«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаСвятоотцівські твориСвятитель Григорій Богослов — Повне зібрання творіньО. В. Говоров. Святий Григорій Богослов як християнський поет

3. Епітафії й епіграми

До ліричних віршів святого Григорія Назіанзина треба віднести, зрештою, досить значний підрозділ (з 223 віршів) його епітафій та епіграм. Правда, ці вірші в основному викликають швидше історичний інтерес, ніж літературно-поетичний. При характеристиці часу святого Григорія Богослова і видатних історичних осіб, пов’язаних з постаттю знаменитого отця Церкви родинними узами, дружби або одностайною ревністю у вірі і благочесті, при вивченні суспільного і домашнього побуту, вдач і понять його сучасників ці вірші можуть пролити досить яскраву полосу світла.

Але було б помилкою думати, що ці твори зовсім позбавлені поетичного елемента і поетичних якостей. Сам розмір епітафій, що представляє найдавнішу і найпрекраснішу систему віршів, який складається з поєднання дактилічного гекзаметра з пентаметром, певним чином сприяв витонченості їх як поетичних творів. Класичне відчуття гармонії, що лежить в основі цього художнього розміру, вимагало, щоб зміст вірша внутрішньою цінністю думки, деякою повнотою і її округлістю відповідав прекрасній формі, розміру повному, округленому, як досконалий твір грецького різця. Але, само собою зрозуміло, що жвавість, свіжість і художність епітафій та епіграм Григорія Богослова більше обумовлювалися сутністю самих подій, що є предметом їхнього змісту, і ще більше внутрішнім настроєм самого поета. Якщо немає і не могло бути в епітафіях його, через сам рід цієї поезії, у власному сенсі поетичної творчості, яка народжується із чистого натхнення або поетичної фантазії, то в них багато зворушливого внутрішнього сенсу, багато найніжніших відтінків почуття любові і побожності, багато морально-ідеального одухотворення, перейнятого глибоко відчутою думкою про мінливість і незначність усього земного.

Ця пануюча думка проходить через усю різноманітність предметів змісту епітафій і стає ще виразнішою і зворушливішою, коли вкладається в уста самого померлого. Так, наприклад, як у наступній епітафії Павлу — юнакові, котрий помер у ранній молодості:

«Зверніть погляд свій на моє тіло, погляньте на члени мої. Як молоду гілку скосила мене смерть; ненаситний Тартар відкрив свою похмуру обитель і втягнув туди мене, Павла, зрізавши передчасно, як ніжний паросток. Усю красу юних, як траву, пожинає смерть своєю косою, нещадна!» 1

Здебільшого епітафії прославляють моральні чесноти померлого, автор часом впадає при цьому в гіперболізм і виставляє своїх високих героїв як зразок для наслідування живим. Прикладом гіперболічного прославляння померлого може служити епітафії № 42 «Εἰς Μαρτινίανόν» [у циклі «Мартиніану»]:

«Коли Мартиніан ступив на спільному для усіх матір — землю, тоді заплакали всі міста Авзонії; мешканці всієї Сицилії і широких країв землі обстригли собі волосся, бо вийшла від людей сама Феміда. Але ми, обіймаючи замість тебе твою славну могилу, завжди будемо показувати її прихожим, як щось священне» 2.

Інші містять у собі загальні моральні сентенції; інші ж змальовують просто один який-небудь найбільш важливий або чудесний момент із життя померлого. Такі, наприклад, деякі з епітафій святого Григорія матері своїй Нонні 3, до Навкратія, брата Василія Великого 4, й інші. Велика кількість епітафій про один і той же предмет, на пам’ять одній і тій же особі — батькові, матері, братові, другові, звісна річ, пояснюється особливою любов’ю автора до близьких померлих. Це можна бачити, наприклад, з наступної епіграми, яку, серед інших 35 епітафій, поет присвячує дорогій пам’яті своєї матері і в якій так жваво і зворушливо висловлені прояви ніжної материнської прихильності Нонни до сина і почуття взаємної любові останнього до першої: «Закликаючи Григорія серед квітучих виноградників, виходила ти, мати моя, назустріч їм, які поверталися з чужої сторони, і ніжні руки свої простягала до улюблених дітей, закликаючи Григорія. Кров матері текла в обох синах, але особливо в тому, якого ти виховала своїми сосками. Тому й ушанував я тебе, мамо, стількома епіграмами» (Τοὔεκα δὲ τόσοις ἐπιγράμμασί μῆτερ ἔτισα) 5.

Так само як, з іншого боку, джерелом низки епіграм на гроборозкрадачів, агапитів і синисактів послужило, без сумніву, почуття сильного обурення і морального протесту святого Григорія проти цих нахабних порушників не тільки законів релігії і громадського порядку, але і почуття моральної гідності людини, совісті.

«У мене вже сивина, — читаємо в епіграмі Григорія: «Εἰς ἀγαπητούς» [«До люблячих»], — виснажую свою плоть, упокорюю око; денними і цілонічними трудами стомив я злощасну душу, тільки б позбутися мені вогню; але при всьому цьому не без зусиль утримую в покорі тіло. Як же ти, хоча ще молодий і плоть у тебе ширша, ніж у слона, при всьому цьому поводишся, як людина, що досягла чистоти і духовно полюбила свою улюблену? Ні! Тікати треба від такої богопротивної любові» 6.

«Небезпечний вогонь поруч із соломою. Небезпечно і тобі, чернець, під одним із собою дахом тримати жінку дівственну… Поки ти тримаєш себе подалі, у тобі одна іскра. Але як тільки сходишся разом, при подуві малого вітру запалиш пожежу» 7.

«Із суміші білого і чорного утворюється сіруватий колір. Життя і смерть не мають між собою нічого середнього. А цих, як їх називають, синизактів, не знаю, куди віднести? Чи визнати, що вони з’єднані шлюбом, чи назвати безшлюбними, чи залишити для них якусь середину? Ти носиш на собі плоть і живеш разом зі своєю улюбленою, яка також має плоть. Що ж, думаєш, подумають про тебе ті, хто живе нечисто? Нехай нічого не скажуть непорочні, але хто байдуже слухатиме глузування, які розголошує чернь? Шлюб — справа законна і чесна. Але ще краще за плоть — свобода від плоті. А якщо, улюблені, є крім цього безшлюбний шлюб, то ви житимете в сумнівному шлюбі» 8.

