Частина І. Вірші богословські. Розділ І. Вірші догматичні

Знаю, що на ненадійному човні пускаюся в далеке плавання або на малих крилах несуся до зоряного неба — я, в якому народилася думка відкрити Божество, 5. або визначення великого Бога, і ключ до всього; тоді як і небесним умам не вистачає сил благоговіти перед Богом, скільки треба. Втім, Божеству часто буває приємний дар не стільки повної, скільки угодної Йому, хоча й убогої, руки, то сміливо промовлю слово.

Але хто злочестивий, тікай геть! Моє слово лунає або для очищених, або для тих, що працюють над очищенням себе. 10. Осквернені ж? Як звірі, що, торкалися гори, коли з її вершини возсіяв Христос і писав на скрижалях Мойсеєві закон (Вих. 19, 13), тут же були побиті відпалим камінням, так буде й з ними. Нехай слово від нашого собору проганяє злих, 15. які мають богоборне серце.

А я покладу на сторінки передмовою ніби те ж, що древні богомудрі мужі — Мойсей та Ісая (кажу це знаючим), 20. коли один давав новописаний закон, а інший нагадував про закон порушений, щоб привести в трепет жорстокосердний народ, — представили у свідчення слова. «Слухай, небо, я буду говорити; і слухай, земле, слова вуст моїх» (Втор. 32, 1; Іс. 1, 2)! Душе Божий! Ти збуди в мені розум і язик, зроби їх гучною трубою істини, щоб насолодились усі, які приліпилися серцем до досконалого Божества!

25. Єдиний є Бог безначальний, безпричинний, необмежений нічим, або бувши раніше, або той, хто має бути після, і в минулому, і в майбутньому обіймаючий вічність, безмежний, благого, великого, Єдинородного Сина великий Отець, Який у народженні Сина не потерпів нічого властивого тілу, тому що Він — Розум.

Єдиний є Бог інший, 30. але не інший за Божеством — це Слово цього Бога, жива печатка Отча, єдиний Син Безначального та Єдиний Єдиного, в усьому рівний Отцеві (крім того, що один цілком є Отцем, а інший — Сином), Світозасновник і Правитель, сила й думка Отця.

35. Єдиний Дух — Бог від благого Бога. Нехай загине всякий, кого не запечатав так Дух, щоб виявляв Його Божество, у кого або в глибині серця є зло, або язик нечистий, — ці люди напівсвітлі, заздрі, ці самовчені мудреці — це джерело закрите (Притч. 25, 27), світильник, прихований у темній пазусі (Лк. 11, 33)!

2. Про Сина

Насамперед прославимо Сина, шануючи кров — очищення наших немочей. Бо через повсталого на Бога, зломудреного, самовбивчого язика потрібно, щоб і смертний допоміг небесним.

5. Нічого не було раніше за великого Отця, бо Він усе має в Собі. І Його знає невідступний від Отця — Отцем народжений, безлітний Син, великого Бога Слово, Образ Першообразу, Єство, рівне Отцеві. Тому що слава Отця — великий Син. 10. А як явився Він від Отця, знає тільки Отець, і Той, Хто явився від Отця, тому що ніхто не був біля Божества.

А втім, це безсумнівно відомо і кожній людині, і мені, що Божеству не можна приписувати мого народження, тобто течії, безславного січення. Якщо я народжуюся від батька не без страждання, тому що складений із частин, 15. то із цього не випливає, що підлягав стражданню Той, Хто зовсім нескладений і безтілесний. Бо що дивного, якщо в тих, які далекі між собою за єством, і народження різне? Хоча час і старший за мене, але він все-таки не раніше за Слово, у Якого Отець безлітний.

20. Як Отець нічого не залишає для умоспоглядання вище від безначального Божества, так і Син Отчий має началом безлітного Отця, подібно до того як начало світла є велике й найпрекрасніше коло сонячне. Однак будь-яка подоба нижче від великого Бога, і небезпечно, щоб, 25. поставивши щось між присносущним Отцем і присносущним Сином, не відділити нам Господа-Сина від Царя-Отця. Оскільки припускати, що час або бажання раніше за Бога, на мою думку, значить розсікати Божество. Отець великий як Бог, як Отець. Але якщо для Отця вище за все не мати ніякої причини славного Божества, 30. то і достопоклоняємому Народженню великого Отця не менш високо мати таке начало. Не відсікай Бога від Бога, тому що не знаєш такого сина, який би далеко був від Отця.

А слова «ненароджений» і «народження від Отця» не рівнозначні слову «Божество». 35. Інакше хто зробив ці два роди Божества? Щодо Бога вони обидва не входять у поняття сутності; єство ж, на мою думку, не розсікається. Якщо Слову належить народження, то Отець, будучи безтілесним, не приймає нічого властивого плоті (людський розум ніколи не дійде до такого нечестя, щоб помислити це); і ти маєш Сина-Бога, достойну славу Отця.

40. Якщо ж ти, суємудрий, бажаючи звеличити Божество великого Отця і марно вселяючи в серце порожній страх, відкинув народження і Христа зводиш у розряд творіння, то ти образив Божество Обох. Отець позбавлений у тебе Сина і Христос не Бог, якщо тільки Він створений. 45. Бо все, чого коли-небудь не було, належить до творіння; а Народжене через важливі причини є і завжди буде рівним Богові. Яка ж причина, що ти, найкращий, через Христові страждання згодом, коли переселишся звідси, станеш богом, а Христос — подібним до тебе рабом, 50. замість Божественної честі Йому припишеться тільки перевага між рабами?

Якщо, як коваль, намірюючись зробити колісницю, готовить молот, так і великий Бог згодом створив корисне знаряддя, щоб первородною рукою придбати мене, — то творіння в багатьох аспектах перевершуватиме небесного Христа, 55. якщо тільки Слово для творіння, а не творіння для Христа. Але хто ж став би стверджувати це? Якщо ж Він прийняв плоть, щоб допомогти твоїм немочам, а ти за це ставиш в міру преславне Божество, то згрішив Той, Хто був милосердним до тебе. А для мене тим більше Він дивний, 60. що й Божества не принизив, і мене спас, як лікар, припавши на мої смердючі струпи.

Він був смертним, але Бог; рід Давидів, але Адамів Творець; плотоносець, але безтілесний; по Матері-Діві описаний, але невимірний. 65. ясла вмістили Його, але зірка вела до Нього волхвів, і ті, що принесли дари, прийшли і схилили перед Ним коліна. Як людина, Він був у борінні, але, як нескоримий, у трикратній боротьбі переміг спокусника. Він споживав їжу, але наситив тисячі і воду перетворив на вино. 70. Хрестився, але очистив гріхи; та Дух гучномовно проголосив Його Сином Безначального. Як смертний, Він потребував сну і, як Бог, приборкував море. Він стомлювався в дорозі, але у знеможених зміцнював сили й коліна. Молився, але Хто почув розчулені благання тих, що гинули? 75. Він був Жертва, але й Архієрей; Жрець, але й Бог; приніс у дар Богові кров, але очистив увесь світ; піднесений на хрест, але до хреста прицвяхував гріх. Для чого ж перераховувати все докладно? Він до мерців приєднався, але з мертвих повстав, а раніше Сам воскрешав мерців. 80. Якщо одне показувало вбогість смертного, то інше — багатство Безтілесного. Принаймні ти, бачачи в Ньому властиве смертним, не безчесть Божества. Воно зробило славним і плотський образ, який з любові до тебе утворив нетлінний Син.

3. Про Святого Духа

Чого баришся, душе моя? Оспівай і славу Духа; не відокремлюй у слові Того, Хто не виключений за єством. Із трепетом шануємо великого Духа: Він мій Бог, Ним пізнав я Бога, Він Сам є Бог і мене в тому житті творить богом. 5. Він всемогутній; Він роздавач дарів, предмет пісень чистого лику небесних і земних; Він Життєподатель, сидить на звеличеному престолі, походить від Отця. Він Божа сила, Самоволодар. Він не Син (тому що єдиний є благий Син єдиного Всеблагого), але Він і не поза невидимим Божеством, а рівночесний.

10. Хто ж хоче Божество небесного Духа знайти на сторінках богонатхненного закону, той побачить багато чистих і разом змичних стежок, якщо тільки побажає побачити, якщо хоч трохи серцем залучив чистого Духа й розум у нього гострозорий. 15. А якщо хто зажадає відкритих слів найласкавішого Божества, то нехай знає, що нерозсудлива його вимога. Бо доки більшій частині смертних не було явлене Божество Христове, не належало накладати неймовірного тягаря на серця, які до крайності немічні. Не для початківців благовчасне досконаліше слово. 20. Хто показуватиме слабким очам повний блиск вогню або насичуватиме їх непомірним світлом? Краще поступово привчати їх до яскравого блиску, щоб не пошкодити й самих джерел солодкого світла. Так і слово, відкривши раніше повне Божество Господа-Отця, 25. почало опромінювати світлом велику славу Христову, що являється небагатьом розумним із людей, а потім, ясніше відкривши Божество Сина, осяяло нам і Божество світлосяйного Духа. І для тих воно проливало мале світло, більшу ж частину надало нам, яким потім рясно 30. і у вогненних язиках був розділений Дух, Який показав явні ознаки Свого Божества, коли Спаситель вознісся від землі. Знаю ж, що Бог є вогонь для злих і світло для добрих.

Так довів я тобі Божество Духа. Якщо ж ти дивуєшся, частково чуючи про Сина і не Сина єдиного Божества, 35. а частково переконаний протилежними, легкоспотворюваними місцями Писання, то й тут Сам Бог спуститься і подасть мені слово.

Від одного первозданного2 походить дружина і Сиф, і половина і народження подружнє за законами шлюбу, і ненароджена й народжений, хоча той і та рівною мірою були людьми. 40. Пам’ятаючи це, і ти не принижуй Божества, не віддавай перевагу Одному, принижуючи Іншого. Одне є єство невимірне, нестворене, безлітне, благе, свобідне і рівночесне. Єдиний є Бог у трьох Осяяннях, керуючий світом. Ними і я надихаюся до нового життя, коли, 45. погрібаючи смерть у купелі, повертаюся до світла. Бо Троїчне Божество дарувало мені силу засяяти світлоносним. Ні, не обману тебе, любителю очищення. Якби я, обмитий Божеством, почав розсікати світле Божество, то краще б… але боюся докінчити недобре слово. 50. Я входив у купіль з надією сподобитися Божого дару. Якщо всього мене очистив Бог, то весь Він для мене достошанований. Але нерівний Божий дар нехай одержить той злочестивий смертний, який сам розсікає своє Божество!

55. Якщо в Божому слові і від богоносних мужів чуєш або про Сина, або про благого Духа, нібито Вони мають друге місце після Бога Отця, то раджу тобі тут, у словах глибокої мудрості, знаходити той сенс, що вона не Божество розсікає, але сходить до єдиного безначального кореня, щоб ти бачив єдність держави, а не різницю достошанованості.

60. З Одиниці Тройця, і із Тройці знову Одиниця. Тут не те ж, що джерельна жила, джерело і велика ріка, і водночас єдиний потік, що у трьох видах тече по землі; не те ж, яке свічка з палаючого багаття, що знову в нього вкладається; не те ж, що слово, яке виходить із розуму і в ньому перебуває; 65. не те ж, що відблиск хвилюючих і освітлених сонцем вод, що миготить на стіні, що ні на мить не зупиняється, але раніше наближення віддаляється і раніше віддалення наближається; не те ж — бо єство Боже не є що-небудь непостійне, або текуче, або таким, що знову зливається; навпаки, Богові властива незмінність.

70. А ти, мудруючи так, принось у серці чисту жертву. У трьох Світлах одне єство нерухливе. Одиниця не незліченна, тому що спочиває в трьох Добротах. Тройця не в різній мірі шанована, оскільки єство не розсікається. У Божестві Одиниця, але тричисленні Ті, Яким належить Божество. 75. Кожний є єдиний Бог, якщо називаєш одного. І знову, єдиний Бог безначальний, з Якого багатство Божества, коли слово згадує про Трьох. У першому випадку проповідується смертним шанування Трьох Світил, у другому славимо пресвітлу єдинодержавність 80. і не захоплюємося багатоначальним собором богів. Бо, на мою думку, багатоначальність є те ж, що й повне безвладдя, яке є у взаємній боротьбі. А боротьба припускає розбрат, а розбрат швидко веде до руйнування. Тож багатоначальність нехай буде в мене якнайдалі від Божества!

