Слово 38
На Богоявлення, або на Різдво Спасителя
1. Христос народжується — славіте! Христос з небес — виходьте назустріч! Христос на землі — підносьтеся! «Заспівайте Господу пісню нову. Заспівайте Господу, вся земле» (Пс. 95, 1)! І скажу обом у сукупності: нехай веселяться небеса, і нехай радіє земля (11) заради Небесного, потім Земного! Христос у плоті; із трепетом і радістю звеселяйтесь: із трепетом — через гріх, з радістю — через надію. Христос від Діви; зберігайте цнотливість, дружини, щоб стати вам матерями Христовими! Хто не поклоняється Сущому від початку? Хто не прославляє Останнього? 2. Знову розсіюється темрява, знову є світло; знову Єгипет покараний темрявою, знову Ізраїль осяяний стовпом. Люди, які сидять у пітьмі невідання, нехай «побачать велике світло» відання (Мф. 5, 16). Прадавнє пройшло, тепер усе нове (2 Кор. 5, 17). Буква уступає, дух переважає; тіні проходять, їхнє місце займає істина. Приходить Мелхиседек; народжений без матері народжується без отця; у перший раз — без матері, у другий — без отця. Порушуються закони єства, світ небесний має наповнитися. Христос повеліває, не будемо противитися. «Всі народи, заплещіть руками, вигукніть до Бога голосом радости» (Пс. 46, 2); «Бо Немовля народилося нам — Син даний нам; владарювання на раменах Його», бо підноситься з хрестом, і наречуть ім’я Йому: великої ради — ради Отчої Ангел (Іс. 9, 6). Так проголошує Іоан: «Приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стежки Йому» (Мф. 3, 3)! І я проголошу силу дня. Безтілесний втілюється, Слово твердне, Невидимий стає видимим, Недотичний осязається, Безлітний починається. Син Божий робиться сином людським, Ісус Христос учора й сьогодні, і навіки Той же (Євр. 13, 8).
Нехай юдеї спокушаються, елліни сміються, єретики притупляють язик! Тоді вони увірують, коли побачать Його вознесенним на небо; якщо ж і не тоді, то неодмінно, коли побачать Його грядущого з неба й зійшовшого судити.3. Але це буде після, а нині свято Богоявлення, або Різдва, тому що так і так називається цей день, і два найменування даються одному торжеству, бо Бог з’явився людям через народження. Він — Бог, як Сущий і Присносущний від Присносущного, превищий причини і слова (оскільки немає слова, яке було б вище від Слова); і Він являється заради нас, народившись згодом, щоб Той, Хто дарував буття, дарував і благобуття, краще ж сказати, щоб ми, відпалі із благобуття через гріх, знову були повернуті до нього через втілення. А від явлення найменування Богоявлення, і від народження — Різдво. 4. Таке наше торжество; нині святкуємо — пришестя Бога до людей, щоб нам переселитися або (точніше сказати) повернутися до Бога, щоб, відкинувши стару людину, одягнутися в нову (див.: Еф. 4, 22-23), і як померли в Адамі, так будемо жити у Христі (див.: 1 Кор. 15, 22), із Христом народжувані, розпинаємось, погрібаємось і встаємо. Тому що мені необхідно перетерпіти цю спасительну зміну, щоб як із приємного відбулося скорботне, так зі скорботного знову виникло приємне. «Коли примножився гріх, стало більше благодаті» (Рим. 5, 20). І якщо споживання було причиною осуду, то чи не тим більше виправдало Христове страждання?
