Бесіда 50
почали битися (Бут. 25, 21-22)
1. Чи хочете ви, щоб ми запропонували вашій любові те, що залишилося після вчорашньої нашої бесіди? Ми не могли (вчора) завершити всієї розповіді про Ісаака й зупинилися на тому, що Ісаак своєю невідступною молитвою пробудив утробу Ревекки для народження дітей і, так би мовити, відкрив пошкоджене єство. Усе це вчора ми достатньо пояснили вам, вказавши на роки, які той блаженний муж провів у молінні й благанні Бога про це. Далі, перейшовши до слова про безплідних і пояснивши вам причину, чому дружини тих праведників були безплідними, ми на цьому вчора завершили наше слово. А сьогодні потрібно вивчити й благочестиву душу Ревекки, щоб ми отримували користь не тільки від чеснот праведного Ісаака, але й щоб розповіддю про Ревекку ми могли спонукати тих, хто слухає, наслідувати її.
Після того, як почув Бог молитву праведника, і Ревекка зачала в утробі, «сини в утробі її, — говорить Писання, — почали битися», від чого вона терпіла тяжкі болі. Вона говорила: «Якщо так буде, то для чого мені це?» (Бут. 25, 22). Не одне (дитя) мало народитися, а двох разом носила вона в утробі, а тому тіснота в утробі спричиняла їй чимало прикрощів. Але зверни тут увагу на благочестя цієї жінки. Вона не зверталася до будь-якої людської допомоги, як роблять нині чимало жінок, які живуть байдуже; не звернулася й до тих, які стали б судити про подібні події своїм розумом: через якісь здогадки й спостереження; не довірилася звабі ошуканців і таких, які обіцяють те, що вище за людську природу. Ні, вона «пішла запитати Господа».
Зверни увагу на її розсудливість. Вона знала, що Сам Владика природи відкрив її утробу і неплідну раптом зробив такою плодоносною. Бачила й через величину живота, що для неї готується щось велике, а тому «пішла запитати Господа». Що означає «пішла запитати Господа»? Означає те, що вона звернулася до істинного знання — до священика, служителя Божого, бажаючи через нього таємно розвідати й, розповівши все про себе, довідалася про все вповні, бо людинолюбний Бог вустами священика відкрив усе і цим зробив її ще більш ревною. І щоб ти знав, наскільки високою була тоді священича гідність, Писання ніде не говорить, що священик відповідав їй, але, сказавши: «Пішла запитати Господа», Писання додає: «Господь сказав їй», тобто через священика: два народи в утробі своїй носиш. А в іншому місці Божественне Писання називає священика ангелом, показуючи цим, що священик провіщає те, що вселить йому благодать Святого Духа.
Отже, Господь сказав їй через священика: «Два племені в утробі твоїй, і два різних народи вийдуть із утроби твоєї; один народ стане сильнішим за інший, і більший буде служити меншому» (Бут. 25, 23). Це пророцтво яскраво відкривало перед нею майбутні події. Діти своїми сильними рухами в утробі вже провіщали про все достеменно. А тепер жінка довідалася не тільки про те, що вона народить двох немовлят, але й про те, що від них підуть народи, і що менший буде панувати над старшим.
І коли, говорить Писання, прийшов час народжувати, «першим вийшов червоний, весь, як шкіра, кошлатий; і нарекли йому ім’я Ісав. Потім вийшов брат його, тримаючись рукою своєю за п’яту Ісава; і нарекли йому ім’я Яків» (Бут. 25, 24-26). Бог уже на самому початку мовби визначив те, що, за Його провіщенням, менший буде панувати над старшим.
Яків, сказано, тримав рукою п’яту Ісава, а це було ознакою, що він перемагає того, котрий здавався сильним. І зверни увагу, як Божественне Писання вже наперед провіщує ті події, які мають звершитися згодом, коли від самого початку вказує нам на заняття кожного із братів: один займався ловлею звірів, а другий був хліборобом, людиною простою, що постійно живе в домі. Тому-то Ревекка любила Якова, а Ісаак — Ісава, «тому що здобич його, — говорить Писання, — була за смаком його» (Бут. 25, 28). Поглянь, як самі батьки розділяли дітей. Мати, бачачи в Якові дитя простосерде, яке постійно залишається вдома, виявляла до нього більше прихильності. А батько більше любив Ісава і за те, що він був його первісток, і за його здобич (на полюванні). Однак вони робили це, йдучи за природною любов’ю, а провіщення про те, що «більший буде служити меншому» (Бут. 25, 23) поступово починало звершуватися.
Ось поглянь зараз. «І зварив, — говорить Писання, — Яків страву, а Ісав прийшов з поля втомленим. І сказав Ісав Якову: дай мені поїсти червоного, червоного цього, тому що я втомився. Від цього дано йому прізвисько Едом. Але Яків сказав: продай мені зараз же своє первородство» (Бут. 25, 29-31). На це Ісав відповідав: яка мені користь від першості, коли мені загрожує смерть, якщо не поїм? Але Яків вимагає і клятви, через яку уступка йому першості отримала б свою непохитність. «Він, — сказано, — поклявся» (Бут. 25, 33).
