«Наша Парафія»

І сказав Бог: «Нехай буде твердь посеред води,
і нехай відділяє вона воду від води».
І сталося так (Бут. 1, 6)

1. Бачачи, улюблені, ваше старанне щоденне зібрання тут, я відчуваю велике задоволення і не перестаю прославляти людинолюбного Бога за вашу старанність. Як голод є озна­кою тілесного здоров’я, так і ревність до слухання слова Божо­го можна вважати найкращою ознакою душевного здоров’я. Тому і Господь наш Ісус Христос у Нагірній проповіді про бла­женства сказав: «Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться» (Мф. 5, 6). Хто ж у змозі гідно величати вас, які вже отримали від Владики світу найменування блаженних й очікуєте від Нього ще незліченних благ? Наш Владика такий: коли побачить, що душа прагне до речей духовних із сильним бажанням й особливою ревністю, то подає благодать і Свої ба­гаті дари.

Тому сподіваюся, що задля вашої користі Він подасть і нам більш щедрі повчальні слова для повчання вас, улюблені. Адже задля вас і вашої користі ми починаємо всю цю працю, щоб і ви скоріше досягли вершини чеснот і були вчителями побож­ного життя для всіх, хто дивиться на вас, і ми одержали більшу відвагу, бачачи, що трудимося не марно і не даремно, що це духовне насіння щодня зростає, і з нами не станеться того, що було із сівачем, про якого згадується в Євангелії (Мф. 13, 4-7). Там тільки одна частина збереглася, а три загинули: одне на­сіння впало при дорозі і залишилося безплідним, друге було заглушене терням, інше, упавши на каміння і залишившись на поверхні, не змогло принести жодного плоду. А тут ми сподіва­ємося, що, за благодаттю Божою, все насіння кинуте на добру землю, й одні принесуть плоди в стократ, інші — у шістдесят, а ще інші — у тридцять. Саме це примножує нашу ревність, саме це збуджує наш розум, а саме — впевненість, що ми не марно і не даремно подаємо повчання, що ви сприймаєте наші слова уважним слухом і пильним розумом.

Говорю це, не лестячи вам, улюблені, а роблю висновки про вашу ревність із нашої учорашньої бесіди. Я бачив, як усі ви уважно слухали і всіляко намагалися не опустити жодно­го слова. Крім того, і часті оплески були досить яскравим до­казом того, що ви слухали повчання із задоволенням. А хто слухає дещо із задоволенням, той, вочевидь, сприймає це ро­зумом і, складаючи в глибині душі, робить незабутнім. Хто ж може гідно і вас величати, і нас підносити за те, що говоримо тим, котрі слухають? «Блаженний, — говорить (Писання), хто придбав мудрість і передає її у вуха слухачів» (Сир. 25, 12). Це наслідок посту. Ці ліки послужили спасінню наших душ. Якщо ж (піст) виявив таку силу на самому початку, то якої користі потрібно очікувати від нього в наступні дні? Тільки ви, прошу, «зі страхом і трепетом дбайте про своє спасін­ня» (Флп. 2, 12) і не давайте жодного доступу до себе ворогові вашого спасіння. Він, бачачи тепер ваше духовне багатство, біснується і лютує, і, «рикаючи, наче лев, шукає, кого б по­жерти» (1 Петр. 5, 8). Але якщо тільки будемо пильними, то, з милості Божої, він нікого не здолає.

2. Такою є наша духовна зброя, якою наділила нас благо­дать Духа, як це пояснили ми вашій любові вчора. Отже, коли ми будемо постійно цією зброєю захищати всі свої члени, то жодна зі стріл, кинутих ворогом, не торкнеться нас, а всі повернуться до нього без будь-якої дії проти нас. Якби ми захоті­ли, то благодать Божа зробила б нас твердішими за алмаз й аб­солютно непереможними. Як той, хто б’є по алмазу, не завдає йому жодної шкоди, а тільки виснажує власні сили, і хто на­ступає на ножі, той тільки разить до крові власні ноги, так буде і з нами, і з ворогом нашого спасіння, якщо будемо постійно захищати себе зброєю, даною нам благодаттю Духа. Сила її є такою, що ворог не може перенести навіть її сяйва: його очі за­сліплюються тим сяйвом, що йде від неї.