«І чоловікам, і жінками, які зближуються під іменем улюблених, скажу ось що: зникніть ви, виразка для християн, зникніть ви, які намагаєтеся прикрити шалений потяг єства! І в очах є щось любодійне» 9.

З епіграм на тих, що розкрадають гроби

(Κατὰ τυμβωρύχων)

«Коли тебе, лютий звіре, руйнівнику гробниці настільки величної — творіння багатьох рук, допустило всередину себе це таємне пристановище; тоді, скажи мені, що ти побачив там? Чи не гнилість, чи не черепи померлих, чи не кістки людей, що колись жили, бо кажуть, що тут поклали чоловіка і дружину? І не розпалася твоя плоть? Але що ж ти знайшов? Нічого, звичайно. Утім, злочин твій при тобі. Відійди, відійди від мене! Ти будеш покараний за мертвих; не наближайся ж до живих; хоча ще і не вмерли ми, однак боїмося тебе» 10.

«Розривай, розривай гробницю! Добре знаю, що ти прагнеш у мертвого знайти золото; але ти собі самому риєш яму, в яку згодом вкине тебе Боже правосуддя. Якщо воно приходить пізно, то з лихвою» 11.

«Сім на світі чудес: стіни, статуя, сади, піраміди, храм, ще статуя і гробниця. Восьмим же дивом була я — величезна, висока гробниця, що високо вгору підносилася із цих стрімчаків. Але будучи першою у славі серед померлих, викликала тепер ненаситність твоєї руки, людиновбивцю» 12.

«Гробниці, сторожові вежі, гори і подорожні, оплачте мою могилу, оплачте розкрадача гробів! А ти, відлуння, повторюй з околишніх стрімчаків останні слова: «Оплачте розкрадача гробів!»» 13

«Ця людина через марну надію розкопала мою дорогу для мене могилу — єдине надбання, що залишилося мені після смерті. І його який-небудь лиходій нехай уб’є своїми руками й, убивши, кине подалі від гробу батьків!» 14

За своїм зовнішнім обсягом і за своєю літературною формою викладу епітафії та епіграми святого Григорія взагалі дуже різні, починаючи з епітафії в найпростішому і буквальному значенні слова як короткого напису, що позначає тільки ім’я померлої особи, якій вона присвячена, і закінчуючи епіграмою в стилі художнього антологічного вірша у вигляді надгробного літературного вінка, сплетеного з живих, свіжих квітів поезії. Як на приклад епітафії першого роду можна вказати на такий напис святого Григорія своїй сестрі, Горгонії:

«Тут лежить улюблена дочка Григорія і Нонни, таємниця пренебесного життя Горгонія» 15.

Як приклад художньо-поетичного викладу епітафії може підійти кожна з цілого ряду чудових віршів, присвячених пам’яті прекрасного юнака, Евфимія. Відзначеного усіма дарами природи, Евфимія підкосила смерть у розквіті років, як тільки він досягнув двадцятилітнього віку і як тільки обручився із прекрасною дівицею Евопією. Замість надгробних гірлянд Григорій Назіанзин вшанував пам’ять юного друга ніжно-задушевними, граційними віршами.

«Оратор між ораторами, співак між співаками, гордість своєї батьківщини, слава своїх батьків, ледь досягши юнацьких років і нещодавно у свій чертог закликавши любов, помер Євфимій. Який жаль! Замість діви знайшов він собі гріб, і за днями передшлюбних веселощів настав день плачу» 16.

«Двадцятилітній Євфимій настільки знайомий був з еллінською та авзонською музою, наскільки дехто не ознайомився б і з однією з них. Він сяяв і красою, і побожністю. Але, на жаль! Сяяв недовго; блиснув, мов блискавка, і залишив після себе сльози» 17.

«Плачте, джерела, ріки, гаї, солодкоспівучі птахи, що з вершини дерев прекрасно насолоджують слух. Зефіри, що своїм шелестом, навівають тонкий сон, і квітники Харит, які зібралися разом! А ти, чарівний саде Евфиміїв, наскільки славним зробив померлий Євфимій, бо маєш його ім’я! Якщо був хто прекрасніший серед юнаків, то це Євфимій. Якщо є яке поле, прекрасніше за всі поля, то це його Елізій. Тому і зібралися разом усі Харити. Хоча покинув життя Євфимій, однак залишив своє ім’я цьому чудовому місцю» 18.

Без перебільшення можна сказати, що під цим істинно антологічним віршем не відмовився б підписатися жоден із класичних поетів давнини.

Деякі епітафії викладені у формі звернення святого Григорія до померлих героїв написів. Такі, наприклад, багато з епіграматичних його віршів своїй матері і своєму другу Василію Великому. Інші, навпаки, викладаються від імені померлої особи зі зверненням до святого Григорія. Така, наприклад, наступна його епітафія своєму батькові, Григорієві ж.

«Пастирську сопілку я вклав у твої руки, Григорію. Ти ж, сину мій, грай на ній, як талановитий пастир; усім відчиняй двері життя і в батьківський гріб зійди дозрілим» 19.

Інші — у формі звернення до померлого від вдячних співвітчизників, які пам’ятають і шанують його заслуги перед ними 20, а більшість — від імені померлого, як таємничий голос із гробів, зі зверненням і проханням до кожного взагалі, хто минає місце його поховання, «пустити сльозу на його могилі» 21.

Деякі епіграми викладені в живій діалогічній формі, як, наприклад, така: «Який це пам’ятник і чий? — Не знаю; на стовпі не видно напису, бо перекинутий він раніше за гробницю. — А якого часу? — Робота пам’ятника давня. — Скажи ж, чия заздрість розкрала це? — Злочинницькі руки сусіда. — Що хотілося їм знайти? — Золотий обвідок» 22. Або в подібній же питальній, але коротшій, уривчастій і лаконічно сильній формі, наприклад, епітафія:

«Нонна Філтатьєва. Де вона померла? — У храмі. — Як? — Молячись. — Коли? — У старості. — Прекрасне життя, свята кончина!» 23

Інші у формі прозопопеї, наприклад, епітафії Василію Великому:

«Науки! Загальна обитель дружби! Дорогі Афіни! Ранні умови вести божественне життя! Знайте це, що Василій на небі, чого бажав, а Григорій на землі і на вустах носить узи» 24.

