Бесіда вісімнадцята
бо вона стала матір’ю всіх, хто живе.
І зробив Господь Бог Адаму і дружині його
одяг шкіряний, і одягнув їх. І сказав Господь Бог:
ось, Адам став як один з Нас (Бут. 3, 20-22)
1. Бачили ви вчора людинолюбство Судді? Бачили дослідження, наповнене милістю? Бачили різницю між покараннями — як покараний підступний спокусник, як покарання, накладене на спокушених, виявляє велике людинолюбство Боже? Бачили, як корисно було нам бути присутніми у судилищі й бачити, як проводилося дослідження? Ми побачили, як багато і яких великих благ позбавили себе Адам і Єва через порушення даної їм заповіді, втративши ту невимовну славу і життя, яке майже ні в чому не було гіршим за ангельське. Ми побачили поблажливість Владики, довідалися, яким великим злом є байдужість, як вона позбавляє нас навіть тих благ, якими ми вже користувалися, і спричиняє великий сором.
Тому благаю: будьмо пильними, і нехай їхнє падіння (перших людей) послужить для нас ліками, і їхня безпечність нехай буде для нас спонуканням до обережності, бо ті, котрі після цього чинять ті ж гріхи, підлягають більшому покаранню, оскільки не захотіли врозумитися прикладами. І справді, нащадки, які грішать подібно до перших людей, зазнають не такої ж кари. У цьому можна легко переконатися зі слів мудрого вчителя світу, тобто блаженного Павла, який говорить: «Ті, які, не маючи закону, згрішили, поза законом і загинуть; а ті, які у законі згрішили, за законом будуть засуджені» (Рим. 2, 12). Ці слова означають: ті, котрі жили до закону, і ті, котрі живуть після закону, будуть неоднаково суджені. Ті, які згрішили після дарування закону, отримають тяжче покарання. «Ті, які, не маючи закону, згрішили, поза законом і загинуть», тобто покарання полегшується тим, що вони не мали настановлень і допомоги від закону. «А ті, які у законі згрішили, за законом будуть засуджені». А ці, каже (Апостол), оскільки мали наставником закон і, незважаючи на це, не врозумились, а грішили подібно до тих, отримають більше покарання.
Але вислухаємо і те, що прочитано сьогодні. «І нарік, — каже (Мойсей), — Адам ім’я жінці своїй Єва (тобто Життя), бо вона стала матір’ю всіх, хто живе» (Бут. 3, 20). Дивись, яка докладність (у словах) Божественного Писання, як воно не змовчало і про це, а сповістило нам, що Адам дав ім’я і жінці. «І нарік, — каже, — Адам ім’я жінці своїй Єва (Життя), бо вона стала матір’ю всіх, хто живе», тобто вона є початок усіх людей, які мали народитися від неї, корінь й основа майбутнього роду. Далі, сповістивши про наречення імені жінці, знову показує нам милість Божу, — як Він не залишає без уваги створених Ним, коли вони були в такому соромі й наготі. «І зробив, — каже, — Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний, і одягнув їх» (Бут. 3, 21). Як співчутливий батько, який має благородного сина, якого виховував зі всією старанністю, який насолоджувався всією розкішшю, жив у прекрасному домі, одягнений у шовковий одяг і вільно користувався батьківським маєтком і багатством, згодом побачивши, що через таке щасливе життя він упав у безодню розпусти, позбавляє його всього цього, підкоряє своїй владі і, знявши з нього (багатий) одяг, одягає в бідний, а то й навіть у рабський, щоби не залишити його у цілковитій наготі та соромі. Так і людинолюбний Бог, коли (Адам і Єва) зробилися не вартими того славного і сяючого одягу, який покривав їх і рятував від тілесних потреб, позбавив їх усієї цієї слави і щастя, яке вони мали до цього тяжкого падіння, але водночас, жалкуючи про їхнє падіння, виявляє до них і велике милосердя. Бачачи, що вони покриті великим соромом і не знають, що робити, щоб не залишати їх у цілковитій наготі та соромі, робить для них шкіряний одяг і вдягає їх.