2. Ось із цього часу змінилися взаємини (між братами) і достоїнство первородства перейшло до того, хто сяяв душевною доброчинністю. «І продав, — говорить Писання, — Ісав первородство», тобто продав за їжу достоїнство, яке було дане йому самою природою. Тому Писання і додає: «І зневажив Ісав первородство» (Бут. 25, 34): так він став байдужим до тієї переваги, яка була надана йому самою природою. А все це звершилося для того, щоби відкрилося його безумство й насправді звершилося провіщення Боже.
Ми, слухаючи про це, навчімося ніколи не зневажати Божими дарами і через дещо мале й незначне не втрачати великого. Скажи мені, чому, коли для нас приготовлене Царство Небесне й невимовні блага, чому ми захоплюємося пристрастю до багатства й тимчасове, часто таке, що й до вечора в нас не залишається, ставимо вище за нескінченне й вічне? І що може бути гірше за таке божевілля, коли через прихильність до тимчасових благ ми і майбутні втрачаємо, і цими не можемо безгрішно насолоджуватися? Скажи мені, яка користь від великого майна? Хіба ви не знаєте, що примноження багатства нам нічого більше не приносить, крім примноження турбот, неспокою й безсоння? Хіба не бачите, що якраз ті, які оточені великими благами, стають, так би мовити, рабами всього і щодня бояться навіть самої тіні? Саме звідси бувають підступи, наклепи, сильна заздрість і тисячі інших лих. І часто бачиш, що той, у кого лежать тисячі талантів золота, вважає щасливим трудівника, який здобуває собі їжу працею рук.
То яке ж задоволення, яка користь, коли цими благами ми не насолоджуємося, але через пристрасть до них утрачаємо вищі блага? Але що я кажу: вищі блага, коли, крім прикрощів, які переслідують нас тут, і втрати благ, приготовлених там, ми ще прямуємо в саму геєну? Не кажу вже про тисячі гріхів, які породжуються багатством, — обман, ненависть, хижацтво, жадібність. Але хоч би й дехто був вільним від усіх таких гріхів, однак це важко, та коли він, маючи велике багатство, збирає гроші й використовує їх тільки для власної насолоди і не виявляє милосердя до нужденних — і його чекає вогонь геєни.
Про це яскраво повчає нас притча в Євангелії, коли одних ставить праворуч, а других — ліворуч, і говорить, що для перших приготовлене Царство Небесне за піклування про нужденних. «Прийдіть, — сказано там, — благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 21, 34). Чому й за що? «Бо Я голодував, і ви дали Мені їсти» (Мф. 21, 35). А для останніх приготовлений вічний вогонь. «Ідіть , — сказано, — від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу й ангелам його» (Мф. 21, 41). Велика значимість цих слів! Господь і Творець усього говорить: «Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти» (Мф. 21, 42). Яку душу не зворушить це, хоч би та душа була кам’яною? Твій Господь ходить голодним, а ти живеш у розкоші! І страшним є не тільки це, але ще й те, що ти, живучи сам у розкоші, насмілюєшся нехтувати Ним, причому тоді, коли Він просить не хтозна чого, а тільки хліба, щоб угамувати голод. Він ходить, ціпеніючи від холоду, а ти, одягнений у шовкові тканини, не звертаєш на Нього уваги, не виявляєш ніякого жалю, але без усякого милосердя проходиш повз. Якого прощення це може заслуговувати?
Тож будемо піклуватися не про те, щоби будь-яким чином зібрати багатства більше за всіх, а будемо звертати увагу на те, щоб і тим, що маємо, добре розпоряджатися. Полегшуймо злиденність нужденних, щоби не втратити ті блага, які перебувають завжди і не підвладні жодним перемінам. Саме тому Господь і приховав від нас день смерті нашої, щоби прихилити нас до постійної тверезості й пильнування і цим ще більше спонукати до піклування про чесноти, «Пильнуйте, — говорить Він, — бо не знаєте ні дня, ні години» (Мф. 25, 13). Однак ми робимо протилежне і постійно спимо сном більш міцним, ніж сон природний. Той, хто спить природним сном, не здатний робити ані зло, ні добро. А ми спимо іншим сном, — спимо для справ доброчинності й пильнуємо для справ злих. Злі справи робимо старанно, а в добрих виявляємо велике недбальство і сонливість. І робимо ми це, щодня спостерігаючи, як одні звідси відходять, а інші й у цьому житті зазнають багатьох перемін. Однак і ця мінливість життя недостатньо напоумляє нас, недостатньо збуджує в нас прагнення до доброчинності, не надихає до зневаги щодо цих благ і до бажання майбутніх, до того, щоби перед тінями й сновидіннями ми віддавали перевагу істині. Адже теперішні блага нічим не відрізняються від тіні й сновидінь.
Отже, не будемо обманювати себе й ганятися за тінями, але бодай інколи подбаймо і про наше спасіння, а багатство будемо витрачати на нужденних, щоби за це сподобитися нагороди від людинолюбного Бога, яку щоб отримали всі ми через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда 49 | Зміст | Бесіда 51