Деякі епітафії у своєму викладі частково допускають метафорично-міфічний елемент античної поезії, як це можна бачити, наприклад, з наступного вірша:

    Αἱ Χάριτες Μούσαισι. Τί ρέξομεν; οὐκέτ̉ ἄγαλμα
    Χειρῶν ἡμετέρων Εὐφήμίος ἐν μερόπεσσι..
    Χαἰ Μοῦσαί Χαρίτεσσιν Ἐπεὶ φϑόνος ἐστὶν ἀλιτρὸς,
    Τόσσον ἔχοι ἡμῖν δὲ τοδ̉ ὅρκιον ἔμπεδον ἔστω.
    Μηκέτ̉ ἀναστῆσαι τοῖον μερόττεσσιν ἄγαλμα 25.

Таким чином, на підставі наведених зразків епіграматичних віршів святого Григорія Назіанзина приходимо до висновку, що ці вірші і за своїм стилем, і за своїм віршованим розміром, і частково за самим внутрішнім своїм характером містять живі й симпатичні риси подібності з епіграмою давньогрецької літератури, під впливом антологічних зразків якої вони, мабуть, і написані.

Підбиваючи підсумок внутрішнього аналізу віршів святого Григорія Богослова, можемо взагалі сказати, що наші висновки щодо питання, з яких джерел черпав святий Григорій матеріал для своїх поетичних творів і які можна виокремити в них складники, збігаються із вказівками самого ж поета. У вірші № 39 [«Про свої вірші»] він поділяє джерела своїх віршів на два класи: перший позначає словами «ἐκ τῶν ἐμῶν» [«з нашого вчення»] (ст. 64), розуміючи під ним, без сумніву, християнську літературу і взагалі християнську писемність; другий протиставляє висловам «ἐκ τῶν ἐκτοϑεν» [«з учень зовнішніх»], розуміючи під ним письменників язичницьких. Предмети першої категорії, нам здається, досить докладно розглянуті нами в спеціальному огляді віршів. Що ж стосується джерела ἐκ τὸν ἔκτοϑεν, то, через тісний зв’язок цієї справи з питанням про те, як дивився святий Григорій на античну класичну освіту й античних авторів, вважаємо тут незайвим зупинитися трохи на тому, як і якою мірою святий Григорій використовував давньокласичних письменників у своїх творах.

У циклі академічних наук, вивченням яких Григорій завершив в Афінах свою вищу класичну освіту, де головне значення відводилося філософії та поезії. Природно, отже, що з усіх прадавніх письменників найбільший вплив на Григорія мали філософи і поети, із численними виписками і цитатами з яких зустрічаємося не тільки в поетичних творах, але навіть і в проповідях. Із прадавніх філософів найбільшу увагу Григорій звертав на Платона. Явне співчуття святого Григорія Богослова цьому великому поетові-мислителеві, як відомо, дало привід багатьом західним ученим вбачати в деяких пунктах догматичного вчення нашого отця Церкви сліди уподібнення філософській системі Платона. Із захопленням цією ідеєю пов’язані в західній богословській науці досить авторитетні імена. Але до честі цієї науки слід зауважити, що вона ж висунула проти цих авторитетних представників згаданого погляду і цілком гідних опонентів 26. Одним з великих і найбільш відомих у нашій російській богословській науці прихильників залежності Григорія як догматиста від Платона можна вважати Ульмана, гейдельберзького професора богослів’я в першій чверті нашого (тобто XIX) сторіччя. У своїй у багатьох аспектах діловій і, як спеціальний труд, єдиній монографії (Gregorius von Nazianz, der Theologe… etc., Darmstadt, 1825) цей «розумний і добрий німець, — як називає Ульмана високопреосвященний Філарет («Историческое учение об отцах Церкви, т. 2, с. 176), — дозволяє собі відмовляти святому Григорієві як догматисту в оригінальності» («Wir sprechen unserem Gregorius als Dogmatiker Originalität ab», s. 304), ставлячи його догматичне віровчення у тісний зв’язок з філософією Платона. Проти цієї думки Ульмана виступив тонкий дослідник догматичного вчення святого Григорія Богослова Гергенретер (Hergenröther. Die Lehre von der göttlichen Dreieinigkeit. S. 11, Anm.). Для спростування думки Ульмана він посилається на 27-е слово Григорія: «Проти євноміан», і «Про богослів’я» перше, в яких святий отець глузує над Платоновими «ідеями, переселення і кругообертаннями наших душ, пригадуваннями і зовсім не прекрасною любов’ю до душі заради прекрасного тіла» 27, і на слово 32, в якому Богослов, піддаючи суду своєї критики вимисли і софізми прадавніх філософів, з жалем згадує і про «Платонове красномовство, яке, подібно до єгипетських виразок, для шкоди вкралося в нашу Церкву» 28. Ці місця, звичайно, з достатньою ясністю виявляють оману Ульмана. Але щоб правильно і неупереджено судити про те, як дивився святий Григорій на Платона і як ставився до нього літературно, недостатньо для цього покликатися тільки на вищенаведені окремі цитати із проповідей святого отця, зовсім опускаючи його вірші, як це зробив Гергенретер. При порівнянні цих уривків з різними місцями з віршів святого Григорія, що стосуються Платона і його творів, неважко зрозуміти, що докори Григорія Платону, що виражаються у цитованих Гергенретером місцях із проповідей нашого отця, стосуються тільки деяких відомих розділів його вчення, але не всієї його філософії, не всіх його думок. У своїх віршах святий Григорій набагато м’якше висловлюється про Платона, набагато прихильніше відгукується про його філософію, а іноді і прямо говорить про нього з великою похвалою. Так, у поемі «Про чесноту» він називає Платона σοφώτατον ἀνδρῶν [«наймудрійшим мужем»] 29, а мова його — «медоточива» 30. Згідно із загальним своїм поглядом на язичницьку філософію і словесність як «на рясний сад, який разом з бур’янистою травою й рослинами, придатними тільки для вогню, містить у собі багато і прекрасних квітів, здатних служити окрасою церкві», він у вченні Платона одне засуджує, іншому співчуває. У вірші, наприклад, «Про світ» він, відкидаючи Платонову ὕλην [«матерію»] у вченні про походження світу, користується, деяким чином, його «ідеями» у викладі чисто християнського погляду на той же предмет. Ставлячи тут, між іншим, питання: «Чим була зайнята Божа думка раніше, ніж Всевишній, царюючи в порожнечі віків, створив всесвіт і прикрасив формами?» — вирішує: «Вона споглядала жадану світлість Своєї благості… Світонароджуваний розум розглядав також у великих Своїх умопредставленнях Ним же складені образи світу, який звершений згодом» 31.