Постійно захищаючи себе цією зброєю, будемо і на площу виходити, і друзів відвідувати, і справами займатися. Але що я кажу: на площу виходити? Одягнувши її на себе, будемо й до церкви приходити, і додому повертатися, і спати, і вставати від сну, тобто ніколи упродовж всього свого життя не будемо знімати її із себе. Нехай вона піде з нами (і в майбутнє життя) і там подасть нам найбільшу відвагу. Вона не обтяжує тіла, як видима зброя, а навпаки, ще полегшує, підносить й укріплює, якщо тільки ми щодня очищуємо її, щоби, яскраво сяючи, вона своїм блиском засліплювала зір лукавого демона, який вишу­кує всілякі підступи проти нашого спасіння.

Та оскільки ми вже достатньо озброїли вас, тепер запропо­нуємо вам звичайну трапезу і подамо вашій любові наступне після сказаного вчора, знову взявши керівником цього корис­ного повчання дивного і гостинного господаря, блаженного Мойсея, великого пророка. Поглянемо ж, чого він хоче навчи­ти нас сьогодні, і будемо уважно слухати: він говорить не від себе, а що вселила йому благодать Духа, те і вимовляє своїми вустами для повчання роду людського. Завершивши розмову про перший день і після створення світла сказавши: «І був ве­чір, і був ранок: день перший,  — він далі говорить: — І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відділяє вона воду від води» (Бут. 1, 5-6). Зверни тут, улюблений, увагу на послі­довність повчання. Сказавши нам після створення неба і землі, що «земля ж була безвидна і порожня», вказав і причину, чому вона була «безвидна», — саме тому, що була покрита темрявою і водами — все було вода і темрява, і більше нічого. Потім, за ве­лінням Господа, появилося світло і відбувся поділ між світлом і темрявою, і одне отримало назву дня, а інше — ночі. Далі хоче навчити нас, що Бог, як розділив темряву, створивши світло і давши тому й іншому відповідні назви, так Своїм велінням розділяє і безліч вод.

3. Подивись на Його невимовну силу, яка перевершує всяке людське поняття. Він тільки велить, і одна стихія приходить, інша віддаляється. «І сказав Бог: нехай буде твердь посеред води, і нехай відділяє вона воду від води». Що означає: «нехай буде твердь»? Це те саме, якби хтось людською мовою сказав: нехай буде стіна й огорожа, яка б знаходилась посередині і все розділяла. А щоби ти зрозумів велику покірність стихій і дивну силу Творця, говорить: «І сталося так». Тільки сказав — і звер­шилося. «І створив,  — говорить, — Бог твердь, і відокремив воду, що під твердю, від води, що над твердю». Після створення тверді, говорить, Бог велів одним водам знаходитися під твердю, а іншим над поверхнею тверді. Але хтось запитає: а що таке твердь? Отверділа вода чи згусле повітря, чи якась інша речовина? Ніхто із розсудливих прямо вирішувати це не стане. Потрібно з великою вдячністю сприймати слова (Писання), не виступати поза межі нашої природи і не намагатися пізнати те, що вище нас, а тільки знати і тримати в собі (у свідомості), що за велінням Господа з’явилася твердь, яка розділяє води. І одна частина вод міститься під нею, а іншу, яка знаходиться вище, може носити на своїй поверхні.

«І назвав, — каже, — Бог твердь небом». Дивись, як і тут Божественне Писання використовує той же порядок. Як учо­ра (Бог) сказав: «Нехай буде світло», і коли воно з’явилося, то «відокремив Бог світло від темряви», і потім світло назвав днем, так і сьогодні сказав: «Нехай буде твердь посеред води». А потім, як про світло, так і тут пояснив нам призначення твер­ді: «Нехай, — каже, — відділяє вона воду від води». А коли пояс­нив нам її призначення, тоді як світлові дав найменування, так дає найменування і тверді. «І назвав, — каже, — Бог твердінь небом», — це видиме небо. Як же, скажеш, деякі твердять, що створено багато небес? Вони вчать так не з Божественного Пи­сання, а від власного розуму.

