«Наша Парафія»

Парафія святого Архистратига Михаїла, Київ, Пирогів

 
БібліотекаКультура, наука

Вірші Майдану

Темна хмара наступила

Сашко Лірник
Темна хмара наступила,
Київ весь пітьма накрила —
Налетіли чорні круки
Щоб узять дітей на муки!
Приспів:
Гей, гей, Україно!
Встань за дочку, встань за сина!
Опівночі дзвонять дзвони —
На Майдан до оборони!
На Різдво зірки палають,
В небі Ангели літають
Проти нас щити і лати
І рушниці і гранати!
Приспів:
Гей, гей, Україно!
Встань за дочку, встань за сина!
Опівночі дзвонять дзвони —
На Майдан до оборони!
Нам не страшно помирати,
Тільки страшно відступати
Честь і віра захистила —
Разом — воля, разом — сила!
Приспів:
Гей, гей, Україно!
Встань за дочку, встань за сина!
Опівночі дзвонять дзвони —
На Майдан до оборони!
Не за срібло, не за злато,
Боронімося затято!
Не з бандитами у владі —
З нами Бог на барикаді!
Приспів:
Гей, гей, Україно!
Встань за дочку, встань за сина!
Опівночі дзвонять дзвони —
На Майдан до оборони!
Нас уже не залякати
І нікому не здолати —
Українському народу
Вік не буде переводу!
Приспів:
Гей, гей, Україно!
Встань за дочку, встань за сина!
Опівночі дзвонять дзвони —
На Майдан до оборони!

Я в такому, бачиш, відрядженні

Тетяна Власова (Кліш)
Я в такому, бачиш, відрядженні,
Звідки люди приходять незрячими.
Де ведуться якісь перемовини,
Найміцніші коктейлі замовлені.
Тут, забувши про маму з татом,
Називаються гордим птахом,
Полонених ганяють голими,
А для захисту цілять в голови.
Тут калічать і зносять повністю,
Відзначаючи День Соборності,
Викрадають, збивають з ніг,
Поливають водою в сніг.
Тут повітря — із газу вата.
Тут уже почали вбивати.
Але, знаєш, тут кожен сяє:
«Переможемо. Обіцяєм».
І з здобутком, безмежно цінним,
Я приїду додому цілим.

Здраствуй, мамо, я — екстреміст

Ольга Перехрест
Здраствуй, мамо, я — екстреміст.
Я ношу синьо-жовтий прапор,
їжджу під межигірську хату,
ланцюгами єднаю міст.
Знаєш, мамо, я — екстреміст.
Я співаю «іще не вмерла…»,
я вважаю «героям — слава!»,
я до чорта ночей провела
з ліваками та ультраправими.
Мамо, я тепер екстреміст.
За усі наші люті гасла,
за шоломи, шарфи і маски
Мені світить до десяти.
Тож домів можу я не прийти.
У системи окремий хист —
нам ламати хребти і ребра.
І сьогодні нам дуже треба
не віддати своїх під тиск.
І який тепер сенс мовчати?
Я не маю чого втрачати.
Мамо, я тепер екстреміст.

Истерика Виктора Януковича

Дмитрий Биков, російський письменник
По свежайшим озвученным данным,
Доносящимся с той стороны,
Все не кончилось мирным Майданом,
А дошло до гражданской войны.
Янукович, тебе не по силе
В этот раз повернуть времена.
Если хочешь решать, как в России, —
Значит, надо и жить, как она.
Как российские учат драконы,
Что российскую массу жуют, —
Ты драконские принял законы,
Но драконы у вас не живут.
Мы огромней, мертвей и железней,
Нас сковал безнадежной покой,
А в Украйне — ни сонной болезни,
Ни голландской болезни такой.
Запрещать и грозиться по-хамски —
Значит гробить карьеру свою:
Ведь ни ханский подход, ни паханский
Не сработают в вашем краю.
Там была за тебя половина,
Но теперь ты дошел до черты:
Не захочет тебя Украина,
Коль у Путина учишься ты.
Отыграл ты свое, Янукович.
Даже выстроив хрупкую тишь,
Ты их, может, сейчас успокоишь,
А потом навсегда улетишь.
Так кончаются южные путчи.
Сам же знаешь, видать по глазам…
Приезжай к нам преемником лучше.
Лучше ты, чем Кадыров Рамзан.

ІДИ!

Сергій Цушко
Гаранте! Ти казав, що всіх почуєш.
Що ж нині, як наперсточник, блефуєш?
Що ж мурами себе відгородив?..
Якщо глухий — іди собі! Іди!
Ти обіцяв, що про народ подбаєш,
то що ж під себе все підряд згрібаєш,
на унітазі золотім сидиш?
Якщо крадій — іди собі! Іди!
Ти богомільним числишся без міри.
Які ж засади у твоєї віри?
Твій бог — московський кадебіст рудий.
Молись йому — іди собі! Іди!
Повстала нині гнівно вся країна,
яка не хоче стати на коліна.
Щоб не було ще більшої біди —
пощезни геть! Іди собі! Іди!
Вже пізно говорити й прислухатись,
за «беркутами» й мурами ховатись.
Банкроте політичний, не смерди —
під улюлюкання іди собі! Іди!!!

