Київський Музей народної архiтектури та побуту України в Пироговi
До монголо-татарської навали в цiй мiсцевостi дiяв великий печерний монастир, що довжиною своїх пiдземних галерей не поступався славнозвiснiй Києво-Печерськiй Лаврi. Славилася своєю цiлющою водою криниця преподобного Антонiя Печерського, засновника тої ж Лаври. Згодом цi плодючi землi належали вiдомому Видубецькому монастирю, а також Софiївському митрополичому Дому. I лише з приходом в Україну великого бiльшовицького хама, i в Пирогiв прийшов великий занепад.
Вiдродження Пирогова розпочалося в 60-тi роки. Знайшлися люди, яких смiливо можна назвати подвижниками духу, котрi узялися втiлити в життя давню iдею кiлькох поколiнь української iнтелiгенцiї: зафiксувати на землi ту Україну, що вiдпливає у небуття. Таким чином i було започатковано Київський Музей просто неба.
Засновували його як заповiдник української культури. Щоправда, рiзнi люди вкладали в це означення рiзний змiст. Однi — вбачаючи в Музеї останню резервацiю навiки втраченої старосвiтської минувшини: мовляв, нехай останнi малороси потiшаться до повного злиття нацiй в єдиний радянський народ. А от самi малороси, якi чомусь волiли називатися українцями, сподiвалися на iнше. Новостворений скансен вони уявляли як духовну вiсь, що з’єднає i скрiпить собою усю Україну — i в просторi, i в часi.
Це було велике мистецтво — скристалiзувати таку велику країну за її останнi 450 рокiв (а саме такого вiку найдавнiший музейний експонат) в 150 гектарiв територiї i 30 рокiв iснування Музею. Але таки вдалося. Для нащадкiв було врятовано те, чого б вони нiколи не видобули з-пiд згарищ i соцiалiстичних новобудiв. I тепер київський скансен не лише найбiльший в свiтi, — вiн i один з найбагатших. В його колекцiї окрiм 300 пам’яток народної архiтектури налiчується понад вiсiмдесят тисяч одиниць побутової утварi, знарядь працi, одягу, взагалi найрiзноманiтнiших виробiв народної творчостi.
Тож нинi Музей має сотнi смислових прив’язок, завдяки яким пробуджується генетична пам’ять, а разом iз тим отримує виправдання i нинiшнє буття народу. Ось лише деякi з них — хронологiчно.
Курна полiська хата середини XVI сторiччя — iз грубезних колод. Пiзнiше такi вже не використовувалися: чи люди здрiбнiли, чи дерева.
Дiючий храм святого Архистратига Михаїла з Київщини з «автохтонним» iконостасом надзвичайної художньої вартостi. Вже саме датування споруди викликає повагу. В свiтi зовсiм небагато дерев’яних церков, якi можна розмiстити мiж цифрами 1050 (рiк народження найдавнiшої на Землi смерекової церкви в Норвегiї) i 1600 (вiдповiдна дата для соснового козацького храму в Пироговi).
Далi — витончена барокова церква святої мученицi Параскеви (П’ятницi) 1742 року iз Черкащини: свiдчення блискучого злету i закату української культури у XVIII столiттi. Бо ж наступний вiк — це вже нiч бездержавностi i бездумного сну. А вночi мерехтять лише вiконця сiльських хатинок. Хоча iз вiконця однiєї з них, неподалiк П’ятницької церкви, виблискує сонце. Це хата небожа Тараса Шевченка, де бував i сам Поет.
А на музейних пагорбах мiж класично золотими ланами i блакитним небом — здiймаються українськi вiтряки, що вже двiстi рокiв незворушно перемелюють на порох весь пафос i прекраснодушнi мрiї українських донкiхотенкiв про Шевченкового «Вашингтона з новим та праведним законом». Цiкава деталь: коли в Музеї знiмали фiльм «Голодомор-33», то кулемети, з яких комiсари i їхнi поплiчники розстрiлювали зголоднiлий селянський люд, що пробивався iз вимираючих сiл до бiльш-менш ситих мiст, поставили якраз пiд вiтряками, — бо такi епiзоди були насправдi. Куди тому Сервантесу до українських реалiй ХХ сторiччя!..
Але час сумувати i час веселитися. Бо ж Музей — це перш за все свято, яке завжди з нами. Свято специфiчне, не паризьке, i навiть не середньоєвропейське. Святковий тон найперше задають дiючi церкви на його територiї (окрiм вже згаданих храмiв молитва лунає i в Миколаївськiй церквi початку ХIХ столiття з Подiлля). Тому й виходить, що духовна територiя Музея простягається далеко за його фiзичнi межi. Українська православна Церква нiколи не жила окремо вiд народу. Тому то й навiть суто етнографiчнi заходи виглядають в Пироговi набагато привабливiше, нiж деiнде. А Великдень, Рiздво, Водохреща, Спас та десятки iнших церковних свят органiчно сполучаються з усiєю поезiю народних обрядiв.