Отже, будемо святкувати не пишно, а божественно, не по-мирському, але премирно, не наше свято, а свято Того, Хто став нашим, краще ж сказати, свято нашого Владики, не свято немочі, але свято зцілення, не свято створення, але свято відтворення. 5. Як же виконати це? Не уквітчуватимемо пороги домів, складати хори, прикрашати вулиці, пересичувати зір, оголошувати слух сопілками, ніжити нюх, оскверняти смак, тішити дотик — ці короткі шляхи до пороку, ці ворота гріха. Не будемо уподібнюватися до жінок, ні м’яким і легким одягом, уся вишуканість якого у марноті, ні грою самоцвітів, ні блиском золота, ні хитрим підфарбовуванням, що ставлять під підозру природню красу і винайдену як наруга над образом Божим. Не будемо віддаватися ні «розгулам і пияцтву, ні перелюбству й розпусті, ні сваркам і заздрощам» (Рим. 13, 13), бо у поганих учителів і уроки погані, або, краще сказати, від негідного насіння і ниви непридатні. Не встелятимемо віттям дерев високих лож, влаштовуючи розкішні трапези на догоду череву, не будемо високо цінувати пахощі вин, кухарських приправ і цінні пахощі. Нехай ні земля, ні море не приносять нам в дар дорогого бруду — так навчився я величати предмети розкоші! Не намагатимемося перевершити один одного нестриманістю (а все те, що зайве й понад потреби, на мою думку, є нестриманість), особливо, коли інші, створені з одного з нами пороху і складу, голодують і терплять нестаток. 6. Навпаки, віддамо все це язичникам, язичницькій пишноті і язичницьким урочистостям. Вони й богами називають тих, що насолоджуються жиром, а відповідно із цим служать божеству обжерливістю, як лукаві винахідники, жерці й шанувальники лукавих демонів. Але якщо чим треба насолодитися нам, які поклоняються Слову, то насолодимося словом і Божим законом, і розповідями як про інше, так і про причини сьогоднішнього свята, щоб насолодження в нас було своє і не чуже Тому, Хто створив нас.
Або, якщо хочете, я, який нині у вас є розпорядником бенкету, вам, добрим співучасникам бенкету, запропоную слово, як можу, рясно й щедро, щоб ви знали, як може прибулець пригощати місцевих жителів, селянин — міських мешканців, незнайомий з розкішшю — розкішних, бідняк і бездомний — заможних. Почну ж із цього: хто бажає насолодитися запропонованим, нехай очистять і розум, і слух, і серце, бо у мене слово про Бога й Боже, нехай очистять, щоб вийти звідси, насолодившись дійсно не чим-небудь марним. Саме ж слово буде і дуже повне, і водночас дуже коротке, так що ні вбогістю не засмутить, ні надмірністю не набридне.
7. Бог завжди був, є і буде, або, краще сказати, завжди є, тому що слова «був» і «буде» означають розділення нашого часу і властиві єству минаючому, а Сущий — завжди. І цим ім’ям називає Він Сам Себе, розмовляючи з Мойсеєм на горі, тому що зосереджує в Собі Самому всеціле буття, яке не починалося і не припиниться. Як якесь море сутності, невизначене і нескінченне, що простягається за межі всякого уявлення про час і єство, одним розумом (і то досить неясно й недостатньо, не в роздумі про те, що є Він Сам, але в роздумі про те, що навколо Нього), через накреслення деяких рис, Він відтіняє один якийсь образ дійсності, який втікає раніше, ніж буде уловлений, і висковзує раніше, ніж буде уявлений розумом, стільки ж осяяний сяйвом владичним в нас, якщо воно очищене, наскільки швидкість блискавки освітлює сяйвом зір. І це, здасться мені, для того, щоб тим, що пізнається залучати до Себе (тому що зовсім незбагненне безнадійне і недоступне), а незбагненним дивувати, через здивування ж більше викликати бажання, і через бажання очищати, і через очищення зробити богоподібними; а коли зробимося такими, уже розмовляти з нами, як зі своїми (насмілиться словом висловити щось сміливе) — розмовляти з Богом, Який вступив у єднання з богами і пізнаний ними, можливо, настільки ж, наскільки Він знає пізнаних Ним (див.: 1 Кор. 13, 12).
8. Отже, Божество безмежне і незбагненне. У Ньому зовсім пізнається це одне — Його безмежність; хоча дехто і вважає приналежністю єства бути або зовсім незбагненним, або зовсім збагненним. Але досліджуємо, що становить сутність простого єства; тому що простота ще не становить його єства, так само, як і в складних істотах не становить єства одна тільки складність. Розум, розглядаючи безмежне у двох відношеннях — щодо початку і щодо кінця (бо безмежне простягається далі початку й кінця, і не перебуває між ними), коли спрямовує свій погляд у горню безодню і не знаходить, на чому зупинитися і де покласти межу своїм уявам про Бога, тоді безмежне й недослідиме називає безначальним; а коли, спустившись у дольню безодню, відчуває подібне до попереднього, тоді називає Його безсмертним і нетлінним; коли ж зводить до єдності те й інше, тоді називає вічним; тому що вічність не є ні час, ні частина часу; тому що вона невимірна. Але що для нас час, що вимірюється рухом сонця, то для вічних вічність є щось таке, що простягається до вічних істот, і ніби деякий тимчасовий рух і відстань.