Далі поет називає людину «κόσμον ἐν μικρῶ μέγαν» [«світ великий у малому»] — висловом, запозиченим у «Тімея» Платона. Вірш № 47 [«Докори нерозважливим прагненням душі»] цілком ґрунтується на відомій сентенції Платона, що людська душа деяким чином подібна до трійки, яка складається з неоднакових коней: шляхетного (εὐγενεῖ), неприборканого (ἀτὰκτω) і лагідного (ἡμέρω), візником або управителем яких є розум (τὸ λογικὸν) 32.

Набагато сильнішим і помітнішим у творах святого Григорія є вплив на нього давньокласичних поетів. Він вводить їхні художньо-літературні прийоми і форми у своє проповідницьке красномовство; він любить ілюструвати уривками з їхніх віршів свою дотепність у листах; він користується мальовничими картинами та їхніми образами, з усією свіжістю чисто еллінського естетичного смаку у своїх віршах. Він користується не тільки літературними формами та ідіомами їх художньої мови, які забарвлюють в античний поетичний колорит зовнішній бік його віршів, але й нерідко самими міфологічними 33 висловами, символами, прислів’ями та епітетами, що надають його п’єсам, у відповідному сенсі, внутрішнє споріднення з творами класичної поезії. Найчастіше зустрічаєшся у нього з іменами Гомера, Гесіода, Піндара, Евріпіда, Феогніда.

Тому не можна не погодитися зі словами Ернеста Дронке (Dronke), що Григорій бере в Гомера, Гесіода, Феокріта, Евріпіда й інших не тільки слова, але й напіввірші і цілі вірші («Gregorius ab Homero, Hesiodo, Theocrito, Euripide, aliis non solum vocabula, sed hemistichia et totos versus habet») 34. Але це ще не виправдовує зауваження Дронке, який посилається на виписану нами цитату, що «Gregorius ut alii poetae christiani multus est imitando» 35. Користуватися, хоча б і широко, уривками і цитатами, віршами і строфами з інших авторів ще далеко не значить наслідувати цих авторів. Усі або майже всі випадки, в яких християнський поет цитує класичних авторів, можуть бути підведені під дві загальні категорії. Він користується цими цитатами або як ілюстрацією до своїх думок, коли ці останні де в чому подібні або паралельні з цитованими місцями із прадавніх поетів; або ж — як матеріалом для своїх критичних зауважень, коли його вищі християнські ідеї і погляди протиставляються поетичним вимислам класичної давнини, дають привід показати внутрішню невідповідність і убогість останніх. У тому й іншому разі запозичення із класичних поетів мали своє значення головним чином через той високий дивовижний авторитет і величезну популярність античних класиків, якими вони користувалися ще в християнський вік святого Григорія. І тому, що перше місце в цьому належало, безперечно, царю поетів Гомеру, за яким молодь проводила в той час цілі дні і ночі, то не дивно, що Гомеру ж належало й найбільше співчуття святого Григорія, який сам, напевно з особистого досвіду, говорив про нього, що «Ὅμηρος ἐν ταῖς λύπαις τὰς ψυχὰς φαρμακεύει» («Гомер лікує душі в скорботах») 36.

До двох названих джерел віршів Григорія Богослова, Священного Писання і зразків грецької літератури, потрібно додати ще третє, дуже важливе джерело, яке було в самому поетові, — його довголітній і значною мірою плідний особистий досвід життя. На це джерело поет також указує сам безпосередньо у своїх віршах. «Великий Бог збагатив мене знанням небесного й земного, — мовиться у вірші «До Немесія», — у мене розум, при осяянні великого Духа, досліджуючи самі глибини, ширяє над усім» 37. «Досвідченості досягнув настільки, наскільки це пристойно тільки людині, яка довго працювала», — зазначає він в іншому вірші 38. Цей навчений довголітнім досвідом життя розум і вирізняє так вигідно майже всі його дидактичні вірші і робить особливо цінними його чудові правила і настанови життя, викладені в його гномах. Останні засвідчують один бік його «досвідченості» — знання серця людського і людського життя. В інших віршах святий отець виявляє надзвичайну спостережливість і знання у царині зовнішньої природи.

Що стосується першої і вищої сторони його життєвого досвіду, його глибокого розуміння людського серця, його повного знання людей і світла, на цьому ми детально зупинялися при самому аналізі віршів у всіх їхніх родах і видах. Питання ж про ставлення поета до зовнішньої природи, на нашу думку, далеко не вичерпане у нашому дослідженні: при викладі змісту віршів ми зачіпали, так би мовити, натурпоезію святого Григорія тільки уривками і мимохідь; тим часом за рівнем свого інтересу ці поетичні твори святого Григорія, які характерно вирізняють його поетичну натуру, заслуговують, нам здається, більшої уваги читача. Тому дозволимо собі зупинитися на них окремим, хоча і коротким словом.

