«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 

Витинанка в Україні: Різдвяні свята

Статтю та витинанки надала Зінаїда Косицька,
член Національної спілки майстрів народної творчості
Увага! Використовуючи ці витинанки, обов’язково посилайтеся на автора — майстриню Зінаїду Косицьку. Авторські права застережено. Дякуємо за розуміння :-)

Витинанка — дуже цікавий і доступний для багатьох умільців вид народної творчості. Деякі дослідники прослідковують започаткування технічних прийомів цього виду мистецтва ще з дуже давніх часів. Вирізування ножем чи ножицями оздоб зі шкіри й тканини мало широке побутування у різних, зокрема, слов’янських народів. Раніше традиційний одяг та взуття майже усіх регіонів України також мав нашиті зі шкіри чи тканини елементи, укладені в орнаменти.

Прикладом можуть слугувати юпки ХІХ — поч. ХХ ст., які побутували на Київщині і Полтавщині. Це теплий верхній жіночий одяг, — прототип сучасного демісезонного пальто, — що по застібці спереду мав нашиті вертикальні смужки, вирізані з контрастної тканини. Біля коміру вони, як правило, закінчувалися невеликими прорізами у вигляді стилізованих симетричних галузок із листками й квітами чи іншими довільними елементами. Яскравий киптар українців у західних областях також завжди щедро прикрашався нашитими деталями зі шкіри. Ця традиція збереглася й до сьогодні.

У вигляді власне паперової прикраси витинанка на Україні відома вже з першої половини ХІХ ст. Із середини, а особливо з кінця ХІХ ст., коли папір стає доступним матеріалом для багатьох верств населення, витинанка надовго входить у селянський побут і «поселяється» на стінах, печах, коминах і сволоках українських хат. Доступність та легкість технічних прийомів й різноманітні ефекти, що виникають від складання паперу за різними схемами, зробили витинанку традиційною прикрасою українського житла, і вона досить швидко набула масового поширення в окремих регіонах.

Традиційні мотиви багатьох різновидів народної творчості, зокрема, писанкарства, різьблення, настінного малювання, вишивки на папері набули нового звучання. Подібно до того, як твори певного виду народного мистецтва, наприклад, килимарства, гончарства, у виконанні майстрів із різних областей, мають свої спільні й відмінні ознаки, так і витинанки різних місцевостей подібні між собою, але водночас мають тільки їм властиві мотиви й кольори. Регіональні відмінності витинанок в Україні виразно спостерігаються аж до кінця ХХ ст.

Так витинаннки Дніпропетровщини поч. ХХ ст. перегукувалися із місцевим хатнім малюванням, зокрема, всім відомим, петриківським розписом. Подільські вирізані оздоби перейняли величність і монументальність килимів і вишивок цього краю. Витинанки західних областей геометричними мотивами та різнобарвністю уподібнені до орнаментів на писанках і рушниках цього регіону.

Останні роки особистісний підхід майстрів вирізування не завжди враховує місцеві традиції, він частіше представляє індивідуальний почерк. Однак ще багато талановитих умільців свідомо у своїй творчості підтримують локальні традиції.

Головні свята, до яких селяни в ХІХ і на поч. ХХ стт., вирізували паперові оздоби, — це Різдво Христове і Великдень. Найбільшої популярності в Україні під час приготувань до свят набули ромбовидні та квадратні «хрестики», восьмикутні й чотирикутні «звізди», різні за формою «птахи» й «ангели». З часом чотири- і восьмикутні форми, що нагадували під час Різдва про Віфлеємську звізду і про народження Христа-Спасителя, стають подібними до сніжинок.

Саме такі прикраси-сніжинки сьогодні стають символом усього циклу зимових свят. Ними щедро прикрашають домівки й різні установи, а найбільше школи й дитячі садки. У кожному місті чи селі можна побачити перед Новим роком на шибках великих і малих вікон ці ніжні оздоби.
 

Святий вечір

На Святий вечір, який і до теперішніх часів у родинах часто відзначається як трапеза разом із душами померлих родичів, наклеювали на вікна чорні чи темно-сині витинанки у вигляді ромбів/квадратів, у яких центральним і головним елементом був хрест. Він мав розташування пряме або ж подібне до літери Х. Ці хрести оздоблювали ажурними прорізами, які в різних регіонах мали свої особливості, зокрема, домінування геометричних чи уподібнених до природних форм. Прорізи мали різні назви: «кутики», «косиці», «ластівки», «баранячі роги» тощо. Часто з цих елементів і творилося зображення символічного хреста. Наклеєні на шибки, вони нагадували про пам’ять, і разом із тим, були «пізнавальними» знаками для душ, щоб ті «не проминули» рідної оселі.

Описана традиція характерна для західних областей, де вона набула особливого розвитку, й збереглися до другої половини ХХ ст. Але в останні часи її повторюють у різних куточках України, куди жителів цих областей переселили життєві обставини.

На Святий вечір подібні хрестики кріпили також до свічки. Вони, відповідно, були маленьких розмірів. Вирізували їх, як правило, з чорного паперу, а з другої половини ХХ ст. також із фольги. Свічку запалювали перед молитвою, щоб горіла впродовж усієї вечері.