Цим нехай обмежиться нині наше любомудрування про Бога, бо немає більше часу розповідати, і предмет мого слова становить не богослів’я, а Боже домобудівництво. Коли ж називаю Бога, маю на увазі Отця, і Сина, і Святого Духа, як не розділяючи Божества далі цього числа Осіб, щоб не ввести безлічі богів, так не обмежуючи меншим числом, щоб не засуджували нас в убогості Божества, коли впадемо або в іудейство, захищаючи єдиноначальність, або в язичництво, захищаючи багатоначальність. В обох випадках зло рівне, хоча від протилежних причин. Таке Святеє Святих, що закривається і від самих Серафимів, і прославляється трьома Святинями, які сходяться в єдине Господство і Божество, про що хтось інший прекрасно й досить високо любомудрував раніше за нас.
9. А оскільки для Благості недостатньо було вправлятися тільки в спогляданні Себе Самої, а належало, щоб благо розливалося, йшло далі й далі, щоб кількість облагодіяних була як можна більша (бо це властивість найвищої Благості), то Бог придумує, по-перше, ангельські й небесні сили. І думка стала ділом, яка звершена Словом і зроблена Духом. Так виникли інші світлості, служителі першої Світлості. Чи розуміти під ними або розумних духів, або ніби нематеріальний і безтілесний вогонь, або інше яке єство, найближче до сказаних. Хотів би я сказати, що вони нерухливі до зла й мають тільки рух до добра, як сущі навколо Бога, і безпосередньо осяюються від Бога (тому що земне користується вторинним осяянням); але визнавати й називати їх не нерухливими, а тяжко рухливими, переконує мене Денниця за світлістю, а за звеличування, став і називається темрявою, з підлеглими йому боговідступними силами, які через своє віддалення від добра стали винуватцями зла і нас в нього втягують. 10. Так і через ці причини створений Богом розумний світ, наскільки можу про це любомудрувати, малим розумом зважуючи велике. Оскільки ж перше творіння було Йому благоугодне, то Він придумує інший світ — матеріальний і видимий; і це є гармонійний склад неба, землі і того, що між ними, дивний за прекрасними якостями кожної речі, а ще більш гідний здивування гармонійністю і злагодженістю цілого, в якому і одне до одного, і все до всього перебуває у прекрасному співвідношенні, служачи повноті єдиного світу. А цим Бог показав, що Він сильний створити не тільки споріднене Собі, але й зовсім чуже єство. Споріднені ж Божеству природи розумні, й одним розумом пізнаються, зовсім же чужі творінню, підлягають почуттям, а із цих останніх ще далі стоять від Божественного єства творіння зовсім неживе і нерухоме.
Але що нам до цього? — скаже, можливо, який-небудь надмірно ревний любитель свят. Жени коня до мети — любомудруй про те, що стосується свята і для чого ми зібралися нині. Так і зроблю, хоча почав трохи віддалено, до чого примушений старанністю і словом.
11. Отже, розум і почуття настільки різні між собою стали у своїх межах і виявили собою велич творчого Слова, як безмовні охоронителі і перші проповідники величі. Але ще не було змішання розуму й почуття, комбінації протилежних — цього досвіду вищої Премудрості, цієї щедрості у влаштуванні єства; і не все багатство Благості було ще виявлене. Захотіло і це показати, Художнє Слово творить живу істоту, в якій приведені в єдність те й інше, тобто невидима й видима природа; творить, кажу, людину, і вже зі створеної матерії взявши тіло, а від Себе вклавши життя (що в слові Божому відомо під іменем розумної душі й образу Божого), творить ніби якийсь другий світ — у малому великий; ставить на землі іншого ангела, з різних природ складеного поклонника, глядача видимого творіння, таїнника творіння умоспоглядального, царя над тим, що на землі, підпорядкованого небесному царству, земного й небесного, тимчасового й безсмертного, видимого й умоспоглядального, ангела, який займає середину між величчю і низькістю, один і той же є дух і плоть — дух заради благодаті, плоть заради звеличування; дух, щоб перебувати й прославляти Благодійника; плоть, щоб страждати й, страждаючи, пригадувати і вчитися, наскільки він обдарований величчю; творить живу істоту тут приготовлену і переселену в інший світ, і (що становить кінець таємниці) яка через прагнення до Бога досягає обоження. Бо помірне тут світло істини служить мені для того, щоб бачити і носити світлість Божу, достойну Того, Хто зв’язує і розв’язує, і знову з’єднає найдосконаліше.