85. Трьома богами можна було б назвати тих, яких розділяли б між собою час, або думка, або держава, або волевиявлення, — так що кожний ніколи б не був тотожний з іншими, але завжди перебував з ними в боротьбі. Але в моїй Тройці одна сила, одна думка, одна слава, одна держава; а через це не порушується й одиничність, якій велика слава в єдиній гармонії Божества.

90. Це тільки світло, яке в мені, відкрило Троїчне сяйво через краї завіси всередині Божого храму, за якими приховано царствене єство Боже. А якщо щось більше відкрито ангельським ликам, то ще набагато більше відоме Самій Тройці.

4. Про світ

Оспіваємо і творіння великого Бога, спростувавши неправильні думки.

Єдиний Бог; а що думали еллінські мудреці про матерію й форму, начебто вони співбезначальні, то це нічим не обґрунтована вигадка. 5. Як усі ці поважні форми, названі у них богами, не існували від початку, але одержали буття з волі великого Бога, та чи бачив хто коли-небудь матерію без форми? Або хто знайшов форму без матерії, хоча й дуже багато трудився в таємних тонкощах розуму? А я не знаходив ні тіла безбарвного, ні безтілесного 10. кольору. Хто відокремлював одне від одного те, чого не відокремила природа, але звела воєдине? Але відокремимо форму від матерії. Розсуди ж: якби вони були зовсім непоєднувані, то як би зійшлися разом, або як би утворився світ, коли вони зовсім відокремлені? А якщо такі, що з’єднуються, то як з’єдналися? Хто, крім Бога, з’єднав їх між собою? 15. Але якщо Бог — з’єднувач, то Його ж визнай і Творцем усього. І гончар на своєму колесі дає форму глині, і плавильник золота — золоту, і каменяр — камінню. Поступися ж, любителю безначалля, поступися Богові чимось більше нашого смислу; і це більше нехай буде матерія з рухливими формами. 20. Подумав велехудожній батько всього — Божий Розум, і сталася матерія, одягнена у форми; бо Він не схожий на живописця, перед очима якого видимий образ викликав щось подібне до цього образу, чого не міг би накреслити один розум.

І ти, зла темряво маніхейська3, 25. не була від початку рівно-престольною найвищому Світлу! Якщо був Бог, то не було темряви; бо зло не могло сперечатися про рівність із Богом. Якщо була темрява, то ти не даєш місця Богові: Йому непристойно бути у злагоді з темрявою. Якщо ж представиш їх у боротьбі, подолає найсильніше. А якщо скажеш, що вони рівносильні, хто третій приводить їх у єдність своєю мудрістю і припиняє боротьбу? 30. І то дуже дивно, що, збуривши жахливу ворожнечу, тут же забуваєш про цю боротьбу і уявляєш ворогуючих згодними [ між собою]. Я складаюся з душі й тіла. І душа є потік нескінченного світла — Божества, а ти тіло робиш від темного начала. І настільки далеких між собою зводиш воєдино. 35. Якщо я складаю одну загальну природу, то ворожнеча мною припинена. А якщо жорстока ворожнеча в мені непримиренна, то я не складаю однієї природи, з’єднаної з душі й тіла. Тому що не ворожі, а дружні начала дають загальний витвір. Такий морок огортає твоє серце!

А за моїм ученням, єдиний є Бог безначальний, Який ні з ким не бореться, єдине благе Світло, 40. сила високорухливих розумів, простих і з’єднаних, небесних і земних; а темрява виникла згодом і є не яка-небудь описана самостійна природа, але наш, власне, гріх. Гріх же є порушення заповіді, подібно як ніч є заходом сонця, 45. немічна старість — мінливість юності й жахлива зима — наслідок сходження сонця вгору.

Найперший з небесних світил, зі своєї гордості втративши світло й славу, переслідує повсякчасною ненавистю людський рід. Від нього й перша людина скуштувала вбивчого гріха 50. і смерті, яка через його хитрування запалила в мені полум’я. Така природа на висоті народженого зла, якому він є батьком! Іржа згубна для твердого заліза; а я, самогубець, насадив у собі загибель — гріх, добровільно піддавшись підступним впливам заздрісника.

55. Якщо ж і тоді був ти, світ, близький до слави безначальної Тройці, то чому поставили тебе на такій далекій відстані христоносні Світла, що розуміють Божественне, і чому дуже небагато років минуло після того, як поставило тебе велике Боже Слово? Але якщо ти поставлений згодом, 60. то запитую: оскільки Богові не можна приписати недіяльності й недосконалості, то чим раніше була зайнята Божа думка, ніж Всевишній, царюючи в порожнечі віків, створив всесвіт і прикрасив формами? Вона споглядала жадану світлість Своєї доброти, рівну і рівно зроблену світлосяйність 65. трисяйного Божества, як відомо це єдиному Божеству і кому відкрив те Бог. Розум, що народив світ, розглядав також у великих Своїх умоуявлених Ним же складені образи світу, який створений згодом, але для Бога і тоді був теперішнім. 70. У Бога все перед очами: і що буде, і що було, і що є тепер. Для мене такий розподіл покладений часом, що одне попереду, інше позаду, а для Бога все зливається в одне і все тримається в могутності великого Божества. Тому розумійте, що винайшов мій розум.

75. Усе породив у собі Розум, а народження зовні звершилося згодом своєчасно, коли відкрило велике Боже Слово. Він захотів створити розумні природи, небесну й земну — ці проникнуті світлом дзеркала першого Світла, щоб одна, сіяючи вгорі, 80. була великою світлоносною служителькою Царя, інша ж мала славу тут. Він виточує їм Божество, щоб царювати в більшому числі небесних умів і для більшого числа бути блаженнотворним світлом. Бо така властивість Царя мого — надавати блаженство. Але щоб творіння, наближаючись до Бога, не побажало рівної з Богом слави 85. і не погналося за світлом і славою, тоді як найкраще знати міру, а надмірність найгірше, — високе Слово, благопромишляючи про майбутнє творіння, віддалило як від Тройці все, що навколо престола Світла, так і від ангельських ликів смертну природу. 90. Втім, не дуже далеко віддалило Воно службову ангельську природу, а набагато дальше нашу природу, бо ми походимо з матерії, з’єднаної з Божеством, природа ж проста4 досконаліша.

Із світів один створений раніше. Це інше небо, пресвітла обитель богоносців, що споглядається єдиним розумом, 95. в неї вступить згодом людина Божа, коли, очистивши розум і плоть, стане богом. А інший, тлінний світ, створений для смертних, коли належало влаштуватися і красоті світил, що проповідують про Бога красою й величчю, і царственому чертогу для образу Божого. 100. Але перший і останній світ створені Словом великого Бога.

5. Про Промисл

Так піднятий широко заснований світ великим безкінечним Розумом, Який усе носить у Собі і Сам вище за все. Але що за думка пізнати неосяжне? Бог, як тільки влаштував світ, з першої ж миті, згідно з великими і непорушними законами, рухає й водить його, 5. як дзиґа, що ходить колами від удару. Тому що не самовипадкове єство цього великого й прекрасного світу, якому не можна й уявити чого-небудь подібного, і впродовж деякого часу він наданий не самовипадковим законам. 10. Чи бачив хто будинок, або корабель, або швидку колісницю, або щит і шолом, які б не були зроблені руками? Світ не простояв би стільки часу, якби в ньому було безвладдя. І хор співаків розладнається, якщо ніхто ним не керує. Всесвіту ж не властиво мати іншого правителя, крім Того, Хто влаштував його.

15. Ти, який уявляєш зірки вождями нашого народження, нашого життя і всього світу, скажи: яке ще інше небо простягнеш над самими зірками і над ним, чи поставиш ще нове й нове, щоб було кому водити тих, що водять? Під однією зіркою народиться один цар і багато інших людей, з яких один добрий, 20. а другий поганий, один витія, другий купець, третій бурлака, іншого ж високий престол робить гордовитим. Для багатьох, що народилися під різними зірками, однакова доля і на морі, і на війні. Кого зв’язували зірки, тих не зв’язав між собою однаковий кінець. А інших, хоча розділили зірки, з’єднала однакова кончина. 25. Якщо для кожного є своя якась перша необхідність, то це чиста вигадка. А якщо і над нею панує ще загальна найсильніша і є зірки, антизірки, то хто ж змішав їх? Бо хто поєднав, той, якщо захоче, і розірве союз. А якщо звершив це Бог, то як же стало першим те, що замінило в тебе мого Бога, 30. якщо й Самого Бога не підкориш своїм зіркам? Якщо ж немає пануючого, то як буде стояти світ? Я не бачу цієї можливості, хоча б хто й бажав такими міркуваннями вигнати Бога. Тому що з необхідності потрібно кому-небудь керувати — або Богові, або зіркам.

А я знаю таке: Бог керує всесвітом. 35. Боже Слово і тут і там розподіляє все, чому суджено в Його раді бути на небесах і на землі; і одним тваринам дані назавжди незаперечно постійна стрункість і плин, а іншим дано життя, що змінюється і приймає багато видів. Про них інше явив нам Бог, а інше тримає утаємненим 40. Своєю премудрістю, чим прагне викрити порожнє марнославство смертного; одне Він поставив тут, а інше з’явиться в останні дні. І хлібороб пожинає все дозріле; так і Христос, найкращий суддя моєму життю.

Таке моє слово; воно не залежне від зірок і йде своїм шляхом. 45. Говори мені про свої гороскопи, про дрібні частини зодіакального кола і про міри шляху; руйнуй у мене закони життя — страх злочестивих і надію добрих, що бореться до кінця! Якщо все дає зоряне коло, то і я йду за його обертом. 50. І саме бажання виникає в мені тим же колом; немає в мене ніякої сили волі або розуму, які б вели мене до добра; але й до цього тягне мене небо.

Не згадуй мені про велику славу Христову, зірку благовісницю, яка зі сходу путеводила волхвів у те місто, 55. де засяяв Христос — безлітний Син смертного роду! Вона не із числа тих, тлумачами яких [є] астрологи, але незвичайна, і що не з’являлася раніше, але помічена в єврейських книгах. Із них дізнавшись про зірку, ті халдеї, що присвятили життя ворожінню на зірках, 60. коли з подивом відрізнили її від безлічі спостережуваних ними зірок і помітили, що з новим сяйвом несеться вона зі сходу повітрям в єврейську землю, зробили висновок про народження Господа. І саме в той час, як, разом з небожителями, поклонилися Цареві астрологи, відпало в них захоплення своїм мистецтвом.

65. Але нехай ідуть своїм шляхом, який указав їм Цар-Христос, ці огнисті, вічнорухливі, непохитні у своїх шляхах зірки, як нерухливі, так і блукаючі, що описують, як говорять, ті самі кола; 70. і ми залишимо без дослідження, чи можлива природа вогню, підтримувана без живлення, чи є якесь, так зване п’яте тіло. Що ж стосується нас, ми підемо своїм шляхом. Бо ми, хоча в’язні земні, однак поспішаємо до розумного і небесного єства.

6. Про те ж5

Геть від мене ті, які заперечують Божество, які цього невимовного благоустрою у всесвіті не приписують жодній творчій і всеутримуючій Сутності! 5. Геть від мене й ті, які визнають цілий рій богів або панування добрих і злих духів! Геть від мене й ті, які заперечують Промисл, начебто боячись одержати спасіння від Бога, а, навпаки, все у світі або приписують непостійному прагненню або підпорядковують руху зірок. 10. Але як і ким приводяться в рух зірки? Якщо Бог їх рухає, то чому спочатку те, що обертає Бог? Хто зв’язав що-небудь, той може й розв’язати. А якщо не Бог рухає, як їм влаштовуватися при безвладді 15. або при боротьбі із Досконалішим? І як же не бути тут боротьбі? Тому що заперечення Промислу є бунт проти Бога. Хіба скажеш, що й Бог підпорядкований долі й мимоволі несе на Собі насильницькі узи! Так ці мудрувальники заплутуються у власних своїх ученнях.

