Глава II. Учення Про Бога Троїчного в Особах
Догмат про Пресвяту Тройцю — найважливіший у системі християнського віровчення і водночас найбільш таємничий і важкий для розуміння. Тому-то, можна вважати, майже з найперших часів християнства він і став предметом глибокої уваги, ретельного дослідження, гарячих суперечок, сильних нападів з боку єретиків і ще сильнішого захисту з боку Церкви. Почавшись із лжевчення так званих юдействуючих християн (єресі першого століття), виявившись потім у системах другого століття, евіонізмі й гностицизмі, протидія догмату про Святу Тройцю широко розвинулась у різних антитринітарних, або монархіанських, системах третього століття. Але уражене Церквою у всіх цих видах, воно з особливою силою виникло і завзято трималося в четвертому столітті в системах аріанських. Чи можна назвати який-небудь інший період, коли догмат про Святу Тройцю зазнав таких сильних нападів, як саме в цей час, і чи коли-небудь доводилося Церкві вести настільки сильну й завзяту боротьбу з єретиками, як тепер. Але хоч які сильні й завзяті були супротивники Святої Тройці, ще сильніший і твердіший був захист цього найвищого й суттєвого догмату з боку Церкви. В особі кращих своїх представників вона виставила цілу низку ревних поборників істини, які цілком присвятили себе захисту й утвердженню догмату, який хулили єретики.
Св. Григорій Богослов був одним з головних захисників православного догмату про Святу Тройцю. Перейнятий найглибшим благоговінням до цього найвищого догмату, усвідомленням його особливої важливості й значення в системі християнського віровчення і водночас цілком розуміючи помилковість сучасних йому єретичних доктрин і їх небезпеку для Церкви; він, можна сказати, віддав усе своє життя й усі свої знання захисту, розкриттю і його поясненню. Немає жодного догмату, яким би св. Григорій займався з такою увагою і який би розкривав з такою повнотою й обґрунтованістю, як догмат про Пресвяту Тройцю. В його богословській системі цей догмат є центром, навколо якого групуються всі інші догмати. Хоч де і про що він говорив, він завжди спрямовує своє слово до Святої Тройці. Тройця постійно була в його думках, так що, здається, він не зважувався відкривати своїх вуст без того, щоб не промовити імені Святої Тройці, і не брав у руки пера, щоб не написати цього Божественного імені. Зберігати в чистоті й не пошкодити Божественне вчення і особливо догмат про Пресвяту Тройцю — цю найдорогоціннішу заставу, успадковану від отців, — становило мету життя і пастирської діяльності св. Григорія. «О якби, — виголошує він в одному зі своїх «Слів», — до останнього подиху з великою відвагою зберігати цю прекрасну заставу святих отців, які жили ближче до Христа і первісної віри, — те сповідання, в якому ми виховані з дитинства, яке навчилися виголошувати найперше, і з ним нарешті переселитися із цього життя, не взявши звідси нічого іншого, крім одного благочестя» 1. Одушевлений цієї ідеєю, св. Григорій скрізь і при всякому випадку з особливою силою і наполегливістю пропонував вчення про Святу Тройцю. Він постійно говорив про Тройцю і у Назіанзі, і в Константинополі, і перед вірними, і перед невірними. Його ніскільки не лякала злість ворогів, що кидали в нього не тільки словами, але й камінням: він сміливо й відкрито спростовував закиди супротивників Святої Тройці і твердо проповідував істину, не шкодуючи навіть власного життя. «Кидайте, цільте в мене камінням, — говорить він своїм супротивникам, повторюючи кілька раз своє істинне вчення про троїчну Одиницю, — ось я непохитно стою перед вами ціллю істини, нехтуючи свист слів і стріл!» 