Не тільки вірші святого Григорія, але і його проповіді містять багато чудових сторінок, що виявляють незвичайно теплу й симпатичну любов поета до природи. Зміна чотирьох пір року, краса мальовничих місцевостей, спосіб життя звірів у пустельних місцях, інстинкти і звички птахів, що в’ють гнізда в гаях і садах, мистецтво і працьовитість бджіл, які складають стільник за законами математики, — усе це набуває у нього старанного й найвищою мірою мальовничого поетичного зображення.

Розкриваючи перед поглядами слухачів царство видимих тварин, на яких відображається Премудрість Божа, незбагненна для обмеженого мислення, Григорій Богослов зупиняється на кожному з чудес, що прикрашають видовище світу; предмети світобудови дають блискучій його уяві картини, в зображенні яких красномовство проповідника набуває польоту і живих кольорів поезії. Прекрасні зображення іскряться філософськими роздумами, відблискують глибоким знанням фізики і природної історії того часу. Кинувши погляд на людину, на дивне влаштування членів її складу, пробігши царство тварин і риб, проповідник продовжує: «Подивіться і на зграї птахів і їх розмаїття, не тільки з вигляду, але і на кольори, як не співочих, так і співочих. І яка причина їх солодкого співу і від чого він? Хто дав бабці на груди ліру або (іншим) ці пісні на стеблах і стрекотіння, якими вони, пробуджені сонцем, виспівують полуденні пісні, оголошують ліс і піснями супроводжують подорожніх? Хто навчає лебедя співу, коли він, розпустивши крила по вітру, складає мірну пісню? Я не хочу вже говорити про дивовижні голоси і про все те, що винаходять мистецтва для уподібнення природі. Чому павич, цей гордий мідійський птах, так любить красу і шану (бо і він відчуває свою красу), що якщо бачить, що хто-небудь до нього підходить, або якщо захоче, як кажуть, похвалитися своєю красою перед жінками, то, вигнувши шию і розпустивши дугоподібно золотоблискучий та усіяний зірками хвіст, гордо виступаючи показує свою красу цікавим? Подивуйся природному сенсу цих безсловесних і, якщо можеш, поясни, як птахи в’ють гнізда і серед каміння, і на деревах, і на покрівлях, не тільки безпечні, але і красиві і пристосовані для виховання пташенят? Звідки не тільки у бджіл, але й у павуків така працьовитість і мистецтво, що перші обробляють стільник, складаючи їх із шестикутних і звернених одна до одної чашечок, і влаштовують для себе житло за допомогою середньої стінки і прямих кутів, що дотичні до прямих сторін, і до того ж у настільки темних вуликах і невидимими засобами; а останні з настільки тонких і майже повітряних, по-різному розташованих ниток прядуть складні тканини, і до того ж з невидимих речовин, не тільки для приємного житла, але щоб упіймати слабких (комах) для їжі? Який Евклід, мудруючи про неіснуючі лінії і працюючи над доказами, зробив щось подібне? Який Паламед наслідував стрункі рухи і розташування журавлів і їх, як кажуть, учення, коли вони в порядку і по-різному рухаються під час польоту? Які Фідії, Зевксипи, Полігноти або Паррассії та Аглаофонти, котрі неперевершено вміють малювати і ліпити прекрасні твори? Який Кноський хор Дедала, складений з надзвичайною добірністю і нагадує німф? Або Критський, кажучи мовою поезії, незручнорозплутуваний і, хитрістю мистецтва збудований лабіринт, що часто сам із собою зустрічається? Мовчу про мурашині комори і скарбників, а також як вони припасають їжу, на визначений час, і про все інше, що розповідають про їхні подорожі, вожаків і порядок у справах». Проповідник пройшов думкою землю і води і вимагає, щоб слухач на крилах розуму піднісся у повітря. «Хто розлив повітря, — запитує він, — це велике і безмірне багатство, яке не роздається відповідно до шани або щастя і яке не обмежується краями, яке не розділяється відповідно до віку, але отримується, як манна, скільки кому потрібно і для усіх однаково дорогоцінне, цю колісницю пернатих, це сідалище вітрів, це вмістилище своєчасних змін пір року, цей подих тварин або, краще, збереження душі в тілі, — повітря, у якому (живуть) тіла, яким (проходить) слово і в якому — світло й освітлюване, а однаково і протікаючий через нього зір?..» 39

До художньо-поетичних місць, запозиченим проповідником із споглядання довколишньої природи, належать, наприклад, зображення бурхливого моря (у 26-му Слові; див.: т. 1, с. 320, ст. 8) або чудовий опис весни (у 44-му, на новий тиждень; див.: т. 1, с. 557, ст. 10.), при настанні якої святий Григорій малює таку картину природи:

«Усе прекрасно стікається до торжества і співрадіє. Дивіться — яке дивовижне, чудове видовище! Цариця річних часів виходить назустріч цариці днів і приносить від себе в дар усе, що є найпрекраснішого і найприємного. Нині небо прозоре; нині сонце вище і золотовидне, нині коло місяця світліше і зібрання зірок рясніше. Нині вступають у примирення хвилі з берегами, хмари із сонцем, вітри з повітрям, земля з рослинами, рослини з поглядами. Нині джерела струменіють прозоріше, нині ріки течуть щедріше, звільнившись від зимових пут; луг пахне, рослина цвіте, трава пробивається і агнці скачуть на плодючих полях. Уже корабель виходить із пристані з криками захвату і пожвавлення і окрилюється вітрилом; дельфін із задоволенням переводячи подих і піднімаючись угору, грає біля корабля і невтомно супроводжує плавців. Уже хлібороб вводить у землю плуг, підносячи погляд горі і закликаючи на допомогу Подателя плодів; уже веде він під ярмо вола — орача, нарізає пишну борозну і радіє надіями. Уже ті, які пасуть овець і волів, налаштовують сопілки, награють пастушу пісню і зустрічають весну під деревами і на стрімчаках; уже садівник доглядає за деревами; птахолов заготовляє клітки, оглядає лучки, помічає політ птахів; рибалка вдивляється у глибини, очищає сіті і сидить на камені. Уже працьовита бджола, розправивши крила і залишивши вулик, показує свою мудрість, літає по лугах, збирає здобуток із квітів, і інша обробляє стільник, переплітаючи шестикутні й одна на одну перекинуті чашечки і скріпляючи їх поперемінно, то прямо, то під кутом, заразом для краси і для міцності, а інша складає мед у ці сховища й обробляє для стороннього гостя солодкий і без плуга вирощений плід. Уже птах в’є собі гніздо; один прилітає в нього тимчасово, інший живе в ньому постійно, а інший літає навколо, оголошує ліс і ніби розмовляє з людиною. Усе оспівує Бога і славить Його безсловесними голосами».