20. Але в нас єдиний Бог править усім всесвітом, як Йому завгодно; Сам за Своїми помахами і законами премудро приводить усе в рух і взаємне поєднання, хоча очевидно і не все йде благоуспішно. Тому що і у давнину і нині багатьом із наймудріших 25. складними здавалися невідповідності, які спостерігаються в тутешньому житті. І чи потрібно перераховувати всі? Дивися, що відчуває на собі Давид (Пс. 72, 2-14)! Бачачи, що злі діють, на їхню думку, благоуспішно, він дуже непокоїться і боїться, щоб інший саму природу речей не віддав сліпому прагненню і не подумав, що немає над нами начальства. 30. Утім, Давиду відомо і вирішення труднощів. Він каже: подивися на кінець усякої людини, як він відповідає життю. Ти посіяв; побачиш і колосся свого посіву. А якщо ти не знаєш законів, це не значить, що не знає їх і Слово. 35. Бо, якщо ти не знаєш живопису, не випливає, щоб не знав його й живописець. Або, якщо тобі невідомі властивості ліній, не випливає, щоб вони були так само невідомі геометрові, як і тобі. Одне сам ти пізнав, а з іншим погодься благорозумно. І те вже ознака розуму, щоб підкорятися розуму. Коли все ясно, то скажи: де місце вірі? 40. Тому що віра є недопитлива згода.

А я (і, можливо, розумно) думаю так: тобі при твоєму вступі я обіцяв не це, не багатство, не безтурботність, не тілесне здоров’я або багатодітність, а блаженне життя і очікування блага, 45. щоб ти замість теперішнього очікував собі більшого. Чи справедливо ж буде, наприклад, при покупці чого-небудь вимагати куплену річ і не платити за неї? Хіба тільки тобі одному потрібна така перевага над усіма? Але це означало б надмірну ненаситність і незвичайну вибачливість. 50. Або віддай назад куплене, шановний, або заплати ціну, якщо треба тобі встояти на своєму слові й ти не відступаєшся від хороших умов.

Скажеш: чому ж у прадавніх були ці блага? Тоді ще не вкоренилася віра, 55. теперішнє служило свідченням умоспоглядального: так і немовлят, поки не виростуть, годують молоком. А доказом цьому служить те, що тоді дуже важливі злочини деяким чином вибачалися і не дуже високі доблесті6 шанувалися, 60. тож гідність з обох боків врівноважувалася, покарання ж, що накладаються мудрими, перевершували міру. В цьому переконають тебе Давид, Мойсей і Єлисей, якого ім’я виголошую із трепетом. Один легко був покараний за свої гріхопадіння; другий за невеликі заслуги визнаний гідним Божого споглядання, прийняв від Бога закон і врятував велике воїнство; 65. третій же за малу образу, і притім дітей, понад очікуване відплатив тяжким покаранням. Так був прихований тоді закон! 70. Так очищення звершувалося кров’ю жертв і очищення оскверненої плоті — неважливим кропленням! Так вважалося досконалістю уникати злого, хоча б не додавалося нічого більше! І все це тому, що благочестя для тих, котрі жили тоді, було вкладене в тісні рамки.

75. А чи сказати тобі щось поважніше до сказаного? І це скажу. У них не було такого дару, який маємо ми в стражданнях Бога, в Агнці, заколеному за мої гріхи. 80. Тому труди їх були більші; а якщо більші, то погодься, що їм вартувала і більша винагорода за труд; а нам належить менша, бо маємо більше засобів.

Але замість усього і насамперед потрібно ще сказати: не дуже хвали благополуччя тутешнього життя, як навчений думати про те, що важливіше за видиме. 85. Дивися: чи не веде мене важкий шлях на висоту, а тебе зручність шляху — до стромовини? Як на мене, виснажена плоть краще, ніж твоя відгодована. Чи бачив ти іноді в загоні волів? Один великорослий, лютий, лисніє від жиру, 90. високо тримає голову; інший поник головою до землі, у складках, некрасивий, носить на собі ознаки землеробства: і перший зберігається на заколення, а другий годує і себе, і господаря. Який же з них, на твою думку, має кращий жереб: 95. чи не виснажений, чи не скрушений? Це само собою очевидно. Але ти любиш розширене, хоча б це й само по собі було зле і вело до злого. Невже ж хвалитимеш повноту того, хто страждає від водянки? Невже божевільний розумом здасться тобі людиною міцною? 100. Невже солодке неодмінно має бути рятівним лікуванням? Багатьох нерідко рятувало гірке, а від усього солодкого частіше буває гірше. Для розумного сина чи не гідний поваги батьківський жезл? А поблажливість для нього чи не зло? 105. Хто не син, той не знає і ударів жезла. А якщо ти, як Іов, подвизаєшся заради вінців? Повторюй це частіше сам собі, і тобі не важко буде знайти для себе втіху в трудах, а своєю подякою придбати надію. 110. Тільки поганому рабові властиво виявляти повагу господареві, коли він посміхається, і вважати його злим, коли завдає ударів. Потрібно без нарікання приймати, хоч куди буде повернене кормило, яким Бог переводить мене з боротьби й життя, поки не зайду в тиху пристань, 115. якщо тільки не марно побудував Він цей корабель, але для доброго й благоуспішного кінця.

7. Про розумні сутності7

Як сонячний промінь із безхмарного неба, зустрівшись із хмарами, що ще видимо відбивають його, і з яких іде дощ, простягає багатобарвну веселку і весь навколишній ефір блищить 5. безперервними колами, що поступово слабшають, так і природа світил підтримується в бутті тим, що найвище Світло Своїми променями безперестанно осяює розуми нижчі. І джерело світил — Світло невимовне, незбагненне, що тікає від швидкості розуму, наближається до Нього, 10. завжди випереджає всяку думку, щоб ми в своїх бажаннях безперестанно прагнули до нової висоти. А світила вторинні після Тройці, що має царствену славу, є світлосяйні, невидимі ангели. Вони свобідно ходять навколо великого престолу, тому що є уми швидкорухливі, 15. полум’я і божественні духи, що швидко переносяться повітрям. Вони старанно служать високим повелінням. Вони прості, духовні, перейняті світлом, не від плоті беруть начало (бо всяка плоть ледь густішає, як уже й руйнується) і не входять у плоть, але є такими, якими були створені. 20. Бажав би я сказати, що вони зовсім нескоримі злом, але стримаю коня, що занадто швидко несеться, стягнувши вуздою розуму. З них одні стоять перед великим Богом, інші своїм сприянням підтримують цілий світ; і кожному дано особливе начальство від Царя 25. мати під наглядом людей, міста й цілі народи і навіть розпоряджатися словесними жертвами земнородних.

Але на що зважишся, духу мій? У тремтіння приходить розум, приступаючи до небесної краси; стала переді мною темна хмара, і дивуюся, чи простягати вперед чи зупинити моє слово. 30. Ось подорожній прийшов до крутого берега ріки і хоче її перейти, але раптом похитнулася думка; він бариться з переправою, довго бореться в серці, стоячи на березі; то з необхідності вкладена в нього сміливість, то страх зв’язав рішучість; не раз він ставив ногу у воду й не раз відступав назад; 35. однак після всієї боротьби потреба перемогла страх. Так і я, наближаючись до невидимого Божества, з одного боку, про тих, які предстоять чистому Всецареві й сповнені світлом, боюся сказати, що й вони доступні гріху, щоб через це і багатьом не прокласти шляху до пороку; 40. а з іншого боку, побоююся зобразити в моїй пісні незмінну доброту, бо бачу князя злості, що спокусився. Тому що Благому невластиво було насаджувати в нас злу властивість і в тих, кого любить, збуджувати бунт і ненависть. Не можна також припустити, щоб зло було рівносильним добру і мало особливу природу, 45. яка або згодом з’явилася, або безначальна, як Сам Цар. Але коли я не міг зрозуміти цього, дивувався Бог, вклав мені таку думку.

Перше чисте єство Божества завжди незмінне і ніколи не буває замість єдиного множиною. Бо чи є щось досконаліше за Божество, у що Воно могло б відійти? А множинність є відхилення істоти від себе самої. 50. Друге місце займають великі служителі найвищого Світла, настільки ж близькі до первісної Доброти, наскільки ефір до сонця. А по-третє, йдемо ми — повітря. І одне Боже єство досконале, незмінне; ангельське ж єство незручносхильне до гріха; а ми, третій рід, зручносхильні 55. і чим далі від Бога, тим ближчі до гріха.

Тому-то найперший світлоносець, високо звеличившись, коли, відмічений переважною славою, мріяв про царствену честь великого Бога, — втратив свою світлосяйність, з безчестям упав сюди і, захотівши бути богом, весь став темрявою. 60. Хоча він і легкий по природі, однак упав до низької землі. Відтоді він переслідує ненавистю тих, які керуються розсудливістю, і, роздратований своєю втратою, перешкоджає всім небесний шлях, не хоче, щоб Боже творіння наближалося до Божества, від Якого він відпав, але побажав, щоб і люди брали з ним участь у гріху 65. і затьмаренні. І цей заздрісник вигнав із раю тих, що жадали мати славу рівну Божій.

Так за звеличування він був скинутий зі свого небесного кола; але упав не один. І через те, що згубила його зухвалість, захопив у падіння багатьох, а саме всіх, кого навчив гріху, 70. як зловмисник, який схилив до зради царське воїнство, захопив — із заздрості до богомудрого сонму Царюючого в горніх і з бажання царювати над багатьма злими. Відтоді з’явилися в безлічі надземні [духи] злоби, демони, послідовники злого царя — 75. людиновбивці, немічні, темні, зловісні примари ночі, неправдомовці, зухвалі, наставники в гріхах, бурлаки, винопийці, сміхолюбці, сміхотворці, віщуни, дворечиві, любителі сварок, кровожери, пекельні, щезники, безсоромні, учителі чарівництва. 80. Вони, приходячи, ваблять до себе і ненавидять тих, хто їм віддається. Вони разом і ніч і світло, щоб заманювати то явно, то обманом. Таке це воїнство, такий і вождь!

Але Христос не знищив його єдиним помахом волі, яким створив цілий світ і яким міг би занапастити і його, 85. якби захотів, тому що важко сховатися від розгніваного Бога. Однак не залишив Він свобідним мого ворога, а попустив йому бути на деякий час серед добрих і злих і підняв між ними жорстоку взаємну боротьбу, щоб ворог зазнав і тут великої ганьби, 90. борючись із тими, які немічніші за нього, так подвизалися в чесноті і завжди мали свою славу, очищаючись у житті, як золото в горні. Згодом же, можливо й скоро, коли речовина згорить і настане вогненна відплата, зазнає покарання цей неприборканий, багато наперед принижений своїми служителями-мучителями. 95. Бо така кара тому, що породив зло!

Цьому навчив мене Дух про ангельську світлосяйність як першу, так і останню. Але й тут вона знайшла міру. І ця міра — Бог. Оскільки хто наближається до Царя, настільки він робиться світлом, а з просвітлінням здобуває й славу.

8. Про душу

Душа є Божий подих, і, будучи небесною, вона терпить змішання з земним. Це світло, закрите в печері, однак божественне і невгасиме. Тому що образу великого Бога непристойно зруйнуватися безславно, 5. як руйнуються плазуни й нерозумні тварини, хоча гріх і намагався зробити його смертним.

Душа не єство знищувального вогню, бо пожираючому не властиво одушевляти те, що пожирається. Вона не єство повітря, яке то видихається, то вдихається, але ніколи не залишається в спокої. 10. Вона не кривавий потік, що пробігає в тілі, навіть не гармонія складових частин тіла, що приводяться в єдність, бо не те саме єство плоті і безсмертної форми. Та і яку перевагу мали б доброчесні перед найбільш порочними, якщо розчинення стихій зробило їх або добрими, або злими? 15. Чому й у безсловесних немає розумної природи (тому що і у безсловесних є гармонія форми і смертної плоті)? Згідно із цим ученням той і кращий, у кому є гармонія стихій. Але так думали через припущення, що те, що одушевляє, має разом з душею 20. віддалитися і залишити тіло. Чому ж не назвеш одушевляючою і їжу, без якої взагалі неможливо жити смертному, бо тільки харчування зміцнює?