Не думав я, що він колись настане

Петро Мага
Не думав я, що він колись настане,
Цей час, що трансформується в сюжет:
Дві ери, дві епохи, два Майдани,
І дві країни… ніби з двох планет.
Автобуси, міліція, кордони,
І клунки з «тормозками» у руках,
Забуті і недіючі закони,
І навіть різне небо у очах.
Хтось хоче бути в небі зорельотом,
І прогоріти свій короткий вік,
А куликам достатньо і болота,
Болотом завжди хвалиться кулик…
Одні летять, бредуть, чи доповзають,
Змішавши в серці людяність і лють,
І їх пакують, в’яжуть, закривають,
Їх вже вбивають… а вони все йдуть.
А мешканців прилеглої планети,
В Маріїнський… В Потьомкінське село…
Їм напинають правильні намети,
Проводять воду, світло і тепло.
Одні лежать рядами на підлогах,
Вслухаючись у шум нічних атак,
І вороном чатує на дорогах,
Надійний друг «тридцятих» — автозак!
А іншим з польової кухні кашу,
Гарячий чай і блоки сигарет,
Стоять на двох майданах наші й наші,
Та виглядає, ніби з двох планет.
Поділені водою з водометів,
Затягнуті в лиху, погану гру,
Поділені брехнею в Інтернеті,
Поділені межею по Дніпру.
Поділені коктейлем, що палає,
І чорним димом відшумілих шин,
Поділені… Доведені до краю,
Розділені Отець і Дух, і Син…
Осліплені, замиті кров’ю очі,
І кулі, що влучають в об’єктив,
Плач матері, і зойк грудей дівочих,
Два місяці пустих… порожніх слів…
Заяви, маніфести, протоколи,
Скінчились між «Динамівських» колон…
Згорів портрет філософа футболу,
Накривши тілом рідний стадіон.
Бо з двох боків підвозяться набої,
І гострить брат на брата чорний ніж,
Моя країно, все це не з тобою,
Вщипни себе, бо, мабуть, ти ще спиш.
Красуне спляча… скільки ти проспала,
Того, що в світі доброго було,
Закресли день, коли ти дозволяла,
Корону одягнути на чоло.
Ти припиняєш буть смиренним птахом,
Скажи це всім, забудь тваринний страх:
Що той, хто сам себе назвав монархом,
Відповідати має, як монарх.
За те, що відстояли на колінах,
За тих, що вже не мають вороття,
За те, щоб пожила моя країна,
Не на Майданах, а одним життям.
Щоб молячись за скам’яніли «душки»,
Кучкуючись, як мухи в молоці,
Пішли на вік в тумани «простітушки»,
Стискаючи дві сотні у руці.
Щоб після щирих слів святого Папи,
Про істину возведену на трон,
Голубку білу не хапали лапи,
Розлючених і жадібних ворон…

Гарью пропах мой дом

Наталя Марченко
…Гарью пропах мой дом
…и тьма подходит всё ближе
…и планы мои летят
фанерою над Парижем.
Но как же, мой Бог, хорош,
как же силён и молод
в бицепсах баррикад
древний славянский город!
Мирно Европа спит,
истово ждет Россия…
Только он не придет,
Славный Хранитель Киев…
В руки дубину взяв,
пеплом посыпав раны,
Киев сеет Народ
сквозь решето Майдана.

Мамо, я — екстреміст!

МАМО, Я — ЕКСТРЕМІСТ!
Нас вчора травили газом,
Та я не боявся впасти —
у мене тепер є вісь.
Мамо, я — екстреміст!
Бо брат мій, що прагнув волі,
Стояв на морозі голим,
та поглядом линув ввись.
Мамо, я — екстреміст,
Вдихаю дими Майдану,
Життя своє, Богом дане,
гартую під кулі свист.
Мамо, я — екстреміст,
І шля́ху назад не буде,
Бо в моїх пробитих грудях
гуркоче, мов грім, — «Борись!».
Мамо, я — екстреміст,
Я кров’ю cкропив землицю,
Вірю — мені проститься
завтра, а чи колись.
Мамо, я — екстреміст,
Я вже не боюся смерті.
Війна потребує жертви…
Рідна моя, молись!!!

Здравствуй, мальчик за серым щитом

Здравствуй, мальчик за серым щитом,
Выполняющий мерзкий приказ!
Как же ты пожалеешь потом,
Что сегодня стреляешь в нас!
Ты кого защищаешь, сынок?
Тех, кто дал поглодать тебе кость?
Ну, зачем? Почему? Как ты мог?
Ты ведь в этой стране не гость!
Кучу денег притащишь домой,
Год не будешь вставать с дивана!
Только помни, на деньгах — кровь!
Кровь Сережёньки Нигояна!
Когда будешь лететь в Шарм-эль-Шейх,
Отдыхать после братоубийства,
За тобой потянется шлейф —
То проклятья за Юру Вербицкого!
Когда будешь лететь назад
И тащить шмотья чемоданы,
Не забудь, что это — глаза,
Те, что выбили на Майдане!
Когда будешь сыну и дочке
Покупать игрушки и велик,
Не забудь — это печень и почки,
Что отбили у вас в райотделе!
А когда квартиру получишь,
Голяком в теплой ванне ляг.
Вспомни парня, которого мучил
На морозе ваш толстый хряк!
Мальчик-мальчик… погоны померкнут,
Деньги кончатся… жизнь продлится!
И короткого слова «Беркут»
Ты до гроба будешь стыдиться!

Немає «москалів» між нас, нема «бандерів»

Немає «москалів» між нас, нема «бандерів»,
А, є — знедолений вкраїнський люд.
І є сім’я — «міжгірських» ненажерів,
Захочуть — милують, а схочуть, то й уб’ють.
Брати зі Сходу, плачем разом з вами,
Коли в копальнях ваші діти мруть.
І серце розривається у мами,
В моєї мами, як на шахтах дзвони б’ють.
А батько твій не може самокрутку
Від трепету в руках одразу запалить.
А мій в той час, сльозу ховає хутко,
Біда не в нас. Та в нас також болить…
З Донецька — ти, а я живу у Львові,
Приїдь у гості, хлібом поділюсь.
Не страшно, що різниця є у слові,
Я іншого, мій братику, боюсь.
Боюся тих, хто ділить нас з тобою:
(в той час витесує гроби).
Боюся тих, хто кличе нас до бою,
Мовляв, хай чубляться «презренные рабы».
У мене на столі лиш картоплина,
А ти, хто-зна, чи й вчора їв. …
Я вже не хочу, щоб моя родина,
Й твоя також кормила упирів!
Немає «москалів»між нас, нема «бандерів»,
Є Люди! Є Вкраїна! Ти і Я!
І купка є «міжгірських» людожерів,
То не вони… А ми — одна Сім’я!