2. Численні й різні заперечення, якими його вороги намагалися похитнути істинне вчення про Пресвяту Тройцю, спонукали Назіанзина насамперед з’ясувати й спростувати ці заперечення, і він з успіхом виконав це завдання. Застосовуючи частково вже вироблені засоби св. Афанасія та інших отців і вчителів Церкви, частково свої міркування, він сміливо і без труднощів спростував усі софічні хитросплетіння, якими єретики намагалися обплутати простодушних правовірних, і, у свою чергу, показав неспроможність і безглуздість єретичних доктрин. З іншого боку, щоб не залишити питань, які хвилювали сучасне йому християнське суспільство, відкритими, святий отець, разом з полемікою проти єресей, намагався також дати на них посильні відповіді і представити догмат про Святу Тройцю якомога ясніше й виразніше. Таким чином, сучасні св. Григорієві єретичні помилки у питанні про Святу Тройцю послужили йому приводом для чіткого розкриття і відповідного викладу цього таємничого догмату. Але, з іншого боку, вважати св. Григорія зобов’язаним у справі розкриття й викладу вчення про Святу Тройцю тільки сучасним йому єресям означало б приписувати останнім занадто велику честь. Навпаки, досить велике значення в цьому випадку необхідно приписати і йому самому, його внутрішньому настрою й характеру. Від природи схильний до самозаглиблення й споглядання, вихований у глибокій вірі, яку і розвинув у собі за допомогою освіти, незвичайного прагнення до богопізнання, Богослов любив розмірковувати про релігійні предмети і побожне споглядання Божественних істин. Пустельник і аскет за характером і способом життя, він ніде й ні в чому не знаходив собі спокою й насолоди, як тільки саме в царині безкінечній і Божественній: споглядання Божественних істин було істинною поживою для його розуму й серця. Тим більше це потрібно сказати про нього, коли йдеться про догмат Святої Тройці. Глибина й таємничість останнього особливо привертали увагу св. Григорія, крім різних викликів з боку єретиків, і він завжди зупинявся на ньому з особливою любов’ю, намагаючись усвідомити своїм спекулятивним розумом таємницю триєдиного Божества.
Але, усвідомлюючи особливу важливість і значення догмату про Пресвяту Тройцю і намагаючись розкрити й зрозуміти його, св. Григорій водночас цілком уявляв труднощі, пов’язані з розумінням і викладом цього найтаємнішого християнського догмату. На його думку, сутність Святої Тройці не можна ні збагнути цілком, ні передати цілком відповідними словами й образами, а тому, спробувавши не раз уявити кілька образів і аналогій з кінечного світу і переконавшись, що вони не можуть слугувати для вираження таємниці Святої Тройці, приходить до висновку, що найкраще полишити в цьому випадку всі мудрування і йти тільки за тим, чому навчений з небес 3. Ще тяжче, на його думку, виклад і проповідування вчення про Пресвяту Тройцю перед народом і натовпом слухачів, з надзвичайно різним ступенем розуміння, з якими йому доводилося мати справу. «Важко, — говорить він, — хто бесідує про такі високі предмети, особливо в численних зборах людей різного віку і здібностей, які, як багатострунний інструмент, вимагають різних ударів, — важко підшукати слово, яке усіх напоумлювало б й опромінювало світлом пізнання» 4. Щоб зробити проповідуване ним вчення про Святу Тройцю спільним надбанням слухачів, св. Григорій намагався викладати й висловлювати його в простій і загальнодоступній формі, говорячи — за його висловом — «не Арістотелевою мовою (οὐκ Ἀριστοτελικῶς), а мовою простих рибалок (ἀλιευτικῶς)» 5. Однак разом з іншими дослідниками Григорія Богослова не можна не помітити, що його виклад вчення про Святу Тройцю далеко не такий простий і в багатьох місцях, без сумніву, перевищує ступінь народного розуміння, а його діалектичні й філософські прийоми, які він нерідко використовує для доказу Божественних істин, мабуть, можуть мати місце й призначення тільки для слухачів філософськи або, принаймні, науково освічених 6.
