«Наша Парафія»

ПЕРЕДМОВА

Бесіди на книгу Буття, які поміщені у четвертому томі Повного зібрання творів св. Іоана Золотоустого, були виголошені, як вважа­ють, в Антіохії. Про те, що бесіди на книгу Буття були виголошені саме в Антіохії, а не в Константинополі, свідчить сам їхній зміст. У них Святитель подекуди звертається до християн, заражених єрессю юдействуючих, тобто тих, які, називаючи себе християнами, намага­лися дотримуватися юдейських звичаїв та свят. Зокрема в 12-ій бесіді він говорить: «Ми переконували немічних братів, які, йдучи за зви­чаєм, віддалялися від цього духовного зібрання і цим засмучували нашу радість щодо свята. Їх ми особливо наставляли і радили надалі не відлучатися від Христового стада і не блукати поза цим духовним двором, не єднатися з нами тільки ім’ям і назвою, йдучи насправді за юдеями, які сидять у темряві при світильнику, коли вже засяяло Сонце правди». Під час служіння в Константинополі св. Іоан Золотоустий із проявами такої єресі вже не стикався.

Усіх бесід на книгу Буття — 67, із них 32 були виголошені впродовж святої Чотиридесятниці, починаючи від Сиропусного тижня, коли була виголошена перша, вступна бесіда, під назвою «Повчальне слово». Упродовж Страсного і Світлого тижнів та наступних днів до П’ятидесятниці Святитель повчав свою паству на інші теми, відпо­відно до часу. Про це він засвідчив у своїй 33-ій бесіді, де говорить: «Адже не випадало, що в той час, коли ми святкували хрест Господ­ній, нами подавалось вчення про інші речі — необхідно було кожного дня пропонувати вам відповідну (до нього) трапезу. Тому, коли на­став день зради (Христа Іудою), ми, перервавши порядок повчань, відповідно до часу повернули слово проти зрадника, а потім запро­понували вам (повчання) про хрест. Потім, коли настав день Воскре­сіння, потрібно було повчати вашу любов про воскресіння Владики, а в наступні дні — подати вам доказ воскресіння (Христового) у тих чудесах, які сталися після нього, що ми й зробили, коли, взявшись за Діяння апостолів, і приготовляли із них для вас постійний бенкет.

А для тих, які сподобилися благодаті (Хрещення), пропонували щодня щедрі умовляння».

Далі повчання на книгу Буття, починаючи із 33-ої бесіди, продовжувалися після П’ятидесятниці там само в Антіохії. Щодо років виголошення цих бесід, то єдиної думки немає. Одні вважають, що це були 395-ий або 396-ий роки, інші — 388-ий рік.

У своїх бесідах Святитель користувався грецьким біблійним тек­стом «Септуагінтою» (переклад «Сімдесяти»), який подекуди має свої особливості, а тому заслуговує уваги з боку богословів. Грецький текст Біблії, яким користувався Золотоустий, важливий тому, що може бути посібником до визначення того виду перекладу LXX, який ви­користовувався в IV столітті в Константинопольській та Антіохійській церквах. Сучасник Золотоустого блаж. Ієронім залишив свідчення про те, що в той час у цих церквах був у вжитку грецький текст Біблії за рецензією чи за виданням мученика Лукіана, списків якого із достовір­ними вказівками на те, що цей текст є саме лук’янівським, зараз немає. Отже, згідно зі свідченням Ієроніма, св. Іоан Золотоустий в Антіохії і Константинополі повинен був користуватися лук’янівським текстом.

Для нас цей текст Священного Писання є важливий насамперед тому, що вочевидь із цього тексту, який тоді був у вжитку в Константинопольській Церкві, рівноапостольними братами Кирилом і Мефодієм був зроблений первісний слов’янський переклад Біблії.