Когда рискуешь каждую минуту

Когда рискуешь каждую минуту
Згубити розум и сойти с ума,
Нас називають «банда майданутих»,
«Бендеровцы», «фашисты» и «чума».
Но может быть… Не хочешь ли узнать-ка,
(уверен, ты не знал, что это так),
Що «вуйко» означає «рідний дядько».
А мамы брат — тебе он разве враг?
Подумай, що заховане у слові!
Тогда добра настанет перевес.
Галичина — земля краси й любові,
А вовсе не «дивизия SS».
Шахтер — герой труда и работяга,
А не «донецьке бидло із совка».
И подвиг есть — і також є звитяга.
Тримай-но руку! — Вот моя рука!
Им нас не разделить. Не розлучити,
Бо ми брати. Мы братья навсегда,
Нам рядом жить — нам поруч вічно жити!
Я знаю — час настане, и тогда
В краю родном, у рідному у краю,
Перетнемо ту прокляту межу.
Героям слава! — не перекладаю.
Героям — слава. Не перевожу.

Те що любові нема

Те що любові нема,
Не печалься.
Просто буває зима
Час від часу.
Вірю — розстануть сніги
Випадкові
І доростуть вороги
До любові.

Мій Господи, Ти, наковтавшись прогірклого диму

Мар’яна Савка, 19.02.14
Мій Господи, Ти, наковтавшись прогірклого диму,
В пітьмі й у пожежі, та, зрозуміло, без каски,
Стоїш за плечима в синів найдорожчих — незримо —
Щоб руки простерти, якщо їм судилося впасти.
Ще рано гасити це полум’я, Господи, рано,
Згортати знамена у мороку зла позасвітнього,
Бо зрада — Ти добре це знаєш, ще глибша за рану,
Бо смерть у прицілі найкраще відстежує світлих.
Ти просто там стій. І тримай на долоні своїй
Запалене місто-свічу, серед снігу і диму,
Якщо Тебе хтось не впізнає, дай знак, що Ти свій,
Що завжди стоятимеш поруч з синами Своїми…

В пам’ять про загиблих на Майдані

Оксана Максимишин-Корабель, 20.02.14
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Мальчиков укрывают флагами

Ольга Кашпор, 20.02.14
Мальчиков укрывают флагами.
С головой.
Не вой, дура, говорю, твой — живой. Живой.
Он такой же, как они, — тоже рвется в бой.
Долго трубку не берет. Но не вой.
Не вой.
Мальчиков кладут рядком. Прям на мостовой.
Лиц не видно. Не смотри. И не вой. Не вой.
Твой такой же — как они — на передовой.
Разбирает мостовую по кускам.
Живой.
Мальчиков выносят строем. Траурный конвой.
Не считай. Зажмурься. Помни: Бог с тобой.
Он придет. Под утро. Мятый и седой.
Ты отпустишь снова. Просто жди.
Не вой.

І мовчки сотня непокорених героїв

Сергій Мартинюк, 21.02.14
…і мовчки сотня непокорених героїв
відходила у чисті небеса,
і погляди знесилених мільйонів
дивились вслід братам, батькам, синам;
у темне небо по руках в відкритих трунах
до світу кращого крізь сльози матерів,
не буде прощення убивцям й нам не буде,
коли непомщеними лишаться всі ті, хто так любив,
хто не дістався правди, оступившись на півкроці,
хто згас за нас, недотягнувши до весни,
тримає курс у небеса славетна сотня,
землі своєї упокоєні сини.
Горять серця, палають вільні душі,
зійшла зоря, гряде нове життя,
герої не вмирають, кличуть нас на барикади,
і хай прийме тіла їх мерзла ще земля,
витає дух нескореної волі,
гримлять щити, молитви і пісні,
рядами рівними між нас ідуть герої,
усі, хто голову поклав в ці темні дні.

Доживите за нас

Василий Зима, 18–20.02.14
Доживите за нас.
По минуте, по вздоху, каждый,
По удару сердечному, по поцелую, по сну,
Мы бы сами еще, только мы не смогли однажды,
Бросить девчонку трупы тащить одну…
Долюбите за нас.
Наших маму, детей, невесту,
Додарите цветы, доскажите ребенку стих,
Мы и сами бы… Правда, стоять не смогли на месте,
Когда прыгнул под пули этот юный, красивый псих….
Доскажите за нас.
Не молчите, хотя бы слово..
Ведь наврут, наворотят, перепишут и там и тут,
Мы могли бы без вас, просто пули летели снова,
И хлестали по нас, выбирая, кого убьют…
Дорастите до нас.
Понемногу, по милипрозренью,
Дотянитесь до плеч, ухватитесь за них сильней,
Мы могли бы стоять, но от снайпера нет спасенья,
Нас спасал только Бог и пробитые спины друзей…
Вы увидите нас, замерев на Майдане… это
Не живые идут.. это мы, опустив щиты,
Возвращаемся к вам, отогнав озверевший «Беркут»,
Чтоб навеки занять на Майдане свои посты…»

Я — мальчик

Евгения Бильченко, 21.02.14. Київ
Я — мальчик.
Я сплю, свернувшись в гробу калачиком.
Мне снится футбол. В моей голове — Калашников.
Не вовремя мне, братишки, пришлось расслабиться!
Жаль, девочка-врач в халатике не спасла меня…
Я — девочка-врач.
Я в шею смертельно ранена.
В моём городке по небу летят журавлики
И глушат Wi-Fi, чтоб мама моя не видела,
Как я со своим любимым прощаюсь в Твиттере…
Я — мама.
О фартук вытерев руки мыльные,
Звоню на войну я сыночке по мобильному.
Дитя не берёт! Приедет, — огрею веником!
«Его отпевают», — слышу ответ священника…
Я — батюшка.
Я собор свой открыл под госпиталь
И сам в нём служу медбратом, помилуй Господи!
Слова для души, что чреву — пуд каши гречневой:
За это крестил поэта я, пусть и грешен он…
Я — просто поэт.
Я тоже стою под пулями.
Кишка, хоть тонка, как лирика Ахмадулиной,
Но всё ж не настолько, чтобы бояться красного:
Нужнее стихов сегодня — мешки с лекарствами…
Я — старый аптекарь.
Мне бы — давно на пенсию:
Сидеть и блаженно пялиться в ящик с песнями.
Но кончились бинт, и вата, и маски вроде бы:
Начальник, пришли термальной воды для Родины!
Я — Родина.
Я ребёнок — и сплю калачиком.
Назначенный государством, ко мне палач идёт,
Из недр моих вырыв мрамор себе на логово:
Налоговой сдал налог он, но Богу — Богово.
Я — Бог.
И я тоже — Папа. Сынок Мой Ласковый
У дауна в классе детский отнял Калашников.
Сказал, мол: «Ни-ни!» — и прыгнул без парашютика…
Спи, золотко.
Спи, Мой Мальчик.
Я Воскрешу Тебя.