12. Цю людину, вшанувавши свободою, щоб добро належало не тому, хто менше збирає, ніж тому, хто й вклав насіння його, Бог поселив у раю (хай що б означав цей рай) творцем безсмертних рослин, можливо, божественних помислів як простих, так і досконаліших; поставив нагим через простоту і нештучність життя, без усякого покрову й огородження, бо таким належало бути первозданному. Дає й закон для вправи свободи. Законом же була заповідь: якими рослинами йому користуватися і якої рослини не торкатися. А останньою було дерево пізнання, і посаджене спочатку не зловмисно, і заборонене не через заздрість (нехай не відкривають при цьому вуст богоборці і нехай не наслідують змія!); навпаки, воно було добре для тих, що вживають благовчасно (тому що це древо, на мою думку, було споглядання, до якого безпечно можуть приступати тільки ті, які досвідом удосконалились), але ще недобре для простих, для непомірних у своєму бажанні; як і досконала їжа не корисна для слабких і тих, що потребують молока.
Коли ж через заздрість диявола й зваби дружини, якій вона сама піддалася як слабша і яка зробилася майстерною в переконанні (о неміч моя! Бо неміч прабатька є і моєю), людина забула дану їй заповідь і була переможена гіркою споживою: тоді через гріх вона виганяється і віддаляється одночасно і від древа життя, і з раю, і від Бога; одягається в шкіряні ризи (можливо, у грубшу, смертну і протиборчу плоть), уперше пізнає власний сором і ховається від Бога. Втім, і тут здобуває щось, саме смерть для припинення гріха, щоб зло не стало безсмертним. Таким чином, саме покарання робиться людинолюбством. Тому що так, в чому я певен, карає Бог.
13. Але для перешкоджання багатьох гріхів, які виростали від кореня пошкодження з різних причин і в різні часи, людина і раніше напоумлювалася по-різному: словом, Законом, пророками, благодіяннями, погрозами, карами, повенями, пожежами, війнами, перемогами, поразками, знаменнями небесними, знаменнями в повітрі, на землі, на морі, несподіваними переворотами в долі людей, міст, народів (усе це мало на меті загладити пошкодження); нарешті стали потрібні найсильніші ліки, через найсильніші недуги: людиновбивство, перелюбство, клятвопорушення, мужесамовитість і цього останнього і першого із усіх зол — ідолослужіння і поклоніння творінню замість Творця. Оскільки все це вимагало найсильнішого засобу, то і дається найсильніше. І він був такий: саме Боже Слово, превічне, невидиме, незбагненне, безтілесне, начало від начала, світло від світла, джерело життя й безсмертя, відбиток первісної Краси, печатка нестерпна, образ незмінний, визначення і слово Отця, приходить до Свого образу, носить плоть заради плоті, з’єднується з розумною душею заради моєї душі, очищаючи подібне подібним; робиться людиною у всьому, крім гріха. Хоча черевоносить Діва, в якій душа й тіло наперед очищені Духом (бо належало і народження вшанувати, і дівству віддати перевагу); однак народжений є Бог і зі сприйнятим від Нього1 — єдине із двох протилежних: плоті й Духа, з яких Один обожнив, а інша обожнена.
О нове змішання! О дивовижне розчинення! Сущий починає буття, Нестворений твориться, Необ’ємний обіймається через розумну душу, яка є посередницею між Божеством і грубою плоттю, Заможний убожіє — убожіє до моєї плоті, щоб мені збагатитися Його Божеством, Наповнений виснажується — виснажується ненадовго у славі Своїй, щоб мені бути причасником Його повноти. Яке багатство благості! Що це за таїнство про мене? Я одержав образ Божий і не зберіг Його; Він сприймає мою плоть, щоб і образ спасти, і плоть зробити безсмертною. Він вступає в друге з нами спілкування, яке набагато чудесніше від першого, оскільки тоді дарував нам краще, а тепер сприймає гірше; але це боголіпніше від першого, це вище для тих, що мають розум!