Таким є підступ диявола: коли він знайде для себе слухняних, то, звабивши їх короткочасним задоволенням, скинувши в саму безодню зла і покривши соромом та безчестям, залишає їх у цьому низькому становищі для жалюгідної ганьби перед глядачами. Але Охоронець наших душ, коли бачить їх у цілковитій безпорадності, не залишає у цьому становищі, а придумує для них покров, і вбогістю одягу показує їм, якого одягу вони заслужили. «І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний, і одягнув їх». Дивись, як Божественне Писання зважає на людське сприйняття. Але я і тепер повторюю те саме, що неодноразово говорив: ми повинні сприймати все з побожністю і під словом «зробив» повинні розуміти: повелів. Він повелів їм одягнутися в шкіряний одяг, щоби постійно пам’ятати про непослух.
2. Нехай послухають про це багаті, які прикрашаються тканинами черв’яків й одягаються в шовк, і нехай знають, як людинолюбний Владика від самого початку напоумляв людську природу. Оскільки первозданні через порушення заповіді заслужили осуд на смерть, а водночас потрібно було одягнути їх в одяг, який би прикривав їхній сором, то (Бог) зробив для них шкіряний одяг, повчаючи цим нас уникати розбещеного і розкішного життя, не шукати життя з розвагами і безпечного, а більше любити суворе. Але, можливо, що багаті, обурюючись на ці слова, скажуть: то й що ж? Ти велиш нам вдягатися в шкіряний одяг? Я цього не кажу, бо і перші люди не назавжди отримали той одяг, — людинолюбний Владика до колишніх благодіянь завжди додає інші. Оскільки перші люди, позбувшись тієї безпристрасності та ангельського життя, відчули тілесні потреби, то Бог згодом улаштував так, щоб одяг для людей був виготовлений із овечої вовни, і не для будь-чого іншого, а тільки для того, щоб він служив покровом і щоби ця розумна істота не жила, як безсловесні, у наготі і безсоромності.
Отже, нехай використання одягу постійно нагадує нам про втрачені блага і про ті покарання, які впали на людський рід за непослух. Після цього нехай скажуть нам ті, котрі так захопилися красою, що навіть поняття не мають про одяг із овечої вовни, а одягаються у шовковий і дійшли до такого божевілля, що ще й золото вплітають в одяг, особливо таку розкіш ми бачимо серед жіноцтва. Скажи мені, для чого ти прикрашаєш тіло, любуєшся таким одягом і не думаєш про те, що це покриття винайдене замість надзвичайної кари за злочин? Чому не слухаєш блаженного Павла, який говорить: «Маючи їжу й одяг, будьмо задоволені тим» (1 Тим. 6, 8)? Бачиш, що потрібно піклуватися тільки про те, щоби тіло не було нагим, щоб воно було тільки прикрите, але аж ніяк не піклуватися про розмаїття одягу.
Але перейдемо до того, що йде далі. «І сказав Господь Бог: ось Адам став як один із Нас, знаючи добро і зло; і тепер, як би не простяг він руки своєї і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно. І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий» (Бут. 3, 22-23). Поглянь знову на Божу поблажливість. «І сказав, — говорить Писання, — Господь Бог: ось Адам став як один із Нас, знаючи добро і зло». Бачиш, які прості слова? Усе це будемо сприймати з побожністю. Цими словами (Писання) хоче нагадати нам про той обман, яким диявол через змія звабив (перших людей). Диявол сказав їм, що «коли ви з’їсте їх…, будете, як боги» (Бут. 3, 5), і вони, сподіваючись зрівнятися з Богом, наважилися їсти. Тому і Бог, бажаючи напоумити їх, вказати на гріх і показати, якою великою є їхня провина і надмірне захоплення, говорить: «Ось Адам став як один із Нас». Ці слова виражають велике посоромлення, які можуть уразити злочинця.