Я сплю, мов убитий

Марина Падалко, 21.02.14
Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Гранати, бруківка, коктейлі й щити,
Немов у Довженка, країна в огні,
У полум’ї битви зійшлись два світи.
Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Старі й молоді, що стоять навкруги,
Ми всі розчинились в пекельній зимі,
Йдемо крізь морози, вітри та сніги.
Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Держави мужі, ті, що їй вороги,
Що гнитимуть скоро в комфортній тюрмі —
Народ не пробачить їм владні борги.
Я сплю, мов убитий, і сняться мені
Майдан, і Грушевського, і «профспілки»,
Запеклих боїв неполічені дні
І крик, що застряг у вухах на роки.
Я сплю, мов убитий, і сниться мені
Та куля, що в мене, як беркут, летить.
Я хочу прокинутись, тільки в цім сні
Я й справді убитий. І серце мовчить…

Радиус поражения

А я человек что остался жив!
Мне стыдно за то что девочки мальчики
бросили жизни свои не зная сомнения
в РАДИУС ПОРАЖЕНИЯ!
Страшны сухие слезы отцов
страшны матерей причитания!
Застыли все онемев без движения
в РАДИУСЕ ПОРАЖЕНИЯ!
Убийцы прокляты будут во век
но все они попадут без сомнения
в созданный ими РАДИУС ПОРАЖЕНИЯ!
Но злое бездумье не знает пощады ему
как трава все идеи и храмы!
Застыло в мертвы глазах удивление
дети играли, дети не знали
РАДИУСА ПОРАЖЕНИЯ!
Иуд от политики слышится
стройный хор
«мы будем скоробить в этот новый мор»
Не знаю как кто а я сыт уж давно этим
радостно-траурным белением…
Тех кто готовил РАДИУС ПОРАЖЕНИЯ!

Голуб сидить на труні

Ярослава Федорів, 21.02.14
Під час виносу труни одного з загиблих героїв на неї сів білий голуб —
знак миру.
Друзі, ми маємо зробити все можливе, щоб кров, пролита на Майдані,
була останньою і недаремною!
Голуб сидить на труні.
В тебе губи крижані.
В тебе руки кам’яні.
Образ плаче на стіні.
Запеклася в скроні кров
Ще як мозок не схолов,
Ще як звіра не зборов,
Захищаючи любов.
Голуб на труні сидить.
Голуб крильми тріпотить.
Для сльози — прощання мить.
Для душі — Небес блакить.

Не можна

Аркадій Лаков
Не можна бути патріотом
І споглядати десь з печі,
Як хтось виборює свободу,
Яка є світочем вночі.
Не можна осторонь стояти,
Коли вбивають твій народ,
Коли саджають всіх за ґрати
Й на рота вішають замок.
Життя не можна будувати,
Коли в законі хабарі,
Коли з усіх боків податки
І у мундирах бандюки.
Не можна жити так, не можна!
Спаси нас, Господи, спаси
Від тих, що ставлять огорожі
І заборонені межі.
Не дай байдужими лишитись
До сліз і стогону людей,
Які повстали, щоби жити
В країні світла, не тіней.
Благослови нас на відвагу
В ім’я любові та добра,
Дай нам надію і наснагу
І вірою зміцни серця.
Бо вже не можна, ох, не можна
Терпіти зашморг і кийки…
Рятуй Вітчизну нашу, Боже,
І від розколу збережи!

Постріл у серце

Діана Іщенко, 22.02.14
Постріл у серце. Що далі? Небо.
На совість — жодних образ.
Героям слави і сліз не треба.
Їм тільки б гордість. За нас.
Позаду в них — усе найдорожче:
Країна, родина, друг.
За спокій наших прийдешніх ночей
Горів їх незламний дух.
За кожен крок заплачено кров’ю,
За кожне щастя — слізьми.
Небесна сотня, лише тобою
Зняте клеймо «раби».
Як зберегти тремтіння лампади,
Обличчя та імена?
Щоб нас завжди берегла від зради
Кожна ваша труна.
Коли остання свіча розтане
За вічність. За упокій.
Ми не здамося. Тепер за нами —
Найважливіший бій.

Небесна Сотня

26.02.14
А сніг іде. Все білим покриває.
Жовто-блакитні прапори кругом.
Упав боєць, від кулі помирає
Там на Майдані під щитом.
Вони пішли, як разом ідуть браття
На захист рідної землі.
Не повернулися небесна сотня
Як птахи в небо попливли.
А сніг іде. Все білим покриває.
Жовто-блакитний прапор на снігу
Душа летить, а небо зустрічає
Дарує мир і вічную весну!

Архангел идёт по Киеву

Олексій Широпаєв, Москва, січень 2014
Архангел идёт по Киеву.
Одежды его как мгла.
А очи — детство наивное,
и огненны два крыла.
Из жести звук его голоса.
Он меряет шагом град
и чертит крылами борозды
пылающих баррикад.
Резиной горящей дышит
иконный и тёмный лик.
А складки одежды лижет
мелькающей стали блик.
А шаг его громом ахает
щитов моих, что не счесть.
И жёстко стопа Архангела
чужую сминает жесть.
Он плавит снега стопою.
И стал не снежок — ожог.
Бежит на асфальт струёю
бензина весенний сок.
О нет, не расправа, не мщение,
хоть был он трижды убит —
Великое Очищение
в тающем снеге шипит.
Он выше домов и башен —
Архангел смолистых туч.
Но в смерче огня и сажи
маячит рассветный луч.
Причинные связи рвутся,
когда вам глядит в глаза
Архангела Революции
озёрная бирюза.
Чего ж теперь убояться нам?
Мы видели свет иной.
О Киев, огнём препоясанный,
Архангел наш боевой!
Тут святость сияет в лицах,
в громадинах баррикад.
Тут людям бессонным снится
невидимый Тайный Град.
Как ярко пылают линии,
что нам на крылах принес
Архангел своей алхимией
горючих горящих слёз,
разящих врагов, как молнии,
сжигающих их броню…
Мы Вечности преисполнены
в кромешном земном бою.
И времени путы хилые
мы рушим, как вражий строй.
Архангел идёт по Киеву,
Архангел наш боевой.