Традиційною витинанкою для Святого вечора могла бути в деяких оселях також чорна витинанка у вигляді хреста, що стояв на горбочку чи на сходинках. Таке підвищення символізувало Голгофу. Між раменами хреста розташовували промені у вигляді різноманітних рослинних елементів, зокрема, гілочок вічнозеленого барвінку — символу пам’яті. Під хрестом часто симетрично вирізали постаті зажурених ангелів. Такі витинанки до Святого вечора могли бути і чорного, і синього кольорів.
Для прикрашення куті господиня іноді вирізувала з міцного паперу витинанку, що мала хрестовидний проріз. Її клали на кутю, а зверзху присипали маком, коли ж трафарет забирали, лишався відповідний знак.

Різдво

До наступного дня, на Різдво Христове, вікна й стіни прикрашали витинанками яскравих кольорів: вишневого, зеленого, білого, жовтого, вохристого. Із невеличких ромбічних чи розеткових витинанок майстрині, особливо дівчата, укладали цілі композиції: «хрести» чи «звізди» у вигляді строгих чотири- восьмипелюсткових квітів, високих хрестів. Остання композиція могла бути окремою, а могла мати підвищення-Голгофу. З таких самих ажурних барвистих ромбів і квадратів укладали довгі композиції попід стелею, навколо образів, на комині, на сволоку. Їх могли попередньо клеїти на папір в ряд, а вже потім кріпити там, де вподобає господиня.

Майже в усіх українських оселях до початку ХХ ст. перед іконами висіли голуби — символи Святого Духу. В одних господарів птахи були вирізаними з дерева, у бідніших родинах їх, як правило, робили власноруч, і для виготовлення крил і хвоста слугував саме папір. Для цього брали три прямокутні аркуші, кожен із яких закладали дрібними складками у вигляді віяла-гармошки. Потім з одного боку їх стягували ниткою, а протилежний бік розправляли. З’єднавши відповідним чином разом, формували в цьому місці з воску чи з чорного хліба тулуб і голівку. Іноді ним ставала яскрава писанка, до якої кріпили голівку з воску. На кольорових чи білих крилах таких голубів вирізували різні за формою елементи, щоб весь виріб набирав ажурної легкості. Подеколи їх додатково розмальовували.

До Різдва ще вирізали з паперу окремі постаті ангелів, які клеїли на шибки або кріпили за ниточку до сволока. Такі оздоби створювали живе оточення, колихаючись від найменшого руху повітря. Останніми десятиліттями їх уже підв’язують до люстри. Ангели можуть бути різними за формою, завжди в довгих ризах, деякі майстри в кінці ХХ ст. їхні фігури вирізували «на колінцях», деякі з трубою.

До різдвяних свят застеляли також божники новими витинанками у вигляді довгих, ніби мережаних, сервет. Подібним декором прикрашали мисник та полиці. Усе це створювало особливий колорит, зразу відчувався піднесений радісний настрій. Домівка набирала особливо урочистого вигляду. Разом із витинанками, різдвяними солом’яними пауками, вечірніми колядниками, святковим убранством творилася атмосфера, що була характерна лише для Різдва.

На зимові свята майстри могли вирізувати також тематичні витинанки. Із закінченням Різдвяного посту, починалася пора сватань і весіль. На кожен день цих подій, зокрема на Поділлі в с. Саїнки, створювали нову витинанку. Якщо в хаті побували свати, на вікні з’являлися вирізані «свати», чи «баби» (свахи). Витинанки з «деревом життя», «птахами» під час самого весілля слугували прикрасами й символічними виразниками побажань і почуттів.


Таке багатогранне й багатоступеневе святкування Різдвяного свята додавало життєвих сил дорослим і формувало естетичне світосприйняття дітей. Спільна робота у прикрашанні домівки єднала різних за віком членів родини, слугуючи і навчальним процесом, і відразу екзаменом на майстерність та зрілість художнього смаку. Мистецтво витинанки посильне навіть для маленьких дітей, про його величезний вплив на формування образного мислення і просторової уяви стверджують сьогодні досвідчені педагоги й психологи. Помічено, що вирізування витинанок і виготовлення паперових іграшок на ялинку стає згодом хорошим підґрунтям для сприйняття геометрії, стереометрії.

Не відразу в дітей виходить справжня ажурна витинанка, спочатку вона розпадається на чотири чи вісім роз’єднаних трикутників. Часто, захоплюючись процесом, діти відрізають усю площину паперу і в руці лишається тільки його маленька частинка.

У Будинках дитячої творчості, в художніх школах останнім часом усе частіше починають діяти гуртки та студії, де досвідчені майстри передають мистецтво витинання усім бажаючим. Спробуйте і Ви. Вам сподобається!
 

(За польовими матеріалами Р. Кобальчинської, автора, а також за матеріалами книги: Станкевич М. Українські витинанки. — К., 1986).

 


Пошук

Сторінки

Важливе

Останні відгуки

Канали RSS

Нагору