Разом з ніжним почуттям любові до природи святий Григорій виявляє ґрунтовне і досить докладне знайомство з усіма її царствами. Із його проповідей цікаве з цього погляду 28-е Слово, в якому він довго і з любовним старанням зупиняє увагу читача на «природі, образі народження і виховання, місцеперебуванні, вдачах і ніби законах спільного життя» тварин 40.

Набагато більше простору для висловлення своїх симпатій до краси природи і своєї спостережливості над нею відводить святий Григорій у своїх віршах. Ці твори дають підставу стверджувати, що, надихаючи одного з юнаків вивчати ἠ ερίων, χϑονίων τε καὶ εἰναλίων… οὐρανίων τε — природу речей і повітряних і земних, і морських і небесних (№ 4. «Від Ніковула-сина до батька», с. 343, ст. 72), поет сам був чудовим зразком фізичних знань. В одному зі своїх віршів 41 він сам указує і на джерела свого природознавства, розділяючи їх на три класи: 1) самоособисту спостережливість; 2) книги і 3) усний переказ. Великі пізнання, почерпнуті з цих джерел, служать поетові прекрасним допоміжним засобом в аналогіях і паралельних зближеннях, у живих прикладах і порівняннях, у художніх картинах і поетичних описах. Ми вже бачили, аналізуючи елегію «Про неважливість зовнішнього світу», яким багатством порівнянь із зовнішньою природою користується святий Григорій, розкриваючи тут думку Гомера 42, що «немає нічого немічнішого за людину» і що люди — «нічого не варті одноденні тварини, які марно піднімають високо брови». В іншому вірші, прищеплюючи цнотливість і помірність у подружніх насолодах, святий Григорій знаходить багато повчальних прикладів цнотливої помірності в нерозумних представників природи.

«Чую, що перната горлиця, після смерті свого милого горлика, зі цнотливої любові до того, хто розділяв з нею ложе, не приймає до себе в гніздо іншого самця. Мудрий птах!.. Балакуча сіропера ворона, але і вона живе вірно юнацькій любові, і коли втрачає милого самця, ненавидить усякого самця. І у морських риб є свій закон; небагато хто не знають жодних законів шлюбу, багато ж турбуються про цнотливість і шлюбне ложе, і своє подружжя. І тут мають силу вдачі. Інші не домагаються мати більше одного плода. Інші ж віддаються насолодам любові тільки у весняний час. Сама природа поклала міру бажання. А час ніжної любові визначено для усіх живих тварин, і тих, що в повітрі, і тих, що у воді, і тих, які ходять по суші. Далі терміну не мають вони в собі жадань; у самому божевіллі пристрасті обмежені своєчасністю, коли збуджує їх до того весна. І одні збігаються купами для виконання подружніх справ; в інших же дотримується постійна прихильність до любих самців і зберігається закон любові; а деяким достатньо раз у житті народити дітей… А якщо і в нерозумних є деяка дбайливість про цнотливість, то невже ти, Боже творіння, не зв’яжеш усіх законів плоті, якщо захочеш?» 43 Переходячи далі від часткової думки про помірність у сфері статевих потягів до загальної думки про владу людини взагалі над безладними тваринними інстинктами, що досягається відповідним вихованням і зміцненням сили волі, поет присоромлює захисників природності і необхідності подібних інстинктів прикладами тварин, у яких мистецтво перемагає саму природу:

«Шпаки говорять як люди, копіюючи чужий голос, який вони перейняли, бачачи в дзеркалі зображення шпака, виточеного з дерева і чуючи людський голос мисливця, який сховався за дзеркалом. І ворон також краде звуки в людини. А коли ошатний і кривоносий папуга у своєму заґратованому будинку заговорить по-людськи, тоді він обманює навіть слух самої людини. Коням вішають канати, і поверх них ходять коні. Статечний ведмідь ходить на задніх ногах і, як розумний суддя, сидячи на суддівськім місці, тримає в лапах, можна подумати, ваги правосуддя; і звір здається обдарованим розумом. Людина навчила його того, чого не навчила природа. Бачив я також приборкувача звірів, який сидить на хребті у могутнього лева і рукою приборкує силу звіра. Він тримає віжки, а лев, що біжить, забувши свою лють, підкорюється господареві і лащиться до нього. Бачив я також важкого і великорослого звіра з великими зубами; хлопчик Інд сидить на ньому й невеликим хлистиком змушує його йти, як корабель повертаючи туди й сюди тіло сильного слона. Безстрашний був той, хто перший придумав приборкати звіра.

Але ти звірам приписуєш більше, ніж людині, якщо погоджуєшся, що примус переміг природу у звірах, а люди не можуть бути навчені добру, маючи навіть у себе помічником слово» 44.

Зводячи закон любові батьків до дітей у загальний закон природи, святий Григорій ілюструє цю думку такими прикладами:

«І у сильної корови теля, що скаче, упирається головою в соски, і вона через солодку необхідність переносить це занепокоєння. І птах над милим гніздом, навколо неопірених пташенят, не дає крилам спокою, туди й сюди за кормом літає ця худа і давно голодна годувальниця. І батьків, і дітей зв’язала природа узами любові, знайшовши те лікування для батьків, що тяжкі скорботи вони полегшують насолодою любові. Тому і розгнівана мати за юну телицю, і собака за милих їй щенят, і птах за пташенят ведуть страшну війну; строката рись із люттю кидається з хащів дерев; сильний вепр шаленіє, лісом встає в нього щетина, блищать очі, пара валить із зубів, що точаться один об одний, і щелепи піною бризкають, коли він іде мстити за дітей або зустріти смерть. Це вселяє їм гаряча любов за не-завченими законами. Оси, сидячи на камені, як тільки бачать, що наближається хто-небудь, хоча він і не замишляв зла новонародженим їхнім дітям, усім ополченням висипають раптом з каменю, шумлять перед обличчям подорожнього й уражають його немилосердними жалами. І в морських глибинах є закон любові, якщо, справедливе те, що розповідається про дельфіна, про цього царя моря. Якщо який-небудь морський звір наближається до його дітей, які ще не зміцніли в силах, дельфін розширює свою пащу і, як їжу пожирє власне дитя, ховає його у своїй внутрішності, щоб не дати на здобич звірові, і доти не вивергає із себе цього неймовірного тягаря, поки не уникне страшної небезпеки могутнього ворога; тоді тільки без мук народження повертає з утроби свій плід» 45.