Знаю й інше вчення, якого ніяк не прийму, оскільки в мене не яка-небудь загальна, всім розділена і повітрям блукаюча душа. А якщо ні, то 25. всі б і вдихали, і видихали однакову душу; і всі ті, які живуть на світі, випустивши дух, перебували б в інших живих, тому що і єство повітря в різні часи буває розлите в різних речах. А якщо душа є щось, що містить, що вона мала сама в собі і що складало мій зародок — також жива істота в утробі, яка народжує, якщо вона залучила мене8 ззовні? 30. І якщо припустиш, що та, котра народжує, є мати багатьох дітей, то маєш поставити їй у шану те, що вона витратила більше число душ.

І те не розумних людей вчення, а порожня книжкова забава, нібито душа постійно міняє різні тіла, кожне відповідне попередньому життю, доброму або злому, 35. в нагороду за чесноти або за покарання за якісь гріхи. Вони то одягають, то непристойно роздягають душу, як людину в одяг; дарма обтяжуючи себе, крутять колесо злочестивого Іксіона9, змушують її бути то звіром, то рослиною, то людиною, то птахом, то змією, то псом, то рибою, 40. а іноді тим і іншим по два рази, якщо так поверне колесо. Де ж цьому кінець? А я ніколи не бачив мудрого звіра, що має дар слова, або терен з даром мови. Ворона завжди балакуча, безмовна риба завжди плаває в солоній воді. 45. Якщо ж, як говорять і самі винахідники цього порожнього вчення, буде для душі ще остання відплата, то вона зазнає покарання або без плоті (і це досить дивно), або із плоттю (тоді яку з багатьох віддаєш вогню?). Незрозуміліше ж інше, як після того, як ти з’єднував мене з багатьма тілами і завдяки цьому зв’язку багато чого знаю, одне тільки уникло мого розуму, 50. а саме: яку шкіру носив я спочатку, яку потім і в скількох помирав, тому що мій накладач кайданів не стільки був багатий душами, скільки мішками. Або й це було наслідком довгочасного поневіряння, що я забув попереднє життя?

Тепер вислухай наше предивне вчення про душу. А ми постараємося втішитися декількома піснями, почавши її так:

55. Були часи, коли високе Слово Розуму, слідуючи великому Розуму Отця, створило неіснуючий доти світ. Воно мовило, і сталося все, що було Йому угодно. Але коли все це — земля, небо й море — склали світ, потрібний став очевидець 60. премудрості — матері всього, і побожний цар земний. Тоді Слово мовило: «Велике небо вже населяють чисті й присноживучі служителі, непорочні уми, добрі ангели, піснеспівці, що невмовкно оспівують Мою славу. Але земля прикрашається одними нерозумними тваринами. 65. Тому угодно Мені створити такий рід тварин, в яких би поєднувалося те й інше, рід творінь середніх між смертними й безсмертними, розумну людину, яка б звеселялася Моїми ділами, була мудрим таїнником небесного, великим владикою землі, новим ангелом із пороху, піснеспівцем Моєї могутності й Мого розуму». 70. Так мовило Слово й, узявши частину новоствореної землі, безсмертними руками склало мій образ і вділило йому Своє життя, тому що вклало в нього дух, який є струмінь невидимого Божества. Так із землі й подиху створена людина — 75. образ Безсмертного, бо в обох царює єство розуму. Тому, як земля, я прив’язаний до тутешнього життя і, як частка Божественного, ношу в грудях любов до життя майбутнього.

Так була складена первородна людина; а згодом тіло береться від плоті, душа ж домішується невідомим чином, 80. привходячи ззовні в земний склад, як знає це Той, Хто з’єднав, Який і на початку вдихнув її і з’єднав Свій образ із землею. А інший, прийшовши на допомогу моїй пісні, сміливо і наслідуючи багатьох, додасть і таке міркування. Як тіло, спочатку розчинене в нас із землі, 85. зробилось згодом потоком людських тіл і від первозданного кореня не припиняється, в одній людині містячи інших, так і душа, вдихнута Богом, з цього часу приходить до створеного складу людини, народжуючись знову, з первісного насіння, що приділяється багатьом 90. і в смертних членах завжди зберігаючи постійний образ. Тому-то душа одержує в долю розумне панування. Але як у тонких трубах і сильний подих навіть дуже митецької людини видає звуки слабкі й негармонійні, і коли має в руках труби широкого розміру, тоді виливають вони досконаліший звук, 95. так і душа, яка є безсильною в немічному складі, проявляється у зміцненому складі, і тоді виявляє весь розум.

Але оскільки нетлінний Син створив Свою людину для того, щоб вона придбала нову славу й, змінивши в собі земне в останні дні, як бог, прямував звідси до Бога, 100. тому і не віддав її власній волі і не зв’язав її зовсім, але, вклавши закон в її природу і закарбувавши у серці добрі схильності, поставив серед вічноцвітучого раю, хоча в такій рівновазі між добром і злом, що вона могла за власним вибором схилитися до того або іншого, однак чистою від гріха й далекою від усякої дволикості. 105. А рай, на мою думку, є небесне життя. У ньому Бог поставив людину, щоб вона була неослабною виконавицею Божих слів. Заборонив же їй споживати одну рослину, яка була найдосконалішою за інші, маючи в собі силу до повного розрізнення добра й зла. Бо довершене добре для тих, що зростають, 110. а не для початківців. Для останніх воно настільки ж обтяжливе, наскільки тверда їжа для немовляти. Але коли через хитрування заздрого людиновбивці, піддавшись переконливості жіночого слова, людина спожила передчасно солодкого плоду 115. й одяглася в шкіряні ризи — важку плоть, і стала трупоносцем, тому що смертю Христос поклав межі гріху, тоді вона вийшла із раю на землю, з якої була узята, й одержала в долю тяжке життя; а до дорогоцінної рослини Бог приставив охоронителем Свою полум’яніючу ревність, 120. щоб якийсь Адам, подібно до попереднього, не ввійшов усередину передчасно й раніше, ніж утік від пожираючої їжі солодкого древа, перебуваючи ще в злі, не наблизився до дерева життя. 125. Як захоплений бурхливими хвилями мореходець віднесений назад і потім або віддавши вітрило на волю найлегшому вітерцю, або з труднощами на веслах знову пускається в плавання, так і ми, які далеко відплили від великого Бога, знову не без труда звершуємо жадане плавання. І цей новонасаджений гріх до злощасних людей перейшов від праотців; звідси виросло колосся.

9. Про завіти й про пришестя Христове

Тепер вникни в значення двоякого закону, оприлюдненого під ім’ям Старого і під ім’ям Нового та даного спочатку євреям, бо вони перші пізнали царюючого в небесах Бога, а потім і всім краям землі. 5. Тому що Бог Всевидець управляє людиною, проголошуючи їй веління не суперечливі, як робить який-небудь недосвідчений розум, і такі, що не змінюються, і ставиться в провину навіть смертним. Таке моє поняття про допомогу Бога, Який полюбив нас.

Злісний ворог після того, як вигнав з раю першого Адама, 10. звабивши його шкідливим плодом людиновбивчого дерева, подібно до того, як вражають зброєю воїнство, в якого убитий командир, намагався і в дітях Адамових насадити зло й смерть. Він зі зловмисним задумом, відволікши людину від небесного Бога, спрямував її погляди на зоряне небо, 15. що сяє світлосяйною красою, і на зображення людей померлих, яких створила любов, і ввела в славу вигадка, спершу прийнята з вірою друзями, які не бажають зла, потім ніким не викрита в неправді, з плином же років вона безперестанно набувала нової сили. І священний єврейський рід утратив розум, не підкорюючись пророкам, 20. які скаржилися, благали і безперестанно погрожували гнівом Господа, а в давні часи навіть убивав їх. Самі царі не мали страху Божого, але здебільшого виявилися злостивими; і при них не були зовсім залишені гаї, висоти гір і криваві жертви демонам. 25. За це євреї викликали на себе ревний гнів великого Бога й загинули; а замість них вступив на шлях я, щоб, збудивши в них змагання, змусити і їх повернутися до благочестивої віри в Христа, після пізнього каяття, коли наситяться скорботою 30. про перевагу їм нововведеного народу, який заступив їхнє місце.

Але це буде згодом. Оскільки ж євреї знехтували законом, то рід людський визнаний гідним, нарешті, наступної честі, з помаху безсмертного Отця й дією Сина. Христос, коли побачив, що 35. душозгубний гріх знищив у людському тілі все, що було вкладено небесного, і хитрий змій володарює над людьми, тоді для повернення Собі Свого надбання не інших помічників послав проти хвороби (бо у великих стражданнях слабкого лікування недостатньо), але Сам, принизивши славу, 40. яку мав, як безматірний Син безсмертного Бога Отця, явився без батька надзвичайним для мене сином, навіть не надзвичайним, бо походив від мене, і Безсмертний став смертним, прийшов через Матір-Діву, щоб Довершеному спасти довершену людину. 45. І тому через злочинне споживання впав довершений Адам, то, за людськими і заразом не людськими законами, втілившись у чесній утробі жони, яка не пізнала шлюбу (о, чудо неймовірне для немічних!), прийшов Бог і водночас смертний, що поєднав воєдине два єства — одне таємне та інше видиме для людей, з яких 50. одне було Бог, а інше народилося для нас в останні дні. У двох єствах єдиний є Бог — мій Цар і Христос, тому що з’єднаний з Божеством і з Божества стала людина, щоб, явившись серед земнородних другим, новим Адамом, вилікувати першого Адама. Але Він явився, закрившись звідусіль завісою, 55. бо інакше неможливо було б наблизитися до моїх немочей, і притім потрібно було, щоб змій, що вважає себе мудрим, приступивши до Адама, понад сподівання зустрів Бога і через Його міцність скрушив свою злість, як бурхливе море скрушується об тверду скелю. 60. Коли ж явився Христос, під час Його народження похитнулися земля й небо. Небесний лик виголосив піснеспіви, а зірка зі сходу вказувала шлях волхвам — служителям новонародженого Царя, які приносять Йому дари.

Таке моє слово про нове народження Христове! 65. Тут немає нічого ганебного, тому що ганебний тільки гріх. А в Христі не має місця ганебному, тому що його10 створило Слово, а не від людського сім’я став Він людиною. Але із плоті пречистої неневісної Матері, яку попередньо очистив Дух, вийшла самостворена людина, прийняла ж очищення заради мене. 70. Бо і все законне виконав, як думаю, для того, щоб дати закону нагороду, як вихователеві, і похоронну шану, як такому, що скасовується.

Але коли явився Предречений пресвітлим світильником великого Світла, Предтечею в народженні, Предтечею і в слові, волаючим серед пустелі (Мк. 1, 3), 75. що Христос є мій Бог, тоді Він став посередником двох народів, одного далекого, іншого близького (оскільки був спільним для них наріжним каменем), і дарував смертним подвійне очищення: одне — вічного Духа, і Ним очистив у мені колишнє пошкодження, народжуване від плоті; інше — нашої крові 80. (бо своєю називаю ту кров, яку виснажив Христос Бог мій), спокути первородних немочей і спасіння світу.

Якби я був не людиною змінюваною, а непереборною, то була б потрібна мені тільки заповідь великого Бога, і вона б мене прикрашала, спасала і вела до високої слави. 85. Але тепер не богом створив мене Бог, а поставив у рівновазі зручносхильним туди й сюди; тому і підтримує мене багатьма опорами, з яких однією служить для людей благодать обмивання11. Як колись єврейські діти спасалися від знищення помазанням кров’ю й очищали косяки12 дверей, 90. тим часом як в одну ніч загинули всі первородні Єгипту, — так і це для мене є печатка Бога, Який спасає нас від зол, і для дітей тільки печатка, а для дорослих — лікування й досконаліша божественна печатка Христа Світлодавця, щоб, спасшись із глибини скорбот і полегшивши трохи шию від тягаря, 95. я повернув свої стопи до життя. Тому що й подорожній, відпочивши, укріпляє силою коліна. Як спільне для всіх надбання повітря, земля, широке небо й усе, що спричиняє коло річних часів, — так спільним надбанням для людей стала і спасительна купіль.