Прокиньтесь, тату…

Олена Іськова, 15.03.14
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати.
Погляньте, в небі сонечко зійшло,
До праці стало наше все село,
А ви спите, одягнуті у шати…
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати…
Трембітами заплакали Карпати,
Стікають воском зоряно свічки.
Навколішки припала до руки,
За ніч збіліла, мов голубка, мати…

Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати…
Людей багато йде до нас до хати,
Співають гімн, вмиваючись слізьми.
І вас несуть… А як же, тату, ми?
Як нам без вас у світі виживати?
Прокиньтесь, тату, годі вам вже спати!
Прошу спиніться, покладіть лопати!
Дозвольте подивитись ще хоч раз!..
…Сльозами й кров’ю скріплено наказ
В живу мішень безжалісно стріляти.
Вставайте, люди, годі вам вже спати!

Герої не вмирають

Наталя Прохоренко, 3.03.14
За нас полягла славна Сотня Небесна,
Аби сторозп’ята країна воскресла.
І хай затямлять карлики з Кремля —
Україна — довіку це наша земля.
Хай пам’ятає межигірський хан
Про Божий суд і про Майдан.
А ми помолимось стослізно,
Запалим пам’яті свічу…
О Господи! Уже і в Україні
Постала з барикад Стіна плачу.
Та пройде час — здолаємо руїни,
Вкарбуєм в пам’ять кожного із ста,
І, зрештою, прийде й для України
Той Третій день святий, як для Христа.

Сыну

Николай Котляр
Моя кровинка, я горжусь тобой
В тылу не ждал огонь заградотряда
Ты мог уйти. Ты принял этот бой,
Хотя свистели роем пули рядом.
Когда на землю падали друзья
— С фанерками нельзя в такую драку! —
Казалось — даже выстоять нельзя,
Вы поднялись и Вы пошли в атаку
Я б так не смог. Немногие б смогли.
Склоняюсь к дорогому изголовью.
Вы гордость, совесть, честь своей земли,
И землю эту Вы полили кровью
Прости, я снова плачу, мой герой.
Ты принял не спонтанное решенье.
Как ты мне нужен здесь, сейчас, живой
Я ненавижу жертвоприношенье

А сотню вже зустріли небеса

Людмила Максимлюк
А сотню вже зустріли небеса
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав.
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду — сотник, молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній сивий-сивий…
І рани їхні вже їм не болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Рядки, що занесені вітром з Майдану