— Ти тому, — каже Бог, — зневажив моєю заповіддю, що захотів бути рівний з Богом? Ось ти зробився таким, яким сподівався бути, чи краще — не таким, яким сподівався бути, а яким заслужив бути, — «ось Адам став як один із Нас, знаючи добро і зло».
Це і говорив їм диявол-спокусник через змія, що «розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3, 5). «І тепер як би не простяг він руки своєї і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно». Впізнай у цьому людинолюбство Господа. Потрібно уважно розглянути ці слова, щоби ніщо не змогло утаїтися від нас із того, що приховане в цій глибині. Коли Бог давав Адамові заповідь, то велів йому утримуватися тільки від одного дерева, вкусивши від якого, він зазнав покарання смерті. Так визначив, даючи заповідь, якщо її порушить, однак нічого не сказав щодо дерева життя. Оскільки Бог, як я думаю і як потрібно розуміти, створив чоловіка безсмертним, то він міг, коли хотів, разом з іншими споживати плоди і цього древа (життя), яке могло постійно підтримувати його життя. Тому і не отримав якоїсь (особливої) заповіді щодо цього дерева.
3. Якщо ж хтось із цікавих захоче дошукуватися, чому воно названо древом життя, то нехай знає, що людина, живучи своїм розумом, не може вповні розуміти всі Божі справи. Щоб створена Ним людина, живучи в раю, виявляла свою слухняність чи неслухняність, Господь зволив насадити там і ці двоє дерев: одне дерево життя, а друге, так би мовити, смерті, бо споживання від нього і порушення заповіді викликало на людину смерть. Оскільки людина, з’ївши від цього дерева, стала смертною і підлягала вже тілесним потребам, бо вперше появився гріх, за який Господом добродійно встановлена смерть, тому Він і не залишає Адама в раю, а велить йому вийти з нього, показуючи цим, що робить це не заради будь-чого, а тільки з любові до нього. Щоби краще це зрозуміти, необхідно знову прочитати слова Божественного Писання: «І тепер, — сказано, — якби не простяг він руки своєї і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно». Оскільки, каже, людина виявила неабияку нестриманість щодо даної заповіді і зробилася смертною, то, щоб вона не насмілилася доторкатися й до цього дерева, яке постійно підтримує життя, і не грішила безконечно, краще для неї бути вигнаній звідси.
Тож вигнання з раю є скоріше справою Божого піклування про людину, ніж гніву. Таким є Господь наш — Він і покараннями не менше, ніж і благодіяннями, виявляє Своє піклування про нас, і посилає кару на нас для нашого ж напоумлення. Так, коли Він знає, що ми, грішачи безкарно, не стаємо гіршими, тоді й не карає. А щоби попередити наше спрямування до гіршого і припинити подальше поширення гріха, Він через Своє людинолюбство карає. Так учинив Він і тепер: піклуючись про первозданного, звелів йому вийти з раю. «І вислав його, — сказано, — Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий». Знову і тут зверни увагу на досконалість (слів) Божественного Писання. «І вислав його, — каже, — Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий». Ось Він звершує Свій вирок і, виславши (людину) з раю насолоди, змушує її обробляти землю, з якої людина взята. І ці слова «із якої він узятий» сказані не без мети, а для того, щоб (людина) у роботі мала постійне нагадування про своє смирення і пам’ятала, що із землі вона взята, що її тіло було створене з неї. «Обробляти, — говорить, — землю, із якої він узятий». Що висловив Бог у Своєму вироку: «У поті лиця твого будеш їсти хліб твій» (Бут. 3, 19), саме це тепер і виражає словами: «Обробляти землю, із якої він узятий». Далі, щоб ми знали, на яку віддаль Бог вислав людину із раю, Божественне Писання повчає нас і цього, кажучи: «І вигнав Господь Бог Адама, і поставив на сході біля саду Едемського» (Бут. 3, 24).