10. Про втілення (проти Аполлінарія)13

Знаємо, що найвищий Розум усе людське єство склав із трьох складових частин: з душі, розуму й дебелого тіла. І спочатку Він створив довершеного Адама, крім гріха. 5. А коли людина не стала богом, сам Бог, на честь мою, став довершеною людиною, щоб, за допомогою сприйнятого відтворивши дароване, знищити осуд гріха і через Померлого умертвити того, хто умертвив. 10. Бог від начала простий, потім з’єднаний з людством, а потім прицвяхований боговбивчими руками, — таке тобі вчення про Бога, Який вступив у єднання з нами! Боже Слово, так само як і Отець, від начала було Бог, Творець усього, 15. вищий за час, і страждання, і тіло. Коли ж людина була уражена деревом пізнання, і заздрість напала на все наше єство, як зручновловиме, що піддалося осуду, тоді, щоб знищити звеличування заздрості й 20. відтворити пошкоджений образ, Боже Слово народжується для нас, бо зачинається в чистій Діві й народжується на світ Бог, довершений Бог і людина, яка спасає всього мене, Син, і умоспоглядальний і видимий.

25. На твою думку, я людинопоклонник, бо шаную цілком Слово, що таємниче з’єдналося зі мною, єдину Боголюдину Спасителя. А ти (до речі, зверну проти тебе твоє ж гострослів’я), ти — шанувальник плоті, тому що вводиш людину, яка не має розуму. 30. Або погодься з цим, шановний, або спустися до мене, якщо тільки бажаєш бути справедливим суддею в слові!

Якщо гірше в людині (бо плоть набагато гірша від створеного за образом Божим14) для тебе є від Бога бог, то визнаю краще, бо розум ближче до Бога. 35. Крім того, у тебе зазнає небезпеки одна половина людини, бо не сприйнята Словом і не спасеться. Що ти говориш, премудрий захиснику Слова, що озброюється на розсікаючих Божество? І ти сам чи не розсікаєш складене Богом? 40. Одну із моїх складових частин даєш Йому, а іншу ні; призводиш у єднання з Ним плоть, а відсікаєш розум, неначе боїшся того, щоб не склалася довершена людина. Роздумуєш: як одному вмістити в собі двох досконалих? Невже є небезпека, що прорветься хутро (Мф. 9, 17)? 45. Яка нерозумність! Одна душа вміщає в собі і розум, і слово.

Знову запитуєш: чому так необхідний і важливий для тебе розум там, де Сам Бог? — Але якщо в Ньому плоть без розуму, то я обманутий. Шкіра моя, але чия ж душа? Що значить народження Бога від Діви? 50. Як зійшлися воєдино між собою далекі єства? — Це таємниця; але, як здається мені, хто малим розумом вимірює те, що вище за розум, очищувальний Дух зійшов на Діву, а Слово Само Собі створило в Ній людину, 55. повна заміна всієї померлої15 людини. Оскільки ж Бог непоєднуваний із плоттю, а душа і розум є щось середнє, бо разом живуть із плоттю, і тому що — образ Божий; то Боже єство, з’єднуючись зі спорідненим Собі, 60. через це споріднене вступило в спілкування і з дебелістю16 плоті. Таким чином, і те, що обожило, й Обожнене — єдиний Бог. Тож перетерпіло те й інше? Як я роздумую, Одне вступило в спілкування з дебелим, а інше, як дебеле, долучилося до моїх немочей, крім немочі гріха.

65. Запитую: кому пролита кров Божа? Якщо лукавому, то жаль! Христова кров віддана винуватцеві зол. А якщо Богові, то для чого це було потрібно, коли оволодів нами інший, викуп же завжди дається тому, хто володіє? Звичайно, безсумнівно те, що Христос Сам Себе приносить Богові, 70. щоб Йому Самому викрасти нас у того, хто володів нами, і щоб замість впалого був прийнятий Помазаний, тому що Той, Хто помазує, невловимий. Так думаємо про це. Але поважаємо й о́брази. Я сказав свою думку. — Поклоняйся Тройці!

11. Про Христове втілення17

Нерозумний той, хто Царю — присносущому Божому Слову — не віддає рівної Божественної шани з Небесним Отцем; нерозумний і той, хто Царю-Слову, що явився на землі в подобі людській, не віддає рівної Божественної шани з небесним Словом, 5. але відокремлює або Слово від великого Отця, або від Слова людський образ і нашу дебелість. Отче Слово було Бог, але стало нашою людиною, щоб, з’єднавшись із земними, з’єднати з нами Бога. Воно обоюдний єдиний Бог; настільки людина, 10. наскільки мене робить із людини богом. Будь милостивий до мене, уранений за мене Всевишній!

Тільки про це можу сказати тобі. Запитаєш ще в мене про розум, про невимовне єднання? Але, думаючи про Бога, смертні, любіть міру у слові! Якщо переконав я тебе — добре! А якщо продовжуєш чорнити папір багатьма тисячами віршів, 15. то ось у деяких віршах накреслю ці письмена на твоїх скрижалях моїм писалом, на якому немає нічого чорного.

12. Про істинні книги Богонатхненного Писання

І язик, і розум безперестанно вправляй у Божих словесах! А Бог у нагороду за труди дає або бачити хоч трохи таємний у них сенс, або, що ще краще, приходити в скрушення при читанні великих заповідей чистого Бога, 5. або, по-третє, такими заняттями Він відводить твою думку від земного.

Але щоб твій розум не був спокушений чужими книгами (тому що багато книг підроблені, зараховані до Писання несправедливо), прийми від мене, шановний, правильне наступне перерахування!

Усіх історичних книг 10. найдавнішої єврейської мудрості — дванадцять: найперша книга — Буття, потім Вихід і Левіт, потім Числа, потім Второзаконня потім Ісус [Навин] і Судді.

Восьма книга — Руф, а дев’ята й десята книги — Діяння Царів, 15. Параліпоменон, а остання книга буде в тебе Ездра.

Книг, написаних віршами, п’ять; з них перша Іов, потім Давид, потім три Соломонові книги: Екклезіаст, Пісня й Притчі.

20. Так само п’ять книг і пророчого Духа. В одному складі є дванадцять пророків: Осія, Амос і третій Михей, потім Іоїль, потім Іона, Авдій, Наум, Авакум, Софонія, Агей, потім Захарія й Малахія, — 25. і це одна книга; а друга — Ісая, потім з дитинства покликаний Єремія, потім Єзекиїль і благодать Даниїлова.

Запропонував я тобі двадцять дві старозавітні книги, вони рівночисленні єврейським буквам. 30. А тепер перелічу книги й нового таїнства.

Матфей описував чуда Христові для євреїв, Марк — для Італії, Лука — для Ахаії, а великий і небесний проповідник Іоан — для всіх. Потім ідуть Діяння мудрих апостолів, 35. чотирнадцять послань Павлових і сім Соборних, з-поміж яких одне Яковове, два Петра, три знову Іоана, а сьоме Іудине.

Тепер усі маєш книги; а які є крім них, ті не серед оригінальних.

13. [Дванадцять] патріархів — синів Якова

Від великого отця Якова походять дванадцять патріархів: Рувим, Симеон, Левій і з ними Іуда; потім народжені від наложниць: Даній, Неффалим, Гад і Асир; а потім знову шляхетно народжені від подружжя: Іссахар, Завулон, Йосиф і останній Веніамін.

14. Єгипетські виразки

Завжди перераховуй у голові страти зломудреного Єгипту й тремти перед великою Божою силою. Води цієї землі спочатку почервоніли кров’ю (Вих. 7, 19), а потім закипіли згубними жабами (Вих. 8, 5-6). 5. По-третє, повітря й земля покрилися скнипами (Вих. 8, 17). По-четверте, з’явилися раптово песячі мухи (Вих. 8, 24). По-п’яте знищувальна смерть торкнулася чотириногих тварин (Вих. 9, 6). Шоста скорбота — гнійні струпи на тілах людських (Вих. 9, 10). По-сьоме, пішов град разом з вогнем — цей дощ із непоєднуваних стихій (Вих. 9, 23-24). 10. По-восьме, сарана знищила всі рослини на землі (Вих. 10, 14-15). По-дев’яте, ніч покрила єгипетську землю (Вих. 10, 22). Десята страта — смерть первородних (Вих. 12, 29).

15. Мойсеєве десятислів’я

Ці десять законів Бог колись накреслив на кам’яних скрижалях (Вих. 20, 11-17; 31, 18), а ти напиши на своєму серці.

Не знай іншого Бога, тому що шанування можливе тільки одне — єдиного Бога.

Не став нікчемного кумира і бездушної подоби.

5. Ніколи не згадуй дарма імені великого Бога.

Зберігай кожну суботу, і явну і утаємничену.

Блаженний, якщо батькам приносиш подяку, якщо, де потрібно, уникаєш осквернення рук людиновбивством, чужого шлюбного ложа, зловмисного злодійства, 10. неправильного свідчення й бажання чужої власності — цієї іскри, що запалює смерть.

16. Чудеса пророків Іллі та Єлисея

Численні чудеса Іллі Фесвітянина (див.: 3 Цар. 17-21, 4 Цар. 1). Спочатку його годували ворони, потім він сам небагатьма залишками єлею й борошна наситив сарептську вдовицю, 5. у якої й сина воскресив із мертвих своїм подихом. Він утримав і потім послав дощ від Бога, попаливши жертву надзвичайним вогнем при надзвичайних священнодійствах. Потім без їжі провів багато днів, 10. спопелив двох п’ятидесятників, перейшов Йордан, розсікши його милоттю, на вогненній колісниці зійшов на небо, а Єлисеєві послав заразом і дар, і благодать.

Поглянь і на Єлисеєві чудеса (див.: 3 Цар. 19; 4 Цар. 2-9, 13). 15. Він перейшов Йордан, розсікши його милоттю, за допомогою всипаної солі зробив джерела, що дають родючість, а дітей-хулителів знищив звірами, спраглому воїнству виточив струмки вод із Едому; 20. потоками єлею звільнив від боргів вдовицю; а соманитянці спочатку дарував, а потім воскресив сина; у дикого зілля відняв смертоносну силу та убогою їжею врятував багатьох від голоду; очистив від прокази Неємана сирійця, 25. а Гієзію послав ту ж хворобу; потім зробив, що сокира випливла із глибин Йордану на його поверхню; затьмаривши погляди сирійців, віддав їх ворогам; передбачив достаток їжі війську; 30. і мертвий воскресив мертвого своїми кістками, що лежали поблизу.

17. До храму Іллі, що називався Удовиним

Ось, мандрівнику, Сидонська Сарепта; ось вежа тієї вдовиці, яка страннолюбиво прийняла до себе пророка Божого Іллю Фесвітянина, коли голод спустошував міста, 5. і в неї було небагато єлею в посудині, і тільки жменя борошна зберігалася у водоносі! Але все це без бережливості віддавши прибульцеві, вона відкрила у своєму дарі якесь джерело, з якого наситився її дім. Ілля не тільки наситив її сина, поки він був живий, 10. але й померлого підняв від мороку смерті. І матір, яка оплакувала свою бездітність, знову стала матір’ю без нового болю народження (див.: 3 Цар. 17).

18. Родовід Христовий

Писав про Христа великий Матфей, писав і величний Лука, і один вніс у книги один, а другий — інший родовід. Обидва ці родоводи зводять Христа до крові первозданного. Але чому ж один євангеліст обмежився більшою, а другий меншою кількістю праотців? 5. Ріка родів до царя Давида в обох євангелістів нероздільна, а потім тече двома потоками, які наостанку зливаються, ідучи, як до безкрайого моря, до Христа. А щоб побачити тобі це, вислухай моє слово.

Сини Давидові були Соломон і Нафан. 10. Один з них, як потік великої ріки, ніс царську кров, другий — кров святих і світлоносних ієреїв. Христос же став тим і іншим, і великим Царем, і Архієреєм. Тому Матфей написав Духом Божим нащадків Соломонових, а Лука звернувся до Нафана. 15. Але із двох цих родів в одному потік вийшов довший, а в другому коротший, що й не дивно, бо не у власному сенсі один коротший за другого, а тільки кількість родів у них неправильна. А тому те, що спочатку розділилося, потім злилося в одне.