Раїса Гусленко, 30 листопада — 11 грудня 2014, м. Київ.
Бога нічого гнівить, треба правду говорить!
Осінь минає. Сонечка усміх
Майже останній. Темряви успіх
Надто брутальний падає краплями
Глибоко в душу. Кіптяви плямами
Зір застеляє. Безлад та морок.
Чи ж знадобиться років ще сорок
Бути сліпими? Дай же нам сили!
Дай же нам мудрість! Щоб не водили,
Не привели до пекельної ями
Вражії діти. Веди ж нас! Будь з нами,
Боже Єдиний! Боже Правдивий!
Знищи орди нечестивеє плем’я!
Спаси нашу мову, наш нарід та Землю!
грудень 2013, м. Київ
11 ГРУДНЯ
Служителям Михайлівського Золотоверхого,
всім, хто виборює право на гідність та О.О. Кужіль
Мені в ту ніч зовсім не спалось …
Зло тисло, тиснуло, вгризалось
У нарід. Мій народе!
Піднявсь ти вибороть свободу.
За кров невинно побієнних
Дітей, безвинно полонених
Та запроторених в застінки.
Господь народові підтримку
Благословив церковним дзвоном.
«Борімося! І ми поборем!» –
Лилось в тім дзвоні на світанні
В серця народу на Майдані.
Уперше від ординської навали
У ніч в соборі дзвони пролунали.
А на Майдан, мов до тії затоки,
Людей збиралися стрімкі потоки.
11 грудня 2013, Київ
«За бидло маєте? О, ні!»
Принижень та зневіри злука
Підняла дух народу до борні,
Щоб вибороть свободу в муках.
Ви — злодії, народу кровопивці —
Зажерливі, спесиві, підлі, ниці;
Омана несусвітньої брехні,
Насилля, вбивства, рейдерство відверте …
У цих лабетах Захід, Південь, Схід …
«Ні!» — скажем ескадронам смерті.
У Вас палаци, розкіш та паради,
Пройдисвіти, апологети зради,
Тремтіть, конайте! Ви — в агонії!
Бог знищить вас! Майдан — нескорений!
Святий народу гнів міцний гартує дух.
Народу той запал щоб шаленів, не тух!
Здійсни, Майдане, надважливу акцію —
Най буде клич, як грім, най пролуна наказ:
«Єднаймось в партію народних мас!
Та в Раді стрімко проведем ротацію!»
Західняки і східняки — добродії,
Наш ворог — олігархи-злодії.
Супроти зла єднаємо зусилля.
Допоможи в борні нам, Божа сило! —
Щоб в Раді утвердивсь не тлін, не дух руїни,
А праці творчий дух розвою України!»
19 січня 2014, на Водохрещу, Київ
В рядках, що занесені вітром з Майдану,
Про вічне та тлінне роздумувать стану.
Щоб успіхом в житті хотів пишатись кожен,
Потрібно жити всім по Заповідях Божих.
Чом доленосний путь сановної особи
Порядність, мудрість, честь не завжди супроводять,
А серце не віщує, не хоче бить в набати,
Штовхає нарід в прірву, не здатне співчувати?
Коли ж душа в пітьмі, їй велич не досяжна:
Чатує лиш на помсту особа та поважна.
Чом суєта суєт та розкіш церемонії
Понад усе! Діла ж — позбавлені гармонії?
Так розбрат — порочний струмок честолюбства —
Докупи так стрімко зібрав вади людства,
Акценти розставив: вершина всіх звершень
Це — бій! Герой — хто завжди буде першим.
Чом розум залишивсь без тяги до звершень
Та милість сприймає, як ніби нележну.
Діяльність — суть життя, слова — його прикраси.
Не від чеснот Майдан. Чом кров’ю його гасять?
Чому так безплідно словесно розкуті
Політики в Раді не дійдуть до суті?
Безплідні дебати — причина руїни, —
Що правлять за ширму в грабунку країни.
Дочутись народу — святая наука,
Бо велич духовна не сіє розпуку.
Зневіра. Злидні та верховних підлість.
Життя минає. За Порогом — Вічність.
В багатих — палаци, бали та паради …
То ж як на Межі звітуватимеш, Радо?
Коли ж дійдеш до Істини Моменту,
Про що молитись будеш, Президенте?
20.02.2014, Київ
ЗНАМЕНИЕ
За рік до кривавих подій 18-20.02.2014 р. в ніч з 18 на 19 лютого 2013 р. у передсвітанковім темнобузковім небі над Андріївською церквою
з’явилась довга, яскрава кроваво-малинова стріла. Спрямована вістрям на схід до арки Дружби народів, вона розширювалася від вістря на
захід. Більше години зависала над куполом національної перлини, спорудженної В. Растреллі. Допоки не розтанула в ранковій млі.
Над городом небо в багрянце кровавом,
Пред взором — гора, где Андрей Первозванный
Стоял и пророчил: «Здесь городу быть!»
В жемчужном сияньи там церковь стоит.
Крест в небо взметнулся над ней, Златоглавой,
Что в стиле барокко, светло — величавой.
К Подолу петляет Андреевский спуск.
Зависли там тучи седой пеленою,
Лиловый оттенок небес еще густ,
А в тучи вонзился багрянец стрелою,
Рассвет очертив. Он сияет средь туч,
Как буд-то бы Перст распростер пред толпою
Творец и Властитель — безмерно могуч.
Знаменья природы — Знамение Бога,
Чтоб ты, человек, не сбивался с дороги.
Призыв: «Не грешить! — прозвучал в небе грозно, –
Опомнитесь люди! Не грех Вам, не поздно!»
Божественный свет подарило Светило,
Всю гору лучом золотым осветило;
Над городом — Солнца сияющий Лик.
Где Солнца блеснул ослепительный миг,
Враз Бога живого Прообраз возник.
Всесильно и грозно взмахнул Он рукою,
Глас Божий сурово вещал над землею:
«О ты, человече, пропитан грехом,
Жестокий и алчный. Тебе не знаком
Путь к Храму добра. Тебе он не ведом.
Ты ложью, то смехом народ попирая,
Жируя-воруя, приводишь всех в шок.
Ты грабишь святое, скопляешь в мешок.
Украл ты уж все, обездолил нас всех.
Здесь, властвуя, ложь узаконила грех.
Покайся, презренный, в грехах перед Богом!
Ты — гол, ты — ничто перед Вечным порогом!»
18-20 февраля 2013, Киев
Пані у чорному … Пані у траурі …
Сутність зміїна — від чорної аури.
Стильна у чорному жінка заміжня.
Наразі питання: «Бо як воно вийшло:
Злодію — шия, чи кату — опора,
Молода жінко, що на підборах?»
Катюга вже втік. Бог нам помагає!
Жало гадюче вже сили не має.
Бог плани закреслив їм всі вперехрест.
Сягає над пані небес чорний хрест.
Утоплене в крові кохання останнє?..
Тут «Сотня» дивилася в небо — в’останнє…
9 травня 2014, Київ
АЛЕЯ «ГЕРОЇВ НЕБЕСНОЇ СОТНІ»
Божественна сила тут Дух розбудила,
Провісником віщим Свободу ствердила,
Могутність та єдність країни явила
Та кров’ю Героїв її окропила.
Тут скарб заповідний, Вселенськеє Око.
Схиляймось тут, люди, в поклоні глибокім.
20.04.2014, м. Київ.
Тут сотня душ, небесних Ликів …
Тут сотня фото … Сто облич
На стовбурах дерев великих
Уздовж дерев, впродовж узбіч.
Земля, що кров’ю їх полита;
Дорога, шинами покрита.
Тут видко все. Тут тихо-тихо.
Герої тут боролись з лихом.
Тут всі мовчать. Тут тихо плачуть:
Серця роняють краплі крові —
Як Дар народної любові.
Краплі лягли поміж дерев
Бутонами гвоздик червоних.
Уміло дротики метав тут ворог,
Щоб стриманий не втримавсь від жаги
Іти у бій. Брати, мов тії вороги,
Супроти один одного — стіною:
В одних — високий Дух сягав висот
Й шалений потяг до чеснот;
Навпроти — наприціл навели зброю.
В кровавому бою народ боровся з лихом …
Сто Особистостей з небесним Ликом.
Їх Душі линуть у світи,
До Бога линуть, щоб знайти
Планиду рідної землі
Та щастя принести з любов’ю
На Землю їх, политу кров’ю.
Тут сотня Душ. Тут сто героїв …
Мандрують Душі їх світами.
Ті Душі тягнуться до Бога
Віттям дерев — міцних, розлогих,
Бруньками, листям та суцвіттям
Заглянуть у оселю мами
Від горя чорної. Коріння
Примножить сили для розвою
Бруньок у тих дерев весною,
Щоби плекать в людей прозріння
Та надихати знов до бою.
Покриють вулицю камінням …
Най не забудуть покоління
Жагу Героїв до чеснот;
В царині Духу горизонт
Хай шириться в жорсткій борні
За щастя. Злидням скажем: «Ні!»
Діяння Господа — безмежні.
Героям — віддамо належне.
На Великдень, 20 квітня 2014, Київ
Зло спину не знає, не відає міри,
Брехливе, облудне  — ламає зло віру;
Несите: народ свій до нитки грабує,
За бидло вважає, народу не чує.
В глибинному гніві напруга народу
Звела на Майдан всіх у бій за Свободу.
Спалах шалений гніву та моці
Примусили нарід за Гідність боротись.
Не відало міри, зло спину не знало.
Кривава нагода для сил злих настала.
В народі жив-палав незламний дух,
Віками жив-палав. Ще не потух!
Коли в листопаді верховних забави
Посіяли бурю, Майдан згуртували,
Студентів обурених гнів вирував.
Вчинити розправу нічну наказав
Пан Хтось. Кийками злії сили
Студентам голови трощили,
Кістки ламали, щоби всі боялись,
Ніколи на борню не підіймались.
В бійні жорсткій, кривавій вкрай
Вночі лунало: «Києве вставай!»
Народ піднявсь, і на борню без спину
Збирався на Майдан зо всеї України.
«За що їх побили? То ж всі наші діти!
Не даймо злочинцям дітей наших бити!»
Терпець увірвавсь! Увірвавсь у народу:
Громада піднялась у бій за Свободу.
Країна вся вгрузла в коррупцію, підлість.
Здійнявся весь нарід боротись за Гідність.
За «Круглим столом» Президенти зустрілись.
Спинити супротив народу хотілось.
Кривавую бійню наразі згадали.
«Хто винен? Як діяти?» — всі міркували.
Аж раптом — ніяковість, виклик. Вмить — шок:
Лунає блюзнірськи злодюги смішок.
Чому так розпусно? Чому небувало
З трагічних подій «цар» сміявся зухвало?
Мов пуголовків тьменна тьма —
Шоломів захисних стіна;
Готовність бойова — щомить —
У вишколі спецназу, що стоїть.
Зухвалі та підступні, ниці –
На площі головній столиці.
Озброєні. Чекають «фас» — наказу.
Огидні всі та збуджують відразу.
Раптом «Беркут» відступив,
Частку вулиці звільнив.
Поблизу знаного палацу —
Порожнє місце, мов на плацу.
Прожогом — на ту п’ядь землі
Серця гарячі, молоді.
Палка, без досвіду, жага
Серцям тим завжди помага
Іти у бій. То ж тую силу,
Що безмір подвигів явила,
Наразі кулями косили.
Майдан здригнувсь. Біжать на поміч.
Луна: «Це — пастка! Стоять о-пліч!»
Людей, що бігли, злії сили
Руками снайперів косили.
Постріл — в серце! Постріл — в око,
В артерію сонну! Виродки жорстокі!!!
Мить — і вбиті люди безборонні.
Зло порушило підступно Божії Закони.
Кров жертовна — за Свободу —
Кращих з кращих з лав народу.
Кров людськая та сліз — море.
Кров невинних. Рідним — горе!
Убиті — безмовні. Бог все теє бачить:
Вдова як горює, як матінка плаче;
За невинно убієнних винних Бог спитає,
По заслугах Божим гнівом потвор покарає
Лиходіїв, що злочинні накази давали,
Оті руки кровавії, що вправно вбивали.
Сиріт сльози та вдовині не впадуть на землю —
На голови впадуть горем ворожому плем’ю.
Всеосяжні нарікання будуть Ним почуті:
І хитрому й багатому суда не минути.
Мандрують небесні їх душі світами,
Пориву жертовного сяють зірками.
То Духу могутнього кожна — провісник;
Високого серця — палкий буревісник:
Набатом, що било в лиху ту годину —
В двобій — захищати від зла Україну
Та утвердить в живих святі поняття честі.
Мов звоями, мов дим пливуть в імлі небесній
Глибокий сум, журба їх матерів, батьків,
Гіркота горя й сліз дітей, сестер та вдів.
Герої — без досвіду, … Не обережні.
Підступність ворожу провидіть належно
Не в змозі. Не бігли у гавань надійну.
Обрали шалено стезю ту єдину,
Вела що героїв назустріч їх смерті;
Стезю, що дорогою стала в безсмерття.
Героям — безсмерття, народная слава,
А влада хай ділить безчестя й неславу.
Геройская слава — навіки, без спину.
Народ пам’ятатиме тую годину
Та подвиг героїв, серця їх пророчі,
Що влучили вістрям горя у серця дівочі,
Материнськії, сирітські,
Батьківські, вдовині …
Нехай слава їх покриє
Довіку і нині!
30 листопада — 11 грудня 2014, м. Київ.
7 відгуків
to «Вірші Майдану»
  1. Наталія сказав:

    24.07.2014р. Мої відчуття при відвідування майдану, інститутської. Відчуття болю, дущевної туги.

    Небесній сотні від мого материнського серця

    Тут гартувалась Нації сталь.
    Тут пісню тужливу тужить вітер-скрипаль.
    Тут цвіт молоденький листом упав.
    Тут смерті танок ворог підлий гуляв.
    Тут біль України, тут біль матерів.
    Тут стяг жовто-синій у вогні тріпотів.
    Тут Ангели Божі, з мечами в борні,
    Під ноги борцям клали крила свої.
    А потім до неба взяли й понесли..
    І зайвими були вже дерев’яні щити.
    Веселкою райською засвітились вогні…
    Україно-матусю, це ж синочки Твої.
    Журавлем прокурличуть, вітерцем промайнуть,
    Вони не померли – герої не мруть!
    Поклали життя на жертовний вівтар,
    Щоб ворог пекельний землі не топтав!
    Їхня жертва безмірна, їхня жертва свята,
    Хай їм пухом буде українська земля!
    Наталія Дрозд


  2. Оксана Федишин
    З-під старечих натомлених вій виглядає любов у вікно…
    Заслонила сльоза Божий світ: мати сина не бачить давно.
    У свої досоткові роки поховала в землі цінний скарб –
    Дорогого синочка, який склав життя на Вітчизни вівтар.

    А на ліжку – малятко-любов благородне, немов янголя…
    Мило татів цілує портрет… Вимовляє лиш «тя-тя» маля.
    Чи існує щиріша любов, ніж сиріток трьох очі сумні:
    На колінах сидять в татуся, часто граються з ним… лиш вві сні.