У цьому перекладі українською мовою Повного зібрання тво­рів святителя Іоана Золотоустого здебільшого використано текст Священного Писання у перекладі українською мовою, звершеного Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом із Синодального російського тексту. Зважаючи на те, що Синодальний переклад Біблії був зроблений не із тексту Септуагінти (Сімдесяти), а із більш пізніх масоретських (єврейських) та грецьких текстів, тому він подекуди не зовсім збігається із текстом лук’янівським, яким ко­ристувався св. Іоан Золотоустий. Тому під час перекладу творів Свя­тителя у тих місцях, де є розбіжність у словах Священного Писання, зроблено спеціальні посилання.

Водночас необхідно зауважити, що деякі місця зі Священного Писання Святитель інколи передає своїми словами, інколи задля більш повного висвітлення думки переставляє місцями цілі вірші. Ми ж попри все намагаємося передати у перекладі слова великого Святителя найбільш повно, не допускаючи перифразів.

Бесіда перша

Слово повчальне
напередодні святої Чотиридесятниці

Радію і тішуся, бачачи нині, що Церква Божа красується безліччю своїх чад і всі ви зібралися з великою радістю. Коли дивлюся на ваші світлі обличчя, то бачу в них яскравий до­каз вашої душевної радості, про що і премудрий сказав: «Ве­селе серце робить лице веселим» (Притч. 15, 13). Тому і я встав сьогодні, маючи намір великою ретельністю брати участь з вами в цій духовній радості і водночас бажаючи бути для вас провісником настання святої Чотиридесятниці, яка є ліками для наших душ. А спільний для всіх нас Господь, як любля­чий батько, бажаючи очистити нас від гріхів, учинених нами в будь-який час, і дарував нам ліки у святому пості. Отже, не­хай ніхто не печалиться, нехай ніхто не буде сумним, а радіє, веселиться і прославляє Опікуна душ наших, Який відкрив для нас цей прекрасний шлях, і з великою радістю приймає його настання! Нехай посоромляться елліни, нехай посоромляться юдеї, бачачи, з якою радісною готовністю ми вітаємо його на­стання, і нехай наочно пізнають, якою є відмінність між нами і ними. Нехай вони називають святами і торжествами пияцтво, всяку неприборканість і безсоромність, які зазвичай вони при цьому чинять. Церква ж Божа всупереч їм нехай називає свя­том піст, зневагу (задоволень) шлунка і наступні за цим всякі чесноти. І це є істинним святом, де є спасіння душ, де мир і злагода, звідки вигнана всяка життєва пишність, де немає ані лементу, ані шуму, ані метушні кухарів, ані заколення тварин, а замість цього панує належний спокій, тиша, любов, радість, мир, лагідність і незліченні блага.

Ось, кажу, саме про це свято поговоримо трохи з вашою любов’ю, наперед просячи вас вислухати наші слова з належ­ним спокоєм, щоб ви могли піти звідси додому, отримавши до­брі плоди. Ми збираємося сюди не даремно і не тільки задля того, щоб один говорив, а другий аплодував словам першого, і потім усі розходилися звідси, але щоб ми сказали дещо ко­рисне і необхідне для вашого спасіння, а ви отримали плоди і велику користь від наших слів, і з тим вийшли звідси. Церква — це духовна лікарня, і ті, що приходять сюди, повинні отриму­вати належні ліки, прикладати їх до своїх ран і з цим іти звід­си. А що саме слухання без діл не принесе жодної користі, про це послухай блаженного Павла, який говорить: «Не слухачі за­кону праведні перед Богом, але виконавці закону виправдані будуть» (Рим. 2, 13). І Христос у Своїй проповіді сказав: «Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Цар­ство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесно­го» (Мф. 7, 21). Отже, улюблені, знаючи, що не буде для нас жодної користі від слухання, якщо після нього не буде справ, то будемо не тільки слухачами, але й виконавцями, щоби спра­ви, відповідно до слів, стали основою натхненного слова.