Поглянь, як за кожної обставини виявилося людинолюбство нашого Владики, і кожний вид покарання свідчить про велику милість. Не тільки вигнання було справою людинолюбства і доброти, але й те, що (Бог) оселив Адама біля раю, щоб він постійно печалився, роздумуючи щодня про те, що він утратив і до якого стану довів себе. Але вигляд (раю) якщо і викликав у Адама нестерпну скорботу, однак водночас давав і чималу користь: постійне споглядання (раю) було для скорботного застереженням на майбутнє, щоб він знову не впав у такий же (злочин). Ось як здебільшого буває з людьми: поки ми маємо блага, доти не вміємо належним чином користуватися ними; а втративши їх, стаємо розумнішими і тоді, навчені досвідом, починаємо усвідомлювати свою байдужість. Так зміна обставин допомагає нам усвідомити те, що ми втратили і на яке зло наразили себе. Так і веління вигнаному з раю оселитися біля нього було ознакою найбільшого піклування (Божого про людину), щоб цей погляд нагадував їй (про втрачене), і вона отримувала із цього для себе користь; та, знаходячись поза раєм і маючи неабияке бажання жити, не насмілилася з’їсти від дерева.
Божественне Писання подає нам усе, зважаючи на людську немічність. «І поставив на сході біля Едемського саду Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти шлях до древа життя» (Бут. 3, 25). Байдужість, яку вони (перші люди) виявили щодо даної заповіді, стала причиною того, що вхід до раю для них так надійно закритий. Подумай — Людинолюбець не задовольняється тим, що оселив їх біля раю, але велів тим силам — херувиму і полум’яному мечу, «який обертався навколо», стерегти шлях, що веде туди. Не без мети (Мойсей) додав, що він «обертався навколо», а для того, щоб навчити нас, що вхід до раю для них був повністю закритий, бо той меч, обертаючись, закривав усі шляхи, які ведуть туди, і постійно викликав у них страх і спогади.
4. «Адам пізнав Єву, дружину свою» (Бут. 4, 1). Зверни увагу, коли це сталося. Після гріхопадіння, після вигнання з раю — тоді починається подружнє житіє. До гріхопадіння (перші люди) жили, як ангели, і не було (мови про) співжиття. Та й як це могло бути, коли вони були вільними від тілесних потреб? Отже, спочатку життя було цнотливим. Коли ж через безпечність (перших людей) появився непослух і ввійшов (у світ) гріх, дівоцтво відійшло від них, бо вони зробилися не вартими такого великого блага, а замість того набрав сили закон подружжя.
Тож подумай, улюблений, якою великою є гідність дівоцтва, яким високим і важливим є цей стан, як він перевищує людську природу і вимагає допомоги звище. Про те, що ті, котрі зважилися обрати дівоцтво і, будучи в тілі, живуть мов безтілесні сили, послухай слова Христа, що були сказані саддукеям. Порушивши питання про воскресіння і бажаючи знати (думку Ісуса Христа), вони сказали: «Учителю!… Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, залишив жінку свою братові своєму. Так само і другий, і третій, навіть до сьомого… Отже, після воскресіння котрого із семи буде вона жінкою? Бо всі мали її» (Мф. 22, 24-28; Мк. 12. 19-23; Лк. 20, 28-33). Що ж відповідав їм Христос? «Помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають, як ангели» (Мф. 22, 30). Бачиш, як ті, котрі з любові до Христа обрали жереб дівоцтва і, живучи на землі, будучи одягненими тілом, наслідують ангельське життя? Тому настільки великим і високим є цей подвиг, наскільки великими і навіть більш великими є вінці і нагороди, і блага, які обіцяні тим, хто разом з дівоцтвом несе подвиг і в інших чеснотах.