Цікаво, що ті відомості із зовнішньої природи, які є у святого Григорія як результат власних спостережень, набагато корисніші у природнонауковому плані, ніж ті, які почерпнуті ним із двох інших джерел, які він згадував, — книг і усного переказу. У наступній, наприклад, чудовій поетичній сторінці кожний може помітити деякі фальшиві деталі, запозичені, мабуть, з давньогрецької літератури:

«Учора, скрушений своїми скорботами, сидів я один, подалі від людей, у тінистому гаю і терзався серцем. У стражданнях я люблю таке лікування і охоче розмовляю наодинці зі своїм серцем. Вітерці дзижчали і, разом зі співучими птахами, з гілок дерев навівали добрий сон навіть і дуже знеможеному духом. А на деревах улюбленці сонця, солодкозвучні коники, з музичних гортаней оголошували весь ліс своїм щебетом. Неподалік була прохолодна вода і, тихо струменіючи по зволоженому нею гаю, обмивала мої ноги. Але мною так само сильно, як і раніше, володіла скорбота. Ніщо довколишнє не розважало мене, бо думка, коли обтяжена горем, ніде не хоче зустріти втіхи» 46. Звертають тут на себе увагу слова поета: «А на деревах улюбленці сонця, солодкозвучні коники, з музичних гортаней оголошували весь ліс своїм щебетом». Тут щодо комахи τέτττξ святий отець допускає подвійну помилку. По-перше, коники не живуть і не щебечуть на деревах, а живуть тільки в траві. Від цієї зовнішньої ознаки, що характеризує їхнє місце і спосіб пересування, запозичена і сама їх назва західноєвропейськими мовами: німецькою — Gras-hüpfer, буквально: трав’яний скакун, стрибун; називається ще: Heupferdchen, або Graspferd — трав’яна кобилка; зовсім подібна його англійська етимологія: Grasshopper (трав’яна кобилка); французькою Sauterelle — скакун, стрибун. По-друге, коники видають звук не «з музичних гортаней» (στηϑομελεῖς), а тріскотять за допомогою удару крилець одне об одне (чи не звідси і російська назва цієї комахи — «кузнечик» (коник)?). Святий Григорій помиляється, як і прадавні поети (Гомер, Гесіод, Анакреон та ін.), які уявляли коника співаючим на деревах і кущах, і взяли від нього прекрасні порівняння. Найкраще це можна бачити з вірша Анакреона «Εἰς τέττιγα», перекладеного російською мовою Гнєдичем.

Кузнечик

    О счастливец, о кузнечик,
    На деревьях на высоких
    Каплею росы напьешься
    И как царь ты распеваешь.
    Все твоє, на что ни взглянешь,
    Что в полях цветет широких,
    Что в лесах растет зеленых.
    Друг смиренный земледельцев,
    Ты ничем их не обидишь;
    Ты приятен человекам,
    Лета сладостный предвестник,
    Музам чистым ты любезен,
    Ты любезен Аполлону:
    Дар его — твой звонкий голос.
    Ты и старости не знаешь,
    О мудрец, всегда поющий,
    Сын, жилец земли невинный,
    Безболезненный, бескровный,
    Ты почти богам подобен! 47

Російський перекладач передав грецьке λαλαγεῦντες словом щебетати, що вживається тільки до птахів, замість — видавати звук, тріскотіти, стрекотати.

Утім, ми розглядаємо святого Григорія як поета, а не як натураліста. Для нас не важливі його помилки в широкій галузі природничих наук, сучасний йому рівень яких не перевищував, мабуть, знань про ці предмети прадавніх. Не важливо для нас те, що «схід» і «захід» сонця у нього не метафори мови, а астрономічні аксіоми (див.: Слово 28, т. 1, с. 349, ст. 30), що земля «стоїть твердо і неухильно» (там само, с. 347, ст. 26.) «і тільки тим не уявляється нерухливою, у яких крутиться голова, подібно як п’яним не здається, що тверезі — тверезі, а не на голові ходять і вертяться» (див.: Слово 36, т. 1, с. 428, ст. 7). Ми відзначаємо тільки багатство його поетичної фантазії в цих астрономічних поглядах, що по-своєму вирішує питання — «Що значить це додавання і зменшення днів і ночей, ця рівність у нерівності? Як сонце — прекрасне, як наречений, швидке і велике, як велетень, — робить і розділяє пори року, які чинно наближаються і віддаляються і начебто в хороводі один з одним то сходяться, то розходяться: сходяться за законом любові, розходяться за законом благочиння, навіть поступово між собою зливаються і непримітно наближаються подібно до днів і ночей, щоб своєю раптовістю не викликати скорботного відчуття» (див.: Слово 28, т. 1, с. 349, ст. 30). Якщо тут більше поезії, ніж реальної істини, зате якою чудовою гармонією між тієї й іншою вирізняються в інших випадках порівняння поета, запозичені з тієї ж астрономічної галузі! Якою чудовою картиною, наприклад, починає він свій вірш «Περὶ νοερῶν οὐσιῶν» [«Про розумних істот»]: «Як сонячний промінь із безхмарного неба, зустрівшись із видимими хмарами, що ще його відбивають, з яких іде дощ, простягає багатобарвну веселку, і весь довколишній ефір блищить безперервними колами, що поступово слабшають…» 48 etc.

