнив його із в’язниці, то його чеснота для багатьох, напевно, залишилася б невідомою. А тепер благий і премудрий Господь, мов талановитий художник, знаючи, скільки часу золото має залишатися у вогні, і коли його потрібно виймати звідти, допускає виночерпію забути про Йосифа впродовж двох років для того, щоби настав час і для сновидінь фараона, і за вимогою самої необхідності праведник став відомим у всьому царстві фараона. «Коли минуло два роки, — сказано, — фараону снилося… Уранці засмутився дух його, і послав він, і покликав усіх волхвів Єгипту і всіх мудреців його, і розповів їм фараон сон свій; але не було нікого, хто витлумачив би його фараону» (Бут. 41, 1, 8).
Поглянь, наскільки (тут) різноманітним є Боже провидіння! Спочатку Бог допускає йому випробувати всіх, які там вважалися мудрецями для того, щоби коли виявиться їхня неосвіченість, виступив на середину цей в’язень, невільник, раб, єврей і, відкривши те, що було приховане від багатьох, тепер усім показав ту благодать, яка осяяла його з небес. Коли всі зібрані мудреці не могли нічого сказати і навіть не мали сили відкрити вуста, тоді виночерпій, згадавши, розповідає фараонові про те, що трапилося з ним, і говорить: «Гріхи мої згадую я нині» (Бут. 41, 9). І далі розповідає, як він у той час, коли був укинутий до в’язниці разом із хлібодаром, бачив сон й отримав тлумачення від Йосифа, і як, за його провіщенням, усе збулося з ними насправді. Цар, почувши це, послав за Йосифом. «І поспішно вивели його із в’язниці. Він постригся і перемінив одяг свій, і прийшов до фараона» (Бут. 41, 14). Поглянь, яка честь раптово, від самого початку! Уже добре очищений терпінням, будучи блискучим, мов золото, він виходить із в’язниці і приводиться до фараона.
Чи бачиш, що означає мати допомогу звище? Зверни увагу на те, як усе влаштовувалося для того, щоби звершилося те, що стосується Йосифа. Оскільки він звершив найбільший подвиг цнотливості, уникнувши сітей негідної єгиптянки, і був укинутий до в’язниці, тому сталося так, що в той же час там були ув’язнені виночерпій і хлібодар фараона, і через тлумачення снів вони побачили мудрість цього мужа, щоби тепер той, хто вчасно згадав про нього, зробив його відомим для всіх. «Фараон сказав Йосифові: мені снився сон, і нема нікого, хто витлумачив би його, а про тебе я чув, що ти вмієш тлумачити сни» (Бут. 41, 15). Ось як фараон від сорому не говорить прямо, що ніхто із його мудреців не міг витлумачити снів, а що (говорить)? «Мені снився сон, і нема нікого, хто витлумачив би його, а про тебе я чув, що ти вмієш тлумачити сни». Зверни увагу на те, скільки тут у Йосифа мудрості і благочестя в тому, як він відповідає фараонові.
— Не думай, — каже він, — що я від себе говорю що-небудь чи за людською мудрістю висловлюю це. Без одкровення звище неможливо тримати таке знання. Тож знай, що без Бога я не можу відповідати тобі. «Бог, — каже, — дасть відповідь на благо фараонові» (Бут. 41, 16). А знаючи, що Владика всього відкриває це, то не запитуй у людей про те, що відкривати, — каже, — властиво тільки одному Богові.
Поглянь, як своєю відповіддю Йосиф повчає фараона зрозуміти і безсилля мудреців, які були при ньому, і всемогутність Господа.
— Тепер, коли ти довідався, що я не за людською мудрістю і не від свого розуму пояснюю це, то скажи, що тобі Бог відкрив.
Вислухавши це, фараон розповів свої сни: перший і другий і говорить: «Я розповів це волхвам, але ніхто не пояснив мені» (Бут. 41, 24).
— Але хіба ти не чув від мене, — каже (Йосиф), — що людській мудрості не властиво знати це? Тому не звинувачуй мудреців. Вони ніколи не зможуть осягнути того, що подає одкровення звище. «І сказав Йосиф: сон фараонів один» (Бут. 41, 25). А щоб ти переконався, що відкрите тобі Богом справді збудеться і що Бог прискорить зробити це, тобі було дано побачити той же сон і вдруге (Бут. 41, 32). Повторення служить підтвердженням показаного (у сновидіннях) і свідченням того, що воно неодмінно звершиться.