«Адам, — сказано, — пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна. Оскільки через злочин увійшов гріх і вирок зробив перших людей смертними, то всемогутній Бог, влаштовуючи за Своєю премудрістю продовження людського роду, зволив, щоби він примножувався через подружнє співжиття. «І сказала (Єва): придбала я людину від Господа» (Бут. 4, 1). Дивись, як покарання зробило жінку мудрішою: народження дитяти вона приписує не природі, а Богові, і (цим) виявляє почуття вдячності. Бачиш, як покарання послужило для них спонуканням для виправлення? «Придбала я, — каже Єва, — людину від Господа». Не природа дала мені дитя — його дарувала небесна благодать. «І ще народила брата його, Авеля» (Бут. 4, 2). Оскільки вона була вдячною за народження (першого сина) і вдячна за перше благодіяння, то отримала й другого.
Таким є наш Владика: коли ми виявляємо свою вдячність за отримані дари і визнаємо Благодійника, тоді Він виявляє до нас Свої милості. Так і Єва за те, що народження (Каїна) приписала Богові, отримує й друге дитя. Народження дітей уже стало найбільшою втіхою для людей, коли вони стали смертними. Саме тому і людинолюбний Бог, щоб негайно, на самому початку пом’якшити суворість покарання і відібрати в смерті страшний вигляд, дарував народження дітей, виявляючи в цьому, так би мовити, образ воскресіння і влаштовуючи так, щоби на місце помираючих ставали інші.
«І був, — сказано, — Авель пастирем овець, а Каїн був хліборобом» (Бут. 4, 2). Божественне Писання сповіщає нам про заняття кожного з народжених (а саме), що один з них вів життя пастуше, а другий обробляв землю. «Через деякий час Каїн приніс від плодів землі дар Господу» (Бут. 4, 3). Поглянь, як Творець природи вклав у сумління свідомість. Хто, скажи мені, підказав йому (Каїнові) цю думку (про принесення жертви Богу)? Ніхто, крім свідомості, закладеної у сумління. «Приніс, — сказано, — від плодів землі дар Господу». Він знав і розумів, що треба зі свого майна приносити (Богові) як Владиці якісь плоди. Не тому, що Бог має потребу в цьому, а для того, щоби, насолоджуючись таким великим благодіянням (Божим), виявити свою вдячність. Бог ні в чому не має потреби і нічого не жадає від нас, але із милосердя до нас, через Своє невимовне людинолюбство дозволяє це (приношення Йому жертв) заради нашого спасіння, щоби пізнання Господа служило для людської природи училищем чесноти. «І Авель також приніс від первістків отари своєї» (Бут. 4, 4). Не без причини і недаремно я на самому початку бесіди говорив вашій любові, що Господь наш не дивиться на різницю між особами, а, випробовуючи душевну прихильність, нагороджує за намір. Так, ось поглянь, було і тепер.
Тому, улюблені, уважно вислухаймо сказане і гляньмо, що Писання розповідає про Каїна, а що про Авеля. Не пропустімо цю розповідь без уваги, бо Божественне Писання нічого не говорить просто так і як попало. Кожне слово, навіть кожна риска містить у собі деякий прихований скарб. Такою є властивість усього духовного. Отже, що говорить Писання? «Через деякий час Каїн приніс від плодів землі дар Господу, і Авель також приніс від первістків отари своєї і від лона їх» (Бут. 4, 3-4).