Тож відкрийте надра вашої душі і прийміть слово про піст. Як готуються прийняти цнотливу, прекрасну наречену і зі всіх боків прикрашають покривалами шлюбну світлицю, прибира­ють весь дім, не впускають до нього жодної негідної служниці і вже потім вводять до шлюбного покою наречену, так хочу, щоб і ви, очистивши свою душу і розпрощавшись із забавами та всякою непомірністю, прийняли з розпростертими обійма­ми матір усіх благ і вчительку цнотливості та всякої чесноти, тобто піст, і так насолоджувалися великим задоволенням, а він (піст) подавав вам належні і відповідні ліки. І лікарі, коли ма­ють намір дати ліки тим, які бажають очистити себе від гнилі і соків, що зіпсувалися, наказують утримуватися від звичайної їжі, щоб вона не завадила лікам подіяти і виявити свою силу; то тим більше ми, готуючись прийняти ці духовні ліки, тобто користь від посту, повинні через стриманість очистити свій ро­зум і облегшити душу, щоб вона, загрузши в нестриманості, не зробила для нас піст даремним і безплідним.

2. Бачу, що для багатьох наші слова здаються дивними. Але прошу вас, не ставаймо бездумними рабами звички, а будемо влаштовувати своє життя розумно. Справді, хіба буде для нас бодай якась користь від того, що цілий день проведемо в пере­їданні та пияцтві? Але що кажу: користь? Навпаки, (від цього буде) велика шкода і непоправне зло. Як тільки розум затьма­риться від непомірного вживання вина, то тут же, на самому початку і на першому кроці зникає користь від посту. Скажи мені, що є більш неприємне, більш мерзенне за тих людей, які, впиваючись півночі вином, на ранок, під час сходу сонця видають такий запах, ніби навантажені свіжим вином? Вони стають неприємними для тих, з ким зустрічаються, втрачають авторитет в очах рабів і стають смішними для кожного, хто бо­дай трохи знає пристойність; а що найважливіше — такою не­стриманістю, постійною і згубною непомірністю викликають на себе гнів Божий. «П’яниці,  — сказано, — Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 10). Що ж може бути більш жалюгідне за тих людей, які через коротке і згубне задоволення позбавля­ються входу до Царства?

Але нехай не буде того, щоби хтось із тих, що зібралися тут, захопився цією пристрастю. Навпаки, щоб усі ми, провівши цей день із належним смиренням та цнотливістю і звільнив­шись від бурі та хвилювань, які зазвичай спричиняє пияцтво, ввійшли в пристань наших душ, тобто в піст, і змогли отрима­ти всі блага, які він дарує. Як нестриманість у їжі буває при­чиною і джерелом незліченних лих для людського роду, так піст і зневага (щодо задоволень) шлунка завжди були для нас причиною невимовних благ. Створивши на початку людину і знаючи, що ці ліки їй дуже потрібні для душевного спасіння, Бог тут же, на самому початку, дав першоствореному таку за­повідь: «Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж» (Бут. 2, 16-17). Слова «будеш їсти…, не їж» містять певний вид (εικών) посту.

Але людина замість того, щоб виконувати заповідь, пору­шила її: піддалась об’їданню, виявила непослух і була засудже­на на смерть. Лукавий демон і ворог нашого роду, коли поба­чив, що першостворений проводить у раю безтурботне життя і, будучи одягненим у плоть, живе на землі, мов ангел, зважився спокусити й обіцянкою ще більших благ заволікти його до па­діння і так позбавив його і того, що він уже мав. Ось що означає не залишатися у своїх межах, а домагатися більшого. Вказую­чи саме на це, премудрий сказав: «Заздрістю диявола ввійшла у світ смерть» (Прем. 2, 24). Бачиш, улюблений, як смерть від початку прийшла через нестриманість? Поглянь, як Боже­ственне Писання і далі постійно засуджує веселощі і говорить в одному місці: «І сів народ їсти й пити, а після став грати» (Вих. 32, 6); а в іншому: «І їв Яків, і наситився, і розтовстів, і розжирів, і став упертим улюблений» 1 (Втор. 32, 15). Цим же більше за інші злочини викликали проти себе невблаганний Божий гнів і жителі Содому. Послухай, що говорить пророк: «Ось у чому було беззаконня Содоми…: у гордості, пересичен­ні й лінощах» (Єз. 16, 49). (Цей гріх) є мовби джерелом і коре­нем усякого зла.