Блаженний Мойсей нічому такому не вчить нас. Сказав­ши: «На початку створив Бог небо і землю», потім, указав­ши причину, чому земля була невидимою, тобто була покри­та темрявою і безоднею вод, (Мойсей) після створення світла, дотримуючись належного порядку і послідовності, говорить: «І сказав Бог: нехай буде твердь». Далі, конкретно пояснив­ши призначення цієї тверді і сказавши: «Нехай відділяє вона воду від води», — саме цю твердь, яка розділяє води, він на­звав небом. Хто ж після такого пояснення може погодитися з тими, котрі говорять тільки від свого розуму і насмілюються всупереч Божественному Писанню стверджувати, начебто ба­гато є небес? Але ось, скажуть, блаженний Давид, підносячи хвалу Богові, сказав: «Хваліть Його, небеса небес» (Пс. 148, 4). Не бентежся, улюблений, і не подумай, начебто Святе Пи­сання в чомусь суперечить собі, а пізнай істину сказаного і, старанно зберігаючи його вчення, закрий слух від тих, котрі говорять супротивне.

4. Але вислухайте з цілковитою увагою те, що я хочу сказа­ти, щоби на вас відразу не навіювали сумніви ті, котрі люблять говорити те, що тільки їм заманеться. Всі Божественні книги Старого Завіту спочатку були написані єврейською мовою. Із цим, звичайно, всі погодяться. Незадовго до Різдва Христово­го цар Птоломей, який дуже ревно старався збирати книги і зібрав багато всіляких книг, вважав за необхідне отримати і ці (Священні) книги. Отже, запросивши до себе деяких єру­салимських юдеїв, наказав їм перекласти (ці книги) грецькою мовою, що і було ними зроблено. Це було справою домобудів­ництва Божого, тобто, щоби цими книгами скористалися не тільки ті, котрі знали єврейську мову, а всі жителі світу. Осо­бливо чудесним і дивним є те, що таку ревність виявив не дех­то із послідовників юдейської релігії, а людина, віддана ідоло­поклонству і ворожа щодо (істинного) богошанування. Такими є всі справи нашого Владики: Він завжди через супротивників поширює веління істини.

Про це я розповів вам, улюблені, не без мети, а для того, щоб ви знали, що (книги Старого Завіту) написані не нашою мовою, а єврейською. Ті, що добре ознайомлені з цією мовою, кажуть, що слово «небо» в євреїв використовується в множи­ні. Те ж саме засвідчують і ті, котрі знають сирійську мову. Ніхто, кажуть, їхньою мовою не скаже: небо, але — небеса. Ось тому і блаженний Давид сказав: «Небеса небес», але не тому, начебто було багато небес (цього не дав нам блаженний Мойсей), а тому, що єврейською мовою часто найменування од­ного предмета використовуються в множині. Бо коли б було багато небес, то Дух Святий не опустив би сповістити нам про створення інших небес устами того ж блаженного пророка. Прошу вас твердо пам’ятати це, щоб ви добре знали зміст слів Божественного Писання і щоб могли закривати вуста тим, ко­трі хочуть вводити вчення, супротивне Церкві. Для того ви часто і збираєтеся сюди, і ми постійно подаємо вам вчення, щоб ви були «готові всім, хто домагається від вас звіту, дати відповідь» (1 Петр. 3, 15).

Але коли бажаєте, то звернемося до наступного. «І назвав, — говорить Писання, — Бог твердь небом. І побачив Бог, що це добре» (Бут. 1, 8). Дивись, яка в цих словах поблажливість до людської немічності. Як про світло він сказав: «І побачив Бог, що це добре», так тепер говорить і про небо, тобто про твердь: «І побачив Бог, що це добре», показуючи в цьому нам його ви­няткову красу. Хто може не чудуватися і не дивуватися тому, що воно впродовж такого тривалого часу зберегло квітучу кра­су, і чим більш проходить часу, тим збільшується і його краса? І що може бути прекрасніше за те, що сподобилося похвали від Самого Творця? Якщо ми, дивлячись на витвір людини, дивує­мося його вигляду, формі, красі, пропорційності, стрункості та всьому іншому, то хто може належно звеличити Боже творін­ня, особливо, коли воно сподобилося похвали від Самого Гос­пода? Це сказано 1 із поблажливості до нас, оскільки ти бачиш, що Бог про кожне зі Своїх творінь вимовляє це (схвалення) і цим застерігає від зухвалості тих, котрі потім наважаться ви­гострювати свої язики проти Божого творіння і говорити: для чого створене те і те? Заздалегідь приборкуючи тих, котрі нава­жаться на таке, Мойсей говорить: «І побачив Бог, що це добре». Коли почуєш, що Бог побачив і схвалив, то сприймай ці слова з побожністю і як належить про Бога. Творець ще до створення знав красу створеного, та оскільки ми, люди, є такими неміч­ними і не в змозі пізнати це інакше, тому Він і надихнув бла­женного пророка використати ці прості вирази для повчання роду людського.