Після цього він пояснив семеричне число корів і колосків, сказавши, що спочатку буде великий достаток у всьому, а за ним настане жорстокий голод, а на завершення запропонував фараонові і найкращу пораду.
— Постав, — каже, — над Єгиптом людину, яка, зібравши за сім родючих років урожай, влаштувала б так, щоби під час голоду можна було знайти втіху і не було цілковитого зубожіння.
«Це сподобалося, — сказано, — фараонові й усім слугам його» (Бут. 41, 37). І ось фараон стає знаряддям виконання снів Йосифа, які він бачив тоді, коли ще жив зі своїм батьком. Отже, він тлумачив сни фараона, а фараон, сам того не знаючи, приводив до завершення сповнення його снів. Вислухавши це, сказано, «сказав слугам своїм: чи знайдемо ми таку, як він людину, в якій був би Дух Божий?» (Бут. 41, 38).
4. Бачиш, як і сам (фараон) зрозумів, що йому (Йосифу) це стало відкритим через особливе одкровення звище. Кого знайдемо ми, каже, ще такого, хто би був визнаний гідним благодаті мати в собі Духа Божого? «І сказав фараон Йосифу: оскільки Бог відкрив тобі все це, то немає настільки розумного і мудрого, як ти» (Бут. 41, 39).
Зверни тут увагу на те, як жодні випадки не можуть бути перешкодою тоді, коли є воля благого Господа здійснити Свої наміри. Ось (Йосиф) зазнав майже, можна сказати, вбивства з боку братів, потім був проданий, зазнав наклепу, який загрожував йому крайньою небезпекою, стільки часу залишався в ув’язненні, — і після всього цього зведений майже на царський престол. «Оскільки Бог відкрив тобі все це, то немає настільки розумного і мудрого, як ти; ти будеш над домом моїм, і твого слова буде дотримуватися весь народ мій; тільки престолом я буду більшим за тебе» (Бут. 41, 39-40). Ось як в’язень раптово стає царем усього Єгипту, той, хто архимагіром був укинутий до в’язниці, тепер царем зводиться на найвищий ступінь почестей. Його колишній господар понад усяке сподівання бачить, що чоловік, якого він як перелюбника вкинув до в’язниці, тепер отримав владу над усім Єгиптом.
Чи бачиш, що значить смиренно переносити спокуси? Тому і Павло говорить: «Від скорботи походить терпіння, від терпіння — досвідченість, від досвідченості — надія, а надія не посоромить» (Рим. 5, 3-5). І ось поглянь: скорботи (Йосиф) переносив з терпінням, терпіння зробило його випробуваним, а зробившись випробуваним, він став непохитним у надії, і надія не посоромила. «І сказав фараон Йосифові: ось я поставлю тебе над усією землею єгипетською. І зняв фараон перстень свій з руки своєї, надів його на руку Йосифа; одягнув його у висоновий одяг, поклав золотий ланцюг на шию його, повелів везти його на другій зі своїх колісниць і проголошувати перед ним: схиляйся! І поставив його над усією землею єгипетською» (Бут. 41, 41-43). Оскільки він мав Бога із собою 3, тому Господь усе це влаштував і звів його на такий ступінь величі. «І сказав фараон: без тебе ніхто не ворухне ані рукою своєю по всій землі єгипетській. І нарік фараон Йосифові ім’я Цоф-наф-панеах» (Бут. 41, 44-45), бажаючи цим найменуванням увіковічнити пам’ять про властиву йому мудрість. А ім’я це означає: Той, хто знає таємне. Оскільки він пояснив те, що нікому не було відомо, тому, вказуючи на це, фараон і дав йому це прізвисько. Підносячи його честь, віддає йому заміж дочку Потифера (Петефрія). Та оскільки таким же ім’ям називався і колишній його господар, тому й додано (у Писанні): «Потифера, жерця Іліопольського» (Бут. 41, 45).