3. Бачиш шкоду від нестриманості? А тепер поглянь на бла­готворні дії посту. Провівши сорок днів у пості, великий Мойсей сподобився отримати скрижалі закону. Коли ж, зійшовши з гори, побачив беззаконня народу, то кинув ці скрижалі, отри­мані з таким зусиллям, і розбив, вважаючи негідним сповіщати Господні заповіді народові, який пиячить і поводиться безза­конно. Тому цей дивний пророк повинен був постити ще со­рок днів, щоб знову сподобитися отримати звище і принести (до народу) скрижалі, розбиті через його беззаконня (Вих. 24, 32, 34). І великий Ілля постив стільки ж днів, уник влади смер­ті, вознісся на вогненній колісниці мовби 2 на небо і донині не зазнав смерті (4 Цар. 2, 1-11). І чоловік бажань, провівши ба­гато днів у пості, сподобився дивного видіння (Дан. 10, 3); він же приборкав лють левів і перетворив її на лагідність овець, не змінивши природи, а змінивши ставлення (προαίρεσιν), тоді як їхня звірячість залишалася тією ж. І ниневітяни постом відхи­лили визначення Господнє, змусивши постити разом з людь­ми і безсловесних тварин, і так, відійшовши від усіх злих справ, прихилили Владику всесвіту до людинолюбства (Іона. 3, 7).

Але для чого мені ще звертатися до рабів (адже можемо на­рахувати безліч інших, котрі прославилися постом й у Старому, й Новому Завіті), коли необхідно вказати на нашого спільного Владику? І сам Господь наш Ісус Христос після сорокаденного посту вступив у боротьбу з дияволом і подав усім нам приклад, щоб і ми озброювалися таким же постом і, отримавши завдя­ки цьому силу, вступали в боротьбу з дияволом (Мф. 4, 2). Але тут, можливо, хтось із гострим і живим розумом запитає: чому Владика постив стільки ж днів, скільки і раби, а не більше за них? Це вчинено не даремно і не просто так, а премудро, через Його невимовне людинолюбство. Щоб не подумали, начеб­то Він явився примарно і не прийняв на Себе плоті чи не мав людської природи, тому Він постив стільки ж днів, а не більше, і цим закриває безсоромні вуста охочим до суперечок. Якщо і тепер, коли вже все звершилося, ще насмілюються говорити таке, то чого б не насмілилися сказати, коли б (Господь) через Своє Провидіння не відібрав у них причину (для суперечок)? Тому Він благоволив постити не більше, а стільки ж днів, скіль­ки і раби, щоби цим навчити нас, що Він був одягнений у таку ж (як ми) плоть і не був відділений від нашої, природи.

4. Отже, і з прикладу рабів, і з прикладу Самого Господа, для нас стало зрозумілим, що великою є сила посту і від ньо­го є багато користі для душі. Тому прошу вас, улюблені, щоби, знаючи про користь від посту, ви не втратили її через недбаль­ство і при його настанні не засмучувалися, а раділи і весели­лися, згідно зі словами блаженного Павла: «Якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється» (2 Кор. 4, 16). Справді, піст — це їжа для душі. Як тілесна їжа насичує тіло, так піст зміцнює душу, надає їй легкий політ, ро­бить її здатною підніматися на висоту і роздумувати про не­бесне і ставить вище від задоволень та насолод цього життя. Як легкі кораблі скоріше перепливають моря, а обтяжені великим вантажем тонуть, так і піст, роблячи наш розум більш легким, допомагає швидко перепливати море цього життя, прагнути до неба і до речей небесних, не дорожити земним, а вважати його мізернішим за тінь і сонні мрії. Навпаки, пияцтво і пере­їдання, обтяжуючи розум і перенасичуючи тіло, роблять душу невільницею, спрямовують на неї зі всіх боків буревії, не до­зволяючи їй мати тверду основу в думках, змушують її носити­ся по стрімчаках і робити все на шкоду власного спасіння.