5. Отже, коли ти піднімеш очі і побачиш красу, велич і доброчинність неба, то линь звідси до Творця, як сказав пре­мудрий: «Бо від величі краси створінь порівняно пізнається Винуватець буття їх» (Прем. 13, 5), і в самому творінні цих стихій пізнай, яка сила у твого Господа. Справді, людина із ро­зумною душею, коли захоче пізнати кожний із видимих пред­метів, але що я кажу: кожний з видимих предметів? Коли за­хоче уважно розглянути тільки саму себе, то і в цьому малому побачить невимовну і незбагненну Божу силу. Якщо ж видимі предмети достатньо засвідчують велич могутності Творця, то коли звернешся ще до сил невидимих і піднесеш думку до вій­ська ангелів, архангелів, вищих сил, престолів, господств, начальств, влад, херувимів і серафимів, то який розум, яке слово зможе виразити Його невимовну велич?

Коли блаженний пророк Давид, споглядаючи на видиме творіння, виголошував: «Які величні діла Твої, Господи! Все пре­мудро створив Ти» (Пс. 103, 24), якщо (так виголошував) муж, який був до надзвичайної міри наділений Духом, якому дано було пізнати «невідоме і таємне премудрості» Його (Пс. 50, 8), то що скажемо ми, земля і попіл, ми, які повинні постійно опус­кати голову вниз і дивуватися невимовному людинолюбству Господа всесвіту? Але що говорити про пророка? Блаженний Павло, ця небесна душа, одягнена в тіло і подібна до безтілес­них сил, який ходив по землі і ревнісно облітав небо, він, вник­нувши тільки в одну частину Божого домобудівництва (щодо юдеїв і язичників, серед яких перші відкинуті, а другі прийня­ті), дивуючись і бентежачись, громовим голосом викликнув: «О, глибино багатства і премудрості, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його» (Рим. 11, 33).

Тут я охоче запитаю тих, котрі насмілюються досліджувати народження Сина Божа і насмілюються принижувати гідність Святого Духа 2: скажіть мені, звідки у вас така зухвала відвага? Від якого захоплення дійшли ви до такого божевілля? Якщо вже Павло, такий великий муж, говорить, що суди Його, тобто домоуправління, рішення щодо керування (τάς οίκονομίας, τάς διοίκησεις) незбагненні; не назвав неосяжними, а незбагнен­ними, невипробуваними (άνεξερεύνητα), такими, які не допус­кають випробовування (έρευνάν); і шляхи Його, тобто веління щодо чеснот (τά προστάγματα καλών) і заповідей, недослідимі в тому ж розумінні; то як ви насмілюєтеся досліджувати саму сутність Єдинородного і принижувати, наскільки від вас зале­жить, гідність Святого Духа? Бачите, улюблені, яким злом є не наслідувати достеменно те, що міститься в Божественному Пи­санні! Ось ці люди, якби з розсудливістю сприймали вчення Божественного Писання і не вносили б дечого зі своїх мірку­вань, то не дійшли б до такого божевілля. Однак ми не перестанемо оголошувати для них слова Божественного Писання, захищаючи свій слух від їхнього згубного вчення.

6. Не знаю, як це ми знову так далеко захопилися словом й відійшли від теми. Тому потрібно знову повернути слова до попереднього. «І назвав, — говорить (Мойсей), — Бог твердь небом. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок, день другий» (Бут. 1, 8). Давши найменування тверді і похва­ливши створене, Він завершив другий день і продовжує: «І був вечір, і був ранок, день другий». Бачиш, з яким старанням він повчає нас, називаючи завершення світла вечором, кінець ночі — ранком, а все разом називає днем, щоб ми не думали помилково, начебто вечір є завершенням дня, а чітко знали, що тривалість (μήκος) того й іншого створює один день. Тому справедливо вечір може бути названий завершенням світла, а ранок, тобто кінець ночі, — завершенням (πλήρωμα) дня. Це і хоче показати Божественне Писання, коли говорить: «І був вечір, і був ранок, день другий».