У чому ж полягає вчення св. Григорія Богослова про Пресвяту Тройцю? Головна думка, яку розкриває й доводить великий учитель віри, полягає в тому, що догмат про Святу Тройцю в розумінні православному є догмат тільки християнський, — догмат, яким християнство вирізняється і яким перевершує всі інші релігії. Християнське вчення про Святу Тройцю протилежне язичницькому політеїзму і юдейському монотеїзму: на противагу першому воно визнає єдність істоти Божої, а на противагу другому при єдності істоти проповідує троїчність Осіб у Бозі 7. Воно займає середину між тим і іншим і становить третє, незрівнянно найважливіше вчення. Відрізняючись від язичництва і юдейства, православне вчення про Святу Тройцю, за словами св. Григорія, відмінне і від різних єретичних систем. Щодо останніх Назіанзин має на увазі головним чином три лжевчення — савелліанство, аріанство й тритеїзм 8. На противагу першому він виставляє православне вчення про реальну різницю між Особами Святої Тройці, другому протиставляє православне вчення про єдиносущність і рівність в Божеській достойності всіх трьох Осіб Божества; нарешті, на противагу третьому він виставляє вчення про єдність істоти Божої при відмінності в Ньому Осіб. Через ці три — кажучи його мовою — «недуги сучасного йому богослів’я» він і розкриває православне вчення про Святу Тройцю, яке, на його думку, займає золоту середину між усіма цими крайнощами. «Вірувати в єдиного Бога й сповідувати в Ньому три Іпостасі, або три Особи, притім кожну з Його особистою властивістю (ἑκάστην μετὰ τῆς ἰδιότητος)» 9 — ось суть його вчення про Божественну Тройцю. Але, не обмежуючись тільки позитивним боком цього вчення, св. Григорій докладно розкриває його і з негативного боку: він полемізує з усіма вищевказаними єресями і захищає православний догмат про Святу Тройцю від усіх докорів і заперечень, що виставляють проти нього єретики.
Зокрема, все вчення св. Григорія Богослова про Пресвяту Тройцю, що міститься в його творах, можна розглянути в двох площинах: 1) вчення про Святу Тройцю взагалі або вчення про три Особи в одній Божественній Істоті і 2) вчення про кожну Особу Святої Тройці особливо, із вказівкою на Їхні взаємні відносини між Собою.
Частина перша
Учення про Бога в Собі Самому. Глава І. Учення про Бога в його сутності | Зміст | Учення про Святу Тройцю взагалі
- Orat. XI, n. 6, col. 840 (t. XXXV). [↩]
- Carm. de seipso, adversus invidos, v. 30 et sqq. [↩]
- Orat. XXXI, n. 31-33, col. 169 et 172 (t. XXXVI). [↩]
- Orat. II, n. 39, col. 448 (t. XXXV). [↩]
- Orat. XXIII, n. 12, col. 1164 (t. XXXV). [↩]
- Ullmann. Op. cit. S. 336-337. [↩]
- Протилежність християнського вчення про Бога язичницькому політеїзму і юдейському монотеїзму св. Григорій розкриває в дуже багатьох місцях своїх творів. Наведемо їх при викладі самого вчення його про Святу Тройцю. [↩]
- Orat. II, n. 37, соl. 444 (t. XXXV). Усі три єресі св. Григорій називає особливими іменами, які вказують на основний характер і суть їхнього вчення. Так, єресь Савеллія він називає «атеїзмом» (ἀθεΐα), мабуть, не у власному значенні цього слова, але, ймовірно, тому що нею знищувалося буття Божества в самій Його істоті (Ullmann. Op. cit. S. 338, Anm. 3). Аріанство він називає «юдейством» (’Ιουδαϊσμὸν ), без сумніву, тому, що воно, заперечуючи божество другої й третьої Осіб Святої Тройці, обмежує Божество тільки одним ненародженим Отцем (Orat. XXXIII, т. 16, соl. 236, t. XXXVI). Тритеїзм він називає «політеїзмом» (πολυθεΐα), мабуть, тому що останній, змішуючи Особи Божества з Його істотою, визнає в Ньому не одну істоту і, отже, не одного Бога. [↩]
- Orat. XX, n. 5, соl. 1972 (t. XXXV). [↩]