Тож не будемо, улюблені, безпечними щодо нашого спа­сіння, а знаючи, скільки зла спричиняється нестриманістю, постараймося уникати її шкідливих наслідків. Розкіш заборо­нена не тільки в Новому Завіті, де вже потрібно більше побож­ної мудрості, де пропонуються більші подвиги, великі труди, незліченні нагороди і невимовні вінці, але не дозволялася й у Старому, коли ще знаходилися під тінню, користувалися сві­тильником і напоумлялися потроху, як діти, які ще годуються молоком. А щоб ви не подумали, начебто ми засуджуємо весе­лощі безпідставно, то послухайте пророка, який говорить: «Ви, які день біди вважаєте далеким і наближаєте торжество насильства, — ви, які лежите на ложах зі слонової кістки і ніжитесь на постелях ваших, їсте кращих баранів стада і тельців із рясного пасовища…, п’єте з чаш вино, намащуєтеся найкращими мазями, (вважаючи це постійним, а не минаючим) 3» (Ам. 6, 3-6). Бачите, як викриває пророк розкіш, причому кажучи це юдеям черствим, нерозумним, які щодня віддаються переїданню? І глянь на точність висловленого: ви­кривши їхню непомірність у їжі та вживанні вина, він додав: «Вважаючи це постійним, а не минаючим», і вказав цим, що насолода (від їжі та вина) обмежується тільки горлом і вуста­ми, а далі не йде.

Задоволення короткочасне і нетривале, а скорбота від ньо­го постійна і безконечна. І це, каже, знаючи із досвіду, що всі вони вважали «це постійним», тобто непорушним, «а не минаючим», тобто таким, що летить і ні на хвилину не зупиняється. Адже таким є все людське і плотське: не встигне з’явитися, як тут же відлетить. Такими є веселощі, такою є слава і влада людська, таким є багатство, таким є взагалі благополуччя цьо­го життя, — воно не має в собі нічого надійного, нічого постій­ного, нічого непохитного, а тікає скоріше за річкові потоки і залишає голіруч і ні з чим тих, котрі приліплюються до цього. Духовне не таке: навпаки, воно надійне і непохитне, не підля­гає змінам і перебуває вічно. Як же було б нерозумно міняти непохитне на хитке; вічне на тимчасове; постійне на скороми­нуче; те, що приносить велику радість у майбутньому віці, на те, що готує нам там великі муки?

Роздумуючи над цим, улюблені, і цінуючи своє спасіння, знехтуймо безплідними і згубними веселощами; полюбімо піст і всяку побожність, виявімо велику переміну в житті і що­дня поспішаймо звершувати добрі справи, щоби впродовж усієї святої Чотиридесятниці, звершивши духовну купівлю і зі­бравши велике багатство чеснот, ми сподобилися досягти дня Господнього 4, з відвагою приступити до страшної і духовної Трапези, з чистою совістю бути причасниками невимовних і безсмертних благ і наповнитися небесною благодаттю за мо­литвами і проханням тих, котрі послужили Самому Христові, людинолюбному Богу нашому, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

| Зміст | Бесіда друга

1. Переклад за церковнослов’янським текстом. Тут Святитель дещо по­міняв місцями слова. [↩]
2. Переклад за церковнослов’янським текстом. У синодальному пере­кладі Святого Письма слова «мовби» немає. [↩]
3. Останніх слів у тексті Святого Писання немає. [↩]
4. Κυρία ημέρα — свято Пасхи. [↩]

Опубліковано: 02.03.2016.