Можливо, що ми надто захопилися в словах, однак це не навмисне, а так би мовити, будучи захопленими самою течією слова, ніби якимсь особливо сильним потоком. Причиною цьо­го є ви, які із задоволенням слухаєте наші слова. Ніщо не може так надихати того, хто говорить, і вселяти йому таке багатство думок, як ревність слухачів. Неуважні і байдужі слухачі по­збавляють бажання навіть того, хто міг би говорити; навпаки, ви, за благодаттю Божою, у змозі, навіть якби ми були безголосіші за каміння, розбудити нашу бездіяльність, прогнати сон і змусити сказати вам дещо корисне і повчальне. Бо ви настіль­ки навчені Богом, що, за словами блаженного Павла, «можете наставляти один одного» (Рим. 15, 14). Тому ми попросимо вас завжди, а особливо під час посту, старанно піклуватися про побожне доброчесне життя; і нехай наше слово не буде обтяж­ливим для вас, якщо ми щодня будемо говорити вам про одне й те ж. Говорити те саме, скажу словами блаженного Павла, «для мене необтяжливо, а для вас повчально» (Флп. 3, 1). Наша душа, будучи безпечною, потребує постійного нагадування. І як тіло щодня потребує тілесної їжі, щоб не впасти в цілко­вите розслаблення і бездіяльність, так і душа вимагає духовної їжі і найкращого управління, щоб, утвердившись у звичці до добра, була врешті-решт невловимою для підступів лукавого.

7. Отже, будемо щодня досліджувати силу її (душі) і не пе­реставати випробовувати самих себе. Будемо вимагати від себе звіту і про те, що в нас входить, і про те, що виходить, — що сказали корисного і яке слово вимовили непотрібне, а також, що корисного ввели в душу через слух і що внесли в неї, здатне зашкодити їй. Визначимо для язика певні правила і межі, щоб наперед зважувати слова, а вже потім їх вимовляти. Думку при­вчимо не вигадувати нічого шкідливого, а коли дещо таке ста­неться ззовні, то відкидати його, як зайве і здатне зашкодити. Якщо ж зародиться (негідна думка) всередині, то негайно про­ганяти її благочестивими роздумами. Не будемо думати, на­чебто тільки не їсти до вечора достатньо для нашого спасіння.

Якщо людинолюбний Господь через пророка говорив не­вдячним юдеям: «Уже сімдесят років чи для Мене ви постилися? І коли ви їсте і коли п’єте, чи не для себе ви їсте, чи не для себе ви п’єте?… Так говорив тоді Господь Саваоф: чиніть суд справедливий і виявляйте милість і співстраждання ко­жен братові своєму; вдови і сироти, прибульця і бідного не пригноблюйте і зла одне проти одного не замишляйте в сер­ці вашому» (Зах. 7, 5-6. 9-10), — якщо для них, які сиділи в тіні й були оточені темрявою омани, не було жодної користі від самого посту, коли вони не виконували цього і не викидали із серця злобу до ближнього, то яке виправдання будемо мати ми, від яких вимагається набагато більше; яким велено робити не тільки це, але навіть любити ворогів і благодіяти їм? Але що я кажу: благодіяти? Навіть молитися за них, просити і блага­ти Господа, щоби Він був милосердним до них (Лк. 6, 27-28). Таке ставлення до ворогів найбільше допоможе нам і буде най­більшим викупом наших гріхів у той страшний день (Суду).

Правда, ця заповідь дуже важка, але, якщо подумаєш про нагороду, приготовлену для того, хто виконує її, то вона, хоч і дуже важка, аж ніяк не виявиться такою. Яка ж це нагорода? Якщо це будете робити, говорить (Писання), то будете поді­бними до Отця вашого «Небесного». А щоб ця думка стала для нас більш зрозумілою, додає: «Бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мф. 5, 45). Ти, каже, наслідуєш Бога настільки, наскільки це можливо для людини. Як Він велить сходити сонцю не тільки над до­брими, але й над тими, що чинять зло, і щорічно посилає дощі не тільки праведним, але й несправедливим, так і ти, коли лю­биш не тільки тих, що люблять, але й ворогуючих проти тебе, тоді по своїй змозі наслідуєш свого Господа.