Далі, щоб нам було відомо й те, у якому віці цей дивовижний звершив такі подвиги й сподобився такої нагороди, Писання говорить: «Йосифові було тридцять років від народження, коли він став перед лице фараона» (Бут. 41, 46). Не подумаймо, що вік тут указаний без мети, — це для нашого напоумлення в тому, що ні для кого не може бути вибаченням недбальство щодо чеснот, що ніхто не може вказувати на юність там, де необхідно виявляти чесноти. Ось Йосиф був не тільки юним, але й вродливим, красивий обличчям. Буває так, що і юність буває позбавленою тілесної вроди. А він з юністю поєднував і вроду, і благопристойність і, будучи майже в самому квітучому віці, став рабом і невільником, бо сказано, що в сімнадцять років він був відведений до Єгипту. Потім у самому розквіті його юного віку на нього нападає негідна єгиптянка, яка стала його господинею, але й цим вона не здолала непохитності праведника. Далі — в’язниця й у ній настільки тривале страждання. Але він був твердим, як адамант, не тільки не слабіючи, а все більше й більше укріплюючись, бо він мав благодать, яка укріпляла його звище. А оскільки він сам зі свого боку виконав свій обов’язок, тому й покликаний із в’язниці для управління всім Єгиптом.
5. Слухаючи про це, ніколи не будемо печалитися в скорботах і, захоплюючись своїми помислами, не будемо віддаватися розпачу, але, виявляючи велике терпіння, будемо жити надією, пам’ятаючи про благе піклування Господа, Який не тому допускає нам зазнавати скорбот, що покидає нас, а тому, що хоче за подвиги увінчати нас світлим вінцем. Так досягли слави всі святі. Тому й апостоли говорили, «що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14, 22). І сам Христос сказав учням: «У світі зазнаєте скорботи» (Ін. 16, 33). Тож не будемо в скорботах надто нарікати, а послухаймо Павла, який говорить, що «всі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані» (2 Тим. 3, 12). Не будемо ані бентежитися духом, ані сумувати, а будемо переносити всі напасті з непохитністю й терпінням, звертаючи увагу не на скорботи, а на користь, яка буває від цього, бо в цьому є духовне благе надбання.
Як ті, що бажають зібрати багатство, зайняті життєвими вигодами, не інакше можуть примножити своє надбання, як тільки через переживання безлічі небезпек на суші й на морі (неминуче зазнають підступів і нападів злодіїв і розбійників), однак бувають готовими з охотою переносити все це, очікуючи прибутку, і зовсім не відчувають нічого важкого, — так і ми повинні радіти й веселитися, думаючи про багатство й духовне надбання, яке збирається таким шляхом, і дивитися не на видиме, а на невидиме, як про це повчає Павло, кажучи: «Коли ми дивимося не на видиме» (2 Кор. 4, 18). Віра і полягає в тому, що ми не задовольняємося тільки тим, що бачимо тілесними очима, але очима розуму споглядаємо невидиме. І це ми повинні вважати більш достовірним, ніж те, що бачимо тілесними очима. Так угодив (Богові) патріарх, повіривши Божій обітниці і ставши вище єства і всіх людських помислів, «і це зараховано йому в праведність» (Рим. 4, 3). Знай, що «праведність» і полягає у віруванні словам Божим. Коли Він висловлює Свої обітниці, то не досліджуй їх, прошу, за людським розумінням, але, стаючи вище від звичних роздумів, непохитно надійся на всемогутність Того, Хто дав обітницю.
Так виявляв віру кожний праведний муж. Так і цей дивний Йосиф, коли після його сновидінь виникли настільки великі для нього спокуси, не бентежився, не піддавався страху, але з непохитністю духу все переносив мужньо, знаючи, що Божественний намір не може залишитися незвершеним. Зате після рабства, після в’язниці і після такого жорстокого наклепу він одержав владу над усім Єгиптом. Пам’ятаючи про це, будемо смиренно зустрічати напасті, за все дякуючи людинолюбцеві Богу й очікуючи від Нього допомоги, якої щоб сподобилися всі ми за благодаттю й людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 62 | Зміст | Бесіда 64
- Переклад за церковнослов’янським текстом. [↩]
- У Синодальному перекладі ці слова відсутні. [↩]
- Тобто мав своїм Помічником, Захисником. [↩]