Але поясни мені це питання: як Йосиф походить від двох батьків? 20. Узаконено було Мойсеєм: коли єврей помирав, не залишивши після себе нащадків, то, щоб пам’ять його не пропала між людьми, один із братів або близьких родичів померлого зобов’язаний був, узявши любу його дружину і майно, відновити сім’я і дім померлого. 25. Тож і про Боголюдину відкрив я таку тайну. Матфан, який вів рід від Соломона, був одружений з Есфані, але після його смерті Есфану мав за дружину Нафанів нащадок на ім’я Мелхій. І вона народила синів — одному Якова, а другому Іллю. Після смерті Іллі, бо він не залишив роду, 30. і дім, і дружину його негайно взяв собі народжений не від одного з ним батька Яків і народив братові славного сина Йосифа. Так Йосиф був сином Якова, а закон приписував його Іллі. І один з євангелістів, Матфей, указав на природне походження, а другий, Лука, — на законне. 35. Тому й ти перестань порушувати прекрасну згоду євангелістів.

«Як же Бог, що явився на землі, веде Свій рід від Давида Царя? Як від смертної матері походить безсмертний Бог? Але як же від Йосифа? Він був син Діви і по Марії нащадок Левія, тому що Маріам була від Ааронової крові, 40. про що свідчить нам ангел. Сповіщаючи богоподібній Марії про народження Предтечі великого Світла, обох матерів звів він до великого Аарона. Коліна ж царське й священниче між собою не змішувалися».

Неправда! Коліна були розділені, 45. але й змішувалися багаторазово. Ще в глибоку давнину дочку великого Аарона ввів у свій знаменитий дім Наассон, а він був шостий від Іуди. Згодом, коли ассирійською зброєю було знищено місто і все було під владою вавилонян, уже суворо не дотримувалося незмішування колін. 50. Так Христос зводиться до царів і по матері, і, як просив я зауважити, по уявному батькові. За Августа кесаря, коли обкладали всіх податками і кожний у своєму місті записувався в перепис, у Давидову батьківщину — 55. Віфлеєм, який прийняв у надра свої великого Христа, незабаром приходять записатися і заручена дружина, і цнотливий Йосиф, бо обоє були одного племені. І тут біля ясел Матір Діва народила Царя всього світу. Тож і по батькові Він зводиться до царів.

60. Великий Лука вів родовід у зворотному порядку — від Христа до Адама, Адам же до мене прийшов для Христа. Божою рукою приведена до буття перша людина Адам; від Адама ж походить Сиф, від Сифа Енос, від нього четвертий Каїнан, від Каїнана Малелеїл, від Маделеїла Іаред, 65. що народив сина Еноха, який живим був узятий на небо. Від Еноха ж був Мафусал, який народив сина Ламеха, і це батько Ноя. Сим був сином цього Ноя; від Сима походить Арфаксад, Каїнан, Сала; а сина Сали називають Евером, а син Евера — Фалек; 70. від Фалека походить Рагав, а цей народив Серуха, який народив Нахора. За цими ішов Авраам, син Фарри, сина Нахорова. Авраамів же син Ісаак народив Якова, а Яків Іуду. А Іуда від Фамари народив Фареса, Фарес Есрома, Есром Арама18, і цей Амінадава, і Амінадав Наассона, 75. Наассон же Салмона, Салмон Вооза; від Вооза походить Овід, Овід народив Ієссея, а від цього походить великий Давид. Сином Давидовим був Нафан, який народив сина Матфана19, і цей Маїнана, Маїнан Мелеая, а цей Еліакима, Едіаким Іоанана20, Іоанан Йосифа, 80. Йосиф Іуду, від нього народився Симеон, від Симеона Левій, від Левія Матфан21, від Матфана Іорим, від Іорима Едіезер, від Едіезера Іосаф22 від Іосафа Ір, від Іра Елмод23, а в цього був син Косам, у Косама Аддій, в Аддія Медхій; від Медхія походить Нирій, від Нирія Салафиїл, Зороваведь, Рисай, Іонан, 85. Іуда, Осок24, Семей, Матфій25, Мааф, Наггей і Едим26. Від Едима походить Наум, Амос, Маттафій, Йосиф, Іаннай, Медхій, Левій, Матфан27, Ідій, Йосиф.

Так Лука, а як же великий Матфей? 90. Від Авраама до Давида згідно зі сказаним вище. А там, де Лука перейшов до священничого покоління, Матфей ставить рід царів. Тепер скажемо скільки їх було і як називаються сини Давидові: Соломон, Ровоам. Авія, Аса; від Аси 95. походить Іосафат, а сьомий був Іорам; потім Озія, Іофам, Ахаз, Езекія, Манассія, Амон, Іосія; і після нього Ієхонія, якого відвели полоненим у Вавилон, Салафиїл, Зороваведь, Авіуд, Еліаким, 100. Азор; від Азора Садок, від Садока Ахин28, від Ахина Еліуд, від Еліуда Еліезер29, від Еліезера Матфан, від Матфана Яків, останній, гаданий батько Христа, Йосиф.

19. Дванадцять апостолів

У Христа великого Бога дванадцять учеників: Петро, Андрій, Іоан, Яків, п’ятий Филип, шостий Варфоломій, потім Матфей, Фома і Яків Алфеїв, 5. Іуда, Симон і другий Іуда, про якого краще б не згадувати.

20. Чудеса Христові за Євангелієм від Матфея

За Матфеєвою книгою такі чудеса, які звершив Цар Христос, Який вступив у єднання з людською плоттю.

По-перше, позбавив від лютої хвороби — прокази (8, 1-4). По-друге, укріпив тіло сотникового раба (8, 5-13). 5. По-третє, Своєю рукою вгамував лихоманку у тещі Петрової (8, 14-15). По-четверте, втихомирив велике збурення і вітри (8, 23-27). По-п’яте, послав бісів у свиней у Гергесинах (8, 28-32). По-шосте, [зробив так, що] розслаблений членами взяв постіль свою (9, 2-7). По-сьоме, Христос зупинив джерело крові кровоточивої, яка доторкнулася до Нього (9, 20-22). По-восьме, 10. дочка князя повернулася в світ (9, 23-25). По-дев’яте, Він дарував зір сліпим (9, 27-29). По-десяте, німий після вигнання біса заговорив (9, 32-33). По-одинадцяте, Христос визволив від уз суху руку в суботу (12, 10-13). По-дванадцяте, звільнив від біса очі і слух (12, 22). 15. По-тринадцяте, наповнив дванадцять коробів, наситивши п’ятьома хлібами п’ять тисяч людей (14, 16-21). По-чотирнадцяте, ввійшов по водах на корабель і велике збурене море скорилося Його стопам (14, 24-33). По-п’ятнадцяте, Він вигнав духа з хананеянки, 20. зваживши на сильні благання її матері (15, 22-28). По-шістнадцяте, наповнив сім коробів із семи хлібів, тим часом як кількість насичених було чотири тисячі (15, 32-36). По-сімнадцяте, преобразився в Божественний образ і засяяв перед учениками більше за сонце (17, 1-8). 25. По-вісімнадцяте, на прохання батька звільнив від хвороби його улюбленого сина, який страждав під час молодого місяця (17, 14-18). По-дев’ятнадцяте, на дорозі дарував світло очам іерихонським незрячим, що сиділи при дорозі (20, 29-34). По-двадцяте, повернув зір очам 30. і укріпив розслаблені коліна (21, 14), вигнав із храму всяку скверну (21, 12-13); на шляху ж із Вифанії звершив найбільше чудо — негайно висушив смоківницю, яку знайшов безплідною (21, 18-19). Потім настала глибока темрява, коли на хресті заходило Світло (27, 45), розірвалася широка завіса храму (27, 51), 35. затряслася земля, розкололося в землі каміння і пробуджені мерці залишили гроби (27, 52-53). Нарешті, і Сам, на третій день відкривши гріб (28, 1-7), явився невдовзі улюбленим Своїм (28, 16-17) у Галилеї.

21. Чудеса Христові за Євангелієм від Марка

Марк, повіривши слову великого служителя Петра, описав для авзонян такі чудеса Божі. Біс (1, 23-26), лихоманка (1, 30-31), проказа (1, 40-45) і розслаблення членів (2, 3-12) послухалися слова Христового; 5. потім суха рука випрямилася (3, 1-5). Ще Христос приборкав силу вітрів або моря (4, 36-41); Йому скорився легіон (5, 1-20); Він зупинив криваву течу (5, 25-34); наситив багатьох п’ятьма хлібами (6, 35-44). Потім утихомирив море і ходив по водах (6, 47-51), вигнав біса 10. із фінікіянки (7, 25-30) — на знамення тирянам і сидонянам; зцілив глухонімого (7, 31-37); ще наситив тисячі сьома хлібами (8, 1-9); і сліпий побачив світло (8, 22-26). Потім засяяло лице Його (9, 2-8); вигнавши біса, звільнив язик від уз [німоти] (9, 17-27); і Вартимей, 15. сліпий з Єрихона, побачив світло (10, 46-52). А коли Христос, зголоднівши, знайшов смоківницю безплідною, тільки словом віддав її смерті (11, 12-21); ще зцілив сліпих і кульгавих біля храму.

22. Чудеса Христові за Євангелієм від Луки

Лука, повіривши слову великого служителя Христового Павла, описав такі чотирнадцять Божих чудес: біс (4, 33-35), лихоманка (4, 38-39), проказа (5, 12-14) і розслаблення членів (5, 17-25) послухалися Слова, і суха рука випрямилася (6, 6-10).

5. Потім зробив здоровим сотникового раба (7, 2-10); вдові в Наїні повернув сина, воскресивши з мертвих (7, 11-15); Своїм словом очистив від гріхів жінку, яка помазала миром чисті ноги Його (7, 37-50); утихомирив вітри (8, 22-25) і великий легіон (8, 27-39); зупинив течію крові (8, 43-48); 10. повернув до життя дочку Іаїрову (8, 49-56); п’ятьма хлібами і двома рибинами наситив у пустелі п’ять тисяч людей (9, 12-17); явив осяяння Свого лиця (9, 28-36); вигнав злого біса з юного отрока (9, 38-42) й іншого біса, що зв’язав язик (11, 14); а також 15. зцілив єврейську жінку, скорчену лютою недугою (13, 11-13); звільнив від водного тягаря (14, 2-4); очистив десять прокажених, з яких один був самарянин (17, 12-19); дарував світло сліпому з

Єрихона, що сидів при дорозі (18, 35-43). А також Лука описав і ті знамення, які бачили під час смерті Христової 20. і коли Христос із мертвих явився Своїм улюбленим.

23. Чудеса Христові за Євангелієм від Іоана

У священній Іоановій книзі знайдеш небагато чудес, але багато промов Христа Господа. Був шлюб, і виночерпці розчиняли вино з водою (2, 1-10). Христос сказав, і стражденний син царедворця зцілився (4, 46-53). 5. Сказав, і взяв постіль свою той, що не одержав зцілення в купелі (5, 1-9). Потім звершив чудо п’яти хлібів (6, 1-13); потім ходив бурхливим морем і врятував учеників (6, 17-27). Зцілив сліпого від народження, помазавши йому сумішшю очі (9, 1-41). Четвертий був уже день, і Лазар був пробуджений із гробу (11, 1-44). 10. Наостанок і Сам Христос Цар, Який помер за мерців і воскрес, щоб оживити їх, відкрито розмовляв зі Своїми друзями (20-21).

24. Притчі Христові за Євангелієм від Матфея

Уникни і в загадковий зміст утаємничених Христових слів, що значать: дім, побудований на сипучому піску (7, 26-27); однакове насіння, але не однаково упало на землю (13, 3-8); і добре насіння, до якого домішалося насіння вороже (13, 24-30); 5. дерево з малого гірчичного насіння (13, 31-32); а також закваска, прихована в борошні (13, 33); поле, що купується заради скарбів (13, 44); дорогоцінна перлина, яку купець придбав за все, що мав (13, 45-46); невід, що витяг з моря всякого роду риб (13, 47-48); 10. узята на рамена заблудла вівця (18, 12-13); цар немилосердий до служителя, який був немилосердий до своїх боржників (18, 23-34); останні, які одержали плату, рівну з першими (20, 1-15); два сини, послані у виноградник, ні в чому між собою не подібні (21, 28-30); виноградарі, що віддали на смерть нащадка (21, 33-40); 15. гості, зібрані з розпуттів на бенкет у шлюбному чертозі (22, 1-13); невсипущі діви зі світильниками (25, 1-12); господар, який розділив рабам по нерівному числу талантів (25, 14-30); козлища, поставлені напроти овець (25, 32-33).