Бачиш, як (Писання) на саму вершину піднесло того, хто може звершувати цю чесноту? Тож думай, улюблений, не тіль­ки про труднощі справи, а насамперед роздумуй із самим со­бою про те, якої можеш сподобитися честі, і думка про цю честь зробить для тебе важке і нестерпне легким. Справді, хіба ти не повинен вважати за милість те, що своїми благодіяннями воро­гові можеш відчинити для себе двері відваги перед Богом і до­сягти прощення своїх гріхів? Але, можливо, тобі дуже хочеться помститися ворогові і для того, хто вчинив тобі зло, вчинити таке ж або ще більше лихо? А що доброго вийде з цього, коли ти, не отримавши для себе жодної користі, будеш вимушений ще дати про це звіт на Страшному суді як порушник запропо­нованих Богом законів? Скажи мені: якби земний цар видав такий закон, щоб ми робили добро ворогам, а в протилежному випадку були б покарані смертю, то чи не всі зі страху перед ті­лесною смертю поспішили б виконати цей закон? Якого ж осу­ду заслуговує той, що зі страху перед смертю тілесною, яку і без того неминуче наводить на нас обов’язок природи, робить усе, а заради тієї смерті, в якій неможливо знайти розради, менше піклується про закон, запропонований Владикою всесвіту?

8. Але я забув, що говорю до людей, які і до тих, хто лю­бить їх, не виявляють належної любові. Хто ж після цього спа­се нас від згаданої кари, коли ми не тільки далекі від тієї за­повіді (про любов до ворогів), але не робимо навіть того, що роблять митарі? «Бо коли ви любите тих, хто любить вас,  — каже (Христос), — яка вам нагорода? Чи не те саме і мита­рі роблять?» (Мф. 5, 46). Так, коли ми навіть цього не роби­мо, то яка в нас може бути надія на спасіння? Тому прошу, не будьмо жорстокими, приборкаймо наші помисли і насамперед навчімося перемагати ближнього любов’ю і, за словами блаженного Павла, «в покірності шануйте один одного вищим за себе» (Флп. 2, 3). Навчімося не уступати і бути переможеними в цьому, але перемагати (інших), і до тих, котрі люблять нас, виявляти більшу і палку прихильність. Це особливо підтримує і веселить наше життя, цим ми відрізняємося від безсловесних і від звірів, тобто тим, що можемо, якщо захочемо, зберігати належний порядок і мати досконалу злагоду з ближніми.

Потім (навчімося) приборкувати наші помисли і втихо­мирювати цього неприборканого звіра, тобто гнів, показуючи йому видовище Страшного суду і вселяючи, що коли він зва­житься примиритися з ворогами, то отримає великі блага, а коли буде продовжувати ворожнечу, то зазнає тяжкого осуду. Адже ми не повинні витрачати час даремно і без мети, але що­дня і щогодини мати перед очима Суд Господній і те, що може подати нам велику відвагу або викликати кару. Маючи це у своїх думках, ми переможемо пристрасті, приборкаємо пориви нашої плоті й умертвимо, за словами блаженного Павла, «зем­ні члени наші: блуд, нечистоту, пристрасть, злу похіть…., гнів» (Кол. 3, 5. 8), скупість, марнославство, ненависть. Якщо ми зробимо себе мертвими для цих пристрастей настільки, щоб вони не могли діяти в нас, то отримаємо плоди Духа, яки­ми є «любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосер­дя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5, 22-23).

У цьому має полягати відмінність християнина від неві­рного; у цьому мають полягати наші головні ознаки, щоб ми не красувалися тільки ім’ям і не звеличувалися зовнішнім ви­глядом, а навпаки, якби навіть володіли всіма перерахованими плодами (Духа), то й тоді не пишалися, а ще більше смирялися. «Коли,  — каже (Христос), — виконаєте все, що вам наказу­валося, кажіть: ми раби нікчемні» (Лк. 17, 10). Якщо так буде­мо піклуватися про своє спасіння, то зможемо і собі принести найбільшу користь, й уникнути майбутніх кар, і для тих, хто дивиться на нас, бути вчителями корисного, щоби провівши це життя в строгості, у майбутньому сподобитися милості (Бо­жої), якої щоб сподобитися всім нам через благодать і люди­нолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві слава, держава, честь навіки-віків. Амінь.

Бесіда третя | Зміст | Бесіда п’ята

1. Тобто: «І побачив Бог, що це добре» [↩]
2. Маються на увазі єретики аномеї і македоняни. [↩]

Опубліковано: 03.03.2016.