Узагалі заслуга святого Григорія Назіанзина з цього погляду та, що він не тільки перший із християнських поетів започаткував поетичне зображення зовнішньої природи віршами, але і дав художні зразки цього зображення, наприклад, вірш «Περὶ τῆς ἀνϑρωπίνης φύσεως» [«Про людську природу»].


Гімн | Зміст | Метрична сторона віршів святого Григорія Богослова

  1. № 129. «До Павла». Τ. II, кн. 1. С. 449. Ст. 20-35. []
  2. № 42. «Мартиніану, інше». С. 429. []
  3. «До матері, котра померла в святилищі». № 66-100. С. 434-441. []
  4. № 1-3. С. 421. []
  5. № 71. С. 435. Ст. 5. []
  6. № 10. С. 429. []
  7. № 12. Там само. []
  8. № 15. «Про дів». С. 454. Ст. 1-15. []
  9. № 13. С. 453. []
  10. № 31. «На тих, що розкрадають гроби». С. 458. Ст. 1-10. []
  11. № 38. С. 428. []
  12. № 50. С. 462. []
  13. № 77. С. 467. []
  14. № 79. С. 468. []
  15. № 22. «До Горгонії». Τ. II, кн. 1. С. 425. []
  16. № 29. «До Євфимія, інше». С. 426. []
  17. № 30. Там само. []
  18. № 34. С. 427. []
  19. № 64. «До Отця, інше». С. 434. []
  20. № 49. «До Мартиніана, інше». С. 430. []
  21. № 43. С. 429. []
  22. № 60. «На тих, що розкрадають гроби, інше». С. 464. []
  23. № 66. «До матері, яка померла у святилищі, інше». С. 434. []
  24. № 119. Τ. II, кн. І. С. 447. Ст. 35. []
  25. «Харити — Музам: «Що скажемо ми? Немає зображення нашого, що вийшло з-під наших рук, для Євфимія серед людей». Музи ж — Харитам: «Оскільки заздрість підступна, нехай так і буде, для нас же клятва непорушна, що ніяка не повстане така подоба серед людей». — № 35. «До Євфимія, інше». С. 428. []
  26. Про ставлення Григорія, як і інших отців Церкви, до Платона коротко, але дуже виразно виклав Вернер (С. Werner) у своїй «Geschichte der apologet. und polemischen Literatur der christ. Theologie». (В. V, S. 33 і дальше). []
  27. Слово 27. Т. І, кн. 1. С. 407. Ст. 9. []
  28. Слово 32. Т. I. С. 499. Ст. 25. []
  29. № 10. «Про чесноти». Т. II, кн. 1. С. 109. Ст. 305. []
  30. Там само. С. 103. Ст. 40. []
  31. №. 4. «Про світ». Τ. II, кн. 1. С. 13. Ст. 60-65. []
  32. № 47. «Докори нерозважливим прагненням душі». С. 345. Ст. 10-35. []
  33. Добре ознайомлений з грецькою поетичною літературою, він любить утілювати в міфологічі імена її абстрактні поняття чесноти і пороки, нерідко узагальнені назви різних випадків із буденного життя. Так, «справедливість» замінюється у нього часто «Фемідою» (Надгробок № 42. «Мартиніану», с. 461); «нещастя» або «нещаслива доля» — «Еринією» (Надпис № 71. «На тих, що розкрадають гроби, інше», с. 466); «війна» втілюється в «Ареї» (№ 51. «Плач про душу свою», с. 349, ст. 5). Замість «багатий стіл» висловлюється «Алкіноєва трапеза» (№ 2. «Поради дівственникам», с. 71, ст. 130); зустрічаються такі картини: «Ехо розносить останні склади по високих стрімчаках, коли Пан співає в горах пастушачі пісні» (№ 3. «До Віталіана від синів», с. 385, ст. 205) тощо. []
  34. De Niceta Davide et Zonara interpretibus carminum S. Gregorii Nazianzeni. Confluentibus, 1839. P. 11. []
  35. Ibid. []
  36. Лист 70. До Євтропія. T. II, кн. 1. С. 58. []
  37. № 7. «До Немесія». Τ. II, кн. 1. С. 405. Ст. 15-20. []
  38. Ἐμπειρίας μὲν εἰς τοσοῦτον ἤλασα,

    Ὅσον περ εἰκὸς τοὺς πονήσαντας μακράν

    (№ 10. «Про доброчесність». С. 105. Ст. 160-165). []

  39. Цитату цю взято з аналізу п’яти «Слів про богослів’я» св. Григорія Назіанзина в «Маяку» за 1811 рік. Ч. XII. С. 68-69. []
  40. Слово 28. Т. І, кн. 1. С. 424. Ст. 23. []
  41. № 2. «Поради дівственникам». Τ. II, кн. 1. С. 83. Ст. 590. []
  42. Гомер. Одіссея XVIII, 130. []
  43. № 2. «Поради дівственникам». Т. II, кн. 1. С. 82-83. Ст. 535-559. []
  44. Там само. С. 84. Ст. 620-645. []
  45. № 4. «Від Ніковула-сина до батька». Т. II, кн. 1. С. 289-290. Ст. 5-35. []
  46. № 14. «Про людську природу». Τ. II, кн. 1. С. 125. Ст. 1-15. []
  47. Коник
    О, щасливець, о, коник,
    На деревах на високих
    Краплею роси нап’єшся
    І як цар ти оспівуєш.
    Усе твоє, на що поглянеш,
    Що в полях цвіте широких,
    Що в лісах росте зелених.
    Друг смиренний хліборобів,
    Ти не скривдиш їх нічим;
    Ти приємний людям,
    Літа солодкий провісник,
    Музам чистим ти любий,
    Ти любий Аполлону:
    Дар його — твій дзвінкий голос.
    Ти і старості не знаєш,
    О, мудрець, що завжди співає,
    Син, мешканець землі невинної,
    Безболісний, безкровний,
    Ти майже до богів подібний! []
  48. № 7. «Про розумних істот». Τ. II, кн. 1. С. 18. Ст. 1-5. []

Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Допомога ЗСУ

Сторінки

Останні відгуки

Канали RSS


Українська Церковна Архітектура














Нагору