5. Більш проникливі вже від самого читання розуміють сказане. Та оскільки ми повинні піклуватися про всіх загалом, бо духовне повчання не знає різниці, тому більш чітко розкриємо вам ці слова, а для цього знову повторимо їх. «Каїн, — сказано, — приніс від плодів землі дар Господу». Далі, бажаючи сповістити нам і про Авеля, Божественне Писання говорить, що і він приніс жертву від свого, пастушого заняття: «Також приніс від первістків отари своєї і від лона їх». Поглянь, як Писання вказує нам на його побожний намір і на те, що він приніс не просто від овець, але «від первістків», тобто цінних, добірних, а далі, що (приніс) цих первістків, як найдорожче: «І від лона їх», — сказано, це — найприємніше, найкраще. Про Каїна нічого такого Писання не зауважує, а говорить тільки, що він приніс «від плодів землі дар», який, так би мовити, потрапив під руку, без будь-якого старання і розбору.
Знову скажу і не перестану говорити: Бог приймає наші приношення не тому, що потребує їх, а тому, що хоче, щоб і через них виражалася наша подяка. Отже, хто приносить Богові, і причому те, що Йому належить, хто усвідомлює різницю між природами (Божественною і людською) і те, що людина сподобляється такої честі, той повинен, по можливості, виконувати свій обов’язок і приносити Богові найцінніше. Але поглянь, улюблений: хто мав засоби виконувати тут свій обов’язок, той через байдужість справедливо карається і втрачає своє спасіння. Адже і той не мав будь-якого наставника, і цей — керівника і порадника, але кожний приступив до такого жертвоприношення за велінням совісті і мудрості, даної людському роду звище. Однак причиною того, що приношення одного було прийняте, а другого відкинуте Богом, була відмінність у намірах і безпечності волі. «І зглянувся Господь на Авеля і на жертву його» (Бут. 4, 4).
Поглянь, як тут звершується сказане в Євангелії про те, що «багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими» (Мф. 19, 30). Ось і тут той, хто мав перевагу за первородством і першим приніс (жертву), виявився гіршим за брата, бо приніс не так, як належало. Коли вони обидва принесли жертву, «зглянувся, — говорить Божественне Писання, — Господь на Авеля і на жертву його». Що означає «зглянувся»? Означає: прийняв, похвалив намір, звеличив відданість, був, так би мовити, задоволений тим, що зроблено. Ми, коли говоримо про Бога і насмілюємося розкривати вуста щодо тієї безсмертної Природи, то, будучи людьми, можемо уявляти Її не інакше, як тільки за допомогою язика. Але ось, що (тут) дивне: «Зглянувся, — каже, — Господь на Авеля і на жертву його». Приношення овець Писання назвало дарами, бо було принесене дорогоцінне, добірне, непорочне.
Отже, Бог зглянувся на Авеля за те, що він звершив приношення зі щирою відданістю; а на принесені дари зглянувся не тільки за те, що вони були чисті, але й за те, що у всьому виявлялися дорогими: як за прихильністю того, хто приносив, так і тому, що (ягнята) були первістками, і причому вибраними: «І від лона їх», — найкращі зі всіх. «І зглянувся Господь, — сказано, — на Авеля і жертву його, а на Каїна і на жертву його не зглянувся» (Бут. 4, 4-5). Оскільки Авель приніс з належною відданістю і від щирого серця, тому «зглянувся, — сказано, — Господь», тобто, прийняв, схвалив, похвалив і принесене назвав дарами, щоб цим ушанувати відданість того, хто приніс. «На Каїна і на жертву його не зглянувся». Зверну увагу тут на чіткість (у словах) Писання. Словом «не зглянувся» показано відкидання принесеного, а, називаючи принесення плодів від землі жертвою, повчає нас і про дещо інше. Поглянь, справді, як Писання і самими подіями, і словами сповіщає, що Господь бажає від нас цього 1 для того, щоби наша внутрішня прихильність виявлялася в наших ділах, і ми б пам’ятали, що знаходимося під владою Господа і Творця, Який привів нас з небуття в буття. Назвавши овець дарами, а земні плоди — жертвою, Божественне Писання цим повчає нас, що Господь шукає не приведення безсловесних і не приношення плодів земних, а тільки душевної відданості.