14. Що скажуть нам на це наклепники, злі цінителі Божества, хулителі славного, обійняті темрявою при самому Світлі, невігласи при самій Мудрості, ті, за яких Христос дарма помер, невдячні тварі, створіння лукавого? Це ти ставиш в провину Богові — Його благодіяння? Тому Він малий, що для тебе смирив Себе? Що до заблудлої вівці прийшов «Пастир добрий, Який душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11), прийшов на ті гори й пагорби, на яких ти приносив жертви, і знайшов заблудлого, і знайденого взяв на ті ж плечі (Лк. 15, 4-5), на яких ніс хрест, і здобутого знову привів до небесного життя, і приведеного зарахував до тих, що перебувають у своєму чині? Який засвітив свічу — плоть Свою, і підмів кімнату, — очищуючи від гріха, і знайшов драхму — царський образ, завалений пристрастями; після знаходження же драхми скликає Його сили, що перебувають у любові Його Сили, робить учасниками радості тих, яких зробив свідками таємниць Свого домобудівництва (див.: Лк. 15, 8-9)? Світлосяйніше Світло іде за передуючим світильником, Слово — за голосом, Наречений — за невістоводителем, який готує Господу «людей обраних» (Тит. 2, 14) і наперед очищає водою для Духа. Це ставиш за провину Богові? За те вважаєш Його нижчим, що «підперезується рушником» (Ін. 13, 4-5) і вмиває ноги учням, і вказує досконаліший шлях для піднесення — смирення? Який упокорюється заради душі, яка схилилася до землі, щоб піднести із Собою схилене до землі гріхом? Як не поставиш у провину того, що Він їсть із митарями і у митарів, що учнями маємо митарів, та й Сам здобуває щось? Що ж здобуває? Спасіння грішників. Хіба й лікаря звинуватить дехто за те, що нахиляється до ран і терпить сморід, тільки б повернути здоров’я хворим? Звинуватить і того, хто з жалю нахилився до ями, щоб, за законом (див.: Вих. 23, 2; Лк. 14, 5), врятувати худобу, яка потрапила в неї?
15. Правда, що Він був посланий, але як людина (тому що в Ньому два єства; так, Він стомлювався і голодував, і жадав, і був у борінні, і плакав — за законом тілесної природи); а якщо посланий і як Бог, що із цього? Під посольством розумій благовоління Отця, до Якого Він відносить Свої діла, щоб вшанувати безлітне начало і не бути супротивником Богові. Про Нього говориться, що відданий (Рим. 4, 25), але написано також, що й Сам Себе віддав (див.: Еф. 5, 2, 25). Говориться, що Його воскресив Отець і возніс (Діян. 3, 15; Діян. 1, 11), але написано також, що Він Сам Себе воскресив і знову зійшов на небо (1 Сол. 1, 14; Еф. 4, 10), — перше через благовоління, друге через владу. Але ти виставляєш на вид зневажаюче, а мовчиш про те, що підносить. Роздумуєш, що Він страждав, але не додаєш, що страждав добровільно. Скільки й нині страждає Слово! Одні шанують Його як Бога і з’єднують; інші ганьблять Його, як плоть, і відокремлюють. На кого ж більше Він прогнівається або, краще сказати, кому відпустить гріх? Чи тим, які з’єднують, чи тим, які розсікають злочестиво? Тому що й першим належало розділити, і останнім з’єднати: першим — щодо числа, останнім — стосовно Божества. Ти спокушаєшся плоттю? І юдеї також спокушалися. Чи назвеш Його й самарянином? Про те, що далі, промовчу. Ти не віруєш у Божество Його? Але в Нього й біси вірували, о ти, який невірніший від бісів і несвідоміший від юдеїв! Одні найменування Сина визнавали таким, що означає рівночестя, а інші в тому, що виганяє, пізнавали Бога, бо переконувало в цьому те, що терпіли від Нього. А ти ні рівності не приймаєш, ні Божества не сповідуєш у Ньому. Краще було б тобі обрізатися і стати біснуватим (скажу щось смішне), ніж у необрізанні й у здоровому стані мати лукаві й безбожні думки.