Влаштовуються в Музеї i днi ремесел, i рiзноманiтнi ярмарки. Тодi з усiєї України сюди з’їжджаються народнi майстри i заквiтчують ярмарковий майдан строкатими килимами, сорочками, всiляким плетенням, рiзбленням, малярством i ковальством. Є тут i конi, а при них — козаки i козачки, що вправно джигитують на тлi рукотворного кургану iз неодмiнною половецькою бабою. А в мальовничому яру на зголоднiлих гостей чатують корчмарi iз сотнею рiзновидiв самих лише українських борщiв напоготовi, якi так добре лягають на душу, тобто на шлунок пiд троїстi музики.
Погодьтеся, — це трохи дивна рiч — Музей просто неба. Бо з цього неба не лише лагiдне сонце посилає на нього своє промiння, а i ллються дощi, i падає снiг, i навiть б’ють блискавки. Тому в Пирогові у багатьох непомітно з’являється відчуття, що це вже не музей, а справжнє дивовижне село вільно розкинулося на мальовничих пагорбах. І прикрашає, i радує собою свiт. Як i вся Україна. I нехай так буде завжди.
400-лiття Храму
У 2000-му роцi вiд Рiздва Христового храму святого Архистратига Михаїла, що знаходиться в Пироговi, на територiї Музею народної архiтектури та побуту України, виповнилося рiвно чотириста рокiв. (Хоча за останніми даними радіовуглецевого аналізу, проведеного фахівцями Інституту геохімії АН НАН України, рік народження храму — 1528-й!). Нинi це найдавнiший дерев’яний храм центральної та схiдної України. Та й в усiй Українi є лише двi дерев’янi церкви (обидвi — на Закарпаттi), що переважають його за вiком. А збудували Свято-Михайлiвський храм в козацькому селi Дорогинка на Київщинi, де вiн щасливо перебув майже всi свої чотири столiття. Недалеку ж мандрiвку до Пирогова храм здiйснив тридцять рокiв тому i таким чином був порятований вiд плюндрування безбожною комунiстичною владою i близької цiлковитої руйнацiї.
Храм — яскравий зразок народної сакральної архiтектури з її тридiльною структурою. Його первiснi архаїчнi форми напрочуд вдало поєднанi з пiзнiшими бароковими банями та ажурними кованими хрестами на них. В iнтер’єрi зберiгся бароковий iконостас кiнця XVII — першої половини XVIII сторiч. Вiн є унiкальним як за надзвичайно високою художньою вартiстю, так i за рiвнем збереження. I це в пересiчному українському селi!
А молилися в храмi святого Архистратига Михаїла i гетьмани, i полковники, i козаки, i простi селяни, якi вперто не бажали перетворюватися нi на росiйський, нi на радянський народ. З 10 березня 1990 року, з дня Шевченкових роковин, в ньому знову вiдновлено богослужiння Української православної Помiсної Церкви. Дай же Боже, щоб ця молитва бiльш нiколи не стихала!
Протоієрей Андрій ВЛАСЕНКО,
настоятель храму святого Архистратига Михаїла
Богослужіння в храмі відбуваються регулярно: щосуботи і у передсвяткові дні — всенішні о 17:00, щонеділі та у свята — літургія о 10:00. Також у храмі і поза ним звершуюються усі церковні треби: хрестини, вінчання, освячення тощо.
Святкові і пам’ятні заходи в Музеї та парафії
Перші субота та неділя вересня — осінній ярмарок (виставка-продаж виробів народних майстрів, народні гуляння, виступ самодіяльних хорів)
11 вересня — хресний хід і панахида пам’яті жертв голодоморів 20–40-х років ХХ ст.
Третя неділя вересня — осінь весільна (вінчання та народні обряди).
14 жовтня — Покрова Пресвятої Богородиці (служба Божа, козацьке свято)
21 листопада — Собор святого Архистратига Михаїла (служба Божа, хресний хід, храмове свято)
13 грудня — святого Андрія Первозванного (служба Божа, народні ігри та обряди)
19 грудня — святого Миколи (служба Божа, театралізоване дитяче дійство)
7 січня — Різдво Христове (служба Божа, колядування, вертепні дійства)
19 січня — Водохреща (служба Божа, хресний хід на ставок, велике водосвяття та народні обряди)
10 березня — вшанування пам’яті Тараса Шевченка (панахида в храмі, поминання у Шевченковій садибі, виступи дитячих колективів та кобзарів)
Квітень — Великдень (всенішне богослужіння, освячення пасок, виступи хорових колективів)
Перші субота та неділя травня — весняний ярмарок
Червень — Зелені свята (служба Божа, хресний хід, освячення садиб)
6 липня — народні обряди біля ставка
Передостання субота липня — Жнива (народні звичаї та обряди)
14 серпня — мучеників Маковеїв (служба Божа, мале водосвяття, освячення квітів та зілля)
19 серпня — Преображення Господнє (служба Божа, освячення плодів та меду)
24 серпня — День Незалежності (молебень і хресний хід, виступи співочих колективів та кобзарів)