Тому і тепер, залежно від відданості, один з даром був прийнятий, а другий з жертвою, з тієї ж причини, відкинутий. Тож слова «зглянувся Господь на Авеля і жертву його, а на Каїна і на жертву його не зглянувся» будемо сприймати з побожністю. Цими словами Писання хоче сказати, що Бог дав їм зрозуміти те, що Він відданістю одного був задоволений, а нерозсудливість іншого відкинув. Це було вчинено з боку Бога. Поглянемо, що було далі.
«Каїн дуже засмутився, — сказано, — і поникло обличчя його» (Бут. 4, 5). Що означає «Каїн дуже засмутився»? Його печаль походила з двох причин: не тільки тому, що сам він був відкинутий, але й через те, що дар його брата був прийнятий. «Каїн дуже засмутився, — сказано, — і поникло обличчя його». Що його засмутило? Дві ці обставини його засмутили: і те, що Господь не прийняв його жертву, і те, що дар брата був приємний для Нього. Необхідно було б, довідавшись про причину того, що сталося, виправити помилку, бо наш людинолюбний Владика не так відвертається від нас, коли ми грішимо, як тоді, коли ми не відходимо від гріха. Але він (Каїн) ніскільки не переймався цим (виправленням).
6. І щоби ти повністю переконався в цьому і побачив невимовну велич Божого людинолюбства, зверни увагу в цих подіях на безмірність доброти і велич милосердя Божого. Коли Він побачив, що Каїн надмірно засмутився і готовий, так би мовити, потонути в хвилях печалі, то не знехтував ним, а виявив таке ж людинолюбство, яке виявив був до його батька після тяжкого гріха, коли надав йому можливість для виправдання й відкрив двері для утвердження словами «де ти?» Таке ж людинолюбство виявляє тепер і до (Каїна), який зробився настільки нерозумним і був готовий кинутися ніби в прірву. Простягаючи руку (допомоги) і бажаючи подати йому нагоду виправити свою провину, каже до нього: «Чому ти засмутився і від чого поникло обличчя твоє? Якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? А якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним» (Бут. 4, 6-7).
Поглянь, улюблений, яке невимовне поблажливе піклування! Бог бачив, що Каїн охоплений, так би мовити, пристрастю заздрості, і зверни увагу, як Він зі Своєї доброти подає йому відповідні ліки, щоби негайно підняти його і не дати потонути. «Чому ти засмутився і від чого поникло обличчя твоє?» — тобто, чому ти охоплений такою печаллю, що аж на твоєму обличчі видно глибину скорботи? «Від чого поникло обличчя твоє?» Чому те, що сталося, так зачепило тебе? Чому ти не виконав свого обов’язку? Ти приносив жертву не людині, яку можна обманути. Хіба не знаєш, що Я бажаю не приношень, а щирої відданості того, хто приносить? «Чому ти засмутився і від чого поникло обличчя твоє? Якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? А якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить». Те, що тобі спало на думку звершити приношення, це похвально; а те, що ти несправедливо розділив (вибрав плоди для жертви), це стало причиною того, що принесене тобою відкинуте. Той, хто приносить Богові, повинен бути дуже уважним при виборі. І наскільки великою є різниця між Тим, Хто приймає, і тим, хто приносить, настільки ж великою має бути відмінність і в обранні (жертви). А ти ніскільки не думав про це і приніс просто те, що попало. Тому принесене і не могло бути прийнятим.