25. Притчі Христові за Євангелієм від Марка30

Стільки зробив Великий Христос: істинно в притчах промовив Він слова; про те, що на землі насіння одне не подібне і не споріднене насінню терня (4, 7), і про гірчичне насіння (4, 31), про спадкоємця умертвленого руками беззаконних (12, 7). 5. Марк, чиє це все, — вихованець Петра. У просторій Елладі ж [вихованець] Павла Лука так написав: про демона (Лк. 4, 33-35), лихоманку (4, 38-39), рибний лов (5, 4-9), проказу (5, 12-13) і параліч (5, 18-26).

26. Притчі Христові за Євангелієм від Луки

Лука згадав про такі притчі: про того, хто поклав надійну основу на каміння (6, 47-49); про те, хто більше отримує благодіянь і більше любить (7, 41-43); про насіння, яке впало на чотири 5. види землі (8, 5-15); про подорожнього, який потрапив до рук розбійників (10, 30-37). Потім хтось, передчасно підійшовши до дверей, просить і одержує не зле (11, 5-8); нечистий дух вселяється з іншими сімома духами (11, 24-26); 10. багатий, зрадівши безлічі плодів, віддається даремним надіям, не знаючи, де буде (12, 16-21). Після цього і те, що, очікуючи Христа, Який повертається зі шлюбу, необхідно пильнувати і якнайкраще звершувати служіння Йому (12, 36-40); і те, що безплідна смоківниця обкладається гноєм (13, 6-9); закваска (13, 20-21); убогі на шлюбі (14, 16-24); 15. радість через знайдену драхму (15, 8-10) і знайдену вівцю (15, 3-7); батько, який змилосердився над блудним сином (15, 11-32); домобудівник, який, розсудливо обкрадаючи господаря, кожному з його боржників прощає деяку частину боргу (16, 1-9); Лазар і багатій (16, 19-31); надокучливе прохання вдовиці (18, 2-5); 20. митар і зарозумілість фарисея (18, 10-14); рівний розподіл десяти мін (19, 12-27); лихі землеробці, убивці свого господаря (20, 9-17).

27. Притчі Христові у чотирьох євангелістів

Боюся, щоб основу життя поклавши на піску (Мф. 7, 26), не зруйнуватися мені від рік і вітрів.

Боюся, щоб, подібно до насіння, яке впало на суху і безплідну землю, і мені, швидко вирісши, ще скоріше не засохнути, 5. коли вдарить у мене сонячне проміння й легкі напасті, або не бути з’їденим птахами і заглушеним терням (Мк. 4, 3-8).

Боюся, щоб сівач негідного кукіля і заздрий ворог під час мого сну не підмішав поганого насіння і щоб мені, коли на вирослі разом 10. і добрі й погані рослини накладу руку раніше, ніж вони виколосяться, не знищити із кукілем і доброї рослини, бо деякі мають досвідчену руку та уміють знищувати тільки кукіль там, де чеснота і порок, знаходячись поперемінно, стали між собою близькими і де виростає погане разом з добрим (Мф. 13, 24-30).

15. Хвалю мале гірчичне зерня, яке при всій своїй мізерності дуже скоро розростається в дерево і досягає такої висоти, що робиться притулком для птахів небесних (Мф. 13, 31-32).

О, якби і мені, полюбивши красу Твою, дорогоцінна й знаменита Перлино (Мф. 13, 45-46), стати великим купцем і, 20. продавши все, що в мене є, до останнього хітона, одержати взамін дороге надбання і зробитися багатшим за всіх, коли придбаю єдину з усіх коштовностей або скарб, прихований на полі в земних глибинах!

Знаю й те, що цілий світ захоплений у сіті, коли ловці людей, 25. виконуючи повеління Христа Господа, обклали його своїми сітями, щоб плаваючих у гірких хвилях цього життя витягнути із глибин моря й представити Христу. Але коли будеш виголошувати суд про цей лов і ділити його на частини, 30. мене не відкидай далеко, як одну з негідних риб, але вклади в посудини на збереження для Царя (Мф. 13, 47-50).

О, якби мені у великий, прекрасний і квітучий Божий виноградник увійти з раннього ранку і виконати більший за інших труд (Мф. 20, 1-16), а нагороду і славу отримати нарівні хоча б з останніми! 35. Чому заздрити, якщо Бог нарівні з трудами ставить і одне бажання трудитися?

Отець посилав у виноградник синів, щоб подбали про нього, і спочатку послав старшого. Він охоче прийняв наказ, але не виконав батьківське бажання, як обіцяв, а молодший син відмовився виконати наказ, однак виконав (Мф. 21, 28-32). На мою думку, [втім] 40. краще, та й батькові був би приємнішим такий син, який би і прийняв наказ, і сповнив надію.

Але ті, які приготовлені для вогню, уб’ють спадкоємця поза виноградником (Мф. 21, 33-41).

Ось і шлюбний бенкет, який приготував добрий батько (Мф. 22), веселячись заради найкращого сина. О, якби на цій вечері було місце й для мене, і кожного, хто зі мною однодумний! 45. Але поза бенкетом залишиться той, хто шлюбним веселощам віддає перевагу або полю, або парі куплених волів, або дружині. Боюся й того, щоб з-поміж бенкетуючих, які одягнені по-шлюбному, одного мене, в котрого осквернені ризи, не зв’язали по руках і по ногах 50. і не викинули зі шлюбного чертога далеко і від друзів, і від шлюбного бенкету.

Коли ж десять чистих дів (Мф. 25, 1-13), пильнуючи, із запаленими світильниками і з недрімаючими очима очікують жаданого Нареченого — Господа Бога, щоб їм світлими вийти назустріч Тому, Хто приходить з веселощами, 55. тоді не постав мене в числі бідних розумом і юродивих дів, щоб мені, уже в саме пришестя Христове обтяженими від сну очима, помітивши ледь мерехтливий блиск світильників, занадто пізно не побажати для себе краплі єлею світлого життя, і замкнені двері не закрили мені вхід на шлюб, 60. де Слово, з’єднуючись великими узами любові з чистими душами, дарує їм відвагу і славу.

Коли ж, Царю мій, повертаючись зі шлюбу, прийдеш раптово і до тих, що очікують, і до тих, що не очікують, о, якби мені тоді опинитися серед тих, що очікують, і заслужити похвалу, 65. як доброму служителеві (Мф. 25, 21, 23), що мав страх, поблажливому до підначальних і правдивого роздавателя плодів — твердого слова!

І на грізний день, при розлученні овець і козлищ (Мф. 25, 32-33) — людей благочестивих і непреподобних, не постав мене на боці козлищ, 70. але накажи мені стати з вівцями праворуч, ліворуч нехай залишаться тільки гірші!

Коли є в мені якийсь світлоносний світильник (Мф. 5, 15), нехай світить він поза, поверх свічника! Але добре й те, щоб інше бачив у мені один Бог, Який оком Своїм за всіма поглядає.

О, якби мені завжди й найбільше любити Бога, чи посилає Він що-небудь гірке 75. чи добре, бо все для мене прекрасне!

Але якщо на мене після виходу з великого Христового града нападуть розбійники, то не допусти, щоб я загинув від убивчих рук.

І якщо візьмеш із мене дух життя, то ворог нехай не нападе на мене зі своєю навалою, як на людину ні до чого не гідну!

80. Не знищуй, о Царю, безплідної смоківниці, але почекай ще плоду (Мф. 21, 19; Лк. 13, 7); не посікай мене, але доклади піклування, щоб оновити мої сили!

Знайшовши драхму, вівцю і зовсім загиблого сина (Лк. 15, 8-9; Мф. 18, 12-14; Лк. 15, 11-32), одну на землі, другу в горах, а третього біля ніг у жалюгідному стані, що повернувся в батьківський дім, 85. приєднай мене знову, о Царю, до Твоїх синів, овець і драхм!

Оскільки Цар добрий до моїх немочей, то нехай не буду і я немилосердним мучителем (Мф. 18, 23-35) подібних до мене рабів! І добре, якби в мене вистачило розсудливості таємно зменшити щось із їхніх боргів, аби згодом мати собі допомогу при нестатку!

90. Бажав би я бути Лазарем і тут, і в майбутньому житті, тому що інший був зарозумний тут, а там став безчесним і за перенасичення мучиться в полум’ї (Лк. 16, 19-31).

Не буду високо гордовитим; бо я — негідний митар і слізьми приверну до себе милосердя (Лк. 18, 10-14); а фарисеї нехай будуть принижені!

Якщо ж виснажену вдовицю відішлю коли-небудь від дверей своїх (Лк. 18, 1-8) ні з чим або із власних рук 95. замість бажаного хліба або смачної риби подам кому-небудь камінь або страшну змію (Мф. 7, 9-10), прикриваючи привітністю ворожнечу, то і сам нехай одержу таку ж відплату від Бога!

Якщо в мене до одних комор прикладена вже печатка, а інші наповнює швидкоплинна надія (Лк. 12, 16-21), 100. то ніч нехай знищить мене і мої марні мрії!

Ні, ні, не бажаю того, щоб талант, що довірив мені Бог (Мф. 25, 15-30), Який приділив іншим більшу благодать, і порівно всім розділена міна, тобто дар природного слова, залишилися в моїх руках не вжитими на справу; навпаки, 105. пущу їх в обіг, і краще одержати мені за це славу, ніж зазнати суворого покарання і ганьби.

28. Буря, утихомирена Христом31

Колись Христос на кораблі спочивав природним сном, а море хвилювалося від бурхливих вітрів, і плавці в жаху волали: «Пробудися, Спасителю, і допоможи тим, що гинуть!» Цар, вставши, наказав 5. вітрам і хвилям затихнути (Лк. 8, 24). Тоді ті, що були на кораблі, збагнули в цьому чуді чудодіючого Бога.

29. Пісня Богові

О Ти, Який вище за все! Бо що інше дозволено мені промовити про Тебе? Як оспіває Тебе слово? Бо Ти, невимовний ніяким словом! Як подивиться на Тебе розум? Бо Ти незбагненний ніяким розумом. Ти один невимовний, бо звершив усе, що промовляється словом! 5. Ти один незбагненний, бо створив усе, що обіймається думкою. Тебе оспівує гучно все словесне й безсловесне32. Тебе вшановує все і обдароване, і не обдароване розумом! До Тебе спрямовані загальні всіх бажання; про Тебе вболівають усі серця; Тобі все возсилає моління. 10. Тобі все, що розуміє Твої помахи, виголошує безмовний піснеспів. Тобою єдиним усе перебуває. До Тебе все в сукупності прагне. Ти кінець усього; Ти єдиний і все; Ти ні єдиний, ні єдине, ні все. О Всеіменований! Як найменую Тебе, єдиного неіменованого? 15. Та і який небесний розум проникне крізь позахмарні покрови? Будь милосердним, о Ти, Який вище за все! Бо що інше дозволено мені виголосити про Тебе?

30. Інша пісня Богові

Дай заспівати, дай прославити Тебе, нетлінного Єдинодержця, Господа, Владику! Тобою пісня й хвала, 5. і ангельські лики, і нескінченні віки; Тобою сіяє сонце, Тобою путь місяця і вся краса зірок; 10. Тобою людина, відзначена честю, як тварина розумна, одержала у долю думку про Божество. Ти створив усе, кожній речі вказуєш її чин і все 15. обіймаєш Своїм Промислом.

Ти сказав слово, і звершилося діло. Бо слово Твоє є Бог Син, єдиносущний і рівночесний з Народженим. 20. Він привів усе в порядок, щоб над усім царювати. А всеосяжний Святий Дух Бог зберігає все Своїм промислом.