    Так, існує блаженна любов, мов шовковий духмяний нарцис,
    Мов букет польовий, що не раз він коханій дружині приніс.
    Та чомусь ненависник добра супостат древній змій-хуліган
    На глибоку і вірну любов накладає нещадний капкан.

    Не сподобалось пекла царю щире прагнення щастя, добра;
    Віра в краще майбутнє дітей, в те, що рухне система стара,
    Що розквітне Вкраїна, мов сад… І тому підіслав він стрілка…
    Снайпер вистрелив – Ігор Ткачук на Грушевського кров’ю стікав.

    Охмелів бузувір – ллється кров. Причаївшись в готелі, з вікна
    Розстріляв Доброту і Любов, Годувальника й Опікуна…
    Голуб миру підбитий лежав. Світлий погляд його – в неба синь,
    Наче душу свою проводжав України невільної син.

    Не збагнути ніколи катам усіх демонських чорних мастей:
    Розстріляти не вдасться повік молитов матерів і дітей.
    І Господньої Правди рука їх дістане будь-де на землі,
    Посоромить убивцю-божка і обніме сиріток малих.


  3. НАРОДНОЮ ДОЛЕЮ ВІН ЗАНЕДУЖАВ (Герой Майдану – Богдан Калиняк)

    У Вічність святу відійшов наш земляк
    Майдану герой Богдан Калиняк.
    Провівши крилом по чолі небозводу,
    Прощалась душа наостанку з народом,
    Якого любив більш, ніж власне життя.
    Леліяв шляхетні святі почуття
    До Неньки невільної відданий син.
    Хороший господар був і сім’янин,
    Скількох він підтримав! Скільком допоміг!
    Із серцем великим, в якому він зміг
    Вмістити не тільки знайомих, родину,
    А й цілу Вкраїну велику, єдину.
    Палкий патріот і сумлінний Богдан…
    Підтримував гривнею рідний Майдан
    І одягом, й словом й плечем для слабкого;
    Виносив поранених з диму їдкого;
    Вночі чергував, вдень себе не щадив…
    Два місяці чорних народу служив.
    В січневі морози, облитий водою,
    Нескорений духом, не дбав за собою…
    Його не спинили ні кулі, ні стужа –
    Народною долею він занедужав…
    В смертельнім жару обірвались слова:
    «Не вмерла Вкраїна… Вкраїна жива…
    Заплакала Кам’янка і Коломия –
    І вітер голосить, по закутках виє:
    «Не вмерла Вкраїна… Вкраїна живе…»
    Шикує ряди покоління нове.
    ______© Оксана Федишин, 2014______


  4. ПЛАЧ-ГОЛОСІННЯ «Плаче Україна кровавими сльозами»

    Плач по горах розіллявся, а луна – степами…
    Ненька в болі заломила руки над синами.
    Вітер стрічки розвіває – гладить домовини…
    І кровавими сльозами плаче Україна:
    Ой синочки, рідні дітки, любі, наймиліші,
    Що під сонцем може бути за життя ціннішим!
    Чи для того я родила славний цвіт, ростила,
    Щоб в обійми вас найкращих прийняла могила?!!

    Непохитних козаченьків, непідкупних, мужніх
    В поколіннях пожинали шаблі осоружні.
    Та зібрала в теплі жменьки їхню кров калина…
    Плаче матір над синами. Впала на коліна.
    Ой синочки, рідні дітки, любі, наймиліші,
    Що під сонцем може бути за життя ціннішим!
    Чи для того я родила славний цвіт, ростила,
    Щоб в обійми вас найкращих прийняла могила?!!

    Цвіт Вкраїни – діток любих – Матір обнімає.
    Чорним шарфом вітер носить, очі витирає.
    Та чи витерти кровавих сліз в плодах калини?!!
    Горе-горе! Лихо люте! Плаче Україна!
    Ой синочки, рідні дітки, ого-го-о-о-о-о…
    Ой синочки, ойо-йо-йой, ойо-йо-йой дітки.
    ___© Оксана Федишин, 2014___

    ПІСНЯ «ЗА УКРАЇНУ!»
    __________________________
    За Україну – духовний бій,
    Тому в молитві, мій друже, стій!
    Хто допоможе, якщо не ти,
    Тягар # хреста її нести
    За Україну!!!

    Приспів:
    За Україну – духовний бій!
    За Україну, мій друже, стій!
    За Україну борись зі злом!
    Та перемога (3 р.) # лише з Христом!
    За Україну!!!

    Підступний ворог, немов черв’як,
    Все точить розум, талан життя.
    Без грюку танків падуть сини –
    Стривай!.. # Це ж наслідки війни!
    За Україну!!!
    Приспів.

    Тому втікайте від суєти.
    Серця шикуйте в святі ряди.
    Хай нас єднає одна мета:
    Любов! # Ми – воїни Христа
    За Україну!!!
    Приспів.

    О.В. Федишин, 22.01.2011 р.


  5. grubniak сказав:

    Вставай мій народе !
    За наші Майдани
    За нашу свободу
    Щоб ми не забули
    Чийого ми роду
    За наші сади
    І родючі поля
    Хай славиться вічно
    Вкраїнська земля
    Щоб ми не цурались
    Батьківського роду
    Співучої мови
    І свого народу…
    Очищення прийде
    Не правдонька кане
    Свідомість проснеться
    Брат з братом повстане
    І сонце засвітить
    Калиновим цвітом
    Свобода засяє
    Над всім мирним світом …
    Народяться дітки
    І стануть другими
    Червону калину
    Кладуть до могили
    Уклін свій і шану
    Нести вічно будуть
    Героїв Майдану
    Повік незабудуть…
    А.К.Доскальчук


Можете використовувати такі теґи: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

Будь ласка, не коментуйте з доменів mail.ru, yandex.ua/yandex.ru тощо. Ви не будете отримувати сповіщення про відповіді на відгуки. Не користуйтеся послугами країни-окупанта.


Пошук

Допомога ЗСУ

Сторінки

Останні відгуки

Канали RSS


Українська Церковна Архітектура














Нагору