16. Невдовзі побачиш Ісуса, Який і очищається в Йордані, — моє очищення, або, краще сказати, через це очищення робить чистими води, тому що не мав потреби в «очищенні Сам Він, Який бере на себе гріхи світу» (Ін. 1, 29); побачиш і «небеса, що розкривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього» (Мк. 1, 10); побачиш, як Ісус і приймає свідчення від спорідненого Йому Духа, і спокушається, і перемагає, і оточений тими, що служать Йому ангелами, і «зцілює всяку недугу і всяку неміч у людях» (Мф. 4, 23), і оживляє мертвих (о якби оживотворив і тебе — померлого зловір“ям!), і виганяє бісів, то Сам, то через учеників, і кількома хлібами насичує тисячі, і ходить по морю, і зраджується, і розпинається, і розпинає мій гріх, приводиться як агнець, і приводить як Ієрей, як людина погрібається, і повстає як Бог, а потім і сходить на небо, і прийде зі славою Своєю. Скільки радості приносить мені кожна таємниця Христова! В усіх них головне одне — моє оновлення, відтворення і повернення до першого Адама!
17. А тепер вшануй утробоносіння і скачи, якщо не як Іоан в утробі, то як Давид при заспокоєнні Кіота; вшануй перепис, за яким і ти вписаний на небесах; поклоняйся Різдву, через яке ти звільнився від уз народження; віддай шану малому Віфлеєму, який знову привів тебе до раю; схилися перед яслами, через які ти, зробившись безсловесним, вихований Словом. Пізнай (велить тобі Ісая), як віл, Придбавшого і, як «осел, — ясла господаря свого» (Іс. 1, 3). Чи належиш ти до тих чистих і законних, і «тих, що відригають жуйку» (Лев. 11, 41), слова, і придатних у жертву, чи до тих ще нечистих, що не вживаються ні в їжу, ні в жертву, і становиш надбання язичництва; іди із зіркою, принеси з волхвами дари — золото, і ладан, і смирну — як Царю, і як Богові, і як померлому заради тебе; прослав з пастирями, радій з ангелами, оспівай з архангелами; нехай складеться загальне торжество небесних і земних сил. Бо я певний, що небесні сили нині радіють і тріумфують з нами, тому що вони людинолюбні й боголюбиві, як і Давид представляє їх такими, що сходять на небо з Христом після страждання Його, які зустрічаються і повелівають один одному «підняти врата» (Пс. 23, 7). Одне тільки можеш ненавидіти, що було при Різдві Христовому — це іродове дітовбивство, краще ж сказати, і в ньому вшануй жертву однолітніх із Христом, які випередили нове заколення. Чи втікає Христос у Єгипет, з Ним і ти охоче втікай. Добре втікати із Христом гнаним. Чи затримається Він в Єгипті, закликай Його з Єгипту, віддаючи Йому там добре поклоніння. Прямуй непорочно по всіх віках і силах Христових. Як Христовий ученик, очисться, обріжся, зніми покривало, що лежить на тобі від народження, потім учи в храмі, вижени торгівців святинею. Перетерпи, якщо потрібно, побиття камінням, добре знаю, що сховаєшся від тих, що кидають каміння, і пройдеш посередині них, як Бог, тому що слово не побивається камінням. Чи будеш приведений до Ірода, не відповідай йому більше. Твоє мовчання вшанує він більше, ніж довгі промови інших. Чи будеш побитий бичами — домагайся й іншого, споживи жовч за першу споживу, випий оцет, шукай обплювання, прийми удари по щоці й побої. Увінчайся терням — суворістю життя у Бозі, одягнись у багряну ризу, прийми тростину, нехай схиляються перед тобою ті, що хулять істину. Нарешті, охоче розіпнися, помри й прийми поховання з Христом, так з Ним і воскреснеш, і прославишся, і воцаришся, бачачи Бога у всій Його величі, і Ним видимий, — Бога в Тройці поклоняємого, і прославляємого, Якого молимо, нехай буде і нині, наскільки це можливо для в’язнів плоті, явлений нам, у Христі Ісусі Господеві нашому. Йому слава навіки-віків. Амінь.
- Людським єством. [↩]