25. Оспівую Тебе, жива Тройце, єдина і єдиноначальна, Єство незмінне, безначальне, Єство невимовної сутності, Розум незбагненний у мудрості, 30. небесна Державо, непогрішима, непідначальна, безмежна, Сяйво незручновидиме, але все охоплюю зором, 35. що від землі й до безодні ні в чому не знає для Себе глибини!

Будь милостивим до мене, Отче! Даруй мені, щоб завжди я служив цій святині; а гріхи мої відкинь, 40. очистивши совість від усякої скверної думки, щоб я прославив Бога, здіймаючи преподобні руки, благословив Христа і 45. коліносхильно виблагав у Нього прийняти мене, раба Свого, коли прийде Він у царстві!

Будь милостивим до мене, Отче! Нехай знайду в Тебе милість і благодать, тому що 50. Тобі слава й подяка в безмірні віки!

31. Пісня друга33

Слава Богові Отцеві і Синові — Всецарю, слава Всехвальному і Всесвятому Духові. Тройця — Бог єдиний, Який все створив: небеса для небесних і землю для земних; 5. море, ріки й джерела створив для тих, що живуть у воді, все животворячи Своїм Духом. Щоб премудрого Творця всяке творіння оспівувало — свою єдину Причину життя й перебування. Особливо ж природа розумна завжди оспівує Його — 10. Великого Царя і Благого Отця: подихом, душею, язиком і думкою. Дай же і мені славословити Тебе чисто, Отче!

32. Пісня вечірня

Благословимо Тебе нині, Христе мій — Слово Боже, Світло від Світла безначального, і Дух безначальний, 5. Потрійне Світло, що в єдину славу з’єднується, Яке, знищивши темряву, утвердило світло, щоб у світлі все створити й, 10. непостійну матерію оформивши в світ і нинішнє благовлаштування, розум людський освітивши Словом же й Премудрістю — 15. світлістю з небес, і на землі утвердити [Свій] образ, щоб світлом Світло споглядалося і ставало всецілим Світлом. Ти просвітив небеса 20. різноманітним блиском. Ти зробив так, що ніч і день поступаються мирно одне одному, шануючи закон братерства й дружби. І одною — покладаючи межу 25. втомі багатотрудної плоті, другим же — піднімаючи на діло і діяння Тобі любі, щоб, уникаючи мороку, 30. ми поспішали б до дня, днем, а не ніччю морок знищуючи. Ти посилаєш легкий сон моїм повікам, 35. щоб язик піснеславлячий недовгим сном заспокоїть. Але й поперемінними хорами ангелів творіння Твоє [Тебе оспівує] не вмовкаючи. Разом з Тобою й ложе нехай досліджує 40. благочестивими думками, щоб ніщо з нечистого, зробленого за день, вночі не викрило, і щоб забави нічні уві сні не тривожили. 45. Але розум навіть і без тіла виголошує Тобі, Боже — Отцю і Сину і Святому Духу честь, славу і силу на віка. Амінь.

33. Подяка

Дякую Тобі Царю і Творцю всього, небо сповнене слави Твоєї, а вся земля — Твоєю премудрістю. Бог Слово — Син Твій створив усе. Твій Дух Святий життям усіх обдаровує. 5. Милостива до світу Божественна Тройця; будь милостива й до нас, Сине Божий за духом, і людина за плоттю, Який хресну смерть перетерпів як людина; на третій день врата пекла скрушив як Бог; кайдани смерті розірвавши, воскрес, 10. і роду смертних відновивши природу, оживотворив усе властиве нам, аби ми завжди оспівували Тебе — Безсмертного.

34. Інша подяка

Дякую Тобі, Царю і Творцю всього, дякую Тобі, що створив розумні [істоти] — словом, [істоти] видимі — повелінням і їх, що раніше не були, утвердив, і з невиявленого [уявлення], виявив. Чисті піснеспівці [Твої] Твій престол оточують, 5. з одного боку — миріади, з другого боку — знову тисячі. Ангельських воїнств вогненний хор — спочатку нетлінні племена первородних, хор сяючих зірок, духи Божих мужів, душі праведних — разом усі зібралися і, Твій престол обступивши, 10. з радістю і страхом співають безперестанно чисту і незмовкну пісню. Дякую Тобі, Царю і Творцю всього, і ця чиста пісня моя нехай [звучить серед] небесних хорів. Так, і я молю Тебе, Отче Безсмертний, 15. і схиляю коліна свого серця, і розум мій падає ниць перед Тобою — Отцем моїм Безсмертним, і голова моя в благанні до землі схиляється, і на ній лежу я, молюся Тобі й проливаю сльози. Тому що я негідний на небо дивитися. Але Ти, милостивий Отче, зглянься наді мною, будь милостивим до мене, 20. Ти — зціляєш стражденного, рукою Твоєю вийми мене з пазурів смерті, очищаючи всі думки мої. Не позбав мене Духа Твого, але наповни мої груди силою й відвагою, щоб і серцем, і вустами я оспівував Твою красу. 25. Стань мені, слузі Твоєму, Отцем моїм. Дай і мені чисте життя, чисту кончину, надію благу, милість і благодать. Усе, чим згрішив я від юності, знищ як добрий Цар, бо Тобі щодня [належить] подяка, Тобі — подяка щодня і повік.

35. Молитва перед читанням Священного Писання

Отче Христа Всевидячий, почуй наші моління. Даруй божественний спів голосу слуги. Адже цей священний слід веде до пізнання стежки Божественної, Бога як Самонародженого — єдиного серед живих, 5. і Христа — Господа, що спасає смертних від зла, Який колись змилостивився над людським родом, що тяжко страждав, і образ Свій за порадою Отця побажав добровільно змінити. І став смертним безсмертний Бог, і всіх, що нудяться в тартарі, звільнив від уз Кров’ю Своєю. 10. Отже, прийди ж тепер, і зі священної і чистої цієї Книги насить свою душу натхненними Богом словами, бо тоді ти побачиш служителів Істини, що сповіщають життя голосом небесним.

36. Молитва того, хто відправляється в путь

Царю мій, Христе! Ти, в Якому всі блага для Твоїх людей; Ти, Який у всьому для них путь пряма; Ти вогнем і хмарою вів воїнства; Ти Своїм улюбленим відкрив путь у розсіченому морі, а фараона в ньому потопив; 5. Ти посилав їм з неба надзвичайний хліб, із твердого каменю виточив ріку; Ти (о, велике чудо!) зупинив у пустелі стрімкість людей неприязних, коли Мойсей простягав руки, наперед знаменуючи хрест — мою допомогу; Ти зупинив рух місяця й сонця, зробив, що ріка відступила перед тими, що поспішали, 10. і відкрився зручний шлях у землю, яку Ти Сам обіцяв і вказав; Ти показав наостанку людям путь у саме небо і до прадавнього шляху приєднав новий, коли прийшов 15. на нашу землю Ти — заразом Бог і людина, і знову вознісся звідси на небо, щоб прийти до тих, що очікують світлоносніше за попереднє. Ти Сам ходив по морях, Своїми стопами топтав хвилі, що збурювалися сильними вітрами. Прийди ж нині, Блаженний, супроводжувати й мене, якого покликали! 20. Дай мені добру дорогу і благого ангела, путівника, захисника, помічника, щоб він і вночі і вдень якнайдалі, відводячи мене від усякого зла і після трудів привівши мене до бажаного кінця шляху, як із дому вивів непошкодженим, так і повернув мене знову додому — до рідних 25. і до друзів, що полюбили подібний шлях життя, і я, вільний і нічим не збурений, міг день і ніч підносити до Тебе молитви, ведучи життя, неосквернене гріхами, і окрилений розум постійно підносячи до Тебе, Світла мого життя, поки не звершу останнього і спільного для всіх шляху 30. і поки не досягну єдиного з благочестивими кінця трудів! Для Тебе живу я, Царю мій, Христе, для Тебе й говорю, для Тебе сиджу на одному місці, для Тебе піднімаю стопу моєї ноги, бо Ти покриваєш мене Своєю рукою. Але й тепер приведи мене до доброго звершення моєї подорожі!

37. Інша молитва про добру подорож34

Без Тебе, Христе Царю, неможливо підняти й стопу ноги; в Тобі всі блага для Твоїх людей; Ти в усьому для них шлях прямий; на Тебе уповаючи, іду й цим шляхом. 5. Перепровадь же мене непошкодженим і даруй мені, чого сподівається серце! Приведи й назад мене, Царю, в убогий мій дім, де б я міг на свободі умилостивляти Тебе і день і ніч!

38. Про те ж молитва друга

Ти, Який вогнем і хмарою вів воїнство; Ти, Який відкрив шлях у морі гнаним і хвилі зробив для них твердими, хліб же надзвичайний посилав з неба тим, що не очікували, і з наскельного каменю виточив потік! 5. Прийди і нині супроводжувати закликаючого Тебе служителя, Христе, Світло людей, Податель усякого успіху!

| Зміст | Розділ II. Вірші моральні

Вірші № 1-5 були включені до циклу «Піснеспіви таємничі» (див.: Творения святого отца нашего Григория Богослова, Архиепископа Константинопольского: В 6-ти ч. 1843-1848. Ч. 4. С. 177-193). У дореволюційному перекладі перший твір називався: «Слово 1, про начала». Далі видання 1843-1848 pp. буде вказуватися — ТСО (Переклад Московської духовної академії в серії «Творения святих отцов в русском переводе»). — Ред. [↩]
Тобто Адама. — Ред. [↩]
Маніхейство — єретичне вчення про рівноправну боротьбу світла й темряви. — Ред. [↩]
Тобто проста духовна природа Божества або природа ангелів. — Ред. [↩]
У перекладі ТСО: «Про Промисл». — Ред. [↩]
У Біллія читається: τὰ δ´ οὐ μέγιστα τῶν κακῶν τιμητέα. Але за перекладом Леунклавія видно, що він замість κακῶν (пороків) читав καλῶν (доблестей). [↩]
Вірші № 7-9 у перекладі TCO були включені в цикл «Пісні таємничі» (див.: Ч. 4. С. 193-206). — Ред. [↩]
Душу. [↩]
Міфічний цар Іксіон за нечестя був прив’язаний у Тартарі до вогняного колеса, що вічно обертається. — Ред. [↩]
Тобто людинність Ісуса Христа. [↩]
Хрещення. [↩]
Тут: косяки й поперечини (Вих. 12:7). — Ред. [↩]
У перекладі ТСО: «Про втілення» під № 2. — Ред. [↩]
Тобто розумної душі в людині. — Ред. [↩]
У гріхопадінні. — Ред. [↩]
Тобто брутальністю, щільністю, плотяністю. — Ред. [↩]
У перекладі TCO: «Про втілення» під № 1. — Ред. [↩]
Есром Іорама, Іорам Арама. [↩]
Маттафія. [↩]
Іонана. [↩]
Матфат. [↩]
Іосій. [↩]
Елмодам. [↩]
Йосиф. [↩]
Маттафій. [↩]
Еслим. [↩]
Матфат. [↩]
Ахим. [↩]
Елеазар. [↩]
Кайлей висновує, що це короткий фрагмент великого вірша, і в ньому слід припускати початок і кінець, і тут мовиться не тільки про притчі, але й про чуда, і не тільки про Марка, але й про Луку. Тут і далі: новий переклад із грецької зроблений для даного видання П.К. Доброцвєтовим. Вірш № 25 перекладений за Patrologiae cursus completus Graeca (далі — PG). T. 37. Col. 495-496. — Ред. [↩]
У перекладі ТСО: «Христос на кораблі». — Ред. [↩]
Ця фраза відсутня у перекладі ТСО. — Ред. [↩]
Вірші № 31-35 включно перекладені російською мовою для цього видання за PG. T. 37. Соl. 509-513. — Ред. [↩]
У дореволюційному перекладі назви віршів № 37 і 38 не були зазначені. — Ред. [↩]

Опубліковано: 17.10.2013; востаннє змінено: 01.03.2016.

Залишити відгук »

Ім’я (required)

Mail (will not be published) (required)

Сайт

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.

Повідомити поштою про нові відгуки. Ви можете також підписатися на відгуки без коментування.
Δ

«Наша Парафія»