Але як твоя відданість, з якою ти звершив приношення, ніскільки не подумавши про різницю (між Тим, Хто приймає, і тим, хто приносить), стала причиною того, що принесена тобою жертва відкинута, так належна відданість брата, який виявив велику старанність в обранні (жертви), зробила його дар сприятливим. Однак за це Я не хочу тебе карати як за провину, а тільки вказую на гріх і даю тобі пораду, і, коли захочеш її прийняти, то і гріх свій виправиш, і не впадеш у гірше зло. Що ж. Ти вчинив гріх, і великий гріх, але Я не караю за нього, бо Я людинолюбний і «не хочу смерті грішника, але щоб він повернувся від шляхів своїх і був живий» (Єз. 18, 23). Оскільки ти згрішив, то замовкни, заспокой свої помисли, звільнися від напору хвиль, які нападають на твою душу, приборкай хвилювання, щоб до попереднього гріха не додати іншого, тяжчого, щоби ти не зважився на якесь непоправне зло. Не віддайся в неволю лукавому демону. Ти згрішив, замовкни.
Бог уже наперед знав, що (Каїн) повстане на брата, і цими словами попереджає його. Бог, Який знає таємниці душі, знав душевне спрямування Каїна, тому в тривалому умовлянні і милостивих словах пропонує йому відповідні ліки і робить зі Свого боку все, хоч (Каїн) і відкинув ліки, і впав у безодню братовбивства. «Якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить».
— Не думай, — каже Бог, — начебто Я, відкинувши твою жертву за неналежну прихильність і прийнявши дар брата за його щиру відданість, позбавляю тебе першості і віднімаю в тебе права первородства. «Біля дверей гріх лежить». Хоч він і сподобився від Мене честі і дар його прийнятий, однак «він (гріх) тягне тебе до себе, але ти пануй над ним». І навіть після цього гріха Я за тобою залишаю перевагу первородства, а йому велю бути під твоєю владою і начальством.
Зверни увагу на людинолюбство Господа: як Він цими словами хоче приборкати лють і несамовитість Каїна і втримати від повстання проти брата. Бачачи настрій його думок і знаючи жорстокість його згубного наміру, Бог наперед хоче зм’якшити його серце і заспокоїти його розум, а для того підкоряє йому брата і не віднімає в нього владу над ним. Але й після такого піклування і такого лікування Каїн не отримав жодної користі. Такою була відмінність у внутрішнім настрої (Каїна й Авеля), такою є сила зла!
7. Але щоб продовжуючи слово далі, ми не стали тягарем для вашої любові, і наша бесіда, уражаючи ваш слух, не зробилася скучною, ми, зупинившись на цьому, попросимо вас, старанні слухачі, зненавидіти подібні (Каїновим) вчинки і, цілком відвернувшись від гріха, з великою ревністю і від усього серця звернутися до заповідей Господніх, особливо ж після таких численних прикладів. Ніхто з нас (для свого виправдання) вже не може вказувати на незнання. Якщо він, маю на увазі Каїна, хоч і не міг указати на будь-кого зі своїх предків, хто б учинив подібний злочин, однак зазнав, як ви вже довідаєтеся, нестерпної і тяжкої кари, то що ж маємо отримати ми, коли після такого багатства благодаті грішимо так само, а то й ще гірше? Чи не спіткає нас вічний вогонь, черв’як, який не вмирає, скрегіт зубів, кромішня темрява, вогненна геєна та інші неминучі кари? Коли ми живемо так безпечно і байдуже, то для нас уже не залишається жодного виправдання. Хіба не всі знають, що потрібно робити, чого не потрібно, що ті, котрі чинять перше (добро), отримають переможні вінці, а ті, котрі віддалися останньому (гріхові), зазнають крайніх мук?
Тому прошу, благаю і заклинаю: нехай не буде наше зібрання в цьому місці безплідним, але нехай підуть за слуханням слів і самі справи, щоб, маючи цілком спокійну совість і від цього отримуючи благі надії, ми змогли, легко перепливши небезпечне море цього життя, увійти в пристань Божого людинолюбства й одержати ті невимовні блага, які Господь обіцяв тим, котрі люблять Його, за благодаттю і милосердям Єдинородного Сина Його, з Яким Святому Його Духові, Якому поклоняємося, слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Бесіда сімнадцята | Зміст | Бесіда дев’ятнадцята
- Жертв і приношень. [↩]
